UkrOgienko - Mark

Chapter 1

1:1  Поча́ток Єва́нгелії Ісуса Христа, Сина Божого.

1:2  Як у пророка Ісаї написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготу́є.

1:3  Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки́ Йому!“ —

1:4  виступив був так Іван, що в пустині христив та проповідував хрищення на покая́ння — для про́щення гріхів.

1:5  І до нього прихо́дила вся країна Юдейська та всі єрусали́мляни, і в річці Йорда́ні від нього христились вони, і визнава́ли гріхи свої.

1:6  А Іван зодягався в одежу з верблю́жого во́лосу, і мав пояс ремі́нний на сте́гнах своїх, а їв сарану́ та мед польови́й.

1:7  І він проповідував, кажучи: „Услід за мною йде Поту́жніший від мене, що Йому я негідний, нагнувшись, розв'язати ремінця́ від узуття Його.

1:8  Я христив вас водою, а Той вас христи́тиме Духом Святим“.

1:9  І сталося тими днями, — прийшов Ісус з Назаре́ту Галілейського, і від Івана христився в Йорда́ні.

1:10  І зараз, коли Він виходив із води, то побачив Іван небо розкрите, і Духа, як голуба, що схо́див на Нього.

1:11  І голос із неба почувся: „Ти Син Мій Улю́блений, що Я вподо́бав Його!“

1:12  І зараз повів Його Дух у пустиню.

1:13  І Він був сорок днів у пустині, випробо́вуваний від сатани́, і перебував зо звірино́ю. І служили Йому анголи́.

1:14  А коли Іван ви́даний був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Божу Єва́нгелію,

1:15  і говорив: „Збулися часи, — і Боже Царство набли́зилось. Покайтеся, і віруйте в Єва́нгелію!“

1:16  А коли Він проходив біля Галіле́йського моря, то побачив Си́мона та Андрія, брата Си́монового, що не́вода в море закида́ли, — бо риба́лки були́.

1:17  I сказав їм Ісус: „Ідіть услід за Мною, — і зроблю́, що станете ви ловця́ми людей“.

1:18  І зараз вони свого не́вода кинули, — та й пішли вслід за Ним.

1:19  А коли недалеко прийшов, то побачив Він Якова Зеведе́євого та брата його Івана, що й вони в чо́вні не́вода ла́годили.

1:20  І зараз покликав Він їх. І вони залишили батька свого Зеведе́я в чо́вні з робі́тниками, — і пішли вслід за Ним.

1:21  І приходять вони в Капернау́м. І негайно в суботу ввійшов Він у синагогу, і навчати зачав.

1:22  І дивувались науці Його, бо навчав Він їх, як можновла́дний, а не як ті книжники.

1:23  І зараз у їхній синагозі знайшовся один чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав,

1:24  і сказав: „Що́ Тобі до нас, Ісусе Назаряни́не? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто́ Ти, — Божий Святий“.

1:25  Ісус же йому заказав: „Замовчи, і вийди з нього!“

1:26  І затряс дух нечистий того, і, скрикнувши голосом гучни́м, вийшов із нього.

1:27  І жахну́лися всі, — аж питали вони один о́дного, кажучи: „Що це таке? Нова наука із потугою! Навіть ду́хам нечистим наказує Він, — і вони Його слухають“.

1:28  І чутка про Нього пішла хвилі тієї по всій Галіле́йській країні.

1:29  І вийшли вони із синагоги неба́вом, і прийшли з Яковом та Іваном до дому Си́монового й Андрієвого.

1:30  А те́ща Си́монова лежала в гаря́чці; і зараз сказали про неї Йому.

1:31  І Він підійшов і підвів її, узявши за руку, — і гаря́чка покинула ту, — і вона зачала́ прислуго́вувати їм.

1:32  А як вечір настав, коли сонце зайшло, то стали прино́сити до Нього недужих усіх та біснува́тих.

1:33  І все місто зібралося перед двери́ма.

1:34  І Він уздоро́вив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох де́монів повиганяв. А демонам не дозволяв Він казати, що знають Його.

1:35  А над ранком, як дуже ще темно було́, уставши, Він вийшов і пішов у місце самі́тне, і там молився.

1:36  А Си́мон та ті, що були з ним, поспішили за Ним.

1:37  І, знайшовши Його, вони кажуть Йому: „Усі шукають Тебе“.

1:38  А Він промовляє до них: „Ходім в інше місце, до сіл та око́лишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов“.

1:39  І пішов, і проповідував в їхніх синаго́гах по всій Галілеї. І демонів Він виганяв.

1:40  І приходить до Нього прокаже́ний, благає Його, і на коліна впадає та й каже Йому: „Коли хочеш, — Ти можеш очи́стити мене!“

1:41  І змилосе́рдився Він, — простяг руку Свою, і доторкнувся до нього, та й каже йому: „Хо́чу, — будь чистий!“

1:42  І проказа зійшла з нього хвилі тієї, — і чистим він став.

1:43  А Він, погрози́вши йому, зараз вислав його,

1:44  і йому́ наказав: „Гляди, — не оповіда́й нічо́го ніко́му. Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очи́щення, що Мойсей заповів, їм на свідо́цтво“.

1:45  А він, вийшовши, став багато оповіда́ти й говори́ти про поді́ю, так що Він не міг явно ввійти вже до міста, але перебува́в віддалік по самі́тних місцях. І схо́дилися звідусюди до Нього.

Chapter 2

2:1  Коли ж Він по кількох днях прийшов знов до Капернау́му, то чутка пішла, що Він удома.

2:2  І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при две́рях. А Він їм виголошував слово.

2:3  І прийшли ось до Нього, несучи розсла́бленого, якого не́сли четверо.

2:4  А що через наро́д до Ньо́го набли́зитися не могли, то стелю розкри́ли, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розсла́блений.

2:5  А Ісус, віру їхню побачивши, каже розсла́бленому: „Відпускаються, сину, гріхи тобі!“

2:6  Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх ду́мали:

2:7  „Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога. Хто може прощати гріхи, окрім Бога Само́го?“

2:8  І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: „Що́ таке ви в серцях своїх ду́маєте?

2:9  Що́ легше: сказати розсла́бленому: „Гріхи відпускаються тобі“, чи сказати: „Уставай, візьми ложе своє та й ходи“?

2:10  Але щоб ви знали, що Син Лю́дський має вла́ду прощати гріхи на землі“, — каже розсла́бленому:

2:11  „Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“

2:12  І той устав, і негайно взяв ложе, — і вийшов перед усіма́, так що всі дивувались і сла́вили Бога, й казали: „Ніко́ли такого не бачили ми!“

2:13  І вийшов над море Він знов. А ввесь на́товп до Нього прихо́див, — і Він їх навчав.

2:14  А коли Він прохо́див, то побачив Леві́я Алфі́євого, що сидів на ми́тниці, і каже йому: „Іди за Мною!“ Той устав, і пішов услід за Ним.

2:15  Коли ж Він сидів при столі́ в його домі, то багато ми́тників і грішників сиділи з Ісусом та з у́чнями Його; бо було їх багато, і вони ходили за Ним.

2:16  Як побачили ж книжники та фарисеї, що Він їсть із грішниками та з ми́тниками, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Він їсть із ми́тниками та з грішниками?“

2:17  А Ісус, як почув, промовляє до них: „Лі́каря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників (на покая́ння).“

2:18  А учні Іванові та фарисейські по́стили. І приходять вони, та й говорять до Нього: „Чому́ учні Іванові та фарисейські по́стять, а учні Твої не по́стять?“

2:19  Ісус же промовив до них: „Хіба по́стити можуть гості весільні, поки з ними ще є молоди́й? Доки мають вони молодо́го з собою, то по́стити не можуть.

2:20  Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодо́го від них, — то й по́стити бу́дуть вони за тих днів.

2:21  І не пришива́є ніхто до старої одежі ла́тки з сукна сирово́го, а як ні, то край ла́тки ново́ї оді́рветься там від старо́го, — і дірка стане ще гірша.

2:22  І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки́, а то попрориває вино бурдюки, — і вино й бурдюки пропаду́ть, а вливають вино молоде до нови́х бурдюкі́в“.

2:23  І сталось, як Він перехо́див лана́ми в суботу, Його учні дорогою йшли, та й стали коло́сся зривати.

2:24  Фарисеї ж казали Йому: Подивись, чому́ роблять у суботу вони, чого не годи́ться?“

2:25  А Він їм відказав: „Чи ж ви не читали ніко́ли, що зробив був Давид, як потребу він мав та сам зголоднів був і ті, що були з ним?

2:26  Як він увійшов був до Божого дому — за первосвященика Авіята́ра, — і спожив хліби показні́, яких їсти не можна було́, — тільки священикам, — і дав він і тим, хто був із ним?“

2:27  І сказав Він до них: „Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи,

2:28  а тому то Син Лю́дський Господь і суботі“.

Chapter 3

3:1  І Він зно́ву до синагоги ввійшов. І був там один чоловік, який мав суху руку.

3:2  І, щоб обвинуватити Його, наглядали за Ним, чи Він у суботу того не вздоро́вить.

3:3  І говорить Він до чоловіка з сухою рукою: „Стань посере́дині!“

3:4  А до них промовляє: „У суботу годи́ться робити добре, чи робити лихе, життя зберегти, чи погуби́ти?“ Вони ж мовчали.

3:5  І спогля́нув Він із гнівом на них, засму́чений закам'яні́лістю їхніх серде́ць, і сказав чоловікові: „Простягни свою руку!“ І той простяг, — і рука йому стала здорова!

3:6  Фарисеї ж негайно пішли та з іродія́нами раду зробили на Нього, — як Його погубити.

3:7  А Ісус із Своїми у́чнями вийшов над море. І на́товп великий ішов вслід за Ним із Галілеї й з Юдеї,

3:8  і з Єрусалиму, і з Ідуме́ї, і з-за Йорда́ння, і з Ти́ру й Сидо́ну. На́товп великий, прочувши, як багато чинив Він, зібрався до Нього.

3:9  І сказав Він до у́чнів Своїх нагото́вити чо́вна Йому, через натовп, щоб до Нього не ти́снулись.

3:10  Бо Він багатьох уздоро́вив, так що хто тільки не́мочі мав, то ти́слись до Нього, щоб Його доторкну́тись.

3:11  І ду́хи нечисті, як тільки вбачали Його, то падали ницьма перед Ним, і кричали й казали: „Ти Син Божий!“

3:12  А Він їм суво́ро наказував, щоб вони Його не виявля́ли.

3:13  І Він вийшов на го́ру, і покликав, кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього.

3:14  І визначив Дванадцятьо́х, щоб із Ним перебува́ли, і щоб послати на проповідь їх,

3:15  і щоб мали вони вла́ду вздоровля́ти неду́ги й виго́нити де́монів.

3:16  І визначив Він оцих Дванадцятьо́х: Си́мона, і дав йому ймення Петро,

3:17  і Якова Зеведе́євого, і Івана, брата Якова, і дав їм імена Воанерге́с, цебто „сини гро́мові“,

3:18  і Андрія, і Пилипа, і Вартоломі́я, і Матві́я, і Хому́, і Якова Алфі́євого, і Таде́я, і Си́мона Канані́та

3:19  та Юду Іскаріо́тського, що й видав Його.

3:20  І приходять до дому вони. І знову зібралось наро́ду, що вони не могли навіть хліба з'їсти.

3:21  І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамови́тий.

3:22  А книжники, що поприхо́дили з Єрусалиму, казали: Має Він Вельзеву́ла, і виганяє де́монів силою князя де́монів.

3:23  І, закликавши їх, Він у при́тчах до них промовляв: „Як може сатана́ сатану́ виганяти?

3:24  І коли царство поділиться супроти себе, — не може всто́яти те царство.

3:25  І коли дім поділиться супроти себе, — не може всто́яти той дім.

3:26  І коли б сатана сам на се́бе повстав і поділився, то не зможе всто́яти він, але згине.

3:27  Ніхто бо не може вде́ртись у дім дужого, та й пограбувати добро його, якщо перше не зв'яже дужого, і аж тоді пограбує госпо́ду його.

3:28  Поправді кажу́ вам, що про́стяться лю́дським синам усі про́гріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали.

3:29  Але, хто богознева́жить Духа Святого, — повіки йому не відпуститься, але́ гріху вічному він підпадає“.

3:30  Бож казали вони: „Він духа нечистого має“.

3:31  І поприхо́дили мати Його та брати Його, і, о́сторонь ставши, послали до Нього і Його виклика́ли.

3:32  А наро́д кругом Нього сидів. І сказали Йому: „Ото мати Твоя, і брати Твої, і се́стри Твої он про Тебе питаються о́сторонь“.

3:33  А Він їм відповів і сказав: „Хто́ Моя мати й брати?“

3:34  І поглянув на тих, що круг Нього сиділи, і промовив: „Ось мати Моя та бра́ття Мої!

3:35  Бо хто Божу волю чинитиме, то́й Мені брат, і сестра, і мати“.

Chapter 4

4:1  І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато наро́ду, так що Сам Він до чо́вна на морі ввійшов і сидів, а наро́д увесь був на землі покрай моря.

4:2  І багато навчав Він їх при́тчами, і в науці Своїй їм казав:

4:3  „Слухайте, — вийшов сіяч ось, щоб сі́яти.

4:4  І як сі́яв, упало зе́рно одне край дороги, — і налетіли пташки́, і його́ повидзьо́бували.

4:5  Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, де не мало багато землі, — і негайно зійшло, бо земля неглибока була́;

4:6  а як сонце зійшло — то зів'я́ло, і, коріння не мавши, усохло.

4:7  А інше впало між те́рен, і ви́гнався терен, і його поглуши́в, — і пло́ду воно не дало́.

4:8  Інше ж упало на добрую землю, — і дало плід, що посхо́див і ріс; і видало втри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“.

4:9  І сказав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“

4:10  І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма́ про цю при́тчу.

4:11  І Він їм відповів: „Вам да́но пізнати таємни́ці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в при́тчах,

4:12  щоб „оком дивились вони — і не бачили, ву́хом слухали — і не зрозуміли, щоб коли вони не наверну́лися, і відпу́щені бу́дуть гріхи їм!“

4:13  І Він їх запитав: „Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі!

4:14  Сіяч сіє слово.

4:15  А котрі́ край дороги, де сіється слово, — це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них.

4:16  Так само й посіяні на кам'яни́стому ґрунті, — вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його,

4:17  та коріння не мають у собі й непостійні; а зго́дом, як у́тиск або переслі́дування наступає за слово, вони спокушаються зараз.

4:18  А між терен посіяне, — це ті, що слухають слово,

4:19  але кло́поти цьогосві́тні й омана багатства та різні бажа́ння ввіходять, та й заглушують слово, — і пло́ду воно не дає.

4:20  А посіяне в добрую землю — це ті, що слухають слово й приймають, — і родять утри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“.

4:21  І сказав Він до них: „Чи світло прино́сять на те, щоб поставити його під посу́дину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на світи́льнику?

4:22  Бо немає нічого захованого, що не ви́явиться, і немає таємного, що не вийде ная́в.

4:23  Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“

4:24  І сказав Він до них: „Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам, і додаду́ть вам.

4:25  Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має“.

4:26  І сказав Він: „Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насі́ння,

4:27  і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає па́ростки та росте, хоч не знає він, я́к.

4:28  Бо родить земля сама з себе: перше вру́на, потім ко́лос, а тоді повне збіжжя на колосі.

4:29  А коли плід доспіє, зараз він „посилає серпа́, бо настали жнива́“.

4:30  І сказав Він: „До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі предста́вим його́?

4:31  Воно — як те зе́рно гірчи́чне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі зе́мні насіння.

4:32  Як посіяне ж буде, вироста́є, і стає над усі зілля́ більше, і ві́ття пускає велике таке́, що ку́блитись може в тіні його птаство небесне“.

4:33  І такими притчами багатьома́ Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати.

4:34  І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.

4:35  І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: „Перепли́ньмо на той бік“.

4:36  І, лишивши наро́д, узяли із собою Його, як у чо́вні Він був; і інші човни́ були з Ним.

4:37  І зняла́ся ось буря велика, а хвилі вливалися в чо́вен, аж чо́вен водою вже був перепо́внився!

4:38  А Він спав на кормі́ на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: „Учителю, чи Тобі байдуже́, що ми гинемо?“

4:39  Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: „Мовчи, перестань!“ І стих вітер, — і тиша велика настала.

4:40  І сказав Він до них: „Чого́ ви такі полохливі? Чому віри не маєте?“

4:41  А вони налякалися стра́хом великим, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітер і море слухня́ні Йому?“

Chapter 5

5:1  І на другий бік моря вони прибули́, до землі Гадари́нської.

5:2  І як вийшов Він із чо́вна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних пече́р, що мав духа нечистого.

5:3  Він ме́шкання мав у гроба́х, і ніхто й ланцюга́ми зв'язати не міг його,

5:4  бо часто кайда́нами та ланцюга́ми в'язали його, але він розривав ланцюги́ та кайда́ни торо́щив, — і ніхто не міг угамува́ти його.

5:5  І він повсякча́с перебува́в день і ніч у гроба́х та в гора́х, — і кричав, і бився об камі́ння.

5:6  А коли він Ісуса побачив здале́ка, то прибіг, і вклонився Йому,

5:7  і закричав гучни́м голосом, кажучи: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Богом Тебе заклинаю, — не муч Ти мене!“

5:8  Бо сказав Він йому: „Вийди, ду́ше нечистий, із люди́ни!“

5:9  І запитав Він його: „Як тобі на ім'я́?“ А той відповів: „Леґіо́н мені йме́ння — багато бо нас“.

5:10  І він Його ду́же просив, щоб їх не висилав із тієї землі.

5:11  Пасся ж там на горі гурт великий свине́й.

5:12  І просилися де́мони, кажучи: „Пошли нас у свине́й, щоб у них ми ввійшли“.

5:13  І дозволив Він їм. І повихо́дили духи нечисті, і в свиней увійшли́. І гурт кинувся з кручі до моря, — а було зо дві тисячі їх — і вони потопилися в морі.

5:14  А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили. І повихо́дили люди побачити, що́ сталось.

5:15  І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав леґіо́на, убра́ний сидів, і при умі, — і полякались вони.

5:16  Самови́дці ж їм розповіли́, що́ сталося з тим біснуватим, також про свиней.

5:17  І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю.

5:18  А як Він сів до чо́вна, то біснуватий став просити Його, щоб залиши́тися з Ним.

5:19  Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: „Іди до дому свого, до своїх, і їм розпові́ж, які речі великі Госпо́дь учинив тобі, і як змилувався над тобою!“

5:20  І пішов він та в Десятимісті зачав пропові́дувати, які речі великі Ісус учинив йому. І всі дивувались!

5:21  І коли переплив Ісус чо́вном на то́й бік ізнов, то до Нього зібралось багато наро́ду. І був Він над морем.

5:22  І приходить один із старши́х синагоги, на ймення Яі́р, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому,

5:23  і ду́же благає Його та говорить: „Моя дочка́ кінча́ється. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила́!“

5:24  І пішов Він із ним. За Ним на́товп великий ішов, і тиснувсь до Нього.

5:25  А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́,

5:26  що чимало нате́рпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого,

5:27  як зачула вона про Ісуса, підійшла через на́товп ізза́ду, і доторкну́лась до одежі Його.

5:28  Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то оду́жаю“.

5:29  І висохло хвилі тієї джерело́ кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від неду́ги!

5:30  І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до наро́ду звернувся й спитав: „Хто́ доторкнувсь до Моєї одежі?“

5:31  І відказали Йому Його учні: „Ти бачиш, що тисне на Тебе наро́д, а питаєшся: Хто́ доторкнувся до Мене?“

5:32  А Він навкруги́ поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце.

5:33  І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, — і всю правду Йому розпові́ла.

5:34  А Він їй сказав: „Твоя віра, о до́чко, спасла тебе; іди з ми́ром, і здоровою будь від своєї неду́ги!“

5:35  Як Він ще говорив, приходять ось від старшини́ синагоги та й кажуть: „Дочка́ твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?“

5:36  А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини́ синагоги: „Не лякайсь, — тільки віруй!

5:37  І Він не дозволив іти за Собою ніко́му, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова.

5:38  І приходять у дім старшини́ синаго́ги, і Він бачить метушню́ та людей, що плакали та голоси́ли.

5:39  А ввійшовши, сказав Він до них: „Чого ви мету́шитеся та плачете? Не вмерло дівча́, але спить!“

5:40  І вони насміхалися з Нього. А Він усіх ви́провадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча.

5:41  І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: „Таліта́, ку́мі“ що значить: „Дівча́тко, кажу́ тобі — встань!“

5:42  І в ту мить підвелося й ходило дівча́; а ро́ків мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого!

5:43  А Він наказав їм суво́ро, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів.

Chapter 6

6:1  І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його.

6:2  Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?

6:3  Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним.

6:4  А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“.

6:5  І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в.

6:6  І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав.

6:7  І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами.

6:8  І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес,

6:9  а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“.

6:10  І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти.

6:11  А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“

6:12  І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися.

6:13  І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли.

6:14  І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього.

6:15  Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.

6:16  А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“

6:17  Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею.

6:18  Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“

6:19  А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.

6:20  Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́.

6:21  Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні,

6:22  і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“

6:23  І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“

6:24  Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“.

6:25  І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“

6:26  І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити.

6:27  І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову.

6:28  І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері.

6:29  А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його.

6:30  І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили.

6:31  І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.

6:32  І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного.

6:33  І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили.

6:34  І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати.

6:35  І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня.

6:36  Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“.

6:37  А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“

6:38  А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“.

6:39  І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного.

6:40  І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т.

6:41  І Він узяв п'ять хлібів та дві риби, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві риби на всіх поділив.

6:42  І всі їли й наїлися!

6:43  А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.

6:44  А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!

6:45  І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д.

6:46  І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру.

6:47  А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі.

6:48  Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути.

6:49  А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати,

6:50  бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“

6:51  І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі,

6:52  бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе.

6:53  Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили.

6:54  І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його,

6:55  і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є.

6:56  І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!

Chapter 7

7:1  І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули́ із Єрусалиму,

7:2  і побачили, що деякі з учнів Його їли хліб руками „нечистими“, цебто невмитими.

7:3  Бо фарисеї й усі юдеї, зберігаючи переда́ння старших, не їдять, як старанно не вимиють рук;

7:4  а вернувшися з ринку, вони не їдять, поки не вмиються. Багато є й іншого, що вони прийняли́, щоб доде́ржувати: миття чаш, і глеків, і мідяно́го по́суду.

7:5  І запитали Його фарисеї та книжники: „Чому учні Твої не живуть за переда́нням старших, але хліб споживають руками нечистими?“

7:6  А Він їм відказав: „Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: „Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене.

7:7  Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“.

7:8  Занеха́явши заповідь Божу, передань людськи́х ви трима́єтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви“.

7:9  І сказав Він до них: „Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє переда́ння.

7:10  Бо Мойсей наказав: „Шануй батька свого та матір свою“, та: „Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре“.

7:11  А ви кажете: „Коли скаже хто батьку чи матері: Корва́н, чи дар Богові те, чим би ти скориста́тись від мене хотів,

7:12  то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері,

7:13  порушуючи Боже Слово вашим переда́нням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите“.

7:14  І Він зно́ву покликав наро́д і промовив до нього: „Послухайте Мене всі, і зрозумійте!

7:15  Немає нічого назо́вні люди́ни, що, увіходячи в неї, могло б опога́нити її; що ж із неї виходить, — те люди́ну опога́нює.

7:16  Коли має хто ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“

7:17  А коли від наро́ду ввійшов Він до дому, тоді учні Його запиталися в Нього про при́тчу.

7:18  І Він їм відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззо́вні в люди́ну, — не може опога́нити її?

7:19  Бо не входить до серця йому, але до живота́, і виходить назо́вні, очищуючи всяку ї́жу“.

7:20  А далі сказав Він: „Що з люди́ни виходить, — те́ люди́ну опога́нює.

7:21  Бо зсере́дини, із лю́дського серця виходять лихі думки́, розпуста, краді́ж, душогу́бства,

7:22  пере́люби, зди́рства, лукавства, пі́дступ, безстидства, завидю́щеє око, богозневага, го́рдощі, бе́зум.

7:23  Усе зле це виходить зсере́дини, — і люди́ну опога́нює!“

7:24  І встав Він, і звідти пішов у землю ти́рську й сидонську. І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись.

7:25  Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому.

7:26  А ця жінка греки́ня була́, родом сирофінікі́янка. Вона стала благати Його, щоб із дочки́ її де́мона вигнав.

7:27  А Він їй сказав: „Дай, щоб перше наїлися діти, — не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щеня́там!“

7:28  А вона Йому в відповідь каже: „Так, Господи! Але навіть щеня́та їдять під столом від дитячих кришо́к“.

7:29  І Він їй сказав: „За слово оце йди собі, — де́мон вийшов із твоєї дочки́!“

7:30  А коли вона в дім свій верну́лась, то знайшла, що дочка́ на постелі лежала, а демон вийшов із неї.

7:31  І вийшов Він знов із країв ти́рських і сидо́нських, і́ подався шляхом на Сидо́н над море Галілейське, через око́лиці Десятимі́стя.

7:32  І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав.

7:33  І взяв Він його від наро́ду само́го, і вклав пальці Свої йому в ву́ха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика́.

7:34  І, на небо спогля́нувши, Він зідхнув і промовив до нього: „Еффата́“ ; цебто: „Відкрийся!“

7:35  І відкрилися ву́ха йому, і путо його язика розв'яза́лось негайно, — і він став говорити вира́зно!

7:36  А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповіда́ли. Та що більше наказував їм, то ще більш розголо́шували.

7:37  І ду́же всі дивувалися та говорили: „Він добре все робить: глухим дає чути, а німим — говорити!“

Chapter 8

8:1  Тими днями, коли було зно́ву багато наро́ду, а їсти не мали чого́, покликав Він у́чнів Своїх та й промовив до них:

8:2  „Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знахо́дяться, та їсти не мають чого́.

8:3  А коли відпущу́ їх голодних до їхніх домівок, то осла́бнуть у дорозі, бо деякі з них поприхо́дили зда́лека“.

8:4  І відказали Йому Його у́чні: „Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині?

8:5  А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж повідо́мили: „Се́меро“.

8:6  Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши се́меро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали наро́дові,

8:7  І мали вони трохи ри́бок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх.

8:8  І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім коші́в назбирали.

8:9  А їдців було тисяч з чотири!

8:10  І всів Він негайно до чо́вна з Своїми у́чнями, та й прибув до землі далману́тської.

8:11  І вийшли фарисеї, і почали́ сперечатися з Ним, і, Його випробо́вуючи, хотіли від Нього озна́ки із неба.

8:12  А Він тяжко зідхнув у Своїм дусі й промовив: „Якої ознаки цей рід вимагає? Поправді кажу́ вам, що родові цьому ознака не буде дана!“

8:13  І покинув Він їх, усів знову до чо́вна, і на то́й бік відбу́в.

8:14  І забули вони взяти хліба, і крім одно́го буханця́, у чо́вні не мали з собою нічого.

8:15  А Він їм наказував та говорив: „Стережіться уважливо фарисейської розчи́ни й розчини Іродової!“

8:16  Вони ж міркували й казали один до одного, що хліба не мають вони.

8:17  А Ісус, знавши те, промовляє до них: „Чого́ ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверді́лим?

8:18  „Мавши очі — не бачите, і мавши ву́ха — не чуєте?“ І не пам'ятаєте,

8:19  коли п'ять хлібів Я ламав на п'ять тисяч, — скільки повних коші́в із кусків ви зібрали?“ Вони кажуть до Нього: „Дванадцять“.

8:20  „А як сім на чотири тисячі, — скільки кошиків повних з кусків ви зібрали?“ І відказують: „Сім“.

8:21  І сказав Він до них: „Ви ще не розумієте?“

8:22  І приходять вони в Віфсаї́ду. І приводять до Нього сліпого, і благають Його, щоб доторкну́вся до нього.

8:23  І взяв Він сліпого за руку, та й вивів його за село. І посли́нивши очі йому, поклав руки на нього, і питався його, чи що бачить.

8:24  І, зиркнувши, сказав той: „Я бачу людей, які ходять, немов би дере́ва“.

8:25  Потім знов Він поклав Свої руки на очі йому, — і прозрі́в той, і одужав, і вира́зно став бачити все!

8:26  І послав Він додому його й наказав: „До села й не заходь, і ніко́му в селі не розповіда́й!“

8:27  Потому пішов Ісус й у́чні Його до сіл Кесарі́ї Пилипової, а в дорозі питав Своїх у́чнів, говорячи їм: „За кого Мене люди вважають?“

8:28  Вони ж відповіли́ Йому, кажучи: „За Івана Христителя, другі — за Іллю́, а інші — за одно́го з пророків“.

8:29  І Він запитав їх: „А ви за кого Мене маєте?“ Петро Йому в відповідь каже: „Ти — Христос!“

8:30  І Він заборонив їм, щоб ніко́му про Нього вони не казали!

8:31  І почав їх навчати, що Синові Лю́дському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, — але третього дня Він воскресне.

8:32  І те слово казав Він відкрито. А Петро узяв на́бік Його, і Йому́ став перечити.

8:33  А Він обернувся й поглянув на у́чнів Своїх, та й Петру докори́в і сказав: „Відступись, сатано, від Мене, бо ду́маєш ти не про Боже, а про лю́дське!“

8:34  І Він покликав народ із Своїми у́чнями, та й промовив до них: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай ві́зьме свого хреста та й за Мною йде!

8:35  Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Єва́нгелії, той її збереже.

8:36  Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобу́де ввесь світ, але душу свою занапа́стить?

8:37  Або що́ назамі́н дасть люди́на за душу свою?

8:38  Бо хто буде Мене та Моєї науки соро́митися в роді цім перелю́бнім та грішнім, того посоро́миться також Син Лю́дський, як при́йде у славі Свого Отця з ангола́ми святими“.

Chapter 9

9:1  І сказав Він до них: „Поправді кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скушту́ють смерти, аж поки не ба́читимуть Царства Божого, що прийшло́ воно в силі“.

9:2  А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на го́ру високу самих. І Він переобрази́всь перед ними.

9:3  І стала одежа Його осяйна́, дуже біла, як сніг, якої біли́льник не зміг би так ви́білити на землі!

9:4  І з'явивсь їм Ілля́ та Мойсей, і розмовляли з Ісусом.

9:5  І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Учителю, до́бре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“.

9:6  Бо не знав, що́ казати, бо були́ перелякані.

9:7  Та хмара ось їх заслони́ла, і голос почувся із хмари: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“

9:8  І зараз, звівши очі свої, вони вже ніко́го з собою не бачили, крім Самого Ісуса.

9:9  А коли з гори схо́дили, Він їм наказав, щоб ніко́му того не казали, що́ бачили, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскресне.

9:10  І вони заховали те слово в собі, сперечаючися, що́ то є: „воскреснути з мертвих“.

9:11  І вони запитали Його та сказали: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі перш прийти?“

9:12  А Він відказав їм: „Тож Ілля́, коли при́йде попе́реду, усе приготу́є. Та я́к же про Лю́дського Сина написано, що мусить багато Він ви́терпіти, і буде знева́жений?

9:13  Але вам кажу́, що й Ілля́ був прийшов, — та зробили йому, що́ тільки хотіли, як про нього написано“.

9:14  А коли поверну́лись до учнів, коло них вони вгле́діли бе́зліч наро́ду та книжників, що сперечалися з ними.

9:15  І негайно ввесь на́товп, як побачив Його, сполохну́вся із дива, і назу́стріч побіг, і став вітати Його.

9:16  І запитався Він їх: „Про що спереча́єтесь з ними?“

9:17  І Йому відповів один із на́товпу: „Учителю, привів я до Тебе ось сина свого́, що духа німого він має.

9:18  А як він де схо́пить його, то о́б землю кидає ним, — і він пі́ну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм у́чням, щоб прогнали його, — та вони не змогли“.

9:19  А Він їм у відповідь каже: „О, роде невірний, — доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!“

9:20  І до Нього того привели́. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися пі́ною.

9:21  І Він запитав його ба́тька: „Як давно́ йому сталося це?“ Той сказав: „Із дити́нства.

9:22  І по́часту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!“

9:23  Ісус же йому відказав: „Щодо того твого „коли можеш“, — то тому́, хто вірує, все можливе!“

9:24  Зараз ба́тько хлоп'я́ти з слізьми́ закричав і сказав: „Вірую, Господи, — поможи недовірству моє́му!“

9:25  А Ісус, як побачив, що на́товп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: „Ду́ше німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!“

9:26  І, закричавши та мі́цно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато-хто стали казати, що помер він.

9:27  А Ісус узяв за руку його та й підвів його, — і той устав.

9:28  Коли́ ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самото́ю: „Чому ми́ не могли його вигнати?“

9:29  А Він їм сказав: „Цей рід не вихо́дить інакше, як тільки від молитви та по́сту“.

9:30  І вони вийшли звідти, і прохо́дили по Галілеї. А Він не хотів, щоб довідався хто.

9:31  Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, — воскресне Він третього дня!“

9:32  Вони ж не зрозуміли цього сло́ва, та боялись Його запитати.

9:33  І прибули́ вони в Капернау́м. А як був Він у домі, то їх запитав: „Про що́ міркува́ли в дорозі?“

9:34  І мовчали вони, — сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто́ найбільший.

9:35  А як сів, то покликав Він Дванадцятьо́х, і промовив до них: „Коли хто бути першим бажає, — нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!“

9:36  І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них:

9:37  „Коли хто в Ім'я́ Моє при́йме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, — не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!“

9:38  Обізвався до нього Іван: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, який з нами не ходить, що виганя́є Ім'я́м Твоїм де́монів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить“.

9:39  А Ісус відказав: „Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім'я́м Моїм чудо зробив би, і зміг би неба́ром лихосло́вити Мене́.

9:40  Хто бо не супроти нас, — той за нас!

9:41  І коли хто напо́їть вас ку́хлем води в Ім'я́ Моє ради того, що ви Христові, поправді кажу́ вам: той не згубить своєї нагоро́ди!

9:42  Хто ж споку́сить одно́го з мали́х цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити, та й кинути в море!

9:43  І коли рука твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя однору́ким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгаси́мого,

9:44  де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“.

9:45  І коли нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя одноно́гим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, [до огню невгаси́мого],

9:46  де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“.

9:47  І коли твоє око тебе́ спокуша́є, — вибери його: краще тобі одноо́ким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної,

9:48  де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“!

9:49  Бо посо́литься кожен огнем, і кожна жертва посо́литься сіллю.

9:50  Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, — чим поправити її? Майте сіль у собі, майте й мир між собою!“

Chapter 10

10:1  І, вийшовши звідти, Він приходить у землю Юдейську, на той бік Йорда́ну. І знову зібралися ю́рби до Нього, і знов Він навчав їх, звича́єм Своїм.

10:2  І підійшли фарисеї й спитали, Його випробо́вуючи: „Чи дозволено чолові́кові дружи́ну свою відпустити?“

10:3  А Він відповів і сказав їм: „Що Мойсей заповів вам?“

10:4  Вони ж відказали: „Мойсей заповів написати листа розводо́вого, та й відпустити“.

10:5  Ісус же промовив до них: „То за ваше жорстокосе́рдя він вам написав оцю заповідь.

10:6  Бог же з поча́тку творіння „створив чоловіком і жінкою їх.

10:7  Покине тому́ чоловік свого ба́тька та матір,

10:8  і стануть обо́є вони одним тілом“, — тим то немає вже двох, але́ одне тіло.

10:9  Тож, що Бог спарува́в, — люди́на нехай не розлу́чує!“

10:10  А вдома про це учні знов запитали Його.

10:11  І Він їм відказав: „Хто дружи́ну відпустить свою, та й одру́житься з іншою, той чинить пере́люб із нею.

10:12  І коли дружи́на покине свого чоловіка, і вийде заміж за іншого, то чинить пере́люб вона“.

10:13  Тоді поприно́сили ді́ток до Нього, щоб Він доторкнувся до них, учні ж їм докоря́ли.

10:14  А коли спостеріг це Ісус, то обу́рився, та й промовив до них: „Пустіть ді́ток до Ме́не прихо́дити, і не бороніть їм, — бо таких Царство Боже!

10:15  Попра́вді кажу вам: Хто Божого Царства не при́йме, немов те дитя, той у нього не вві́йде“.

10:16  І Він їх пригорну́в, і поблагословив, на них руки поклавши.

10:17  І коли вирушав Він у путь, то швидко набли́зивсь один, упав перед Ним на коліна, і спитався Його: „Учителю Добрий, — що робити мені, щоб вічне життя вспадкува́ти?“

10:18  Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого.

10:19  Знаєш заповіді: „Не вбивай, не чини пере́любу, не кради́, не свідкуй неправдиво“, не кривди́, „шануй свого ба́тька та матір“.

10:20  А він відказав Йому: „Учителю, — це все виконав я ще зма́лку“.

10:21  Ісус же поглянув на нього з любов'ю, і промовив йому: „Одно́го бракує тобі: іди, розпро́дай, що маєш, та вбогим роздай, — і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною, узявши хреста“.

10:22  А він засмутився тим словом, і пішов, зажурившись, — бо великі маєтки він мав!

10:23  І поглянув довко́ла Ісус, та й сказав Своїм учням: „Як тяжко отим, хто має бага́тство, увійти в Царство Боже!“

10:24  І учні жахнулись від слів Його. А Ісус знов у відповідь каже до них: „Мої діти, як тяжко отим, хто наді́ю кладе на багатство, увійти в Царство Боже!

10:25  Верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!“

10:26  А вони здивувалися дуже, і казали один до одно́го: „Хто ж тоді може спастися?“

10:27  Ісус же поглянув на них і промовив: „Неможливе це лю́дям, а не Богові. Бо „для Бога можливе все!“

10:28  А Петро став казати Йому: „От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідо́м“.

10:29  Ісус відказав: „Поправді кажу вам: Немає такого, щоб дім полишив, чи братів, чи сесте́р, або матір, чи ба́тька, або діти, чи поля́ ради Мене та ради Єва́нгелії,

10:30  і не одержав би в сто раз більше тепер, цього ча́су, серед переслідувань, — домів, і братів, і сесте́р, і матері́в, і дітей, і піль, а в віці насту́пному — вічне життя.

10:31  І багато-хто з перших стануть останніми, а останні — першими“.

10:32  Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусали́м. А Ісус ішов попе́реду них, — аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши знов Дванадцятьо́х, почав їм розповідати, що́ з Ним статися має:

10:33  „Оце в Єрусали́м ми йдемо́, і первосвященикам і книжникам ви́даний буде Син Лю́дський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть,

10:34  і насміхатися бу́дуть із Нього, і бу́дуть плювати на Нього, і будуть Його бичува́ти, і вб'ють, — але третього дня Він воскресне!“

10:35  І підхо́дять до Нього Яків та Іван, сини Зеведе́єві, та й кажуть Йому: „Учителю, — ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що бу́демо просити Тебе“.

10:36  А Він їх поспитав: „Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?“

10:37  Вони ж відказали Йому: „Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи право́руч від Тебе один, і ліво́руч один“!

10:38  А Ісус відказав їм: „Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу , що Я її п'ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся?“

10:39  Вони відказали Йому: „Можемо“. А Ісус їм сказав: „Чашу, що Я її п'ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся.

10:40  А сидіти право́руч Мене та ліво́руч — не Моє це давати, а кому угото́вано“.

10:41  Як почули ж це Де́сятеро, то обурились на Якова та на Івана.

10:42  А Ісус їх покликав, і промовив до них: „Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть.

10:43  Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, — нехай буде він вам за слугу.

10:44  А хто з вас бути першим бажає, — нехай буде всім за раба.

10:45  Бо Син Лю́дський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох“.

10:46  І приходять вони в Єрихо́н. А коли з Єрихо́ну вихо́див Він ра́зом із Своїми у́чнями й з бе́зліччю люду, сидів і просив при дорозі сліпий Вартиме́й, син Тиме́їв.

10:47  І, прочувши, що то Ісус Назаряни́н, почав кликати та говорити: „Сину Давидів, Ісусе, — змилуйся надо мною!“

10:48  І сварились на нього багато-хто, щоб мовча́в, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“

10:49  І спинився Ісус та й сказав: „Покличте його!“ І кличуть сліпого та й кажуть йому: „Будь бадьо́рий, устань, — Він кличе тебе“.

10:50  А той скинув плаща свого, і скочив із місця, — і прибіг до Ісуса.

10:51  А Ісус відповів і сказав йому: „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ Сліпий же Йому відказав: „Учителю, — нехай я прозрю́!“

10:52  Ісус же до нього промовив: „Іди, — твоя віра спасла тебе!“ І той зараз прозрі́в, і пішов за Ісусом дорогою.

Chapter 11

11:1  І коли вони набли́зились до Єрусалиму, до Вітфагі́ї й Віфа́нії, на Оливній горі, тоді Він посилає двох учнів Своїх,

11:2  і каже до них: „Ідіть у село, яке перед вами, і, входячи в нього, ви зна́йдете зараз прив'язане осля́, що на нього ніхто ще з людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть.

11:3  Коли ж скаже хто вам: „Що́ це ви робите?“ відкажіть: „Господь потребу́є його, — і віді́шле його сюди зараз“.

11:4  І вони відійшли, і знайшли те осля, що прив'я́зане коло воріт ізнадво́ру було при дорозі, — і відв'язали його.

11:5  А деякі з тих, що стояли там, сказали до них: „Що́ ви робите? По́що осля ви відв'я́зуєте?“

11:6  Вони ж їм відказали, як звелів їм Ісус, — і відпущено їх.

11:7  І вони привели́ до Ісуса осля́, і поклали на нього плащі свої, а Він сів на нього.

11:8  Багато ж наро́ду стелили одежу свою по дорозі, а інші стелили дорогою зе́лень, натя́ту в полях.

11:9  А ті, що йшли перед Ним і поза́ду, викрикували: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́!

11:10  Благословенне Царство, що надходить, Отця нашого Давида! Оса́нна на висоті!“

11:11  Потому ввійшов Він до Єрусалиму, і в храм. А оглянувши все, як година вже пізня була, Він пішов у Віфа́нію з Дванадцятьма́.

11:12  А назавтра, коли вони вийшли з Віфа́нії, Він зголодні́в.

11:13  І, побачивши зда́лека фіґове дерево, вкрите листями, Він підійшов, чи не зна́йде на ньому чого́. І, прийшовши до нього, не знайшов нічого, крім листя само́го, — не пора бо на фіґи була́.

11:14  І озвався Ісус і промовив до нього: „Щоб більше ніхто твого пло́ду не з'їв аж повіки!“ А учні Його все те чули.

11:15  І прийшли вони в Єрусалим. А як Він у храм увійшов, то став виганяти продавців і покупців у храмі, і попереверта́в столи грошомі́нам та осло́ни — продавцям голубів.

11:16  І Він не дозволяв, щоб хто річ яку носив через храм.

11:17  І Він їх навчав і казав їм: „Хіба не написано: „Дім Мій — бу́де домом молитви в наро́дів усіх“, ви ж із нього зробили „печеру розбійників!“

11:18  І почули це первосвященики й книжники, і шукали, як Його погубити, бо боялись Його, — увесь бо наро́д дивувався науці Його.

11:19  А як пізно ставало, вони поза місто вихо́дили.

11:20  А прохо́дячи вранці, побачили фіґове дерево, усохле від кореня.

11:21  І, згадавши, Петро гово́рить Йому: „Учителю, глянь — фіґове дерево, що прокляв Ти, усохло!“

11:22  А Ісус їм у відповідь каже: „Майте віру Божу!

11:23  Поправді кажу вам: Як хто скаже горі цій: „Порушся та й кинься до моря“, і не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як гово́рить, — то буде йому!

11:24  Через це говорю вам: Усе, чого ви в молитві попро́сите, вірте, що одержите, і спо́вниться вам.

11:25  І коли стоїте́ на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам про́гріхи ваші.

11:26  Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам про́гріхів ваших“.

11:27  І зно́ву прийшли вони в Єрусалим. Коли ж Він у храмі ходив, поприхо́дили первосвященики й книжники, і старши́ни до Нього,

11:28  і сказали Йому: „Якою Ти вла́дою все оце чиниш? І хто Тобі вла́ду цю дав, щоб Ти це робив?

11:29  А Ісус відказав їм: „Запитаю й Я вас одне слово, і відповідайте Мені, то й Я відкажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́.

11:30  Іванове хрищення з неба було, чи від людей? Відповідайте Мені!“

11:31  Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: „Із неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“

11:32  А як скажемо: „Від людей“, — то боялись наро́ду, бо всі вважали, що Іван був поправді пророк.

11:33  І сказали Ісусові в відповідь: „Не знаємо“. А Ісус їм відказує: „То й Я не скажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́“.

Chapter 12

12:1  І почав Він у при́тчах до них промовляти: „Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов.

12:2  А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградинка в тих винарі́в.

12:3  Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим.

12:4  І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили.

12:5  Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали.

12:6  І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“

12:7  А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“

12:8  І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник.

12:9  Отож, що́ пан виноградинка зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградинка іншим.

12:10  Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем!

12:11  Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“.

12:12  І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли.

12:13  I вони вислали деяких із фарисеїв та іродія́нів до Нього, щоб зловити на слові Його.

12:14  Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“

12:15  А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“.

12:16  І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті ж Йому відказали: „Кесарів“.

12:17  Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“ І дивувалися з Нього вони.

12:18  І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його та сказали:

12:19  „Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“.

12:20  Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей.

12:21  Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій.

12:22  І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка.

12:23  А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“.

12:24  Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили?

12:25  Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі.

12:26  Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“,

12:27  Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“.

12:28  А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: „Котра́ заповідь перша з усіх?“

12:29  Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“.

12:30  І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“ (Це за́повідь перша!)

12:31  А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Нема іншої більшої заповіді над оці!“

12:32  І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“,

12:33  і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“

12:34  Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“ І ніхто не насмілювався вже питати Його.

12:35  Пото́му Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: „Як то книжники кажуть, що ніби Христос — син Давидів?

12:36  Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“

12:37  Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“

12:38  Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках,

12:39  і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х,

12:40  що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“

12:41  І сів Він навпроти скарбни́ці, і дививсь, як наро́д мідяки́ до скарбниці вкидає. І багато заможних укида́ли багато.

12:42  І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пти, цебто гріш.

12:43  І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю.

12:44  Бо всі клали від ли́шка свого, а вона покла́ла з убо́зтва свого все, що мала, — свій прожиток увесь“.

Chapter 13

13:1  І коли Він виходив із храму, говорить Йому один із учнів Його: „Подивися, Учителю — яке́ то каміння та що́ за будівлі!“

13:2  Ісус же до нього сказав: „Чи ти бачиш великі будинки оці? — Не зали́шиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!“

13:3  Коли ж Він сидів на Оливній горі, проти храму, питали Його насамоті Петро, і Яків, і Іван, і Андрій:

13:4  „Скажи нам, коли станеться це? І яка буде озна́ка, коли все те ви́конатись має?“

13:5  Ісус же почав промовляти до них: „Стережіться, щоб вас хто не звів.

13:6  Бо багато-хто при́йдуть в Ім'я́ Моє, кажучи: „Це Я“. І зведу́ть багатьо́х.

13:7  І як про ві́йни почуєте ви, і про воєнні чутки́, — не лякайтесь, бо статись належить тому́“. Та це ще не кінець.

13:8  „Бо повстане наро́д на наро́д, і царство на царство“, будуть землетруси місця́ми, буде голод. Це поча́ток терпінь породільних.

13:9  Пильнуйте ж самі, бо вас на суди видаватимуть, і бичуватимуть вас у синагогах, і поведуть до правителів та до царів ради Мене, на сві́дчення їм.

13:10  Але перше Єва́нгелія мусить бути наро́дам усім проповідувана.

13:11  Коли ж видадуть вас і поведуть, — не турбуйтеся заздалегі́дь, що́ вам говорити, — а що́ дане вам буде тієї години, то те говоріть: бо не ви промовлятимете, але Дух Святий.

13:12  І видасть на смерть брата брат, а ба́тько — дитину. І „діти повстануть навпроти батьків“, — і їм смерть заподіють.

13:13  І за Ім'я́ Моє будуть усі вас нена́видіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасе́ний!

13:14  Коли ж ви побачите ту „гидоту спусто́шення“, — що про неї звіщав пророк Даниїл, — що вона залягла́, де не слід, — хто читає, нехай розуміє, — тоді ті, хто в Юдеї, нехай в го́ри втікають.

13:15  І хто на покрівлі, нехай той не сходить, і нехай не входить узяти щось із дому свого́.

13:16  І хто на полі, — хай назад не вертається взяти одежу свою.

13:17  Горе ж вагітним і тим, хто годує грудьми́, у ті дні!

13:18  Моліться ж, щоб не трапилося це зимою!

13:19  Будуть бо ті дні такою „скорбо́тою, що її не було з первопо́чину світу“, що його Бог створив, „аж досі“, і не буде.

13:20  І коли б Госпо́дь не вкоротив тих днів, — не спаслася б ніяка люди́на; але ради ви́браних, кого вибрав, укороти́в Він ті дні.

13:21  Тоді ж, як хто скаже до вас: „Ото, Христос тут“, „Ото там“, — не йміть віри.

13:22  Бо повстануть христи́ неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити озна́ки та чу́да, щоб спокуси́ти, як можна, і ви́браних.

13:23  Але ви стережіться! Я сказав вам усе напере́д.

13:24  Але за тих днів, по скорбо́ті отій, „сонце затьми́ться, і місяць не дасть свого світла.

13:25  і зо́рі спада́тимуть з неба, і сили небесні пору́шаться.

13:26  І побачать тоді „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах“ із великою поту́гою й славою.

13:27  І тоді Він пошле Анголів і зберуть Його ви́браних „від вітрі́в чотирьо́х, від кра́ю землі до крайнеба“.

13:28  Від дерева ж фіґового навчіться при́кладу: коли віття його вже розпу́кується, і кинеться листя, то знаєте, що близько літо.

13:29  Так і ви: коли тільки побачите, що діється це, то знайте, що близько, — під дверима.

13:30  Поправді кажу́ вам: не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться!

13:31  Небо й земля промину́ться, але не мину́ться слова́ Мої!

13:32  Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні анголи́ на небі, ні Син, — тільки Отець.

13:33  Уважайте, чува́йте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане!

13:34  Як той чоловік, що від'їхав, і залиши́в свій дім, і дав рабам своїм вла́ду й кожному працю свою, а воротаре́ві звелів пильнувати.

13:35  Тож пильнуйте, — не знаєте бо, коли при́йде пан дому: уве́чорі, чи опі́вночі, чи як півні співатимуть, чи ра́нком.

13:36  Щоб вас не застав, що спите́, коли ве́рнеться він несподі́вано.

13:37  А що вам Я кажу́, те всім Я кажу́: Пильнуйте!“

Chapter 14

14:1  За два ж дні була Пасха й Опрі́сноки. А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би пі́дступом взяти Його та забити.

14:2  Вони говорили: „Та не в свято, щоб бува́ колотне́ча в наро́ді не сталась“.

14:3  Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Си́мона, на проказу слабого, і сидів при столі, підійшла одна жінка, аляба́строву пляшечку маючи щирого на́рдового дуже ці́нного мира. І розбила вона аляба́строву пляшечку, і вилила миро на голову Йому!

14:4  А дехто обу́рювались між собою й каза́ли: „На́що таке марнотра́тство на миро?

14:5  Бо можна було б це миро продати більше, як за три сотні динаріїв, і вбогим роздати“. І нарікали на неї.

14:6  Ісус же сказав: „Залиші́ть її! Чого при́крість їй робите? Вона добрий учинок зробила Мені.

14:7  Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, — Мене ж не постійно ви маєте.

14:8  Що могла, те зробила вона: заздалегі́дь намасти́ла Моє тіло на по́хорон.

14:9  Поправді кажу́ вам: де тільки ця Єва́нгелія проповідувана буде в ці́лому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що́ зробила вона!“

14:10  Юда ж Іскаріо́тський, один із Дванадцятьо́х, подався до первосвящеників, щоб їм Його видати.

14:11  А вони, як почули, зраділи, і обіцяли йому срібнякі́в за те дати. І він став вишукувати, я́к би слушного ча́су їм видати Його.

14:12  А першого дня Опрі́сноків, коли пасху приношено в жертву, сказали Йому Його учні: „Куди хочеш, щоб пішли й приготува́ли ми Тобі пасху спожити?“

14:13  І посилає Він двох із Своїх учнів, і каже до них: „Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що не́стиме в гле́кові воду, — то йдіть за ним.

14:14  І там, куди він уві́йде, скажіть до госпо́даря дому: „Учитель питає: „Де кімна́та Моя, в якій Я споживу́ зо Своїми у́чнями пасху?“

14:15  І він вам покаже велику го́рницю, ви́стелену та готову: там приготуйте для нас“.

14:16  І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, — і зачали́ вони пасху готува́ти.

14:17  А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма́.

14:18  І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: „Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, „який споживає зо Мною“, видасть Мене́“.

14:19  Вони зачали́ сумувати, і один по одно́му питати Його: „Чи не я?“

14:20  А Він їм сказав: „Один із Дванадцятьо́х, що в миску мача́є зо Мною.

14:21  Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому́ чоловікові, що видасть він Лю́дського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!“

14:22  Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє!“

14:23  І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, — і пили́ з неї всі.

14:24  І промовив до них: „Це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається.

14:25  Поправді кажу́ вам, що віднині не пи́тиму Я від плоду виноградного до того дня, як нови́м буду пити його в Царстві Божім!“

14:26  А коли відспівали вони, на го́ру Оливну пішли.

14:27  Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви споку́ситесь ночі цієї, як написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці!“

14:28  По воскресінні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“.

14:29  І відізвався до Нього Петро: „Хоч спокусяться й усі, — та не я!“

14:30  Ісус же йому відказав: „Поправді кажу́ тобі, що сьогодні, цієї ось ночі, перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти три́чі від Мене!“

14:31  А він ще сильніш запевняв: „Коли б мені й умерти з Тобою, — я не відречу́ся Тебе!“ Так же само сказали й усі.

14:32  І приходять вони до місцевости, на ім'я́ Гефсима́нія, і каже Він у́чням Своїм: „Посидьте ви тут, поки Я помолюся“.

14:33  І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужи́ти.

14:34  І сказав Він до них: „Обго́рнена сумом смерте́льним душа Моя! Залиші́ться тут і пильнуйте!“

14:35  І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година.

14:36  І благав Він: „Авва -Отче, — Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу! А проте, — не чого хочу Я, але чого Ти“.

14:37  І вернувся, і знайшов їх, що спали, та й каже Петрові: „Симоне, спиш ти? Однієї години не зміг попильнува́ти?

14:38  Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, — бадьо́рий бо дух, але не́мічне тіло!“

14:39  І зно́ву пішов і молився, те саме промовивши слово.

14:40  А вернувшись, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були́. І не знали вони, що́ Йому відказати.

14:41  І вернувсь Він утретє, та й каже до них: „Ви ще далі спите́ й спочиваєте? Скі́нчено, — надійшла та година: у руки грішникам ось видається Син Лю́дський!

14:42  Уставайте, ходім, — ось набли́зивсь Мій зрадник“.

14:43  І зараз, як Він ще говорив, прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люди з мечами та ки́ями від первосвящеників, і книжників, і старших.

14:44  А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого я поцілую, то Він, — беріть Його, і обере́жно ведіть“.

14:45  І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: „Учителю!“ І поцілував Його.

14:46  Вони ж руки свої накла́ли на Нього, — і схопи́ли Його.

14:47  А один із тих, що стояли навко́ло, меча ви́хопив та й рубону́в раба́ первосвященика, — і відтяв йому вухо.

14:48  А Ісус їм промовив у відповідь: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене.

14:49  Я щодня був із вами у храмі, навчаючи, — і Мене не взяли́ ви. Але, щоб збулися Писа́ння“.

14:50  Тоді всі полиши́ли Його й повтікали.

14:51  Один же юна́к, по наго́му заго́рнений у покрива́ло, ішов услід за Ним. І хапа́ють його.

14:52  Але він, покрива́ло поки́нувши, утік наги́й.

14:53  А Ісуса вони повели́ до первосвященика. І зійшлися всі первосвященики й старші та книжники.

14:54  Петро ж зда́лека йшов услід за Ним до сере́дини дво́ру первосвященика; і сидів він із службою, і грівсь при огні.

14:55  А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали посві́дчення на Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть, — і не знахо́дили.

14:56  Бо багато-хто свідчив фальши́во на Нього, але́ не було́ згідних сві́дчень.

14:57  Тоді деякі встали, і кривосві́дчили супроти Нього й казали:

14:58  „Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотво́рний, — і за три дні збудую інший, нерукотво́рний“.

14:59  Але й так не було́ їхнє свідчення згідне.

14:60  Тоді встав насере́дині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: „Ти нічо́го не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?“

14:61  Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізно́ву спитав Його, до Нього говорячи: „Чи Христос Ти, Син Благослове́нного?“

14:62  А Ісус відказав: „Я! І побачите ви Сина Лю́дського, що сидітиме по прави́ці сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“

14:63  Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: „На що́ нам ще свідки потрібні?

14:64  Ви чули цю богозневагу. Як вам здається?“ Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен.

14:65  Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: „Пророкуй!“ Служба теж Його била по що́ках.

14:66  А коли Петро був на подві́р'ї надо́лі, приходить одна із служниць первосвященика,

14:67  і як Петра вона вгледіла, що грівся, подивилась на нього та й каже: „І ти був із Ісусом Назаряни́ном!“

14:68  Він же відрікся, говорячи: „Не відаю, і не розумію, що́ кажеш“. І вийшов назо́вні, на нереддвір'я. І заспівав тоді півень.

14:69  Служниця ж, коли його вгледіла, стала знов говорити прия́вним: „Цей із них!“

14:70  І він зно́ву відрікся. Незаба́ром же знов говорили прия́вні Петрові: „Поправді, ти з них, — бо ти галіле́янин. Та й мо́ва твоя́ така са́ма“.

14:71  А він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!“

14:72  І заспівав півень хвилі тієї подруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: „Перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти тричі від Мене“. І кинувся він, та й плакати став.

Chapter 15

15:1  А первосвященики з ста́ршими й книжниками, та ввесь синедріо́н, зараз уранці, нараду вчинивши, зв'язали Ісуса, повели́ та й Пилатові видали.

15:2  А Пила́т запитався Його: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він йому в відповідь каже: „Сам ти кажеш“.

15:3  А первосвященики мі́цно Його винува́тили.

15:4  Тоді Пилат зно́ву Його запитав і сказав: „Ти нічого не відповідаєш? Дивись, — як багато проти Тебе свідку́ють!“

15:5  А Ісус більш нічого не відповідав, так що Пилат дивувався.

15:6  На свято ж він їм відпускав був одно́го із в'я́знів, котро́го просили вони.

15:7  Був же один, що звався Вара́вва, ув'я́знений ра́зом із повста́нцями, які за повста́ння вчинили були душогубство.

15:8  Коли ж на́товп зібрався, він став просити Пила́та зробити, як він за́вжди робив їм.

15:9  Пилат же сказав їм у відповідь: „Хочете, — відпущу́ вам Царя Юдейського?“

15:10  Бо він знав, що Його через за́здрощі видали первосвященики.

15:11  А первосвященики на́товп підмовили, щоб краще пустив їм Вара́вву.

15:12  Пилат же промовив знов їм у відповідь: „А що ж я чинитиму з Тим, що Його ви Юдейським Царем називаєте?“

15:13  Вони ж стали кричати знов: „Розіпни́ Його!“

15:14  Пилат же сказав їм: „Яке ж зло вчинив Він?“ А вони ще сильніше кричали: „Розіпни́ Його!“

15:15  Пилат же хотів догодити наро́дові, — і відпустив їм Вара́вву. І видав Ісуса, збичува́вши, щоб ро́зп'ятий був.

15:16  Вояки ж повели́ Його до сере́дини двору, цебто в преторій, і цілий відділ скликають.

15:17  І вони зодягли Його в багряни́цю і, сплівши з терни́ни вінка, поклали на Нього.

15:18  І вітати Його зачали́: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“

15:19  І трости́ною по голові Його били, і плювали на Нього. І навколішки кидалися та вклонялись Йому.

15:20  І коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього багряни́цю, і наділи на Нього одежу Його. І Його повели́, щоб розп'я́сти Його.

15:21  І одного перехо́жого, що з поля вертався, Си́мона Кіріне́янина, батька Олександра та Ру́фа, змусили, щоб хреста Йому ніс.

15:22  І Його привели́ на місце Голго́фу, що значить „Черепо́вище“.

15:23  І давали Йому пити вина, із ми́ррою змішаного, але Він не прийня́в.

15:24  І Його розп'яли́, і „поділили одежу Його, кинувши же́реб про неї“, хто що ві́зьме.

15:25  Була́ ж третя година, як Його розп'яли́.

15:26  І був написаний на́пис провини Його: „Цар Юдейський“.

15:27  Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників, — одно́го право́руч, і одно́го ліво́руч Його.

15:28  І збулося Писа́ння, що каже: „До злочи́нців Його зарахо́вано!“

15:29  А хто побіч прохо́див, то Його лихосло́вили, „голова́ми своїми хитали“ й казали: „Отак! Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, —

15:30  зійди із хреста, та спаси Самого Себе!“

15:31  Теж і первосвященики з книжниками глузува́ли й один до одного казали: „Він інших спасав, — а Самого Себе не може спасти!

15:32  Христос, Цар Ізраїлів, — нехай зі́йде тепер із хреста, щоб побачили ми та й увірували“. Навіть ті, що ра́зом із Ним були ро́зп'яті, насміхалися з Нього.

15:33  А як шоста година настала, то аж до години дев'ятої те́мрява стала по ці́лій землі.

15:34  О годині ж дев'ятій Ісус скрикнув голосом гучни́м та й вимовив: „Елої́, Елої́, — лама́ савахта́ні“, що в перекладі значить: „Боже Мій, Боже Мій, — на́що Мене Ти покинув?“

15:35  Дехто ж із тих, що стояли навколо, це почули й казали: „Ось Він кличе Іллю́!“

15:36  А один із них побіг, намочив губку о́цтом, настроми́в на трости́ну, і давав Йому пити й казав: „Чекайте, побачим, — чи при́йде Ілля́ Його зняти!“

15:37  А Ісус скрикнув голосом гучни́м, — і духа віддав!

15:38  І в храмі завіса розде́рлась надво́є, — від ве́рху аж додолу.

15:39  А сотник, що насу́проти Нього стояв, як побачив, що Він отак духа віддав, то промовив: „Чоловік Цей був справді Син Божий!“

15:40  Були ж і жінки́, що дивились здалека, між ними Марі́я Магдали́на, і Марія, мати Якова Молодшого та Йосі́ї, і Саломі́я,

15:41  що вони, як Він був у Галілеї, ходили за Ним та Йому прислуго́вували; і інших багато, що до Єрусалиму прийшли з Ним.

15:42  А коли настав вечір, — через те, що було́ Пригото́влення, цебто перед суботою, —

15:43  прийшов Йо́сип із Аримате́ї, радник поважний, що сам сподівавсь Царства Божого, і сміливо ввійшов до Пилата, — і просив тіла Ісусового.

15:44  А Пила́т здивувався, щоб Він міг уже вмерти. І, покликавши сотника, запитався його, чи давно вже Розп'я́тий помер.

15:45  І, дізнавшись від сотника, він подарував тіло Йо́сипові.

15:46  А Йо́сип купив полотно, і, знявши Його, обгорнув полотном та й покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений. І каменя привалив до моги́льних дверей.

15:47  Марія ж Магдали́на й Марія, мати Йосієва, дивилися, де́ ховали Його.

Chapter 16

16:1  Як минула ж субота, Марія Магдали́на, і Марія Яковова, і Саломі́я накупили па́хощів, щоб піти й намастити Його.

16:2  І на світа́нку дня першого в тижні, як схо́дило сонце, до гро́бу вони прибули́,

16:3  і говорили одна о́дній: „Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?“

16:4  А зиркну́вши, побачили, що камінь відва́лений; був же він дуже великий.

16:5  І, ввійшовши до гро́бу, побачили там юнака́, що право́руч сидів, і був одя́гнений в білу одежу, — і жахнулись вони.

16:6  А він промовляє до них: „Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп'я́того, Ісуса Назаряни́на. Він воскрес, — нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були́.

16:7  Але йдіть, скажіть у́чням Його та Петрові: Він іде в Галілею попе́реду вас, — там Його ви побачите, як Він вам говорив“.

16:8  А як вийшли вони, то побігли від гро́бу, бо їх тре́пет та страх обгорнув. І не сказали ніко́му нічо́го, — бо боялись.

16:9  Як воскрес Він уранці дня першого в тижні, то з'явився найперше Марїї Магдали́ні, із якої був вигнав сім демонів.

16:10  Пішовши вона, повідомила тих, що були з Ним, які сумували та плакали.

16:11  А вони, як почули, що живий Він, і вона Його бачила, не йняли́ тому віри.

16:12  По цьому з'явився Він двом із них у по́статі іншій в дорозі, як ішли вони на село.

16:13  А вони, як вернулися, інших про те сповістили, але не повірено й їм.

16:14  Наре́шті, Він з'явився Одинадцятьо́м, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недові́рство їхнє та твердосе́рдя, що вони не йняли́ віри тим, хто воскреслого бачив Його.

16:15  І казав Він до них: „Ідіть по ці́лому світові, та всьому створінню Єва́нгелію проповідуйте!

16:16  Хто увірує й охри́ститься, — буде спасе́ний, а хто не ввірує — засу́джений буде.

16:17  А тих, хто ввірує, супрово́дити будуть озна́ки такі: у Ім'я́ Моє де́монів будуть виго́нити, говоритимуть мовами нови́ми,

16:18  братимуть змій; а коли смертоді́йне що вип'ють, — не буде їм шко́дити; кластимуть руки на хворих, — і добре їм буде!“

16:19  Господь же Ісус, по розмові із ними, возні́сся на небо, — і сів по Божій прави́ці.

16:20  І пішли вони, і скрізь проповідували. А Господь помагав їм, і стве́рджував слово ознаками, що його супрово́дили. Амі́нь.