UkrOgienko - Job - 30

30:1  А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.

30:2  Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!

30:3  Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

30:4  рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.

30:5  Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,

30:6  так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах підземних та скелях,

30:7  ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —

30:8  сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!

30:9  А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.

30:10  Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,

30:11  бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.

30:12  По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.

30:13  Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —

30:14  немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.

30:15  Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.

30:16  А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

30:17  Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.

30:18  З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.

30:19  Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.

30:20  Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.

30:21  Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.

30:22  На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!

30:23  Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.

30:24  Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?

30:25  Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

30:26  Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.

30:27  Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,

30:28  ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.

30:29  Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,

30:30  моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.

30:31  І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.