UkrOgienko - John

Chapter 1

1:1  На початку було Слово, а Слово в Бога було́, і Бог було Слово.

1:2  Воно в Бога було на поча́тку.

1:3  Усе через Нього повста́ло, і ніщо, що повста́ло, не повстало без Ньо́го.

1:4  І життя було в Нім, а життя було Світлом людей.

1:5  А Світло у те́мряві світить, і те́мрява не обгорну́ла його.

1:6  Був один чоловік, що від Бога був по́сланий, — йому йме́ння Іван.

1:7  Він прийшов на свідо́цтво, щоб засві́дчити про Світло, щоб повірили всі через нього.

1:8  Він тим Світлом не був, але сві́дчити мав він про Світло.

1:9  Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну люди́ну, що прихо́дить на світ.

1:10  Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його.

1:11  До свого Воно прибуло́, — та свої відцура́лись Його.

1:12  А всім, що Його прийняли́, їм вла́ду дало́ дітьми́ Божими стати, тим, що вірять у Йме́ння Його,

1:13  що не з крови, ані з пожадли́вости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога.

1:14  І Слово сталося тілом, і перебува́ло між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Одноро́дженого від Отця.

1:15  Іван сві́дчить про Нього, і кликав, говорячи: „Це був Той, що про Нього казав я: Той, Хто прийде за мною, існував передо мною, бо був перше, ніж я“.

1:16  А з Його повноти́ ми оде́ржали всі, — а то благода́ть на благода́ть.

1:17  Зако́н бо через Мойсея був да́ний, а благода́ть та правда з'явилися через Ісуса Христа.

1:18  Ніхто Бога ніко́ли не бачив, — Одноро́джений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був.

1:19  А це ось свідо́цтво Іванове, як юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: „Хто́ ти такий?“

1:20  І він визнав, і не зрікся, а визнав: „Я — не Христос“.

1:21  І запитали його: „А хто ж? Чи Ілля́?“ І відказує: „Ні!“ „Чи пророк?“ І дав відповідь: „Ні!“

1:22  Сказали ж йому: „Хто́ ж ти такий, щоб дати відповідь тим, хто послав нас? Що́ ти кажеш про себе самого?“

1:23  Відказав: „Я голос того, хто кличе: В пустині рівняйте дорогу Господню“, як Іса́я пророк заповів“.

1:24  Посланці ж із фарисеїв були́.

1:25  І вони запитали його та сказали йому́: „Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк?“

1:26  Відповів їм Іван, промовляючи: „Я водою хрищу́, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте.

1:27  Він Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'яза́ти ремінця́ від узуття́ Його я негідний“.

1:28  Це в Віфа́нії ді́ялося, на тім боці Йорда́ну, де христив був Іван.

1:29  Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: „Оце А́гнець Божий, що на Се́бе гріх світу бере!

1:30  Це Той, що про Нього казав я: За мною йде Муж, що передо мною Він був, бо був перше, ніж я.

1:31  І не знав я Його́; та для того прийшов я, христивши водою, щоб Ізраїлеві Він з'явився“.

1:32  І сві́дчив Іван, промовляючи: „Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому.

1:33  І не знав я Його, але Той, Хто христити водою послав мене, мені оповів: „Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, — це Той, Хто христитиме Духом Святим“.

1:34  І я бачив, і засві́дчив, що Він — Божий Син!“

1:35  Наступного дня стояв зно́ву Іван та двоє з учнів його.

1:36  І, поглянувши на Ісуса, що проходив, він сказав: „Ото А́гнець Божий!“

1:37  І почули два у́чні, як він говорив, та й пішли за Ісусом.

1:38  А Ісус обернувся й побачив, що вони йшли за Ним, та й каже до них: „Чого́ ви шукаєте?“ А вони відказали Йому: „Равві́ — перекладене це визначає: „Учителю“, — де Ти живеш?“

1:39  Він говорить до них: „Ходіть і побачте!“ Ті пішли та й побачили, де́ Він жив, і в Нього той день перебули́. Було ж коло години десятої.

1:40  А один із тих двох, що чули від Івана та йшли вслід за Ним, був Андрій, брат Си́мона Петра.

1:41  Він знайшов перше Си́мона, брата свого, та й говорить до нього: „Знайшли ми Месі́ю, що визначає: Христос“.

1:42  І привів він його до Ісуса. На нього ж спогля́нувши, промовив Ісус: „Ти — Си́мон, син Йо́нин; будеш званий ти Ки́фа, що визначає: камінь“.

1:43  Наступного дня захотів Він піти в Галілею. І знайшов Він Пилипа та й каже йому: „Іди за Мною!“

1:44  А Пилип із Віфсаїди похо́див, із міста Андрія й Петра.

1:45  Пилип Натанаї́ла знахо́дить та й каже йому: „Ми знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Зако́ні й Пророки, — Ісуса, сина Йо́сипового, із Назаре́ту“.

1:46  І сказав йому Натанаї́л: „Та хіба ж може бути з Назаре́ту що добре?“ Пилип йому каже: „Прийди та побач“.

1:47  Ісус, угледівши Натанаїла, що до Нього Йде, говорить про нього: „Ото справді ізра́їльтянин, що немає в нім пі́дступу!“

1:48  Говорить Йому Натанаїл: „Звідки знаєш мене?“ Ісус відповів і до нього сказав: „Я бачив тебе ще давніш, ніж Пилип тебе кликав, як під фіґовим деревом був ти“.

1:49  Відповів Йому Натанаїл: „Учителю, Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізраїлі́в!“

1:50  Ісус відповів і до нього сказав: „Через те віриш ти, що сказав Я тобі, що під фіґовим деревом бачив тебе? Більш від цього побачиш!“

1:51  І Він каже йому: „Поправді, поправді кажу́ вам: Відтепе́р ви побачите небо відкрите та анголів Божих, що на Лю́дського Сина підіймаються та спускаються“.

Chapter 2

2:1  А третього дня весі́лля справляли в Кані́ Галілейській, і була там Ісусова мати.

2:2  На весілля запрошений був теж Ісус та учні Його.

2:3  Як забракло ж вина, то мати Ісусова каже до Нього: „Не мають вина!“

2:4  Ісус же відказує їй: „Що тобі, жо́но, до Мене? Не прийшла ще година Моя!“

2:5  А мати Його до слуг каже: „Зробіть усе те, що́ Він вам скаже!“

2:6  Було тут шість камінних посу́дин на воду, що стояли для очи́щення юдейського, що відер по дві чи по три вміщали.

2:7  Ісус каже до слуг: „Напо́вніть водою посу́дини“. І їх поналива́ли вще́рть.

2:8  І Він каже до них: „Тепер зачерпні́ть, і занесіть до весільного ста́рости“. І занесли.

2:9  Як весільний же ста́роста скуштува́в воду, що сталась вином, а він не знав, звідки воно, — знали ж слу́ги, що води наливали, — то староста кличе тоді молодо́го

2:10  та й каже йому: „Кожна люди́на подає перше добре вино, а як понапива́ються, тоді гірше; а ти добре вино аж на досі зберіг“.

2:11  Такий поча́ток чудам зробив Ісус у Кані́ Галілейській, — і виявив славу Свою. І ввірували в Нього учні Його.

2:12  Після цього відправивсь Він Сам, і мати Його, і брати Його, і Його учні до Капернау́му, і там перебули небагато днів.

2:13  А зближалася Пасха юдейська, і до Єрусалиму подався Ісус.

2:14  І знайшов Він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міня́льники.

2:15  І, зробивши бича́ з мотузкі́в, Він вигнав із храму всіх, — вівці й воли, а міня́льникам гроші розси́пав, і попереверта́в їм столи́.

2:16  І сказав продавця́м голубів: „Заберіть оце звідси, і не робіть із дому Отця Мого дому торго́вого!

2:17  Тоді учні Його згадали, що написано: „Ревність до дому Твого з'їдає Мене!“

2:18  І обізва́лись юдеї й сказали Йому: „Яке нам знаме́но покажеш, що Ти можеш робити таке?“

2:19  Ісус відповів і промовив до них: „Зруйнуйте цей храм, — і за три дні Я поставлю його!“

2:20  Відказали ж юдеї: „Сорок шість літ будувався цей храм, а Ти за три́ дні поставиш його?“

2:21  А Він говорив про храм тіла Свого.

2:22  Коли ж Він із мертвих воскрес, то учні Його згадали, що Він говорив це, і ввірували в Писа́ння та в слово, що сказав був Ісус.

2:23  А як в Єрусалимі Він був у свято Пасхи, то багато-хто ввірували в Його Йме́ння, побачивши чуда Його, що чинив.

2:24  Але Сам Ісус їм не звіря́вся, бо Сам знав усіх,

2:25  і потреби не мав, щоб хто сві́дчив Йому про люди́ну, — бо знав Сам, що в люди́ні було.

Chapter 3

3:1  Був один чоловік із фарисеїв Никоди́м на ім'я́, начальник юдейський.

3:2  Він до Нього прийшов уночі, та й промовив Йому: „Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, — бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде“.

3:3  Ісус відповів і до нього сказав: „Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли хто не наро́диться згори́, то не може побачити Божого Царства“.

3:4  Никоди́м Йому каже: „Як може люди́на родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утро́би своїй матері зно́ву й родитись?“

3:5  Ісус відповів: „Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли хто не ро́диться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже.

3:6  Що вродилося з тіла — є тіло, що ж уродилося з Духа — є Дух.

3:7  Не дивуйся тому́, що сказав Я тобі: Вам необхі́дно родитись згори́.

3:8  Вітер віє, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля́ він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа наро́джений“.

3:9  Відповів Никоди́м і до Нього сказав: „Як це статися може?“

3:10  Ісус відповів і до нього сказав: „Ти — учитель ізра́їльський, — то чи ж цього не знаєш?

3:11  Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Ми говоримо те, що ми знаємо, а сві́дчимо про те, що́ ми бачили, але сві́дчення нашого ви не приймаєте.

3:12  Коли Я говорив вам про зе́мне, та не вірите ви, то я́к же повірите ви, коли Я говоритиму вам про небесне?

3:13  І не схо́див на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов, — Людський Син, що на небі.

3:14  І, як Мойсей підні́с змі́я в пустині, так мусить піднесений бути й Син Лю́дський,

3:15  щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя.

3:16  Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Одноро́дженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне.

3:17  Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засуди́в, але щоб через Нього світ спасся.

3:18  Хто вірує в Нього, не буде засу́джений; хто ж не вірує, — той вже засуджений, що не повірив в Ім'я́ Одноро́дженого Сина Божого.

3:19  Суд же такий, що світло на світ прибуло́, люди ж те́мряву більш полюбили, як світло, — лихі бо були́ їхні вчинки!

3:20  Бо кожен, хто робить лихе, нена́видить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його.

3:21  А хто робить за правдою, той до світла йде, щоб діла його виявились, бо зроблені в Бозі вони“.

3:22  По цьому прийшов Ісус та учні Його до країни Юдейської, і з ними Він там проживав та христив.

3:23  А Іван теж христив в Ено́ні побли́зу Сали́му, бо було там багато води; і прихо́дили люди й христились,

3:24  бо Іван до в'язниці не був ще поса́джений.

3:25  І зчинилось змага́ння Іванових учнів з юдеями — про очи́щення.

3:26  І прийшли до Івана вони та й сказали йому: „Учителю, Той, Хто був із тобою по то́й бік Йорда́ну, про Якого ти свідчив, — ото христить і Він, і до Нього всі йдуть“.

3:27  Іван відповів і сказав: „Люди́на нічого приймати не може, як їй з неба не дасться.

3:28  Ви самі мені свідчите, що я говорив: я — не Христос, але по́сланий я перед Ним.

3:29  Хто має заручену, той молодий. А дружко́ молодого, що стоїть і його слухає, дуже тішиться з голосу молодого. Така радість моя оце здійснилась!

3:30  Він має рости, я ж — малі́ти.

3:31  Хто зве́рху приходить, — Той над усіма́. Хто походить із землі, то той зе́мний, і говорить по-зе́мному. Хто приходить із неба, Той над усіма́,

3:32  і що бачив і чув, те Він свідчить, — та свідо́цтва Його не приймає ніхто.

3:33  Хто ж прийняв свідо́цтво Його, той стверди́в тим, що Бог правдивий.

3:34  Бо Кого Бог послав, Той Божі слова́ промовляє, — бо Духа дає Бог без міри.

3:35  Отець любить Сина, і дав усе в Його руку.

3:36  Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить — а гнів Божий на нім перебува́є“.

Chapter 4

4:1  Як Господь же довідався, що почули фарисеї, що Ісус учнів більше збирає та христить, як Іван,

4:2  хоч Ісус не христив Сам, а учні Його,

4:3  Він покинув Юде́ю та зно́ву пішов у Галіле́ю.

4:4  І потрібно було́ Самарі́ю Йому перехо́дити.

4:5  Отож, прибуває Він до самарі́йського міста, що зветься Сіха́р, недалеко від поля, яке Яків був дав своєму синові Йо́сипові.

4:6  Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою змо́рений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої.

4:7  Надхо́дить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: „Дай напитись Мені!“

4:8  Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити пожи́ви.

4:9  Тоді каже Йому самаря́нка: „Як же Ти, юде́янин бувши, та просиш напитись від мене, самаря́нки?“ Бо юдеї не сходяться із самарянами.

4:10  Ісус відповів і промовив до неї: „Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: „Дай напитись Мені“, — ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води“.

4:11  Каже жінка до Нього: „І черпака́ в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, — звідки ж маєш Ти воду живу ?

4:12  Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?“

4:13  Ісус відповів і сказав їй: „Кожен, хто воду цю п'є, буде пра́гнути зно́ву.

4:14  А хто питиме воду, що Я йому дам, пра́гнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне“.

4:15  Каже жінка до Нього: „Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не прихо́дила брати“.

4:16  Говорить до неї Ісус: „Іди, поклич чоловіка свого та й вертайся сюди“.

4:17  Жінка відповіла та й сказала: „Чоловіка не маю“. Відказав їй Ісус: „Ти добре сказала: Чоловіка не маю.

4:18  Бо п'ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, — не муж він тобі. Це ти правду сказала“.

4:19  Каже жінка до Нього: „Бачу, Пане, що Пророк Ти.

4:20  Отці наші вклоня́лися Богу на цій ось горі, а ви тве́рдите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись“.

4:21  Ісус промовляє до неї: „Повір, жінко, Мені, що надхо́дить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклоня́тись Отцеві не бу́дете ви.

4:22  Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв.

4:23  Але наступає година, і тепер вона є, коли богомі́льці правдиві вклонятися бу́дуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомі́льців.

4:24  Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклоня́тись“.

4:25  Відказує жінка Йому: „Я знаю, що при́йде Месі́я, що зветься Христо́с, — як Він прийде, то все розпові́сть нам“.

4:26  Промовляє до неї Ісус: „Це Я, що розмовляю з тобою“.

4:27  І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв. Проте жоден із них не спитав: „Чого хочеш?“ або: „Про що з нею гово́риш?“

4:28  Покинула жінка тоді водоно́са свого, і побігла до міста, та й людям гово́рить:

4:29  „Ходіть но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що́ я вчинила. Чи Він не Христос?“

4:30  І вони повихо́дили з міста, і до Нього прийшли.

4:31  Тим ча́сом же учні просили Його та й казали: „Учителю, їж!“

4:32  А Він їм відказав: „Я маю пожи́ву на ї́дження, якої не знаєте ви“.

4:33  Питали тоді один о́дного учні: „Хіба хто приніс Йому їсти?“

4:34  Ісус каже до них: „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його доверши́ти.

4:35  Чи не кажете ви: „Ще чотири от місяці, — і наста́нуть жнива́?“ А Я вам кажу́: Підійміть свої очі, та гляньте на ни́ви, — як для жнив уже пополові́ли вони!

4:36  А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне — ра́зом раділи.

4:37  Бо про це погові́рка правдива: „Хто інший сіє, а хто інший жне“.

4:38  Я вас жати послав, де ви не працюва́ли: працюва́ли інші, ви ж до їхньої праці ввійшли“.

4:39  З того ж міста багато-хто із самаря́н в Нього ввірували через слово жінки, що сві́дчила: „Він сказав мені все, що я вчинила була́!“

4:40  А коли самаря́ни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався. І Він перебув там два дні.

4:41  Значно ж більш вони ввірували через слово Його.

4:42  А до жінки казали вони: „Не за слово твоє ми вже віруємо, — самі бо ми чули й пізна́ли, що справді Спаси́тель Він світу!“

4:43  Як минуло ж два дні, Він ізвідти пішов в Галілею.

4:44  Сам бо сві́дчив Ісус, що не має пошани пророк у вітчи́зні своїй.

4:45  А коли Він прийшов в Галілею, Його прийняли́ галіле́яни, побачивши все, що вчинив Він в Єрусалимі на святі, бо ходили на свято й вони.

4:46  Тоді зно́ву прийшов Ісус у Кану́ Галілейську, де перемінив був Він воду на вино. І був там один царедво́рець, що син його хво́рів у Капернау́мі.

4:47  Він, почувши, що Ісус із Юдеї прибув в Галілею, до Нього прийшов і благав Його, щоб пішов і сина йому вздоровив, бо мав той умерти.

4:48  Ісус же промовив до нього: „Як знаме́н тих та чуд не побачите, — не ввіруєте!“

4:49  Царедво́рець говорить до Нього: „Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя!“

4:50  Промовляє до нього Ісус: „Іди, — син твій живе!“ І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, — і пішов.

4:51  А коли ще в дорозі він був, то раби́ його перестріли його й сповістили, говорячи: „Син твій живе“.

4:52  А він їх запитав про годину, о котрі́й стало легше йому. Вони ж відказали до нього: „Учора о сьомій годині гаря́чка поки́нула його“.

4:53  Зрозумів тоді ба́тько, що була́ то година, о котрі́й до нього промовив Ісус: „Син твій живе“. І ввірував сам і ввесь його дім.

4:54  Це знов друге знаме́но Ісус учинив, як вернувся до Галілеї з Юдеї.

Chapter 5

5:1  Після того юдейське Свято було, і до Єрусалиму Ісус відійшов.

5:2  А в Єрусалимі, біля брами Овечої, є купальня, Віфесда́ по-єврейському зветься, що мала п'ять ґа́нків.

5:3  У них лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду пору́шено.

5:4  Бо ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший ула́зив, як воду пору́шено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворо́бу.

5:5  А був там один чоловік, що тридцять і вісім ро́ків був недужим.

5:6  Як Ісус його вгледів, що лежить, та, відаючи, що багато він ча́су слабує, говорить до нього: „Хочеш бути здоровим?“

5:7  Відповів Йому хворий: „Пане, я не маю люди́ни, щоб вона, як порушено воду, до купа́льні всадила мене. А коли я прихо́джу, то передо мною вже інший ула́зить“.

5:8  Говорить до нього Ісус: „Уставай, візьми ложе своє — та й ходи!“

5:9  І зараз одужав оцей чоловік, і взяв ложе своє — та й ходив. Того ж дня субота була́,

5:10  тому́ то сказали юдеї вздоро́вленому: „Є субота, і не годиться тобі брати ложа свого“.

5:11  А він відповів їм: „Хто мене вздоро́вив, Той до мене сказав: Візьми ложе своє — та й ходи“.

5:12  А вони запитали його: „Хто Той Чоловік, що до тебе сказав: Візьми ложе своє — та й ходи?“

5:13  Та не знав уздоро́влений, Хто то Він, бо Ісус ухиливсь від наро́ду, що був на тім місці.

5:14  Після того Ісус стрів у храмі його, та й промовив до нього: „Ось ви́дужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!“

5:15  Чоловік же пішов і юдеям звістив, що Той, Хто вздоро́вив його, то Ісус.

5:16  І тому́ зачали́ юдеї переслідувати Ісуса, що таке Він чинив у суботу.

5:17  А Ісус відповів їм: „Отець Мій працює аж досі, — працюю і Я“.

5:18  І тому́ то юдеї ще більш намагалися вбити Його, що не тільки суботу пору́шував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим ро́блячись Богові рівним.

5:19  Відповів же Ісус і сказав їм: „Поправді, поправді кажу́ вам: Син нічо́го робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що ро́бить Отець; бо що робить Він, те так само й Син ро́бить.

5:20  Бо Отець любить Сина, і показує все, що Сам робить, Йому. І покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивува́лись.

5:21  Бо як мертвих Отець воскрешає й ожи́влює, так і Син, кого хоче, ожи́влює.

5:22  Бо Отець і не судить ніко́го, а ввесь суд віддав Синові,

5:23  щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, — не шанує Отця, що послав Його.

5:24  Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає сло́ва Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, — життя вічне той має, і на суд не прихо́дить, але перейшов він від смерти в життя.

5:25  Поправді, поправді кажу́ вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть.

5:26  Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі.

5:27  І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він — Людський Син.

5:28  Не дивуйтесь цьому́, бо надхо́дить година, коли всі, хто в гроба́х, — Його голос почують,

5:29  і повихо́дять ті, що чинили добро, на воскре́сення життя, а котрі́ зло чинили, на воскре́сення Су́ду.

5:30  Я нічого не мо́жу роби́ти Сам від Себе. Як Я чую, суджу́, і Мій суд справедливий, — не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене.

5:31  Коли сві́дчу про Себе Я Сам, то свідо́цтво Моє неправдиве.

5:32  Є Інший, Хто сві́дчить про Мене, і Я знаю, що правдиве свідо́цтво, яким сві́дчить про Мене.

5:33  Ви послали були́ до Івана, і він сві́дчив про правду.

5:34  Та Я не від людини свідо́цтва приймаю, але це говорю́, щоб були ви спасені.

5:35  Він світильником був, що горів і світив, та ви тільки хвилю хотіли поті́шитись світлом його.

5:36  Але Я маю свідчення більше за Іванове, бо ті справи, що Отець Мені дав, щоб Я виконав їх, ті справи, що Я їх чиню́, самі сві́дчать про Мене, що Отець Мене послав!

5:37  Та й Отець, що послав Мене, Сам засві́дчив про Мене; але ви ані голосу Його не чули ніко́ли, ані виду Його не бачили.

5:38  Навіть сло́ва Його ви не маєте, щоб у вас перебува́ло, бо не вірите в То́го, Кого Він послав.

5:39  Дослідіть но Писа́ння, бо ви ду́маєте, що в них маєте вічне життя, — вони ж сві́дчать про Мене!

5:40  Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя.

5:41  Від людей не приймаю Я слави,

5:42  але вас Я пізнав, що любови до Бога в собі ви не маєте.

5:43  Я прийшов у Йме́ння Свого Отця, та Мене не приймаєте ви. Коли ж при́йде інший у йме́ння своє, того при́ймете ви.

5:44  Як ви можете вірувати, коли славу один від одно́го приймаєте, а слави тієї, що від Бога Єдиного, не пра́гнете ви?

5:45  Не думайте, що Я перед Отцем буду вас винуватити, — є, хто вас винуватити бу́де, — Мойсей, що на нього наді́єтесь ви!

5:46  Коли́ б ви Мойсеєві вірили, то й Мені б ви повірили, бо про Мене писав він.

5:47  Якщо писа́нням його ви не вірите, то як віри поймете словам Моїм?“

Chapter 6

6:1  Після того Ісус перейшов на той бік Галілейського чи Тіверія́дського моря.

6:2  А за Ним ішла бе́зліч народу, бо бачили чу́да Його, що чинив над недужими.

6:3  Ісус же на го́ру зійшов, і сидів там зо Своїми учнями.

6:4  Наближа́лася ж Пасха, свято юдейське.

6:5  А Ісус, звівши очі Свої та побачивши, яка бе́зліч наро́ду до Нього йде, говорить Пилипові: „Де́ ми купимо хліба, щоб вони поживи́лись?“

6:6  Він же це говорив, його випробо́вуючи, бо знав Сам, що́ Він має робити.

6:7  Пилип Йому відповідь дав: „І за двісті дина́ріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай тро́хи дістав“.

6:8  Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Си́мона Петра:

6:9  „Є тут хлопчи́на один, що має п'ять я́чних хлібів та дві риби, але що́ то на бе́зліч таку!“

6:10  А Ісус відказав: „Скажіть лю́дям сідати!“ А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п'ять тисяч.

6:11  А Ісус узяв хліби́, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони.

6:12  І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: „Позбирайте куски позоста́лі, щоб ніщо не загинуло“.

6:13  І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдця́м із п'яти я́чних хлібів.

6:14  А люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив, гомоніли: „Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ!“

6:15  Спостерігши ж Ісус, що вони мають за́мір прийти та забрати Його, щоб настанови́ти царем, знов на го́ру пішов Сам один.

6:16  А як вечір настав, то зійшли Його учні над море.

6:17  І, ввійшовши до чо́вна, на другий бік моря вони попливли́, до Капернау́му. І те́мрява вже наступила була́, а Ісус ще до них не прихо́див.

6:18  Від великого ж вітру, що віяв, хвилюва́лося море.

6:19  Як вони ж пропливли́ стадій із двадцять п'ять або з тридцять, то Ісуса побачили, що йде Він по морю, і до чо́вна зближається, — і їх страх обгорну́в.

6:20  Він же каже до них: „Це Я, — не лякайтесь!“

6:21  І хотіли вони взяти до чо́вна Його; та чо́вен зараз пристав до землі, до якої пливли́.

6:22  А наступного дня той наро́д, що на тім боці моря стояв, побачив, що там іншого чо́вна, крім одно́го того́, що до нього ввійшли були учні Його, не було́, і що до чо́вна не вхо́див Ісус із Своїми учнями, але відпливли́ самі учні.

6:23  А тим ча́сом із Тіверія́ди припливли́ човни́ інші близько до місця того, де вони їли хліб, як Господь учинив був подяку.

6:24  Отож, як побачили люди, що Ісуса та учнів Його там нема, то в човни́ посідали самі й прибули́ до Капернауму, — і шукали Ісуса.

6:25  І, на тім боці моря знайшовши Його, сказали Йому: „Коли Ти прибув сюди, Учителю?“

6:26  Відповів їм Ісус і сказав: „Поправді, поправці кажу́ вам: Мене не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наси́тились.

6:27  Пильнуйте не про пожи́ву, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя, яку дасть вам Син Лю́дський, бо запечатав Його Бог Отець“.

6:28  Сказали ж до Нього вони: „Що́ ми маємо почати, щоб роби́ти діла Божі?“

6:29  Ісус відповів і сказав їм: „Оце діло Боже, — щоб у Того ви вірували, Кого Він послав“.

6:30  А вони відказали Йому: „Яке ж знаме́но Ти чиниш, щоб побачили ми й поняли́ Тобі віри? Що Ти робиш?“

6:31  Наші отці́ їли ма́нну в пустині, як написано: „Хліб із неба їм дав на поживу“.

6:32  А Ісус їм сказав: „Поправді, поправді кажу́ вам: Не Мойсей хліб із неба вам дав, — Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба.

6:33  Бо хліб Божий є Той, Хто сходить із неба й дає життя світові“.

6:34  А вони відказали до Нього: „Давай, Господи, хліба такого нам за́вжди!“

6:35  Ісус же сказав їм: „Я — хліб життя. Хто до Мене прихо́дить, — не голодува́тиме він, а хто вірує в Мене, — ніко́ли не пра́гнутиме.

6:36  Але Я вам сказав, що Мене хоч ви й бачили, та не віруєте.

6:37  Усе при́йде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть.

6:38  Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене.

6:39  Оце ж воля Того, Хто послав Мене, — щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскреси́в те останнього дня.

6:40  Оце ж воля Мого Отця, — щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, — і того воскрешу́ Я останнього дня“.

6:41  Тоді стали юдеї ре́мствувати на Нього, що сказав: „Я той хліб, що з неба зійшов“.

6:42  І казали вони: „Хіба Він не Ісус, син Йо́сипів, що ми знаємо батька та матір Його? Як же Він каже: Я з неба зійшов?“

6:43  А Ісус відповів і промовив до них: „Не ремствуйте ви між собою!

6:44  Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, — і того воскрешу́ Я останнього дня.

6:45  У Пророків написано: „І всі бу́дуть від Бога навче́ні.“ Кожен, хто від Бога почув і навчився, приходить до Мене.

6:46  Це не значить, щоб хтось Отця бачив, — тільки Той Отця бачив, Хто походить від Бога.

6:47  Поправді, поправді кажу́ Вам: Хто вірує в Мене, — життя вічне той має.

6:48  Я — хліб життя!

6:49  Отці ваші в пустині їли манну, — і померли.

6:50  То є хліб, Який сходить із неба, — щоб не вмер, хто Його споживає.

6:51  Я — хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світу дам“.

6:52  Тоді між собою змагатися стали юдеї, говорячи: „Як же Він може дати нам тіла спожити?“

6:53  І сказав їм Ісус: „Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Лю́дського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя.

6:54  Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, — і того воскрешу́ Я останнього дня.

6:55  Бо тіло Моє — то правдиво пожива, Моя ж кров — то правдиво пиття.

6:56  Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебува́є, а Я в ньому.

6:57  Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною.

6:58  То є хліб, що з неба зійшов. Не як ваші отці їли ма́нну й померли, — хто цей хліб споживає, той жити буде пові́к!“

6:59  Оце Він говорив, коли в Капернаумі навчав у синагозі.

6:60  А багато-хто з учнів Його, як почули оце, гомоніли: „Жорстока це мова! Хто́ слухати може її?“

6:61  А Ісус, Сам у Собі знавши це, що учні Його на те ре́мствують, промовив до них: „Чи оце вас споку́шує?

6:62  А що ж, як побачите Лю́дського Сина, що сходить туди, де перше Він був?

6:63  То Дух, що ожи́влює, тіло ж не помагає нічого. Слова́, що їх Я говорив вам, то дух і життя.

6:64  Але є дехто з вас, хто не вірує“. Бо Ісус знав споча́тку, хто ті, хто не вірує, і хто видасть Його.

6:65  І сказав Він: „Я тому́ й говорив вам, що до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця да́не те“.

6:66  Із того ча́су відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним.

6:67  І сказав Ісус Дванадцятьо́м: „Чи не хочете й ви́ відійти?“

6:68  Відповів Йому Си́мон Петро: „До ко́го ми пі́демо, Господи? Ти маєш слова́ життя вічного.

6:69  Ми ж увірували та пізнали, що Ти — Христос, Син Бога Живого!“

6:70  Відповів їм Ісус: „Чи не Дванадцятьо́х Я вас вибрав? Та один із вас дия́вол“.

6:71  Це сказав Він про Юду, сина Си́монового, Іскаріо́та. Бо цей мав Його видати, хоч він був один із Дванадцятьо́х.

Chapter 7

7:1  Після цього Ісус ходив по Галілеї, не хотів бо ходи́ти по Юдеї, бо юдеї шукали наго́ди, щоб убити Його.

7:2  А надхо́дило свято юдейське — Ку́чки.

7:3  І сказали до Нього брати Його: „Піди звідси, і йди до Юдеї, щоб і учні Твої побачили вчинки Твої, що Ти робиш.

7:4  Тайкома́ бо не робить нічо́го ніхто, але сам прагне бути відо́мий. Коли Ти таке чиниш, то з'яви́ Себе світові“.

7:5  Бо не вірували в Нього навіть брати Його!

7:6  А Ісус промовляє до них: „Не настав ще Мій час, але за́вжди готовий час ваш.

7:7  Вас нена́видіти світ не може, а Мене він нена́видить, бо Я сві́дчу про нього, що діла́ його злі.

7:8  Ідіть на це свято, Я ж іще не піду́ на це свято, бо не ви́повнився ще Мій час“.

7:9  Це сказавши до них, Він зоставсь у Галілеї.

7:10  Коли ж вийшли на свято брати Його, тоді й Сам Він пішов, — не відкрито, але́ ніби по́тай.

7:11  А юдеї за свята шукали Його та питали: „Де Він?“

7:12  І поголо́ска велика про Нього в наро́ді була. Одні говорили: „Він добрий“, а інші казали: „Ні, — Він зводить з дороги наро́д“.

7:13  Та відкрито про Нього ніхто не казав, — бо боялись юдеїв.

7:14  У половині вже свята Ісус у храм увійшов і навчав.

7:15  І дивувались юдеї й казали: „Як Він знає Писа́ння, не вчившись?“

7:16  Відповів їм Ісус і сказав: „Наука Моя — не Моя, а Того, Хто послав Мене.

7:17  Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу́ Я.

7:18  Хто говорить від себе самого, той власної слави шукає, а Хто слави шукає Того, Хто послав Його, Той правдивий, — і в Ньому неправедности нема.

7:19  Чи ж Зако́на вам дав не Мойсей? Та ніхто з вас Зако́на того не виконує. На́що хочете вбити Мене?“

7:20  Наро́д відповів: „Чи Ти де́мона маєш? Хто Тебе хоче вбити?“

7:21  Ісус відповів і сказав їм: „Одне ді́ло зробив Я, — і всі ви дивуєтесь.

7:22  Через це Мойсей дав обрі́зання вам, — не тому́, що воно від Мойсея, але від отців, — та ви й у суботу обрізуєте чоловіка.

7:23  Коли ж чоловік у суботу приймає обрі́зання, щоб Зако́ну Мойсеєвого не порушити, чого ж ре́мствуєте ви на Мене, що Я всю люди́ну в суботу вздоро́вив?

7:24  Не судіть за обличчям, але суд справедливий чиніть!“

7:25  Дехто ж з єрусали́млян казали: „Хіба́ це не Той, що Його шукають убити?

7:26  Бо говорить відкрито ось Він, — і нічого не кажуть Йому. Чи то справді дізналися старші, що Він дійсно Христос?

7:27  Та ми знаєм Цього, звідки Він. Про Христа ж, коли при́йде, ніхто знати не бу́де, звідки Він“.

7:28  І скликнув у храмі Ісус, навчаючи й кажучи: „І Мене знаєте ви, і знаєте, звідки Я. А Я не прийшов Сам від Себе; правдивий же Той, Хто послав Мене, що Його ви не знаєте.

7:29  Я знаю Його, — Я бо від Нього, і послав Мене Він!“

7:30  Тож шукали вони, щоб схопи́ти Його, та ніхто не наклав рук на Нього, — бо то ще не настала година Його́.

7:31  А багато з наро́ду в Нього ввірували та казали: „Коли при́йде Христос, чи ж Він чу́да чинитиме більші, як чинить Оцей?“

7:32  Фарисеї прочули такі поголо́ски про Нього в наро́ді. Тоді первосвященики та фарисеї послали свою́ службу, щоб схопи́ти Його.

7:33  Ісус же сказав: „Ще недовго побу́ду Я з вами, та й до Того піду́, Хто послав Мене.

7:34  Ви бу́дете шукати Мене, — і не зна́йдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете“.

7:35  Тоді говорили юдеї між собою: „Куди це Він хоче йти, що не зна́йдемо Його? Чи не хоче йти до виселе́нців між греки, та й греків навчати?

7:36  Що за слово, яке Він сказав: „Ви бу́дете шукати Мене, — і не знайдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете?“

7:37  А останнього великого дня свята Ісус стояв і кликав, говорячи: „Коли прагне хто з вас — нехай при́йде до Мене та й п'є!

7:38  Хто вірує в Мене, як каже Писа́ння, то ріки живої води потечуть із утро́би його́“.

7:39  Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було́ бо ще Духа на них, — не був бо Ісус ще просла́влений.

7:40  А багато з наро́ду, почувши слова́ ті, казали: „Він справді пророк!“

7:41  Інші казали: „Він Христос“. А ще інші казали: „Хіба при́йде Христос із Галілеї?

7:42  Чи ж не каже Писа́ння, що Христос при́йде з роду Давидового, і з села Вифлеє́му, звідкіля́ був Давид?“

7:43  Так повстала незгода в наро́ді з-за Нього.

7:44  А де́котрі з них мали замір схопи́ти Його́, — та ніхто не поклав рук на Нього.

7:45  І вернулася слу́жба до первосвящеників та фарисеїв, а ті їх запитали: „Чому не привели́ ви Його?“

7:46  Відказала та слу́жба: „Чоловік ще ніко́ли так не промовляв, як Оцей Чоловік“.

7:47  А їм відповіли́ фарисеї: „Чи й вас із дороги не зве́дено?

7:48  Хіба́ хто з старши́х або з фарисеїв увірував у Нього?

7:49  Та прокля́тий народ, що не знає Зако́ну!“

7:50  Говорить до них Никоди́м, що приходив до Ньо́го вночі, і що був один із них:

7:51  „Хіба судить Зако́н наш люди́ну, як перше її не вислухає, і не дізнається, що́ вона робить?“

7:52  Йому відповіли та сказали вони: „Чи й ти не з Галілеї? Досліди та побач, що не при́йде Пророк із Галілеї“.

7:53  І до дому свого́ пішов кожен.

Chapter 8

8:1  Ісус же на гору Оли́вну пішов.

8:2  А над ранком прийшов знов у храм, — і всі люди збігались до Нього. А Він сів і навчав їх.

8:3  І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в пере́любі схо́плену жінку, і посере́дині ставлять її,

8:4  та й говорять Йому: „Оцю жінку, Учителю, зло́влено на гарячому вчинку пере́любу.

8:5  Мойсей же в Зако́ні звелів нам таких побива́ти камінням. А Ти що гово́риш?“

8:6  Це ж казали вони, Його споку́шуючи, та щоб мати на Нього оска́рження. А Ісус, нахилившись додо́лу, по землі писав пальцем.

8:7  А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: „Хто з вас без гріха́, — нехай перший на неї той каменем кине!“

8:8  І Він знов нахили́вся додо́лу, і писав по землі.

8:9  А вони, це почувши й сумлінням доко́рені, стали один по одно́му вихо́дити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всере́дині.

8:10  І підвівся Ісус, і ніко́го, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: „Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив?“

8:11  А вона відказала: „Ніхто, Господи“. І сказав їй Ісус: „Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!“

8:12  І зно́ву Ісус промовляв до них, кажучи: „Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не бу́де ходити у те́мряві той, але́ матиме світло життя“.

8:13  Фарисеї ж Йому відказали: „Ти Сам сві́дчиш про Себе, — тим свідо́цтво Твоє неправдиве“.

8:14  Відповів і сказав їм Ісус: „Хоч і сві́дчу про Себе Я Сам, — та правдиве свідо́цтво Моє, бо Я знаю, звідкіля Я прийшов і куди Я йду. Ви ж не ві́даєте, відкіля Я прихо́джу, і куди Я йду.

8:15  Ви за тілом судите, — Я не суджу́ ніко́го.

8:16  А коли Я суджу́, то правдивий Мій суд, бо не Сам Я, а Я та Отець, що послав Він Мене!

8:17  Та й у вашім Зако́ні написано, що сві́дчення двох чоловіків правдиве.

8:18  Я Сам свідчу про Себе Самого, і сві́дчить про Мене Отець, що послав Він Мене“.

8:19  I сказали до Нього вони: „Де Отець Твій?“ Ісус відповів: „Не знаєте ви ні Мене, ні Мого Отця. Якби знали Мене, то й Отця Мого знали б“.

8:20  Ці слова́ Він казав при скарбни́ці, у храмі навчаючи. І ніхто не схопи́в Його, бо то ще не настала година Його.

8:21  І сказав Він їм зно́ву: „Я відхо́джу, ви ж шукати Мене бу́дете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, туди ви прибути не можете“.

8:22  А юдеї казали: „Чи не вб'є Він Сам Себе, коли каже: Куди Я йду, туди ви прибу́ти не можете?“

8:23  І сказав Він до них: „Ви — від до́лу, Я — звисо́ка , і ви зо світу цього, Я не з цього світу.

8:24  Тому́ Я сказав вам, що помре́те в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то Я, то помре́те в своїх гріхах“.

8:25  А вони запитали Його: „Хто Ти такий?“ І Ісус відказав їм: „Той, Хто споча́тку, як і говорю́ Я до вас.

8:26  Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю́, що від Нього почув“.

8:27  Але не зрозуміли вони, що то Він про Отця говорив їм.

8:28  Тож Ісус їм сказав: „Коли ви піді́ймете Лю́дського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не ді́ю, але те говорю́, як Отець Мій Мене був навчив.

8:29  А Той, Хто послав Мене, перебува́є зо Мною; Отець не зоставив Само́го Мене, бо Я за́вжди чиню́, що Йому до вподо́би“.

8:30  Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували.

8:31  Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: „Як у слові Моїм позоста́нетеся, тоді справді Моїми у́чнями бу́дете,

8:32  і пізна́єте правду, — а правда вас вільними зробить!“

8:33  Вони відказали Йому́: „Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були́ ми ніко́ли. То як же Ти кажеш: „Ви станете вільні?“

8:34  Відповів їм Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха́.

8:35  І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік.

8:36  Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні.

8:37  Знаю Я, що ви рід Авраамів, але хочете смерть заподі́яти Мені, бо наука Моя не вміщається в вас.

8:38  Я те говорю́, що Я бачив в Отця, та й ви робите те, що ви бачили в ба́тька свого́“.

8:39  Сказали вони Йому в відповідь: „Наш отець — Авраам“. Відказав їм Ісус: „Коли б ви Авраамові діти були, то чинили б діла́ Авраамові.

8:40  А тепер ось ви хочете вбити Мене, Чоловіка, що вам казав правду, яку чув Я від Бога. Цього Авраам не робив.

8:41  Ви робите діла батька свого“. Вони ж відказали Йому: „Не родилися ми від пере́любу, — одного ми маєм Отця — то Бога“.

8:42  А Ісус їм сказав: „Якби Бог був Отець ваш, — ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, — не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав.

8:43  Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви сло́ва Мого.

8:44  Ваш ба́тько — диявол, і пожадли́вості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогу́б споконві́ку, і в правді не всто́яв, бо правди нема в нім. Як гово́рить неправду, то говорить зо сво́го, — бо він неправдомо́вець і ба́тько неправді.

8:45  А Мені ви не вірите, бо Я правду кажу́.

8:46  Хто з вас може Мені докори́ти за гріх? Коли ж правду кажу́, чом Мені ви не вірите?

8:47  Хто від Бога, той слухає Божі слова́; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога“.

8:48  Відізвались юдеї й сказали Йому́: „Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самаряни́н і де́мона маєш?“

8:49  Ісус відповів: „Не маю Я де́мона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажа́єте.

8:50  Не шукаю ж Я власної слави, — є Такий, Хто шукає та судить.

8:51  Поправді, поправді кажу́ вам: Хто слово Моє берегти́ме, не побачить той смерти повік!

8:52  І сказали до Нього юдеї: „Тепер ми дізнались, що де́мона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік.

8:53  Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам, що помер? Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Само́го Себе?“

8:54  Ісус відповів: „Як Я сла́влю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш.

8:55  І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу́, що не знаю Його, — буду неправдомо́вець, подібний до вас. Та Я знаю Його, — і слово Його зберігаю.

8:56  Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, — і він бачив, і тішився“.

8:57  А юдеї ж до Нього сказали: „Ти й п'ятидесяти́ ро́ків не маєш іще, — і Авраама Ти бачив?“

8:58  Ісус їм відказав: „Поправді, поправді кажу́ вам: Перш, ніж був Авраам, — Я є“.

8:59  І схопи́ли каміння вони, щоб кинути на Нього. Та схова́вся Ісус, і з храму пішов.

Chapter 9

9:1  А коли Він прохо́див, побачив чоловіка, що сліпим був з наро́дження.

9:2  І спитали Його учні Його, говорячи: „Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?“

9:3  Ісус відповів: „Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з'явились на ньому.

9:4  Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надхо́дить он ніч, коли жоден нічо́го не зможе виконувати.

9:5  Доки Я в світі, — Я Світло для світу“.

9:6  Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з сли́ни грязи́во зробив, і очі сліпому пома́зав грязи́вом,

9:7  і до нього промовив: „Піди, умийся в ставку́ Сілоа́м“ (визначає це „По́сланий“). Тож пішов той і вмився, — і вернувся видю́щим.

9:8  А сусіди та ті, що бачили перше його, як був він сліпий, говорили: „Чи ж не той це, що сидів та просив?“

9:9  Говорили одні, що це він, а інші казали: „Ні, — подібний до нього“. А він відказав: „Це я!“

9:10  І питали його: „Як же очі відкрились тобі?“

9:11  А той опові́да́в: „Чоловік, що Його звуть Ісусом, грязи́во зробив, і очі помазав мені, і до мене сказав: „Піди в Сілоа́м та й умийся“. Я ж пішов та й умився, — і став бачити“.

9:12  І сказали до нього: „Де Він?“ Відказує той: „Я не знаю“.

9:13  Ведуть тоді до фарисеїв того, що був перше незрячий.

9:14  А була то субота, як грязи́во Ісус учинив і відкрив йому очі.

9:15  І знов запитали його й фарисеї, я́к видющим він став. А він розповів їм: „Грязи́во поклав Він на очі мені, а я вмився, — та й бачу“.

9:16  Тоді деякі з фарисеїв казали: „Не від Бога Оцей Чоловік, — бо суботи не де́ржить“. А інші казали: „Як же чу́да такі може грішна люди́на чинити?“ І незгода між ними була́.

9:17  Тому зно́ву говорять сліпому: „Що́ ти кажеш про Нього, коли очі відкрив Він тобі?“ А той відказав: „Він Пророк!“

9:18  Юдеї проте́ йому не повірили, що незрячим він був і прозрів, аж поки не покликано батькі́в того прозрілого.

9:19  І запитали їх, кажучи: „Чи ваш оце син, про якого ви кажете, ніби родився сліпим? Як же він тепер бачить?“

9:20  А батьки його відповіли́ та сказали: „Ми знаєм, що цей — то наш син, і що він народився сліпим.

9:21  Але я́к тепер бачить, — не знаємо, або хто йому очі відкрив, — ми не відаємо. Поспитайте його, — він дорослий, хай сам скаже про себе“.

9:22  Таке говорили батьки його, бо боялись юдеїв: юдеї бо вже були змо́вились, — як хто за Христа Його визнає, щоб той був відлучений від синагоги.

9:23  Ось тому говорили батьки його: „Він дорослий, — його поспитайте“.

9:24  І покликали вдруге того чоловіка, що був сліпим, і сказали йому: „Віддай хвалу Богові. Ми знаємо, що грішний Отой Чоловік“.

9:25  Але він відповів: „Чи Він грішний — не знаю. Одне тільки знаю, що я був сліпим, а тепер бачу!“

9:26  І спитали його: „Що тобі Він зробив? Як відкрив тобі очі?“

9:27  Відповів він до них: „Я вже вам говорив, — та не слухали ви. Що́ бажаєте зно́ву почути? Може й ви Його учнями хочете стати?“

9:28  А вони його вилаяли та й сказали: „То ти Його учень, а ми учні Мойсеєві.

9:29  Ми знаємо, що Бог говорив до Мойсея, — звідки ж узявся Оцей, ми не відаємо“.

9:30  Відповів чоловік і сказав їм: „То́ ж воно й дивно, що не знаєте ви, звідки Він, — а Він мені очі відкрив!

9:31  Та ми знаємо, що грішників Бог не послухає; хто ж богобійний, і виконує волю Його, — того слухає Він.

9:32  Відвіку не чу́вано, щоб хто очі відкрив був сліпому з наро́дження.

9:33  Коли б не від Бога був Цей, Він нічого не міг би чинити“.

9:34  Вони відповіли́ та й сказали йому: „Ти ввесь у гріхах народився, — і чи тобі нас учити?“ І геть його вигнали.

9:35  Дізнався Ісус, що вони того вигнали геть, і, знайшовши його, запитав: „Чи віруєш ти в Сина Божого?“

9:36  Відповів той, говорячи: „Хто ж то, Пане, Такий, щоб я вірував у Нього?“

9:37  Промовив до нього Ісус: „І ти бачив Його, і Той, Хто говорить з тобою — то Він!“

9:38  А він відказав: „Я вірую, Господи!“ І вклонився Йому.

9:39  І промовив Ісус: „На суд Я прийшов у цей світ, щоб бачили темні, а видю́щі щоб стали незрячі“.

9:40  І почули це деякі з тих фарисеїв, що були з Ним, та й сказали Йому: „Чи ж і ми невидю́щі?“

9:41  Відказав їм Ісус: „Якби ви невидю́щі були, то не мали б гріха́; а тепер ви говорите: „Бачимо“, — то й ваш гріх зостається при вас!

Chapter 10

10:1  Поправді, поправді кажу́ вам: Хто не входить двери́ма в коша́ру, але перела́зить деі́нде, — той зло́дій і розбійник.

10:2  А хто входить двери́ма, — той вівцям пастух.

10:3  Ворота́р відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йме́нню, і випрова́джує їх.

10:4  А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідо́м за ним ідуть, бо знають голос його́.

10:5  За чужим же не пі́дуть вони, а будуть утікати від нього, — бо не знають вони чужого голосу“.

10:6  Оцю при́тчу повів їм Ісус, але не зрозуміли вони́, про що їм говорив.

10:7  І зно́ву промовив Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що Я — двері ві́вцям.

10:8  Усі, скільки їх перше Мене прихо́дило, — то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх.

10:9  Я — двері: коли через Мене хто вві́йде, спасеться, і той вві́йде та ви́йде, і пасо́висько зна́йде.

10:10  Зло́дій тільки на те закрада́ється, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подоста́тком щоб мали.

10:11  Я — Пастир Добрий! Пастир добрий кладе́ життя власне за вівці.

10:12  А наймит, і той, хто не вівча́р, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближа́ється, то ки́дає вівці й тікає, а вовк їх хапає й поло́шить.

10:13  А на́ймит утікає тому́, що він наймит, і не дбає про вівці.

10:14  Я — Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають.

10:15  Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу́.

10:16  Також маю Я інших овець, які не з цієї коша́ри, — Я повинен і їх припрова́дити. І Мій голос почують вони, — і бу́де ота́ра одна й Один Па́стир!

10:17  Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізно́ву прийняти його.

10:18  Ніхто в Мене його не бере́, але Я Сам від Себе кладу́ його. Маю вла́ду віддати його, і маю вла́ду прийняти його зно́ву, — Я цю заповідь взяв від Свого Отця“.

10:19  З-за цих слів між юдеями зно́ву незгода зняла́ся.

10:20  І багато-хто з них говорили: „Він де́мона має, і несамови́тий. Чого слухаєте ви Його?“

10:21  Інші казали: „Ці слова́ не того, хто демона має. Хіба де́мон може очі сліпим відкривати?“

10:22  Було тоді свято Відно́влення в Єрусалимі. Стояла зима.

10:23  А Ісус у храмі ходив, у Соломоновім ґа́нку.

10:24  Юдеї тоді обступили Його та й казали Йому: „Доки будеш тримати в непе́вності нас? Якщо́ Ти Христос, — то відкрито скажи нам!“

10:25  Відповів їм Ісус: „Я вам був сказав, — та не вірите ви. Ті діла, що чиню́ їх у Йме́ння Свого Отця, — вони свідчать про Мене.

10:26  Та не вірите ви, — не з Моїх бо овець ви.

10:27  Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідко́м вони йдуть.

10:28  І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не ви́хопить із Моєї руки.

10:29  Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, — і ви́хопити ніхто їх не може Отцеві з руки́.

10:30  Я й Отець — Ми одне!“

10:31  Знов каміння схопи́ли юдеї, щоб укаменува́ти Його.

10:32  Відповів їм Ісус: „Від Отця показав Я вам добрих учинків багато, — за котри́й же з тих учинків хочете Мене каменувати?“

10:33  Юдеї Йому відказали: „Не за добрий учинок хочемо Тебе вкаменувати, а за богозневагу, — бо Ти, бувши люди́ною, за Бога Себе видаєш“.

10:34  Відповів їм Ісус: „Хіба не написано в вашім Зако́ні: „Я сказав: ви боги"?

10:35  Коли тих Він богами назвав, що до них слово Боже було́, — а Писа́ння не може порушене бути,

10:36  то Тому́, що Отець освятив і послав Його в світ, закидаєте ви: „Зневажаєш Ти Бога“, через те, що сказав Я: „Я — Син Божий“?

10:37  Коли Я не чиню́ діл Свого Отця, то не вірте Мені.

10:38  А коли Я чиню́, то хоч ви Мені віри й не йме́те, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я — ув Отці!“

10:39  Тоді зно́ву шукали вони, щоб схопи́ти Його, але вийшов із рук їхніх Він.

10:40  І Він знову на то́й бік Йорда́ну пішов, на те місце, де Іван найперше христив, та й там перебува́в.

10:41  І багато до Нього прихо́дили та говорили, що хоч жа́дного чуда Іван не вчинив, але все, що про Нього Іван говорив, правдиве було́.

10:42  І багато-хто ввірували в Нього там.

Chapter 11

11:1  Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти.

11:2  А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла.

11:3  Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“

11:4  Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“.

11:5  А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря.

11:6  А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.

11:7  Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“.

11:8  Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“

11:9  Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить.

11:10  А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“.

11:11  Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“.

11:12  А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“.

11:13  Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже.

11:14  Тоді просто сказав їм Ісус: „Умер Лазар.

11:15  І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“.

11:16  Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“.

11:17  Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі.

11:18  А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять.

11:19  І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх.

11:20  Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа.

11:21  І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат.

11:22  Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“

11:23  Промовляє до неї Ісус: „Воскресне твій брат!“

11:24  Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“.

11:25  Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити.

11:26  І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?“

11:27  Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“.

11:28  І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марі́ю, сестру свою, ка́жучи: „Учитель тут, і Він кличе тебе!“

11:29  А та, як зачула, квапли́во встала й до Нього пішла.

11:30  А Ісус не ввійшов був іще до села, а знахо́дивсь на місці, де Марта зустріла Його.

11:31  Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапли́во встала й побігла, подали́ся за нею, гадаючи, що до гро́бу пішла вона, — плакати там.

11:32  Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: „Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!“

11:33  А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжа́лобився та й звору́шився Сам,

11:34  і сказав: „Де його ви поклали?“ Говорять Йому́: „Іди, Господи, та подивися!“

11:35  I заплакав Ісус.

11:36  А юдеї казали: „Дивись, як любив Він його!“

11:37  А з них дехто сказали: „Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?“

11:38  Ісус же розжа́лобивсь знову в Собі, і до гро́бу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній наляга́в.

11:39  Промовляє Ісус: „Відваліть цього каменя!“ Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: „Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гро́бі“.

11:40  Ісус каже до неї: „Чи тобі не казав Я, що як бу́деш ти вірувати, — славу Божу побачиш?“

11:41  І зняли́ тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: „Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув.

11:42  Та Я знаю, що Ти за́вжди почуєш Мене, але ради наро́ду, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене“.

11:43  І, промовивши це, Він скричав гучни́м голосом: „Ла́зарю, — вийди сюди!“

11:44  І вийшов померлий, по рука́х і нога́х обв'я́заний па́сами, а обличчя у нього було́ перев'я́зане хусткою. Ісус каже до них: „Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив“.

11:45  І багато з юдеїв, що посхо́дилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували.

11:46  А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що́ Ісус учинив.

11:47  Тоді первосвященики та фарисеї скли́кали раду й казали: „Що́ маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить?

11:48  Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, — і при́йдуть римля́ни, та й ві́зьмуть нам і край, і наро́д!“

11:49  А один із них, Кайя́фа, що був первосвящеником року того́, промовив до них: „Ви нічо́го не знаєте,

11:50  і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь наро́д мав загинути!“

11:51  А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за наро́д мав умерти,

11:52  і не лише за наро́д, але й щоб сполучити в одне́ розпоро́шених Божих дітей.

11:53  Отож, від того дня вони змо́вилися, щоб убити Його.

11:54  І тому́ не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфре́м, — і тут залишався з Своїми учнями.

11:55  Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з кра́ю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очи́стити себе.

11:56  І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одно́го: „А як вам здається? Хіба Він не при́йде на свято?“

11:57  А первосвященики та фарисеї нака́за дали́: як дізнається хто, де Він перебува́тиме, нехай донесе, — щоб схопи́ти Його.

Chapter 12

12:1  Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфа́нії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих.

12:2  І для Нього вече́рю там спра́вили, а Марта прислуго́вувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли.

12:3  А Марія взяла літру мира, — з найдоро́жчого на́рду паху́чого, і намасти́ла Ісусові но́ги, і воло́ссям своїм Йому но́ги обтерла. І пахощі мира наповнили дім!

12:4  І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріо́тський, що мав Його видати:

12:5  „Чому мира оцього за триста дина́рів не про́дано, та й не ро́здано вбогим?“

12:6  А це він сказав не тому́, що про вбогих журився, а тому́, що був зло́дій: він мав скриньку на гроші, — і крав те, що вкида́ли.

12:7  І промовив Ісус: „Позостав її ти, — це вона на день по́хорону заховала Мені.

12:8  Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!“

12:9  А на́товп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприхо́дили не з-за Ісуса Само́го, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.

12:10  А первосвященики змо́вилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти,

12:11  бо багато з юдеїв з-за нього відхо́дили, та в Ісуса ввірували.

12:12  А другого дня, коли бе́зліч наро́ду, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус,

12:13  то взяли́ вони па́льмове ві́ття, і вийшли назу́стріч Йому та й кричали: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Цар Ізраїлів!“

12:14  Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:

12:15  „Не бійся, до́чко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи́ на ослі молодому!“

12:16  А учні Його спочатку́ того не зрозуміли були́, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому́.

12:17  Тоді свідчив наро́д, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гро́бу, і воскресив його з мертвих.

12:18  Через це й зустрів на́товп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо.

12:19  Фарисеї тоді між собою казали: „Ви бачите, що нічо́го не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!“

12:20  А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі ге́ллени.

12:21  І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаї́ди Галілейської, і просили його та казали: „Ми хочемо, пане, побачити Ісуса“.

12:22  Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають.

12:23  Ісус же їм відповідає, говорячи: „Надійшла́ година, щоб Син Лю́дський просла́вивсь.

12:24  Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́.

12:25  Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж нена́видить душу свою на цім світі, — збереже її в вічне життя.

12:26  Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошану́є Отець.

12:27  Затривожена зараз душа Моя. І що Я пові́м? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю́...

12:28  Прослав, Отче, Ім'я́ Своє!“ Залуна́в тоді голос із неба: „І прославив, — і зно́ву прославлю!“

12:29  А наро́д, що стояв і почув, говорив: „Загреміло"! Інші казали: „Це ангол Йому говорив“!

12:30  Ісус відповів і сказав: „Не для Мене цей голос луна́в, а для вас.

12:31  Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде ви́гнаний звідси тепер.

12:32  І, як буду підне́сений з землі, то до Себе Я всіх притягну́“.

12:33  А Він це говорив, щоб зазна́чити, якою то смертю Він має померти.

12:34  А наро́д відповів Йому́: „Ми чули з Зако́ну, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Лю́дському Сину потрібно підне́сеному бути? Хто такий Цей Син Лю́дський?“

12:35  І сказав їм Ісус: „Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас те́мрява не обгорну́ла. А хто в те́мряві ходить, не знає, куди він іде.

12:36  Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали“. Промовивши це, Ісус відійшов, і схова́вся від них.

12:37  І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували,

12:38  щоб спра́вдилось слово пророка Ісаї, який провіща́в: „Хто повірив тому́, що ми, Господи, чули, а Господнє раме́но кому́ об'яви́лось?“

12:39  Тому́ не могли вони вірити, що зно́ву Ісая прорік:

12:40  „Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не наверну́лись, щоб Я їх уздоро́вив!“

12:41  Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіща́в.

12:42  Проте́ багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, — щоб не вигнано їх із синагоги.

12:43  Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу.

12:44  А Ісус підняв голос, та й промовляв: „Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене.

12:45  А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене.

12:46  Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у те́мряві не зоставався.

12:47  Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу́, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ.

12:48  Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю́: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно бу́де судити його!

12:49  Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, — то Він Мені заповідь дав, що́ Я маю казати та що́ говорити.

12:50  І відаю Я, що Його ота заповідь — то вічне життя. Тож що́ Я говорю́, то так говорю́, як Отець Мені розповіда́в.

Chapter 13

13:1  Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала годи́на Йому́ перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були́, до кінця полюбив їх.

13:2  Під час же вече́рі, як диявол уже був укинув у серце синові Си́мона — Юді Іскаріотському, щоб він видав Його́,

13:3  то Ісус, знавши те, що Отець віддав все Йому в руки, і що від Бога прийшов Він, і до Бога відходить,

13:4  устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника́ й підпері́зується.

13:5  Пото́му налив Він води до вмива́льниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушнико́м, що ним був підпере́заний.

13:6  І підходить до Си́мона Петра, а той каже Йому: „Ти, Господи, ми́тимеш но́ги мені?“

13:7  Ісус відказав і промовив йому: „Що́ Я роблю́, ти не знаєш тепер, але опісля́ зрозумієш“.

13:8  Говорить до Нього Петро: „Ти повік мені ніг не обмиєш!“ Ісус відповів йому: „Коли́ Я не вмию тебе, — ти не матимеш частки зо Мною“.

13:9  До Нього проказує Си́мон Петро: „Господи, — не самі мої но́ги, а й руки та го́лову!“

13:10  Ісус каже йому: „Хто обмитий, тільки но́ги обмити потребу́є, бо він чистий увесь. І ви чисті, — та не всі“.

13:11  Бо Він знав Свого зра́дника, тому то сказав: „Ви чисті не всі“.

13:12  Коли ж пообмива́в їхні но́ги, і одежу Свою Він надів, засів зно́ву за стіл і промовив до них: „Чи знаєте ви, що́ Я зробив вам?

13:13  Ви Мене називаєте: Учитель і Госпо́дь, — і добре ви кажете, бо Я є.

13:14  А коли обмив ноги вам Я, Госпо́дь і Вчитель, то повинні й ви один о́дному ноги вмивати.

13:15  Бо то Я вам при́клада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив.

13:16  Поправді, поправді кажу́ вам: Раб не більший за пана свого́, послане́ць же не більший від того, хто вислав його.

13:17  Коли знаєте це, то блаженні ви, якщо таке чините!

13:18  Не про всіх вас кажу́. Знаю Я, кого вибрав, але щоб збуло́ся Писа́ння: „Хто хліб споживає зо Мною, підняв той на Мене п'яту́ свою!“

13:19  Уже тепер вам кажу́, перше ніж те настане, щоб як станеться, ви ввірували, що то Я.

13:20  Поправді, поправді кажу́ вам: Хто приймає Мого посланця́, той приймає Мене; хто ж приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене!“

13:21  Промовивши це, затривожився духом Ісус, і осві́дчив, говорячи: „Поправді, поправді кажу́ вам, що один із вас видасть Мене!“

13:22  І озиралися учні один на одно́го, непевними бувши, про кого Він каже.

13:23  При столі, при Ісусовім лоні, був один з Його учнів, якого любив Ісус.

13:24  От цьому кивну́в Си́мон Петро та й шепну́в: „Запитай, — хто б то був, що про нього Він каже?“

13:25  І, пригорну́вшись до ло́ня Ісусового, той говорить до Нього: „Хто́ це, Господи?“

13:26  Ісус же відказує: „Це той, кому, умочивши, подам Я куска́“. І, вмочивши куска́, подав синові Си́мона, — Юді Іскаріо́тському!

13:27  За тим же куско́м тоді в нього ввійшов сатана́. А Ісус йому каже: „Що́ ти робиш — роби швидше“.

13:28  Але жоден із тих, хто був при столі, того не зрозумів, до чо́го сказав Він йому.

13:29  А тому́, що тримав Юда скриньку на гроші, то деякі ду́мали, ніби каже до нього Ісус: „Купи, що потрібно на свято для нас“, або щоб убогим подав що.

13:30  А той, узявши кусок хліба, зараз вийшов. Була ж ніч.

13:31  Тоді, як він вийшов, промовляє Ісус: „Тепер ось просла́вивсь Син Лю́дський, і в Ньому просла́вився Бог.

13:32  Коли в Ньому прославився Бог, то і Його Бог просла́вить у Собі, і зараз прославить Його!

13:33  Мої дітоньки, не довго вже бути Мені з вами! Ви шукати Мене будете, але́ — як сказав Я юдеям: „Куди Я йду, туди ви прибути не можете“, — те й вам говорю́ Я тепер.

13:34  Нову́ заповідь Я вам даю: Любіть один о́дного! Як Я вас полюбив, так любіть один о́дного й ви!

13:35  По то́му пізнають усі, що ви учні Мої, як бу́дете мати любов між собою“.

13:36  А Симон Петро Йому каже: „Куди, Господи, ідеш Ти?“ Ісус відповів: „Куди Я йду, туди ти́ тепер іти за Мною не можеш, але по́тім ти підеш за Мною“.

13:37  Говорить до Нього Петро: „Чому, Господи, іти за Тобою тепер я не мо́жу? За Те́бе я душу свою́ покладу́!“

13:38  Ісус відповідає: За Ме́не покладе́ш ти душу свою́? Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Півень не заспіває, як ти тричі зречешся Мене́.

Chapter 14

14:1  Неха́й серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!

14:2  Багато осе́ль у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготува́ти місце для вас?

14:3  А коли́ відійду́ й приготу́ю вам місце, Я зно́ву прийду́ й заберу́ вас до Себе, щоб де Я — були й ви.

14:4  А куди Я йду — дорогу ви знаєте“.

14:5  Говорить до Нього Хома́: „Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу?“

14:6  Промовляє до нього Ісус: „Я — дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене.

14:7  Коли б то були ви пізна́ли Мене, ви пізнали були б і Мого Отця. Відтепе́р Його знаєте ви, і Його бачили“.

14:8  Говорить до Нього Пилип: „Господи, покажи нам Отця, — і ви́стачить нам“!

14:9  Промовляє до нього Ісус: „Стільки ча́су Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: „Покажи нам Отця?“

14:10  Чи не віруєш ти, що Я — в Отці, а Отець — у Мені? Слова́, що Я вам говорю́, говорю не від Се́бе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті.

14:11  Повірте Мені, що Я — в Отці, а Отець — у Мені! Коли ж ні, то повірте за вчинки самі.

14:12  Поправді, поправді кажу́ вам: Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учи́нить, бо Я йду до Отця.

14:13  І коли що просити ви бу́дете в Іме́ння Моє, те вчиню́, щоб у Сині прославивсь Отець.

14:14  Коли бу́дете в Мене просити чого в Моє Йме́ння, то вчиню́.

14:15  Якщо Ви Мене любите, — Мої заповіді зберігайте!

14:16  І вблагаю Отця Я, — і Втіши́теля іншого дасть вам, щоб із вами повік перебува́в, —

14:17  Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебува́є, і в вас буде Він.

14:18  Я не кину вас си́ротами, — Я прибу́ду до вас!

14:19  Ще недовго, і вже світ Мене не побачить, але ви́ Мене бачити бу́дете, бо живу Я — і ви жити бу́дете!

14:20  Того дня пізна́єте ви, що в Своїм Я Отці, а ви в Мені, і Я в вас.

14:21  Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю́ Його, і об'явлюсь йому Сам“.

14:22  Запитує Юда, не Іскаріотський, Його: „Що то, Господи, що Ти нам об'явитися маєш, а не світові?“

14:23  Ісус відповів і до нього сказав: „Як хто любить Мене, той слово Моє берегти́ме, і Отець Мій полюбить його, і Ми при́йдемо до нього, і оселю закладе́мо в нього.

14:24  Хто не любить Мене, той не береже́ Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене.

14:25  Говорив це Я вам, бувши з вами.

14:26  Утіши́тель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я́ Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив.

14:27  Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не триво́житься, ані не лякається!

14:28  Чули ви, що Я вам говори́в: „Я відхо́джу, і вернуся до вас“. Якби́ ви любили Мене, то ви б ті́шилися, що Я йду до Отця, — бо більший за Мене Отець.

14:29  І тепер Я сказав вам, передніше, ніж сталося, щоб ви вірували, коли станеться.

14:30  Небагато вже Я говори́тиму з вами, бо надхо́дить князь світу цього, а в Мені він нічого не має,

14:31  та щоб світ зрозумів, що люблю́ Я Отця, і як Отець наказав Мені, так роблю́. Уставайте, — ходім звідсіля́!

Chapter 15

15:1  Я правдива Виногра́дина, а Отець Мій — Виногра́дар.

15:2  Усяку галу́зку в Мене, що плоду не прино́сить, Він відтина́є, але всяку, що плід родить, обчища́є її, щоб рясніше родила.

15:3  Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті.

15:4  Перебува́йте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позоста́неться на виногра́дині, так і ви, як в Мені перебува́ти не будете.

15:5  Я — Виноградина, ви — галу́ззя! Хто в Мені перебува́є, а Я в ньому, той рясно заро́джує, бо без Мене нічого чинити не можете ви.

15:6  Коли хто перебува́ти не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галу́зка, і всохне. І грома́дять їх, і кладуть на огонь, — і згорять.

15:7  Коли ж у Мені перебува́ти ви будете, а слова́ Мої позоста́нуться в вас, то просіть, чого хочете, — і станеться вам!

15:8  Отець Мій просла́виться в то́му, якщо рясно заро́дите й бу́дете учні Мої.

15:9  Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй!

15:10  Якщо бу́дете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебува́тимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його.

15:11  Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була́ ваша радість!

15:12  Оце Моя заповідь, — щоб любили один о́дного ви, як Я вас полюбив!

15:13  Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за дру́зів своїх.

15:14  Ви дру́зі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую.

15:15  Я вже більше не бу́ду раба́ми вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав дру́зями Я, бо Я вам об'явив усе те, що почув від Мого Отця.

15:16  Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настанови́в, щоб ішли ви й прино́сили плід, і щоб плід ваш зостався, щоб дав вам Отець, чого тільки попро́сите в Імення Моє.

15:17  Це Я вам заповідую, — щоб любили один о́дного ви!

15:18  Коли вас світ нена́видить, знайте, що Мене він знена́видів перше, як вас.

15:19  Коли б ви зо світу були́, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас нена́видить.

15:20  Пригадайте те слово, яке Я вам сказав: „Раб не більший за пана свого“. Як Мене переслі́дували, — то й вас переслідувати бу́дуть; як слово Моє зберігали, — берегти́муть і ваше.

15:21  Але все це робитимуть вам за Ім'я́ Моє, бо не знають Того, хто послав Мене.

15:22  Коли б Я не прийшов і до них не казав, то не мали б гріха́, а тепер вимо́вки не мають вони за свій гріх.

15:23  Хто Мене нена́видить, — і Мого Отця той нена́видить.

15:24  Коли б Я серед них не вчинив був тих діл, яких не чинив ніхто інший, то не мали б гріха́. Та тепер вони бачили, — і знена́виділи і Мене, і Мого Отця.

15:25  Та щоб спра́вдилось слово, що в їхнім Зако́ні написане: „Мене безпідставно знена́виділи!“

15:26  А коли Втіши́тель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, — Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене.

15:27  Та засві́дчте і ви, бо ви від початку зо Мною.

Chapter 16

16:1  Оце Я сказав вам, щоб ви не спокуси́лись.

16:2  Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподі́є, то ду́матиме, ніби службу приносить він Богові!

16:3  А це́ вам учинять, бо вони не пізнали Отця, ні Мене.

16:4  Але Я це сказав вам, щоб згадали про те, про що́ говорив був Я вам, як настане година. Цього вам не казав Я споча́тку, бо з вами Я був.

16:5  Тепер же до Того Я йду, Хто послав Мене, — і ніхто з вас Мене не питає: „Куди йдеш?“

16:6  Та від того, що це Я сказав вам, серце ваше напо́внилось смутком.

16:7  Та Я правду кажу́ вам: Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду́, Утіши́тель не при́йде до вас. А коли Я піду́, то пошлю вам Його.

16:8  А як при́йде, Він світові виявить про гріх, і про праведність і про суд:

16:9  тож про гріх, — що не вірують у Мене;

16:10  а про праведність, — що Я до Отця Свого йду, і Мене не побачите вже;

16:11  а про суд, — що засу́джений князь цього світу.

16:12  Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести.

16:13  А коли при́йде Він, Той Дух правди, Він вас попрова́дить до ці́лої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, — казатиме, і що має настати, — звістить вам.

16:14  Він прославить Мене, бо Він ві́зьме з Мого та й вам сповісти́ть.

16:15  Усе, що має Отець, то Моє; через те Я й сказав, що Він ві́зьме з Мого та й вам сповісти́ть.

16:16  Незаба́ром, — і Мене вже не бу́дете бачити, і знов незабаром — і Мене ви побачите, бо Я йду до Отця“.

16:17  А деякі з учнів Його говорили один до одно́го: „Що таке, що сказав Він до нас: „Незабаром, — і Мене вже не бу́дете бачити, і знов незаба́ром — і Мене ви побачите“, та: „Я йду до Отця“?

16:18  Гомоніли також: „Що таке, що говорить: „Незаба́ром“? Про що каже, не знаємо“.

16:19  Ісус же пізнав, що хочуть поспитати Його, і сказав їм: „Чи про це між собою міркуєте ви, що сказав Я: „Незаба́ром, — і вже Мене бачити не будете ви, і знов незаба́ром — і Мене ви побачите“?

16:20  Поправді, поправді кажу́ вам, що ви бу́дете плакати та голосити, а світ буде радіти. Сумувати ви бу́дете, але сум ваш обе́рнеться в радість!

16:21  Жу́риться жінка, що ро́дить, — бо настала година її. Як дитинку ж поро́дить вона, то вже не пам'ятає терпіння з-за ра́дощів, що людина зроди́лась на світ.

16:22  Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас зно́ву, — і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не віді́йме!

16:23  Ні про що ж того дня ви Мене не спитаєте. Поправді, поправді кажу́ вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Йме́ння, — Він дасть вам.

16:24  Не просили ви досі нічо́го в Ім'я́ Моє. Просіть — і отримаєте, щоб повна була ваша радість.

16:25  Оце все Я в при́тчах до вас говорив. Настає́ година, коли при́тчами Я вже не бу́ду до вас промовляти, але явно звіщу́ про Отця вам.

16:26  Того дня ви проси́тимете в Моє Ймення, і Я вам не кажу́, що вблагаю Отця Я за вас, —

16:27  бо Отець любить Сам вас за те, що ви полюбили Мене та й увірували, що Я вийшов від Бога.

16:28  Від Отця вийшов Я, і на світ Я прийшов. І знов покидаю Я світ та й іду до Отця“.

16:29  Його учні відказують: „Ось тепер Ти говориш відкрито, і жодної притчі не кажеш.

16:30  Тепер ві́даємо ми, що Ти знаєш усе, і потреби не маєш, щоб Тебе хто питав. Тому віруємо, що Ти вийшов від Бога!“

16:31  Ісус їм відповів: „Тепер віруєте?

16:32  Ото настає́ година, і вже настала, що ви розпоро́шитесь кожен у власне своє, а Мене ви Само́го покинете. Та не Сам Я, бо зо Мною Отець!

16:33  Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Стражда́ння зазна́єте в світі, — але бу́дьте відважні: Я світ переміг!“

Chapter 17

17:1  По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: „Прийшла, Отче, година, — прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе,

17:2  бо Ти дав Йому вла́ду над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому.

17:3  Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його.

17:4  Я прославив Тебе на землі, — доверши́в Я те ді́ло, що Ти дав Мені ви́конати.

17:5  І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав.

17:6  Я Ім'я́ Твоє виявив лю́дям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли́ Твоє слово.

17:7  Тепер пізнали вони, що все те, що Ти Мені дав, від Тебе похо́дить,

17:8  бо слова́, що дав Ти Мені, Я їм передав, — і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене.

17:9  Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, — Твої бо вони!

17:10  Усе бо Моє — то Твоє, а Твоє — то Моє, і просла́вивсь Я в них.

17:11  І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, — заховай в Ім'я́ Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!

17:12  Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Йме́ння Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призна́ченого на загибіль, щоб збуло́ся Писа́ння.

17:13  Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю́ Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою доскона́лу.

17:14  Я їм дав Твоє слово, але світ їх знена́видів, бо вони не від світу, як і Я не від світу.

17:15  Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого.

17:16  Не від світу вони, як і Я не від світу.

17:17  Освяти Ти їх правдою! Твоє слово — то правда.

17:18  Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх.

17:19  А за них Я посвячую в жертву Само́го Себе, щоб освячені правдою стали й вони.

17:20  Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього сло́ва ввірують у Мене,

17:21  щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я — у Тобі, щоб одно́ були в Нас і вони, — щоб увірував світ, що Мене Ти послав.

17:22  А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми.

17:23  Я — у них, а Ти — у Мені, щоб були́ досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив.

17:24  Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були́, де знахо́джуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, — бо Ти полюбив Мене перше закла́дин світу.

17:25  Отче Праведний! Хоча́ не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти.

17:26  Я ж Ім'я Твоє́ їм об'явив й об'явля́тиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була́ в них, а Я в них!“

Chapter 18

18:1  Промовивши це, Ісус вийшов із учнями Своїми на то́й бік потоку Кедро́ну, де був сад, до якого ввійшов Він та учні Його.

18:2  Але й Юда, що видав Його, знав те місце, бо там часто збирались Ісус й Його учні.

18:3  Отож Юда, узявши відділ ві́йська та службу від первосвящеників і фарисеїв, приходить туди із смолоски́пами, та з ліхтарями, та з зброєю.

18:4  А Ісус, усе ві́давши, що́ з Ним статися має, виходить та й каже до них: „Кого́ ви шукаєте?“

18:5  Йому відповіли: „Ісуса Назаряни́на“. Він говорить до них: „Це Я“! А стояв із ними й Юда, що видав Його.

18:6  I як тільки сказав їм: „Це Я“, вони подали́ся назад, та й на землю попа́дали.

18:7  І Він знов запитав їх: „Кого́ ви шукаєте?“ Вони ж відказали: „Ісуса Назаряни́на“.

18:8  Ісус відповів: „Я сказав вам, що це Я. Отож, як Мене ви шукаєте, то дайте оцим відійти “, —

18:9  щоб збулося те слово, що Він був сказав: „Я не втратив ніко́го із тих, кого дав Ти Мені“.

18:10  Тоді Си́мон Петро, меча мавши, його ви́хопив, і рубону́в раба́ первосвященика, — і відтя́в праве́ вухо йому́. А рабу́ на ім'я́ було Малх.

18:11  Та промовив Ісус до Петра: Всунь у пі́хви меча! Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?“

18:12  Відділ же війська та тисяцький і служба юдейська схопи́ли Ісуса, і зв'язали Його,

18:13  і повели Його перше до Анни, бо тестем доводивсь Кайяфі, що первосвящеником був того року.

18:14  Це ж був той Кайя́фа, що порадив юдеям, що ліпше померти люди́ні одній за наро́д.

18:15  А Симон Петро й інший учень ішли за Ісусом слідо́м. Той же учень відо́мий був первосвященикові, і ввійшов у двір первосвящеників із Ісусом.

18:16  А Петро за ворітьми стояв. Тоді вийшов той учень, що відо́мий був первосвященикові, і сказав ворота́рці, — і впровадив Петра.

18:17  І питає Петра ворота́рка служни́ця: „Ти хіба не з учнів Цього Чоловіка?“ Той відказує: „Ні!“

18:18  А раби й служба, розклавши огонь, стояли та й грілися, бо був холод. І Петро стояв із ними та грівся.

18:19  А первосвященик спитався Ісуса про учнів Його, і про науку Його.

18:20  Ісус Йому відповідь дав: „Я світові явно казав. Я постійно навчав у синагозі й у храмі, куди всі юдеї збираються, а таємно нічо́го Я не говорив.

18:21  Чого ти питаєш Мене? Поспитайся тих, що чули, що́ Я їм говорив. Отже, знають вони, про що Я говорив“.

18:22  А як Він це сказав, то один із присутньої там служби вдарив Ісуса в щоку́, говорячи: „То так відповідаєш первосвященикові?“

18:23  Ісус йому відповідь дав: „Якщо зле Я сказав, — покажи, що то зле; коли ж добре, — за що́ Мене б'єш?“

18:24  І відіслав Його Анна зв'язаним первосвященикові Кайяфі.

18:25  А Си́мон Петро стояв, гріючись. І сказали до нього: „Чи й ти не з учнів Його?“ Він відрікся й сказав: „Ні!“

18:26  Говорить один із рабів первосвященика, родич тому́, що йому Петро вухо відтя́в: „Чи тебе я не бачив у саду́ з Ним?“

18:27  І зно́ву відрікся Петро, — і заспівав півень хвилі тієї.

18:28  А Ісуса ведуть від Кайяфи в прето́рій. Був же ра́нок. Та вони не ввійшли до прето́рія, щоб не опога́нитись, а щоб їсти пасху.

18:29  Тоді вийшов Пилат назо́вні до них і сказав: „Яку ска́ргу приносите ви на Цього Чоловіка?“

18:30  Вони відповіли та й сказали йому: „Коли́ б Цей злочи́нцем не був, ми б Його тобі не видавали“.

18:31  А Пилат їм сказав: „Візьміть Його, та й за вашим Зако́ном судіть Його“. Юдеї сказали йому: „Нам не вільно нікого вбивати“, —

18:32  щоб збулося Ісусове слово, що його Він прорік, зазначаючи, якою то смертю Він має померти.

18:33  Тоді зно́ву Пилат увійшов у прето́рій, і покликав Ісуса, і до Нього сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“

18:34  Ісус відповів: „Чи від себе самого питаєш ти це, чи то інші тобі говорили про Мене?“

18:35  Пилат відповів: „Чи ж юде́янин я? Твій наро́д та первосвященики мені Тебе видали. Що таке Ти вчинив?“

18:36  Ісус відповів: „Моє Царство не із світу цього́. Якби із цього світу було́ Моє Царство, то служба Моя́ воювала б, щоб не ви́даний був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси“.

18:37  Сказав же до Нього Пила́т: „Так Ти Цар?“ Ісус відповів: „Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засві́дчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос“.

18:38  Говорить до Нього Пила́т: „Що є правда?“ І сказавши оце, до юдеїв знов вийшов, та й каже до них: „Не знахо́джу Я в Ньому провини нія́кої.

18:39  Та ви маєте зви́чай, щоб я випустив вам одно́го на Пасху. Чи хочете отже, — відпущу́ вам Царя Юдейського?“

18:40  Та зно́ву вони зняли крик, вимагаючи: „Не Його, а Вара́вву!“ А Вара́вва був злочи́нець.

Chapter 19

19:1  От тоді взяв Ісуса Пилат, та й звелів збичува́ти Його.

19:2  Вояки́ ж, сплівши з те́рну вінка, Йому покла́ли на голову, та багряни́цю наділи на Нього,

19:3  і приступали до Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І били по щоках Його.

19:4  Тоді вийшов назо́вні ізно́ву Пилат та й говорить до них: „Ось Його я виво́джу назо́вні до вас, щоб ви перекона́лись, що провини нія́кої в Нім не знахо́джу“.

19:5  І вийшов назо́вні Ісус, у терно́вім вінку та в багря́нім плащі. А Пилат до них каже: „Оце Чоловік!“

19:6  Як зобачили ж Його первосвященики й служба, то закричали, говорячи: „Розіпни́, розіпни́!“ Пилат каже до них: „То візьміть Його ви й розіпні́ть, — бо провини я в Нім не знахо́джу!“

19:7  Відказали юдеї йому: „Ми маємо Зако́на, а за Зако́ном Він мусить умерти, — бо за Божого Сина Себе видавав!“

19:8  Як зачув же Пилат оце слово, налякався ще більш,

19:9  і вернувся в прето́рій ізно́ву, і питає Ісуса: „Звідки Ти?“ Та Ісус йому відповіді не подав.

19:10  І каже до Нього Пилат: „Не говориш до мене? Хіба ж Ти не знаєш, що маю я вла́ду розп'я́сти Тебе, і маю вла́ду Тебе відпустити?“

19:11  Ісус відповів: „Надо Мною ти жодної вла́ди не мав би, коли б тобі зве́рху не да́но було́; тому більший гріх має той, хто Мене тобі ви́дав“.

19:12  Після цього Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали, говорячи: „Якщо Його пустиш, то не ке́сарів при́ятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться ке́сареві“.

19:13  Як зачув же Пилат оце слово, то вивів назо́вні Ісуса, і засів на судде́ве сиді́ння, на місці, що зветься літострото́н, по-гебрейському ж гавва́та.

19:14  Був то ж день Пригото́влення Пасхи, година була — близько шостої. І він каже юдеям: „Ось ваш Цар!“

19:15  Та вони закричали: „Геть, геть із Ним! Розіпни́ Його!“ Пилат каже до них: „Царя вашого маю розп'я́сти?“ Первосвященики відповіли: „Ми не маєм царя, окрім ке́саря!“

19:16  Ось тоді він їм видав Його, щоб розп'я́сти.

19:17  І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Черепо́вищем зване, по-гебрейському Голго́фа.

19:18  Там Його розп'яли́, а з Ним ра́зом двох інших, з одно́го та з другого боку, а Ісуса всере́дині.

19:19  А Пилат написав і на́писа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: „Ісус Назаряни́н, Цар Юдейський“.

19:20  І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп'я́тий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано.

19:21  Тож сказали Пилатові юдейські первосвященики: „Не пиши: Цар Юдейський, але що Він Сам говорив: Я — Цар Юдейський.

19:22  Пилат відповів: „Що я написав — написав!“

19:23  Розп'я́вши ж Ісуса, вояки́ взяли одіж Його, та й поділили на чотири частини, по частині для кожного вояка́, теж і хіто́на. А хіто́н був не шитий, а ви́тканий ці́лий відве́рху.

19:24  Тож сказали один до одно́го: „Не будемо дерти його, але же́реба киньмо на нього, — кому припаде́“. Щоб збуло́ся Писа́ння: „Поділили одежу Мою між собою, і метну́ли про шату Мою жеребка́“. Вояки ж це й зробили.

19:25  Під хрестом же Ісуса стояли — Його мати, і сестра Його матері, Марія Клео́пова, і Марія Магдали́на.

19:26  Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: „Оце, жоно, твій син!“

19:27  Потім каже до учня: „Оце мати твоя!“ І з тієї години той учень узяв її до себе.

19:28  Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писа́ння, проказує: „Пра́гну!“

19:29  Тут стояла посу́дина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом напо́внивши, і на трости́ну її настромивши, підне́сли до уст Його.

19:30  А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: „Звершилось!“ І, голову схиливши, віддав Свого духа.

19:31  Був же день Приго́товлення, тож юдеї, щоб тіла́ на хресті не зосталися в суботу, — був бо Великдень тієї суботи — просили Пилата зламати голі́нки розп'я́тим, і зняти.

19:32  Тож прийшли вояки́ й поламали голі́нки першому й другому, що розп'я́тий з Ним був.

19:33  Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голі́нок Йому не зламали,

19:34  та один з воякі́в списом бо́ка Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода.

19:35  І самовидець засвідчив, і правдиве свідо́цтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви.

19:36  Бо це сталось тому́, щоб збулося Писа́ння: „Йому кості ламати не бу́дуть!“

19:37  І знов друге Писа́ння говорить: „Дивитися будуть на Того, Кого́ проколо́ли“.

19:38  Потім Йо́сип із Арімате́ї, що був учень Ісуса, але потайни́й, — бо боявся юдеїв, — став просити Пилата, щоб тіло Ісусове взяти. І дозволив Пилат. Тож прийшов він, і взяв тіло Ісусове.

19:39  Прибув також і Никоди́м, — що давніше прихо́див вночі до Ісуса, — і сми́рну приніс, із ало́єм помішану, щось літрів із сто.

19:40  Отож, узяли вони тіло Ісусове, та й обгорнули його у полотно́ із па́хощами, як є зви́чай ховати в юдеїв.

19:41  На тім місці, де Він був розп'я́тий, знахо́дився сад, а в саду́ новий гріб, що в ньому ніко́ли ніхто не лежав.

19:42  Тож отут, — з-за юдейського дня Пригото́влення — вони покла́ли Ісуса, бо побли́зу був гріб.

Chapter 20

20:1  А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було́, прийшла Марія Магдали́на до гро́бу, та й бачить, що камінь від гро́бу відва́лений.

20:2  Тож біжить вона та й прибуває до Си́мона Петра, та до другого учня, що Ісус його любив, та й каже до них: „Взяли́ Господа з гро́бу, і ми не знаємо, де́ покла́ли Його!“

20:3  Тоді вийшов Петро й другий учень, і до гро́бу пішли.

20:4  Вони ж бігли оби́два укупі, але другий той учень попе́реду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув.

20:5  І, нахили́вшися, бачить — лежить полотно... Але він не ввійшов.

20:6  Прибува́є і Си́мон Петро, що слідко́м за ним біг, і входить до гробу, і полотно оглядає, що лежало,

20:7  і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащани́цею, але о́сторонь, зго́рнена, в іншому місці.

20:8  Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, — і ввірував.

20:9  Бо ще не розуміли з Писа́ння вони, що Він має воскре́снути з мертвих.

20:10  І учні верну́лися знову до се́бе.

20:11  А Марія стояла при гро́бі назо́вні та й плакала. Плачучи́, нахилилась до гробу.

20:12  І бачить два Анголи́, що в білім сиділи, — один у голова́х, а другий у ніг, де лежало Ісусове тіло.

20:13  І говорять до неї вони: „Чого плачеш ти, жінко?“ Та відказує їм: „Узяли́ мого Господа, і я не знаю, де Його покла́ли.

20:14  І, сказавши оце, оберну́лась назад, і бачить Ісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Ісус.

20:15  Промовляє до неї Ісус: „Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш?“ Вона ж, думаючи, що то садівни́к, говорить до Нього: „Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де́ покла́в ти Його, — і Його я візьму́!“

20:16  Ісус мовить до неї: „Маріє!“ А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: „Раббуні́!“ цебто: „Учителю мій!“

20:17  Говорить до неї Ісус: „Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розпові́ж: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!“

20:18  Іде Марія Магдалина, та й учням звіща́є, що бачила Господа, і Він це їй сказав.

20:19  Того ж дня — дня першого в тижні, — коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були́, були за́мкнені, — бо боялись юдеїв, — з'явився Ісус, і став посере́дині, та й промовляє до них: „Мир вам!“

20:20  І, сказавши оце, показав Він їм ру́ки та бо́ка. А учні зраділи, побачивши Господа.

20:21  Тоді зно́ву сказав їм Ісус: „Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!“

20:22  Сказавши оце, Він дихну́в, і говорить до них: „Прийміть Духа Святого!

20:23  Кому гріхи про́стите, — про́стяться їм, а кому затри́маєте, — то затри́маються!“

20:24  А Хома́, один з Дванадцятьох, званий Близню́к, із ними не був, як прихо́див Ісус.

20:25  Інші ж учні сказали йому: „Ми бачили Господа!“ А він відказав їм: „Коли на руках Його зна́ку відцвя́шного я не побачу, і пальця свого́ не вкладу́ до відцвя́шної рани, і своєї руки не вкладу́ до боку Його, — не ввірую!“

20:26  За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома́. І, як за́мкнені двері були́, прийшов Ісус, і став посере́дині та й проказав: „Мир вам!“

20:27  Потім каже Хомі: „Простягни́ свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади́ до бо́ку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!“

20:28  А Хома відповів і сказав Йому: „Господь мій і Бог мій!“

20:29  Промовляє до нього Ісус: „Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!“

20:30  Багато ж і інших озна́к учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані.

20:31  Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я́ Його!

Chapter 21

21:1  Після цього з'явивсь Ісус знов Своїм учням над морем Тіверія́дським. А з'явився отак.

21:2  Укупі були Си́мон Петро, і Хома́, званий Близню́к, і Натанаїл, із Кани́ Галілейської, і оби́два сини Зеведе́єві, і двоє інших із учнів Його.

21:3  Говорить їм Си́мон Петро: „Піду риби влови́ти“. Вони кажуть до нього: „І ми піде́мо з тобою“. І пішли вони, і всіли до чо́вна. Та ночі тієї нічого вони не влови́ли.

21:4  А як ра́нок настав, то Ісус став над берегом, але учні не знали, що то́ був Ісус.

21:5  Ісус тоді каже до них: „Чи не маєте, діти, якоїсь поживи?“ — „Ні“, вони відказали.

21:6  А Він їм сказав: „Закиньте не́вода право́руч від чо́вна, то й зна́йдете!“ Вони кинули, — і вже не могли його витягнути із-за бе́злічі риби.

21:7  Тоді учень, якого любив був Ісус, говорить Петрові: „Це ж Госпо́дь!“ А Си́мон Петро, як зачув, що Господь то, накинув на себе оде́жину, — бо він був наги́й, — та й кинувся в море.

21:8  Інші ж учні, що були недалеко від берега — якихось ліктів з двісті — припливли чо́вником, тягнучи не́вода з рибою.

21:9  А коли вони вийшли на землю, то бачать розло́жений жар , а на нім рибу й хліб.

21:10  Ісус каже до них: „Принесіть тієї риби, що оце ви влови́ли!“

21:11  Пішов Си́мон Петро та й на землю ви́тягнув не́вода, повного риби великої, — сто п'ятдесят три. І хоч стільки було її, — не продерся проте не́від.

21:12  Ісус каже до учнів: „Ідіть, сні́дайте!“ А з учнів ніхто не нава́жився спитати Його: „Хто Ти такий?“ Бо знали вони, що Госпо́дь то.

21:13  Тож підходить Ісус, бере хліб і дає їм, так само ж і рибу.

21:14  Це вже втретє з'явився Ісус Своїм учням, як із мертвих воскре́с.

21:15  Як вони вже посні́дали, то Ісус промовляє до Си́мона Петра: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи ти лю́биш мене́ бі́льше цих?“ Той каже Йому́: „Так, Го́споди, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє йому: „Паси ягнята Мої!“

21:16  І говорить йому Він удруге: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи ти любиш Мене?“ Той каже Йому: „Так, Господи, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє йому: „Паси ві́вці Мої!“

21:17  Утретє Він каже йому́: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи кохаєш Мене?“ Засмутився Петро, що спитав його втретє: „Чи кохаєш Мене?“ І він каже Йому: „Ти все ві́даєш, Господи, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє до нього Ісус: „Паси вівці Мої!

21:18  Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли був ти молодший, то ти сам підпері́зувався, і ходив, куди́ ти бажав. А коли постарі́єш, — свої руки простя́гнеш, і інший тебе підпере́же, і поведе́, куди не захочеш“.

21:19  А оце Він сказав, щоб зазначити, якою то смертю той Бога просла́вить. Сказавши таке, Він говорить йому: „Іди за Мною!“

21:20  Обернувся Петро, та й ось бачить, що за ним слідкома́ йде той учень, якого любив Ісус, який на вечері до ло́ня Йому був схилився й спитав: „Хто, Господи, видасть Тебе?“

21:21  Петро, як побачив того, говорить Ісусові: „Господи, — цей же що?“

21:22  Промовляє до нього Ісус: „Якщо Я схотів, щоб він позоста́вся, аж поки прийду́, — що до то́го тобі? Ти йди за Мною!“

21:23  І це слово розне́слось було́ між брата́ми, що той учень не вмре. Проте́ Ісус не сказав йому, що не вмре, а: „Якщо Я схотів, щоб він позоста́вся, аж поки прийду́, — що до то́го тобі?“

21:24  Це той учень, що сві́дчить про це, що й оце написав. І знаємо ми, що правдиве свідо́цтво його!

21:25  Багато є й іншого, що Ісус учинив. Але ду́маю, що коли б написати про все те зокре́ма про кожне, то й сам світ не вмістив би написаних книг! Амі́нь.