UkrOgienko - Romans

Chapter 1

1:1  Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апо́стол, вибраний для звіща́ння Єва́нгелії Божої,

1:2  яку Він перед тим приобіцяв через Своїх пророків у святих Писа́ннях,

1:3  про Сина Свого, що тілом був із насіння Давидового,

1:4  і об'явився Сином Божим у силі, за Ду́хом святости, через воскресіння з мертвих, про Ісуса Христа, Господа нашого,

1:5  що через Нього прийняли ми благода́ть і апо́стольство на по́слух віри через Ім'я́ Його між усіма́ народами,

1:6  між якими й ви, покликані Ісуса Христа, —

1:7  усім, хто знаходиться в Римі, улю́бленим Божим, покликаним святим, — благода́ть вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!

1:8  Отже, насамперед дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові.

1:9  Бо свідок мені Бог, Якому служу́ духом своїм у звіща́нні Єва́нгелії Його Сина, що я безпереста́нно згадую про вас,

1:10  і в моли́твах своїх за́вжди молюся, щоб воля Божа щасливо попрова́дила мене коли прийти до вас.

1:11  Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного для змі́цнення вас,

1:12  цебто потішитись ра́зом між вами спі́льною вірою — і вашою, і моєю.

1:13  Не хочу ж, щоб ви не знали, браття, що багато разів мав я за́мір прийти до вас, але мені перешко́джувано аж досі, щоб мати який плід і в вас, як і в інших наро́дів.

1:14  А ге́лленам і чужоземцям, розумним і немудрим — я боржни́к.

1:15  Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Єва́нгелію.

1:16  Бо я не соромлюсь Єва́нгелії, бож вона — сила Божа на спасі́ння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім ге́лленові.

1:17  Праведність бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: „А праведний житиме вірою“.

1:18  Бо гнів Божий з'являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гаму́ють неправдою,

1:19  тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об'явив.

1:20  Бо Його невиди́ме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, ду́манням про твори стає види́ме. Так що нема їм виправдання,

1:21  бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемні́ли своїми думка́ми, і запа́морочилось нерозумне їхнє серце.

1:22  Називаючи себе мудрими, вони потумані́ли,

1:23  і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної люди́ни, і птахів, і чотириногих, і га́дів.

1:24  Тому́ то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечи́стість, щоб вони самі знеславляли тіла свої.

1:25  Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творце́ві, що благослове́нний навіки, амі́нь.

1:26  Через це Бог їх видав на пожадливість гане́бну, — бо їхні жінки замінили природне єдна́ння на протиприродне.

1:27  Так само й чоловіки, позоставивши природне єдна́ння з жіночою статтю, розпали́лися своєю пожадливістю один до о́дного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли́ в собі відплату, відповідну їхньому блу́дові.

1:28  А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізна́нні, видав їх Бог на розум переве́рнений, — щоб чинили непристойне.

1:29  Вони повні всякої неправедности, лукавства, заже́рливости, зло́би, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звича́їв,

1:30  обмовники, наклепники, богонена́видники, напасники́, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухня́ні батькам,

1:31  нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилости́ві.

1:32  Вони знають при́суд Божий, що ті, хто чинить таке, ва́рті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке.

Chapter 2

2:1  Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чо́му осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш.

2:2  А ми знаємо, що суд Божий поправді на тих, хто чинить таке.

2:3  Чи ти ду́маєш, чоловіче, судячи тих, хто чинить таке, а сам робиш таке саме, — що ти втечеш від суду Божого?

2:4  Або пого́рджуєш багатством Його до́брости, ла́гідности та довготерпіння, не знаючи, що Божа до́брість провадить тебе до покая́ння?

2:5  Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об'я́влення справедливого суду Бога,

2:6  що „кожному віддасть за його вчинками“:

2:7  тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, — життя вічне,

2:8  а сварливим та тим, хто противиться правді, але кориться неправді, — лютість та гнів.

2:9  Недоля та у́тиск на всяку душу людини, хто чинить зле, юдея ж перше та ге́ллена,

2:10  а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та ге́лленові.

2:11  Бо не дивиться Бог на обличчя!

2:12  Котрі бо згрішили без Зако́ну, без Зако́ну й загинуть, а котрі згрішили в Зако́ні, при́ймуть суд за Зако́ном.

2:13  Бо не слухачі Зако́ну справедливі перед Богом, але виконавці Закону ви́правдані бу́дуть.

2:14  Бо коли погани, що не мають Зако́ну, з природи чинять зако́нне, вони, не мавши Зако́ну, самі собі Зако́н,

2:15  що виявляють ді́ло Зако́ну, написане в серця́х своїх, як свідчить їм сумлі́ння та їхні думки́, що то осуджують, то виправдують одна о́дну,

2:16  дня, коли Бог, згідно з моїм благові́стям, буде судити таємні речі людей через Ісуса Христа.

2:17  Ось ти звешся юдеєм, і спираєшся на Зако́на, і хвалишся Богом,

2:18  і знаєш волю Його, і розумієш, що́ краще, навчившись із Зако́ну,

2:19  і маєш певність, що ти провідни́к для сліпих, світло для тих, хто знахо́диться в те́мряві,

2:20  вихо́вник нерозумним, учитель дітям, що ти маєш зразок знання́ й правди в Зако́ні.

2:21  Отож, ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш! Проповідуєш не кра́сти, а сам кра́деш!

2:22  Наказуючи не чинити пере́любу, чиниш пере́люб! Гиду́ючи і́долами, чиниш святокрадство!

2:23  Ти, що хва́лишся Зако́ном, зневажаєш Бога пере́ступом Зако́ну!

2:24  Бо „через вас зневажається Боже Ймення в поган“, як написано.

2:25  Обрі́зання кори́сне, коли виконуєш Зако́на; а коли ти пересту́пник Зако́ну, то обрі́зання твоє стало необрі́занням.

2:26  Отож, коли необрізаний зберігає постанови Зако́ну, то чи не порахується його необрізання за обрізання?

2:27  І необрізаний з природи, виконуючи Зако́на, чи не осудить тебе, переступника Закону з Писа́нням і обрі́занням?

2:28  Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі,

2:29  але той, що є юдей потаємно, духо́во, і обрі́зання — серця духом, а не за буквою; і йому похвала́ не від людей, а від Бога.

Chapter 3

3:1  Отож, що́ має більшого юдей, або яка ко́ристь від обрі́зання?

3:2  Багато, на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були́ Слова́ Божі.

3:3  Бо що ж, що не вірували деякі? Чи ж їхнє недовірство знищить вірність Божу?

3:4  Зо́всім ні! Бож Бог правдивий, а кожна люди́на неправдива, як написано: „Щоб був Ти ви́правданий у словах Своїх, і переміг, коли будеш судитися“.

3:5  А коли наша неправедність виставляє праведність Божу, то що скажемо? Чи ж Бог несправедгливий, коли гнів виявляє? Говорю́ по-лю́дському.

3:6  Зо́всім ні! Бож як Бог судитиме світ?

3:7  Бо коли Божа правда через мою неправду збі́льшилась на славу Йому, пощо судити ще й мене, як грішника?

3:8  І чи не так, як нас лають, і як деякі гово́рять, ніби ми кажемо: „Робімо зле, щоб вийшло добре?“ Справедливий о́суд на таких!

3:9  То що ж? Маємо перевагу? Анітро́хи! Бож ми перед тим довели́, що юдеї й ге́ллени — усі під гріхом,

3:10  як написано: „Нема праведного ані о́дного;

3:11  нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, —

3:12  усі повідступа́ли, ра́зом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одно́го!

3:13  Гріб відкритий — їхнє горло, язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губа́х,

3:14  уста́ їхні повні прокляття й гірко́ти!

3:15  Швидкі їхні ноги, щоб кров проливати,

3:16  руїна та злидні на їхніх дорогах,

3:17  а дороги миру вони не пізнали!

3:18  Нема страху Божого перед очима їхніми“.

3:19  А ми знаємо, що скільки гово́рить Зако́н, він говорить до тих, хто під Зако́ном, щоб замкнути всякі уста́, і щоб став увесь світ винний Богові.

3:20  Бо жодне тіло ділами Зако́ну не ви́правдається перед Ним, — Зако́ном бо гріх пізнається.

3:21  А тепер, без Зако́ну, праведність Божа з'вилась,про яку свідчать Зако́н і Пророки.

3:22  А Божа праведність через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає,

3:23  бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави,

3:24  але дарма́ виправдуються Його благода́ттю, через відку́плення, що в Ісусі Христі,

3:25  що Його Бог дав у жертву прими́рення в крові Його через віру, щоб виявити Свою праведність через відпу́щення давніше вчинених гріхів,

3:26  за довготерпі́ння Божого, щоб виявити Свою праведність за теперішнього ча́су, щоб бути Йому праведним, і виправдувати того, хто вірує в Ісуса.

3:27  Тож де похвальба́? Виключена. Яким зако́ном? Законом діл? Ні, але зако́ном віри.

3:28  Отож, ми визнаємо, що люди́на виправдується вірою, — без діл Зако́ну.

3:29  Хіба ж Бог тільки для юдеїв, а не й для поган? Так, і для поган,

3:30  бо є один тільки Бог, що ви́правдає обрізання з віри й необрізання через віру.

3:31  Тож чи не нищимо ми Зако́на вірою? Зо́всім ні, — але зміцнюємо Зако́на.

Chapter 4

4:1  Що ж, скажемо, знайшов Авраа́м, наш отець за тілом?

4:2  Бо коли Авраам ви́правдався діла́ми, то він має похвалу, та не в Бога.

4:3  Що бо Писа́ння говорить? „Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність“.

4:4  А заплата викона́вцеві не рахується з милости, але з обов'язку.

4:5  А тому́, хто не виконує, але вірує в Того, Хто виправдує нечестивого, віра його порахується в праведність.

4:6  Як і Давид називає блаженною люди́ну, якій рахує Бог праведність без діл:

4:7  „Блаженні, кому прощені беззаконня, і кому прикриті гріхи.

4:8  Блаженна людина, якій Господь не порахує гріха́!“

4:9  Чи ж це блаже́нство з обрізання чи з необрізання? Бо говоримо, що „віра залічена Авраамові в праведність“.

4:10  Як же залічена? Як був в обрізанні, чи в необрізанні? Не в обрізанні, але в необрізанні!

4:11  І прийняв він ознаку обрізання, — печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність,

4:12  і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам.

4:13  Бо обі́тницю Авраамові чи його насінню, що бути йому спадкоємцем світу, дано не Зако́ном, але праведністю віри.

4:14  Бо коли спадкоємці ті, хто з Зако́ну, то спорожніла віра й зні́вечилась обі́тниця.

4:15  Бо Зако́н чинить гнів; де ж немає Закону, немає й пере́ступу.

4:16  Через це з віри, щоб було з милости, щоб обі́тниця певна була всім нащадкам, не тільки тому́, хто з Закону, але й тому́, хто з віри Авраама, що отець усім нам,

4:17  як написано: „Отцем багатьох наро́дів Я поставив тебе,“ — перед Богом, Якому він вірив, Який оживляє мертвих і кличе неіснуюче, як існуюче.

4:18  Він — проти надії — увірував у надії, що стане батьком багатьох народів, за сказаним: „Таке числе́нне буде насіння твоє!“

4:19  І не знеміг він у вірі, і не вважав свого тіла за вже омертвіле, бувши майже сторічним, ні утро́би Сариної за змертвілу,

4:20  і не мав сумніву в обі́тницю Божу через недові́рство, але зміцни́вся в вірі, і віддав славу Богові,

4:21  і був зовсім певний, що Він має силу й виконати те, що обіцяв.

4:22  Тому й „залічено це йому в праведність“.

4:23  Та не написано за нього одно́го, що залічено йому,

4:24  а за нас, — залі́читься й нам, що віруємо в Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого,

4:25  що був виданий за наші гріхи, і воскрес для ви́правдання нашого.

Chapter 5

5:1  Отож, ви́правдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа,

5:2  через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благода́ті, що в ній стоїмо́, і хва́лимось наді́єю слави Божої.

5:3  І не тільки нею, але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпели́вість,

5:4  а терпеливість — до́свід, а досвід — надію,

5:5  а надія не засоро́мить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам.

5:6  Бо Христос, коли ми були́ ще недужі, своєї пори помер за нечестивих.

5:7  Бо навряд чи помре хто за праведника, ще бо за доброго може хто й відважиться вмерти.

5:8  А Бог дово́дить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були́ ще грішниками.

5:9  Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров'ю Його ми ви́правдані.

5:10  Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасе́мося життя́м Його.

5:11  І не тільки це, але й хва́лимося в Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, що через Нього оде́ржали ми тепер прими́рення.

5:12  Тому́ то, як через одно́го чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть в усіх людей через те, що всі згрішили.

5:13  Гріх бо був у світі й до Зако́ну, але гріх не ста́виться в прови́ну, коли немає Зако́ну.

5:14  Та смерть панувала від Ада́ма аж до Мойсея і над тими, хто не згрішив, подібно переступу Ада́ма, який є образ майбу́тнього.

5:15  Але не такий дар благода́ті, як пере́ступ. Бо коли за пере́ступ одно́го померло багато, то тим більш благода́ть Божа й дар через благода́ть однієї Люди́ни, Ісуса Христа, щедро спливли́ на багатьох.

5:16  І дар не такий, як те, що сталось від одно́го, що згрішив; бо суд за оди́н про́гріх — на о́суд, а дар благода́ті — на ви́правдання від багатьох про́гріхів.

5:17  Бо коли за пере́ступ одно́го смерть панувала через одно́го, то тим більше ті, хто приймає рясноту́ благода́ті й дар праведности, запанують у житті через одно́го Ісуса Христа.

5:18  Ось тому́, як через пере́ступ одно́го на всіх людей прийшов о́суд, так і через праведність Одно́го прийшло ви́правдания для життя на всіх людей.

5:19  Бо як через непо́слух одно́го чоловіка багато-хто стали грішними, так і через по́слух Одно́го багато-хто стануть праведними.

5:20  Зако́н же прийшов, щоб збільши́вся пере́ступ. А де збільши́вся гріх, там зарясніла благодать,

5:21  щоб, як гріх панував через смерть, так само й благода́ть запанувала через праведність для життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим.

Chapter 6

6:1  Що ж скажемо? Позоста́немся в гріху́, щоб благодать примно́жилась? Зо́всім ні!

6:2  Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім?

6:3  Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися?

6:4  Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обно́вленні життя.

6:5  Бо коли ми з'єдна́лися подо́бою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскре́сення,

6:6  знаючи те, що наш давній чоловік розп'я́тий із Ним, щоб зни́щилось тіло гріхо́вне, щоб не бути нам більше рабами гріха,

6:7  бо хто вмер, той звільни́всь від гріха!

6:8  А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним бу́демо,

6:9  знаючи, що Христос, воскре́снувши з мертвих, уже більш не вмирає, — смерть над Ним не панує вже більше!

6:10  Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе.

6:11  Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім.

6:12  Тож нехай не панує гріх у смерте́льному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадли́востей,

6:13  і не віддавайте членів своїх гріхові за знаря́ддя неправедности, але віддайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші — Богові за знаря́ддя праведности.

6:14  Бо хай гріх не панує над вами, — ви бо не під Законом, а під благода́ттю.

6:15  Що ж? Чи бу́демо грішити, бо ми не під Законом, а під благода́ттю? Зо́всім ні!

6:16  Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на по́слух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, — або гріха на смерть, або послуху на праведність?

6:17  Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха, від серця послухались того роду науки, якому ви себе віддали́.

6:18  А звільни́вшися від гріха́, стали рабами праведности.

6:19  Говорю́ я по-лю́дському, через неміч вашого тіла. Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечи́стості й беззако́нню на беззако́ння, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освя́чення.

6:20  Бо коли були́ ви рабами гріха, то були вільні від праведности.

6:21  Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх — то смерть.

6:22  А тепер, звільни́вшися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець — життя вічне.

6:23  Бо заплата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!

Chapter 7

7:1  Чи ви не знаєте, браття, — бо говорю́ тим, хто знає Закона, — що Зако́н панує над люди́ною, поки вона живе?

7:2  Бо замі́жня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка.

7:3  Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелю́бницею, якщо стане дружи́ною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Зако́ну, і не буде перелю́бницею, якщо стане за дружи́ну іншому чоловікові.

7:4  Так, мої браття, і ви вмерли для Зако́ну через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскре́слому з мертвих, щоб прино́сити плід Богові.

7:5  Бо коли ми жили за ті́лом, то при́страсті гріховні, що похо́дять від Закону, ді́яли в наших членах, щоб прино́сити плід смерти.

7:6  А тепер ми звільни́лись від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обно́вленням духа, а не старістю букви.

7:7  Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“.

7:8  Але гріх, узявши при́від від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий.

7:9  А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив,

7:10  а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть,

7:11  бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертви́в.

7:12  Тому́ то Зако́н святий, і заповідь свята, і праведна, і добра.

7:13  Тож чи добре стало мені смертю? Зо́всім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став мі́цно грі́шний через за́повідь.

7:14  Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх.

7:15  Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́.

7:16  А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий,

7:17  а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.

7:18  Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу.

7:19  Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню.

7:20  Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.

7:21  Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені.

7:22  Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком,

7:23  та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх.

7:24  Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти?

7:25  Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.

Chapter 8

8:1  Тож немає тепер жодного о́суду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за Духом,

8:2  бо зако́н Духа життя в Христі Ісусі визволив мене від зако́ну гріха й смерти.

8:3  Бо що було неможливе для Закону, у чо́му був він безсилий тілом, — Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі,

8:4  щоб ви́коналось ви́правдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за Духом.

8:5  Бо ті, хто ходить за тілом, ду́мають про тілесне, а хто за Духом — про духовне.

8:6  Бо думка тілесна — то смерть, а думка духовна — життя та мир,

8:7  думка бо тілесна — ворожне́ча на Бога, бо не ко́риться Законові Божому, та й не може.

8:8  І ті, хто хо́дить за тілом, не можуть догодити Богові.

8:9  А ви не в тілі, але в Дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його.

8:10  А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність.

8:11  А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, ожи́вить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас.

8:12  Тому́ то, браття, ми не боржники́ тіла, щоб жити за тілом;

8:13  бо коли живе́те за тілом, то маєте вмерти, а коли Духом умертвля́єте тілесні вчинки, то бу́дете жити.

8:14  Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі;

8:15  бо не взяли́ ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа сині́вства, що через Нього кличемо: „Авва, Отче!“

8:16  Сам Цей Дух сві́дчить ра́зом із духом нашим, що ми — діти Божі.

8:17  А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки ра́зом із Ним ми терпимо́, щоб разом із Ним і просла́витись.

8:18  Бо я ду́маю, що страждання тепе́рішнього ча́су нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас.

8:19  Бо чека́ння створі́ння очікує з'я́влення синів Божих,

8:20  бо створі́ння покорилось марно́ті не добровільно, але через того, хто скори́в його, в надії,

8:21  що й саме створіння ви́зволиться від неволі тління на волю слави синів Божих.

8:22  Бо знаємо, що все створі́ння ра́зом зідхає й ра́зом мучиться аж досі.

8:23  Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зача́ток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла.

8:24  Надією бо ми спасли́ся. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що́ бачить, чому б того й наді́явся?

8:25  А коли сподіва́ємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю.

8:26  Так само ж і Дух допомагає нам у наших не́мочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимо́вними зідха́ннями.

8:27  А Той, Хто досліджує серця́, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих.

8:28  І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре.

8:29  Бо кого Він передба́чив, тих і призна́чив, щоб були подібні до о́бразу Сина Його, щоб Він був перворі́дним поміж багатьма́ братами.

8:30  А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і ви́правдав, а кого ви́правдав, тих і просла́вив.

8:31  Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас?

8:32  Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, — як же не дав би Він нам із Ним і всього?

8:33  Хто оска́ржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує.

8:34  Хто ж той, що засу́джує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, — Він право́руч Бога, і Він і заступається за нас.

8:35  Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслі́дування, чи голод, чи нагота́, чи небезпека, чи меч?

8:36  Як написано: „За Тебе нас цілий день умертвля́ють, нас уважають за овець, прирече́них на зако́лення“.

8:37  Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив.

8:38  Бо я пересві́дчився, що ні смерть, ні життя, ні анголи́, ні вла́ди, ні тепе́рішнє, ні майбу́тнє, ні сили,

8:39  ні вишина́, ні глибина́, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!

Chapter 9

9:1  Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого,

9:2  що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого!

9:3  Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;

9:4  вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці,

9:5  що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь.

9:6  Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля,

9:7  і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“.

9:8  Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння.

9:9  А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“.

9:10  І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака,

9:11  бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні

9:12  не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“,

9:13  як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“.

9:14  Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні!

9:15  Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“.

9:16  Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує.

9:17  Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“.

9:18  Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує.

9:19  А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“

9:20  Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так?

9:21  Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть?

9:22  Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль,

9:23  і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу,

9:24  на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.

9:25  Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою,

9:26  і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“

9:27  А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться,

9:28  бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“

9:29  І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“

9:30  Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри,

9:31  а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности.

9:32  Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння,

9:33  як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“

Chapter 10

10:1  Браття, бажа́ння мого серця й молитва до Бога за Ізраїля на спасі́ння.

10:2  Бо я свідчу їм, що вони мають ре́вність про Бога, але не за розумом.

10:3  Вони бо, не розуміючи праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій.

10:4  Бо кінець Зако́ну — Христос на праведність кожному, хто вірує.

10:5  Мойсей бо пише про праведність, що від Закону, що „люди́на, яка його виконує, буде ним жити“.

10:6  А про праведність, що від віри, говорить так: „Не кажи в своїм серці: Хто вийде на небо?“ цебто зве́сти додолу Христа,

10:7  або: „Хто зі́йде в безодню?“ цебто ви́вести з мертвих Христа.

10:8  Але що каже ще? „Бли́зько тебе слово, — в устах твоїх і в серці твоїм“, цебто слово віри, що його проповідуємо.

10:9  Бо коли ти уста́ми своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся,

10:10  бо серцем віруємо для праведности, а устами іспові́дуємо для спасі́ння.

10:11  Каже бо Писа́ння: „Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоро́млений“.

10:12  Бо нема різниці поміж юдеєм та ге́лленом, бо той же Госпо́дь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його.

10:13  Бо „кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасе́ний“.

10:14  Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?

10:15  І як будуть проповідувати, коли не будуть по́слані? Як написано: „Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра́“.

10:16  Але не всі послухались Єва́нгелії. Бо Ісая каже: „Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?“

10:17  Тож віра від слу́хання, а слу́хання через Слово Христо́ве.

10:18  Та кажу́: Чи не чули вони? Отож: „По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова́ в кінці світу!“

10:19  Але кажу́: Чи Ізраїль не знав? Перший Мойсей говорить: „Я викличу заздрість у вас ненаро́дом, — роздражню́ вас нерозумним народом“.

10:20  А Ісая сміли́во говорить: „Знайшли Мене ті, хто Мене не шукав, відкрився Я тим, хто не питався про Мене!“

10:21  А про Ізраїля каже: „Я руки Свої цілий день простягав до людей неслухня́них і суперечних!“

Chapter 11

11:1  Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув наро́да Свого́? Зо́всім ні! Бо й я ізра́їльтянин, із насіння Авраамового, Веніями́нового племени.

11:2  Не відкинув Бог наро́да Свого́, що його перше знав. Чи ви не знаєте, що гово́рить Писа́ння „про Іллю“, як він ска́ржиться Богові на Ізраїля, кажучи:

11:3  „Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої же́ртівники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі“.

11:4  Та що каже йому Божа відповідь: „Я для Себе зоставив сім тисяч мужа, що перед Ваа́лом колін не схилили“.

11:5  Також і тепе́рішнього ча́су залиши́вся останок за ви́бором благодаті.

11:6  А коли за благода́ттю, то не з учинків, інакше благода́ть не була́ б благода́ттю. А коли з учинків, то це більше не благода́ть, інакше вчи́нок не є вже вчинок.

11:7  Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не оде́ржав, та оде́ржали ви́брані, а останні затверді́ли,

11:8  як написано: „Бог дав їм духа засипа́ння, очі, щоб не бачили, і ву́ха, щоб не чули, аж до сього́днішнього дня“.

11:9  А Дави́д каже: „Нехай станеться стіл їхній за сітку й за па́стку, і на спокусу, та їм на заплату;

11:10  нехай потемні́ють їхні очі, щоб не бачили, хай наза́вжди зігне́ться хребе́т їхній!“

11:11  Тож питаю: Чи ж спіткну́лись вони, щоб упасти? Зо́всім ні! Але з їхнього зане́паду — спасі́ння поганам, щоб ви́кликати за́здрість у них.

11:12  А коли їхній зане́пад — багатство для світу, а їхнє упоко́рення — багатство поганам, — скільки ж більш повнота́ їхня?

11:13  Кажу́ бо я вам, поганам: через те, що я апо́стол поганів, я хвалю́ свою службу,

11:14  може як викличу за́здрість у своїх за тілом, і спасу́ де́кого з них.

11:15  Коли ж відки́нення їх — то прими́рення світу, то що́ їхнє прийняття́, як не життя з мертвих?

11:16  А коли святий пе́рвісток, то й тісто святе; а коли святий корінь, то й ві́ття святе.

11:17  Коли ж деякі з галу́зок відломи́лися, а ти, бувши дике оливне дерево, прищепи́вся між них і став спільнико́м то́вщу оли́вного ко́реня,

11:18  то не вихваляйся перед галу́зками; а коли вихваля́єшся, то знай, що не ти носиш кореня, але корінь тебе.

11:19  Отже скажеш: „Галу́зки відломи́лися, щоб я прищепи́вся“.

11:20  Добре. Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся, але бійся.

11:21  Бо коли Бог природних галу́зок не пожалував, то Він і тебе не пожа́лує!

11:22  Отже, бач до́брість і суво́рість Божу, — на відпалих суворість, а на тебе до́брість Божа, коли перебу́деш у до́брості, коли ж ні, то й ти бу́деш відтя́тий.

11:23  Та й вони, коли не зоста́нуться в невірстві, прище́пляться, бо має Бог силу їх знов прищепи́ти.

11:24  Бо коли ти відтя́тий з оливки, дикої з природи, і проти природи заще́плений до доброї оливки, то скільки ж більше ті, що природні, прище́пляться до своєї власної оливки?

11:25  Бо не хо́чу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, — щоб не були́ ви високої думки про себе, що жорстокість ста́лась Ізраїлеві поча́сти, аж поки не вві́йде повне число поган,

11:26  і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: „При́йде з Сіо́ну Спаситель, і відве́рне безбожність від Якова,

11:27  і це запові́т їм від Мене, коли відійму́ гріхи їхні!“

11:28  Тож вони за Єва́нгелією вороги ради вас, а за вибором — улю́блені ради отців.

11:29  Бо да́ри й покли́кання Божі невідмінні.

11:30  Бо як і ви були́ колись неслухняні Богові, а тепер поми́лувані через їхній непо́слух,

11:31  так і вони тепер спроти́вились для поми́лування вас, щоб і самі були помилувані.

11:32  Бо замкнув Бог усіх у непо́слух, щоб помилувати всіх.

11:33  О глиби́но багатства, і премудрости, і знання́ Божого! Які недовідо́мі при́суди Його, і недослі́джені дороги Його!

11:34  „Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому?

11:35  Або хто давніш Йому дав, і йому бу́де відда́но?“

11:36  Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амі́нь.

Chapter 12

12:1  Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, — повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу,

12:2  і не стосу́йтесь до віку цього, але перемініться відно́вою вашого розуму, щоб пізнати вам, що́ то є воля Божа, — добро, приємність та доскона́лість.

12:3  Через да́ну мені благода́ть кажу́ кожному з вас не ду́мати про себе більш, ніж належить ду́мати, але ду́мати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділи́в.

12:4  Бо як в однім тілі маємо багато членів, а всі члени мають не однакове ді́яння,

12:5  так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один о́дному члени.

12:6  І ми маємо різні да́ри, згідно з благода́ттю, да́ною нам: коли пророцтво — то виконуй його́ в міру віри,

12:7  а коли служіння — будь на служі́ння, коли вчитель — на навча́ння,

12:8  коли втіши́тель — на потіша́ння, хто подає — у простоті, хто голову́є — то з пильністю, хто милосе́рдствує — то з привітністю!

12:9  Любов нехай буде нелицемірна; нена́видьте зло та тулі́ться до доброго!

12:10  Любіть один о́дного братньою любов'ю; випереджа́йте один о́дного пошаною!

12:11  У ре́вності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господе́ві,

12:12  тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві,

12:13  беріть у́діл у потребах святих, будьте гостинні до чужи́нців!

12:14  Благословляйте тих, хто вас переслідує; благословляйте, а не проклинайте!

12:15  Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче!

12:16  Ду́майте між собою одна́ково; не величайтеся, але́ наслідуйте слухня́них; „не вважайте за мудрих себе!“

12:17  Не платіть ніко́му злом за зло, дбайте про добре перед усіма́ людьми́!

12:18  Коли можливо, якщо це залежить від вас — живіть у мирі зо всіма́ людьми́!

12:19  Не мстіться самі, улю́блені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“.

12:20  Отож, як твій ворог голодний, — нагодуй його; як він пра́гне, — напій його, бо, роблячи це, ти згорта́єш розпа́лене ву́гілля йому на голову.

12:21  Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!

Chapter 13

13:1  Нехай кожна люди́на ко́риться вищій вла́ді, бо немає вла́ди, як не від Бога, і вла́ди існуючі встановлені від Бога.

13:2  Тому той, хто противиться вла́ді, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі ві́зьмуть о́суд на себе.

13:3  Бо володарі — по́страх не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися вла́ди? Роби добро, і матимеш похвалу́ від неї,

13:4  бо володар — Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо неда́рмо він носить меча́, він бо Божий слуга, ме́сник у гніві злочи́нцеві!

13:5  Тому треба кори́тися не тільки ради стра́ху кари, але й ради сумління.

13:6  Через це ви й пода́тки даєте, бо вони служи́телі Божі, саме тим за́вжди зайняті.

13:7  Тож віддайте належне усім: кому податок — податок, кому ми́то — мито, кому страх — страх, кому честь — честь.

13:8  Не будьте винні ніко́му нічо́го, крім того, щоб любити один о́дного. Бо хто іншого любить, той виконав Зако́на.

13:9  Бо заповіді: „Не чини пере́любу“, „Не вбивай“, „Не кради́“, „Не свідку́й неправдиво“, „Не пожада́й“ й які інші, вони мі́стяться всі в цьому слові: „Люби свого бли́жнього, як самого себе!“

13:10  Любов не чинить зла ближньому, тож любов — викона́ння Зако́ну.

13:11  І це тому́, що знаєте час, що пора нам уже пробуди́тись від сну. Бо тепер спасі́ння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували.

13:12  Ніч минула, а день набли́зився, тож відкиньмо вчинки те́мряви й зодягнімось у зброю світла.

13:13  Як удень, поступаймо доброчесно, не в гульні та п'я́нстві, не в пере́любі та розпусті, не в сварні́ та за́здрощах,

13:14  але зодягні́ться Господом Ісусом Христо́м, а дого́дження тілу не обе́ртайте на пожадли́вість!

Chapter 14

14:1  Слабо́го в вірі приймайте, але не для суперечок про погляди.

14:2  Один бо вірує, що можна їсти все, а не́мічний споживає ярину́.

14:3  Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, — Бог бо прийняв його.

14:4  Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він усто́їть, бо має Бог силу поставити його.

14:5  Один вирі́знює день від дня, інший же про кожен день судить одна́ково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переко́нання.

14:6  Хто вважає на день, — для Господа вважає, а хто не вважає на день, — для Господа не вважає. Хто їсть, — для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, — для Господа не їсть, і дякує Богові.

14:7  Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе.

14:8  Бо коли живемо́ — для Господа живемо́, і коли вмира́ємо — для Господа вмираємо. І чи живемо́, чи вмира́ємо — ми Господні!

14:9  Бо Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати і над мертвими, і над живими.

14:10  А ти на́що осуджуєш брата свого́? Чи чого ти пого́рджуєш братом своїм? Бо всі станемо перед судним престолом Божим.

14:11  Бо написано: „Я живу, каже Госпо́дь, і схи́литься кожне коліно передо Мною, і ви́знає Бога кожен язик!“

14:12  Тому кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові.

14:13  Отож, не будемо більше осуджувати один о́дного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотика́ння та спокуси.

14:14  Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічо́го нечистого в само́му собі; тільки коли хто вважає що за нечисте, тому́ воно нечисте.

14:15  Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов'ю пово́дишся ти, — не губи своєю поживою того́, за кого Христос був умер.

14:16  Нехай ваше добре не зневажа́ється.

14:17  Бо Царство Боже не пожи́ва й питво́, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім.

14:18  Хто цим служить Христові, той Богові милий і шано́ваний поміж людьми́.

14:19  Отож, пильнуймо про мир, та про те, що на збудува́ння один о́дного!

14:20  Не руйнуй діла Божого ради поживи, — усе бо чисте, але зле люди́ні, що їсть на спотика́ння.

14:21  Добре не їсти м'яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гірши́ться, або споку́шується, або слабне.

14:22  Ти маєш віру? Май її сам про себе перед Богом. Блаженний той, хто не осуджує самого себе за те, про що випробо́вується!

14:23  А хто має сумнів, коли їсть, буде осу́джений, бо не робить із віри, а що не від віри, те гріх.

Chapter 15

15:1  Ми, сильні, повинні не́сти слабості безсилих, а не собі догоджати.

15:2  Кожен із нас нехай догоджа́є ближньому на добро для збудува́ння.

15:3  Бо й Христос не Собі догоджав, але як написано: „Зневаги тих, хто Тебе зневажає, упали на Мене“.

15:4  А все, що давніше написане, написане нам на науку, щоб терпінням і потіхою з Писа́ння ми мали надію.

15:5  А Бог терпеливости й потіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою за Христом Ісусом,

15:6  щоб ви однодушно, одними у́стами сла́вили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа.

15:7  Приймайте тому́ один о́дного, як і Христос прийняв нас до Божої слави.

15:8  Кажу́ ж, що Христос для обрі́заних став за слу́жку ради Божої правди, щоб отцям потвердити обі́тниці,

15:9  а для поган — щоб сла́вили Бога за милосердя, як написано: „Тому́ я хвали́тиму Тебе, Господи, серед поган, і Ім'я́ Твоє буду виспівувати!“

15:10  І ще каже: „Тіштесь, погани, з наро́дом Його!“

15:11  І ще: „Хваліть, усі погани, Господа, виславляйте Його, усі люди!“

15:12  І ще каже Ісая: „Буде корінь Єссе́їв, що постане, щоб панува́ти над поганами, — погани на Нього надіятись бу́дуть!“

15:13  Бог же надії нехай вас напо́внить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагати́лись надією, силою Духа Святого!

15:14  І я про вас сам пересві́дчений, браття мої, що й самі ви повні до́брости, напо́внені всяким знання́м, і можете й один о́дного навчати.

15:15  А писав я вам почасти трохи сміліше, якби вам нагадуючи благода́ттю, що да́на мені від Бога,

15:16  щоб був я слугою Христа Ісуса між поганами, і виконував святу службу Єва́нгелії Божої, щоб прино́шення поган стало приємне й освячене Духом Святим.

15:17  Тож маю я чим похвалитись у Христі Ісусі, щодо Божих речей,

15:18  бо не смію казати того, чого не зробив через мене Христос на по́слух поган, словом і чином,

15:19  силою ознак і чудес, силою Духа Божого, так що я поши́рив Єва́нгелію Христову від Єрусалиму й околиць аж до Іллі́ріка.

15:20  При то́му пильнував я звіщати Єва́нгелію не там, де Христове Ім'я́ було знане, щоб не будувати на основі чужій,

15:21  але як написано: „Кому не звіщалось про Нього, побачать, і ті, хто не чув, зрозуміють!“

15:22  Тому́ часто я мав перешкоди, щоб прибути до вас.

15:23  А тепер, не маючи більше місця в країнах оцих, але з давніх літ мавши бажа́ння прибути до вас,

15:24  коли тільки піду́ до Еспа́нії, прибу́ду до вас. Бо маю надію, як бу́ду прохо́дити, побачити вас, і що ви проведе́те мене туди, коли перше почасти матиму я задово́лення з вами побути.

15:25  А тепер я йду до Єрусалиму послужити святим,

15:26  бо Македо́нія й Аха́я ви́знали за добре подати деяку поміч незаможним святим, що в Єрусалимі живуть.

15:27  Бо ви́знали за добре, та й боржники́ вони їхні. Бо коли погани стали спільника́ми в їх духовнім, то повинні й у тілеснім послужити їм.

15:28  Як це докінчу́ та достачу їм плід цей, тоді через ваше місто я піду́ до Еспа́нії.

15:29  І знаю, що коли прийду́ до вас, то прийду́ в повноті́ Христового благослове́ння.

15:30  Благаю ж вас, браття, Господом нашим Ісусом Христом і любов'ю Духа, — помагайте мені в моли́твах за мене до Бога,

15:31  щоб мені ви́зволитися від неслухня́них в Юдеї, і щоб служба моя в Єрусалимі була́ приємна святим,

15:32  щоб із волі Божої з радістю прийти до вас і відпочи́ти з вами!

15:33  А Бог миру нехай буде зо всіма́ вами. Амі́нь.

Chapter 16

16:1  Поручаю ж вам сестру́ нашу Фі́ву, служе́бницю Церкви в Кенхре́ях,

16:2  щоб ви прийняли́ її в Господі, як личить святим, і допомагайте їй, у якій речі бу́де вона чого потребува́ти від вас, бо й вона опіку́нка була багатьом і самому мені.

16:3  Вітайте Приски́ллу й Аки́лу, співробітників моїх у Христі Ісусі, —

16:4  що голови свої за душу мою клали, яким не я сам дякую, але й усі Церкви́ з поган, — і їхню домашню Це́ркву.

16:5  Вітайте улю́бленого мого Епене́та, — він пе́рвісток Азії для Христа.

16:6  Вітайте Марію, що напрацювалася багато для вас.

16:7  Вітайте Андро́ніка й Юнія, родичів моїх і співв'язнів моїх, що славні вони між апо́столами, що й у Христі були перше мене.

16:8  Вітайте Амплія, мого улю́бленого в Господі.

16:9  Вітайте Урба́на, співробітника нашого в Христі, і улюбленого мого Стахі́я.

16:10  Вітайте Апелле́са, ви́пробуваного в Христі. Вітайте Аристову́лових.

16:11  Вітайте мого ро́дича Іродіо́на. Вітайте Нарки́сових, що в Господі.

16:12  Вітайте Трифе́ну й Трифо́су, що працюють у Господі. Вітайте улю́блену Перси́ду, що багато попрацювала в Господі.

16:13  Вітайте ви́браного в Господі Ру́фа, і матір його та мою.

16:14  Вітайте Асинкри́та, Фле́гонта, Єрма, Патро́ва, Єрмі́я і братів, що з ними.

16:15  Вітайте Філоло́га та Юлію, Ніре́я й сестру́ його, і Олімпія́на, і всіх святих, що з ними.

16:16  Вітайте один о́дного святим поцілунком. Вітають вас усі Церкви́ Христові!

16:17  Благаю ж вас, браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розді́лення й згі́ршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх,

16:18  бо такі не служать Господеві нашому Ісусу Христу, але власному череву; вони добрими та гарними словами зво́дять серця простодушних.

16:19  Ваша ж слухня́ність дійшла до всіх. І я тішусь за вас, але хо́чу, щоб були ви мудрі в доброму, а про́сті в злому.

16:20  А Бог миру потопче незаба́ром сатану під ваші но́ги. Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами! Амі́нь.

16:21  Вітає вас мій співробі́тник Тимофі́й, і Лукі́й, і Ясон, і Сосипа́тр, мої родичі.

16:22  Вітаю вас у Господі й я, Те́ртій, що цього листа написав.

16:23  Вітає вас Гай, гости́нний для ме́не й ці́лої Церкви. Вітає вас міськи́й доморя́дник Ера́ст і брат Кварт.

16:25  А Тому́, хто може поставити вас міцно згідно з моєю Єва́нгелією й проповіддю Ісуса Христа, за об'я́вленням таємни́ці, що від вічних часі́в була замо́вчана,

16:26  а тепер ви́явлена, і через пророцькі писа́ння, з нака́зу вічного Бога, на по́слух вірі по всіх наро́дах прові́щена, —

16:27  єдиному мудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки! Амі́нь.