UkrOgienko - Song of Solomon

Chapter 1

1:1  Соломонова Пісня над піснями.

1:2  „Нехай він цілує мене поцілу́нками уст своїх, — бо ліпші коха́ння твої від вина!

1:3  На запах оливи твої запашні́, твоє йме́ння — неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!

1:4  Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у пала́ти свої, — ми радіти та ті́шитись будемо тобою, згадаємо коха́ння твої, від вина приємніші, — поправді кохають тебе!

1:5  Дочки єрусалимські, — я чорна та гарна, немов ті намети кеда́рські, мов за́навіси Соломонові!

1:6  Не дивіться на те, що смугля́венька я, бож сонце мене опали́ло, — сини неньки моєї на мене розгні́валися, настанови́ли мене сторожи́ти виноградники, — та свого виноградника власного не встерегла я!“

1:7  „Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де́ ти пасеш? Де даєш ти спочи́ти у спе́ку ота́рі? Пощо́ біля стад твоїх друзів я буду, немов та причи́нна?“

1:8  „Якщо ти не знаєш цього́, вродливі́ша посеред жіно́к, то вийди собі за слідами отари, і випа́суй при ша́трах пасту́ших козля́тка свої“.

1:9  „Я тебе прирівня́в до лошиці в воза́х фараонових, о моя ти подру́женько!

1:10  Гарні щі́чки твої поміж шну́рами пе́рел, а шийка твоя — між разка́ми намиста!

1:11  Ланцюжки́ золоті ми поробимо тобі разом із срібними ку́льками!“

1:12  „Доки цар при своє́му столі, то мій нард видає́ свої па́хощі.

1:13  Мій коханий для мене — мов ки́тиця ми́рри: спочиває між пе́рсами в мене!

1:14  Мій коханий для мене — мов ки́прове гроно в ен-ґе́дських сада́х-виноградах“!

1:15  „Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хороша! Твої очі немов голуби́ні!“

1:16  „Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! а ложе нам — зе́лень!

1:17  Бруси наших домів — то кедри́ни, стелі в нас — кипари́си!“

Chapter 2

2:1  „Я — саро́нська троя́нда, я доли́нна ліле́я!

2:2  Як ліле́я між те́реном, так подру́га моя поміж ді́вами!“

2:3  „Як та яблуня між лісови́ми дере́вами, так мій коханий поміж юнака́ми, — його ті́ні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебі́ння солодкий!

2:4  Він впровадив мене до виня́рні, а пра́пор його надо мною — любов!

2:5  Підкріпіте мене виногра́довим пе́чивом, освіжі́ть мене яблуками, — бо я хвора з любови!

2:6  Ліва рука його — під головою моєю, прави́ця ж його — пригорта́є мене!..

2:7  Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газе́лями чи польови́ми оленями, — щоб ви не споло́хали, й щоб не збудили любови, аж доки йому́ до вподо́би!“

2:8  „Голос мого коханого! Ось він іде, ось він скаче гора́ми, по пагі́рках вистри́бує.

2:9  Мій коханий подібний до са́рни чи до молодого оленя. Он стоїть він у нас за стіною, зазирає у ві́кна, заглядає у ґра́ти.

2:10  Мій коханий озвався й промовив до мене: „Уставай же, подру́го моя, моя кра́сна, й до мене ходи́!

2:11  Бо оце промину́ла пора дощова́, дощ ущу́х, перейшов собі він.

2:12  Показались квітки́ на землі, пора солове́йка настала, і голос го́рлиці в нашому кра́ї луна́є!

2:13  Фіґа ви́пустила свої ранні плоди́, і розцвілі виногра́дини па́хощі ви́дали. Уставай же, подру́го моя, моя красна, й до ме́не ходи́!“

2:14  „Голубко моя у розщі́линах ске́льних, у бе́скіднім схо́вку, — дай побачити мені твоє ли́чко, дай почути мені голосо́к твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродли́ве!“

2:15  „Ловіть нам лисиці, лисиня́та маленькі, що ушко́джують нам виногра́дники, виноградники ж наші — у цві́ті!

2:16  Мій коханий — він мій, я ж його́, він пасе між ліле́ями!

2:17  Поки день прохоло́ду наві́є, а ті́ні втечу́ть, — вернись, мій коханий, стань подібний до са́рни чи до молодого оленя в паху́чих гора́х!“

Chapter 3

3:1  „По но́чах на ложі своїм я шукала того́, кого́ полюбила душа моя. Шукала його, — та його не знайшла́.

3:2  Хай устану й нехай я пройду́ся по місті, хай на ву́лицях та на майда́нах того пошукаю, кого полюбила душа моя! Шукала його, — та його не знайшла́.

3:3  Спітка́ли мене сторожі́, що по місті прохо́дять. „Чи не бачили ча́сом того, кого полюбила душа моя?“

3:4  Небагато пройшла я від них, — та й знайшла́ я того́, кого́ полю́била душа моя: схопи́ла його, — й не пустила його, аж по́ки його не ввела́ у дім неньки своєї, та в кімна́ту тієї, що в утро́бі носила мене!

3:5  Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газе́лями чи польови́ми оленями, щоб ви не споло́хали, щоб не збуди́ли любови, аж доки йому до вподо́би!“

3:6  „Хто вона, що вихо́дить із пустині, немов стовпи диму, оку́рена ми́ррою й ла́даном, всіля́кими па́хощами продавця?“

3:7  „Ось ло́же його, Соломонове, — шістдесят лицарів навколо нього, із лицарів славних Ізраїлевих!

3:8  Усі вони мають меча, усі вправні в бою́, кожен має свого меча при своєму стегні́ проти стра́ху нічно́го.

3:9  Но́ші зробив собі цар Соломон із лива́нських дере́в:

3:10  стовпці їхні зробив він із срі́бла, а їхне опертя́ — золоте, пурпуро́ве сиді́ння, їхня сере́дина ви́стелена коха́нням дочо́к єрусалимських!

3:11  Підіть і побачте, о до́чки сіо́нські, царя Соломона в вінку́, що ним мати його увінча́ла його в день весілля його та в день радости серця його!“

Chapter 4

4:1  „Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хоро́ша! Твої оченя́тка, немов ті голу́бки, глядя́ть з-за серпа́нку твого́! Твої ко́си — немов стадо кіз, що хви́лями схо́дять з гори Гілеа́дської!

4:2  Твої зу́бки — немов та отара овець пообстри́ганих, що з ку́пелю вийшли, що ко́тять близня́та, і між ними немає неплі́дної,

4:3  Твої гу́бки — немов кармази́нова нитка, твої у́стонька красні, мов частина грана́тного яблука — скро́ня твоя за серпа́нком твоїм!

4:4  Твоя шия — немов та Давидова башта, на збро́ю збудо́вана: тисяча щитів повішена в ній, усе щити ли́царів!

4:5  Два пе́рса твої — мов ті двоє близнят молодих у газе́лі, що випа́суються між ліле́ями.

4:6  Поки день прохоло́ду навіє, а ті́ні втечуть, піду́ я собі на ту ми́ррину го́ру й на па́гірок ладану“.

4:7  „Уся ти прекрасна, моя ти подру́женько, і пля́ми нема на тобі!

4:8  Зо мною з Лівану, моя нарече́на, зо мною з Лівану ти пі́деш! Спогля́неш з вершини Ама́ни, з вершини Сені́ру й Гермо́ну, з лего́вища левів, з леопа́рдових гір.

4:9  Забра́ла ти серце мені, моя се́стро, моя нарече́на, забра́ла ти серце мені самим о́чком своїм, разо́чком одне́ньким намиста свого!

4:10  Яке любе коха́ння твоє, о сестрице моя, нарече́на! Скільки ліпша любов твоя за вино, а запа́шність олив твоїх — за всі па́хощі!“

4:11  Уста твої кра́пають мед щільнико́вий, моя наречена, мед і молоко — під твоїм язичко́м, а па́хощ одежі твоє́ї — як ліва́нські ті па́хощі!“

4:12  „Замкне́ний садок — то сестриця моя, наречена моя — замкне́ний садок, джерело́ запеча́тане.

4:13  Лоно твоє — сад грана́тових яблук з плодо́м доскона́лим, ки́при із на́рдами,

4:14  нард і шафра́н, пахуча трости́на й кори́ця з усіма деревами ла́дану, ми́рра й ало́е зо всіма́ найзапашні́шими па́хощами,

4:15  ти джерело́ садкове́, криниця живої води, та тієї, що пли́не з Лива́ну“!

4:16  „Прокинься, о вітре з півно́чі, і прили́нь, вітре з полу́дня, — повій на садок мій: нехай потечуть його па́хощі! Хай коха́ний мій при́йде до са́ду свого́, і нехай споживе́ плід найкращий його!“

Chapter 5

5:1  „Прийшов я до са́ду свого, о се́стро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальза́мом своїм, спожива́ю свого стільника́ разом із медом своїм, п'ю вино я своє зо своїм молоком! Споживайте, співдру́зі, — пийте до схо́чу, кохані!“

5:2  „Я сплю, — моє ж серце чува́є. Ось голос мого коханого! Стукає. „Відчини мені, се́стро моя, о моя ти подру́женько, голубко моя, моя чиста, — бо росою покри́лася вся моя голова, мої ку́чері — кра́плями ночі!“

5:3  „Зняла я одежу свою, — як зно́ву її надягну́? Помила я ні́жки свої, — як же їх занечи́щу?“

5:4  Мій коханий простя́г свою руку крізь о́твір, — і нутро моє схвилюва́лось від нього!

5:5  Встала я відчини́ти своє́му коханому, — а з рук моїх ка́пала ми́рра, і мирра текла́ на засу́вки замка́ з моїх пальців.

5:6  Відчинила своє́му коханому, — а коханий мій зник, відійшов! Душі не става́ло в мені, як він говорив. Я шукала його, та його не знайшла́. Я гука́ла його, та він не відізва́вся до мене.

5:7  Стріли мене сторожі́, що ходять по місті, — набили мене, завдали́ мені ра́ни. Здерли з мене моє покрива́ло, сторожі́ міських мурів!“

5:8  „Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, — як мого коханого стрінете ви, що йому повісте́? — Що я хвора з коха́ння!“

5:9  „Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливі́ша з жіно́к? Чим коха́ний твій кращий від іншіх коханих, що так заклина́єш ти нас?“

5:10  „Коханий мій білий й рум'я́ний, визначні́ший він від десяти тисяч інших.

5:11  Голова його — щиреє золото, його ку́чері — па́льмове віття, чорні, як во́рон.

5:12  Його очі — немов голубки́ над джере́лами во́дними, у молоці повими́вані, що над повним струмко́м посіда́ли!

5:13  Його ли́чка — як гря́дка бальза́му, немов квітники́ запашні́! Його губи — ліле́ї, з яких ка́пає ми́рра теку́ча!

5:14  Його руки — стовпці́ золоті, повиса́джувані хризолі́том, а ло́но його — твір мисте́цький з слоно́вої кости, покритий сапфі́рами!

5:15  Його сте́гна — стовпи мармуро́ві, поста́влені на золотії підста́ви! Його вигляд — немов той Лива́н, він юна́к — як ті ке́дри!

5:16  Уста його — солодо́щі, і він увесь — пожада́ння. Оце мій коханий, й оце мій дружо́к, дочки єрусали́мські!“

Chapter 6

6:1  „Куди твій коха́ний пішов, о найвродливі́ша з жінок? Куди спрямува́в твій коха́ний? Бо ми пошукаємо його із тобою“.

6:2  „Мій коханий пішов до садо́чка свого́, в квітники́ запашні́, щоб па́сти в садка́х і збирати ліле́ї.

6:3  Я належу своєму коханому, а мені — мій коханий, що пасе між ліле́ями!“

6:4  „Ти прекрасна, моя ти подру́женько, мов та Тірца́, ти хороша, як Єрусалим, ти грізна́, як війська́ з прапора́ми!

6:5  Відверни́ ти свої оченя́та від мене, бо вони непоко́ять мене! Твої коси — немов стадо кіз, що хви́лями сходять з того́ Гілеа́ду!

6:6  Твої зуби — немов та отара ове́ць, що з ку́пелю вийшли, що ко́тять близня́та, і між ними немає неплідної!

6:7  Мов частина грана́тного яблука — скро́ня твоя за серпа́нком твоїм!

6:8  Шістдеся́т є цариць, і вісімдеся́т є нало́жниць, а дівчатам немає числа, —

6:9  та єдина вона — ця голубка моя, моя чиста! У не́ньки своєї вона одина́чка, обра́на вона у своєї роди́тельки! Як бачили до́чки Сіону її, то щасливою звали її, цариці й нало́жниці — то вихваля́ли її:

6:10  Хто це така, що вона виглядає, немов та досві́тня зоря́, прекрасна, як місяць, як сонце — ясна́, як полки́ з прапора́ми — грізна́?“

6:11  „Зійшла я в орі́ховий сад, щоб погля́нути на пу́п'яночки при пото́ці, щоб побачити там, чи зацвів виноград, чи грана́тові яблуні порозцвіта́ли?

6:12  І не зчу́лася я, як мене посадила душа моя між колесни́ці моєї дружи́ни боя́р“.

Chapter 7

7:1  „Верни́ся, вернись, Суламі́тко! Вернися, вернися, — нехай ми на тебе нади́вимось!“ „Чого вам дивитися на Суламітку, немов би на та́нець військо́вий?“

7:2  „Хороші які стали ноги твої в черевичках, князі́вно моя́! Заокру́глення сте́гон твоїх — мов намисто, руками мисте́цькими ви́точене!

7:3  Твоє лоно — немов круглото́чена чаша, в якій не забра́кне вина запашно́го! Твій живіт — сніп пшениці, ото́чений тими ліле́ями!

7:4  Два пе́рса твої — немов двоє сарня́ток близня́т!

7:5  Твоя шия — як ба́шта із кости слоно́вої, твої очі — озе́рця в Хешбо́ні при брамі того Бат-Рабі́му, в тебе ніс — немов башта лива́нська, що ди́виться все в бік Дама́ску!

7:6  Голі́вка твоя на тобі — мов Карме́л, а коса́ на голі́вці твоїй — немов пу́рпур, — поло́нений цар тими ку́черями!

7:7  Яка ти прекрасна й приємна яка, о любов в розко́шах!

7:8  Став подібний до па́льми твій стан, твої ж пе́рса — до грон виногра́дних!

7:9  Я поду́мав: ви́беруся на цю па́льму, схоплю́ся за ві́ття її, — і нехай стануть пе́рса твої, немов виноградні ті грона, а па́хощ диха́ння твого — як яблука!“

7:10  „А у́ста твої — як найліпше вино: просту́є воно до мого коханого, чинить промо́вистими й уста сплячих!

7:11  Я належу своєму коханому, а його пожада́ння — до мене!

7:12  Ходи ж, мій коханий, та ви́йдемо в поле, переночу́ємо в се́лах!

7:13  Устанемо рано, й ходім у сади - виногради, поди́вимося, чи зацвів виноград, чи квітки́ розцвіли́сь, чи грана́тові яблуні порозцвіта́ли? Там любов свою тобі дам!

7:14  Видадуть пах мандраго́ри, при наших же вхо́дах — всіля́кі коштовні плоди́, нові́ та старі, що я їх заховала для тебе, коханий ти мій!“

Chapter 8

8:1  „О, коли б ти мені був за брата, що пе́рса ссав в нені моєї, коли б стріла тебе я на вулиці, цілувала б тебе,— і ніхто мені не докоря́в би!

8:2  Повела́ б я тебе й привела́ б у дім нені своєї: ти навчав би мене, я б тебе напоїла вином запашни́м, со́ком грана́тових яблук своїх!

8:3  Ліва рука його — під головою моєю, прави́ця ж його — пригорта́є мене!

8:4  Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, — нащо б споло́хали, й нащо б збудили любови, аж доки йому до вподо́би!“

8:5  „Хто вона, що вихо́дить із пустині, спира́ючися на свого коханого? Під яблунею я збуди́ла тебе, — там повила́ тебе мати твоя, там тебе повила́ твоя породи́телька!“

8:6  „Поклади ти мене, як печатку на серце своє, як печать на раме́но своє, бо сильна любов, як смерть, за́здрощі неперемо́жні, немов той шео́л, — його жар — жар огню, воно по́лум'я Господа!

8:7  Во́ди великі не зможуть згаси́ти коха́ння, ані рі́ки його не заллю́ть! Коли б хто давав за любов маєток увесь свого дому, то ним погорди́ли б зовсі́м!“

8:8  „Є сестра в нас мала, й перс у неї нема ще. Що зробимо нашій сестри́чці в той день, коли сва́тати бу́дуть її? —

8:9  Якщо вона мур, — заборо́ло із срібла збудуємо на ній, а якщо вона двері — обкладе́мо кедро́вою до́шкою їх“.

8:10  „Я мур, мої ж пе́рса — як ба́шти, — тоді я була́ в його о́чах мов та, яка спо́кій прова́дить“.

8:11  „Виноградинка мав Соломон у Баал-Гамо́ні, виноградника він віддава́в сторожа́м, — щоб кожен прино́сив за плід його тисячу срі́бла.

8:12  Але мій виногра́дник, що маю його, при мені! Тобі, Соломо́не, хай буде та тисяча, а сторожа́м його пло́ду — дві сотні!

8:13  О ти, що сидиш у садка́х, — друзі твої прислуха́ються до твого голосу: дай почути його і мені!“

8:14  „Утікай, мій коха́ний, і станься подібний до са́рни собі, чи до молодого оленя у бальза́мових го́рах!“