UkrOgienko - II Samuel

Chapter 1

1:1  І сталося по Сауловій смерті, коли Давид вернувся, розбивши Амали́ка, то він сидів у Цікла́ґу два дні.

1:2  І сталося третього дня, аж ось прийшов чоловік із табо́ру від Саула, — а одежа його роздерта, і по́рох на його голові. І сталося, як прийшов він до Давида, то впав на зе́млю й поклони́вся.

1:3  І сказав йому Давид: „Звідки це ти прихо́диш?“ А той відказав: „Я втік з Ізра́їлевого табо́ру“.

1:4  І сказав до нього Давид: „Що́ це сталося, — розкажи́ но мені!“ А той відказав: Наро́д утік із бо́ю, а також багато з народу попа́дало й повмирало, і теж Саул та син його Йоната́н померли“.

1:5  А Давид сказав юнако́ві, що розповідав йому: „Як ти пізна́в, що помер Саул та син його Йоната́н?“

1:6  І сказав той юна́к, що розповідав йому: Припа́дком натрапив я на горі Ґілбоа, — аж ось Саул, настро́млений на списа свого, а колесни́ці та їздці доганяють його́.

1:7  І він оберну́вся до мене, і побачив мене, та й покликав мене. А я відповів: Ось я!

1:8  І сказав він до ме́не: Хто ти? А я відказав йому́: Я амалики́тянин.

1:9  І сказав він до мене: Стань надо мною, та й убий мене, бо схопи́в мене корч, а вся душа ще в мені!

1:10  І став я при ньому, та й убив його, бо я знав, що він не бу́де живи́й по упадку свої́м. І взяв я вінця́, що на голові його, та напле́чника, що на плечі його, і приніс сюди до пана свого́“.

1:11  І схопи́вся Давид за одежі свої, та й розде́р їх, і теж усі люди, що були з ним.

1:12  І голоси́ли вони й плакали, та по́стили аж до ве́чора за Саулом та за сином його Йонатаном, і за наро́дом Господнім та за Ізраїлевим домом, що попа́дали від меча́.

1:13  І сказав Давид юнако́ві, що розповідав йому: „Звідки ти?“ А той відказав: „Я син одного прихо́дька, амалики́тянина“.

1:14  І сказав йому Давид: „Як ти не побоя́вся простягти́ руку свою, щоб убити Господнього пома́занця?“

1:15  І покликав Давид одно́го з слуг своїх і сказав: „Підійди, — убий його́!“ І той уда́рив його, і він помер.

1:16  І сказав до нього Давид: „Кров твоя на голові твоїй, бо уста твої посві́дчили проти тебе, гово́рячи: Я вбив Господнього пома́занця“.

1:17  І Давид заголоси́в за Саулом та за його сином Йоната́ном такою жало́бною піснею,

1:18  та й сказав навчи́ти Юдиних синів пісні про лу́ка. Ось вона напи́сана в книзі Праведного:

1:19  „О пишно́то Ізраїлева, побита із лука на згі́р'ях своїх, ой попа́дали ли́царі!

1:20  Не розказуйте в Ґа́ті про це, не сповіща́йте на ву́лицях Ашкало́ну, щоб не ті́шилися филисти́млянські до́чки, щоб не раді́ли до́чки необрізаних!

1:21  Ґілбоа́вські гори, — щоб на вас не було́ ні роси, ні дощу́, ані по́ля для жертви прине́сення! Бо спля́млений там щит хоробрих, щит Саулів, як ніби оливою він не пома́заний!

1:22  Від крови забитих, від ло́ю хоробрих не відрива́вся був лук Йонатанів, і не верта́вся меч Саулів напо́рожньо!

1:23  Саул та Йоната́н, ці улю́блені й милі за свойо́го життя, — і в смерті своїй нерозлу́чні, прудкі́ші були́ від орлі́в та сильніші від ле́вів!

1:24  До́чки Ізра́їлеві, — за Саулом запла́чте, що вас зодягав у багряни́цю з прикра́сами, що оздо́блював золотом вашу оде́жу!

1:25  Ой, попа́дали ли́царі посеред бо́ю! Йоната́н на пагі́рках твоїх ось забитий!

1:26  Скорблю по тобі, Йоната́не, мій брате! Ти для мене був ве́льми улю́блений, — коха́ння твоє розкішні́ше для мене було від коха́ння жіно́чого!

1:27  Ой, попа́дали ли́царі, і заги́нула збро́я військо́ва!“

Chapter 2

2:1  І сталося пото́му, і запита́вся Давид Господа, говорячи: „Чи йти мені в одне з Юдиних міст?“ А Господь відказав йому: „Іди!“ І сказав Давид: „Куди я піду́?“ А Він відказав: „У Хевро́н!“

2:2  І ввійшов туди Давид, а також дві жі́нки його: їзреелі́тка Ахіно́ам та Авіґа́їл, коли́шня жінка кармеля́нииа Нава́ла.

2:3  І людей своїх, що були з ним, привів Давид кожного та дім його, і вони осі́лися по хевро́нських міста́х.  4 І посхо́дилися Юдині му́жі, і пома́зали там Давида царем над Юдиним домом. А Давидові розповіли́, кажучи: „Люди ґілеа́дського Яве́шу похова́ли Саула“.

2:5  І послав Давид людей до ґілеа́дського Яве́шу, і сказав до них: „Благослове́нні ви для Господа, що зробили цю милість із своїм паном, із Саулом, та похова́ли його́!

2:6  А тепер нехай Господь зро́бить вам милість та правду, і я теж зроблю́ вам те добро за те, що ви зроби́ли цю річ.

2:7  А тепер нехай зміцня́ться ваші руки, і бу́дьте мужні, бо помер пан ваш Саул, а також Юдин дім пома́зав мене царем над собою“.

2:8  А Авне́р, Не́рів син, провідни́к Саулового війська, узяв Іш-Бо́шета, Саулового сина, та й привів його до Маханаїму.

2:9  І він настанови́в його царем над Ґілеадом, і над Ашуре́янином, і над Їзрее́лем, і над Єфремом, і над Веніямином, і над усім Ізраїлем.

2:10  Іш-Бо́шет, Саулів син, був віку сорока́ літ, коли зацарюва́в над Ізраїлем, і царюва́в два роки, — тільки дім Юди був за Давидом.

2:11  А число днів, що Давид був царем у Хевро́ні над Юдиним домом, — сім літ і шість місяців.

2:12  І вийшов Авне́р, Нерів син, та слу́ги Іш-Бо́шета, Саулового сина, з Маханаїму до Ґів'ону.

2:13  А Йоа́в, син Церуї, та Давидові слу́ги вийшли й зустрі́ли їх ра́зом при ґів'онському ста́ві. І засіли вони — ті з того бо́ку ставу, а ті з цього боку ста́ву.

2:14  І сказав Авне́р до Йоава: „Нехай встануть ці юнаки́, і поба́вляться перед нами!“ І сказав Йоа́в: „Нехай встануть“.

2:15  І встали, і перейшли́ в числі дванадцяти́ для Веніямина та для Іш-Бошета, Саулового сина, та дванадцять із Давидових слуг.

2:16  І схопи́ли один о́дного за го́лову, та й всадили свого меча́ до бо́ку один о́дного, — і попадали ра́зом. І назвали ім'я тому місцю: Хелкат-Гаццурім, що в Ґів'о́ні.

2:17  І зня́вся того дня дуже жорсто́кий бій, і був побитий Авне́р та Ізраїлеві люди Давидовими слу́гами.

2:18  І були там три сини Церуї: Йоав, і Авішай, і Асаїл. А Асаїл був легки́й в нога́х своїх, як польова́ та газе́ля.

2:19  І гнався Асаїл за Авнером, і не збочував, ані право́руч, ані ліво́руч із погоні за Авнером.

2:20  І оберну́вся Авне́р позад себе й сказав: „Чи це ти, Асаїле?“ А той відказав: „Я“.

2:21  І сказав йому Авне́р: „Збоч собі на правицю свою чи на лівицю свою, і схопи́ собі одно́го із слуг, і візьми́ собі збро́ю його́“. Та не хотів Асаїл спини́ти пого́ні за ним.

2:22  А Авнер знов говорив до Асаїла: „Спини́ся в гонитві за мною! На́що я вб'ю тебе́? І як зведу́ я обличчя своє́ до брата твого́ Йоа́ва?“

2:23  А той відмо́вився спини́тися. І вдарив його Авнер заднім кінце́м списа в живіт, — і спис вийшов ізза́ду його! І впав він там, і помер на місці. І сталося, — кожен, хто прихо́див до того місця, де впав Асаїл та помер, то спинявся.

2:24  І гналися Йоав та Авішай за Авнером. І сонце зайшло, а вони прийшли до згір'я Амма, що навпроти Ґіаху, на дорозі до Ґів'о́нської пустині.

2:25  І зібралися Веніями́нові сини при Авнері, і склали один відділ, та й спини́лися на верхі́в'ї одно́го взгір'я.

2:26  І кликнув Авнер до Йоава й сказав: „Чи за́вжди меч буде жерти? Чи ти не знаєш, що гірко́та бу́де наоста́нку? І аж доки ти не скажеш наро́дові спини́тися в гонитві за своїми брата́ми?“

2:27  А Йоав відказав: „Як живий Бог, — коли б ти не сказав був іншого, то ще від ра́нку наро́д був би перестав гнатися за братом своїм“.

2:28  І засурми́в Йоав у сурму́, і спини́вся ввесь наро́д, і не гналися вже за Ізраїлем, і більше вже не воюва́ли.

2:29  А Авне́р та люди його йшли сте́пом усю ту ніч, і перейшли Йорда́н, і пройшли ввесь Бітро́н, і прийшли до Махана́їму.

2:30  І Йоав вернувся з погоні за Авнером, і зібрав увесь наро́д, і забра́кло з Давидових слуг дев'ятнадцяти́ чоловіка та Асаїла.

2:31  А Давидові слу́ги побили з Веніямина та з людей Авнера, — три сотні й шістдеся́т чоловіка, що померли.

2:32  І ви́несли Асаїла, і поховали його в гро́бі батька його́, що в Віфлеємі. І йшли ці́лу ніч Йоав та люди його, а розсвіло́ їм у Хевро́ні.

Chapter 3

3:1  І була́ довга та війна́ між домом Сауловим та між домом Давидовим. А Давид усе змі́цнювався, а Саулів дім усе сла́бнув.

3:2  І в Хевро́ні народи́лися Давидові сини, — і був його пе́рвісток Амно́н, від їзреелі́тки Ахіно́ам;

3:3  а другий син його — Кіл'а́в від Авіґа́їл, коли́шньої жінки кармеля́нина Навала; а третій Авесало́м, син Маахи, дочки Талмая, царя ґешурського;

3:4  а четвертий — Адо́нійя, син Хаґґіт, а п'ятий — Шефатія, син Авітал,

3:5  а шостий — Їтреам, від Еґли, Давидової жінки, — оці народи́лися Давидові в Хевро́ні.

3:6  І сталося, коли була́ війна між домом Сауловим та домом Давидовим, то Авне́р тримався Саулового до́му.

3:7  І мав Саул нало́жницю, а ім'я́ їй Ріцпа, дочка Айї. І сказав Іш-Бошет до Авнера: „Чого ти прийшов до нало́жниці батька мого?“

3:8  І дуже запалився Авне́рові гнів на слова Іш-Бошетові, і він сказав: „Чи я псяча юдська голова́? Сьогодні я роблю́ ласку домові твого батька Саула, його брата́м та його при́ятелям, і не відда́в тебе в Дави́дову руку, а ти сього́дні згадав на мені гріх цієї жінки?

3:9  Нехай так зро́бить Бог Авне́рові, і нехай ще дода́сть йому, якщо я не зроблю́ Давидові так, як Господь присягну́в був йому,

3:10  щоб перене́сти ца́рство від Саулового дому, і щоб поставити Давидів трон над Ізраїлем та над Юдою від Дану й аж до Беер-Шеви“.

3:11  І той не міг уже відповіда́ти Авнерові ані сло́ва, бо боявся його.

3:12  І послав Авне́р замість себе послів до Давида сказати: „Чия це земля?“ І ще сказати: „Склади́ ж свою умову зо мною, і ось рука моя буде з тобою, щоб приверну́ти до тебе всього Ізраїля“.

3:13  А Давид відказав: „Добре, я складу́ з тобою умову! Тільки одніє речі я жада́ю від тебе, а саме: ти не побачиш обли́ччя мого, якщо ти не приведе́ш Мелхи́, Сау́лової дочки́, коли ти при́йдеш побачити мене“.

3:14  І послав Давид послів до Іш-Бо́шета, Саулового сина, говорячи: „Віддай жінку мою Мелху́, яку я заручи́в був собі за сотню крайніх плотів филисти́мських“.

3:15  І послав Іш-Бошет, і взяв її від її чоловіка, від Палтіїла, сина Лаїша.

3:16  І пішов з нею чоловік її, і все плакав за нею аж до Бахуріму. І сказав до нього Авнер: „Іди, верни́ся!“ І той вернувся.

3:17  А Авне́рове слово з Ізраїлевими старши́ми було таке: „Ви вже давно бажаєте мати Давида царем над собою.

3:18  А тепер зробіть це, бо Господь сказав був до Давида, говорячи: „Рукою Мого раба Давида Я спасу́ наро́д Мій, Ізраїля, від руки филисти́млян та від руки всіх ворогів його“.

3:19  І говорив Авне́р також до ушей Веніями́нових. І також пішов Авнер говорити до ушей Давидових у Хевро́ні, — усе, що добре в оча́х Ізраїля та в оча́х усього дому Веніяминового.

3:20  І прийшов Авнер до Давида до Хевро́ну, а з ним двадцятеро люда. І Давид зробив прийняття́ Авне́рові та лю́дям, що з ним.

3:21  І сказав Авнер до Давида: „Нехай я встану й піду́, і приведу́ до пана, царя мого, усього Ізраїля, а вони складу́ть із тобою умову, і ти будеш царюва́ти над усім, чого бу́де жадати душа твоя“. І відпустив Давид Авне́ра, і він пішов із ми́ром.

3:22  Аж ось прийшли слу́ги Давидові та Йоав із похо́ду, і прине́сли з собою велику здо́бич. А Авнера не було з Давидом у Хевроні, бо він відпустив його, і той пішов із миром.

3:23  А Йоав та все військо, що було з ним, прийшли. І розповіли́ Йоаву, говорячи: „Прихо́див Авнер, син Нерів, до царя, а він відпустив його, — і той пішов із миром“.

3:24  І прийшов Йоав до царя та й сказав: „Що́ ти зробив? Ось прихо́див до тебе Авнер, — на́що ти відпустив його, і він відійшов?

3:25  Ти знаєш Авнера, Нерового сина, — він прихо́див, щоб намовити тебе та щоб ви́відати твій вихід та вхід твій, і щоб ви́відати все, що́ ти робиш“.

3:26  І вийшов Йоав від Давида, і послав посланці́в за Авнером, і вони заверну́ли його з Бор-Гассіри, а Давид про те не знав.

3:27  І вернувся Авнер до Хевро́ну, а Йоав відвів його в сере́дину брами, щоб поговорити з ним таємно, та й ударив його там у живіт, — і той помер за кров брата його Асаїла.

3:28  А по́тім почув про це Давид і сказав: „Невинний я та ца́рство моє перед Го́сподом аж навіки в крові́ Авнера, Нерового сина.

3:29  Нехай вона спаде́ на го́лову Йоава та на ввесь дім його батька! І нехай не перестає в Йоавовому домі течи́вий, і прокаже́ний, і той, хто опирається на кия, і хто падає від меча, і хто не має хліба!“

3:30  А Йоав та брат його Авішай убили Авне́ра за те, що він забив їхнього брата Асаїла в Ґів'оні в бою́.

3:31  І сказав Давид до Йоава та до всьо́го наро́ду, що був з ним: „Роздеріть вашу оде́жу, і опережіться вере́тищем, та й голосіть за Авнером!“ А цар Давид ішов за ма́рами.

3:32  І похова́ли Авнера в Хевро́ні, а цар підніс свій голос та й плакав над Авне́ровим гробом, і плакав увесь наро́д.

3:33  І заспівав цар жало́бну пісню над Авнером та й сказав: „Чи Авне́р мав загинути смертю негі́дного?

3:34  Твої ру́ки були не пов'я́зані, не забиті були́ твої но́ги в кайда́ни, — ти впав, як від непра́ведних па́дають!“ І ввесь народ ще більше плакав над ним.

3:35  І прийшов увесь народ, щоб намо́вити Давида покріпи́тися хлібом ще того дня, та присягну́в Давид, говорячи: „Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо я перед за́ходом сонця скушту́ю хліба або чогобу́дь!“

3:36  А ввесь наро́д дові́дався про це, і це було добре в їхніх оча́х, як і все, що́ робив цар, було добре в оча́х усього наро́ду.

3:37  І того дня дові́далися ввесь народ та ввесь Ізра́їль, що то не було́ від царя, щоб забити Авнера, сина Нерового.

3:38  І сказав цар своїм слу́гам: „Ото ж знайте, що вождь та великий муж упав цього дня!

3:39  А я сьогодні слаби́й, хоч пома́заний цар, а ті люди, сини Церуї, сильніші від мене. Нехай відплатить Господь злочи́нцеві за його зло!“

Chapter 4

4:1  І почув Саулів син, що помер Авне́р у Хевро́ні, — і опустилися ру́ки його, а ввесь Ізраїль збенте́жився.

4:2  А Саулів син мав двох му́жів, керівників відділів, — ім'я́ одно́му Баана, а ім'я́ дру́гому Рехав, сини бееротянина Ріммона, з Веніяминових синів, бо й Беерот залі́чений був на Веніямина.

4:3  Та повтікали бееротяни до Ґіттаїму, і ме́шкали там прихо́дьками, і так є аж до цього дня.

4:4  А Йонатан, Саулів син, мав кульга́вого сина; він був віку п'яти літ, коли прийшла звістка про Саула та Йонатана з Їзреелу. А нянька його не́сла його й утікала; і сталося, коли вона поспішно втікала, то він упав й окривів. А ім'я́ його Мефіво́шет.

4:5  І пішли сини бееротянина Ріммона, Рехав та Баана, і ввійшли, як була денна спеко́та, до Іш-Бошетового дому, — а він лежав у півде́нному спочи́нку.

4:6  І ото ввійшли вони аж до сере́дини дому, ніби взяти пшениці, та й уда́рили його в живіт. І Рехав та брат його Баана втекли́.

4:7  Отож, увійшли вони до дому, а він лежить на лі́жку своїм у своїй спа́льні, — і вони вда́рили його, і вбили його, і зняли́ йому го́лову. І взяли́ вони його голову, і йшли степово́ю дорогою всю ніч.

4:8  І прине́сли вони Іш-Бошетову голову до Давида в Хевро́н, та й сказали царе́ві: „Оце голова́ Іш-Бошета, Саулового сина, твого ворога, що шукав був твоєї душі. І дав Господь цього дня панові моє́му, цареві, пімсту над Саулом та над насінням його“.

4:9  І відповів Давид Реха́вові та братові його Баані, синам бееротеянина Ріммона, і сказав їм: „Як живий Господь, що визволив душу мою від усякого утиску,

4:10  коли того, хто розповів мені, кажучи: Ось помер Саул, — а він був в оча́х своїх, як приємний ві́сник, — я схопи́в його, і вбив його в Ціклаґу, замість дати йому нагоро́ду за звістку,

4:11  тим більше, коли люди несправедли́ві вбили справедли́вого чоловіка в домі його́ на посте́лі його! А тепер чи я не пошука́ю його кро́ви з вашої руки, і не ви́гублю вас із Кра́ю?“

4:12  І Давид наказав слу́гам, — і вони вбили їх, і відрубали їхні ру́ки та їхні но́ги, та й повісили над ста́вом у Хевро́ні. А Їш-Бошетову го́лову взяли й поховали в Авнеровім гробі в Хевроні.

Chapter 5

5:1  І посхо́дилися всі Ізраїлеві племе́на до Давида в Хевро́н та й сказали йому: „Оце ми кість твоя́ та тіло твоє́ ми!

5:2  І давніш, коли Саул був царем над нами, ти водив Ізраїля на війну і приво́див назад. І Господь тобі сказав: Ти будеш пасти́ наро́да Мого́, Ізра́їля, і ти бу́деш володарем над Ізраїлем“.

5:3  І прийшли всі Ізра́їлеві старші́ в Хевро́н, а цар Давид склав із ними умову в Хевро́ні перед Господнім лицем. І пома́зали вони Давида царем над Ізра́їлем.

5:4  Давид був віку тридцяти літ, коли став царюва́ти, і сорок літ царюва́в він.

5:5  У Хевро́ні царював він над Юдою сім літ і шість місяців, а в Єрусалимі царював тридцять і три роки над усім Ізраїлем та Юдою.

5:6  І пішов цар та люди його до Єрусалиму на Євусе́янина, ме́шканця того Кра́ю. А той сказав Давидові, говорячи: „Ти не вві́йдеш сюди, хіба́ повиганя́єш сліпих та кривих!“ А це значить: Давид ніко́ли не вві́йде сюди!

5:7  Та Давид здобу́в тверди́ню Сіон, — він став Дави́довим Мі́стом.

5:8  І сказав Давид того дня: „Кожен, хто заб'є євусе́янина, нехай скине до кана́лу, а з ним і кривих та сліпих“, зненави́джених для Давидової душі. Тому говорять: „Сліпий та кривий не вві́йде до дому!“

5:9  І осі́вся Давид у тверди́ні, і назвав ім'я їй: Давидове Місто. І будува́в Давид навко́ло від Мілло й усере́дині.

5:10  І Давид ставав усе більшим, а Госпо́дь, Бог Саваот, був із ним.

5:11  І послав Хіра́м, цар ти́рський, послів до Давида, та ке́дрового де́рева, і теслів, і каменярі́в для стін, і вони збудували дім для Давида.

5:12  І пересві́дчився Давид, що Господь поставив його міцно царем над Ізраїлем, і що Він підніс царство його ради наро́ду Свого Ізраїля.

5:13  А Давид узяв ще нало́жниць та жіно́к з Єрусалиму по ви́ході його з Хеврону, — і народи́лися Давидові ще сини та до́чки.

5:14  А оце імена́ народжених йому в Єрусалимі: Шаммуа, і Шовав, і Натан, і Соломон,

5:15  і Ївхар, і Елішуа, і Нафеґ, і Яфіа,

5:16  і Елішама, і Еліяда, і Еліфалет.

5:17  І почули филисти́мляни, що Давида пома́зали царем над Ізраїлем, і вийшли всі филисти́мляни, щоб шукати Давида. І Давид почув про це, і зійшов до тверди́ні.

5:18  А филисти́мляни прийшли та розташува́лися в долині Рефаїм.

5:19  А Давид запитався Господа, говорячи: „Чи вихо́дити мені проти филисти́млян? Чи даси́ їх у мою руку?“ І Господь відказав до Давида: „Виходь, бо справді дам филисти́млян у руку твою!“

5:20  І прийшов Давид до Баал-Пераціму. І побив їх там Давид та й сказав: „Господь розірва́в ворогів моїх передо мною, як розрива́ють во́ди“. Тому він назвав ім'я́ тому місцю: Баал-Перацім.

5:21  І вони полиши́ли там своїх божкі́в, а їх забрав Давид та люди його.

5:22  А филисти́мляни зно́ву прийшли та розташува́лися в долині Рефаїм.

5:23  І запита́вся Давид Господа, а Він сказав: „Не виходь, — оточи́ їх з-поза́ду, і прийди́ до них від бальза́мового ліска́.

5:24  І станеться, коли ти почуєш ше́лест кро́ку на верхові́ттях бальза́мового ліска́, тоді поспішися, бо то тоді вийшов Господь перед тобою, щоб побити филистимський та́бір“.

5:25  І Давид зробив так, як наказав йому Господь, — і він побив филисти́млян від Ґеви аж туди, кудою йти до Ґезера.

Chapter 6

6:1  А Давид зно́ву зібрав ви́бране ві́йсько в Ізраїлі, тридцять тисяч.

6:2  І встав та й пішов Давид та ввесь наро́д, що був з ним з Юдиного Баалу, щоб ви́нести звідти Божого ковче́га, що над ним кли́четься Ім'я́, — Ім'я́ Господа Савао́та, шо замешкує на херуви́мах.

6:3  І вони поста́вили Божого ковчега на ново́го во́за, і винесли його з Авінадавового дому, що в Ґів'ї. А Узза та Ахйо, сини Авінадавові, прова́дили того ново́го во́за.

6:4  І не́сли його з Авінадавового дому, що в Ґів'ї, і йшли з ковчегом Божим, а Ахйо йшов перед ковчегом.

6:5  А Давид та ввесь Ізраїлів дім грали перед Божим лицем усією силою та пісня́ми, і на ци́трах, і на а́рфах, і на бу́бнах, на гу́слах, і на цимба́лах.

6:6  І прийшли вони аж до Ґорен-Нахону, а Узза простяг руку до Божого ковчегу, і схопи́в його́, бо знорови́лась була́ худо́ба.

6:7  І запали́вся Господній гнів на Уззу, — і Бог ура́зив його там за цю провину. І він помер там при Божому ковчезі.

6:8  І запалився Давидів гнів за те, що Господь покарав Уззу, і він назвав ім'я тому місцю: Перец-Узза, і так воно зветься аж до цього дня.

6:9  І Давид злякався Господа того дня та й сказав: „Як уві́йде до ме́не Господній ковчег?“

6:10  І не хотів Давид перено́сити Господнього ковчега до себе, до Давидового Міста, а скерува́в його Давид до дому ґатянина Овед-Едома.

6:11  І пробува́в Господній ковчег у домі ґатянина Овед-Едома три місяці, і Господь поблагослови́в Овед-Едома та ввесь його дім.

6:12  І доне́сено цареві Давидові, говорячи: „Господь поблагослови́в дім Овед-Едома та все, що його, ради ковчегу Божого“. І пішов Давид, і виніс Божого ковчега з дому Овед-Едома до Давидового Міста з радістю.

6:13  І сталося, коли ті, хто ніс Господнього ковчега, ступали шість кроків, то він прино́сив у жертву вола та відгодо́вану штуку худоби.

6:14  А Давид танцював перед Господнім лицем зо всієї сили. І Давид був опере́заний лляни́м ефо́дом.

6:15  І Давид та ввесь Ізраїлів дім не́сли Господнього ковчега з о́криком та з сурмленням сурми́.

6:16  І сталося, коли Господній ковчег увійшов до Давидового Міста, то Мелхо́ла, Саулова дочка, виглядала через вікно, і побачила царя Давида, що танцюва́в та скакав перед Господнім лицем. І вона погорди́ла ним у серці своєму.

6:17  І прине́сли Господнього ковчега, і поставили його на місці його серед наме́ту, що для нього поста́вив Давид. І приніс Давид цілопа́лення перед Господнім лицем та жертву мирну.

6:18  А коли Давид скінчи́в прино́сити цілопа́лення та мирні жертви, то він поблагослови́в народ Іменем Господа Саваота.

6:19  І він роздав для всього наро́ду, для всього Ізраїлевого на́товпу, від чоловіка й аж до жінки, для кожного по одно́му буханце́ві хліба, по одному кава́лкові пече́ного м'яса та по одному виноградному калаче́ві. І пішов увесь наро́д кожен до дому свого́.

6:20  І вернувся Давид, щоб поблагословити свій дім. І вийшла Мелхо́ла, Саулова дочка, навпроти Давида й сказала: „Який славний був сьогодні Ізраїлів цар, що обнажа́вся сьогодні на оча́х неві́льниць своїх рабів, як обнажується який з пустуні́в!“

6:21  І сказав Давид до Мелхоли: „Перед лицем Господа, що вибрав мене над твого батька та над увесь дім його, і наказав мені бути володарем над Господнім наро́дом, над Ізраїлем, — буду весели́тися перед Господнім лицем!

6:22  І коли я буду пого́рджений ще більш від того, і буду низьки́й у своїх оча́х, то при невільницях, що ти говорила, — і при них я буду шанований!“

6:23  І в Мелхоли, Саулової дочки́, — по цьо́му не було їй дитини аж до дня смерти її.

Chapter 7

7:1  І сталося, коли цар осів у своєму домі, а Госпо́дь дав йому відпочи́нути від усіх ворогів його навколо,

7:2  то цар сказав до пророка Ната́на: „Подивися, — я сиджу́ в ке́дровому домі, а Божий ковчег знахо́диться під заві́сою!“

7:3  І сказав Ната́н до царя: „Усе, що в серці твоїм, іди й зроби, бо Госпо́дь з тобою“.

7:4  І сталося тієї ночі, і було Господнє слово до Ната́на, кажучи:

7:5  „Іди й скажеш до раба Мого, до Давида: Так сказав Господь: Чи ти збудуєш Мені дім на Моє пробува́ння?

7:6  Бо Я не пробува́в у домі від дня ви́ведення Мого Ізраїлевих синів з Єгипту й аж до цього дня, але ходив у наметі та в шатрі.

7:7  Скрізь, де ходив Я поміж Ізраїлевими сина́ми, чи промовив Я хоч слово з яким із Ізраїлевих племе́н, якому наказав Я пасти́ наро́да Мого, Ізраїля, говорячи: Чому не збудува́ли ви Мені ке́дрового дому?

7:8  А тепер так скажеш Моєму рабові Давидові: Так сказав Господь Саваот: Я взяв тебе з пасови́ська, як ходив ти за отарою, щоб ти став володарем над народом Моїм, над Ізраїлем.

7:9  І був Я з тобою в усьому, де ти ходив, і ви́губив Я всіх ворогів твоїх з-перед тебе, і зробив тобі велике ім'я́, як ім'я́ великих на землі.

7:10  І встановив Я місце для наро́ду Мого, для Ізраїля, і він пробува́тиме на своєму місці, і не буде вже непоко́єний, і кривдники не будуть більше гноби́ти його, як перед тим.

7:11  А від того дня, як Я настанови́в суддів над народом Моїм, Ізраїлем, то Я дав тобі мир від усіх ворогів твоїх. І Господь об'являє тобі, що Господь побуду́є тобі дім.

7:12  Коли ви́повняться твої дні, і ти ляжеш із своїми батьками, то Я поста́влю по тобі насіння твоє, що вийде з утро́би твоєї, і зміцню́ його царство.

7:13  Він збуду́є дім для Йме́ння Мого́, а Я зміцню́ престо ла його царства навіки.

7:14  Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина. Коли він скри́вить дорогу свою, то Я покараю його лю́дською па́лицею та пора́зами лю́дських синів.

7:15  Та ми́лість Моя не відхилиться від нього, як відхилив Я її від Саула, якого Я відкинув перед Тобою.

7:16  І буде певним твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій бу́де міцно стояти аж навіки!“

7:17  Як усі ці слова́, як усе це виді́ння, — так говорив Ната́н до Давида.

7:18  Тоді прийшов цар Давид, і сів перед Господнім лицем та й сказав: „Хто я, Господи Боже, і що́ мій дім, що Ти привів мене аж сюди?

7:19  Та й це ще було мале́ в оча́х Твоїх, Господи Боже, і Ти говорив також про Свого раба в будуччині. А це за зако́ном лю́дським, Господи Боже!

7:20  І що́ ще більше говори́тиме Давид Тобі? Та Ти знаєш Свого раба́, Господи Боже!

7:21  Ради сло́ва Свого та за серцем Своїм Ти зробив усю цю вели́чність, звіща́ючи це Своєму рабо́ві.

7:22  Тому Ти великий, Господи Боже, бо немає такого, як Ти, і немає Бога, окрім Тебе, згідно з усім, що ми чули своїми уши́ма.

7:23  А який є ще один люд на землі, як Твій народ, Ізраїль, щоб Бог приходив ви́купити його Собі за наро́д, і щоб установити йому Своє́ Йме́ння, — і щоб учинити вам цю вели́чність, — та страшні́ речі для Свого Кра́ю ради наро́ду Свого, якого ви́купив Собі з Єгипту, від людей та від богів його?

7:24  І Ти зміцни́в Собі народ Свій, Ізраїля, — Собі за наро́д аж навіки, і Ти, Господи, став для них за Бога.

7:25  А тепер, Господи Боже, затверди аж навіки те слово, що Ти говорив про Свого раба та про дім його, і вчини, як Ти говори́в!

7:26  Нехай буде великим Ім'я́ Твоє аж навіки, щоб говорити: Госпо́дь Савао́т — Бог над Ізраїлем! А дім Твого раба Давида буде міцно стояти перед лицем Твоїм!

7:27  Бо Ти, Го́споди Савао́те, Боже Ізра́їлів, об'яви́в Своєму рабові, говорячи: Збуду́ю тобі дім, тому́ раб Твій здобу́вся на відва́гу помолитися до Тебе цією молитвою!

7:28  А тепер, Господи Боже, Ти — Той Бог, а слова́ Твої будуть правдою, і Ти говорив Своєму рабові це добро.

7:29  А тепер зволь поблагослови́ти дім Свого раба, щоб був навіки перед лицем Твоїм, бо Ти, Господи Боже, говорив це, і від Твого благослове́ння буде поблагосло́влений навіки дім раба Твого!“

Chapter 8

8:1  І сталося по то́му, і побив Давид филисти́млян, і поконав їх. І взяв Давид ке́рму вла́ди з руки́ филисти́млян.

8:2  І побив він Моава, і перемі́ряв їх шну́ром, поклав їх на зе́млю, — і відмі́ряв два шну́ри на побиття́, а повен шнур — на позоста́влення при житті. І стали моавитяни Давидовими рабами, які прино́сили йому дани́ну.

8:3  І побив Давид Гадад'езера, сина Рехова, царя Цови, коли той ішов був віднови́ти вла́ду свою при рі́чці Ефра́ті.

8:4  І здобу́в Давид від нього тисячу й сім сотень їздців та двадцять тисяч чоловіка пішого. А коням усіх тих колесни́ць Давид попідрі́зував жили, і позоста́вив із того сто колесни́ць.

8:5  І прийшов Ара́м дама́ський, щоб допомогти Гадад'езерові, цареві Цови, та Давид побив в Арамі двадцять і дві тисячі чоловіка.

8:6  І настанови́в Давид зало́ги в дама́ському Арамі, — і став Арам для Давида за рабів, що прино́сили данину йому, а Господь допомагав Давидові в усьому, де́ він ходив.

8:7  І забрав Давид золоті щити, що були в рабів Ґадад'езера, і приніс їх до Єрусалиму.

8:8  А з Бетаху та з Беротаю, міст Гадад'езерових, цар Давид узяв дуже багато міді.

8:9  А коли почув Тоі, цар Хамоту, що Давид побив усе ві́йсько Гадад'езера,

8:10  то Тоі послав свого сина Йора́ма до царя Давида, щоб повіта́ти його, та щоб поблагослови́ти його за те, що він за́вжди воював з Гадад'езером та побив його, бо Тоі воював проти Гадад'езера. А в руці його були́ речі золоті, і речі срібні, і речі мідяні.

8:11  Тако́ж їх присвятив цар Давид Господеві ра́зом зо сріблом та золотом, що він присвятив був із за́браного в усіх наро́дів, яких він здобув:

8:12  з Араму, і з Моаву, і з синів Аммона, і з филисти́млян, і з Амали́ка, і зо здо́бичі Гадад'езера, сина Рехова, царя Цови.

8:13  І здобу́в Давид собі ім'я́, коли він вернувся з побиття́ вісімнадцяти тисяч Араму в Беґе-Мелах.

8:14  І він поста́вив зало́ги в Едо́мі, — в усьому Едомі поставив зало́ги. І став увесь Едом за рабів для Давида. І допомагав Господь Давидові в усьому, де́ він ходив.

8:15  І царював Давид над усім Ізраїлем, і чинив Давид суд та справедливість для всього наро́ду свого.

8:16  А Йоав, син Церуї, був над ві́йськом, а Йосафа́т, син Ахілудів, був канцлером.

8:17  А Садо́к, син Ахітува, та Ахімелех, син Евіятара, були священики, Серая був писарем.

8:18  А Беная, син Єгояди, був над Керетянином та над Пелетянином. А Давидові сини були нача́льниками царсько́го дво́ру.

Chapter 9

9:1  І сказав Давид: „Чи є ще хто, хто позостався з Саулового дому? Я зроблю́ йому ласку ради Йоната́на“.

9:2  А при Сауловім домі був раб, а ім'я́ йому — Ціва. І покликали його до Давида, а цар сказав йому: „Чи ти Ціва?“ А той відказав: „Раб твій!“

9:3  І сказав цар: „Чи нема вже кого з Саулового дому, щоб я зробив йому Божу ласку?“. І сказав Ціва до царя: „Є ще син Йонатанів, кривий на но́ги“.

9:4  І сказав йому цар: „Де він?“ А Ціва відказав цареві: „Ось він у домі Махіра, Амміїлового сина, в Ло-Деварі.“

9:5  І цар Давид послав, і взяв його з дому Махіра, Амміїлового сина, із Ло-Девару.

9:6  І прийшов Мефівошет, син Йонатана, Саулового сина, до Давида, і впав на обличчя своє й поклонився. І Давид сказав: „Мефіво́шете!“ А той відказав: „Ось твій раб!“

9:7  І сказав йому Давид: „Не бійся, бо справді зроблю́ тобі ласку ради батька твого Йоната́на, і зверну́ тобі все поле твого батька Саула. А ти будеш за́вжди їсти хліб при моєму столі“.

9:8  А той уклонився й сказав: „Що́ твій раб, що ти звернувся до такого мертвого пса, як я?“

9:9  А цар кликнув до Ціви, Саулового слуги́, і до нього сказав: „Усе, що було́ Саулове та всього його дому, я дав синові твого пана.

9:10  І бу́деш працювати йому на землі ти й сини твої та раби твої. І будеш прино́сити з урожаю, і буде хліб для сина твого пана, і він буде його їсти. А Мефіво́шет, син пана твого, буде за́вжди їсти хліб при моєму столі́“. А Ціва мав п'ятнадцять синів та двадцять рабів.

9:11  І сказав Ціва до царя: „Усе, як накаже мій пан цар своєму рабові, так зробить твій раб“. „А Мефіво́шет — сказав цар — буде їсти при моєму столі́, як один із царськи́х синів“.

9:12  А Мефівошет мав малого сина, а ім'я́ йому — Міха. І всі, хто ме́шкав у домі Цівн, були раби для Мефівошета.

9:13  А Мефіво́шет сидів в Єрусалимі, бо він за́вжди їв при царсько́му столі́. І він був криви́й на оби́дві свої ноги́.

Chapter 10

10:1  І сталося по то́му, і помер цар аммонітський, а замість нього зацарював син його Гану́н.

10:2  І сказав Давид: „Зроблю́ я ласку Ганунові, Нахашевому синові, як батько його зробив був ласку мені“. І послав Давид, щоб його пора́дувати, щодо батька його, через своїх рабів. І прибули́ Давидові раби до аммонітського краю.

10:3  А аммонітські князі сказали до пана свого Гануна: „Чи Давид шанує батька твого́ в оча́х твоїх тим, що послав тобі потіши́телів? Чи ж Давид послав до тебе своїх слуг не на те, щоб оглянули місто та щоб його ви́відати, а потім зни́щити його?“

10:4  І взяв Гану́н Давидових слуг, та й оголив половину їхньої бороди́, та обрізав їхню одежу на полови́ну, аж до сиді́ння їх, та й відпусти́в їх.

10:5  І доне́сли про це Давидові, а він послав назу́стріч їм, бо ті му́жі були дуже осоро́млені. І цар їм сказав: „Сидіть в Єрихоні, аж поки відросте́ вам борода́, потім пове́рнетесь“.

10:6  І побачили аммоні́тяни, що вони зненави́джені в Давида. І аммонітяни послали й найняли́ Арам -Бет-Рехову й Арам-Цови, двадцять тисяч піхоти́нців, та царя Маахи, тисячу чоловіка, і тов'ян дванадцять тисяч чоловіка.

10:7  А коли Давид прочу́в про це, то послав Йоава та все лица́рське військо.

10:8  І повихо́дили аммоні́тяни, і встанови́лися до бо́ю при вході до брами. А Арам-Цова, і Рехов, і Тов'янин, і Мааха, — вони самі були на полі.

10:9  І побачив Йоа́в, що бойови́й фронт звернений на нього спе́реду та поза́ду, то вибрав Ізраїлевих ви́браних, та й установи́в їх навпро́ти Ара́ма.

10:10  А решту наро́ду дав під руку свого брата Авшая, і встановив навпроти аммонітян,

10:11  і сказав: „Якщо Ара́м бу́де сильніший від мене, то будеш мені на поміч, а якщо аммонітяни бу́дуть сильніші від те́бе, то я піду́ допомага́ти тобі.

10:12  Будь му́жній, і станьмо міцно за наро́д наш та за міста нашого Бога, а Госпо́дь нехай зро́бить, що добре в оча́х Його!“

10:13  А коли Йоав та народ, що був із ним, підійшли́ на бій з Арамом, то ті повтіка́ли перед ним.

10:14  А аммонітяни побачили, що втік Арам, то й вони повтікали перед Авішаєм, і ввійшли до міста. І верну́вся Йоав від аммонітян і ввійшов до Єрусалиму.

10:15  А коли побачив Арам, що він побитий Ізраїлем, то вони позбиралися ра́зом.

10:16  І послав Гадад'езер, і вивів Арама, що з другого боку Річки, і ввійшли вони до Гела́му. А Шовах, провідни́к Гадад'езерового ві́йська, був перед ними.

10:17  І було́ доне́сено Давидові, і він зібрав усього Ізраїля, і перейшов Йордан, та прийшов до Геламу. А Арам установився навпроти Давида, і воював із ним.

10:18  І побіг Арам перед Ізраїлем, а Давид повбивав з Араму сім сотень колесни́ць та сорок тисяч верхівці́в. І вбив він Шоваха, зверхника ві́йська його, і той там помер.

10:19  А коли всі царі, підле́глі Гадад'езера, побачили, що вони побиті Ізраїлем, то замири́лися з Ізраїлем, і служили йому. І Арам уже боявся допомагати аммоні́тянам.

Chapter 11

11:1  І сталося по ро́ку, у час ви́ходу царів на війну, то послав Давид Йоава й своїх слуг із ним, та всього Ізраїля, і вони ви́губили аммоні́тян й облягли Раббу́. А Давид сидів в Єрусалимі.

11:2  І сталося надвечір, і встав Давид із ло́жа свого, і прохо́джувався на даху́ царсько́го дому. І побачив він із да́ху жінку, що купалася. А та жінка була дуже вродли́ва.

11:3  І послав Давид, і запитався про ту жінку. А посланий сказав: „Таж то Вірсаві́я, Еліямова дочка, жінка хітте́янина Урі́ї!“

11:4  I послав Давид посланців, і взяв її. І вона прийшла до нього, і він поклався з нею. А вона очистилася з нечи́стости своєї, і вернулася до свого дому.

11:5  І завагітні́ла та жінка. І послала вона, і доне́сла Давидові й сказала: „Я завагітні́ла!“

11:6  А Давид послав до Йоава: „Пошли мені хітте́янина Урі́ю“. І Йоав послав Урі́ю до Давида.

11:7  І прийшов Урі́я до нього, а Давид запитався про стан Йоава, і про стан народу, і про стан війни́.

11:8  І сказав Давид до Урії: „Іди до свого дому та обмий свої но́ги“. І вийшов Урі́я з царсько́го дому, а за ним поне́сли гости́нця царсько́го.

11:9  Та Урія спав при вході до царсько́го дому з усіма слу́гами пана свого́, а до свого дому не пішов.

11:10  І доне́сли Давидові, говорячи: „Урі́я не пішов до дому свого́“. І сказав Давид до Урії: „Чи ж не з дороги ти прихо́диш? Чому́ ти не пішов до свого дому?“

11:11  І сказав Урія до Давида: „Ковчег і Ізраїль та Юда сидять у шатра́х, а пан мій Йоав та раби мого пана табору́ють на голому полі. А я піду́ до свого дому, щоб їсти й пити та лежати зо своєю жінкою? Клянуся життям твоїм та життям душі твоєї, що не зроблю я такої речі!“

11:12  І сказав Давид до Урії: „Позоста́нься тут і сьогодні, а взавтра я відпущу́ тебе“. І позостава́вся Урія в Єрусалимі того дня та дня другого.

11:13  I покликав його Давид, і той їв та пив перед ним, а він підпоїв його. І вийшов він увечорі, щоб покла́стися на ло́жі своїм ра́зом зо слу́гами пана свого, а до дому свого не пішов.

11:14  І сталося ра́нком, і написав Давид листа до Йоава, і послав через Урі́ю.

11:15  А в листі тому́ він написав так: „Поставте Урію напе́реді найтяжчого бо́ю, і відступі́те від нього, щоб він був уда́рений, і помер“.

11:16  І сталося, коли Йоав обло́жував місто, то поставив Урію на те місце, про яке знав, що там хоробрі мужі.

11:17  І вийшли люди того міста, і воювали з Йоавом, — і впали дехто з наро́ду, із Давидових слуг, і повмирали, також хітте́янин Урі́я.

11:18  І послав Йоав, і доніс Давидові про всі справи того бо́ю.

11:19  І наказав він послові, говорячи: „Як покінчи́ш ти оповіда́ти цареві про всі справи того бо́ю,

11:20  і буде, якщо ти розгніваєш царя, і він скаже тобі: „Чого ви так близько підійшли до міста воювати? Чи ви не знали, що бу́дуть кидати на вас з-над муру?

11:21  Хто забив був Авімелеха, Єруббешетового сина? Чи не жінка ки́нула на нього горі́шнього ка́меня від жо́рен з муру, і він помер у Тевеці? Чого ви близько підійшли до муру?“ То ти скажеш: Помер також хітте́янин Урі́я“.

11:22  І пішов посол і прийшов, і доніс Давидові все, що послав був Йоав.

11:23  І сказав посол Давидові: „Вони стали сильніші за нас, і вийшли проти нас на поле, та ми були переможцями над ними аж до входу в бра́му.

11:24  А стрільці́ стріляли на твоїх рабів з муру, і померли дехто з царе́вих рабів, а також помер твій раб хітте́янин Урі́я“.

11:25  І сказав Давид до посла́: „Так скажеш до Йоава: Нехай не буде злою в оча́х твоїх ця річ, бо меч пожирає то цьо́го, то то́го. Підсиль війну свою проти міста, та й розвали його! І підбадьо́р його, Йоава!“

11:26  І прочула Урі́єва жінка, що помер її чоловік Урі́я, і голоси́ла за своїм чоловіком.

11:27  А як минула жало́ба, то Давид послав, і забрав її до свого дому, і вона стала йому за жінку, і породи́ла йому сина. Та в Господніх оча́х була злою та річ, що оце зробив був Давид.

Chapter 12

12:1  І послав Господь Ната́на до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: „Два чолові́ки були́ в одно́му місті, — один замо́жний, а один убогий.

12:2  У замо́жного було дуже багато худоби дрібно́ї та худоби великої.

12:3  А вбогий нічого не мав, окрім однієї мало́ї овечки, яку він набув та утри́мував при житті. І росла вона з ним та з синами його ра́зом, — із кавалка хліба його їла й з келіха його пила́, та на лоні його лежала, і була́ йому як дочка́.

12:4  І прийшов до багатого чоловіка подоро́жній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібно́ї чи з худоби своєї великої, щоб споряди́ти їжу для подоро́жнього, що до нього прийшов, — і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і споряди́в її для чоловіка, що до нього прийшов“.

12:5  І сильно запала́в Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Ната́на: „Як живий Господь, — вартий смерти той чоловік, що чинить таке́.

12:6  А овечку він опла́тить чотирикро́тно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосе́рдився“.

12:7  І сказав Ната́н до Давида: „Ти́ той чоловік! Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я пома́зав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Сау́лової руки.

12:8  І дав тобі дім твого пана, та жіно́к пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того.

12:9  І чому ти знева́жив Господнє слово, і вчинив це зло в оча́х Його? Хіттеянина Урію вбив ти мече́м, а його дружи́ну взяв собі за жінку. А його вбив мечем Аммонових синів.

12:10  А тепер не відсту́пить меч від твого дому аж навіки за те, що знева́жив ти Мене́, і взяв дружи́ну хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку.

12:11  Так сказав Господь: Ось Я наведу́ на тебе зло з твого дому, і заберу́ жінок твоїх на оча́х твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладе́ться з жінка́ми твоїми при світлі цього сонця.

12:12  Хоч ти вчинив потає́мно, а Я зроблю́ цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем“.

12:13  І сказав Давид до Ната́на: „Згрішив я перед Господом!“ А Ната́н сказав до Давида: „І Господь зняв твій гріх, — не помреш!

12:14  Та що ти спонука́в знева́ження Господа цією річчю, то син твій, наро́джений тобі, конче помре“.

12:15  І пішов Ната́н до свого дому, а Господь ура́зив дитя, що Давидові породи́ла Урієва жінка, і воно захво́ріло.

12:16  А Давид молив Бога за дитинку, і по́стив Давид, і вхо́див до кімна́ти, і ночував, поклавшись на землю.

12:17  I прийшли старші́ його дому до нього, щоб підня́ти його з землі, та він не хотів, і не підкріпи́вся з ними хлібом.

12:18  І сталося сьо́мого дня, — і поме́рло те дитя, а Давидові слу́ги боялися доне́сти йому, що померло те дитя, бо казали: „Ось як була́ та дити́на живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: „Померло це дитя“, то ще вчинить щось лихе“.

12:19  А Давид побачив, що слу́ги його шепо́чуться поміж собою, — і зрозумів Давид, що поме́рло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: „Чи не поме́рло те дитя?“ А ті відказали: „Поме́рло“.

12:20  І звівся Давид із землі, і помився, і намасти́вся, і змінив свою оде́жу, і ввійшов до Господнього до́му та й поклони́вся. Потому ввійшов до свого до́му, і захотів їсти, — і поклали йому хліба, і він їв.

12:21  І сказали йому слу́ги його: ,Що́ це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило́, ти по́стив та плакав; а як поме́рло те дитя, ти встав та й їв хліб?“

12:22  А він відказав: „Коли те дитя ще жило́, я по́стив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?

12:23  А тепер, — поме́рло воно. На́що то я б по́стив? Чи змо́жу ще повернути його? Я піду́ до нього, а воно не ве́рнеться до мене“.

12:24  І потішив Давид жінку свою Вірсаві́ю, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вроди́ла сина, а він назвав ім'я́ йому: Соломо́н. І Госпо́дь полюбив його,

12:25  і послав пророка Ната́на, і той назвав ім'я́ йому: Єдід'я, ради Господа.

12:26  А Йоа́в воював з Раббо́ю аммоні́тян, і здобув царське́ місто.

12:27  І послав Йоав послів до Давида, і сказав: „Воював я з Раббою, і здобув я місто води.

12:28  А тепер збери́ решту наро́ду, і табору́й біля міста, та здобудь його, щоб не здобу́в те місто я, і щоб не було воно на́зване моїм ім'я́м“.

12:29  І зібрав Давид увесь наро́д, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.

12:30  І взяв він коро́ну з голови їхнього царя, а вага її — тала́нт золота, та дорогий ка́мінь, і Давид поклав її́ на свою го́лову. І він виніс дуже багато здо́бичі з того міста.

12:31  А наро́д, що був у ньому, він повиво́див, і поклав їх під пи́лку, і під залі́зні доло́та та під залізні сокири, і позаганя́в їх до цегельня́ної пе́чі. І так робив він усім аммонітським міста́м. І вернувся Давид та ввесь наро́д до Єрусалиму.

Chapter 13

13:1  І сталося по тому, — мав Авесало́м, син Давидів, уродли́ву сестру́, а ім'я́ їй Тама́ра. І покохав її Амно́н, син Давидів.

13:2  І вболівав Амнон так, що він аж захво́рів через свою́ сестру́ Тамару, бо вона була дівчина, і Амнонові здавалося трудно щось їй зроби́ти.

13:3  А Амно́н мав това́риша, а ім'я́ йому́ Йонада́в, син Шім'ї, Давидового брата. І Йонада́в був чоловік дуже хитрий.

13:4  І він сказав йому: „Чого ти, царе́вичу, такий марни́й щора́нку? Чи ж не розповіси́ мені?“ І сказав йому Амнон: „Я кохаю Тамару, сестру́ брата свого Авесало́ма“.

13:5  І сказав йому Йонадав: „Ляж на ложі своєму, і вдавай хворого. А коли при́йде твій батько, щоб побачити тебе, то скажи йому: Нехай при́йде сестра моя Тама́ра, і нехай підкріпи́ть мене хлібом, і нехай зробить на моїх оча́х ту ї́жу, щоб я бачив та їв із руки́ її“.

13:6  І поклався Амнон, і вдавав хворого, а цар прийшов побачити його. І сказав Амнон до царя: „Нехай при́йде сестра моя Тамара, і нехай спече́ на моїх оча́х два млинці́, і я попої́м з її руки“.

13:7  І послав Давид до Тамари, до дому, говорячи: „Іди до дому твого брата Амнона, і пригото́в йому ї́жу“.

13:8  І прийшла Тамара до дому свого брата Амнона, а він лежить. І взяла́ вона тіста, і замісила, і пригото́вила на оча́х його, та й спекла млинці.

13:9  І взяла́ вона сковорі́дку, і виложила перед ним, та він відмовився їсти. І сказав Амнон: „Випровадь від мене всіх людей“. І повихо́дили від нього всі люди.

13:10  І сказав Амнон: „Принеси їжу до кімна́ти, і я з'їм із твоєї руки“. І взяла́ Тамара млинці́, що пригото́вила, та й прине́сла своєму братові Амнонові до кімна́ти.

13:11  І вона прине́сла до нього, щоб їв, а він схопи́в її, та й сказав до неї: „Ходи, ляж зо мною, моя се́стро!“

13:12  А вона йому відказала: „Ні, брате мій, не безче́сть мене, бо не ро́биться так в Ізраїлі! Не роби цієї гидо́ти

13:13  I куди я понесу́ свою га́ньбу? А ти станеш, як один із мерзо́тників в Ізраїлі. Ти переговори́ з царем, — і він не відмовить віддати мене тобі“.

13:14  Та він не хотів слу́хати її голосу. І був він сильніший від неї, — і збезче́стив її, і лежав із нею...

13:15  І по цьому дуже знена́видів її Амнон великою не́навистю, бо ця не́нависть, якою він зненавидів її, була більша від любови, якою любив її. І сказав до неї Амнон: „Уставай, — іди собі!“

13:16  А вона відказав йому: „Через це велике зло, по то́му, що зробив ти зо мною, хочеш ще ви́гнати мене?“ Та він не хотів її слу́хати.

13:17  І покликав він юнака́ свого, слугу свого, та й сказав: „Ви́женіть оцю від мене геть, і замкни́ за нею двері“.

13:18  А на ній була квітча́ста ту́ніка, бо так за́вжди вбира́лися царські́ до́чки, панни́. І його слуга ви́провадив її назо́вні, і замкнув за нею двері.

13:19  А Тама́ра поси́пала по́пелом свою го́лову, а квітча́сту ту́ніку, що була на ній, розде́рла, і поклала руку свою на го́лову свою, і все ходила та голоси́ла...

13:20  І сказав до неї брат її Авесало́м: „Чи брат твій Амнон був із тобою? А тепер, се́стро моя, мовчи, — брат же твій він! Не бери цієї речі до серця свого́“... І осіла Тамара, зні́вечена, у домі брата свого Авесало́ма.

13:21  А цар Давид почув про це все, — і сильно розгні́вався!

13:22  І не говорив Авесало́м з Амноном ні про добре, ні про зле, бо Авесало́м зненавидів Амнона за те, що той збезче́стив сестру́ його Тама́ру.

13:23  І сталося по двох ро́ках, і мав Авесалом стри́ження ове́ць у Баал-Хацорі, що при Єфремі, — і Авесало́м закли́кав усіх царськи́х синів.

13:24  І прийшов Авесало́м до царя́ та й сказав: „Ось у раба твого стри́ження, — нехай пі́де цар та раби́ його з твоїм рабом“.

13:25  І сказав цар до Авесало́ма: „Ні, сину мій, не пі́демо ж ми всі, щоб не бути тобі на тяготу́“. І той сильно просив його, та він не хотів піти, але поблагослови́в його.

13:26  І сказав Авесало́м: „А як ні, нехай пі́де з нами брат мій Амно́н!“ І сказав йому цар: „Чого вій пі́де з тобою?“

13:27  Та Авесало́м сильно просив його, і він послав з ним Амно́на та всіх царськи́х синів.

13:28  А Авесало́м загада́в юнака́м своїм, говорячи: „Дивіться, як Амнон звеселіє на серці від вина, то скажу вам: Ударте Амнона! — і ви вб'єте його. Не бійтеся, — чи ж не я загадав вам? Будьте міцні та відважнії!“

13:29  І зробили Авесаломові юнаки́ Амнонові, як загадав був Авесалом. А царські́ сини повставали, і сіли ве́рхи кожен на мула свого, та й повтіка́ли.

13:30  І сталося, були вони ще в дорозі, а вістка прийшла́ до Давида така: „Авесалом повбивав усіх царськи́х синів, і не позосталося з них ні одно́го“.

13:31  І цар устав, і розде́р ша́ти свої, та й упав на землю, і всі слу́ги його стояли при ньому з розде́ртими ша́тами.

13:32  І відповів Йонадав, син Шім'ї, Давидового брата, та й сказав: „Нехай не каже мій пан: Усіх юнакі́в, царськи́х синів, повбивали, бо помер тільки сам Амно́н. Бо на нака́з Авесалома це було ви́рішене від дня, як той збезче́стив сестру́ його Тамару.

13:33  А тепер нехай мій пан цар не кладе на своє серце такого, говорячи: Усі царські́ сини повмирали, — бо помер тільки сам Амнон“.

13:34  І Авесалом утік. А юна́к вартівни́к звів свої очі й побачив, аж ось числе́нний народ іде дорогою, що була́ за ним, від боку гори.

13:35  І сказав Йонадав до царя: „Ось прийшли царські́ сини, — як слово раба твого, так сталося“.

13:36  І сталося, як скінчи́в він говорити, аж ось поприхо́дили царські сини, і підне́сли свій голос та й плакали. А також цар та всі слу́ги його плакали ве́льми ре́вним плаче́м...

13:37  А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхурового сина, царя ґешурського. А Давид був у жало́бі за сином своїм усі ті дні.

13:38  А Авесалом утік, і пішов до Ґешу́ру, і пробув там три ро́ки.

13:39  І перестав цар Давид гні́ватися на Авесало́ма, бо він був зча́сом поті́шений за Амнона, що помер.

Chapter 14

14:1  А Йоав, син Церуї, пізнав, що царе́ве серце прихили́лося до Авесалома.

14:2  І послав Йоав до Теко́ї, і взяв звідти мудру жінку, та й сказав до неї: „Удавай жало́бу, і вберись у жало́бні шати, і не намащуйся оливою, і будеш, як та жінка, що багато днів у жало́бі за померлим.

14:3  І при́йдеш ти до царя, та й скажеш до нього таке то слово“. І Йоав поклав ці слова в її уста.

14:4  І говорила та текоїтянка до царя, і впала на обличчя своє на землю, і вклонилася та й сказала: „Поможи, ца́рю!“

14:5  І сказав до неї цар: „Що́ тобі?“ А та відказала: „Та я жінка вдова, а чоловік мій помер.

14:6  А в невільниці твоєї двоє синів. І посвари́лися вони оби́два в полі, а рятівника́ між ними не було, — і вдарив один одно́го, та й убив його.

14:7  А ось увесь рід устав на невільницю твою та й кажуть: Видай убійника свого брата, і ми вб'ємо його за душу його брата, якого він убив, і вигубимо також спадкоє́мця. І пога́сять вони останню і́скру мою, яка позоста́лася, щоб не лишити моє́му чоловікові ані йме́ння, ані наща́дків на поверхні землі“.

14:8  І сказав цар до тієї жінки: „Іди до свого дому, а я накажу́ про тебе“.

14:9  І сказала та текоїтянка до царя: „На мене, пане мій ца́рю, той гріх, та на дім мого батька, а цар та трон його невинні“.

14:10  І сказав цар: „Того, хто буде говорити на тебе, приведе́ш його до мене, і він більш уже не за́йме тебе“.

14:11  Та вона відказала: „Нехай згадає цар Господа, Бога свого, щоб не помно́жити на згубу ме́сника за кров та щоб вони не погубили мого сина“. А він відказав: „Як живий Господь, — не впаде́ на землю й волоси́на сина твого́!“

14:12  І сказала та жінка: „Нехай но невільниця твоя скаже слово до свого пана царя!“ А він відказав: „Говори!“

14:13  І сказала та жінка: „А чому ти так думаєш проти Божого народу? Бо цар, коли сказав таке слово, сам себе обвинува́тив, бо цар не верта́є свого вигна́нця.

14:14  Бо ми конче помремо, і ми як та вода, вилита на землю, що її не зібрати. Та Бог не знищить душі, і Він заду́мав не відвернути від Се́бе віді́гнаного.

14:15  І оце тепер прийшла я сказати панові моєму цареві оцю справу, бо той наро́д настра́шив мене. І сказала твоя невільниця: Нехай скажу́ я цареві, — може виконає цар слово своєї невільниці.

14:16  Бо цар вислухає, щоб урятува́ти свою невільницю з руки того чоловіка, що хоче ви́губити мене та мого сина ра́зом із Божого спа́дку.

14:17  І сказала твоя невільниця: Нехай станеться слово мого пана царя на втіху мені, бо мій пан цар як Ангол Божий, і розуміє добре та зле. А Господь, Бог твій, буде з тобою!“

14:18  А цар відповів та й сказав до тієї жінки: „Не заховай передо мною нічого, про що́ я спитаю тебе“. І сказала та жінка: „Нехай же говорить пан мій цар!“

14:19  І цар сказав: „Чи не Йоавова рука з тобою в усьому цьому?“ І відповіла та жінка та й сказала: „Як жива душа моя, пане мій царю, — не можна відхилитися ані право́руч, ані ліво́руч від усього, що́ говорив мій пан цар, бо твій раб Йоа́в — він наказав мені це, і він уклав в уста твоєї невільниці всі ці слова́.

14:20  Щоб змінити вигляд тієї справи, раб твій Йоав зробив оцю річ. А пан мій мудрий, як мудрий Божий Ангол, щоб знати про все, що на землі“.

14:21  І сказав цар до Йоава: „Ось зробив ти цю річ, тож піди, поверни́ того юнака́, Авесало́ма!“

14:22  І впав Йоав на обличчя своє на землю, і поклонився, та й поблагослови́в царя. І сказав Йоав: „Сьогодні раб твій пізнав, що знайшов ласку в оча́х твоїх, пане мій ца́рю, бо цар виконав проха́ння свого́ раба“.

14:23  І встав Йоав і пішов до Ґешуру, і привів Авесало́ма до Єрусалиму.

14:24  А цар сказав: „Нехай він ве́рнеться до свого дому, але́ обличчя мого не побачить“. І вернувся Авесалом до дому свого, та царсько́го обличчя не бачив.

14:25  А такого вродли́вого мужа, як Авесалом, не було в усьому Ізраїлі, щоб був так дуже хва́лений, — від стопи ноги його й аж до ве́рху голови́ його не було в ньо́му ва́ди.

14:26  А коли він голив свою голову, — а голив він щороку, бо тяжке́ було волосся на ньому, тому голив його — то ва́жив воло́сся голови своєї на двісті шеклів царсько́ї ваги.

14:27  І народи́лися Авесаломові троє синів та одна дочка́, а ім'я́ їй Тама́ра. Вона була жінка вродли́ва з ви́гляду.

14:28  І сидів Авесало́м в Єрусалимі два роки ча́су, а царсько́го обличчя не бачив.

14:29  І послав Авесало́м до Йоа́ва, щоб послати його до царя, та він не хотів прийти до нього. І послав він іще другий раз, та той не хотів прийти.

14:30  І сказав він до своїх слуг: „Погляньте на Йоавову діля́нку поля, що поруч мого, а в нього там ячмінь, — ідіть і підпаліть його огнем“. І Авесаломові слу́ги підпалили ту діля́нку поля огнем.

14:31  Тоді Йоав устав і прийшов до Авесалома до дому, та й сказав йому: „Нащо слу́ги твої підпалили огнем ту мою діля́нку поля?“

14:32  І сказав Авесалом до Йоава: „Я ж посилав до тебе, говорячи: Прийди сюди, і нехай я пошлю́ тебе до царя сказати: Чого я прийшо́в із Ґешу́ру? Добре було б мені ще лишатися там. А тепер нехай я побачу царське́ обличчя, а якщо є на мені гріх, то нехай уб'є мене“.

14:33  І прийшов Йоав до царя, і розповів йому те. І покликав він Авесало́ма, а той прийшов до царя та й поклонився йому обличчям своїм до землі. А цар поцілував Авесалома...

Chapter 15

15:1  І сталося по то́му, і завів собі Авесалом по́воза та коні, та п'ятдесят чоловіка, що бігали перед ним.

15:2  І вставав Авесалом рано, та й ставав при дорозі до брами. І, бувало, кожного чоловіка, що мав супере́чку та йшов до царя на суд, то Авесалом кликав його та й питав: „З якого ти міста?“ І той говорив: „З одно́го з Ізраїлевих племен твій раб“.

15:3  І говорив до нього Авесалом: „Дивися, слова́ твої добрі та слушні, та в царя нема кому тебе вислухати“.

15:4  І говорив Авесалом: „Коли б мене настановлено суддею в Краю́, то до мене прихо́див би кожен чоловік, що мав би супере́чку чи судо́ву справу, а я випра́вдував би його“.

15:5  І, бувало, коли хто підхо́див поклонитися йому, то він простягав свою руку, і хапав його́ та цілував його́.

15:6  І робив Авесало́м, як ось це, усьому Ізраїлеві, хто прихо́див на суд до царя. І крав Авесалом серця́ Ізраїлевих людей!

15:7  І сталося в кінці сорока літ, і сказав Авесало́м до царя: „Піду́ я та ви́повню обі́тницю мою, що я обіцяв був Господе́ві в Хевро́ні.

15:8  Бо раб твій, коли осів був у Ґешу́рі в Арамі, склав обі́тницю, говорячи: Якщо Господь справді поверне мене до Єрусалиму, то я бу́ду служити Господе́ві“.

15:9  І сказав йому цар: „Іди з миром!“ І той устав та й пішов до Хеврону.

15:10  І порозсилав Авесалом виві́дувачів по всіх Ізраїлевих племенах, говорячи: „Коли ви почуєте су́рмлення сурми́, то скажете: Зацарював Авесало́м у Хевроні!“

15:11  А з Авесаломом пішли двісті чоловіка з Єрусалиму, що були покликані; а йшли вони в простоті́ своїй, і нічо́го не знали.

15:12  І послав Авесалом покликати ґілонянина Ахіто́фела, Давидового дора́дника, з його міста з Ґіло, як він мав прино́сити жертви. І був то сильний бунт, і народ все змножувався з Авесало́мом.

15:13  І прийшов вісник до Давида, говорячи: „Серце ізра́їльтян стало за Авесаломом“.

15:14  І сказав Давид до всіх своїх слуг, що були з ним в Єрусалимі: „Уставайте і втікаймо, а то не зможемо втекти перед Авесаломом. Поспішіть відійти, щоб він не поспішив і не догнав нас, і щоб не було нам від нього лиха, і не побив цього міста ві́стрям меча“.

15:15  І сказали цареві царські́ раби: „Усе, що вибере наш пан цар, то при то́му твої раби!“

15:16  I вийшов цар та ввесь його дім пі́шки, а цар позоставив десять жіно́к наложниць, щоб стерегли дім.

15:17  І вийшов цар та ввесь народ пішки, і стали вони в Бет-Гамерхаку.

15:18  А всі його слу́ги йшли перед ним, а також усі керетяни й усі пелетяни та всі ґатяни, — шість сотень чоловіка, що прийшли були пі́шки з Ґату, ішли перед царем.

15:19  А цар сказав до ґатянина Ітта́я: „Чого пі́деш і ти з нами? Вернися, і сиди з тим царем, бо ти чужий та й вигна́нець зо свого місця.

15:20  Учора прийшов ти, а сьогодні я мав би турбувати тебе йти з нами? А я йду, куди піду́, — куди доведе́ться. Вернися, і забери братів своїх із собою. А Господь учинить тобі милість та правду!“

15:21  І відповів Ітта́й до царя та й сказав: „Як живий Господь і живий мій пан цар, — тільки в то́му місці, в якому бу́де мій пан цар, — чи то на смерть, чи то на життя, — то там буде твій раб!“

15:22  І сказав Давид до Іттая: „Іди й перейди!“ І перейшов ґатянин Іттай та всі його люди, та всі діти, що були з ним.

15:23  А ввесь той Край плакав ревним голосом, і ввесь народ перехо́див. А цар перехо́див поті́к Кедро́н, і ввесь народ перехо́див доро́гою до пустині.

15:24  А ось ішли й Садо́к та всі Левити з ним, що не́сли ковчега Божого заповіту. І вони поставили Божого ковчега, а Евіята́р прино́сив цілопалення, аж поки ввесь наро́д не вийшов із міста.

15:25  І сказав цар до Садока: „Поверни Божого ковчега до міста. Якщо я знайду́ милість у Господніх оча́х, і Він поверне мене, то я побачу Його та ме́шкання Його.

15:26  А якщо Він скаже так: Не бажаю тебе, — ось я: нехай зробить мені, як добре в оча́х Його́“.

15:27  І сказав цар до священика Садо́ка: „Чи ти бачиш це все? Вернися з миром до міста, а син твій Ахіма́ац та син Евіятарів Йоната́н, оби́два ваші сини будуть із вами.

15:28  Глядіть, я буду проволікати в степа́х цієї пусти́ні, аж поки не при́йде від вас слово, щоб повідо́мити мене“.

15:29  І повернув Садо́к та Евіятар Божого ковчега до Єрусалиму, та й осілися там.

15:30  А Давид схо́див узбіччям на го́ру Оливну, та все плакав. А голова його була покрита, і він ішов бо́сий. А ввесь народ, що був із ним, усі позакривали го́лову свою, і все йшли та плакали...

15:31  А Давидові доне́сли, говорячи: „Ахіто́фел серед зрадників з Авесало́мом“. І Давид сказав: „Господи, учини ж нерозумною Ахітофелову раду!“

15:32  І сталося, коли вийшов Давид на верхі́в'я, де вклоняються Богові, аж ось навпроти нього аркеянин Хуша́й у роздертій ту́ніці, а порох на його голові.

15:33  І сказав йому Давид: „Якщо ти пі́деш зо мною, то будеш мені тягаре́м.

15:34  А якщо ве́рнешся до міста й скажеш Авесаломові: „Я буду раб твій, о ца́рю! Я був віддавна рабом батька твого, а тепер я твій раб“, то зламаєш мені Ахіто́фелеву раду.

15:35  І чи ж не будуть там із тобою священики Садо́к та Евіята́р? І станеться, — усяку річ, яку ти почуєш із царе́вого дому, розповіси́ священикам Садо́кові та Евіята́рові.

15:36  Ось там із ними двоє їхніх синів: Ахіма́ац у Садока та Йонатан у Евіята́ра — і ви пошлете через них до мене кожне слово, яке почуєте“.

15:37  І ввійшов Хуша́й, Давидів друг, до міста. А Авесало́м також увійшов до Єрусалиму.

Chapter 16

16:1  А коли Давид пройшов трохи з верхі́в'я, аж ось Ціва́, Мефівошетів слуга назу́стріч йому, та пара в'ючених ослів, а на них двісті хлібі́в, і сто в'язок родзи́нок, і сто літніх плоді́в, та бурдю́к вина.

16:2  І сказав цар до Ціви: „Що це тобі?“ А Ціва́ відказав: „Ці осли для царсько́го дому на їзду, а хліб та літні плоди́ — на їду юнака́м, а вино — на пиття́ зму́ченому в пустині“.

16:3  І сказав цар: „А де син твого пана?“ А Ціва відказав царе́ві: „Он він сидить в Єрусалимі, бо сказав: Сьогодні Ізраїлів дім поверне мені царство мого батька“.

16:4  І сказав цар до Ціви: „Ось тобі все, що в Мефівошета“. А Ціва відказав, уклонившись: „Нехай я знайду́ ласку в оча́х твоїх, пане мій ца́рю“.

16:5  І прийшов цар Давид до Бахурі́му, аж ось виходить ізвідти чоловік з роду Саулового дому, а ім'я́ йому Шім'ї́, син Ґерин. Він ішов і все проклинав.

16:6  І він кидав камі́нням на Давида та на всіх рабів царя Давида, хоч увесь народ та всі ли́царі були на прави́ці його та на ліви́ці його.

16:7  І отак говорив Шім'ї в прокльо́ні своїм: „Іди, іди геть, кривавий пересту́пнику та чоловіче негі́дний!

16:8  Госпо́дь обернув на тебе всю кров Саулового дому, що зацарюва́в ти замість нього. І віддав Госпо́дь царство в руку сина твого Авесалома, а ти ось у своєму злі, бо ти кривавий переступник!“

16:9  І сказав до царя Авішай, син Церуї: „Нащо проклинає цей мертвий пес мого пана царя? Піду́ я, і зітну́ йому голову!“

16:10  А цар відказав: „Що́ обходить це мене та вас, сини Церуїні? Що він проклинає, то це Господь йому сказав: Прокляни Давида! А хто скаже: На́що ти так зробив?“

16:11  І сказав Давид до Авішая та до всіх своїх слуг: „Ось син мій, що вийшов з утро́би моє́ї, шукає моєї душі, а що́ вже говорити про цього веніями́нівця! Дайте йому спо́кій, і нехай проклинає, бо так наказав йому зробити Господь!

16:12  Може зглянеться Господь над моєю бідою, і пове́рне мені цього дня добром замість його прокляття“.

16:13  І йшов Давид та люди його дорогою, а Шім'ї́ йшов узбіччям гори навпроти нього. І він ішов та все проклинав, і кидав камінням на нього, та поро́шив по́рохом.

16:14  І прийшов цар та ввесь народ, що був із ним, зму́чені, і відідхну́ли там.

16:15  А Авесало́м та ввесь ізра́їльський народ увійшли до Єрусалиму, а з ними Ахіто́фел.

16:16  І сталося, як прийшов аркеянин Хуша́й, Давидів товариш, до Авесалома, то сказав Хушай до Авесалома: „Нехай живе цар, нехай живе цар!“

16:17  І сказав Авесало́м до Хуша́я: „Це така ласка твоя з при́ятелем твоїм? Чому не пішов ти з своїм при́ятелем?“

16:18  І сказав Хуша́й до Авесалома: „Ні, бо кого вибрав Господь та цей народ, та кожен Ізраїлів муж, то я буду його, і з ним позоста́нуся.

16:19  А подруге, кому я буду служити? Чи ж не синові його? Як служив я ба́тькові твоєму, так буду й тобі“.

16:20  І сказав Авесало́м до Ахіто́фела: „Дайте пораду, що маємо робити“.

16:21  І сказав Ахіто́фел до Авесалома: „Прийди до наложниць свого батька, яких він позоставив стерегти дім. І коли почує ввесь Ізраїль, що став ти зненави́джений у свого батька, то зміцняться руки всім, хто з тобою“.

16:22  І розтягли́ Авесаломові намета на даху́, і Авесалом прийшов до наложниць батька свого на оча́х усього Ізраїля.

16:23  А Ахіто́фелова порада, яку він радив тими днями, була така певна, як питати про Боже слово, — така була Ахіто́фелова порада і для Давида, і для Авесалома!

Chapter 17

17:1  І сказав Ахіто́фел до Авесалома: „Виберу я дванадцять тисяч чоловіка, і встану, і поженуся цієї ночі за Давидом.

17:2  І нападу́ я на нього, а він зму́чений та слабоси́лий, і він затремтить, — і повтікає ввесь народ, що з ним, а я вб'ю й самого царя.

17:3  І наверну́ я ввесь народ до те́бе; як не буде чоловіка, якого душі́ ти шукаєш, то ввесь наро́д буде мати мир“.

17:4  І була люба ця річ в оча́х Авесалома та в оча́х усіх Ізраїлевих старши́х.

17:5  І сказав Авесалом: „Поклич теж аркеянина Хуша́я, та нехай послухаємо, що в устах його, — нехай скаже також він“.

17:6  І прийшов Хушай до Авесалома, а Авесалом сказав до нього, говорячи: „Отак говорив Ахітофел. Чи виконаємо слова́ його? Якщо ні, говори ти“.

17:7  І сказав Хушай до Авесалома: „Не добра та рада, яку цього ра́зу радив Ахітофел“.

17:8  І сказав Хушай: „Ти знаєш батька свого та людей його, що вони ли́царі, та розлю́чені вони, як медве́диця, позба́влена на полі дітей. А батько твій воя́к, і не буде ночувати з народом.

17:9  Ось тепер він ховається в одній з ям, або в іншому місці. І коли б сталося, що хтось упаде́ серед них, нападаючих, напоча́тку, а хтобудь почує та скаже: Сталася пора́зка в народі, який за Авесаломом,

17:10  а хоча б він і хоробрий, якого серце — як серце ле́в'яче, то справді ослабне, бо ввесь Ізраїль знає, що батько твій ли́цар і хоробрі ті, що з ним.

17:11  Тому ра́джу я: нехай конче збереться до тебе ввесь Ізра́їль від Дана й аж до Беер-Шеви, многото́ю як пісок, що над морем, і ти сам пі́деш до бо́ю.

17:12  І при́йдемо ми проти нього в одне з місць, та й нападемо на нього, як падає роса́ на землю, і не позоставимо ані при нім, ані між усіма людьми́, що з ним, ані одно́го.

17:13  А якщо він збереться до якого міста, то ввесь Ізраїль занесе́ на те місто шну́ри, та й потя́гнемо його аж до потоку, так, що не зали́шиться там ані камінчика“.

17:14  І сказав Авесалом та всі Ізраїлеві мужі: „Ліпша рада аркеянина Хушая від ради Ахітофелової!“ Бо це Господь наказав зламати добру Ахітофелову раду, щоб Господь приніс зло на Авесалома.

17:15  І сказав Хушай до священиків Садо́ка та Евіятара: „Так і так радив Ахітофел Авесаломові та Ізраїлевим старши́м, а я радив так і так.

17:16  А тепер швидко пошліть і донесіть Давидові, говорячи: Не ночуй цієї ночі в степа́х пустині, але конче перейди на той бік, щоб не був погли́нутий цар та ввесь народ, що з ним“.

17:17  А Йонатан та Ахіма́ац стояли в Ен-Роґелі. І пішла невільниця й розповіла́ їм, а вони пішли й доне́сли цареві Давидові, бо не могли ані показатися, ані ввійти до міста.

17:18  Та їх побачив один юна́к та й доніс Авесаломові. І вони оби́двоє швидко пішли, та й увійшли до дому чоловіка в Бахурімі, що мав колодязя на своїм подвір'ї, і спусти́лися туди.

17:19  А жінка тая взяла́ й розтягла́ заслону на верху́ колодязя, і розложила на ньому зе́рна, — і нічого не було пі́знано.

17:20  І прийшли Авесаломові раби до тієї жінки до дому та й сказали: „Де Ахіма́ац та Йонатан?“ А жінка та їм сказала: „Перейшли́ через во́ду“. І ті шукали й не знайшли, та й вернулися до Єрусалиму.

17:21  І сталося по їхньому відхо́ді, вони вийшли з колодязя, і пішли та доне́сли Давидові. І сказали вони до Давида: „Уставайте, і перехо́дьте швидко во́ду, бо отак радив на вас Ахітофел“.

17:22  І повставали Давид та ввесь народ, що з ним, та до ра́нішнього світла перейшли Йордан, і не позоста́лося ані одно́го, що не перейшов би Йорда́ну.

17:23  А коли Ахітофел побачив, що порада його не виконана, то осідлав осла, і встав та й пішов до свого дому, до свого міста. І він зарядив про дім свій, та й повісився, і помер, і був похований у гро́бі свого батька...

17:24  А Давид прийшов до Маханаїму, а Авесалом перейшов Йордан, він та всі Ізраїлеві мужі із ним.

17:25  І Авесалом настанови́в над військом Амасу замість Йоава. А Амаса був син чоловіка, що ім'я́ йому Їтра, їзрееліт, який увійшов був до Авіґаїл, дочки́ Нахашової, сестри Церуї, Йоавиної матері.

17:26  І таборува́в Ізраїль та Авесалом у ґілеадському кра́ї.

17:27  І сталося, коли Давид прийшов до Маханаїму, то Шові, Нахашів син з аммонітської Рабби, і Махір, Амміелів син з Ло-Девару, і ґілеадянин Барзіллай з Роґеліму

17:28  поприносили посте́лі, і чаші, і ганча́рський по́суд, і пшениці, і ячменю, і муки, і пра́женого зе́рна,

17:29  і меду, і масла, і худобу дрібну́, і товщу з худоби великої, — для Давида та для народу, що з ним, щоб їли, бо сказали: „Цей народ голодний і зму́чений та спра́гнений у пустині“.

Chapter 18

18:1  А Давид переглянув наро́д, що з ним, і настанови́в над ними ти́сячників та со́тників.

18:2  І послав Давид народ, — третину під рукою Йоа́ва, і третину під рукою Авіша́я, сина Церуї, Йоавового брата, а третину під рукою ґатянина Ітта́я. І сказав цар до народу: „Конче піду́ також і я з вами!“

18:3  Та народ сказав: „Ти не пі́деш! Бо якщо ми справді втече́мо, вони не звернуть на нас уваги. І якщо половина нас повмирає, вони не звернуть на нас уваги, бо ти — як нас десять тисяч. А тепер буде ліпше, як бу́деш допомага́ти нам із міста“.

18:4  І сказав до них цар: „Що́ буде добре в оча́х ваших, зроблю́“. І став цар при брамі, а ввесь наро́д повихо́див за сотнями та за тисячами.

18:5  А цар наказав Йоавові й Авішаєві та Іттаєві, говорячи: „Обере́жно будьте мені з моїм юнако́м Авесаломом!“ А ввесь народ чув, як цар наказав усім провідника́м про Авесало́ма.

18:6  І вийшов народ на поле навпере́йми Ізраїля, і був бій в Єфремовому лісі.

18:7  І був побитий там Ізраїлів народ Давидовими раба́ми. І була там того дня велика пора́зка, — полягло двадцять тисяч!

18:8  І поши́рився там бій по всій тій землі, і того дня більш народу пожер ліс, ніж поїв меч.

18:9  І спітка́вся Авесало́м із Давидовими рабами, а Авесалом їхав на мулі. І підбіг мул під гуща́вину великого дуба, а його воло́сся заплу́талося в ду́бі, і він опинився між небом та між землею, а мул, що під ним, перебіг.

18:10  І побачив це один чоловік, і доніс Йоаву та й сказав: „Ось я бачив Авесалома, що ви́сить на дубі“.

18:11  І сказав Йоав до чоловіка, що доно́сив йому: „Ось ти бачив, а чому́ ти не вра́зив його там на землі, а я дав би був тобі десять шеклів срібла та одно́го пояса“.

18:12  І сказав той чоловік до Йоава: „А коли б я важив на руці своїй навіть тисячу шеклів срібла, — не простягну́ своєї руки на царсько́го сина, бо ми чули на власні вуха, що цар наказав тобі й Авішаєві та Іттаєві, говорячи: Збережіть мені мого юнака́ Авесалома!

18:13  Або коли б я допусти́вся в душі своїй неправди, — а всяка річ не зата́їться перед царем! — то й ти став би проти мене“.

18:14  І сказав Йоав: „Не буду отак зволіка́ти з тобою!“ І він узяв три стрілі́ в ру́ку свою, і вбив їх у серце Авесалома, що ще живий ви́сів на сере́дині дуба.

18:15  І оточили його десять юнаків, Йоавові зброєноші, і вда́рили Авесало́ма, та й убили його.

18:16  І засурми́в Йоав у сурму́, а народ повернувся з погоні за Ізраїлем, бо Йоав стримав наро́д.

18:17  I взяли вони Авесалома, та й кинули його в лісі до великої ями, і наки́дали над ним дуже велику могилу з каміння, а ввесь Ізраїль повтіка́в кожен до намету свого.

18:18  А Авесалом узяв був і поставив собі ще за життя свого пам'ятника, що в царські́й долині, бо він казав: „Нема в мене сина, щоб згадувати про йме́ння моє“. І він назвав пам'ятникові ім'я на своє ім'я́. І звалось його: Яд-Авесалом , і так зветься він аж до цього дня.

18:19  А Ахіма́ац, Садоків син, сказав: „Побіжу́ я й сповіщу́ цареві, що Господь ви́зволив його від руки його ворогів“.

18:20  І сказав йому Йоав: „Не ти вісник цього дня, а сповісти́ш іншого дня. А цього дня не сповісти́ш тому́, що це ж царськи́й син помер“.

18:21  І сказав Йоав до кушита : „Іди, донеси цареві, що́ ти бачив“. А кушит уклонився Йоавові, та й побіг.

18:22  А Ахіма́ац, син Садока, знову сказав до Йоава: „А нехай бу́де, що буде! Побіжу́ й я за кушитом!“ Йоав же відказав: „Пощо ти побіжи́ш, мій сину, коли нема доброї вістки?“

18:23  „А нехай буде, що буде, — побіжу́!“ І той сказав йому: „Біжи!“ І побіг Ахіма́ац дорогою рівнини, і ви́передив кушита.

18:24  А Давид сидів між двома брамами. А вартівни́к пішов на дах брами на мур, і звів свої очі та й побачив, — аж ось біжить самі́тний чоловік.

18:25  І кликнув вартівни́к, і доніс цареві. А цар сказав: „Якщо він сам, — вістка в устах його!“ А чоловік усе йшов та зближа́вся.

18:26  І побачив вартівни́к іншого чоловіка, що біг. І кликнув вартівник до сторожа брами й сказав: „Ось біжить самі́тний чоловік“. А цар сказав: „І цей зо звісткою!“

18:27  І сказав вартівник: „Я бачу біг першого, як біг Ахіма́аца, Садокового сина“. А цар сказав: „То чоловік добрий, і прихо́дить з доброю звісткою“.

18:28  І кликнув Ахіма́ац, і сказав до царя: „Мир!“ І вклонився він цареві своїм обличчям до землі та й сказав: „Благословенний Господь, Бог твій, що видав людей, які підне́сли були руку свою проти мого пана царя!“

18:29  А цар сказав: „Чи гаразд із моїм юнаком Авесаломом?“ І сказав Ахіма́ац: „Я бачив велике замі́шання, коли Йоав посилав царсько́го раба та мене, твойого раба, та я не знаю, що́ то“.

18:30  І сказав цар: „Відійди на́бік, стань отут“. І той відійшов на́бік та й став.

18:31  Аж ось прихо́дить кушит. І сказав кушит: „Нехай при́йме звістку мій пан цар, бо сьогодні ви́зволив тебе Господь від руки всіх повстаючих на тебе“.

18:32  І сказав цар до кушита: „Чи гаразд із моїм юнако́м Авесаломом?“ І сказав кушит: „Нехай станетья, як тому юнако́ві, ворогам мого пана царя та всім, що повста́ли на тебе на зло!“

Chapter 19

19:1  І затремтів цар, і вийшов на горі́шній по́верх брами, та й заплакав. А коли йшов, то так говорив: „Сину мій, Авесало́ме, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я був помер замість тебе, Авесаломе! Сину мій, сину мій!“

19:2  А Йоаву донесено: „Ось цар плаче, і зачав жало́бу по Авесаломові“.

19:3  І того дня ця перемо́га обернулася на жало́бу для всього народу, бо того дня народ почув, що казали: „Засмутився цар за своїм сином!“

19:4  І прокрада́вся народ того дня, щоб увійти до міста, як прокрадається народ, засоро́млений своєю втечею з бо́ю.

19:5  А цар закрив своє обличчя. І голосив цар сильним голосом: „Сину мій, Авесаломе! Авесаломе, сину мій! Сину мій!“

19:6  І прийшов Йоав до дому царя, та й сказав: „Сьогодні ти засоро́мив обличчя всіх своїх рабів, які сьогодні врятували життя твоє, і життя синів твоїх та дочо́к твоїх, і життя жінок твоїх, і життя наложниць твоїх,

19:7  через те, що ти любиш тих, хто тебе нена́видить, і нена́видиш тих, хто тебе любить, бож сьогодні ти виявив, що нема в тебе вожді́в ані слуг. Бо сьогодні я знаю, що коли б Авесало́м був живий, а ми всі сьогодні були мертві, то тоді це було б любе в оча́х твоїх...

19:8  А тепер устань, і говори до серця свої́х рабів. Бо присяга́ю Господом, якщо ти не ви́йдеш, то цієї ночі ніхто не буде ночува́ти з тобою, і це буде тобі гірше за всяке зло, що прихо́дило на тебе від молодости твоєї аж дотепер!“

19:9  І цар устав та й засів у брамі, а всьому наро́дові доне́сли, говорячи: „Ось цар сидить у брамі!“ І посхо́дився ввесь народ перед царське́ обличчя, а Ізраїль повтікав кожен до своїх наметів.

19:10  І спереча́вся ввесь народ по всіх Ізраїлевих племе́нах, говорячи: „Цар урятував нас від руки всіх наших ворогів, він же врятував нас із руки филисти́млян, а тепер утік із кра́ю перед Авесаломом.

19:11  А Авесало́м, якого ми пома́зали були́ над собою, помер на війні. А тепер чого ви зволікаєте щоб вернути царя?“

19:12  І цар Давид послав до священиків, до Садока та до Евіятара, говорячи: „Говоріть так до Юдиних старши́х: Чого ви бу́дете останніми, щоб вернути царя до його дому? А слово всього Ізраїля прийшло вже до царя, до його дому.

19:13  Ви бра́ття мої, ви кість моя та тіло моє! І чого ви бу́дете останніми, щоб вернути царя?

19:14  А Амасі́ скажете: Чи ж ти не кість моя та не тіло моє? Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо ти не бу́деш у мене вожде́м ві́йська по всі дні замість Йоава“.

19:15  І прихилив він серце всіх Юдиних мужів, як одно́го чоловіка. І послали вони до царя: „Вернися ти та всі твої слу́ги!“

19:16  І вернувся цар, і прийшов аж до Йорда́ну, а Юда прийшов до Ґілґалу назу́стріч царе́ві, щоб перепрова́дити царя через Йордан.

19:17  А Шім'ї, Ґерин син, Веніяминівець, що з Бахуріму, поспішив і зійшов з Юдиними мужами на зу́стріч царя Давида.

19:18  І з ним було тисяча чоловіка з Веніямина, та Ціва, слуга Саулового дому, і п'ятнадцятеро синів його та двадцятеро його рабів із ним. І вони перейшли Йордан перед царем.

19:19  І перейшов поро́н, щоб перепрова́дити царськи́й дім та зробити, що було добре в оча́х його. А Шім'ї, Ґерин син, упав перед царем, як той перехо́див Йордан,

19:20  та й цареві сказав: „Нехай пан не порахує мені пере́ступу, і не пам'ятай, що раб твій провинився був того дня, коли мій пан цар вийшов був з Єрусалиму, — щоб цар не поклав це до серця свого!

19:21  Бо раб твій знає, що згрішив він, і ось я прийшов сьогодні з усього Йо́сипового дому перший, щоб вийти зустрі́ти мого пана царя“.

19:22  А Авіша́й, син Церуїн, відповів та й сказав: „Чи ж не буде забитий Шім'ї за те, що проклинав Господнього пома́занця?“

19:23  А Давид відказав: „Що́ вам до мене, сини Церуїні, що ви сьогодні стаєте мені за сатану́? Чи сьогодні буде забитий хто в Ізраїлі? Хіба ж я не знаю, що сьогодні я цар над Ізраїлем?“

19:24  А до Шім'ї цар сказав: „Не помреш!“ І заприсягну́в йому цар.

19:25  І зійшов спітка́ти царя й Мефіво́шет, онук Саулів. А він не оправля́в ніг своїх і не оправляв вуса свого, і не оправляв своєї одежі від дня, як цар вийшов, аж до дня, коли він вернувся з миром.

19:26  І сталося, коли прийшов він до Єрусалиму зустріти царя, то сказав йому цар: „Чому́ ти не пішов зо мною, Мефіво́шете?“

19:27  А той відказав: „Пане мій ца́рю, — раб мій обмани́в мене! Бо я, раб твій, сказав: осідлаю собі осла, і сяду на нього, та й поїду з царем, бо раб твій кульга́вий.

19:28  Та він очерни́в раба твого перед паном моїм царем. А мій пан цар, — немов Божий Ангол, тому зроби, що́ добре в оча́х твоїх!

19:29  Бож хіба ввесь дім батька мого не був вартий смерти перед моїм паном царем? Та ти вмістив раба свого серед їдців свого сто́лу. І яке ж я маю право ска́ржитися перед царем?“

19:30  І сказав йому цар: „По́що ти говориш іще оці свої слова? Я сказав: ти та Ціва поді́лите поле“.

19:31  І сказав Мефіво́шет до царя: „Нехай він ві́зьме навіть усе по тому, коли мій пан, цар прийшов із миром до дому свого́!“

19:32  А ґілеа́дянин Барзіллай зійшов з Роґеліму, і перейшов з царем Йордан, щоб прове́сти його за Йордан.

19:33  А Барзілла́й був дуже стари́й, віку восьмидесяти́ літ. І він годував царя, як той сидів був у Маханаїмі, бо він був дуже заможна люди́на.

19:34  І сказав цар до Барзіллая: „Перейди зо мною, і я буду годувати тебе при собі в Єрусалимі“.

19:35  І сказав Барзіллай до царя: „Скільки ще ча́су життя мого, що я піду́ з царем до Єрусалиму?

19:36  Я сьогодні віку восьмидесяти́ літ. Чи можу я розпізнавати між добрим та злим? Чи розкуштує твій раб, що́ буду їсти та що́ буду пити? Чи послухаю я ще голосу співакі́в та співа́чок? І по́що буде ще раб твій тягарем для свого пана царя?

19:37  Трохи пере́йде твій раб із царем за Йордан. І чого́ цар висві́дчує мені оце?

19:38  Нехай раб твій ве́рнеться, і нехай помре у своєму місті при гробі батька свого та своєї матері. А ось раб твій, син мій Кімган пере́йде з паном моїм, із царем, а ти зроби йому, що́ добре в оча́х твоїх“.

19:39  І сказав цар: „Кімга́н пере́йде зо мною, а я зроблю́ йому, що́ миле в оча́х твоїх. І все, що́ вибереш у мене, я зроблю́ тобі!“

19:40  І ввесь народ перейшов Йордан, перейшов і цар. І цар поцілував Барзілла́я, та й поблагословив його, і той вернувся на своє місце.

19:41  І перейшов цар до Ґілґалу, а з ним перейшов Кімган та ввесь Юдин народ, і вони перепрова́дили царя, а також перейшла́ половина Ізраїлевого наро́ду.

19:42  Аж ось усі ізра́їльтяни прийшли до царя. І сказали вони цареві: „Чому вкрали тебе наші браття, люди Юдині, і перепрова́дили царя та його дім через Йордан, та всіх Давидових людей з ним?

19:43  І відповіли́ всі Юдині люди Ізраїлеві: „Бо близьки́й цар до нас! І чого то запали́вся тобі гнів на цю річ? Чи справді з'їли ми що в царя? Чи теж справді він роздав нам які дару́нки?“

19:44  І відповіли́ ізра́їльтяни юдеям та й сказали: „Нас десять частин у царя, а також і в Давида ми ліпші від вас. Чому ж ви злегковажили нас? Хіба ж не нам було перше слово, щоб вернути царя?“ Але слово юдеїв було гостріше від слова ізра́їльтян.

Chapter 20

20:1  І трапився там негідний чоловік, а ім'я́ йому Ше́ва, син Біхрі́, веніяминівець. І засурми́в він у сурму́ та й сказав: „Немає нам ча́стки в Давиді, і нема нам спа́дщини у сина Єссе́євого! Ізраїлю, — усі до наме́тів своїх!“

20:2  І пішов кожен ізра́їльтянин від Давида за Ше́вою, сином Біхрі, а юде́янин позостався при своє́му цареві від Йорда́ну й аж до Єрусалиму.

20:3  І прийшов Давид до свого дому в Єрусалим. І взяв цар десять жіно́к наложниць, яких настановив був пильнувати дім, та й віддав їх до до́му сторо́жі; і він їх годував, але до них не прихо́див. І були вони ув'я́знені аж до дня своєї смерти, — удівство за життя чоловіка.

20:4  І сказав цар до Амаси: „Склич мені юде́ян у три дні, а ти стань отут!“

20:5  І пішов Амаса́, щоб скликати Юду, та спізни́вся від озна́ченого ча́су, про який він умовився.

20:6  І сказав Давид до Авішая: „Тепер Ше́ва, сни Біхрі́, зробить нам зло більше від Авесалома. Візьми́ ти слуг свого пана, та й поженися за ним, щоб він не знайшов собі тверди́нних міст, і не щез із наших оче́й“.

20:7  І вийшли за ним Йоавові люди, і керетянин, і пелетянин та всі ли́царі, і повихо́дили вони з Єрусалиму, щоб гнатися за Шевою, сином Біхрі.

20:8  Вони були при великому камені, що в Ґів'оні, а Амаса вийшов проти них. А Йоав був зодя́гнений в ша́ту свою, а на ній пояс із мечем, прип'я́тим на стегні́ його в пі́хві, з якої ле́гко вихо́див і вхо́див.

20:9  І сказав Йоав до Амаси: „Чи гаразд тобі, брате мій?“ І Йоав узяв правою рукою Амасу за бороду, щоб поцілувати його.

20:10  А Амаса́ не остерігся меча, що був у Йоавовій руці. І той ударив його ним у живіт, і ви́лив нутро́ його на землю, і не повторив йому, а той помер... І Йоав та брат його Авішай гналися за Шевою, сином Біхрі.

20:11  А один з Йоавових слуг став над ним та й говорив: „Хто жадає Йоава, і хто за Давида, — за Йоавом!“

20:12  А Амасу валявся в крові́ на сере́дині битої дороги. І побачив той чоловік, що ввесь народ став, то стягнув Амасу́ з битої дороги на поле, і накинув на нього оде́жину, бо бачив, що кожен прихо́див до нього та ставав.

20:13  Як був він стя́гнений з битої дороги, пішов кожен чоловік за Йоавом, щоб гнатися за Ше́вою, сином Біхрі́.

20:14  А той перейшов серед усіх Ізраїлевих племе́н до Авелу та до Бет-Маахи, і серед усіх береян, — і були вони зі́брані, і теж пішли за ним.

20:15  А Йоавові люди прийшли й облягли́ його в Авелі Бет-Маахи, і наси́пали при місті ва́ла, що стояв на передму́р'ї. А ввесь наро́д, що був з Йоавом, заходи́вся завали́ти му́ра.

20:16  І покликала мудра жінка з міста: „Слухайте, слухайте, — скажіть но Йоавові: Підійди сюди, й я бу́ду говорити до тебе!“

20:17  І він підійшов до неї, а та жінка сказала: „Чи ти Йоав?“ А він відказав: „Я“. І вона сказала йому: „Послухай слів своєї невільниці!“ А він відказав: „Я слухаю“.

20:18  І сказала вона, говорячи: „Коли́сь треба було перегово́рювати, а саме, — конче запитатися в Аве́лі, і так закінчи́ли б справу.

20:19  Я із спокійних та вірних міст Ізраїля, ти ж шукаєш погубити місто та матері́в серед Ізраїля. По́що ти нищиш спа́дщину Господню?“

20:20  А Йоав відповів та й сказав: „Борони Боже, борони мене, Боже! Присягаю, що не зни́щу й не ви́гублю!

20:21  Це не так, бо чоловік з Єфремових гір, Ше́ва, син Біхрі, ім'я́ йому, підніс свою руку на царя на Давида. Дайте його само́го, й я піду від міста“. І сказала та жінка до Йоава: „Ось го́лову його кинуть тобі через мур!“

20:22  І пішла та жінка до всього народу в своїй мудрості, — і відруба́ли голову Ше́ви, сина Біхрі, та й кинули до Йоава. А той засурми́в у сурму́, — і розійшлися від міста кожен до наметів своїх. А Йоа́в вернувся в Єрусалим до царя.

20:23  І став Йоав над усім Ізраїлевим ві́йськом, а Бена́я, син Єгоядин, над керетянином та над пелетянином;

20:24  а Адорам — над даниною, а Йосафат, син Ахілудів, був канцлером;

20:25  а Сева — писарем, а Садок та Евіятар — священиками.

20:26  А також яірянин Іра був священиком у Давида.

Chapter 21

21:1  І був голод за днів Давида три роки, рік за роком. І шукав Давид Господнього лиця, а Господь сказав: „Кров на Саула та на його дім за те, що повбива́в він ґів'оні́тян“.

21:2  І покликав цар ґів'оні́тян та й сказав їм про це. А ґів'оні́тяни, — вони не з Ізра́їлевих синів, а з останку аморе́янина, а Ізраїлеві сини були присягну́ли їм. Та Саул шукав, щоб повбивати їх через свою горливість для синів Ізраїля та Юди.

21:3  І сказав Давид до ґів'оні́тян: „Що́ я зроблю́ вам і чим надолу́жу, щоб ви поблагослови́ли Господню спа́дщину?“

21:4  І сказали йому ґів'оні́тяни: „Не треба нам ані срібла, ані золота від Саула та від дому його, і не треба нам забивати чоловіка в Ізраїлі“. А він сказав: „Що́ ви скажете, зроблю́ вам“.

21:5  І сказали вони до царя: „Чоловік той, що вигубив нас, і що замишляв на нас, щоб нас ви́нищити, щоб ми не стали в усій Ізраїлевій границі, —

21:6  нехай буде нам да́но семеро мужа з синів його, і ми повішаємо їх для Господа в Ґів'аті Саула, Господнього вибра́нця“. А цар сказав: „Я дам“.

21:7  Та змилосе́рдився цар над Мефівошетом, сином Йоната́на, Саулового сина, через Господню прися́гу, що була поміж ними, — між Давидом та між Йонатаиом, Сауловим сином.

21:8  І взяв цар двох синів Ріцпи, дочки́ Айї, яких вона породила Саулові, Армонія та Мефівошета, і п'ятьох синів Мелхоли, Саулової дочки́, що вона породила Адріїлові, синові мехолатянина Барзіллая,

21:9  та й дав їх у руку ґів'оні́тян, — і вони повішали їх на горі перед Господнім лицем. І впали семеро ра́зом, а були вони побиті в перших днях жнив, коли поча́ток жнив ячме́ню.

21:10  А Ріцпа, дочка Айїна, взяла́ вере́тище, і простягла́ його собі на скелі, і була там від поча́тку жнив аж поки не зійшли́ на них во́ди з неба, і не дала́ вона спочити на них пта́ству небесному вдень, а польові́й звірині́ вночі.

21:11  І було доне́сено Давидові, що́ зробила Ріцпа, Айїна дочка́, Саулова нало́жниця.

21:12  А Давид пішов, і взяв кості Саула та кості сина його Йоната́на від госпо́дарів ґілеадського Явешу, що ви́крали були їх із майда́ну Бет-Шану що їх повісили там филисти́мляни того дня, коли филисти́мляни побили Саула в Ґілбоа.

21:13  І виніс він звідти кості Саула та кості сина його Йонатана, і зібрали кості пові́шаних.

21:14  І поховали кості Саула та сина його Йонатана в Веніяминовому кра́ї, в Целі, в гробі батька його Кіша. І зробили все, що наказав був цар, — і пото́му Бог був убла́ганий Кра́єм.

21:15  І була ще війна филисти́млян з Ізраїлем. І зійшов Давид та з ним слуги його, і воювали з филисти́млянами. І змучився Давид.

21:16  І був Ішбі в Нові, що з наща́дків Рафи, а вага його списа́ три сотні шеклів міді, і опере́заний він був ново́ю зброєю. І він сказав, щоб забити Давида.

21:17  Та поміг йому Авіша́й, син Церуїн, — і він ударив филисти́млянина, та й забив його. Тоді Давидові люди присягли́ йому, говорячи: „Ти не ви́йдеш уже з нами на війну, — і не пога́сиш Ізраїлевого світильника!“

21:18  І сталося по́тім, і була́ ще війна в Нові з филисти́млянами. Тоді хушанин Сіббехай побив Сафа, шо з наща́дків Рафи.

21:19  І була́ ще війна в Нові з филисти́млянами, і віфлеємець Елханан, син Яаре, побив ґатянина Ґоліята, — а держа́к списа́ його був, як тка́цький вал.

21:20  І була ще війна в Ґаті. А там чоловік великого зросту, що мав на руках та на нога́х по шість пальців, числом двадцять і чотири. Також і він був наро́джений тому Рафі.

21:21  І зневажав він Ізраїля, — та вбив його Йонатан, син Шім'ї, Давидового брата!

21:22  Четверо тих були наро́джені тому Рафі в Ґаті, — і попа́дали вони від руки Давида та від руки його слуг.

Chapter 22

22:1  І промовив Давид до Господа слова́ оцієї пісні того дня, як Господь урятува́в був його з руки́ всіх його ворогів та з доло́ні Саулової,

22:2  та й сказав: „Госпо́дь моя ске́ля й тверди́ня моя, і для мене Спаси́тель Він мій!

22:3  Мій Бог — моя ске́ля, сховаюсь я в ній, Він щит мій і ріг Він спасі́ння мого́, Він ба́шта моя та моє пристано́вище! Спаси́телю мій, — Ти врятуєш мене від наси́лля!

22:4  Я кли́чу: Преславний Госпо́дь, і я ви́зволений від своїх ворогів!

22:5  Бо хви́лі смерте́льні мене оточи́ли, потоки велійяа́ла лякають мене.

22:6  Тене́та шео́лу мене оточи́ли, а па́стки смерте́льні мене попере́дили!

22:7  В тісноті́ своїй кличу до Господа, і до Бога свого́ я вола́ю, — І Він почує мій голос із храму Свого́, і в ушах Його — зойк мій.

22:8  Захита́лась земля й затремті́ла, затрясли́ся й хитались небесні підва́лини, — бо Він запалився від гніву!

22:9  Із ні́здер Його бу́хнув дим, з Його ж уст — пожиру́щий огонь, запаливсь жар від Нього!

22:10  Він небо простя́г — і спустився, а хмара густа́ під нога́ми Його.

22:11  Усівся Він на херуви́ма — й летів, і явився на ві́тряних кри́лах.

22:12  А навколо Себе поклав те́мряву, мов куріні́, збір води, густі хмари висо́кі.

22:13  Від бли́ску, що був перед Ним, запали́лось вугі́лля горю́че.

22:14  Госпо́дь загримів у небеса́х, і Свій голос Всевишній подав.

22:15  Він послав Свої стріли та їх розпоро́шив, послав бли́скавку й їх побенте́жив.

22:16  І показа́лися рі́чища во́дні, і відкрились основи вселе́нної, — від сва́ру Твойо́го, о Господи, від по́диху вітру із ні́здер Його.

22:17  Він послав із високо́сти, узяв Він мене, витяг мене з вод великих.

22:18  Він мене врятував від мойого поту́жного ворога, від моїх ненави́сників, — бо сильніші від ме́не вони.

22:19  Напали на мене вони в день нещастя мого́, — та Господь був моїм опертя́м.

22:20  І на місце широке Він вивів мене, Він мене врятува́в, — бо вподо́бав мене!

22:21  Нехай Господь зробить мені по моїй справедли́вості, хай заплатить мені згідно з чи́стістю рук моїх!

22:22  Бо беріг я доро́ги Господні, і від Бога свойо́го я не відступи́в,

22:23  бо всі Його при́суди передо мною, постано́ви ж Його́, — не вступлю́ся від них!

22:24  І був я Йому непоро́чним, і стерігся своєї провини.

22:25  І Госпо́дь заплатив був мені по моїй справедли́вості, за чистото́ю моє́ю перед очима Його́.

22:26  З справедли́вим Ти справедли́во пово́дишся, із чесним — по-че́сному,

22:27  із чистим — пово́дишся чисто, а з лукавим — за лука́вством його́!

22:28  І народ із біди Ти спасаєш, а очі Твої — на зухва́лих, яких Ти принижуєш.

22:29  Бо світильник Ти, Господи, мій, і осві́тить Господь мою те́мряву!

22:30  Бо з Тобою поб'ю́ я ворожого відділа, із Богом своїм проберу́сь через мур!

22:31  Бог — непорочна доро́га Його, слово Господнє очи́щене, щит Він для всіх, хто вдається до Ньо́го!

22:32  Бо хто Бог, окрім Господа? І хто скеля, крім нашого Бога?

22:33  Бог — сильне моє пристано́вище, і дорогу мою Непоро́чний вивідував.

22:34  Він чинить ноги мої, як оле́нячі, і ставить мене на висо́тах моїх,

22:35  Мої руки навчає до бо́ю, і на раме́на мої лука мі́дяного напина́є.

22:36  І дав Ти мені щит спасі́ння Свого́, і чинить великим мене Твоя поміч!

22:37  Ти чиниш широким мій крок підо мною, — і сто́пи мої не спіткну́ться.

22:38  Жену́ я своїх ворогів, і повигу́блюю їх, і не верну́ся, аж поки не ви́нищу їх!

22:39  Я їх повигу́блюю й їх потрощу́, — і не встануть вони, і повпадають під ноги мої.

22:40  Ти ж для бо́ю мене підпері́зуєш силою, ва́лиш під мене моїх ворохо́бників.

22:41  Поверну́в Ти плечима до мене моїх ворогів, моїх ненави́сників, — й я їх пони́щу!

22:42  Озирались вони — та немає спаси́теля, кли́кали до Господа — і не відповів їм!

22:43  І я їх зітру́, як той по́рох землі, як болото на ву́лицях — їх розітру́ й розтопчу́ їх!

22:44  Ти ж від бунту наро́ду мойо́го мене бережеш, на го́лову лю́ду мене стереже́ш, мені бу́дуть служити наро́ди, яких я й не знав!

22:45  Передо мною чужи́нці підле́щуються, на вістку про мене — слухня́ні мені.

22:46  В'януть чужи́нці, і тремтя́ть у тверди́нях своїх.

22:47  Живий Господь, — і благословенна будь, Скеле моя, і нехай піднесе́ться Бог скелі спасі́ння мого́!

22:48  Бог, що по́мсти за ме́не дає, і що народи під мене позни́жував,

22:49  що рятує мене від моїх ворогі́в, — Ти звели́чив мене над повста́нців на мене, спасаєш мене від насильника!

22:50  Тому́ то хвалю́ Тебе, Господи, серед народів, Іме́нню Твоє́му співаю!

22:51  Ти башта спасі́ння Свойо́го царя, і милість вчиняєш Своєму пома́занцеві, — Давиду й насінню його аж навіки!“

Chapter 23

23:1  А оце останні Давидові слова: „Сло́во Давида, сина Єссе́євого, і слово му́жа високопоста́вленого, пома́заного Богом Якововим, і солодкого піснотво́рця Ізра́їлевого.

23:2  Дух Господній гово́рить в мені, а слово Його — на моїм язику́!

23:3  Сказав Бог Ізраїлів, Скеля Ізраїлева говорила мені: пану́ючий серед людей, — справедливий панує у Божім страху́!

23:4  І він буде, як світло пора́нку безхма́рного, коли сонце вихо́дить уранці, і як з бли́ску трава вироста́є з землі по дощі!

23:5  Чи мій дім не такий перед Богом? Вічного бо запові́та в усьому мені там укла́дено — і він стереже́ться, бо він усе спасі́ння моє й усе жада́ння! Хіба Він не дасть, щоб він виріс?

23:6  А нечестивий, як те́рен, відки́нений, і вони всі, бо рукою його не беруть.

23:7  А хто хоче до них доторкну́тись, нехай запасе́ться залізом чи де́ржаком спи́са, і на місці своїм огнем будуть попа́лені!“

23:8  А оце імена Давидових ли́царів: Йошев-Башшевет, тахкемонець, голова ґвардії, — він вимахував своїм держако́м одним ра́зом на вісім сотень побитих.

23:9  По ньому Елеаза́р, син Додо, сина Ахохі, був серед трьох лицарів з Давидом. Коли филисти́мляни зневажа́ли ізраїльтян, що зібралися там на війну, і повтікали всі ізра́їльтяни,

23:10  він устав, та й ударив на филисти́млян, аж змучилася рука його, і приліпилася рука його до меча. І зробив Господь велике спасі́ння того дня, а наро́д вертався за ним тільки на грабува́ння.

23:11  А по ньому Шамма, син Аґе, гарарянин. І зібралися филисти́мляни до Лехи, а там була діля́нка поля, повна сочеви́ці, а наро́д повтікав перед филисти́млянами.

23:12  І став він посере́дині тієї діля́нки та й врятував її, а филисти́млян побив. І зробив Господь велике спасі́ння.

23:13  І зійшли троє з тридцяти напоча́тку, і прийшли в жнива́ до Давида, до твердині Адуллам. А громада филисти́млян таборува́ла в долині Рефаїм.

23:14  Давид же тоді був у твердині, а залога филистимська була тоді в Віфлеємі.

23:15  І спра́гнув Давид та й сказав: „Хто напо́їть мене водою з криниці, що в брамі?“

23:16  I про́дерлися ці три ли́царі до филистимського табо́ру, і зачерпну́ли води з віфлеємської криниці, що в брамі. І вони ви́несли, і прине́сли до Давида, та він не схотів її пити, — і вилив її для Господа,

23:17  та й сказав: „Борони мене, Господи, чинити таке! Чи я буду пити кров тих му́жів, що ходили, наража́ючи життям своїм? І не хотів він пити її... Оце зроби́ли три ці ли́царі.

23:18  А Авіша́й, брат Йоава, Церуїного сина, — він голова цих тридцяти. І він вимахував своїм списо́м над трьо́ма сотнями, що побив. І він мав славу серед тих трьох.

23:19  Із тих тридцятьо́х він був найбільше поважа́ний, і став він їм за провідника́. А до тих трьох не належав.

23:20  А Бена́я, син Єгоядин, син хороброго мужа, багаточи́нний, з Кавцеїлу, побив двох синів Аріїла моавського. І він зійшов, і забив лева в сере́дині ями сніжного дня.

23:21  Також побив він одного єги́птянина, мужа поставно́го, а в руці цього єги́птянина був спис. І зійшов він до нього з києм, і видер списа́ з руки того єги́птянина, — та й убив його списо́м його.

23:22  Оце зробив Беная, син Єгоядин, і його слава була серед тих трьох лицарів.

23:23  З тих тридцяти він був поважні́ший, а до тих трьох не належав. І Давид призна́чив його до своєї таємної ради.

23:24  Асаїл, Йоавів брат, серед тих тридцяти; Елханан, син Додів, із Віфлеєму;

23:25  Шамма хародянин, Еліка хародянин,

23:26  Хелец палтянин; Іра, син Іквешів, текоїтянин;

23:27  Авіезер аннетотянин, Мевуннай хушатянин,

23:28  Цалмон ахохянин, Магарай нетофатянин,

23:29  Хелев, син Баанин, нетофатянин; Іттай, син Ріваїв, міґґів'атянин, сини Веніяминові;

23:30  Беная пір'ятонянин, Гіддай з Нахале-Ґаашу,

23:31  Аві-Алвон арватянин, Азмавет бархум'янин,

23:32  Ел'яхба шаалвонянин, сини Яшемові, Йонатан,

23:33  Шамма гарарянин; Ахіам, син Шарарів, арарянин;

23:34  Еліфелет, син Ахасбаїв, сина маахатянина; Еліям, син Ахітофелів, ґіллонянин;

23:35  Хецрав кармелянин, Паарай арб'янин,

23:36  Їг'ал, син Натанів, з Цови; Бані ґадянин,

23:37  Целек аммонеянин; Нахарай бееротянин, зброєноша Йоава, сина Церуїного;

23:38  Іра їтрянин, Ґарев їтрянин,

23:39  Урі́я хіттянин, — усіх тридцять і сім.

Chapter 24

24:1  І зно́ву запалився Господній гнів на Ізраїля, і намовив сатана́ Давида проти них, говорячи: „Іди, перелічи Ізраїля та Юду!“

24:2  І сказав цар до Йоава, вождя́ ві́йська, що з ним: „Перемандру́й серед усіх Ізраїлевих племе́н від Дану аж до Беер-Шеви, і перелічіть народ, — і я пізна́ю число цього наро́ду“.

24:3  І сказав Йоа́в до царя: „Нехай же Господь, Бог твій, додасть до народу в сто раз стільки, скільки є, а очі мого пана, царя, бачать. Та на́що пан мій, цар, уподо́бав собі таку річ?“

24:4  Та цареве слово до Йоава та на військо́вих провідникі́в перемогло́. І вийшов Йоав та військо́ві провідники́ від царя, щоб перелічити Ізраїлів народ.

24:5  І перейшли вони Йордан, і таборува́ли в Ароері, з правого бо́ку міста, що лежить в сере́дині долини Ґаду та при Язері.

24:6  І прийшли вони до Ґілеаду та до кра́ю Тахтім-Ходші. І прийшли́ до Дан-Яану, і навко́ло до Сидо́ну.

24:7  І прийшли вони до твердині Цор й до всіх міст хіввеянина та ханаанеянина, і вийшли до Юдиного Неґеву, до Беер-Шеви.

24:8  І мандрували вони по ці́лому краю, і прийшли в кінці дев'яти місяців та двадцяти днів до Єрусалиму.

24:9  І дав Йоав цареві число пере́ліку народу. І було Ізраїля вісімсот тисяч сильних мужів, що витяга́ють меча, а Юдиного мужа — п'ятьсот тисяч чоловіка.

24:10  І збенте́жилося Давидове серце, як перелі́чив він народ. І сказав Давид до Господа: „Я дуже згрішив, що зробив це! А тепер, Господи, відсунь же провину Свого́ раба, бо я дуже немудро вчинив!“

24:11  І встав Давид рано вранці, а Господнє слово було до пророка Ґада, Давидового прозорли́вця, говорячи:

24:12  „Іди, та й скажеш Давидові: Так сказав Господь: Три карі кладу́ Я на тебе, — вибери собі одну з них, і Я зроблю́ її тобі“.

24:13  І прийшов Ґад до Давида, і розпові́в йому та й до нього сказав: „Чи при́йдуть тобі сім літ голоду в твоїм кра́ї, чи теж три місяці твого́ втіка́ння перед ворогами твоїми, а вони тебе гна́тимуть, чи теж буде три дні морови́ця в твоїм Кра́ї? Подумай тепер та й ріши, яке слово верну́ я Тому, Хто послав мене“.

24:14  І сказав Давид до Ґа́да: „Сильно скорблю́ я! Нехай же впаде́мо ми до Господньої руки, „бо велике Його милосе́рдя“, а в руку лю́дську нехай я не впаду́!“

24:15  І дав Господь морови́цю в Ізраїлі від ра́нку й аж до ча́су умо́влення, — і померло з народу від Дану й аж до Беер-Шеви сімдеся́т тисяч чоловіка...

24:16  І простя́г той Ангол свою руку на Єрусалима, щоб ви́губити його, та Господь пожалував щодо того зла. І сказав Він до Ангола, що вигубляв серед народу: Забагато тепер, попусти́ свою руку!“ А Ангол Господній був при то́ці євусе́янина Аравни.

24:17  І сказав Давид до Господа, коли побачив того Ангола, що побива́в серед народу, і проказав: „Я ось згрішив, і пішов проти Зако́ну. А ці ві́вці, — що́ зробили вони? Нехай же рука Твоя буде на мені та на домі батька мого!“

24:18  І прийшов того дня Ґад до Давида, та й сказав йому: „Устань, постав Господе́ві жертівника на току́ євусе́янина Аравни“.

24:19  І пішов Давид за словами Ґадовими, як наказав був Господь.

24:20  І виглянув Аравна, і побачив царя та його слуг, що йдуть до нього. І вийшов Аравна, і вклонився цареві обличчям своїм до землі.

24:21  І сказав Аравна: „Чого прийшов пан мій, цар, до свого раба?“ А Давид відказав: „Купити від тебе цього то́ка, щоб збудувати же́ртівника для Господа, — і буде стримана зараза від наро́ду“.

24:22  І сказав Аравна до Давида: „Нехай пан мій, цар, ві́зьме, і нехай принесе́ жертву, що́ добре в оча́х його. Дивися, — ось худоба на цілопа́лення, а молоті́лки та я́рма — на дро́ва.

24:23  Усе віддає́ Аравна, о ца́рю, цареві“. І сказав Аравна до царя: „Господь, Бог твій, нехай уподо́бає Собі тебе!“

24:24  І сказав цар до Аравни: „Ні, — бо тільки куплю́ від тебе за ці́ну, і не принесу́ да́рмо цілопа́лень Господе́ві, Богові моєму“. І купив Давид то́ка й худобу за срібло п'ятидесяти́ ше́клів.

24:25  І Давид збудува́в там же́ртівника для Господа, і приніс цілопа́лення та мирні жертви. І Господь був убла́ганий для Кра́ю, — і була стри́мана зараза від Ізра́їля.