UkrOgienko - Job - 14

14:1  Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:

14:2  вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.

14:3  І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!

14:4  Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!

14:5  Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —

14:6  відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.

14:7  Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;

14:8  якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,

14:9  то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!

14:10  А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?

14:11  Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,

14:12  так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.

14:13  О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав!

14:14  Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!

14:15  Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

14:16  бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —

14:17  провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.

14:18  Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,

14:19  каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.

14:20  Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.

14:21  Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.

14:22  Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.