UkrOgienko - Ecclesiastes

Chapter 1

1:1  Книга Пропові́дника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

1:2  Наймарні́ша марно́та, сказав Пропові́дник, наймарні́ша марно́та, — марно́та усе!

1:3  Яка ко́ристь люди́ні в усім її тру́ді, який вона робить під сонцем?

1:4  Поколі́ння відхо́дить, й поколі́ння приходить, а земля вікові́чно стоїть!

1:5  І со́нечко схо́дить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого́, де схо́дить воно.

1:6  Віє вітер на пі́вдень, і на північ верта́ється, кру́титься, крутиться він та й іде, і на круг свій верта́ється вітер.

1:7  Всі пото́ки до моря пливуть, але море — воно не напо́внюється: до місця, ізві́дки пливуть, ті потоки вони поверта́ються, щоб зно́ву плисти́!

1:8  Повні тру́ду всі ре́чі, — люди́на сказати всього́ не потра́пить! Не наси́титься ба́ченням око, і не напо́вниться слу́ханням ухо.

1:9  Що було́, воно й бу́де, і що робилося, бу́де робитись воно, — і немає нічо́го ново́го під сонцем!

1:10  Буває таке, що про нього говорять: „Дивись, — це нове́!“ Та воно вже було́ від вікі́в, що були́ перед нами!

1:11  Нема згадки про перше, а тако́ж про насту́пне, що бу́де, — про них згадки не бу́де між тими, що бу́дуть пото́му.

1:12  Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

1:13  І поклав я на серце своє, щоб шукати й дослі́джувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка́, яку дав Бог для лю́дських синів, щоб мозо́литись нею.

1:14  Я бачив усі справи, що чини́лись під сонцем: й ось усе це — марно́та та ло́влення вітру!

1:15  Покри́вленого не напра́виш, а неісну́ючого не полі́чиш!

1:16  Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до ме́не над Єрусалимом були́. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.

1:17  І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безу́мство й глупо́ту, — і збагну́в я, що й це все — то ло́влення вітру!

1:18  Бо при мно́гості мудрости мно́житься й кло́піт, хто ж пізна́ння побільшує, той побільшує й біль!

Chapter 2

2:1  Сказав був я в серці своє́му: Іди но, хай ви́пробую тебе радістю, і придивись до добра́, — та й воно ось марно́та.

2:2  На сміх я сказав: „Нерозумний“, а на радість: „Що́ робить вона?“

2:3  Задумав я в серці своє́му вином оживля́ти своє тіло, і прова́дити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупо́ти, аж поки побачу, що́ ж добре для лю́дських синів, що робили б під небом за короткого ча́су свого життя.

2:4  Поробив я великі діла́: поставив для себе доми́, задля се́бе садив виноградники,

2:5  запрова́див для себе садки́ та гаї́, і понаса́джував в них усіля́ких дерев овоче́вих.

2:6  Наробив я для себе ставі́в, щоб полива́ти із них ліс дере́в, що виро́стали.

2:7  Набував я для себе рабів та неві́льниць, були в мене й домі́вники. А худо́би великої та худоби дрібно́ї було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до ме́не були́!

2:8  Назбирав я собі також срі́бла та золота, і ска́рбів царів та прові́нцій, завів я собі співакі́в та співа́чок, і всякі приє́мнощі лю́дських синів, жінок — нало́жниць.

2:9  І звели́чувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були́, моя мудрість стояла також при мені.

2:10  І всього́, чого очі мої пожада́ли, я їм не відмо́влював: я не стримував се́рця свого від жодної втіхи, бо ті́шилось серце моє від усякого тру́ду мого́, — і це була частка моя від усякого тру́ду свого!

2:11  Та коли́ я зверну́вся до всіх своїх чи́нів, що їх поробили були́ мої ру́ки, і до тру́ду, що я потрудився був, ро́блячи, — й ось усе це марно́та та ло́влення вітру, і немає під сонцем нічого кори́сного!

2:12  І звернувсь я, щоб бачити мудрість, і бе́зум, і ду́рощі. Бо що зро́бить люди́на, що при́йде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила!

2:13  І я побачив, що є перева́га у мудрости над глупото́ю, як є перевага у світла над те́мрявою:

2:14  у мудрого очі його в голові́ його, а безглу́здий у те́мряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм тра́питься!

2:15  І промовив я в серці своє́му: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то на́що тоді я мудрі́шим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марно́та й оце.

2:16  Не лишається пам'яти про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки́, — в днях насту́пних зовсім все забу́деться, і мудрий вмирає так са́мо, як і нерозумний.

2:17  І життя я знена́видів, бо проти́вний мені кожен чин, що під сонцем він чи́ниться, — бо все це марно́та та ло́влення вітру!

2:18  І знена́видів я ввесь свій труд, що під сонцем труди́вся я був, — бо його позоста́влю люди́ні, що буде вона по мені,

2:19  а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрі́в був під сонцем? Це марно́та також.

2:20  І я обернувся чини́ти, щоб серце моє прийшло в ро́зпач від усього труда́, що чинив я під сонцем.

2:21  Бо буває люди́на, що тру́диться з мудрістю, зо знання́м та із хи́стом, та все полишає на долю люди́ні, яка не трудила́ся в то́му: Марно́та й оце й зло велике!

2:22  Та й що має люди́на зо всього свойого труда́ та із кло́поту серця свого, що під сонцем працює вона?

2:23  Бо всі дні її — муки, а смуток — робо́та її, і навіть вночі її серце споко́ю не знає, — теж марно́та й оце!

2:24  Нема ліпшого зе́мній люди́ні над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із тру́ду свого́. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога!

2:25  Бо хто буде їсти, і хто спожива́ти спроможе без Нього?

2:26  Бо люди́ні, що перед лицем Його до́бра, дає Він премудрість, і пізна́ння, і радість; а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й грома́дити, — щоб пізніше віддати тому́, хто добрий перед Божим лицем. Марно́та і це все та ло́влення вітру!

Chapter 3

3:1  Для всього свій час, і година своя́ кожній справі під небом:

3:2  час роди́тись і час помирати, час садити і час виривати поса́джене,

3:3  час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,

3:4  час плакати й час регота́ти, час ридати і час танцювати,

3:5  час розкида́ти каміння і час каміння грома́дити, час обіймати і час ухилятись обі́ймів,

3:6  час шукати і час розгубити, час збирати і час розкида́ти,

3:7  час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,

3:8  час кохати і час ненави́діти, час війні і час миру!

3:9  Яка ко́ристь трудя́щому в тім, над чим тру́диться він?

3:10  Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею,

3:11  — усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́.

3:12  Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті.

3:13  I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий!

3:14  Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!

3:15  Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог!

3:16  І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда.

3:17  Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло.

3:18  Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі,

3:19  бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!

3:20  Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.

3:21  Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини?

3:22  І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?

Chapter 4

4:1  І знов я побачив всі у́тиски, що чинились під сонцем, — і сльоза́ ось ути́скуваних, та немає для них потіши́теля, і наси́лля з руки, що їх гно́блять, і немає для них потіши́теля.

4:2  І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепе́р.

4:3  А краще від них від обох тій люди́ні, що досі іще не була́, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!

4:4  І я бачив ввесь труд та ввесь у́спіх учи́нку, виклика́є заздрість одно́го до о́дного, — і це все марно́та та ло́влення вітру!..

4:5  Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере́ своє тіло, —

4:6  краща повна долоня споко́ю за повні дві жмені кло́поту та за ло́влення вітру!

4:7  І зно́ву я бачив марно́ту під сонцем:

4:8  Буває само́тній, і не має ніко́го він іншого, сина чи брата у ньо́го нема, та немає кінця всьому зуси́ллю його, і не наси́титься око багатством його, і він не пові́сть: „Та для кого дба́ю і позбавляю добра свою душу?“ Марно́та й оце, і даремна робота воно.

4:9  Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,

4:10  і якби вони впали, піді́йме одне́ свого друга! Та горе одно́му, як він упаде́, й нема дру́гого, щоб підве́сти його.

4:11  Також коли вдвох покладу́ться, то тепло їм буде, а я́к же зогрі́тись одно́му?

4:12  А коли б хто напав на одно́го, то вдвох вони стануть на нього, — і нитка потрійна не скоро пірве́ться!

4:13  Ліпший убогий та мудрий юна́к, аніж цар стари́й та нерозумний, що вже осторо́г не приймає,

4:14  бо виходить юнак і з в'язни́ці, щоб зацарюва́ти, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!

4:15  Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього́ юнака́, — цього дру́гого, що став він на місце його.

4:16  Немає кінця всьому лю́дові, всьо́му, що був перед ним, та й насту́пні не втішаться ним, — бо й це теж марно́та та ло́влення вітру!

4:17  Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш, бо прийти, щоб послухати, — це краще за жертву безглуздих, бо не знають нічо́го вони, окрім чи́нення зла!

Chapter 5

5:1  Не квапся своїми уста́ми, і серце твоє нехай не поспішає казати слова́ перед Божим лицем, — Бог бо на небі, а ти на землі, тому́ то нехай нечисле́нними будуть слова́ твої!

5:2  Бо як сон наступає через велику роботу, так багато слів має і голос безглу́здого.

5:3  Коли зробиш обі́тницю Богові, то не зволікай її виповнити, бо в Нього нема уподо́бання до нерозумних, а що́ ти обі́туєш, спо́вни!

5:4  Краще не дати обі́ту, ніж дати обіт — і не спо́внити!

5:5  Не давай своїм у́стам впроваджувати своє тіло у гріх, і не говори перед Анголом Божим: „Це помилка!“ Пощо Бог буде гні́ватися на твій голос , і діла́ твоїх рук буде нищити?

5:6  Бо марно́та в числе́нності снів, як і в мно́гості слів, але ти бійся Бога!

5:7  Якщо ти побачиш у кра́ї якому ути́скування бідаря́ та пору́шення права та правди, не дивуйся тій речі, бо високий пильнує згори́ над високим, а над ними Всевишній.

5:8  І пожи́ток землі є для всіх, бо поле й сам цар обробляє.

5:9  Хто срі́бло кохає, той не наси́титься сріблом, хто ж кохає багатство з прибу́тком, це марно́та також!

5:10  Як маєток примно́жується, то мно́жаться й ті, що його поїдають, і яка ко́ристь його власникові, як тільки, щоб бачили очі його?

5:11  Сон солодкий в трудя́щого, чи багато, чи мало він їсть, а ситість багатого спати йому не дає.

5:12  Є лихо болюче, я бачив під сонцем його: багатство, яке береже́ться його власнико́ві на лихо йому, —

5:13  і гине багатство таке в нещасли́вім випа́дку, а ро́диться син — і немає нічого у нього в руці:

5:14  як він вийшов наги́й із утро́би матері своєї, так відхо́дить ізнов, як прийшов, і нічо́го не винесе він з свого тру́ду, що можна б узяти своєю рукою!

5:15  І це те́ж зло болюче: так само, як він був прийшов, так віді́йде, — і яка йому ко́ристь, що трудився на вітер?

5:16  А до того всі дні свої їв у темно́ті, і багато мав смутку, й хвороби та люті.

5:17  Оце, що я бачив, як добре та гарне: щоб їла люди́на й пила, і щоб бачила добре в усьо́му своє́му труді́, що під сонцем ним тру́диться в час нечисле́нних тих днів свого віку, які Бог їй дав, — бо це доля її!

5:18  Також кожна люди́на, що Бог дав їй багатство й маєтки, і вла́ду їй дав спожива́ти із то́го, та брати свою частку та тішитися своїм тру́дом, — то це Божий дару́нок!

5:19  Бо вона днів свого життя небагато на пам'яті матиме, — то Бог в її серце шле радість!

Chapter 6

6:1  Є ще зло, що я бачив під сонцем, і багато його між людьми́:

6:2  Ось люди́на, що Бог їй багатство дає, і маєтки та славу, і недостатку ні в чо́му, чого́ зажадає, не чує вона для своєї душі, але Бог не дав вла́ди їй те спожива́ти, — бо чужа люди́на те поїсть: Це марно́та й неду́га тяжка́!

6:3  Якби сотню дітей наплоди́в чоловік, і прожи́в пречисле́нні літа́, і дні віку його були довгі, але не наси́тилась добрим душа його, а до того не мав би й належного по́хорону, то кажу́: недоно́скові краще від нього!

6:4  Бо в марно́ті прийшов він, і в те́мряву йде, і в те́мряві сховане буде іме́ння його, —

6:5  ані сонця не бачив він, ані пізнав: йому́ спокійніше від того!

6:6  А коли б він жив дві́чі по тисячі літ, та не бачив добра́, — то хіба не до місця одно́го все йде?

6:7  Увесь труд люди́ни — для рота її, і пожада́ння її не випо́внюються.

6:8  Бо що більшого має мудрець, ніж безглуздий, що має убогий над те, що перед живими уміє ходити?

6:9  Краще бачити очима, аніж мандрува́ти жада́ннями, — і тако́ж це марно́та та ло́влення вітру...

6:10  Що було́, тому йме́ння його вже нада́не давно, і відо́ме, що він чоловік, і він не може правува́тися з сильнішим від нього,

6:11  бо багато рече́й, що марно́ту примно́жують, але яка ко́ристь від них для люди́ни?

6:12  Бо хто знає, що́ добре люди́ні в житті, за небагатьох днів марно́го життя її, які пробуває вона, немов тінь? Та й що́ хто розкаже люди́ні, що́ буде під сонцем по ній?

Chapter 7

7:1  Краще добре ім'я́ від оливи хорошої, а день смерти люди́ни — від дня її вро́дження!

7:2  Краще ходити до дому жало́би, ніж ходити до дому бенке́ту, бо то — кінець кожній люди́ні, і живий те до серця свого бере!

7:3  Кращий смуток від смі́ху, бо при обличчі сумні́м добре серце!

7:4  Серце мудрих — у домі жало́би, а серце безглу́здих — у домі весе́лощів.

7:5  Краще слухати до́кір розумного, аніж слу́хати пісні безумних,

7:6  бо як трі́скот терни́ни під горщиком, такий сміх нерозу́много. Теж марно́та й оце!

7:7  Коли мудрий кого утискає, то й сам нерозумним стає, а хаба́р губить серце.

7:8  Кінець ді́ла ліпший від поча́тку його; ліпший терпеливий від чванькува́того!

7:9  Не спіши в своїм дусі, щоб гні́ватися, бо гнів спочиває у на́драх глупці́в.

7:10  Не кажи: „Що́ це сталось, що перші дні були кращі за ці?“, бо не з мудрости ти запитався про це.

7:11  Добра мудрість з багатством, а прибу́ток для тих, хто ще сонечко бачить,

7:12  бо в тіні мудрости — як у тіні срі́бла, та ко́ристь пізна́ння у то́му, що мудрість життя зберігає тому́, хто має її.

7:13  Розваж Божий учинок, — бо хто́ може те ви́простати, що Він покриви́в?

7:14  За доброго дня користай із добра́, за злого ж — розважуй: Одне й друге вчинив Бог на те, щоб люди́на нічо́го по собі не знайшла́!

7:15  В днях марно́ти своєї я всьо́го набачивсь: буває справедливий, що гине в своїй справедливості, буває й безбожний, що довго живе в своїм злі.

7:16  Не будь справедливим занадто, і не роби себе мудрим над міру: пощо нищити маєш себе?

7:17  Не будь несправедливим занадто, і немудрим не будь: пощо маєш померти в неча́сі своїм?

7:18  Добре, щоб ти ухопи́вся за це, але й з того своєї руки не спускай, бо богобоя́зний втече від усього того.

7:19  Мудрість робить мудрого сильнішим за десятьох володарів, що в місті.

7:20  Немає люди́ни праведної на землі, що робила б добро́ й не грішила,

7:21  тому́ не клади свого серця на всякі слова́, що гово́рять, щоб не чути свого раба, коли він лихосло́вить тебе,

7:22  знає бо серце твоє, що багато разі́в також ти лихосло́вив на інших!

7:23  Усе́ це я в мудрості ви́пробував, і сказав: „Стану мудрим!“ Та дале́ка від мене вона!

7:24  Дале́ке оте, що було́, і глибо́ке, глибо́ке, — хто зна́йде його?

7:25  Звернувся я серцем своїм, щоб пізна́ти й розві́дати, та шукати премудрість і розум, та щоб пізнати, що безбожність — глупо́та, а нерозум — безу́мство!

7:26  І знайшов я річ гіршу від смерти — то жінку, бо па́стка вона, її ж серце — тене́та, а руки її — то кайда́ни! Хто добрий у Бога — врято́ваний буде від неї, а грішного схо́пить вона!

7:27  Подивися, оце я знайшов, сказав Пропові́дник: рівняймо одне до одно́го, щоб знайти зрозумі́ння!

7:28  Чого ще шукала душа моя, та не знайшла: я люди́ну знайшов одну з тисячі, але жінки між ними всіма́ не знайшов!

7:29  Крім то́го, поглянь, що знайшов я: що праведною вчинив Бог люди́ну, та ви́гадок усяких шукають вони!

Chapter 8

8:1  Хто, як той мудрий, і зна́чення речі хто знає? Розсвітлює мудрість люди́ни обличчя її, і суворість лиця її змінюється.

8:2  Я раджу: Наказа царсько́го виконуй, і то ради прися́ги перед Богом.

8:3  Не квапся від нього відходити, не стій при злій справі, бо все, що захоче, він зробить,

8:4  бо слово царе́ве — то вла́да, і хто йому скаже: „Що́ робиш?“

8:5  Хто виконує заповідь, той не пізна́є нічого лихого, серце ж мудрого знає час і право.

8:6  Бо для кожної речі час і право своє, бо лихо люди́ни числе́нне на ній,

8:7  бо не знає, що буде, і я́к саме буде, хто їй розпові́сть?

8:8  Немає люди́ни, яка панувала б над вітром, щоб стримати вітер, і вла́ди нема над днем смерти, і на війні нема зві́льнення, і пана свого́ не врятує безбожність.

8:9  Усе це я бачив, і серце своє прикладав я до кожного чину, що відбувався під сонцем. І був час, коли запанувала люди́на над люди́ною на лихо для неї.

8:10  І я бачив безбожних похо́ваних, і до їхнього гро́бу прихо́дили, а ті, що чинили добро́, повики́дані з місця святого, і в місті забуті. Марно́та й оце!

8:11  Що скоро не чиниться при́суд за вчинок лихий, тому́ серце лю́дських синів повне ними, щоб чинити лихе́.

8:12  Хоч сто раз чинить грішний лихе́, а Бог суд відкладає йому, однако я знаю, що ти́м буде добре, хто Бога боїться, хто перед обличчям Його має страх!

8:13  А безбожному добре не буде, і мов тінь, довгих днів він не матиме, бо він перед Божим лицем стра́ху не має!

8:14  Є марно́та, яка на землі ді́ється, — що є справедливі, що лихо спадає на них, мов за вчинок безбожних, а є безбожні, що добрео спадає на них, мов за чин справедливих! Я сказав, що марно́та й оце!

8:15  І радість я похваляв: що немає люди́ні під сонцем добра́, хіба тільки щоб їсти, та пити та ті́шитися, і оце супрово́дить її в її праці за ча́су життя її, що під сонцем Бог дав був їй.

8:16  Коли я поклав своє серце, щоб мудрість пізнати, і побачити чин, що діється він на землі, бо ні вдень ні вночі сну не бачить люди́на своїми очима,

8:17  і коли я побачив усякий чин Бога, тоді я пізнав, що не може люди́на збагнути чину, під сонцем учи́неного! Тому скільки люди́на не тру́диться, щоб дошукатись цього, то не зна́йде, і коли й мудрий скаже, що знає, — не зможе знайти!

Chapter 9

9:1  Ото ж бо все це я до серця свого взяв, і бачило серце моє все оце, що праведні й мудрі та їхні учи́нки — у Божій руці, так само любов чи нена́висть: Люди́на не знає нічого, що є перед нею!

9:2  Однакове всім випадає: праведному і безбожному, доброму й чистому та нечистому, і тому́, хто жертву прино́сить, і тому, хто жертви не приносить, як доброму, так і грішникові, тому, хто кляне́ться, як і тому, хто клятви боїться!

9:3  Оце зле у всім, що під сонцем тим ді́ється, — що одна́кове всім випада́є, і серце лю́дських синів повне зла, і за життя їхнього безу́мство в їхньому серці, а по то́му до мертвих відходять.

9:4  Хто знахо́диться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж ле́вові ме́ртвому!

9:5  Бо знають живі, що помруть, а померлі нічо́го не знають, і заплати немає вже їм, — бо забута і пам'ять про них,

9:6  і їхнє коха́ння, і їхня нена́висть, та за́здрощі їхні загинули вже, і нема вже їм ча́стки навіки ні в чо́му, що під сонцем тим ді́ється!

9:7  Тож іди, їж із радістю хліб свій, та з серцем веселим вино своє пий, коли Бог уподо́бав Собі твої вчинки!

9:8  Нехай кожного ча́су одежа твоя буде біла, і нехай на твоїй голові не бракує оли́ви!

9:9  Заживай життя з жінкою, яку ти кохаєш, по всі́ дні марно́ти твоєї, що Бог дав для тебе під сонцем на всі́ дні марно́ти твоєї,— бо оце твоя доля в житті та в твоєму труді́, що під сонцем ним тру́дишся ти!

9:10  Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шео́лі, куди ти йде́ш, ні роботи, ні ро́здуму, ані знання́, ані мудрости!

9:11  Зно́ву я бачив під сонцем, що біг не у ско́рих, і бій не в хоро́брих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка — у знавців, — а від ча́су й наго́ди залежні вони!

9:12  Бо ча́су свого люди́на не знає, мов риби, поло́влені в па́губну сітку, і мов пта́хи, захо́плені в сі́льце, — так хапа́ються лю́дські сини за час лиха, коли воно на́гло спадає, на них!

9:13  Також оцю мудрість я бачив під сонцем, і велика для мене здавалась вона:

9:14  Було мале місто, і було в ньому мало людей. І раз прийшов цар великий до нього, й його оточи́в, і побудува́в проти нього велику обло́гу.

9:15  Але в ньому знайшлася люди́на убога, та мудра, і вона врятувала те місто своєю премудрістю, — та пізніше ніхто не згадав про цю вбогу люди́ну!

9:16  І я говорив: Краща мудрість за силу; одна́ко пого́рджується мудрість бідного, і не слухаються його слів!

9:17  Слова мудрих, почуті в споко́ї, кращі від крику володаря поміж безглу́здими.

9:18  Мудрість краща від зброї військо́вої, але один грішник погубить багато добра́.

Chapter 10

10:1  Мертві мухи псують та зашумовують оливу мирова́рника, — так трохи глупо́ти псує мудрість та славу.

10:2  Серце мудрого тягне право́руч, а серце безумного — ліво́руч.

10:3  Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.

10:4  Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, — бо лагі́дність доводить до про́щення навіть великих провин.

10:5  Є зло, що я бачив під сонцем, мов по́милка, що повстає від володаря:

10:6  на великих висо́тах глупо́та буває поста́влена, а багаті сидять у низині́!

10:7  Я бачив на ко́нях рабів, князі́ ж пішки ходили, немов ті раби.

10:8  Хто яму копає, той в неї впаде́, а хто валить мура, того га́дина вкусить.

10:9  Хто зно́сить камі́ння, пора́ниться ним; хто дро́ва рубає, загро́жений ними.

10:10  Як залізо ступіє, й хтось ле́за не ви́гострить, той мусить напру́жити свою силу, — та мудрість зара́дить йому!

10:11  Коли вкусить гадюка перед закля́ттям, тоді ворожби́т не потрібний.

10:12  Слова́ з уст премудрого — милість, а губи безумного нищать його:

10:13  поча́ток слів його уст — глупо́та, а кінець його уст — зле шале́нство.

10:14  Нерозумний говорить багато, та не знає люди́на, що́ буде; а що буде по ньому, хто скаже йому?

10:15  Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.

10:16  Горе, кра́ю, тобі, коли цар твій — хлопчи́на, а влади́ки твої спозара́нку їдять!

10:17  Щасливий ти, кра́ю, коли син шляхе́тних у тебе царем, а влади́ки твої своєча́сно їдять, як ті му́жі, а не як п'яни́ці!

10:18  Від лі́нощів ва́литься стеля, а з опу́щення рук тече дах.

10:19  Гости́ну справляють для радощів, і вином весели́ться життя, а за срі́бло все це можна мати.

10:20  Навіть у ду́мці своїй не злосло́в на царя, і в спа́льні своїй не кляни багача́, — небесний бо птах віднесе́ твою мову, а крила́тий розкаже про слово твоє.

Chapter 11

11:1  Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов зна́йдеш його.

11:2  Давай частку на сім чи й на вісім, бо не знаєш, яке буде зло на землі.

11:3  Коли́ перепо́вняться хмари дощем, то виллють на землю його. А коли дереви́на на пі́вдень впаде́ чи на пі́вніч, зали́шитьсяна місці, куди дереви́на впаде́.

11:4  Хто вважає на вітер, не буде той сі́яти, а хто споглядає на хмари, не буде той жати.

11:5  Як не ві́даєш ти, яка то путь вітру, як кості зроста́ють в утро́бі вагі́тної, так не ві́даєш ти чину Бога, що робить усе.

11:6  Сій ра́нком насіння своє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя, не знаєш бо ти, котре ви́йде на краще тобі, — оце чи оте, чи обо́є одна́ково добрі.

11:7  І світло солодке, і добре оча́м сонце бачити,

11:8  і коли б люди́на жила́ й довгі роки́, хай за всіх їх вона ті́шиться, і хай пам'ятає дні те́мряви, бо їх бу́де багато, — усе, що надійде, марно́та!

11:9  Ті́шся, юначе, своїм молоде́цтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодо́щів твоїх! І ходи ти доро́гами серця свого й виді́нням оче́й своїх, але знай, що за все це впрова́дить тебе Бог до су́ду!

11:10  Тому́ жени смуток від серця свого́, і віддаляй зле від тіла твого, бо й дити́нство, і рання життє́ва зоря́ — то марно́та!

Chapter 12

12:1  І пам'ята́й в днях юна́цтва свого́ про свого Творця́, аж поки не при́йдуть злі дні, й не наступлять літа́, про які говорити ти бу́деш: „Для мене вони неприємні!“

12:2  аж поки не сте́мніє сонце, і світло, і місяць, і зо́рі, і не ве́рнуться хмари густі́ за доще́м,

12:3  у день, коли затремтя́ть ті, хто дім стереже, і зі́гнуться мужні, і спи́нять роботу свою млинарі́, бо їх стане мало, і поте́мніють ті, хто в вікно визирає,

12:4  і двері подвійні на вулицю за́мкнені бу́дуть, як зме́ншиться гу́ркіт млина́, і голос пташи́ни замовкне, і затихнуть всі до́чки співучі,

12:5  і будуть боятись високого місця, і жа́хи в дорозі їм бу́дуть, і мигда́ль зацвіте, й обтяжі́є коби́лка, і загине бажа́ння, бо люди́на відхо́дить до вічного дому свого́, а по вулиці будуть ходити довко́ла голосі́льники,

12:6  аж поки не пі́рветься срібний шнуро́к, і не зло́миться кругла посу́дина з золота, і при джерелі́ не розі́б'ється глек, і не зламається ко́ло, й не ру́не в крини́цю...

12:7  І ве́рнеться порох у землю, як був, а дух ве́рнеться зно́ву до Бога, що дав був його!

12:8  Наймарні́ша марно́та, — сказав Пропові́дник, — марно́та — усе!

12:9  Крім того, що Пропові́дник був мудрий, він навчав ще наро́д знання́. Він важив та досліджував, склав багато при́повістей.

12:10  Проповідник пильнував знахо́дити потрібні слова, і вірно писав правдиві слова.

12:11  Слова мудрих — немов оті ле́за в ґірли́зі, і мов позаби́вані цвя́хи, складачі́ ж таких слів, — вони да́ні від одного Па́стиря.

12:12  А понад те, сину мій, будь обере́жний: складати багато книжо́к — не буде кінця́, а багато навчатися — мука для тіла!

12:13  Підсумок усьо́го почутого: Бога бійся, й чини́ Його за́повіді, бо належить це кожній люди́ні!

12:14  Бо Бог приведе́ кожну справу на суд, і все потаємне, — чи добре воно, чи лихе!