UkrOgienko - Hebrews

Chapter 1

1:1  Багато разі́в і багатьма́ способа́ми в давнину́ промовляв був Бог до отців через пророків,

1:2  а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настанови́в за Наслідника всього, що Ним і віки́ Він створив.

1:3  Він був сяєвом слави та образом істоти Його, трима́в усе словом сили Своєї, учинив Собою очи́щення наших гріхів, — і засів на прави́ці величности на висоті.

1:4  Він остільки був ліпший понад анголі́в, оскільки славніше за них успадкува́в Ім'я́.

1:5  Кому́ бо коли з анголів Він промовив: „Ти Мій Син, — Я сьогодні Тебе породив“! І зно́ву: „Я буду Йому за Отця, а Він Мені буде за Сина“!

1:6  І коли знов Він уводить на світ Перворі́дного, то гово́рить: „І нехай Йому вкло́няться всі анголи Божі“.

1:7  А про анголів Він говорить: „Ти чиниш духів ангола́ми Своїми, а палю́чий огонь — Своїми слугами“.

1:8  А про Сина: „Престол Твій, о Боже, навік віку; бе́рло Твого царюва́ння — бе́рло праведности.

1:9  Ти полюбив праведність, а беззако́ння знена́видів; через це намасти́в Тебе, Боже, Твій Бог оливою радости більше, ніж дру́зів Твоїх“.

1:10  І: „Ти, Господи, землю колись закла́в, а небо — то чин Твоїх рук.

1:11  Загинуть вони, а Ти будеш стояти, — всі вони, як той одяг, поста́ріють.

1:12  Як одежу, їх змі́ниш, — і минуться вони, а Ти за́вжди Той Са́мий, і роки Твої не закі́нчаться“!

1:13  Кому з анголів Він промовив коли: „Сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“!

1:14  Чи не всі вони ду́хи служебці, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?

Chapter 2

2:1  Через це подобає нам більше вважати на почуте, шоб ми не відпали коли.

2:2  Коли бо те слово, що сказали його анголи́, було певне, а всякий пере́ступ та непо́слух прийняли́ справедливу заплату,

2:3  то як ми втечемо́, коли ми не дбали про таке велике спасі́ння? Воно проповідувалося споча́тку від Го́спода, стве́рдилося нам через тих, хто почув,

2:4  коли Бог був засві́дчив озна́ками й чу́дами, і різними силами та обдарува́нням Духом Святим із волі Своє́ї.

2:5  Бо Він не піддав ангола́м світ майбутній, що про нього говоримо.

2:6  Але хтось десь засві́дчив був, кажучи: „Що́ є чолові́к, що Ти пам'ята́єш про ньо́го, і син лю́дський, якого відвідуєш?

2:7  Ти його вчинив мало меншим від анголів, і честю й вели́чністю Ти вінчаєш його, і поставив його́ над діла́ми рук Своїх,

2:8  усе піддав Ти під ноги йому́“! А коли Він піддав йому все, то не залиши́в нічого йому непідда́ного. А тепер ще не бачимо, щоб підда́не було йому все.

2:9  Але бачимо Ісуса, мало чим уменшеним від анголі́в, що за перете́рплення смерти Він уві́нчаний честю й вели́чністю, щоб за благода́ттю Божою смерть скуштува́ти за всіх.

2:10  Бо належало, щоб Той, що все ради Нього й усе від Нього, Хто до слави привів багато синів, Провідника їхнього спасі́ння вчинив досконалим через стражда́ння.

2:11  Бо Хто освячує, і ті, хто освя́чується — усі від Одно́го. З цієї причини не соромиться Він звати братами їх, кажучи:

2:12  „Сповіщу́ про Ім'я́ Твоє бра́ттям Своїм, буду хвалити Тебе серед Церкви“!

2:13  І ще: „На Нього я бу́ду надіятися“! І ще: „Ото Я та діти, яких Бог Мені дав“.

2:14  А що ді́ти стали спільниками тіла та крови, то й Він став уча́сником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має вла́ду смерти, цебто диявола,

2:15  та визволити тих усіх, хто все життя стра́хом смерти тримався в неволі.

2:16  Бо приймає Він не Анголі́в, але Авраамове насіння.

2:17  Тому́ мусів бути Він у всьому подібний брата́м, щоб стати милости́вим та вірним Первосвящеником у Божих справах, для вблага́ння за гріхи людей.

2:18  Бо в чо́му був Сам постраждав, ви́пробовуваний, у тому Він може й випробо́вуваним помогти.

Chapter 3

3:1  Отож, святі брати́, учасники небесного покли́кання, уважайте на Апо́стола й Первосвященика нашого ісповідання, Ісуса,

3:2  що вірний Тому́, Хто настанови́в Його, як був і Мойсей у всім домі Його,

3:3  бо гідний Він вищої слави понад Мойсея, поскільки будівни́чий має більшу честь, аніж дім.

3:4  Усякий бо дім хтось будує, а Той, хто все збудував, — то Бог.

3:5  І Мойсей вірний був у всім домі Його, як слуга, на свідоцтво того, що сказати повинно було́.

3:6  Христос же, як Син, у Його домі. А дім Його — ми, коли тільки відвагу й похвалу́ надії доде́ржимо певними аж до кінця.

3:7  Тому́ то, як каже Дух Святий: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте,

3:8  не робіть затверді́лими ваших серде́ць, як під час наріка́нь, за дня випробо́вування на пустині,

3:9  де Мене випробо́вували отці ваші, Мене випробо́вували, і бачили працю Мою сорок років.

3:10  Через це Я розгнівався був на той рід і сказав: Постійно вони блу́дять серцем, вони не пізнали доріг Моїх,

3:11  тому́ Я присягнув у гніві Своїм, що вони до Мого́ відпочинку не вві́йдуть“!

3:12  Стережіться, брати́, щоб у комусь із вас не було злого серця невірства, що воно відступало б від Бога Живого!

3:13  Але кожного дня заохочуйте один о́дного, доки зветься „Сьогодні“, щоб запеклим не став котри́й з вас через підступ гріха.

3:14  Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки почате життя ми затри́маємо певним аж до кінця,

3:15  аж поки говориться: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших серде́ць, як під час наріка́нь“!

3:16  Котрі бо, почувши, розгнівали Бога? Чи не всі, хто з Єгипту вийшов з Мойсеєм?

3:17  На ко́го ж Він „гнівався був сорок ро́ків?“ Хіба не на тих, хто згрішив, що їхні „кості в пустині полягли?“

3:18  Проти ко́го Він „був присягався, що не вві́йдуть вони до Його відпочинку, „як не проти неслухняних?

3:19  І ми бачимо, що вони не змогли ввійти за невірство.

Chapter 4

4:1  Отже, біймося, коли зостається обітниця вхо́ду до Його́ відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізни́вся.

4:2  Бо Єва́нгелія була звіщена нам, як і тим. Але не прине́сло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося з вірою слухачів.

4:3  Бо до Його́ відпочинку вхо́димо ми, що ввірували, як Він провістив: „Я присяг був у гніві Своїм, що до місця Мого відпочинку не вві́йдуть вони“, хоч діла Його були вчи́нені від закла́дин світу.

4:4  Бо колись про день сьомий сказав Він отак: „І Бог відпочив сьомого дня від усієї праці Своєї“.

4:5  А ще тут: „До Мого відпочинку не вві́йдуть вони“!

4:6  Коли ж залиша́ється ото, що деякі ввійдуть до нього, а ті, кому Єва́нгелія була перше зві́щена, не ввійшли за непо́слух,

4:7  то ще призначає Він деякий день, — „сьогодні“, бо через Давида говорить по такім довгім ча́сі, як вище вже сказано: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверді́лими ваших серде́ць“!

4:8  Бо коли б Ісус (Навин) дав їм відпочинок, то про інший день не казав би по цьо́му.

4:9  Отож, людові Божому залиша́ється субо́тство, спочи́нок.

4:10  Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх.

4:11  Отож, попильнуймо ввійти до того відпочинку, щоб ніхто не потра́пив у непо́слух за при́кладом тим.

4:12  Бо Боже Слово живе та дія́льне, гостріше від усякого меча обосічного, — прохо́дить воно аж до поділу душі й духа, сугло́бів та мо́зків, і спосібне судити думки́ та на́міри се́рця.

4:13  I немає створі́ння, щоб сховалось перед Ним, але́ все наге́ та відкрите перед очима Його, — Йому дамо звіт!

4:14  Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, трима́ймося визнання нашого!

4:15  Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але ви́пробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха.

4:16  Отож, приступаймо з відвагою до престолу благода́ті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомо́ги знайти благода́ть.

Chapter 5

5:1  Кожен бо первосвященик, що з-між людей вибирається, настановляється для людей на служі́ння Богові, щоб прино́сити да́ри та жертви за гріхи,

5:2  і щоб міг співчува́ти недосві́дченим та заблу́дженим, бо й сам він пере́йнятий слабістю.

5:3  І тому́ він повинен як за людей, так само й за себе само́го прино́сити жертви за гріхи.

5:4  А чести цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Ааро́н.

5:5  Так і Христос, — не Сам Він просла́вив Себе, щоб Первосвящеником стати, а Той, що до Нього сказав: „Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породи́в“.

5:6  Як і на іншому місці гово́рить: „Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“.

5:7  Він за днів тіла Свого з голосі́нням великим та слізьми́ приніс був блага́ння й молитви до Того, Хто від смерти Його міг спасти, — і був вислуханий за побожність Свою.

5:8  І хоч Сином Він був, проте́ навчився по́слуху з того, що вистраждав був.

5:9  А вдоскона́лившися, Він для всіх, хто слухня́ний Йому, спричини́вся для вічного спасі́ння,

5:10  і від Бога був на́званий Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим.

5:11  Про це нам би треба багато казати, та ви́словити важко його, бо нездібні ви стали, щоб слухати.

5:12  Ви бо за віком повинні б бути вчителя́ми, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших поча́тків Божого Сло́ва. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не стра́ва тверда́.

5:13  Бо хто молока вживає, той недосві́дчений у слові праведности, — бо він немовля́.

5:14  А страва тверда́ — для дорослих, що мають чуття, при́вчені звичкою розрізняти добро й зло.

Chapter 6

6:1  Тому́ полиші́мо поча́тки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо зно́ву засади покая́ння від мертвих учинків та про віру в Бога,

6:2  Науки про хрищення, про поклада́ння рук, про воскресі́ння мертвих та вічний суд.

6:3  Зробимо й це, коли Бог дозволить.

6:4  Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного да́ру, і стали уча́сниками Духа Святого,

6:5  і скуштували доброго Божого Слова та сили майбу́тнього віку,

6:6  та й відпали, знов відновляти покая́нням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.

6:7  Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і виро́щує, — вона благословення від Бога приймає.

6:8  Але та, що приносить те́рня й будя́ччя, — непотрібна вона та близька́ до прокля́ття, а кінець її — спа́лення.

6:9  Та ми сподіва́ємось, любі, кращого про вас, що спасі́ння тримаєтеся, хоч говоримо й так.

6:10  Та не є Бог несправедливий, щоб забути ді́ло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я́ Його ви, що святим послужили та служите.

6:11  Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,

6:12  щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обі́тниці вспадко́вує вірою та терпеливістю.

6:13  Бо Бог, обі́тницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим покля́стися, поклявся Сам Собою,

6:14  говорячи: „Поблагословити — Я ко́нче тебе поблагословлю́, та розмножити — розмножу тебе!“

6:15  І, терплячи довго отак, Авраа́м оде́ржав обі́тницю.

6:16  Бо люди клянуться вищим, і клятва на стве́рдження кінчає всяку їхню суперечку.

6:17  Тому й Бог, хотівши перева́жно показати спадкоє́мцям обі́тниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,

6:18  щоб у двох тих незмінних реча́х, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,

6:19  що вони для душі як котви́ця, міцна та безпечна, що аж до сере́дини входить за заслону,

6:20  куди, як предте́ча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим.

Chapter 7

7:1  Бо цей Мелхиседе́к, цар Сали́му, священик Бога Всеви́шнього, що був стрів Авраама, як той вертався по пора́зці царів, і його поблагослови́в.

7:2  Авраам відділив йому й десяти́ну від усього, — найперше бо він визначає „цар праведности“, а потім „цар Сали́му“, цебто „цар миру“.

7:3  Він без ба́тька, без матері, без родово́ду, не мав ані поча́тку днів, ані кінця життя, уподо́бився Божому Сину, — пробуває священиком за́вжди.

7:4  Побачте ж, який він великий, що йому й десятину з добичі найліпшої дав патріярх Авраам!

7:5  Ті з синів Леві́євих, що свяще́нство приймають, мають заповідь — брати за Зако́ном десятину з наро́ду, цебто з братів своїх, хоч і вийшли вони з Авраамових сте́гон.

7:6  Але цей, що не похо́дить з їхнього роду, десятину одержав від Авраама, і поблагословив того, хто обі́тницю мав.

7:7  І без усякої супере́чки більший меншого благословляє.

7:8  І тут люди смерте́льні беруть десяти́ну, а там той, про якого засвідчується, що живе.

7:9  І, щоб сказати отак, через Авраама і Леві́й, що бере десятини, дав сам десятини.

7:10  Бо ще в ба́тькових сте́гнах він був, коли стрів його Мелхиседе́к.

7:11  Отож, коли б досконалість була через свяще́нство леви́тське, — бо люди Зако́на оде́ржали з ним, — то яка ще потреба була, щоб Інший Священик повстав за чином Мелхиседе́ковим, а не зватися за чином Ааро́новим?

7:12  Коли бо свяще́нство зміняється, то з потреби буває переміна й Зако́ну.

7:13  Бо Той, що про Нього говориться це, належав до іншого племени, з якого ніхто не ставав був до же́ртівника.

7:14  Бож відо́мо, що Госпо́дь наш походить від Юди, а про це плем'я́, про свяще́нство його, нічого Мойсей не сказав.

7:15  І ще більше відо́мо, коли повстає на подобу Мелхиседе́ка Інший Священик,

7:16  що був не за зако́ном тілесної заповіді, але з сили незнища́льного життя.

7:17  Бо свідчить: „Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“.

7:18  Попере́дня бо заповідь відкладається через не́міч її та некори́сність.

7:19  Бо не вдоскона́лив нічого Зако́н. Запроваджена ж краща надія, що нею ми наближуємось до Бога.

7:20  І поскільки воно не без клятви, —

7:21  вони бо без клятви були́ священиками, Цей же з клятвою через Того, Хто говорить до Нього: „Клявся Госпо́дь — і не буде Він каятися: Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“, —

7:22  то постільки Ісус став запорукою кращого Заповіту!

7:23  І багато було їх священиків, бо смерть боронила лишатися їм,

7:24  але Цей, що навіки лишається, безперестанне Свяще́нство Він має.

7:25  Тому може Він за́вжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він за́вжди живий, щоб за них заступи́тись.

7:26  Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлоби́вий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса́,

7:27  що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше прино́сити жертви за власні гріхи, а потому за лю́дські гріхи, — бо Він це раз наза́вжди вчинив, принісши Само́го Себе.

7:28  Зако́н бо людей ставить первосвящениками, що немочі мають, але слово клятви, що воно за Зако́ном, ставить Сина, Який досконалий навіки!

Chapter 8

8:1  Головна ж річ у то́му, про що я говорю: маємо Первосвященика, що засі́в на небеса́х, по прави́ці престолу величности,

8:2  що Він Священнослужи́тель святині й правдивої скинії, що її збудував був Госпо́дь, а не люди́на.

8:3  Усякий бо первосвященик настановляється, щоб прино́сити да́ри та жертви, а тому було треба, щоб і Цей щось мав, що принести.

8:4  Бо коли б на землі перебува́в, то не був би Він священиком, бо тут пробувають священики, що да́ри приносять за Зако́ном.

8:5  Вони служать о́бразові й тіні небесного, як Мойсеєві сказано, коли мав докінчи́ти скинію: „Дивись бо, сказав, зроби все за зразко́м, що тобі на горі був показаний!“

8:6  А тепер оде́ржав Він краще служі́ння, поскільки Він посередник і кращого заповіту, який на кращих обітницях був узаконений.

8:7  Бо коли б отой перший був бездоганний, не шукалося б місця для другого.

8:8  Бо їм докоряючи, каже: „Ото дні надхо́дять, говорить Господь, коли з домом Ізраїля й з Юдиним домом Я складу́ Заповіта Ново́го,

8:9  не за заповітом, що його Я склав був з отцями їхніми дня, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі єгипетської. А що вони не залишилися в Моїм заповіті, то й Я їх покинув, говорить Господь!

8:10  Оце Заповіт, що його Я складу́ по тих днях із домом Ізраїлевим, говорить Господь: Покладу Я Зако́ни Свої в їхні думки́, і на їхніх серцях напишу́ їх, і буду їм Богом, вони ж будуть наро́дом Моїм!“

8:11  І кожен не буде навчати свого ближнього, і кожен брата свого, промовляючи: „Пізнай Господа“! Усі бо вони будуть знати Мене від мало́го та аж до великого з них!

8:12  Буду бо Я милости́вий до їхніх неправд, і їхніх гріхів не згадаю Я більш“!

8:13  Коли ж каже „Нови́й Заповіт“, то тим назвав перший стари́м. А що́ порохня́віє й старі́є, те близьке́ до зотління.

Chapter 9

9:1  Мав же і перший заповіт постанови богослужби та земну святиню.

9:2  Була́ бо уряджена перша скинія, яка зветься „Святе“, а в ній був світильни́к, і стіл, і жертовні хліби.

9:3  А за другою засло́ною скинія, що зветься „Святе́ Святих“.

9:4  Мала вона золоту кадильницю й ковче́га заповіту, усюди обку́того золотом, а в нім золота посу́дина з ма́нною, і розцві́ле жезло́ Ааро́нове та табли́ці заповіту.

9:5  А над ним херуви́ми слави, що затінювали престола благодаті, про що говорити докладно тепер не потрібно.

9:6  При такому ж уря́дженні до першої скинії вхо́дили за́вжди священики, пра́влячи служби Богові,

9:7  а до другої раз на рік сам первосвященик, не без крови, яку він прино́сить за себе й за лю́дські провини.

9:8  Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія.

9:9  Вона образ для ча́су теперішнього, за якого прино́сяться да́ри та жертви, що того не можуть вдоскона́лити, щодо сумління того, хто служить,

9:10  що тільки в потравах та в напо́ях, та в різних обмива́ннях, в уставах тілесних, — установлено їх аж до ча́су направи.

9:11  Але́ Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотво́рною, цебто не цього втво́рення,

9:12  і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набу́в вічне відку́плення.

9:13  Бо коли кров козлів та телят та попіл із я́лівок, як покро́пить нечистих, освячує їх на очи́щення тіла,

9:14  скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Вічним Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!

9:15  Тому Він — Посере́дник Ново́го Заповіту, щоб через смерть, — що була́ для відку́плення від пере́ступів, учинених за першого заповіту, — покликані прийняли́ обі́тницю вічного спа́дку.

9:16  Бо де заповіт, там має відбутися смерть заповітника,

9:17  заповіт бо важливий по мертвих, бо нічого не варт він, як живе заповітник.

9:18  Тому й перший заповіт освячений був не без крови:

9:19  Коли бо Мойсей сповістив усі заповіді за Зако́ном усьому наро́дові, він узяв кров козлів та телят із водою й червоною вовною та з ісопом, та й покропив і саму оту книгу, і людей,

9:20  проказуючи: „Це кров заповіту, що його наказав для вас Бог!“

9:21  Так само і скинію, і ввесь по́суд служебний покропи́в він кров'ю.

9:22  І майже все за Зако́ном кров'ю очищується, а без пролиття́ крови немає відпу́щення.

9:23  Отож, треба було́, щоб образи небесного очищалися цими, а небесне саме кращими від оцих же́ртвами.

9:24  Бо Христос увійшов не в рукотво́рну святиню, що була на взір правдивої, але в саме небо, щоб з'явитись тепер перед Божим лицем за нас,

9:25  і не тому́, щоб часто прино́сити в жертву Себе, як первосвященик входить у святиню кожнорічно з кров'ю чужою,

9:26  бо інакше Він мусів би часто страждати ще від закла́дин світу, а тепер Він з'явився один раз на схи́лку віків, щоб власною жертвою знищити гріх.

9:27  І як лю́дям призна́чено вмерти один раз, потім же суд,

9:28  так і Христос один раз був у жертву прине́сений, щоб „поне́сти гріхи багатьох“, і не в справі гріха другий раз з'явитися тим, хто чекає Його на спасі́ння.

Chapter 10

10:1  Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає.

10:2  Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів.

10:3  Але в них спо́мин про гріхи буває щороку,

10:4  бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!

10:5  Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в.

10:6  Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав.

10:7  Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“!

10:8  Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“.

10:9  Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.

10:10  У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз.

10:11  І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів.

10:12  А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“,

10:13  далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“.

10:14  Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується.

10:15  Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:

10:16  „Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх.

10:17  А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“!

10:18  А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи.

10:19  Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою,

10:20  ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє,

10:21  маємо й Великого Священика над домом Божим, —

10:22  то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою!

10:23  Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.

10:24  І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків.

10:25  Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.

10:26  Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви,

10:27  а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників.

10:28  Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, —

10:29  скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!

10:30  Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“!

10:31  Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого!

10:32  Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь.

10:33  Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так.

10:34  Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще.

10:35  Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона.

10:36  Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.

10:37  Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“

10:38  А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“.

10:39  Ми ж не з тих, хто хитається на заги́біль, але віруємо на спасі́ння душі.

Chapter 11

11:1  А віра — то підста́ва споді́ваного, доказ неба́ченого.

11:2  Бо нею засвідчені ста́рші були́.

11:3  Вірою ми розуміємо, що віки́ Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме.

11:4  Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Ка́їн; нею засвідчений був, що він праведний, як Бог сві́дчив про да́ри його; нею, і вмерши, він ще промовляє.

11:5  Вірою Ено́х був перене́сений на небо, щоб не бачити смерти; і його не знайшли, бо Бог переніс його. Бо раніш, як його перенесено, він був засвідчений, що „Богові він догоди́в“.

11:6  Догоди́ти ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду.

11:7  Вірою Ной, як дістав об'я́влення про те, чого́ ще не бачив, побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти́; нею світ засудив він, і став спадкоє́мцем праведности, що з віри вона.

11:8  Вірою Авраа́м, покликаний на місце, яке мав прийняти в спа́дщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде.

11:9  Вірою він перебува́в на Землі Обі́цяній, як на чужій, і проживав у наме́тах з Іса́ком та Яковом, співспадкоє́мцями тієї ж обі́тниці,

11:10  бо чекав він міста, що має підва́лини, що Бог його будівни́чий та творе́ць.

11:11  Вірою й Са́ра сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обі́тницю дав.

11:12  Тому́ й від одно́го, та ще змертвілого, народилось так багато, як зо́рі небесні й пісок незчисле́нний край моря.

11:13  Усі вони повмирали за вірою, не оде́ржавши обі́тниць, але зда́лека бачили їх, і повітали, і ві́рували в них, та визнавали, що „вони на землі чужани́ці й прихо́дьки“.

11:14  Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають ба́тьківщини.

11:15  І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б час повернутись.

11:16  Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому́ й Бог не соро́миться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготува́в їм місто.

11:17  Вірою Авраа́м, випробо́вуваний, привів на жертву Ісака, і, мавши обі́тницю, приніс одноро́дженого,

11:18  що йому було сказано: „В Ісакові буде насіння тобі“.

11:19  Бо він розумі́в, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на проо́браз.

11:20  Вірою в майбу́тнє поблагословив Іса́к Якова та Іса́ва.

11:21  Вірою Яків, умираючи, поблагословив кожного сина Йо́сипового, і „схилився на верх свого́ жезла.“

11:22  Вірою Йо́сип, умираючи, згадав про ви́хід синів Ізра́їлевих та про кості свої запові́в.

11:23  Вірою Мойсе́й, як родився, перехо́вувався батьками своїми три місяці, бо вони бачили, що гарне дитя, і не злякались нака́зу царе́вого.

11:24  Вірою Мойсе́й, коли виріс, відрікся зватися сином дочки́ фарао́нової.

11:25  Він хотів краще страждати з наро́дом Божим, аніж мати доча́сну гріховну потіху.

11:26  Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж ска́рби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду.

11:27  Вірою він покинув Єгипет, не злякавшися гніву царе́вого, бо він був непохитний, як той, хто Невиди́мого бачить.

11:28  Вірою справив він Пасху й покро́плення крови, щоб їх не торкнувся той, хто погубив первороджених.

11:29  Вірою вони перейшли Червоне море, немов суходо́лом, на що спокусившись єги́птяни, потопились.

11:30  Вірою впали єрихо́нські му́ри по семиденнім обхо́дженні їх.

11:31  Вірою блудни́ця Раха́в не згинула з невірними, коли з миром прийняла́ виві́дувачів.

11:32  І що ще скажу́? Бо не стане ча́су мені, щоб оповіда́ти про Гедео́на, Вара́ка, Самсо́на, Ефта́я, Дави́да й Самуї́ла та про пророків,

11:33  що вірою ца́рства побива́ли, правду чинили, оде́ржували обі́тниці, пащі левам загороджували,

11:34  силу огне́нну гасили, утікали від ві́стря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були́ на війні, оберта́ли в розтіч полки́ чужоземців;

11:35  жінки діставали поме́рлих своїх із воскресі́ння; а інші бували скатовані, не прийнявши визво́лення, щоб отримати краще воскресі́ння;

11:36  а інші дізнали наруги та рани, а також кайда́ни й в'язниці.

11:37  Камінням побиті бува́ли, допитувані, перепи́лювані, умирали, зару́бані мече́м, тинялися в овечих та ко́зячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі.

11:38  Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та го́рах, і по печерах та прова́ллях зе́мних.

11:39  І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обі́тниці не прийняли́,

11:40  бо Бог передбачив щось краще про нас, — щоб вони не без нас досконалість оде́ржали.

Chapter 12

12:1  Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тяга́р та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами,

12:2  дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перете́рпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого.

12:3  Тож подумайте про Того, хто перете́рпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх.

12:4  Ви ще не змага́лись до крови, борю́чись проти гріха,

12:5  і забули на́гад, що говорить до вас, як синів: „Мій сину, — не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоря́є тобі.

12:6  Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає“!

12:7  Коли те́рпите кару, то ро́бить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що ба́тько його не карає?

12:8  А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з пере́любу, а не сини.

12:9  А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, — і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні кори́тися ми Отцеві ду́хів, щоб жити?

12:10  Ті нас за короткого ча́су карали, як їм до вподоби було́, Цей же на ко́ристь, щоб ми стали учасниками Його святости.

12:11  Усяка кара в тепе́рішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для на́вчених нею приносить ми́рний плід праведности!

12:12  Тому́ то „опущені руки й коліна знемо́жені ви́простуйте“,

12:13  і „чиніть прості стежки́ ногам вашим“, щоб кульгаве не збо́чило, але краще ви́правилось.

12:14  Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа.

12:15  Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благода́ті, щоб „не виріс який гіркий корінь і не наробив непоко́ю“, і щоб багато-хто не опога́нились тим.

12:16  Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє перворі́дство віддав за поживу саму́.

12:17  Бо знаєте ви, що й після, як схотів він успадкува́ти благослове́ння, відкинутий був, — не знайшов бо був можливости до покая́ння, хоч його з слі́зьми шукав.

12:18  Бо ви не приступили до гори дотика́льної та до палю́чого огню, і до хмари, і до те́мряви, та до бурі,

12:19  і до сурмо́вого звуку, і до голосу слів, що його ті, хто чув, просили, щоб більше не мовилось слово до них.

12:20  Не могли бо вони того витримати, що наказано: „Коли й звірина́ до гори доторкне́ться, то буде камінням побита“.

12:21  І таке страшне́ те видіння було́, що Мойсей проказав: „Я боюся й тремчу́!“

12:22  Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч анголів,

12:23  і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх — до Бога, і до духів удоскона́лених праведників,

12:24  і до Посере́дника Ново́го Заповіту — до Ісуса, і до покро́плення крови, що краще промовляє, як А́велева.

12:25  Глядіть, не відверта́йтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає,

12:26  що голос Його захитав тоді землю, а тепер обіцяв та каже: „Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом“.

12:27  А „ще раз“ визначає заміну захитаного, як ство́реного, щоб зосталися ті, хто непохитний.

12:28  Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благода́ть, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо стра́хом.

12:29  Бо наш Бог — то „палю́чий огонь“!

Chapter 13

13:1  Братолю́бство нехай пробува́є між вами!

13:2  Не забувайте любови до при́ходнів, бо деякі нею, на́віть не ві́даючи, гостинно прийняли а́нголів.

13:3  Пам'ятайте про в'я́знів, немов із ними були б ви пов'язані, про тих, хто страждає, як такі, що й самі ви знахо́дитесь в тілі.

13:4  Нехай буде в усіх че́сний шлюб та ложе непоро́чне, а блу́дників та пере́любів судитиме Бог.

13:5  Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що́ маєте. Сам бо сказав: „Я тебе не покину, ані не відступлю́ся від тебе!“

13:6  Тому́ то ми сміливо говоримо: „Господь — мені Помічни́к, і я не злякаюсь ніко́го: що зробить люди́на мені?“

13:7  Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру.

13:8  Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Са́мий!

13:9  Не захоплюйтеся всілякими та чужими науками. Бо річ добра зміцняти серця благода́ттю, а не стра́вами, що ко́ристи від них не оде́ржали ті, хто за ними ходив.

13:10  Маємо же́ртівника, що від нього годуватися права не мають ті, хто скинії служить, —

13:11  бо котри́х звірят кров первосвященик уносить до святині за гріхи, тих м'ясо па́литься поза табо́ром, —

13:12  тому́ то Ісус, щоб кров'ю Своєю людей освятити, постраждав поза брамою.

13:13  Тож виходьмо до Нього поза та́бір, і наругу Його понесімо,

13:14  бо постійного міста не маємо тут, а шукаємо майбутнього!

13:15  Отож, за́вжди приносьмо Богові жертву хвали́, цебто плід уст, що Ім'я́ Його славлять.

13:16  Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові.

13:17  Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, — вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, — бо це для вас не кори́сне.

13:18  Моліться за нас, бо наді́ємося, що ми маємо добре сумління, бо хочемо добре в усьому пово́дитись.

13:19  А надто прошу́ це робити, щоб шви́дше до вас мене ве́рнено.

13:20  Бог же миру, що з мертвих підняв великого Па́стиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса,

13:21  нехай вас удоскона́лить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амі́нь.

13:22  Благаю ж вас, браття, прийміть слово поті́хи, бо коротко я написав вам.

13:23  Знайте, що наш брат Тимофі́й вже ви́пущений, і я з ним; коли незаба́ром він при́йде, я вас побачу.

13:24  Вітайте всіх ваших наставників та всіх святих. Вітають вас ті, хто в Італії.

13:25  Благодать зо всіма́ вами! Амі́нь.