UkrOgienko - Matthew

Chapter 1

1:1  Книга родово́ду Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового:

1:2  Авраа́м породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його.

1:3  Юда ж породив Фаре́са та За́ру від Тама́ри. Фаре́с же породив Есро́ма, а Есро́м породив Арама.

1:4  А Ара́м породив Амінадава, Амінада́в же породив Наассона, а Наассо́н породив Салмона.

1:5  Салмо́н же породив Воо́за від Раха́ви, а Воо́з породив Йовіда від Рути, Йовід же породив Єссея.

1:6  А Єссе́й породив царя Давида, Давид же породив Соломона від Урі́євої.

1:7  Соломо́н же породив Ровоама, а Ровоа́м породив Авію, а Аві́я породив Асафа.

1:8  Аса́ф же породив Йосафата, а Йосафа́т породив Йорама, Йора́м же породив Озію.

1:9  Озі́я ж породив Йоатама, а Йоата́м породив Ахаза, Аха́з же породив Єзекію.

1:10  А Єзекі́я породив Манасію, Манасі́я ж породив Амоса, а Амо́с породив Йосію.

1:11  Йосі́я ж породив Йояки́ма, Йояки́м породи́в Єхонію й братів його за вавилонського пересе́лення.

1:12  А по вавилонськім пересе́ленні Єхо́нія породив Салатіїля, а Салатіїль породив Зорова́веля.

1:13  Зорова́вель же породив Авіюда, а Авію́д породив Еліякима, а Еліяки́м породив Азора.

1:14  Азо́р же породив Садока, а Садо́к породив Ахіма, а Ахі́м породив Еліюда.

1:15  Елію́д же породив Елеазара, а Елеаза́р породив Маттана, а Матта́н породив Якова.

1:16  А Яків породив Йо́сипа, мужа Марі́ї, що з неї родився Ісу́с, зва́ний Христо́с.

1:17  А всіх поколінь від Авраама аж до Давида — чотирна́дцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського пересе́лення — чотирна́дцять поколінь, і від вавилонського пересе́лення до Христа — поколінь чотирна́дцять.

1:18  Наро́дження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йо́сипом, то перш, ніж зійшлися вони, ви́явилося, що вона має в утро́бі від Духа Святого.

1:19  А Йо́сип, муж її, бувши праведний, і не бажавши осла́вити її, хотів тайкома́ відпустити її.

1:20  Коли ж він те поду́мав, ось з'явивсь йому а́нгол Господній у сні, промовляючи: „Йо́сипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружи́ну свою, бо зача́те в ній — то від Духа Святого.

1:21  І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йме́ння Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів.

1:22  А все оце сталось, щоб збуло́ся ска́зане пророком від Господа, який провіщає:

1:23  „Ось діва в утробі зачне́, і Сина породить, і назвуть Йому Йме́ння Еммануїл“, що в перекладі є: З нами Бог“.

1:24  Як прокинувся ж Йо́сип зо сну, то зробив, як звелів йому ангол Господній, — і прийняв він дружи́ну свою.

1:25  І не знав він її, аж Сина свого первородженого вона породила, а він дав Йому йме́ння Ісу́с.

Chapter 2

2:1  Коли ж народився Ісус у Вифлеємі Юдейськім, за днів царя І́рода, то ось мудреці прибули́ до Єрусалиму зо сходу,

2:2  і питали: „Де́ наро́джений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зо́рю Його́, і прибули́ поклонитись Йому“.

2:3  І, як зачув це цар І́род, занепоко́ївся, і з ним увесь Єрусалим.

2:4  І, зібравши всіх первосвящеників і книжників лю́дських, він випитував у них, де́ має Христос народитись?

2:5  Вони ж відказали йому́: „У Вифлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так:

2:6  „І ти, Вифлеє́ме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'я́виться Вождь, що буде Ві́н па́сти наро́д Мій ізраїльський“.

2:7  Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випи́тував їх про час, коли з'явилась зоря́.

2:8  І він відіслав їх до Вифлеєму, говорячи: „Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитя́тко; а як зна́йдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому́“.

2:9  Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря́, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зве́рху, де Дитя́тко було́.

2:10  А бачивши зо́рю, вони надзвичайно зраділи.

2:11  І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому́. І, відчини́вши скарбниці свої, підне́сли Йому свої да́ри: золото, ладан та смирну.

2:12  А вві сні остережені, щоб не верта́тись до Ірода, відійшли вони іншим шляхо́м до своєї землі.

2:13  Як вони ж відійшли, ось ангол Господній з'явивсь у сні Йо́сипові та й сказав: „Уставай, візьми Дитя́тко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу́ тобі, бо Дитя́тка шукатиме Ірод, щоб Його́ погубити“.

2:14  І він устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту.

2:15  І він там зоставався аж до смерти Іродової, щоб збуло́ся сказане від Господа пророком, який провіщає: „Із Єгипту покликав Я Сина Свого́“.

2:16  Спостеріг тоді Ірод, що ті мудреці насміялися з нього, та й розгнівався дуже, і послав повбивати в Вифлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за ча́сом, що його в мудреців він був ви́питав.

2:17  Тоді спра́вдилось те, що сказав Єремі́я пророк, промовляючи:

2:18  „Чути голос у Рамі, плач і рида́ння та голосі́ння велике: Рахиль плаче за ді́тьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх“.

2:19  Коли ж Ірод умер, ось ангол Господній з'явився в Єгипті вві сні Йо́сипові, та й промовив:

2:20  „Уставай, візьми Дитя́тко та матір Його́, та йди в землю Ізраїлеву, бо вимерли ті, хто шука́в душу Дитини“.

2:21  І він устав, узяв Дитя́тко та матір Його́, і прийшов у землю Ізраїлеву.

2:22  Та прочувши, що царю́є в Юдеї Архела́й, — замість Ірода, батька свого, — побоявся піти туди він. А вві сні остере́жений, відійшов до країв галілейських.

2:23  А прибувши, оселився у місті, на ім'я́ Назаре́т, щоб збулося пророками сказане, що Він Назаряни́н буде зва́ний.

Chapter 3

3:1  Тими ж днями прихо́дить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській,

3:2  та й каже: „Покайтесь, бо набли́зилось Царство Небесне!“

3:3  Бо він той, що про нього сказав Ісая пророк, промовляючи: „Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому́!“

3:4  Сам же Іван мав одежу собі з верблю́жого во́лосу, і пояс ремінний на сте́гнах своїх; а пожива для нього була́ сарана́ та мед польови́й.

3:5  Тоді до нього вихо́див Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорда́нська око́лиця,

3:6  і в річці Йорда́ні христились від нього, і визнавали гріхи свої.

3:7  Як побачив же він багатьох фарисе́їв та саддуке́їв що приходять на хрищення, то промовив до них: „Роде зміїний, — хто вас надоуми́в утікати від гніву майбутнього?

3:8  Отож, — учиніть гідний плід покая́ння!

3:9  І не ду́майте говорити в собі: „Ми маємо отця Авраама“. Кажу́ бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього камі́ння!

3:10  Бо вже до корі́ння дерев і сокира прикла́дена: кожне ж дерево, що доброго пло́ду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене.

3:11  Я хрищу́ вас водою на покая́ння, але Той, Хто йде по мені, поту́жніший від мене: я недосто́йний понести взуття́ Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем.

3:12  У руці Своїй має Він ві́ячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засі́ків, а полову попа́лить ув огні невгаси́мім“.

3:13  Тоді прибуває Ісус із Галілеї над Йорда́н до Івана, щоб христитись від ньо́го.

3:14  Але перешкоджа́в він Йому й говорив: „Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?“

3:15  А Ісус відповів і сказав йому: „Допусти це тепер, бо так годи́ться нам ви́повнити усю праведність“. Тоді допустив він Його.

3:16  І охристившись, Ісус зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і схо́див на Нього.

3:17  І ось голос почувся із неба: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав!“

Chapter 4

4:1  Потому Ісус був пове́дений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокуша́в.

4:2  І по́стив Він сорок день і сорок ноче́й, а вкінці зголодні́в.

4:3  І ось приступив до Нього споку́сник, і сказав: „Коли Ти Син Божий, скажи, щоб камі́ння це стало хліба́ми!“

4:4  А Він відповів і промовив: „Написано: Не хлібом самим буде жити люди́на, але кожним словом, що походить із уст Божих“.

4:5  Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на нарі́жника храму,

4:6  та й каже Йому: „Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бо ж написано: „Він накаже про Тебе Своїм Ангола́м, і вони на руках понесу́ть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги́“.

4:7  Ісус відказав йому: „Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого!“

4:8  Знов диявол бере Його на височе́зную го́ру, і показує Йому всі царства на світі та їхню славу,

4:9  та й каже до Нього: „Це все Тобі дам, якщо впаде́ш і мені Ти покло́нишся!“

4:10  Тоді каже до нього Ісус: „Відійди, сатано! Бо ж написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одно́му Йому!“

4:11  Тоді позоставив диявол Його. І ось анголи́ приступили, і служили Йому́.

4:12  Як довідавсь Ісус, що Івана ув'я́знено, перейшов у Галілею.

4:13  І, покинувши Він Назаре́та, прийшов й оселився в Капернау́мі примо́рськім, на границі країн Завуло́нової й Нефтали́мової,

4:14  щоб спра́вдилось те, що сказав Іса́я пророк, промовляючи:

4:15  „Завуло́нова зе́мле, і Нефтали́мова зе́мле, за Йорда́ном при мо́рській дорозі, Галіле́є поганська!

4:16  Наро́д, що в темно́ті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло“.

4:17  Із того ча́су Ісус розпочав проповідувати й промовляти: „Покайтеся, бо набли́зилось Царство Небесне!“

4:18  Як прохо́див же Він поблизу́ Галілейського моря, то побачив двох братів: Си́мона, що зветься Петром, та Андрія, його брата, що не́вода в море закида́ли, — бо рибалки були́.

4:19  І Він каже до них: „Ідіть за Мною, — Я зроблю́ вас ловця́ми людей!“

4:20  І вони зараз покинули сі́ті, та й пішли вслід за Ним.

4:21  І, далі пішовши звідти, Він побачив двох інших братів, — Зеведе́євого сина Якова та Івана, його брата, із Зеведе́єм, їхнім ба́тьком, що ла́годили свого не́вода в чо́вні, — і покликав Він їх.

4:22  Вони зараз залиши́ли чо́вна та батька свого́, — та й пішли вслід за Ним.

4:23  І ходив Він по всій Галілеї, по їхніх синаго́гах навчаючи, та Єва́нгелію Царства проповідуючи, і вздоро́влюючи всяку неду́гу, і всяку неміч між людьми.

4:24  А чутка про Нього пішла по всій Си́рії. І водили до Нього недужих усіх, хто терпів на різні хвороби та муки, і біснуватих, і сновид, і розсла́блених, — і Він їх уздоровля́в.

4:25  І багато людей ішло за Ним і з Галілеї, і з Десятимістя, і з Єрусалиму, і з Юдеї, і з Зайорда́ння.

Chapter 5

5:1  І, побачивши на́товп, Він вийшов на го́ру. А як сів, підійшли Його у́чні до Нього.

5:2  І, відкривши уста́ Свої, Він навчати їх став, промовляючи:

5:3  „Блаже́нні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.

5:4  Блаженні засму́чені, бо вони будуть утішені.

5:5  Блаженні ла́гідні, бо землю вспадку́ють вони.

5:6  Блаженні голодні та спра́гнені праведности, бо вони нагодо́вані будуть.

5:7  Блаженні милости́ві, бо помилувані вони будуть.

5:8  Блаженні чисті́ серцем, бо вони будуть бачити Бога.

5:9  Блаженні миротво́рці, бо вони синами Божими стануть.

5:10  Блаженні ви́гнані за праведність, бо їхнє Ца́рство Небесне.

5:11  Блаженні ви, як ганьби́ти та гнати вас бу́дуть, і будуть облу́дно на вас нагово́рювати всяке слово лихе ради Мене.

5:12  Радійте та веселі́ться, — нагорода бо ваша велика на небеса́х! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.

5:13  Ви — сіль землі. Коли сіль ізвітрі́є, то чим насолити її? Не придасться вона вже ніна́що, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми.

5:14  Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верхови́ні гори.

5:15  І не запалюють світла, щоб поставити його під посу́дину, але на світи́льник, — і світить воно всім у домі.

5:16  Отак ваше світло нехай світить перед людьми́, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі.

5:17  Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, — Я не руйнувати прийшов, але ви́конати.

5:18  Попра́вді ж кажу́ вам: доки небо й земля не мине́ться, — ані йота єдина, ані жоден значок із Зако́ну не мине́ться, аж поки не збудеться все.

5:19  Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчи́ть, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчи́ть, той стане великим у Царстві Небеснім.

5:20  Кажу́ бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не вві́йдете в Царство Небесне!

5:21  Ви чули, що було́ стародавнім наказане: „Не вбивай, а хто вб'є, підпадає він су́дові“.

5:22  А Я вам кажу́, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: „рака́“, підпадає верховному су́дові, а хто скаже „дурний“, підпадає геєнні огне́нній.

5:23  Тому́, коли принесеш ти до же́ртівника свого да́ра, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, —

5:24  залиши́ отут да́ра свого перед же́ртівником, і піди, примирись перше з братом своїм, — і тоді поверта́йся, і принось свого да́ра.

5:25  Зо своїм супроти́вником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супроти́вник судді́ не віддав, а суддя́ щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в'язни́ці не вкинули.

5:26  Поправді кажу́ тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси́ ти й останнього ше́ляга !

5:27  Ви чули, що сказано: „Не чини пере́любу“.

5:28  А Я вам кажу́, що кожен, хто на жінку поди́виться із пожадли́вістю, той уже вчинив із нею пере́люб у серці своїм.

5:29  Коли праве око твоє спокуша́є тебе, — його ви́бери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вки́нене.

5:30  І як прави́ця твоя спокуша́є тебе, — відітни́ її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вки́нене.

5:31  Також сказано: „Хто дружи́ну свою відпускає, нехай дасть їй листа розводо́вого“.

5:32  А Я вам кажу́, що кожен, хто пускає дружи́ну свою, крім провини розпу́сти, той доводить її до пере́любу. І хто з відпущеною побере́ться, той чинить пере́люб.

5:33  Ще ви чули, що було́ стародавнім наказане: „Не клянись неправдиво“, але „вико́нуй клятви свої перед Господом“.

5:34  А Я вам кажу́ не клясти́ся зовсі́м: ані небом, бо воно престол Божий;

5:35  ні землею, бо підні́жок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;

5:36  не клянись головою своєю́, — бо навіть однієї волоси́нки ти не можеш учинити білою чи чорною.

5:37  Ваше ж слово хай бу́де: „так-так“, „ні-ні“. А що більше над це, то те від лукавого.

5:38  Ви чули, що сказано: „Око за око, і зуб за зуба“.

5:39  А Я вам кажу́ не проти́витись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку́ твою, — підстав йому й другу.

5:40  А хто хоче тебе позива́ти й забрати сорочку твою, — віддай і плаща йому.

5:41  А хто силувати тебе бу́де відбу́ти подорожнє на милю одну, — іди з ним навіть дві.

5:42  Хто просить у тебе — то дай, а хто хоче пози́чити в тебе — не відве́ртайсь від нього.

5:43  Ви чули, що сказано: „Люби свого ближнього, і нена́видь свого ворога“.

5:44  А Я вам кажу́: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто нена́видить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,

5:45  щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує схо́дитн сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних.

5:46  Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й ми́тники роблять?

5:47  І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що́ ж особливого робите? Чи й пога́ни не чинять отак?

5:48  Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!

Chapter 6

6:1  Стережіться виставляти свою ми́лостиню перед людьми́, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі.

6:2  Отож, коли чиниш ти ми́лостиню, не сурми́ перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою!

6:3  А як ти чиниш ми́лостиню, — хай не знатиме ліва рука твоя, що́ робить прави́ця твоя,

6:4  щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.

6:5  А як мо́литеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехре́стях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою!

6:6  А ти, коли мо́лишся, „увійди до своєї комі́рчини, зачини свої двері, і помолися“ Отцеві своєму, що в таїні́; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.

6:7  А як молитеся, не прока́зуйте за́йвого, як ті погани, — бо ду́мають, ніби вони бу́дуть ви́слухані за своє велемо́вство.

6:8  Отож, не вподобля́йтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребу́єте, ще раніше за ваше проха́ння!

6:9  Ви ж моліться отак: „Отче наш, що на небі! Нехай святиться Ім'я́ Твоє,

6:10  нехай при́йде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

6:11  Хліба нашого щоденного дай нам сьогодні.

6:12  І прости нам довги́ наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим.

6:13  I не введи нас у випробо́вування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амі́нь “.

6:14  Бо як лю́дям ви про́стите про́гріхи їхні, то про́стить і вам ваш Небесний Отець.

6:15  А коли ви не бу́дете лю́дям прощати, то й Отець ваш не простить вам про́гріхів ваших.

6:16  А як по́стите, то не будьте сумні́, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що по́стять вони. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою!

6:17  А ти, коли по́стиш, намасти́ свою голову, і лице своє вмий,

6:18  щоб ти по́сту свого не виявив лю́дям, а Отцеві своєму, що в таїні́; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.

6:19  Не складайте ска́рбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злоді́ї підко́пуються й викрадають.

6:20  Складайте ж собі ска́рби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підко́пуються та не кра́дуть.

6:21  Бо де скарб твій, — там бу́де й серце твоє!

6:22  Око — то світи́льник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле.

6:23  А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є те́мрява, — то яка ж то велика та те́мрява!

6:24  Ніхто двом панам служити не може, — бо або одно́го знена́видить, а дру́гого буде любити, або буде трима́тись одно́го, а другого зне́хтує. Не можете Богові служити й мамо́ні.

6:25  Через те вам кажу́: Не журіться про життя́ своє́ — що́ будете їсти та що́ будете пити, ні про тіло своє, — у що́ зодягне́теся. Чи ж не більше від їжі життя́, а від одягу тіло?

6:26  Погляньте на птахі́в небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?

6:27  Хто ж із вас, коли жу́риться, зможе дода́ти до зро́сту свого бодай ліктя одно́го?

6:28  І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові́ ліле́ї, як зроста́ють вони, — не працюють, ані не пряду́ть.

6:29  А Я вам кажу́, що й сам Соломо́н у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них.

6:30  І коли польову́ ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до пе́чі вкидається, Бог отак зодягає, — скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!

6:31  Отож, не журіться, кажучи: Що́ ми будемо їсти, чи: Що́ будемо пити, або: У що́ ми зодя́гнемось?

6:32  Бож усьо́го того́ погани шука́ють; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно.

6:33  Шукайте ж найперш Царства Божого й праведности Його́, — а все це́ вам додасться.

6:34  Отож, не журіться про за́втрашній день, — бо завтра за себе само́ поклопо́четься. Кожний день має до́сить своєї турбо́ти!

Chapter 7

7:1  Не судіть, щоб і вас не судили;

7:2  бо яким судо́м судити бу́дете, таким же осу́дять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам.

7:3  І чого́ в оці брата свого́ ти за́скалку бачиш, коло́ди ж у вла́сному оці не чуєш?

7:4  Або як ти скажеш до брата свого́: „Давай вийму я за́скалку з ока твого́“, коли он колода у вла́сному оці?

7:5  Лицеміре, — вийми перше коло́ду із вла́сного ока, а по́тім побачиш, я́к вийняти за́скалку з ока брата твого.

7:6  Не давайте святого псам, і не розсипайте пе́рел своїх перед свиньми́, щоб вони не потопта́ли їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматува́ли й вас...

7:7  Просіть — і бу́де вам да́но, шукайте — і зна́йдете, стукайте — і відчинять вам;

7:8  бо кожен, хто просить — оде́ржує, хто шукає — знахо́дить, а хто стукає — відчинять йому́.

7:9  Чи ж то серед вас є люди́на, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він?

7:10  Або коли риби проситиме, то подасть йому га́дину?

7:11  Тож як ви, бувши злі, потра́пите добрі дари́ своїм дітям давати, — скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра́ тим, хто проситиме в Нього!

7:12  Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Зако́н і Пророки.

7:13  Увіходьте тісни́ми ворітьми, бо просто́рі воро́та й широка дорога, що веде до погибелі, — і нею багато-хто ходять.

7:14  Бо тісні́ ті ворота, і вузька́ та дорога, що веде до життя́, — і мало таких, що знахо́дять її!

7:15  Стережі́ться фальшиви́х пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всере́дині — хижі вовки́.

7:16  По їхніх плода́х ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на терни́ні збирають, або фіґи — із будякі́в?

7:17  Так ото родить добрі плоди́ кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі.

7:18  Не може роди́ть добре дерево пло́ду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити.

7:19  Усяке ж дерево, що доброго пло́ду не родить, — зру́бується та в огонь укидається.

7:20  Ото ж бо, — по їхніх плода́х ви пізна́єте їх!

7:21  Не кожен, хто каже до Ме́не: „Господи, Господи!“ увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі.

7:22  Багато-хто скажуть Мені того дня: „Господи, Господи, хіба ми не Ім'я́м Твоїм пророкува́ли, хіба не Ім'я́м Твоїм де́монів ми виганяли, або не Ім'я́м Твоїм чуда великі творили?“

7:23  І їм оголошу́ Я тоді: „Я ніко́ли не знав вас. Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!“

7:24  Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені.

7:25  І ли́нула злива, і розлили́ся річки́, і буря зняла́ся, і на дім отой кинулась, — та не впав, бо на камені був він засно́ваний.

7:26  А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, — подібний до чоловіка того необа́чного, що свій дім збудував на піску́.

7:27  І ли́нула злива, і розлили́ся річки́, і буря зняла́ся й на дім отой кинулась, — і він упав. І велика була та руїна його!“

7:28  І ото, як Ісус закінчи́в ці слова, то наро́д дивувався з науки Його.

7:29  Бо навчав Він їх, як можновла́дний, а не як ті книжники їхні.

Chapter 8

8:1  А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов на́товп великий.

8:2  І ось підійшов прокаже́ний, уклонився Йому та й сказав: „Коли, Господи, хочеш, — Ти можеш очистити мене!“

8:3  А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: „Хо́чу, — будь чистий!“ І тієї хвилини очистився той від своєї прокази.

8:4  І гово́рить до нього Ісус: „Гляди, — не розповіда́й ніко́му. Але йди, покажися священикові, та дар принеси́, якого Мойсей заповів, їм на свідо́цтво “.

8:5  А коли Він до Капернау́му ввійшов, то до Нього набли́зився сотник, та й благати зачав Його,

8:6  кажучи: „Господи, мій слуга лежить удома розсла́блений, і тяжко страждає“.

8:7  Він говорить йому: „Я прийду́ й уздоро́влю його“.

8:8  А сотник Йому відповів: „Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Та промов тільки слово, — і ви́дужає мій слуга!

8:9  Бо й я — люди́на підвла́дна, і воякі́в під собою я маю; і одному кажу: піди — то йде він, а тому: прийди́ — і приходить, або рабо́ві своєму: зроби те — і він зро́бить“.

8:10  Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: „Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшо́в був такої великої віри!

8:11  Кажу́ ж вам, що багато-хто при́йдуть від сходу та за́ходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом.

8:12  Сини ж Царства — повки́дані бу́дуть до те́мряви зо́внішньої — буде там плач і скре́гіт зубів“!

8:13  I сказав Ісус сотникові: „Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!“ І тієї ж години одужав слуга його.

8:14  Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці.

8:15  І Він доторкнувся руки її, — і гарячка покинула ту... І встала вона, та й Йому прислуго́вувала!

8:16  А коли настав вечір, привели́ багатьох біснуватих до Нього, — і Він словом Своїм вигнав ду́хів, а недужих усіх уздорови́в,

8:17  щоб спра́вдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Він узяв наші немочі, і неду́ги поніс“.

8:18  А як угледів Ісус навко́ло Себе багато наро́ду, наказав перепли́нути на то́й бік.

8:19  І приступив один книжник та й до Нього сказав: „Учителю, я піду́ за Тобою, хоч би куди ти пішов!“

8:20  Промовляє до нього Ісус: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має де й голови́ прихили́ти“.

8:21  А і́нший із у́чнів промовив до Ньо́го: „Дозволь мені, Господи, перше піти та ба́тька свого похова́ти“.

8:22  А Ісус йому каже: „Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!“

8:23  І коли Він до чо́вна вступив, за Ним увійшли Його у́чні.

8:24  І ось буря велика зірва́лась на морі, аж чо́вен зачав залива́тися хви́лями. А Він спав.

8:25  І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, — ги́немо!“

8:26  А Він відповів їм: „Чого полохливі ви, маловірні?“ Тоді встав, заказав бурі й морю, — і тиша велика настала.

8:27  А народ дивувався й казав: „Хто ж це такий, що ві́три та море слухня́ні Йому́?“

8:28  І, як прибув Він на то́й бік, до землі Гадари́нської, перестріли Його два біснуваті, що вийшли з могильних пече́р, дуже люті, так що ніхто не міг перехо́дити тією дорогою.

8:29  І ось, вони стали кричати, говорячи: „Що́ Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?“

8:30  А опо́даль від них пасся гурт великий свине́й.

8:31  І просилися де́мони, кажучи: „Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свине́й“.

8:32  А Він відповів їм: „Ідіть“. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, — і потопи́вся в воді.

8:33  Пастухи ж повтікали; а коли прибули́ вони в місто, то про все розповіли́, і про біснуватих.

8:34  І ось, усе місто вийшло назу́стріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю!

Chapter 9

9:1  І, сівши до чо́вна, Він перепли́нув, і до міста Свого прибув.

9:2  І ото, прине́сли до Нього розсла́бленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розсла́бленому: „Будь бадьо́рий, сину! Прощаються тобі гріхи твої́!“

9:3  І ось, дехто із книжників стали казати про себе: „Він богозневажає“.

9:4  Ісус же думки́ їхні знав і сказав: „Чого ду́маєте ви лукаве в серцях своїх?“

9:5  Що́ легше, — сказати: „Прощаються тобі гріхи“, чи сказати: „Уставай та й ходи“?

9:6  Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має вла́ду Син Лю́дський, — тож каже Вій розсла́бленому: „Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“

9:7  Той устав і пішов у свій дім.

9:8  А на́товп, побачивши це, налякався, — і славив Бога, що лю́дям Він дав таку вла́ду!

9:9  А коли Ісус звідти прохо́див, побачив чоловіка, на йме́ння Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: „Іди за Мною!“ Той устав, і пішов услід за Ним.

9:10  І сталось, як Ісус сиді́в при столі́ у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його у́чнями.

9:11  Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Вчитель ваш їсть із ми́тниками та із грішниками?“

9:12  А Він це почув та й сказав: „Лікаря не потребу́ють здорові, а слабі!

9:13  Ідіть же, і навчіться, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покая́ння“.

9:14  Тоді приступили до Нього Іванові у́чні та й кажуть: „Чому́ по́стимо ми й фарисеї, а учні Твої не по́стять?“

9:15  Ісус же промовив до них: „Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити бу́дуть вони.

9:16  До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирово́го, — бо збіжи́ться воно, і дірка стане ще гірша.

9:17  І не вливають вина молодого в старі бурдюки́, а то бурдюки́ розірву́ться, і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюкі́в, — і одне й друге збере́жене бу́де“.

9:18  Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старши́х, уклонився Йому та й говорить: „Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, — і вона оживе“.

9:19  I підвівся Ісус, і пішов услід за ним, також у́чні Його́.

9:20  І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровоте́чу була́, приступила зза́ду, і доторкнулась до кра́ю одежі Його.

9:21  Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю“.

9:22  Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: „Будь бадьо́рою, до́чко, — твоя віра спасла тебе!“ І одужала жінка з тієї години.

9:23  А Ісус, як прибув до госпо́ди старшо́го, і вздрів дударів та юрбу́ голосі́льників,

9:24  то сказав: „Відійдіть, бо не вмерло дівча́, але спить“. І насміхалися з Нього.

9:25  А коли наро́д випроваджено, Він увійшов, узяв за руку її, — і дівчина вста́ла!

9:26  І вістка про це розійшлася по всій тій країні.

9:27  Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: „Змилуйсь над нами, Сину Давидів!“

9:28  І коли Він додому прийшов, приступили до Нього сліпці. А Ісус до них каже: „Чи ж вірите ви, що Я мо́жу вчинити оце?“ Говорять до Нього вони: „Так, Господи“.

9:29  Тоді Він доторкнувся до їхніх оче́й і сказав: „Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!“

9:30  І очі відкрилися їм. А Ісус наказав їм суво́ро, гово́рячи: „Глядіть, — щоб ніхто не дові́давсь про це!“

9:31  А вони відійшли, та й розголосили про Нього по всій тій країні.

9:32  Коли ж ті вихо́дили, то ось привели́ до Нього чоловіка німого, що був біснуватий.

9:33  І як де́мон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався наро́д і казав: „Ніко́ли таке не траплялося серед Ізраїля!“

9:34  Фарисеї ж казали: „Виганяє Він де́монів силою князя де́монів“.

9:35  І обхо́див Ісус всі міста́ та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Єва́нгелію Царства проповідуючи, і вздоро́влюючи всяку неду́гу та не́міч усяку.

9:36  А як бачив людей, змилосе́рджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпоро́шені, „як ті вівці, що не мають пастуха“.

9:37  Тоді Він казав Своїм учням: „Жни́во справді велике, та робі́тників мало;

9:38  тож благайте Госпо́даря жни́ва, щоб на жни́во Своє Він робі́тників вислав“.

Chapter 10

10:1  І закли́кав Він дванадцятьо́х Своїх у́чнів, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами, щоб їх виганяли вони, і щоб уздоровля́ли всіляку неду́гу та неміч всіляку.

10:2  А ймення апо́столів дванадцятьо́х отакі: перший Си́мон, що Петро́м прозивається, і Андрій, брат його; Яків, син Зеведе́їв, та Іван, брат його;

10:3  Пилип і Вартоломе́й, Хома́ й ми́тник Матвій; Яків, син Алфе́їв, і Таде́й;

10:4  Си́мон Кананіт, та Юда Іскаріо́тський, що й видав Його.

10:5  Цих Дванадцятьо́х Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: „На путь до поган не ходіть, і до самаря́нського міста не входьте,

10:6  але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізра́їлевого.

10:7  А ходячи, проповідуйте та говоріть, що набли́зилось Царство Небесне.

10:8  Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокаже́них, виганяйте де́монів. Ви да́рмо дістали, дармо й давайте.

10:9  Не беріть ані золота, ані срі́бла, ані мідякі́в до своїх поясів,

10:10  ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні санда́ль, ані палиці. Бо вартий робі́тник своєї поживи.

10:11  А як за́йдете в місто якесь чи в село, то розві́дайте, хто́ там достойний, — і там перебудьте, аж поки не ви́йдете.

10:12  А входячи в дім, вітайте його, промовляючи: „Мир дому цьому́!“

10:13  І коли буде достойний той дім, — нехай зі́йде на нього ваш мир; а як недостойний він буде, то мир ваш нехай до вас ве́рнеться.

10:14  А як хто вас не прийме, і ваших слів не послу́хає, то, вихо́дячи з дому чи з міста того́, обтрусіть порох із ніг своїх.

10:15  Поправді кажу́ вам: легше буде країні содомській й гоморській дня судного, аніж місту тому́!

10:16  Оце посилаю Я вас, як овець між вовки́. Будьте ж мудрі, як змі́ї, і невинні, як голу́бки.

10:17  Стережіться ж людей, бо вони на суди́ видаватимуть вас, та по синагогах своїх бичува́ти вас бу́дуть.

10:18  І до правителів та до царів поведуть вас за Мене, на сві́дчення їм і пога́нам.

10:19  А коли видава́тимуть вас, не журі́ться, я́к або що́ говорити: тієї години буде вам да́не, що́ маєте ви говорити,

10:20  бо не ви промовля́тимете, але Дух Отця вашого в вас промовля́тиме.

10:21  І видасть на смерть брата брат, а батько — дитину. І „діти повстануть супроти батьків“, і їх повбивають.

10:22  І за Ім'я́ Моє будуть усі вас нена́видіти. А хто ви́терпить аж до кінця, той буде спасе́ний.

10:23  А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого. Поправді кажу́ вам, — не всти́гнете ви обійти́ міст Ізраїлевих, як при́йде Син Лю́дський.

10:24  Учень не більший за вчителя, а раб — понад пана свого́.

10:25  Дово́лі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб — як госпо́дар його. Коли Вельзеву́лом назвали господаря дому, — скільки ж більше назвуть так домашніх його!

10:26  Але́ не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не ви́явиться.

10:27  Що́ кажу Я вам по́темки, — говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте — проповідуйте те на даха́х.

10:28  І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі́ вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапасти́ти в геєнні.

10:29  Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде́ без волі Отця вашого.

10:30  А вам і волосся все на голові пораховано.

10:31  Отож, не лякайтесь, — бо вартніші ви за багатьох горобців.

10:32  Отже, кожного, хто Мене ви́знає перед людьми́, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я.

10:33  Хто ж Мене відцурається перед людьми́, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм.

10:34  Не ду́майте, що Я прийшов, щоб мир на землю прине́сти, — Я не мир прине́сти прийшов, а меча.

10:35  Я ж прийшов „порізни́ти чоловіка з батьком його, дочку́ з її матір'ю, і невістку з свекру́хою її“.

10:36  І: „вороги́ чоловікові — домашні його!“

10:37  Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний.

10:38  І хто не ві́зьме свого хреста, і не пі́де за Мною слідом, той Мене недостойний.

10:39  Хто душу свою́ зберігає, той погубить її, хто ж за Ме́не погубить душу свою́, — той зна́йде її.

10:40  Хто вас приймає — приймає Мене, хто ж приймає Мене, — приймає Того, Хто послав Мене.

10:41  Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагоро́ду проро́чу, хто ж приймає праведника, як праведника, той дістане нагоро́ду пра́ведничу.

10:42  І хто напо́їть, як у́чня, кого з мали́х цих бодай ку́хлем водиці холодної, поправді кажу́ вам, — той не згубить нагоро́ди своєї“.

Chapter 11

11:1  І сталось, коли Ісус перестав навчати дванадцятьо́х Своїх учнів, Він звідти пішов, щоб учити, і по їхніх містах проповідувати.

11:2  Прочувши ж Іван у в'язни́ці про дії Христові, послав через учнів своїх,

11:3  щоб Його запитати: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“

11:4  Ісус же промовив у відповідь їм: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви чуєте й бачите:

11:5  „Сліпі прозріва́ють“, і криві ходять, стають чистими прокаже́ні, і чують глухі, і померлі встають, а „вбогим звіщається Добра Нови́на“.

11:6  І блаженний, хто через Мене споку́си не ма́тиме!“

11:7  Як вони ж відійшли, Ісус про Івана почав говорити наро́дові: „На що́ ви ходили в пустиню дивитися? Чи на очерет, що вітер гойда́є його́?

11:8  Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто носить м'яке́, — по палатах царськи́х.

11:9  По що́ ж ви ходили? Може бачити пророка? Так, кажу вам, — навіть більш, як пророка.

11:10  Бо це ж той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготує!“

11:11  Поправді кажу вам: Між наро́дженими від жінок не було більшого над Івана Христителя! Та найменший у Царстві Небеснім — той більший від нього!

11:12  Від днів же Івана Христителя й досі Царство Небесне здобува́ється силою, і ті, хто вживає зусилля, хапа́ють його.

11:13  Усі бо Пророки й Зако́н до Івана прові́щували.

11:14  Коли ж хочете знати, — то Ілля він, що має прийти.

11:15  Хто́ має ву́ха, — нехай слухає!

11:16  До кого ж цей рід прирівняю? — До хлоп'ят він подібний, що на ринку сидять та вигукують іншим,

11:17  і кажуть: „Ми вам грали, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“.

11:18  Бо прийшов був Іван, що не їв і не пив, вони ж кажуть: „Він де́мона має“.

11:19  Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, вони ж кажуть: „Чоловік ось, ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“. І виправдалася мудрість своїми діла́ми“.

11:20  Ісус тоді став докоряти містам, де́ відбуло́ся найбільш Його чуд, що вони не покаялись:

11:21  „Горе тобі, Хоразі́не, горе тобі, Вефсаї́до! Бо коли б то в Ти́рі й Сидо́ні були відбули́ся ті чу́да, що сталися в вас, то давно б вони ка́ялися в волосяни́ці та в по́пелі.

11:22  Але кажу́ вам: Легше буде дня судного Тиру й Сидону, ніж вам!

11:23  А ти, Капернау́ме, що „до неба піднісся, — аж до аду ти зі́йдеш“. Бо коли б у Содомі були відбули́ся ті чу́да, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сього́днішній день.

11:24  Але кажу́ вам, що содо́мській землі буде легше дня судного, аніж тобі!“

11:25  Того ча́су, навчаючи, промовив Ісус: „Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовля́там відкрив.

11:26  Так, Отче, — бо Тобі так було до вподо́би!

11:27  Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити.

11:28  Прийдіть до Мене, усі стру́джені та обтя́жені, — і Я вас заспоко́ю!

11:29  Візьміть на себе ярмо́ Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покі́рливий, — і „зна́йдете спо́кій ду́шам своїм“.

11:30  Бож ярмо Моє любе, а тяга́р Мій легки́й!“

Chapter 12

12:1  Того ча́су Ісус перехо́див лана́ми в суботу. А у́чні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти.

12:2  Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: „Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу“.

12:3  А Він відповів їм: „Чи ж ви не читали, що́ зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним?

12:4  Як він увійшов до Божого дому, і спожив хліби́ показні́, яких їсти не можна було ні йому, ані тим, хто був із ним, а тільки самим священикам?

12:5  Або ви не читали в Зако́ні що в суботу священики пору́шують суботу у храмі, — і невинні вони?

12:6  А Я вам кажу́, що тут Більший, як храм!

12:7  Коли б знали ви, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“, то ви не судили б невинних.

12:8  Бо Син Лю́дський Госпо́дь і суботі“!

12:9  І, вийшовши звідти, прибув Він до їхньої синагоги.

12:10  І ото, був там чоловік, що мав суху руку. І, щоб обвини́ти Ісуса, запитали Його: „Чи вздоровляти годи́ться в суботу?“

12:11  А Він їм сказав: „Чи зна́йде́ться між вами люди́на, яка, одну мавши вівцю́, не пі́де по неї, і не врятує її, як вона впаде в яму в суботу?

12:12  А скільки ж люди́на вартніша за тую овечку! Тому́ можна чинити добро й у суботу“!

12:13  І каже тоді чоловікові: „Простягни свою руку!“ Той простяг, — і стала здорова вона, як і друга.

12:14  Фарисеї ж пішли, і зібрали нараду на Нього, — я́к би Його погубити?

12:15  А Ісус, розізнавши, пішов Собі звідти.

12:16  А Він наказав їм суво́ро Його не виявляти,

12:17  щоб спра́вдилось те, що́ сказав був Ісая пророк, промовляючи:

12:18  „Ото Мій Слуга, що Я вибрав Його, Мій Улю́блений, що Його полюбила душа Моя! Вкладу́ Свого Духа в Нього, — і Він суд проголо́сить поганам.

12:19  Він не буде змагатися, ані кричати, і на вулицях чути не буде ніхто Його голосу.

12:20  Він очерети́ни надло́мленої не доло́мить, і ґнота́ догасаючого не пога́сить, поки не допровадить при́суду до перемоги.

12:21  І погани наді́ятись будуть на Йме́ння Його“!

12:22  Тоді привели́ до Ньо́го німого сліпця́, що був біснуватий, — і Він уздоро́вив його, так що німий став говорити та бачити.

12:23  І дивувались усі люди й казали: „Чи ж не Син це Давидів?“

12:24  Фарисеї ж, почувши, сказали: „Він де́монів не виганяє інакше, тільки як Вельзеву́лом, князем де́монів“.

12:25  А Він знав думки їхні, і промовив до них: „Кожне царство, поділене супроти себе, запусті́є. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втри́маються.

12:26  І коли сатана́ сатану́ виганяє, то ділиться супроти себе; як же втри́мається царство його?

12:27  І коли Вельзевулом виганя́ю Я де́монів, то ким виганя́ють сини ваші? Тому́ вони стануть вам су́ддями.

12:28  А коли ж Духом Божим виго́ню Я де́монів, то настало для вас Царство Боже.

12:29  Або я́к то хто може вде́ртися в дім дужого, та пограбувати добро́ його, якщо перше не зв'яже дужого? І аж тоді він госпо́ду його пограбує.

12:30  Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкида́є.

12:31  Тому́ то кажу́ вам: усякий гріх, навіть богозневага, про́ститься лю́дям, але богозневага на Духа не про́ститься!

12:32  І як скаже хто слово на Лю́дського Сина, то йому́ проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, — не про́ститься того йому ані в цім віці, ані в майбу́тнім!

12:33  Або ви́ростіть дерево добре, то й плід його добрий, або ви́ростіть дерево зле, то й плід його злий. Пізнається бо дерево з пло́ду!

12:34  Ро́де змії́ний! Як ви можете мовити добре, бувши злі? Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́.

12:35  Добра люди́на з доброго ска́рбу добре виносить, а лукава люди́на зо скарбу лихого виносить лихе́.

12:36  Кажу́ ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня!

12:37  Бо зо слів своїх будеш випра́вданий, і зо слів своїх будеш засу́джений“.

12:38  Тоді дехто із книжників та фарисеїв озвались до Нього й сказали: „Учителю, — хочемо побачити озна́ку від Те́бе“.

12:39  А Ісус відповів їм: „Рід лукавий і перелю́бний шукає ознаки, — та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йо́ни.

12:40  Як Йо́на перебув у сере́дині китовій три дні і три ночі, так перебу́де три дні та три ночі й Син Лю́дський у серці землі.

12:41  Ніневі́тяни стануть на суд із цим родом, — і осудять його, вони бо покаялися через Йо́нину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йо́на!

12:42  Цариця з пі́вдня на суд стане з родом оцим, — і засу́дить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послу́хати. А тут ото Більший, аніж Соломон!

12:43  А коли дух нечистий виходить із люди́ни, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, та не знахо́дить.

12:44  Тоді він говорить: „Вернуся до дому свого́, звідки вийшов“. А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить порожню, заметену й при́брану.

12:45  Тоді він іде, та й приводить сімох духів інших, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть тут. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше... Так буде й лукавому родові цьому́!“

12:46  Коли Він іще промовляв до наро́ду, аж ось мати й брати Його о́сторонь стали, бажаючи з Ним говорити.

12:47  І сказав хтось Йому́: „Ото мати Твоя й Твої бра́ття стоять онде о́сторонь, і говорити з Тобою бажають“.

12:48  А Він відповів тому́, хто Йому говорив, і сказав: „Хто́ мати Моя? І хто́ браття Мої?“

12:49  І, показавши рукою Своєю на у́чнів Своїх, Він промовив: „Ото Моя мати та браття Мої!

12:50  Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чини́тиме, той Мені брат, і сестра, і мати!“

Chapter 13

13:1  Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря.

13:2  І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом.

13:3  І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи:

13:4  І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували.

13:5  Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́;

13:6  а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли.

13:7  А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в.

13:8  Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро.

13:9  Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“

13:10  І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“

13:11  А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но.

13:12  Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має.

13:13  Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють.

13:14  І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите.

13:15  Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“

13:16  Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують.

13:17  Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули.

13:18  Послухайте ж притчу про сіяча́.

13:19  До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.

13:20  А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;

13:21  але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується.

13:22  А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду.

13:23  А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“.

13:24  Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.

13:25  А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.

13:26  А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль.

13:27  І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“

13:28  А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“

13:29  Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю.

13:30  Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“.

13:31  Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм.

13:32  Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“.

13:33  Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“.

13:34  Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав,

13:35  щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“

13:36  Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“.

13:37  А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський,

13:38  а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого;

13:39  а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́.

13:40  І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́.

13:41  Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння,

13:42  і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!

13:43  Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає!

13:44  Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле.

13:45  Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих,

13:46  а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її.

13:47  Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину.

13:48  Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають.

13:49  Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних,

13:50  і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!

13:51  Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому.

13:52  І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“.

13:53  І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов.

13:54  І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні?

13:55  Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда?

13:56  І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“

13:57  І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“

13:58  І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.

Chapter 14

14:1  Того ча́су прочув Ірод чотиривла́сник чутки́ про Ісуса,

14:2  і сказав своїм слу́гам: „Це Іван Христитель, — він із мертвих воскрес, і тому́ чуда тво́ряться ним“.

14:3  Бо Ірод схопи́в був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язни́цю через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа.

14:4  Бо до нього Іван говорив: „Не годи́ться тобі її мати! “

14:5  І хотів Ірод смерть заподі́яти йому, та боявся наро́ду, бо того за пророка вважали.

14:6  А як був день наро́дження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродія́дина, та й Іродові догоди́ла.

14:7  Тому́ під прися́гою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона.

14:8  А вона, за намовою матері своєї: „Дай мені — проказала — отут на полу́миску голову Івана Христителя!“

14:9  І цар засмутився, але́ через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати.

14:10  І послав стяти Івана в в'язни́ці.

14:11  І прине́сли на полу́мискові його голову, та й дали́ дівчині, а та відне́сла її своїй матері.

14:12  А учні його прибули́, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса.

14:13  Як Ісус те почув, Він відплив звідти чо́вном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, наро́д із міст пішов пі́шки за Ним.

14:14  І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і змилосе́рдивсь над ними, і їхніх слаби́х уздоро́вив.

14:15  А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: „Тут місце пустинне, і година вже пі́зня; відпусти наро́д, — хай по селах розі́йдуться, і куплять пожи́ви собі“.

14:16  А Ісус їм сказав: „Непотрібно відхо́дити їм, — нагодуйте їх ви!“

14:17  Вони ж кажуть Йому: „Не маємо чим тут, — тільки п'я́теро хліба й дві рибі“.

14:18  А Він відказав: „Принесіть Мені їх сюди“.

14:19  І, звелівши на́товпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, спогля́нув на небо, поблагословив й поламав ті хліби́, і дав учням, а учні наро́дові.

14:20  І всі їли й наси́тились, а з кусків позосталих назбирали двана́дцятеро повних кошів.

14:21  Їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жіно́к і дітей.

14:22  І зараз звелів Ісус учням до чо́вна сідати, і перепли́сти на той бік раніше Його, аж поки наро́д Він відпу́стить.

14:23  Відпусти́вши ж народ, Він на го́ру пішов помолитися насамоті́; і як вечір настав, був там Сам.

14:24  А чо́вен вже був на сере́дині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супроти́вний.

14:25  А о четвертій сторо́жі нічній Ісус підійшов до них, іду́чи по морю.

14:26  Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настра́шилися та й казали: „Мара́!“ І від стра́ху вони закричали...

14:27  А Ісус до них зараз озвався й сказав: „Заспокойтесь, — це Я, не лякайтесь!“

14:28  Петро ж відповів і сказав: „Коли, Господи, Ти́ це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді“.

14:29  А Він відказав йому: „Іди“. І, вилізши з чо́вна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса.

14:30  Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопа́ти, і скричав: „Рятуй мене, Господи!“

14:31  І зараз Ісус простяг руку й схопи́в його, і каже до нього: „Маловірний, чого́ усумни́вся?“

14:32  Як до чо́вна ж вони ввійшли, буря вщу́хнула.

14:33  А приявні в чо́вні вклонились Йому та сказали: „Ти справді Син Божий!“

14:34  Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську.

14:35  А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій око́лиці, і до Нього прине́сли всіх хворих.

14:36  І благали Його, щоб бодай доторкнутися кра́ю одежі Його. А хто доторкавсь, — уздоро́влений був.

Chapter 15

15:1  Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму н сказали:

15:2  „Чого Твої учні ламають переда́ння старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають“.

15:3  А Він відповів і промовив до них: „А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради переда́ння вашого?

15:4  Бо Бог заповів: „Шануй ба́тька та матір“, та: „Хто злорі́чить на ба́тька чи матір, — хай смертю помре“.

15:5  А ви кажете: Коли скаже хто ба́тьку чи матері: „Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові“,

15:6  то може вже й не шанувати той ба́тька свого або матір свою. Так ви ради переда́ння вашого зні́вечили Боже Слово.

15:7  Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував, говорячи:

15:8  „Оці люди уста́ми шанують Мене, серце ж їхнє дале́ко від Мене!

15:9  Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“.

15:10  І Він покликав наро́д, і промовив до нього: „Послухайте та зрозумійте!

15:11  Не те, що вхо́дить до уст, люди́ну скверни́ть, але те, що виходить із уст, те люди́ну скверни́ть“.

15:12  Тоді учні Його приступили й сказали Йому: „Чи Ти знаєш, що фарисеї, почуши це слово, спокуси́лися?“

15:13  А Він відповів і сказав: „Усяка росли́на, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем.

15:14  Залишіть ви їх: це сліпі повода́тарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, — обо́є до ями впаду́ть“.

15:15  А Петро відповів і до Нього сказав: „Поясни нам цю при́тчу“.

15:16  А Він відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте?

15:17  Чи ж ви не розумієте, що все те, що́ входить до уст, вступає в живіт, та й назовні виходить?

15:18  Що ж виходить із уст, те походить із серця, — і воно опога́нює люди́ну.

15:19  Бо з серця виходять лихі думки́, душогубства, пере́люби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богознева́ги.

15:20  Оце те, що люди́ну опога́нює. А їсти руками невмитими, — не опога́нює це люди́ни!“

15:21  І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі ти́рські й сидо́нські.

15:22  І ось жінка одна ханане́янка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: „Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, — де́мон тяжко дочку́ мою мучить!“

15:23  А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: „Відпусти її, бо кричить услід за нами!“

15:24  А Він відповів і сказав: „Я по́сланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого“.

15:25  А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: „Господи, допоможи мені!“

15:26  А Він відповів і сказав: „Не годи́ться взяти хліб у дітей, і кинути щеня́там“.

15:27  Вона ж відказала: „Так, Господи! Але ж і щеня́та їдять ті кришки́, що спадають зо сто́лу їхніх панів“.

15:28  Тоді відповів і сказав їй Ісус: „О жінко, твоя віра велика, — нехай буде тобі, я́к ти хочеш“! І тієї години дочка́ її ви́дужала.

15:29  І, відійшовши звідти, Ісус прибув до Галіле́йського моря, і, зійшовши на го́ру, сів там.

15:30  І приступило до Нього багато наро́ду, що мали з собою кривих, калік, сліпих, німих і інших багато, і клали їх до Ісусових ніг. І Він уздоро́влював їх.

15:31  А наро́д не вихо́див із дива, бо бачив, що говорять німі, каліки стаю́ть здорові, криві ходять, і бачать сліпі, — і сла́вив він Бога Ізраїлевого!

15:32  А Ісус Своїх у́чнів покликав і сказав: „Жаль Мені цих людей, що вже три́ дні зо Мною знахо́дяться, але їсти не мають чого́; відпустити їх без їжі не хо́чу, щоб вони не ослабли в дорозі“.

15:33  А учні Йому відказали: „Де́ нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки наро́ду?“

15:34  А Ісус запитав їх: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж відказали: „Семеро, та трохи рибок“.

15:35  І Він ізвелів на землі посідати наро́дові.

15:36  І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав у́чням Своїм, а учні наро́дові.

15:37  І всі їли й наси́тилися, а з позосталих кусків назбирали сім ко́шиків по́вних...

15:38  Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей.

15:39  І, відпустивши наро́д, усів Він до чо́вна, і прибув до землі Магдали́нської.

Chapter 16

16:1  І підійшли фарисеї та саддукеї, і, випробо́вуючи, просили Його показати ознаку їм із неба.

16:2  А Він відповів і промовив до них: „Ви зве́чора кажете: „Буде пого́да, — червоні́є бо небо“.

16:3  А ра́нком: „Сьогодні него́да, — червоніє бо небо похмуре“. Розпізна́ти небесне обличчя ви вмієте, ознак ча́су ж не можете!

16:4  Рід лукавий і перелю́бний шукає озна́ки, та ознаки йому не дадуть, окрім озна́ки пророка Йони“. І, їх полишивши, Він відійшов.

16:5  А учні Його, перейшовши на то́й бік, забули взяти хліба.

16:6  Ісус же промовив до них: „Стережіться ува́жливо фарисе́йської та саддуке́йської ро́зчини“!

16:7  Вони ж міркува́ли собі й говорили: „Ми ж хлібі́в не взяли́“.

16:8  А Ісус, знавши те, запита́в: „Чого між собою міркуєте ви, маловірні, що хлібі́в не взяли́?

16:9  Чи ж ви ще́ не розумієте й не пам'ятаєте про п'ять хлібів на п'ять тисяч, — і скільки коші́в ви зібрали?

16:10  Ані про сім хлібів на чотири тисячі, — і скільки кошиків ви назбирали?

16:11  Як ви не розумієте, що Я не про хліб вам сказав? Стережіться но ро́зчини фарисейської та саддукейської!“

16:12  Тоді зрозуміли вони, що Він не казав стерегтися їм ро́зчини хлібної, але фарисе́йської та саддуке́йської науки.

16:13  Прийшовши ж Ісус до землі Кесарі́ї Пили́пової, питав Своїх учнів і казав: „За ко́го наро́д уважає Мене́, Сина Лю́дського?“

16:14  Вони ж відповіли́: „Одні за Івана Христителя, одні за Іллю́, інші ж за Єремі́ю або за одного з пророків“.

16:15  Він каже до них: „А ви за ко́го Мене маєте?“

16:16  А Си́мон Петро відповів і сказав: „Ти — Христос, Син Бога Живого!“

16:17  А Ісус відповів і до ньо́го промовив: „Блаженний ти, Си́моне, сину Йо́нин, бо не тіло і кров тобі оце ви́явили, але Мій Небесний Отець.

16:18  I кажу Я тобі, що Петро ти , і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, — і сили а́дові не переможуть її.

16:19  І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що́ на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що́ на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі“!

16:20  Тоді наказав Своїм учням, щоб ніко́му не казали, що Він — Христо́с.

16:21  Із того ча́су Ісус став виказувати Своїм у́чням, що Він мусить іти до Єрусалиму, і постраждати багато від старших, і первосвящеників, і книжників, і вбитому бути, — і воскреснути третього дня.

16:22  І, на́бік відвівши Його, Петро став Йому́ докоря́ти й казати: „Змилуйся, Господи, — такого Тобі хай не бу́де!“

16:23  А Він обернувся й промовив Петрові: „Відступися від Мене, сатано́, — ти спокуса Мені, бо ду́маєш не про Боже, а про лю́дське!“

16:24  Промовив тоді Ісус у́чням Своїм: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, — хай зречеться самого себе, і хай ві́зьме свого хреста, та й іде вслід за Мною.

16:25  Бо хто хоче спасти́ свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той зна́йде її.

16:26  Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапа́стить? Або що́ дасть люди́на взамін за душу свою?

16:27  Бо при́йде Син Лю́дський у славі Свого Отця з ангола́ми Своїми, і тоді „віддасть кожному згідно з діла́ми його“.

16:28  Поправді кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скушту́ють смерти, аж поки не побачать Сина Лю́дського, що йде в Царстві Своїм“.

Chapter 17

17:1  А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осі́бно на го́ру високу.

17:2  І Він перед ними переобрази́вся : обличчя Його, як те сонце, зася́ло, а одежа Його стала біла, як світло.

17:3  І ось з'явились до них Мойсей та Ілля́, і розмовляли із Ним.

17:4  І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Господи, до́бре бути нам тут! Коли хочеш, поста́влю оту́т три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“.

17:5  Як він ще говорив, ось хмара ясна заслони́ла їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав. Його слухайтеся!“

17:6  А почувши, попа́дали учні долі́лиць, і полякалися сильно.

17:7  А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: „Уставайте й не бійтесь!“

17:8  Звівши ж очі свої, ніко́го вони не побачили, окрім Само́го Ісуса.

17:9  А коли з гори схо́дили, заповів їм Ісус і сказав: „Не кажіть ніко́му про це виді́ння, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскре́сне“.

17:10  І запитали Його учні, говорячи: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі́ перш прийти?“

17:11  А Він відповів і сказав: „Ілля́, правда, при́йде, і все приготу́є.

17:12  Але́ кажу вам, що Ілля́ вже прийшов був, — та його не пізнали, але з ним зробили, що тільки хотіли. Так і Син Лю́дський має страждати від них“.

17:13  Учні тоді зрозуміли, що Він їм говорив про Івана Христителя.

17:14  І як вони до наро́ду прийшли, то до Нього один чоловік приступив, і навко́лішки впав перед Ним,

17:15  і сказав: „Господи, змилуйсь над сином моїм, що біснується у новомі́сяччі, і мучиться тяжко, бо почасту падає він ув огонь, і почасту в воду.

17:16  Я його був привів до учнів Твоїх, — та вони не могли вздорови́ти його“.

17:17  А Ісус відповів і сказав: „О роде невірний і розбе́щений, доки бу́ду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене сюди його!“

17:18  Пото́му Ісус погрози́в йому, і де́мон вийшов із нього. І видужав хлопець тієї години!

17:19  Тоді підійшли учні насамоті́ до Ісуса й сказали: „Чому ми́ не могли його вигнати?“

17:20  А Він їм відповів: „Через ваше невірство. Бо поправді кажу́ вам: коли будете ви мати віру, хоч як зе́рно гірчи́чне, і горі оцій скажете: „Перейди́ звідси туди“, то й пере́йде вона, і нічо́го не матимете неможливого!

17:21  Цей же рід не вихо́дить інакше, як тільки молитвою й по́стом“.

17:22  Коли пробува́ли вони в Галіле́ї, то сказав їм Ісус: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук,

17:23  і вони Його вб'ють, але третього дня Він воскре́сне“. І тяжко вони зажурились.

17:24  Як прийшли ж вони в Капернау́м, до Петра підійшли збирачі́ дидра́хм на храм, та й сказали: „Чи не запла́тить ваш Учитель дидра́хми?“

17:25  Він відказує: „Так“. І як він увійшов до дому, то Ісус попере́див його та сказав: „Як ти ду́маєш, Си́моне: царі зе́мні з кого беру́ть мито або пода́тки: від синів своїх, чи чужих?“

17:26  А як той відказав: „Від чужих“, то промовив до нього Ісус: „Тож вільні сини!

17:27  Та щоб їх не спокуси́ти, піди над море, та ву́дку закинь, і яку першу рибу ізло́виш, візьми, і рота відкрий їй, — і зна́йдеш стати́ра; візьми ти його, — і віддай їм за Мене й за себе“.

Chapter 18

18:1  Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: „Хто найбільший у Царстві Небеснім?“

18:2  Він же дитину покликав, і поставив її серед них,

18:3  та й сказав: „Поправді кажу́ вам: коли не наве́рнетесь, і не станете, як ті діти, — не вві́йдете в Царство Небесне!

18:4  Отже, хто впоко́риться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім.

18:5  І хто при́йме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене.

18:6  Хто ж споку́сить одне з цих мали́х, що вірують в Мене, то краще б тако́му було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепи́ти, — і його потопи́ти в морські́й глибині́.

18:7  Від споку́с горе світові, — бо мусять спокуси прийти; надто горе люди́ні, що від неї прихо́дить споку́са!

18:8  Коли тільки рука твоя, чи нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її й кинь від себе: краще тобі увійти в життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненому в огонь вічний.

18:9  І коли твоє око тебе́ спокушає — його ви́бери й кинь від себе: краще тобі однооким ввійти в життя, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної.

18:10  Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із мали́х цих; кажу́ бо Я вам, що їхні Анголи́ повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі.

18:11  Син бо Лю́дський прийшов, щоб спасти́ загинуле.

18:12  Як вам здається: коли має який чоловік сто овець, а одна з них заблу́дить, то чи він не покине дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х у гора́х, і не пі́де шукати заблу́длої?

18:13  І коли пощасти́ть відшукати її, поправді кажу́ вам, що радіє за неї він більше, аніж за дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х незаблудлих.

18:14  Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих мали́х.

18:15  А коли прогріши́ться твій брат проти тебе, іди й йому ви́кажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, — ти придбав свого брата.

18:16  А коли не послухає він, то візьми з собою ще одно́го чи двох, щоб „справа всіляка стверди́лась уста́ми двох чи трьох свідків.“

18:17  А коли не послухає їх, — скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, — хай бу́де тобі, як пога́нин і ми́тник!

18:18  Поправді кажу вам: Що́ тільки зв'яжете на землі, зв'я́зане буде на небі, і що тільки розв'я́жете на землі, розв'язане буде на небі.

18:19  Ще поправді кажу́ вам, що коли б двоє з вас на землі погоди́лись про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, — станеться їм від Мого Отця, що на небі!

18:20  Бо де двоє чи троє в Ім'я́ Моє зі́брані, — там Я серед них“.

18:21  Петро приступив тоді та запитався Його: „Господи, — скільки разів брат мій може згріши́ти проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?“

18:22  Ісус промовляє до нього: „Не кажу тобі — до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!

18:23  Тим то Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що захотів обраху́нок зробити з своїми рабами.

18:24  Коли ж він почав обрахо́вувати, то йому привели́ одно́го, що винен був десять тисяч тала́нтів.

18:25  А що він не мав із чо́го віддати, наказав пан продати його, і його дружи́ну та діти, і все, що́ він мав, — і заплатити.

18:26  Тоді раб той упав до ніг, і вклонявся йому та благав: „Потерпи мені, — я віддам тобі все!“

18:27  І змилосе́рдився пан над рабом тим, — і звільнив його, і простив йому борг.

18:28  А як вийшов той раб, то спіткав він одно́го з своїх співтова́ришів, що був винен йому сто динаріїв. І, схопи́вши його, він душив та казав: „Віддай, що ти винен!“

18:29  А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: „Потерпи мені, — і я віддам тобі!“

18:30  Та той не схотів, а пішов і всадив до в'язни́ці його, — аж поки він боргу не ве́рне.

18:31  Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своє́му панові все, що було́.

18:32  Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: „Рабе лукавий, — я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене.

18:33  Чи й тобі не нале́жало зми́луватись над своїм співтова́ришем, як і я над тобою був зми́лувався?“

18:34  І прогнівався пан його, — і ката́м його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу.

18:35  Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не про́стить своєму братові з серця свого їхніх про́гріхів “.

Chapter 19

19:1  І сталось, як Ісус закінчи́в ці слова́, то Він ви́рушив із Галілеї, і прибув до країни Юдейської, на то́й бік Йорда́ну.

19:2  А за Ним ішла бе́зліч наро́ду, — і Він уздоро́вив їх тут.

19:3  І підійшли фарисеї до Нього, і, випробо́вуючи, запитали Його: „Чи дозволено дружи́ну свою відпускати з причини всякої?“

19:4  А Він відповів і сказав: „Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконві́ку людей, „створив їх чоловіком і жінкою?“

19:5  І сказав: „Покине тому́ чоловік батька й матір, і пристане до дружи́ни своєї, — і стануть обо́є вони одним тілом“,

19:6  тому́ то немає вже двох, але́ одне тіло. Тож, що Бог спарува́в, — людина нехай не розлу́чує!“

19:7  Вони кажуть Йому: „А чому́ ж Мойсей заповів дати листа розводо́вого, та й відпускати?“

19:8  Він говорить до них: „То за ваше жорстокосе́рдя дозволив Мойсей відпускати дружи́н ваших, споча́тку ж так не було́.

19:9  А Я вам кажу́: Хто дружи́ну відпустить свою не з причини пере́любу, і одру́житься з іншою, той чинить пере́люб. І хто одру́житься з розве́деною, той чинить пере́люб“.

19:10  Учні говорять Йому: „Коли справа така чоловіка із дружи́ною, то не добре одру́жуватись“.

19:11  А Він їм відказав: „Це слово вміщають не всі, але ті, кому да́но.

19:12  Бо бувають скопці, що з утро́би ще матерньої народилися так; є й скопці, що їх люди оскопи́ли, і є скопці, що самі оскопи́ли себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, — нехай вмістить“.

19:13  Тоді привели Йому ді́ток, щоб поклав на них руки, і за них помолився, учні ж їм докоряли.

19:14  Ісус же сказав: „Пустіть ді́ток, і не бороніть їм прихо́дити до Мене, — бо Царство Небесне належить таким“.

19:15  І Він руки на них покла́в, та й пішов звідтіля́.

19:16  І підійшов ось один, і до Нього сказав: „Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?“

19:17  Він же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Само́го. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді“.

19:18  Той питає Його: „Які саме!“ А Ісус відказав: „Не вбивай, не чини пере́любу, не кради́, не свідкуй неправдиво.

19:19  Шануй батька та матір“, і: „Люби свого ближнього, як само́го себе“.

19:20  Говорить до Нього юна́к: „Це я виконав все. Чого́ ще бракує мені?“

19:21  Ісус каже йому: „Коли хочеш бути досконалим, — піди, продай до́бра свої та й убогим роздай, — і матимеш скарб ти на небі. Пото́му приходь та й іди вслід за Мною“.

19:22  Почувши ж юна́к таке слово, відійшов, зажурившись, — бо великі маєтки він мав.

19:23  Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне.

19:24  Іще вам кажу́: Верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти́!“

19:25  Як учні ж Його це зачули, здивувалися дуже й сказали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“

19:26  А Ісус позирнув і сказав їм: „Неможливе це лю́дям, та можливе все Богові“.

19:27  Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: „От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що́ ж нам буде за це?“

19:28  А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам, що коли, при відно́вленні світу, Син Лю́дський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племе́н Ізраїлевих.

19:29  І кожен, хто за Йме́ння Моє кине дім, чи братів, чи сесте́р, або ба́тька, чи матір, чи діти, чи зе́млі, — той багатокротно одержить і успадку́є вічне життя.

19:30  І багато-хто з перших останніми стануть, а останні — першими.

Chapter 20

20:1  Бо Царство Небесне подібне одно́му госпо́дареві, що вдо́світа вийшов згодити робітників у свій виноградник.

20:2  Згодившися ж він із робі́тниками по дина́рію за день, послав їх до свого виноградника.

20:3  А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку,

20:4  та й каже до них: „Ідіть і ви до мого виноградника, і що́ буде належати, дам вам“.

20:5  Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев'ятій, і те саме зробив.

20:6  А вийшовши коло години одина́дцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: „Чого тут стоїте́ цілий день безробітні?“

20:7  Вони кажуть до нього: „Бо ніхто не найняв нас“. Відказує їм: „Ідіть і ви в виноградник“.

20:8  Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: „Поклич робі́тників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших“.

20:9  І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по дина́рію.

20:10  Коли ж прийшли перші, то ду́мали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли́.

20:11  А взявши, вони почали́ наріка́ти на господаря,

20:12  кажучи: „Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спеко́ту“.

20:13  А він відповів і сказав до одно́го із них: „Не кривджу я, друже, тебе, — хіба не за динарія згодився зо мною?

20:14  Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому́ ось останньому, як і тобі.

20:15  Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хо́чу, зробити? Хіба око твоє за́здре від того, що я добрий?“

20:16  Отак будуть останні першими, а перші — останніми!“

20:17  Побажавши ж піти до Єрусалиму, Ісус взяв осібно Дванадцятьо́х, і на дорозі їм сповістив:

20:18  „Оце в Єрусалим ми йдемо́, — і первосвященикам і книжникам ви́даний буде Син Лю́дський, — і засудять на смерть Його.

20:19  І поганам Його вони видадуть — на нару́гу та на катува́ння, і на розп'яття́, — але третього дня Він воскресне!“

20:20  Тоді приступила до Нього мати синів Зеведеєвих, і вклонилась, і просила від Нього чогось.

20:21  А Він їй сказав: „Чого хочеш?“ Вона каже Йому́: „Скажи, щоб оби́два сини мої ці сіли в Царстві Твоїм — право́руч один, і ліво́руч від Тебе один“.

20:22  А Ісус відповів і сказав: „Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її питиму (або христи́тися хрищенням, що я ним хрищу́ся )?“ „Вони кажуть Йому: „Можемо“.

20:23  Він говорить до них: „Ви питимете Мою чашу (і бу́дете христитися хрищенням, що Я ним хрищуся). А сидіти право́руч Мене та ліво́руч — не Моє це давати, а кому від Мого Отця те вгото́вано“.

20:24  Як почули це де́сятеро, стали гніватися на обох тих братів.

20:25  А Ісус їх покликав і промовив: „Ви знаєте, що князі наро́дів панують над ними, а вельможі їх тиснуть.

20:26  Не так буде між вами, але́ хто великим із вас хоче бути, — хай буде слугою він вам.

20:27  А хто з вас бути першим бажає, — нехай буде він вам за раба.

20:28  Так само й Син Лю́дський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!

20:29  Як вони ж з Єрихо́ну вихо́дили, за Ним ішов на́товп великий.

20:30  І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що переходить Ісус, стали кричати, благаючи: „Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!“

20:31  Наро́д же сварився на них, щоб мовчали, вони ж іще більше кричали, благаючи: „Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!“

20:32  Ісус же спинився, — покликав їх та й сказав: „Що́ хочете, щоб Я вам зробив?“

20:33  Вони Йому кажуть: „Господи, — нехай нам розкриються очі!“

20:34  І змилосе́рдивсь Ісус, доторкнувся до їхніх оче́й, — і зараз прозріли їм очі, і вони подалися за Ним.

Chapter 21

21:1  А коли вони набли́зились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагі́ї, до гори до Оли́вної, тоді Ісус вислав двох учнів,

21:2  до них, кажучи: „Ідіть у село, яке перед вами, і зна́йдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля́; відв'яжіть, і Мені приведіть їх.

21:3  А як хто вам що́ скаже, відкажіть, що їх потребує Госпо́дь, — і він зараз пошле їх“.

21:4  А це сталось, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи:

21:5  „Скажіте Сіонській доньці́: Ось до тебе йде Цар твій! Він покі́рливий, і всів на осла, — на осля, під'яре́мної сина“.

21:6  А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус.

21:7  Вони привели́ до Ісуса ослицю й осля́, і одежу поклали на них, — і Він сів на них.

21:8  І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стели́ли дорогою.

21:9  А наро́д, що йшов перед Ним і поза́ду, викрикував, кажучи: „Оса́нна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я́! Осанна на висоті!“

21:10  А коли увійшов Він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: „Хто́ це такий?“

21:11  А наро́д говорив: „Це Пророк, — Ісус із Назаре́ту Галілейського!“

21:12  Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і попереверта́в грошомінам столи, та осло́ни — продавцям голубів.

21:13  І сказав їм: „Написано: „Дім Мій — буде домом молитви,“ а ви робите з нього „печеру розбійників“.

21:14  I приступили у храмі до Нього сліпі та криві, — і Він їх уздоро́вив.

21:15  А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: „Осанна Сину Давидовому“, обурилися,

21:16  та й сказали Йому: „Чи ти чуєш, що кажуть вони?“ А Ісус відказав їм: „Так. Чи ж ви не читали нікол́и: „Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу“?

21:17  І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфа́нію, — і там ніч перебув.

21:18  А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів.

21:19  І побачив Він при дорозі одне фі́ґове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя само́го, на нім не знайшов. І до нього Він каже: „Нехай пло́ду із тебе не буде ніко́ли повіки!“ І фіґове дерево зараз усохло.

21:20  А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: „Як швидко всохло це фіґове дерево!“

21:21  Ісус же промовив у відповідь їм: „Поправді кажу́ вам: Коли б мали ви віру, і не мали су́мніву, то вчинили б не тільки як із фіговим деревом, а якби й цій горі ви сказали: „Порушся та кинься до моря“, — то й станеться те!

21:22  І все, чого ви в молитві попросите з вірою, — то одержите“.

21:23  А коли Він прийшов у храм і навчав, поприхо́дили первосвященики й старші наро́ду до Нього й сказали: „Якою Ти вла́дою чиниш оце? І хто Тобі вла́ду цю дав?“

21:24  Ісус же промовив у відповідь їм: „Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу́, якою вла́дою Я це чиню́.

21:25  Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей?“ Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „Із неба“, відкаже Він нам: „Чого ж ви йому не повірили?“

21:26  А як скажемо: „Від людей“, — боїмося наро́ду, бо Івана вважають усі за пророка“.

21:27  І сказали Ісусові в відповідь: „Ми не знаємо“. Відказав їм і Він: „То й Я вам не скажу́, якою владою Я це чиню́.

21:28  А як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: „Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику!“

21:29  А той відповів і сказав: „Готовий, панотче“, — і не пішов.

21:30  І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: „Я не хочу“. А потім покаявся, і пішов.

21:31  Котрий же з двох учинив волю батькову?“ Вони кажуть: „Останній“. Ісус промовляє до них: „Поправді кажу вам, що ми́тники та блудоді́йки випере́джують вас у Боже Царство.

21:32  Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а ми́тники та блудоді́йки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля́, щоб повірити йому.

21:33  Послухайте іншої притчі. Був госпо́дар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов.

21:34  Коли ж надійшов час плоді́в, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди́ свої.

21:35  Винарі ж рабів його похапали, — і одно́го побили, а другого замордували, а того вкаменува́ли.

21:36  Знов послав він інших рабів, більш як перше, — та й їм учинили те саме.

21:37  Нарешті послав до них сина свого́ і сказав: „Посоро́мляться сина мого“.

21:38  Але́ винарі́, як побачили сина, міркувати собі стали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, — і заберемо його спа́дщину!“

21:39  І, схопи́вши його, вони вивели за виноградник його, та й убили.

21:40  Отож, як прибу́де той пан виноградника, що́ зробить він тим винаря́м?“

21:41  Вони кажуть Йому: „Злочинців погубить жорсто́ко, виноградника ж віддасть іншим винаря́м, що будуть плоди́ віддавати йому своєча́сно“.

21:42  Ісус промовляє до них: „Чи ви не читали ніко́ли в Писа́нні: Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!“

21:43  Тому́ кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться наро́дові, що плоди́ його буде прино́сити.

21:44  І хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде — то розча́вить його́“.

21:45  А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він гово́рить.

21:46  І намага́лись схопи́ти Його, але́ побоялись людей, бо вважали Його за Пророка.

Chapter 22

22:1  А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи:

22:2  „Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́.

22:3  І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти.

22:4  Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“

22:5  Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг.

22:6  А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх.

22:7  І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив.

22:8  Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані.

22:9  Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“.

22:10  І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась.

22:11  Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного,

22:12  та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“ Той же мовчав.

22:13  Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“.

22:14  Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“.

22:15  Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його.

22:16  І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти.

22:17  Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“

22:18  А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте?

22:19  Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому.

22:20  А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“

22:21  Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“.

22:22  А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли.

22:23  Того дня приступили до Нього саддуке́ї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його,

22:24  та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“.

22:25  Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму.

22:26  Так само і другий, і третій, — аж до сьомого.

22:27  А по всіх вмерла й жінка.

22:28  Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“.

22:29  Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили.

22:30  Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі.

22:31  А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже:

22:32  „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“.

22:33  А наро́д, чувши це, дивувався науці Його.

22:34  Фарисеї ж, почувши, що Він у́ста замкнув саддуке́ям, зібралися ра́зом.

22:35  І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи:

22:36  „Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“

22:37  Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“.

22:38  Це найбільша й найперша заповідь.

22:39  А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“.

22:40  На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“.

22:41  Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав,

22:42  і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“ Вони Йому кажуть: „Давидів“.

22:43  Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже:

22:44  „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“.

22:45  Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“

22:46  І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.

Chapter 23

23:1  Тоді промовив Ісус до народу й до учнів Своїх,

23:2  і сказав: „На сиді́нні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї.

23:3  Тож усе, що́ вони скажуть вам, — робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони — та не роблять того́!

23:4  Вони ж в'яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на лю́дські раме́на, самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх пору́шити.

23:5  Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомі́лля свої розширяють, і здовжують ки́тиці.

23:6  І люблять вони передніші місця на бенке́тах, і передніші лавки́ в синагогах,

23:7  і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: Учителю!

23:8  А ви вчителями не звіться, — бо один вам Учитель, а ви всі брати́.

23:9  І не називайте нікого отцем на землі, — бо один вам Отець, що на небі.

23:10  І не звіться наста́вниками, — бо один вам Наста́вник, — Христос.

23:11  Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде!

23:12  Хто бо підно́ситься, — буде понижений, хто ж понижується, той піднесе́ться.

23:13  Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми́ зачиняєте Царство Небесне, — бо й самі ви не вхо́дите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте!

23:14  (Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдови́ні хати поїдаєте, і напо́каз молитесь довго, — через те осуд тяжчий ви при́ймете!)

23:15  Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одно́го; а коли те стається, то робите його сином геє́нни, вдвоє гіршим від вас!

23:16  Горе вам, проводирі́ ви сліпі, що говорите: „Коли хто поклянеться храмом, то нічого; а хто поклянеться золотом храму, то той винуватий“.

23:17  Нерозумні й сліпі, — що бо більше: чи золото, чи той храм, що освячує золото?

23:18  І: „Коли хто поклянеться же́ртівником, — то нічого, а хто поклянеться жертвою, що на нім, то він винуватий“.

23:19  Нерозумні й сліпі, — що́ бо більше: чи жертва, чи той же́ртівник, що освячує жертву?

23:20  Отож, хто клянеться же́ртівником, — клянеться ним та всім, що на ньому.

23:21  І хто храмом клянеться, — клянеться ним та Тим, Хто живе в нім.

23:22  І хто небом клянеться, — клянеться Божим престолом і Тим, Хто на ньому сидить.

23:23  Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м'я́ти, і га́нусу й кми́ну, але найважливіше в Зако́ні поки́нули: суд, милосе́рдя та віру; це треба робити, і того не ки́дати.

23:24  Проводирі́ ви сліпі, що відціджуєте комаря́, а верблю́да ковтаєте!

23:25  Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність ку́хля та миски, а всере́дині повні вони здирства й кривди!

23:26  Фарисею сліпий, — очисти перше сере́дину кухля, щоб чистий він був і назо́вні!

23:27  Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробі́в побі́лених, які гарними зверху здаються, а всере́дині повні трупних кісто́к та всякої нечи́стости!

23:28  Так і ви, — назовні здаєтеся лю́дям за праведних, а всере́дині повні лицемі́рства та беззаконня!

23:29  Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що пророкам надгро́бники ставите, і праведникам прикраша́єте пам'ятники,

23:30  та говорите: „Якби ми жили́ за днів наших батьків, то ми не були б спільника́ми їхніми в крові пророків“.

23:31  Тим самим на себе свідкуєте, що сини ви убивців пророків.

23:32  Доповніть і ви міру провини ваших батьків!

23:33  О змії, о ро́де гадю́чий, — я́к ви втечете від за́суду до геє́нни?

23:34  І ось тому́ посилаю до вас Я пророків, і мудрих, і книжників; частину їх ви повбиваєте та розіпне́те, а частину їх ви бичува́тимете в синагогах своїх, і будете гнати з міста до міста.

23:35  Щоб спала на вас уся праведна кров, що пролита була на землі, від крови Авеля праведного, аж до крови Заха́рія, Варахі́їного сина, що ви замордували його між храмом і же́ртівником!

23:36  Поправді кажу вам: Оце все спаде на рід цей!

23:37  Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до те́бе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як квочка збирає під крила курчаток своїх, — та ви не захотіли!

23:38  Ось ваш дім залиша́ється порожній для вас!

23:39  Говорю́ бо Я вам: Відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: „Благословенний, Хто йде у Господнє їм'я́!“

Chapter 24

24:1  І вийшов Ісус і від храму пішов. І підійшли Його учні, щоб Йому показати будинки храмо́ві.

24:2  Він же промовив у відповідь їм: „Чи бачите ви все оце? Поправді кажу́ вам: Не зали́шиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!“

24:3  Коли ж Він сидів на Оли́вній горі, підійшли Його учні до Нього само́тньо й спитали: „Скажи нам, — коли станеться це? І яка буде ознака прихо́ду Твого й кінця віку?“

24:4  Ісус же промовив у відповідь їм: „Стережіться, щоб вас хто не звів!

24:5  Бо багато хто при́йде в Ім'я́ Моє, кажучи: „Я Христос“. І зведуть багатьох.

24:6  Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки́, — глядіть, не лякайтесь, бо „статись належить тому“. Але це не кінець ще.

24:7  Бо „повстане наро́д на народ, і царство на царство“, і голод, мор та землетруси настануть місця́ми.

24:8  А все це — поча́ток терпінь породільних.

24:9  На муки тоді видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть нена́видіти всі народи за Ймення Моє.

24:10  І багато-хто в той час спокусяться, і видавати один о́дного будуть, і один о́дного будуть нена́видіти.

24:11  Постане багато фальшивих пророків, — і зведу́ть багатьо́х.

24:12  І через розрі́ст беззаконства любов багатьох охоло́не.

24:13  А хто витерпить аж до кінця, — той буде спасе́ний!

24:14  І проповідана буде ця Євангелія Царства по ці́лому світові, на свідо́цтво наро́дам усім. І тоді при́йде кінець!

24:15  Тож, коли ви побачите ту „гидоту спусто́шення“, що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, — хто читає, нехай розуміє, —

24:16  тоді ті, хто в Юдеї, нехай в го́ри втікають.

24:17  Хто на покрівлі, нехай той не сходить узяти речі з дому свого́.

24:18  І хто на полі, — хай назад не вертається взяти одежу свою.

24:19  Горе ж вагі́тним і тим, хто годує грудьми́, за днів тих!

24:20  Моліться ж, щоб ваша втеча не сталась зимою, ані в суботу.

24:21  Бо скорбо́та велика настане тоді, „якої не було́ з первопо́чину світу аж досі“ й не бу́де.

24:22  І коли б не вкороти́лись ті дні, не спаслася б ніяка люди́на; але через ви́браних дні ті вкоро́тяться.

24:23  Тоді, як хто скаже до вас: „Ото, Христос тут" чи „Отам“, — не йміть віри.

24:24  Бо постануть христи́ неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели́ б, коли б можна, і ви́браних.

24:25  Оце Я наперед вам сказав.

24:26  А коли скажуть вам: „Ось Він у пустині“ — не виходьте, „Ось Він у криївках“ — не вірте!

24:27  Бо як бли́скавка та вибігає зо схо́ду, і з'являється аж до за́ходу, так буде і при́хід Сина Лю́дського.

24:28  Бо де труп, — там зберуться орли́.

24:29  І зараз, по скорботі тих днів, „сонце затьми́ться, і місяць не дасть свого світла“, і зорі попа́дають з неба, і сили небесні пору́шаться.

24:30  І того ча́су на небі з'я́виться знак Сина Лю́дського, і тоді „заголосять всі зе́мні племе́на“, і побачать вони „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах небесних" із великою поту́гою й славою.

24:31  І пошле анголі́в Своїх Він із голосним сурмови́м гуком, і зберуть Його ви́браних — „від вітрі́в чотирьох, від кінців неба аж до кі́нців його“.

24:32  Від дерева ж фіґового навчіться при́кладу: коли віття його вже розпу́кується, і ки́неться листя, то ви знаєте, що близько вже літо.

24:33  Так і ви: коли все це побачите, знайте, що бли́зько, — під дверима!

24:34  Поправді кажу́ вам: не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться.

24:35  Небо й земля промине́ться, але не минуться слова́ Мої!

24:36  А про день той й годину не знає ніхто: ані анголи́ небесні, ані Син, — лише́ Сам Отець.

24:37  Як було за днів Но́євих, так буде і при́хід Сина Лю́дського.

24:38  Бо так само, як за днів до пото́пу всі їли й пили, женилися й заміж вихо́дили, аж до дня, „коли Ной увійшов до ковче́гу“,

24:39  і не знали, аж поки пото́п прийшов та й усіх забрав, — так буде і при́хід Сина Лю́дського.

24:40  Будуть двоє на полі тоді, — один ві́зьметься, а другий поли́шиться.

24:41  Дві будуть молоти на жо́рнах, — одна ві́зьметься, а друга полишиться.

24:42  Тож пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня при́йде Господь ваш.

24:43  Знайте ж це, що коли б знав госпо́дар, о котрі́й сторожі при́йде зло́дій, то він пильнував би, і підкопа́ти свого дому не дав би.

24:44  Тому бу́дьте готові й ви, — бо при́йде Син Лю́дський тієї години, коли ви не ду́маєте!

24:45  Хто ж вірний і мудрий раб, якого пан поставив над своїми челя́дниками давати своєчасно поживу для них?

24:46  Блаженний той раб, що пан його при́йде та зна́йде, що робить він так!

24:47  Поправді кажу́ вам, що над ці́лим маєтком своїм він поставить його.

24:48  А як той злий раб скаже у серці своїм: „Заба́риться пан мій прийти“,

24:49  і зачне бити товаришів своїх, а їсти та пити з п'яни́цями,

24:50  то пан того раба при́йде дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає.

24:51  І він пополови́ні розі́тне його́, і визначить долю йому з лицемірами, — буде плач там і скре́гіт зубів!

Chapter 25

25:1  Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці́ свої, та й пішли зустріча́ти молодого.

25:2  П'ять же з них нерозумні були, а п'ять мудрі.

25:3  Нерозумні ж, узявши каганці́, не взяли́ із собою оливи.

25:4  А мудрі набрали оливи в посудинки ра́зом із своїми каганця́ми.

25:5  А коли забари́всь молодий, то всі задрімали й поснули.

25:6  А опі́вночі крик залуна́в: „Ось молодий, — виходьте назу́стріч!“

25:7  Схопи́лись тоді всі ті діви, і каганці́ свої наготува́ли.

25:8  Нерозумні ж сказали до мудрих: „Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці́ ось гаснуть“.

25:9  Мудрі ж відповіли та сказали: „Щоб, бува, нам і вам не забракло, — краще вдайтеся до продавців, і купіть собі“.

25:10  І як вони купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весі́лля з ним, — і за́мкнені двері були́.

25:11  А по́тім прийшла й решта дів і казала: „Пане, пане, — відчини нам!“

25:12  Він же в відповідь їм проказав: „Поправді кажу вам, — не знаю я вас!“

25:13  Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли при́йде Син Лю́дський!

25:14  Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє.

25:15  І одно́му він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, — кожному за спромо́жністю його. І відійшов.

25:16  А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, — і набув він п'ять і́нших талантів.

25:17  Так само ж і той, що взяв два — і він ще два і́нших набув.

25:18  А той, що одно́го взя́в, пішов та й закопав його в землю, — і сховав срі́бло пана свого.

25:19  По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку.

25:20  І прийшов той, що взяв п'ять талантів, — приніс іще п'ять талантів і сказав: „Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, — ось я здобу́в інші п'ять талантів“.

25:21  Сказав же йому його пан: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“

25:22  Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: „Два таланти мені передав ти, — ось іще два тала́нти здобу́в я“.

25:23  Сказав йому пан його: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“

25:24  Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: „Я знав тебе, па́не, що тверда́ ти люди́на, — ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розси́пав.

25:25  І я побоявся, — пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє“.

25:26  І відповів його пан і сказав йому: „Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розси́пав?

25:27  Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибу́тком своє.

25:28  Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому́, що десять талантів він має.

25:29  Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має.

25:30  А раба непотрібного вкиньте до зо́внішньої темряви, — буде плач там і скрегіт зубів!

25:31  Коли ж при́йде Син Лю́дський у славі Своїй, і всі анголи́ з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї.

25:32  І перед Ним усі наро́ди зберуться, і Він відді́лить одного від о́дного їх, як відділя́є вівчар овець від козлів.

25:33  І поставить Він вівці право́руч Себе, а козлята — ліво́руч.

25:34  Тоді скаже Цар тим, хто право́руч Його: „Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закла́дин світу.

25:35  Бо Я голодував був — і ви нагодували Мене, пра́гнув — і ви напоїли Мене, мандрівником Я був — і Мене прийняли́ ви.

25:36  Був наги́й — і Мене зодягли ви, слабував — і Мене ви відвідали, у в'язни́ці Я був — і прийшли ви до Мене“.

25:37  Тоді відповідя́ть Йому праведні й скажуть: „Господи, коли то Тебе ми голодного бачили — і нагодували, або спрагненого — і напоїли?

25:38  Коли то Тебе мандрівником ми бачили — і прийняли́, чи наги́м — і зодягли?

25:39  Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці — і до Тебе прийшли?“

25:40  Цар відповість і промовить до них: „Поправді кажу́ вам: що́ тільки вчинили ви одно́му з найменших братів Моїх цих, — те Мені ви вчинили“.

25:41  Тоді скаже й тим, хто ліво́руч: „Ідіть ви від Мене, прокля́ті, у вічний огонь, що дияволові та його посланця́м пригото́ваний.

25:42  Бо Я голодував був — і не нагодували Мене, пра́гнув — і ви не напоїли Мене,

25:43  мандрівником Я був — і не прийняли́ ви Мене, був наги́й — і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці — і Мене не відвідали ви“.

25:44  Тоді відповідять і вони, промовляючи: „Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спра́гненого, або мандрівником, чи наго́го, чи недужого, чи в в'язниці — і не послужили Тобі?“

25:45  Тоді Він відповість їм і скаже: „Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, — Мені не вчинили!“

25:46  І ці пі́дуть на вічную муку, а праведники — на вічне життя“.

Chapter 26

26:1  І сталось, коли закінчи́в Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням:

26:2  „Ви знаєте, що через два дні буде Па́сха, — і Лю́дський Син буде виданий на розп'я́ття“.

26:3  Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайя́фою,

26:4  і радилися, щоб пі́дступом взяти Ісуса й забити.

26:5  І вони говорили: „Та не в свято, щоб бува колотнеча в наро́ді не сталась“.

26:6  Коли ж Ісус був у Віфа́нії, у домі Си́мона прокаже́ного,

26:7  підійшла одна жінка до Нього, маючи аляба́строву пляшечку дорогоцінного ми́ра, — і вилила на Його голову, як сидів при столі Він.

26:8  Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: „На́що таке марнотра́тство?

26:9  Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим“.

26:10  Зрозумівши Ісус, промовив до них: „Чого при́крість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені.

26:11  Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте.

26:12  Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на по́хорон Мій.

26:13  Поправді кажу́ вам: де тільки оця Єва́нгелія проповідувана буде в цілому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!“

26:14  Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників,

26:15  і сказав: „Що́ хочете дати мені, — і я вам Його видам?“ І вони йому виплатили тридцять срібняків.

26:16  І він відтоді шукав слу́шного ча́су, щоб видати Його.

26:17  А першого дня Опрі́сноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: „Де́ хочеш, щоб ми приготува́ли пасху спожити Тобі?

26:18  А Він відказав: „Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близьки́й, — справлю Пасху з Своїми учнями в тебе“.

26:19  І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали́ пасху готува́ти.

26:20  А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл.

26:21  І, як вони споживали, Він сказав: „Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене“.

26:22  А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: „Чи не я то, о Господи?“

26:23  А Він відповів і промовив: „Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене.

26:24  Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Лю́дського Сина! Було́ б краще йому, коли б той чоловік не родився!“

26:25  Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: „Чи не я то, Учителю?“ Відказав Він йому: „Ти сказав“.

26:26  Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і́ поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє“.

26:27  А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: „Пийте з неї всі,

26:28  бо це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається на відпу́щення гріхів!

26:29  Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його нови́м питиму в Царстві Мого Отця“.

26:30  А коли відспівали вони, то на го́ру Оливну пішли.

26:31  Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви через Мене споку́ситеся ночі цієї. Бо написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці отари“.

26:32  По воскре́сенні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“.

26:33  А Петро відповів і сказав Йому: „Якби й усі спокуси́лись про Тебе, — я не спокушу́ся ніко́ли“.

26:34  Промовив до нього Ісус: „Поправді кажу́ тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.

26:35  Говорить до Нього Петро: „Коли б мені навіть умерти з Тобою, — я не відречуся від Тебе!“ Так сказали й усі учні.

26:36  Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсима́нія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду́ й помолюся отам“.

26:37  І, взявши Петра й двох синів Зеведе́євих, зачав сумувати й тужити.

26:38  Тоді промовляє до них: „Обго́рнена сумом смертельним душа Моя! Залиші́ться тут, і попильнуйте зо Мною“.

26:39  І, трохи далі пройшовши, упав Він долі́лиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти“.

26:40  І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною?

26:41  Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьо́рий бо дух, але немічне тіло“.

26:42  Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“

26:43  І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були.

26:44  І, залиши́вши їх, знов пішов, і помолився втре́тє, те саме слово промовивши.

26:45  Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година набли́зилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Лю́дський.

26:46  Уставайте, ходім, — ось наблизи́вся Мій зра́дник!“

26:47  І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люду багато від первосвящеників і старших наро́ду з мечами та ки́ями.

26:48  А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то Він, — беріть Його“.

26:49  І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Раді́й, Учителю!“ І поцілував Його.

26:50  Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“ Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопи́ли Його.

26:51  А ось один із тих, що з Ісусом були́, витягнув руку, і меча свого ви́хопив та й рубону́в раба первосвященика, — і відтяв йому вухо.

26:52  Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто ві́зьме меча, — від меча і загинуть.

26:53  Чи ти ду́маєш, що не мо́жу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіо́нів анголі́в?

26:54  Але як має збутись Писа́ння, що так статися мусить?“

26:55  Тієї години промовив Ісус до наро́ду: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли́ ви.

26:56  Це ж сталось усе, щоб збулися писа́ння пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали.

26:57  А вони схопи́ли Ісуса, і повели́ до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші.

26:58  Петро ж зда́лека йшов услід за Ним аж до дво́ру первосвященика, і, ввійшовши всере́дину, сів із слу́жбою, щоб бачити кінець.

26:59  А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому,

26:60  і не знахо́дили, хоч кривосвідків багато підхо́дило. Аж ось накінець з'явилися двоє,

26:61  і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“.

26:62  Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать су́проти Тебе?“

26:63  Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“

26:64  Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав... А навіть повім вам: відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“

26:65  Тоді первосвященик розде́р одежу свою та й сказав: „Він богознева́жив! На́що нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богознева́гу!

26:66  Як вам здається?“ Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“

26:67  Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по що́ках Його, інші ж ки́ями били,

26:68  і казали: „Пророкуй нам, Христе́, хто́ то вдарив Тебе?“

26:69  А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до Нього служни́ця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галіле́янином!“

26:70  А він перед всіма́ відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“.

26:71  А коли до воріт він підхо́див, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назаряни́ном!“

26:72  І він зно́ву відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“

26:73  Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“.

26:74  Тоді він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього́ Чоловіка!“ І заспівав півень хвилі тієї.

26:75  І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав.

Chapter 27

27:1  А коли настав ра́нок, усі первосвященики й старші наро́ду зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть.

27:2  І, зв'язавши Його, повели́, та й По́нтію Пилату намісникові віддали́.

27:3  Тоді Юда, що ви́дав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібнякі́в первосвященикам і старшим,

27:4  та й сказав: „Я згрішив, невинну кров ви́давши“. Вони ж відказали: „А нам що до того? Дивись собі сам“.

27:5  І, кинувши в храм срібняки́, відійшов, а потому пішов, — та й повісився.

27:6  А первосвященики, як взяли срібняки́, то сказали: „Цього не годи́ться покласти до сховку церковного, — це ж бо заплата за кров“.

27:7  А порадившись, купили на них поле ганча́рське, щоб мандрівників ховати,

27:8  чому й зветься те поле „полем крови“ аж до сьогодні.

27:9  Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремі́я, промовляючи: „І взяли вони тридцять срібнякі́в, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві,

27:10  і дали́ їх за поле ганча́рське, як Господь наказав був мені“.

27:11  Ісус же став перед намісником. І намі́сник Його запитав і сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“ Ісус же йому відказав: „Ти кажеш“.

27:12  Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічо́го на те не відказував.

27:13  Тоді каже до Нього Пила́т: „Чи не чуєш, — як багато на Тебе свідку́ють?“

27:14  А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був ду́же здивований.

27:15  Мав же намісник звича́й відпускати на свято наро́дові в'я́зня одно́го, котро́го хотіли вони.

27:16  Був тоді в'я́зень відо́мий, що звався Вара́вва.

27:17  І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: „Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?“

27:18  Бо він знав, що Його через за́здрощі видали.

27:19  Коли ж він сидів на судде́вім сиді́нні, його дружи́на прислала сказати йому: „Нічо́го не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього“.

27:20  А первосвященики й старші попідмовля́ли наро́д, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподі́яти.

27:21  Намісник тоді відповів і сказав їм: „Котро́го ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив?“ Вони ж відказали: „Варавву“.

27:22  Пилат каже до них: „А що́ ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?“ Усі закричали: „Нехай ро́зп'ятий бу́де!“

27:23  А намісник спитав: „Яке ж зло Він зробив?“ Вони ж зачали́ ще сильніше кричати й казати: „Нехай ро́зп'ятий буде!“

27:24  І, як побачив Пила́т, що нічо́го не вдіє, а неспо́кій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: „Я невинний у крові Його! Самі ви побачите“.

27:25  А ввесь наро́д відповів і сказав: „На нас Його кров і на наших дітей!“

27:26  Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб ро́зп'ятий був.

27:27  Тоді то намісникові вояки́, до прето́рія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ.

27:28  І, роздягнувши Його, багряни́цю наділи на Нього.

27:29  І, сплівши з терни́ни вінка, покла́ли Йому на голову, а трости́ну в прави́цю Його. І, навко́лішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“

27:30  І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били.

27:31  А коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього плаща́, і зодягнули в одежу Його. І повели́ Його на розп'яття́.

27:32  А виходячи, стріли одного кіріне́янина, — Си́мон на йме́ння, — його змусили не́сти для Нього хреста.

27:33  І, прибувши на місце, що зветься Голго́фа, цебто сказати „Черепо́вище“,

27:34  дали́ Йому пити вина, із гірко́тою змішаного, — та, покуштувавши, Він пити не схотів.

27:35  А розп'я́вши Його, вони поділили одежу Його, кинувши же́реба.

27:36  І, посідавши, стерегли́ Його там.

27:37  І напис провини Його помістили над Його головою: „Це Ісус, Цар Юдейський“.

27:38  Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників: одного право́руч, а одного ліво́руч.

27:39  А хто побіч прохо́див, Його лихосло́вили та головами своїми хитали,

27:40  і казали: „Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, — спаси Само́го Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!“

27:41  Так само ж і первосвященики з книжниками та старши́ми, насміхаючися, говорили:

27:42  „Він інших спасав, — а Само́го Себе не може спасти́! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зі́йде тепер із хреста, — і ми повіримо Йому!

27:43  Покладав Він надію на Бога, — нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому́. Бо Він говорив: „Я — Син Божий“.

27:44  Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були ро́зп'яті.

27:45  А від години шостої аж до години дев'ятої — те́мрява сталась по ці́лій землі!

27:46  А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучни́м голосом, кажучи: „Елі́, Елі́, лама́ савахта́ні?“ цебто: „Боже Мій, Боже Мій, на́що Мене Ти покинув?“

27:47  Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю́.

27:48  А один із них зараз побіг і взяв гу́бку та, оцтом її напо́внивши, настромив на трости́ну й давав Йому пити.

27:49  Інші казали: „Чекай но, поба́чмо, — чи при́йде Ілля визволяти Його“.

27:50  А Ісус знову голосом гучним скрикнув, — і духа віддав.

27:51  І ось заві́са у храмі роздерлась надво́є — від ве́рху аж додолу, і земля потрясла́ся, і зачали́ розпада́тися скелі,

27:52  і повідкривались гроби́, і повставало багато тіл спочилих святих,

27:53  а з гробів повиходивши, по Його воскресінні, до міста святого ввійшли, і багатьо́м з'явились.

27:54  А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли́, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися ду́же й казали: „Він був справді Син Божий!“

27:55  Було там багато й жінок, що дивилися зда́лека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуго́вували.

27:56  Між ними була́ Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йо́сипа, і мати синів Зеведе́євих.

27:57  А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Аримате́ї, на ім'я́ Йо́сип, що й сам був навчався в Ісуса.

27:58  Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвелів тоді видати.

27:59  І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його в чисте полотно́,

27:60  і поклав його в гробі ново́му своїм, що був висік у скелі. До дверей гробови́х привалив він великого каменя, та й відійшов.

27:61  Була́ ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділи насу́проти гро́бу.

27:62  А наступного дня, що за п'ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї,

27:63  і сказали: „Пригадали ми, пане, собі, що обма́нець отой, як живий іще був, то сказав: „По трьох днях Я воскре́сну“.

27:64  Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали наро́дові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу“.

27:65  Відказав їм Пилат: „Сторо́жу ви маєте, — ідіть, забезпечте, як знаєте“.

27:66  І вони відійшли, і, запеча́тавши каменя, біля гро́бу сторожу поставили.

Chapter 28

28:1  Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб.

28:2  І великий ось ставсь землетру́с, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу ка́меня, та й сів на ньому.

28:3  Його ж постать була́, як та бли́скавка, а шати його були білі, як сніг.

28:4  І від стра́ху перед ним затряслася сторо́жа, та й стала, як мертва.

28:5  А ангол озвався й промовив жінка́м: „Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'я́того це ви шукаєте.

28:6  Нема Його тут, — бо воскрес, як сказав. Підійдіть, — подивіться на місце, де знахо́дився Він.

28:7  Ідіть же хутко, і скажіть Його у́чням, що воскрес Він із мертвих, і ото випере́джує вас в Галілеї, — там Його ви побачите. Ось, вам я звістив!“

28:8  І пішли вони хутко від гро́бу, зо стра́хом і великою радістю, і побігли, щоб учнів Його сповістити.

28:9  Аж ось перестрів їх Ісус і сказав: „Ра́ді́йте!“ Вони ж підійшли, обняли Його ноги і вклонились Йому до землі.

28:10  Промовляє тоді їм Ісус: „Не лякайтесь! Ідіть, повідо́мте братів Моїх, — нехай вони йдуть у Галілею, — там побачать Мене!“

28:11  Коли ж вони йшли, ось дехто зо сторожі до міста прийшли та й первосвященикам розповіли́ все, що́ сталось.

28:12  І, зібравшись зо старшими, вони врадили раду, і дали́ сторожі чимало срібняків,

28:13  і сказали: „Розповідайте: Його учні вночі прибули́, — і вкрали Його, як ми спали.

28:14  Як почує ж намісник про це, то його ми перекона́ємо, і від клопоту ви́зволимо вас“.

28:15  І, взявши вони срібняки́, зробили, як на́вчено їх. І проне́слося слово оце між юдеями, і трима́ється аж до сьогодні.

28:16  Одина́дцять же учнів пішли в Галілею на го́ру, куди звелів їм Ісус.

28:17  І як вони Його вгледіли, поклонились Йому до землі, а дехто вагався.

28:18  А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: „Да́на Мені всяка вла́да на небі й на землі.

28:19  Тож ідіть, і навчі́ть всі наро́ди, христячи їх в їм'я́ Отця, і Сина, і Святого Духа,

28:20  навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебува́тиму з вами повсякде́нно аж до кінця віку“! Амі́нь.