UkrOgienko - II Corinthians

Chapter 1

1:1  Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма́ святими в ці́лій Аха́ї, —

1:2  благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

1:3  Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої,

1:4  що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.

1:5  Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується.

1:6  Бо як те́рпимо скорбо́ти, то на вашу потіху й спасі́ння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих стражда́нь, які те́рпимо й ми.

1:7  А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі.

1:8  Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити.

1:9  Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,

1:10  що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він,

1:11  як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас.

1:12  Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас.

1:13  Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте,

1:14  як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса.

1:15  І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благода́ть удру́ге,

1:16  і через вас перейти в Македонію, а з Македонії зно́ву прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпрова́дили.

1:17  Маючи за́дум такий, чи я чини́в легковажно? Чи те, що заду́мую, за тілом задумую, щоб було в мене і „Так, так“, і „Ні, ні?“

1:18  Але вірний Бог, що наше слово до вас не було „Так“ і „Ні“.

1:19  Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуа́н, і Тимофій, не був „Так“ і „Ні“, але в Нім було „Так“.

1:20  Скільки бо Божих обі́тниць, то в Ньому „Так“, і в Ньому „Амінь“, — Богові на славу через нас.

1:21  А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намасти́в, — то Бог,

1:22  Який і запечатав нас, і в наші серця дав завда́ток Духа.

1:23  А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи́ вас, не прийшов у Кори́нт дотепе́р,

1:24  не тому́, ніби ми беремо́ вла́ду над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, — бо ви всто́яли вірою!

Chapter 2

2:1  А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку.

2:2  Бо коли я засму́чую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмути́в?

2:3  І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися нале́жало, про всіх вас бувши певний, що радість моя — то радість усіх вас!

2:4  Бо з великого горя та з ту́ги сердечної я написав вам з рясни́ми слізьми́ не на те, щоб були ви засму́чені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас!

2:5  А як хто засмутив, не мене засмутив, а поча́сти — щоб не пригніти́ти — і всіх вас.

2:6  До́сить такому кара́ння того, що від багатьох,

2:7  через те навпаки́, — краще простити й поті́шити, щоб смуток великий його не поже́р.

2:8  Через те вас благаю: зміцніть до нього любов!

2:9  Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш до́свід, чи в усім ви слухня́ні.

2:10  А кому ви прощаєте що, тому й я; бо й я, як простив що кому, то кому я простив, зробив те через вас від Особи Христа,

2:11  щоб нас сатана не перехитрував, — відо́мі бо нам його задуми!

2:12  А коли я прийшов до Троа́ди звіщати Христову Єва́нгелію, і були двері для мене відчинені в Господі,

2:13  не мав я споко́ю для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита; але, попрощавшися з ними, я пішов в Македонію.

2:14  А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запа́шність знання́ про Себе через нас виявляє на всякому місці!

2:15  Ми бо для Бога Христова запа́шність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть,

2:16  для одних бо смертельна запа́шність на смерть, а для других запа́шність життє́ва в життя. І хто здатен на це?

2:17  Бо ми не такі, як багато-хто, що Боже Слово фальшують, але ми провіщаємо, як із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі!

Chapter 3

3:1  Чи нам знов зачинати дору́чувати самих себе́? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доруча́льних до вас чи від вас?

3:2  Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!

3:3  Виявляєте ви, що ви — лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на табли́цях камінних, але на тіле́сних табли́цях серця.

3:4  Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа,

3:5  не тому́, що ми здібні поми́слити щось із се́бе, як від себе, але наша здібність від Бога.

3:6  І Він нас зробив бути здатними служи́телями Ново́го Заповіту, не букви, а Духа, — бо буква вбиває, а Дух оживля́є.

3:7  Коли ж служі́ння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізра́їлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу мину́щу обличчя його,

3:8  скільки ж більш буде в славі те служі́ння Духа!

3:9  Бо як служі́ння о́суду — слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!

3:10  Не просла́вилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує,

3:11  бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!

3:12  Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміли́вости,

3:13  а не як Мойсей, що покрива́ло клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає.

3:14  Але засліпилися їхні думки́, бо те саме покрива́ло аж до сьогодні лишилось незняте в чита́нні Старо́го Заповіту, бо зникає воно Христо́м.

3:15  Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покрива́ло,

3:16  „коли ж вони наве́рнуться до Господа, тоді покрива́ло здіймається“.

3:17  Госпо́дь же — то Дух, а де Дух Господній, — там воля.

3:18  Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.

Chapter 4

4:1  Ось тому́, мавши за милосердям Божим таке служі́ння, ми не тратимо відваги,

4:2  але ми відреклися тайного со́рому, не хо́дячи в хитрості та не перекручуючи Божого Слова, але з'я́вленням правди доручуємо себе кожному сумлінню лю́дському перед Богом.

4:3  Коли ж наша Єва́нгелія й закрита, то закрита для тих, хто гине, —

4:4  для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб для них не зася́яло світло Єва́нгелії слави Христа, а Він — образ Божий.

4:5  Бо ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, ми ж самі — раби ваші ради Ісуса.

4:6  Бо Бог, що звелів був світлу зася́яти з те́мряви, у серцях наших зася́яв, щоб просвітити нам знання́ слави Божої — в Особі Христовій.

4:7  А ми маємо скарб цей у посу́динах гли́няних, щоб ве́лич сили була Божа, а не від нас.

4:8  У всьому нас тиснуть, та не поти́снені ми; ми в важки́х обставинах, але не впадаємо в ро́зпач.

4:9  Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені.

4:10  Ми за́всіди носимо в тілі ме́ртвість Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове.

4:11  Бо за́всіди нас, що живемо́, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому смертельному тілі.

4:12  Тому́ то смерть діє в нас, а життя — у вас.

4:13  Та мавши того ж духа віри, за написаним: „Вірував я, через те говорив“, і ми віруємо, тому то й говоримо,

4:14  знавши, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскреси́ть з Ісусом і нас, і поставить із вами.

4:15  Усе бо для вас, щоб благода́ть, розмножена через багатьох, збагати́ла подяку на Божу славу.

4:16  Через те ми відваги не тратимо, бо хоч ни́щиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновля́ється внутрішній.

4:17  Бо тепе́рішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги,

4:18  коли ми не дивимося на види́ме, а на невиди́ме. Бо види́ме - дочасне, невиди́ме ж - вічне!

Chapter 5

5:1  Знаємо бо, коли зе́мний мешка́льний наме́т наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, - дім нерукотво́рний та вічний.

5:2  Тому́ то й зідхаємо, бажаючи приодягти́ся будівлею нашею, що з неба,

5:3  коли б тільки й одя́гнені ми не знайшлися нагі́!

5:4  Бо ми, знахо́дячися в цьому наметі, зідхаємо під тягаре́м, бо не хочемо роздягти́ся, але одягти́ся, щоб смертне поже́рлось життям.

5:5  А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завда́ток Духа.

5:6  Отож, бувши відважні постійно, та знаючи, що, мавши дім у тілі, ми не перебуваємо в домі Господньому,

5:7  бо хо́димо вірою, а не виді́нням,

5:8  ми ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа.

5:9  Тому́ ми й пильнуємо, - чи зостаємося в домі тіла, чи вихо́димо з дому, - бути Йому лю́бими.

5:10  Бо мусимо всі ми з'явитися перед судо́вим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що́ в тілі робив він, - чи добре, чи лихе́.

5:11  Отже, відаючи страх Господній, ми людей переконуємо, а Богові явні; але маю надію, що й у ваших сумліннях ми явні.

5:12  Бо не зно́ву себе ми дору́чуємо вам, але даємо вам привід хвали́тися нами, щоб мали ви що проти тих, що хва́ляться обличчям, а не серцем.

5:13  Коли бо ми з розуму сходимо, - то Богові, коли ж при здоровому розумі, - то для вас.

5:14  Бо Христова любов спону́кує нас, що ду́мають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли.

5:15  А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес.

5:16  Через те відтепе́р ми ніко́го не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже!

5:17  Тому́ то, коли хто в Христі, той створі́ння нове́, - стародавнє минуло, ото сталось нове́!

5:18  Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служі́ння прими́рення,

5:19  бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважа́вши на їхні провини, і поклав у нас слово прими́рення.

5:20  Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!

5:21  Бо Того́, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!

Chapter 6

6:1  А ми, як співробі́тники, благаємо, щоб ви Божої благода́ті не брали надармо.

6:2  Бо каже: „Приємного ча́су почув Я тебе, - і поміг Я тобі в день спасі́ння!“ Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!

6:3  Ні в чому ніякого спотика́ння не робимо, щоб служі́ння було бездога́нне,

6:4  а в усьому себе виявляємо, як служи́телів Божих, у великім терпінні, у скорбо́тах, у бідах, у тісно́тах,

6:5  у вда́рах, у в'язницях, у ро́зрухах, у пра́цях, у недосипа́ннях, у поста́х,

6:6  у чи́стості, у розумі, у ла́гідності, у до́брості, у Дусі Святім, у нелицемі́рній любові,

6:7  у слові правди, у силі Божій, зо зброєю праведности в прави́ці й ліви́ці,

6:8  через славу й безчестя, через га́ньбу й хвалу́, як обманці, але ми правдиві;

6:9  як незнані, та по́знані, як умираючі, та ось ми живі; як ка́рані, та не забиті;

6:10  як сумні, але за́вжди веселі; як убогі, але багатьох ми збага́чуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо.

6:11  Уста наші відкрились до вас, кори́нтяни, серце наше розши́рене!

6:12  У нас вам не тісно, але тісно вам у ваших серцях!

6:13  Такою ж відплатою — говорю́, немов дітям — розширені будьте й ви!

6:14  До чужого ярма́ не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззако́нням, або яка спільність у світла з те́мрявою?

6:15  Яка згода в Христа з белійяа́ром? Або яка частка вірного з невірним?

6:16  Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами? Бо ви храм Бога Живого, як Бог прорік: „Поселюсь серед них і ходитиму, і буду їм Богом, — а вони бу́дуть наро́дом Моїм!

6:17  Вийдіть тому́ з-поміж них та й відлучі́ться, — каже Госпо́дь, — і не торкайтесь нечистого, — і Я вас прийму́,

6:18  і буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочо́к Мені бу́дете, — говорить Господь Вседержи́тель!“

Chapter 7

7:1  Отож, мої любі, мавши ці обі́тниці, очистьмо себе від усякої не́чисти тіла та духа, — і творімо святиню у Божім страху́!

7:2  Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли!

7:3  Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити.

7:4  У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі.

7:5  Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині.

7:6  Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита,

7:7  і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився.

7:8  Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово.

7:9  Я радію тепер не тому́, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покая́ння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чо́му не мати втрати від нас.

7:10  Бо смуток для Бога чинить каяття́ на спасі́ння, а про нього не жалуємо, а смуток світськи́й — чинить смерть.

7:11  Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажа́ння, яку горливість, яку по́мсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі.

7:12  А коли я й писав вам, то не через того, хто кри́вдить, і не через покри́вдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом.

7:13  Тому́ то потіхою вашою вті́шились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспоко́їли духа його.

7:14  Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоро́мився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала́ перед Титом правдива була́!

7:15  І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли́ ви були зо стра́хом і тремті́нням.

7:16  Отож, тішуся я, що мо́жу покластись у всьому на вас!

Chapter 8

8:1  Повідомляємо ж вас, браття, про Божу благода́ть, що да́на Церква́м македо́нським,

8:2  що серед великого досвіду горя вони мають радість рясну́, і глибоке їхнє убо́зтво збага́тилось багатством їхньої щирости;

8:3  бо вони добровільні в мі́ру сил своїх, і над силу, засвідчую, —

8:4  із ревним блага́нням вони нас просили, щоб ми прийняли́ дар та спільність служіння святим.

8:5  І не так, як наді́ялись ми, але віддали́ себе перш Господе́ві та нам із волі Божої,

8:6  щоб ми благали Тита, щоб він, як був перше зачав, так і скінчи́в би в вас оце добре ді́ло.

8:7  А ви, як у всім, збагачуєтесь: вірою, і словом, і розумом, і всякою пильністю, і вашою любов'ю до нас, — щоб збагачувались ви і в благода́ті оцій.

8:8  Не кажу́ це, як нака́за, але́ пильністю інших досві́дчую щирість любови й вашої.

8:9  Бо ви знаєте благода́ть Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убо́зтвом.

8:10  І раду даю вам про це, бо це вам на пожи́ток, що не тільки чинили, але перші ви стали й бажати з минулого ро́ку.

8:11  А тепер закінчі́ть роботу, щоб ви, як горли́во бажали, так і виконали б у міру можности.

8:12  Бо коли є охота, то приємна вона згідно з тим, що́ хто має, а не з тим, чого хто не має.

8:13  Хай не буде для інших полегша, а тягар для вас, але рівність для всіх.

8:14  Ча́су тепе́рішнього ваш достаток нехай неста́ткові їхньому допоможе, щоб і їхній достаток був на ваш неста́ток, щоб рівність була́,

8:15  як написано: „Хто мав багато, той не мав зайвини́, а хто мало, — не мав недостачі“.

8:16  Та Богові дяка, що Він таку пильність про вас дав у Ти́тове серце,

8:17  бо блага́ння прийняв він, але́, бувши горли́вий, удався до вас добровільно.

8:18  А з ним ра́зом послали ми брата, якого по всіх Церква́х хвалять за Єва́нгелію,

8:19  і не тільки оце, але ви́браний був від Церко́в бути товаришем нашим у дорозі для благода́ті тієї, якій служимо ми на хвалу́ Само́го Господа,

8:20  остерігаючись того, щоб хто не дорікав нам цим достатком, що ним служимо ми,

8:21  дба́ючи про добро не тільки перед Богом, але й перед людьми́.

8:22  А ми з ними послали були́ брата нашого, про пильність якого ми часто досвідчувались у речах багатьо́х, який ще пильніший тепер — через велике довір'я до вас.

8:23  Щодо Тита, то він мій това́риш, а ваш співробі́тник; щождо наших братів — вони посланці від Церко́в, вони слава Христова!

8:24  Отож, дайте їм доказа своєї любови й нашого хвалі́ння вас перед Церква́ми!

Chapter 9

9:1  А про службу святим мені зайво писати до вас,

9:2  бо відаю вашу охоту, і нею хвалюся за вас македо́нянам, що Аха́я готова з минулого року, а ваша ре́вність заохо́тила багатьох.

9:3  А я послав братів, щоб моя похвала́, щодо вас, не даремна була в цім випа́дкові, але, як казав, щоб були ви пригото́ва́ні,

9:4  щоб, коли македо́няни при́йдуть зо мною та зна́йдуть, що ви неготові, щоб не осоро́митись нам — не кажемо вам — у цій речі.

9:5  Отож, я наду́мався, що треба вблагати братів, щоб пішли перше до вас та приготува́ли заздалегі́дь оголошений ваш щедрий дар, щоб був він пригото́ваний, як щедрий дар, а не річ примусова.

9:6  А до цього кажу́: Хто скупо сіє, — той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, — той щедро й жатиме!

9:7  Нехай кожен дає, як серце йому призволя́є, — не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!

9:8  А Бог має силу всякою благода́ттю вас збагати́ти, щоб ви, мавши за́вжди в усьому всілякий достаток, збага́чувалися всяким добрим учинком,

9:9  як написано: „Розси́пав та вбогим роздав, — Його праведність триває навіки!“

9:10  А Той, Хто насіння дає сіяче́ві та хліб на поживу, — нехай дасть і примно́жить ваше насіння, і нехай Він зрости́ть плоди праведности вашої,

9:11  щоб усім ви збагачувались на всіляку щирість, яка через нас чинить Богові дяку.

9:12  Бо ді́ло служі́ння цього не тільки випо́внює недостачі святих, але й багатіє багатьма́ подяками Богові.

9:13  Досвідченням цього служі́ння вони хвалять Бога за по́слух Христовій Єва́нгелії, що ви визнаєте її, та за щирість учасництва з ними й усіма́,

9:14  вони за вас моляться й тужать по вас із-за дуже великої Божої благода́ті на вас.

9:15  Дяка Богові за невимо́вний дар Його!

Chapter 10

10:1  А я сам, Павло, благаю вас ла́гідністю й ласка́вістю Христовою; я, коли присутній — слухня́ний між вами, а не бувши між вами — сміли́вий я супроти вас.

10:2  І благаю, щоб я, прибувши, не осмі́лився надією, що нею я ду́маю сміли́вим бути проти деяких, що про нас вони гада́ють, ніби ми поступаємось за тілом.

10:3  Бо хо́дячи в тілі, не за тілом воюємо ми, —

10:4  зброя бо нашого воюва́ння не тілесна, але міцна́ Богом на зруйнува́ння тверди́нь, — ми руйнуємо за́думи,

10:5  і всяке ви́несення, що підіймається проти пізна́ння Бога, і поло́нимо всяке знання́ на по́слух Христові,

10:6  і покарати ми готові всякий непо́слух, коли зді́йсниться послух ваш.

10:7  Чи на обличчя ви дивитеся? Як хто певний про себе, що Христовий він, нехай ду́має знов по собі, що як сам він Христовий, так само Христові й ми.

10:8  Бо коли б я ще більш став хвалитися нашою вла́дою, яку дав нам Господь на збудува́ння, а не на зруйнува́ння ваше, то не осоро́млюсь.

10:9  Та щоб не здавалось, ніби хочу лякати вас листами.

10:10  „Бо листи його — кажуть — важкі́ та міцні́, але особисто присутній — слабий, а мова його незначна́“,

10:11  такий нехай знає оце, що які ми на слові в листах, неприсутніми бувши, такі ми й на ді́лі, присутніми бувши.

10:12  Бо не сміємо вважати себе чи рівняти до інших, що самі себе хвалять, — вони нерозумно самі себе міряють собою, і рівняють з собою себе.

10:13  Ми ж не будем хвалитись над міру, а в міру міри́ла, що його Бог призна́чив на міру для нас, щоб і до нас досягти́.

10:14  Бо ми не розтягуємося над міру, ніби не досягли́ ми до вас, бо ми досягли́ аж до вас із Єва́нгелією Христовою.

10:15  Ми не хвалимось над міру у чужих працях, але маємо надію, що як буде рости ваша віра, то за нашим міри́лом сильно звели́чимося ми між вами,

10:16  щоб і в дальших за вами країнах звіщати Єва́нгелію, а не хвалитись готовим, як це чужі тве́рдять.

10:17  А „хто хва́литься, нехай хва́литься в Господі!“

10:18  Бо достойний не той, хто сам себе хва́лить, але кого хвалить Госпо́дь!

Chapter 11

11:1  О, коли б потерпі́ли ви трохи безу́мство моє! Але й те́рпите ви мене.

11:2  Бо пильную про вас пильністю Божою, заручив бо я вас одно́му чоловікові, щоб Христові приве́сти вас чистою дівою.

11:3  Та боюсь я, — як змій звів був Єву лука́вством своїм, щоб так не попсувалися ваші думки́, і ви не вхилилися від простоти́ й чи́стости, що в Христі.

11:4  Коли бо хто при́йде й зачне пропові́дувати про Ісуса іншого, про якого ми не проповідували, або при́ймете іншого Духа, якого ви не прийняли, або іншу Єва́нгелію, якої ви не прийняли́, — то радо терпіли б ви те!

11:5  Та ду́маю я, що нічим не лишаюсь позад передні́ших апо́столів.

11:6  Хоч і неук я словом, але не знання́м, та всюди в усьому ми ви́явлені поміж вами.

11:7  Чи я гріх учинив, себе впокоря́ючи, щоб підвищити вас, бо я Божу Єва́нгелію благовістив для вас дармо?

11:8  Оббирав я інші Церкви́, приймаючи плату для служіння вам. А коли я прийшов до вас і терпів недостачу, то ніко́го я не обтя́жив.

11:9  Бо мій нестаток попо́внили бра́ти, що прийшли з Македонії; і в усьому беріг я себе, щоб не бути для вас тягаре́м, і збережу́.

11:10  Як правда Христова в мені, так оця похвала́ не замо́вчана буде про мене в країнах Ахаї.

11:11  Для чо́го? Тому́, що я вас не люблю́? Відо́мо те Богові!

11:12  А що я роблю́, те й робитиму, щоб відтя́ти причину для тих, хто шукає причини, щоб у то́му, чим хва́ляться, показались такі, як і ми.

11:13  Такі бо фальшиві апо́столи, лукаві робітники́, що підро́блюються на Христових апо́столів.

11:14  І не дивно, бо сам сатана́ прикидається а́нголом світла!

11:15  Отож, не велика це річ, якщо й слуги його прикидаються слу́гами праведности. Буде їхній кінець згідно з учинками їхніми!

11:16  Зно́ву кажу́: хай ніхто не вважає мене за безумного! А як ні, то прийміть мене бодай як безумного, щоб хоч трохи й я похвалився!

11:17  А що я кажу́, не кажу́ того в Господі, але ніби в безу́мстві — у цій частині хвали́.

11:18  Через те ж, що тілом багато-хто хваляться, то й я похвалюся.

11:19  Бо ви те́рпите радо безумних, самі мудрими бувши.

11:20  Бо ви терпите, коли вас хто нево́лить, коли хто об'їдає, коли хто обдирає, коли хто підвищується, коли хто по що́ках вас б'є.

11:21  На безчестя кажу́, що ми ніби стратили сили. Коли хто відва́житься чим, то — скажу́ нерозумно — відважуюся й я.

11:22  Євреї вони? — То й я. Ізра́їльтяни вони? — То й я. Насіння вони Авраамове? — То й я!

11:23  Слу́ги Христові вони? — Говорю́ нерозумне: більш я! Я був більш у пра́цях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті.

11:24  Від юдеїв п'ять раз я прийняв був по сорок уда́рів без о́дного,

11:25  тричі ки́ями бито мене, один раз мене каменува́ли, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробу́в у глибині́ морській;

11:26  у мандрі́вках я часто бува́в, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого наро́ду, у небезпеках поган, у небезпеках по міста́х, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими,

11:27  у висна́жуванні та в праці, часто в недосипа́нні, у голоді й спразі, часто в по́сті, у холоді та в наготі́.

11:28  Окрім зо́внішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви́.

11:29  Хто слабує, а я не слабую? Хто споку́шується, а я не палю́ся?

11:30  Коли треба хвалитись, то неміччю я похвалюся.

11:31  Знає Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, — а Він благослове́нний навіки, — що я не говорю́ неправди.

11:32  У Дама́ску намі́сник царя Аре́ти стеріг місто Дама́ск, щоб схопи́ти мене.

11:33  але́ по мурі мене спу́щено в коші́ віко́нцем, — і я з рук його втік!

Chapter 12

12:1  Не кори́сно хвалитись мені, бо я прийду́ до видінь і об'я́влень Господніх.

12:2  Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирна́дцять ро́ків тому — чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог — був узятий до третього неба.

12:3  І чоловіка я знаю такого, — чи в тілі, чи без тіла, не знаю, знає Бог, —

12:4  що до ра́ю був узятий, і чув він слова́ невимо́вні, що не можна люди́ні їх висловити.

12:5  Отаким похвалюся, а собою хвалитись не буду, — хіба тільки своїми не́мочами.

12:6  Бо коли я захо́чу хвалитись, то безумний не бу́ду, бо правду казатиму; але стримуюсь я, щоб про мене хто більш не поду́мав, ніж бачить у мені або чує від мене.

12:7  А щоб я через пребагато об'я́влень не велича́вся, то да́но мені в тіло колючку, — посланця́ сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не велича́вся.

12:8  Про нього три ра́зи благав я Господа, щоб він відступився від мене.

12:9  І сказав Він мені: „До́сить тобі Моєї благодаті, — бо сила Моя здійснюється в немочі“. Отож, краще я буду хвалитись своїми не́мочами, щоб сила Христова вселилася в мене.

12:10  Тому любо мені перебува́ти в неду́гах, у при́кростях, у бі́дах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слаби́й, тоді я сильни́й.

12:11  Хва́лячися, я став нерозумний, — до того мене ви примусили. Бо хвалити мене мали б ви, — бо ні в чо́му я не залиши́вся позад від найперших апо́столів, хоч я й ніщо.

12:12  А ознаки апо́стола виявилися між вами в усякім терпінні, у знаме́нах і чу́дах та в силах.

12:13  Що бо є, що ним ви пони́зилися більше від інших Церков? Хіба те, що я сам тягаре́м вам не був? Даруйте мені цю провину!

12:14  Ось утре́тє готовий прийти я до вас, і не буду для вас тягаре́м, — не шукаю бо вашого я, тільки вас. Не діти повинні збирати маєток батька́м, але дітям батьки́.

12:15  Я ж з охотою ви́трачуся й себе ви́трачу за душі ваші, хоч що більше люблю́ вас, то менше я лю́блений.

12:16  Та нехай буде так, — тягара́ я на вас не поклав, але, бувши хитрий, я лукавством від вас брав.

12:17  Чи я використо́вував вас через когось із тих, кого́ до вас посилав?

12:18  Ублагав я був Тита, і з ним послав брата. Чи Тит ви́користав вас чим? Хіба ми ходили не в одно́му дусі? Хіба не одни́ми стопа́ми?

12:19  Чи ви зно́ву не ду́маєте, що виправдуємось перед вами? Перед Богом, у Христі ми говоримо, а все, любі, на вашу будову!

12:20  Я ж боюся, щоб, прийшовши, не знайшов вас такими, якими не хо́чу, і щоб мене не знайшли ви таким, якого не хочете, — хай не будуть між вами суперечка, заздрість, гніви, обмани, сва́ри, на́шепти, пихи́, безладдя,

12:21  щоб зно́ву, коли я прийду́, не прини́зив мене поміж вами мій Бог, і щоб мені не оплакувати багатьох, що перше згрішили були, і не покаялися в нечи́стості, і в пере́любі, і в розпусті, що ко́їли їх.

Chapter 13

13:1  Оце втретє до вас я йду. „Кожна справа хай станеться ви́роком двох чи трьох свідків“.

13:2  Попере́джував я й попере́джу́ю, — як у вас був удру́ге, так тепер неприсутній, — отих, що згрішили перед тим, і всіх інших, що коли прийду знову, то я не помилую,

13:3  через те, що шукаєте доказу, що в мені промовляє Христос, Який не безсилий до вас, але сильний у вас.

13:4  Бо хоч Він був і розп'я́тий в не́мочі, та живий із сили Божої. Так і ми, — хоча не́мічні в Нім, та з Ним бу́демо жити з Божої сили у вас.

13:5  Випробо́вуйте самих себе, чи ви в вірі, пізнавайте самих себе. Хіба ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки, що ви не такі, якими мали б бути.

13:6  Але маю надію, що пізнаєте ви, що ми такі, якими мали б бути.

13:7  І ми молимо Бога, щоб ви не чинили нія́кого ли́ха, не для то́го, щоб виявились ми досвідчені, а щоб учинили ви добре, а ми бу́дем немов негі́дні.

13:8  Бо нічо́го не можемо ми проти правди, а за правду.

13:9  Ми тішимося, коли ми слабі, а ви сильні. Про це й мо́лимось — щоб були досконалими ви!

13:10  Ось тому́ то, відсутній, пишу́ це, щоб прийшовши, не мав я вчинити суворо за вла́дою, якої Госпо́дь мені дав на будува́ння, а не на руйнува́ння.

13:11  А накінець, браття, радійте, удосконалюйтесь, тіштеся, будьте однодумні, майте мир, — і Бог любови та ми́ру буде з вами!

13:12  Вітайте один одного святим поцілунком! Усі святі вас вітають!

13:13  Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма́ вами! Амі́нь.