UkrOgienko - Proverbs

Chapter 1

1:1  При́повісті Соломона, сина Давидового, царя Ізраїлевого, —

1:2  щоб пізна́ти премудрість і карність, щоб зрозуміти розсу́дні слова́,

1:3  щоб прийняти напоу́млення мудрости, праведности, і пра́ва й простоти,

1:4  щоб мудрости дати простоду́шним, юнако́ві — пізна́ння й розва́жність.

1:5  Хай послухає мудрий — і примно́жить науку, а розумний здобу́де хай мудрих думо́к,

1:6  щоб пізнати ту при́повість та загадко́ве говорення, слова мудреці́в та їхні за́гадки.

1:7  Страх Господній — початок прему́дрости, — нерозумні пого́рджують мудрістю та напу́чуванням.

1:8  Послухай, мій сину, напу́чення батька свого́, і не відкидай науки матері своєї, —

1:9  вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикра́са на шию твою.

1:10  Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, — то з ними не згоджуйся ти !

1:11  Якщо скажуть вони: „Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричи́нно засядьмо на неповинного,

1:12  живих поковтаймо ми їх, як шео́л, та здорових, як тих, які сходять до гро́бу!

1:13  Ми зна́йдемо всіляке багатство цінне́, перепо́внимо здо́биччю наші хати́.

1:14  Жеребо́к свій ти кинеш із нами, — буде са́ква одна для всіх нас“, —

1:15  сину мій, — не ходи ти доро́гою з ними, спини́ но́гу свою від їхньої сте́жки,

1:16  бо біжать їхні но́ги на зло, і поспішають, щоб кров проливати!

1:17  Бож нада́рмо поставлена сі́тка на о́чах усього крила́того:

1:18  то вони на кров власну чату́ють, засідають на душу свою!

1:19  Такі то доро́ги усіх, хто за́здрий чужого добра: воно́ бере душу свого власника́!

1:20  Кличе мудрість на вулиці, на пло́щах свій голос дає,

1:21  на шумли́вих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова́ свої:

1:22  „Доки ви, нерозумні, глупо́ту любитимете? Аж доки насмі́шники будуть кохатись собі в глузува́нні, а безглу́зді нена́видіти будуть знания́?

1:23  Зверніться но ви до карта́ння мого́, — ось я виллю вам духа свого, сповіщу́ вам слова свої!

1:24  Бо кликала я, та відмовились ви, простягла́ була руку свою, та ніхто не прислу́хувався!

1:25  І всю раду мою ви відкинули, карта́ння ж мого не схотіли!

1:26  Тож у вашім нещасті сміятися буду і я, насміха́тися буду, як при́йде ваш страх.

1:27  Коли при́йде ваш страх, немов вихор, і прива́литься ваше нещастя, мов буря, як при́йде недоля та у́тиск на вас,

1:28  тоді кликати бу́дуть мене, але не відпові́м, будуть шукати мене, та не зна́йдуть мене, —

1:29  за те, що науку знена́виділи, і не ви́брали стра́ху Господнього,

1:30  не хотіли поради моєї, пого́рджували всіма моїми доко́рами!

1:31  І тому́ хай їдять вони з пло́ду дороги своєї, а з порад своїх хай насища́ються, —

1:32  бо відсту́пство безумних заб'є їх, і безпе́чність безтя́мних їх ви́губить!

1:33  А хто мене слухає, той буде жити безпе́чно, і буде спокійний від страху перед злом!“

Chapter 2

2:1  Сину мій, якщо при́ймеш слова мої ти, а нака́зи мої при собі заховаєш,

2:2  щоб слухало мудрости вухо твоє, своє серце прихи́лиш до розуму,

2:3  якщо до розсудку ти кликати будеш, до розуму кликатимеш своїм голосом,

2:4  якщо бу́деш шукати його, немов срі́бла, і бу́деш його ти пошу́кувати, як тих схо́ваних ска́рбів, —

2:5  тоді зрозумієш страх Господній, і зна́йдеш ти Богопізна́ння, —

2:6  бо Господь дає мудрість, з Його уст — знання́ й розум!

2:7  Він спасі́ння ховає для щирих, мов щит той для тих, хто в невинності ходить,

2:8  щоб справедливих стежо́к стерегти́, і береже́ Він дорогу Своїх богобі́йних!

2:9  Тоді ти збагне́ш справедливість та право, і простоту́, всіляку доро́гу добра,

2:10  бо мудрість уві́йде до серця твого́, і буде приємне знання́ для твоєї душі!

2:11  розва́жність тоді тебе пильнуватиме, розум тебе стерегти́ме,

2:12  щоб тебе врятувати від злої дороги, від люди́ни, що каже лукаве,

2:13  від тих, хто стежки́ простоти́ покидає, щоб ходити доро́гами те́мряви,

2:14  що ті́шаться, роблячи зло, що радіють круті́йствами злого,

2:15  що стежки́ їхні круті, і відхо́дять своїми путя́ми, —

2:16  щоб тебе врятува́ти від блудни́ці, від чужи́нки, що мо́вить м'яке́нькі слова́,

2:17  що покинула друга юна́цтва свого́, а про заповіт свого Бога забула, —

2:18  вона бо із домом своїм западе́ться у смерть, а стежки́ її — до померлих,

2:19  ніхто́, хто входить до неї, не ве́рнеться, і сте́жки життя не дося́гне, —

2:20  щоб ходив ти дорогою добрих, і стежки́ справедливих беріг!

2:21  Бо заме́шкають праведні землю, і невинні зоста́нуться в ній,

2:22  а безбожні з землі будуть ви́гублені, і повирива́ються з неї невірні!

Chapter 3

3:1  Сину мій, не забудь ти моєї науки, і нехай мої заповіді стережу́ть твоє серце,

3:2  бо примно́жать для тебе вони довготу́ твоїх днів, і років життя та споко́ю!

3:3  Ми́лість та правда нехай не зали́шать тебе, — прив'яжи́ їх до шиї своєї, напиши їх на табли́ці серця свого, —

3:4  і зна́йдеш ти ласку та добру премудрість в очах Бога й люди́ни!

3:5  Наді́йся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!

3:6  Пізнавай ти Його на всіх доро́гах своїх, і Він випростує твої стежки.

3:7  Не будь мудрий у власних оча́х, — бійся Господа та ухиляйся від злого!

3:8  Це буде ліком для тіла твого, напо́єм для ко́стей твоїх.

3:9  Шануй Господа із маєтку свого́, і з початку всіх пло́дів своїх, —

3:10  і будуть комори твої перепо́внені си́тістю, а чави́ла твої будуть перелива́тись вином молоди́м!

3:11  Мій сину, кара́ння Господнього не відкидай, і карта́ння Його не вважай тягаре́м, —

3:12  бо кого́ Господь любить, карта́є того, і кохає, немов батько сина!

3:13  Блаженна люди́на, що мудрість знайшла, і люди́на, що розум оде́ржала,

3:14  бо ліпше надба́ння її від надба́ння срібла́, і від щирого золота ліпший прибу́ток її,

3:15  дорожча за пе́рли вона, і всіляке жада́ння твоє не зрівняється з нею.

3:16  Довгість днів — у прави́ці її, багатство та слава — в ліви́ці її.

3:17  Доро́ги її — то дороги приємности, всі стежки́ її — мир.

3:18  Вона дерево життя для тих, хто тримається міцно її, і блаженний, хто де́ржить її!

3:19  Господь мудрістю землю заклав, небо розумом міцно поставив.

3:20  Знання́м Його порозкрива́лись безо́дні, і кроплять росою ті хмари.

3:21  Мій сину, нехай від оче́й твоїх це не відхо́дить, стережи добрий розум і розважність,

3:22  і вони будуть життям для твоєї душі, і прикра́сою шиї твоєї, —

3:23  Тоді пі́деш безпечно своєю дорогою, а нога твоя не спотикне́ться!

3:24  Якщо покладе́шся — не будеш боятись, а ляжеш, то буде приємний твій сон.

3:25  Не бу́деш боятися на́глого стра́ху, ні бурі безбожних, як при́йде, —

3:26  бо твоєю надією буде Госпо́дь, і Він пильнуватиме но́гу твою, щоб вона не зловилась у пастку!

3:27  Не стримуй добра́ потребу́ючому, коли в силі твоєї руки́ це вчини́ти,

3:28  не кажи своїм ближнім: „Іди, і зно́ву прийди, а взавтра я дам“, коли маєш з собою.

3:29  Не вио́рюй лихого на свого ближнього, коли він безпечно з тобою сидить.

3:30  Не сварися з люди́ною дармо, якщо злого вона не вчинила тобі.

3:31  Не за́здри наси́льникові, і ні одніє́ї з доріг його не вибирай,

3:32  бо бри́дить Господь крутія́ми, а з праведними в Нього дружба.

3:33  Прокля́ття Господнє на домі безбожного, а ме́шкання праведних Він благосло́вить, —

3:34  з насмішників Він насміхається, а покі́рливим милість дає.

3:35  Мудрі славу вспадко́вують, а нерозумні носи́тимуть со́ром.

Chapter 4

4:1  Послухайте, діти, напу́чення батькового, і прислу́хайтеся, щоб навчитися розуму,

4:2  бо даю́ я вам добру науку: зако́на мого не кидайте,

4:3  бо сином у ба́тька свого я був, пеще́ний й єдиний у неньки своєї.

4:4  І навчав він мене, і мені говорив: Нехай де́ржиться серце твоє моїх слів, стережи́ мої заповіді та й живи!

4:5  Здобудь мудрість, здобудь собі розум, не забудь, і не цурайся слів моїх уст, —

4:6  не кидай її — й вона буде тебе стерегти́! кохай ти її — й вона буде тебе пильнувати!

4:7  Початок премудрости — мудрість здобудь, а за ввесь свій маєток здобудь собі розуму!

4:8  Тримай її ви́соко — і піді́йме тебе, ушанує тебе, як її ти приго́рнеш:

4:9  вона дасть голові твоїй гарний вінок, пишну корону тобі подарує!

4:10  Послухай, мій сину, й бери ти слова́ мої, і помно́жаться роки твойого життя, —

4:11  дороги премудрости вчу я тебе, стежка́ми прями́ми прова́джу тебе:  12 коли пі́деш, то крок твій не буде тісни́й, а коли побіжиш — не спіткне́шся!

4:13  Міцно тримайся напу́чування, не лишай, його стережи́, — воно бо життя твоє!

4:14  На сте́жку безбожних не йди, і не ходи на дорогу лихих, —

4:15  покинь ти її, не йди нею, усунься від неї й мини, —

4:16  бо вони не заснуть, якщо злого не вчинять, віді́йметься сон їм, як не зроблять кому, щоб спіткну́вся!

4:17  Бо вони хліб безбожжя їдять, і вино грабежу́ попива́ють.

4:18  А путь праведних — ніби те світло ясне́, що світить все більше та більш аж до по́вного дня!

4:19  Дорога ж безбожних — як те́мність: не знають, об що́ спотикну́ться.

4:20  Мій сину, прислу́хуйся до моїх слів, до рече́й моїх ухо своє нахили́!

4:21  Нехай не віді́йдуть вони від оче́й твоїх, бережи їх в сере́дині серця свого!

4:22  Бо життя вони тим, хто їх зна́йде, а для тіла усього його лікува́ння.

4:23  Над усе, що лише стереже́ться, серце своє стережи́, бо з нього похо́дить життя.

4:24  Відкинь ти від себе лука́вство уст, віддали ти від себе круті́йство губ.

4:25  Нехай дивляться очі твої упере́д, а пові́ки твої нехай перед тобою просту́ють.

4:26  Стежку ніг своїх ви́рівняй, і стануть міцні всі дороги твої:

4:27  не вступайся ні вправо, ні вліво, — усунь свою но́гу від зла!

Chapter 5

5:1  Мій сину, на мудрість мою уважа́й, нахили своє ухо до мого розуму,

5:2  щоб розважність ти міг стерегти́, а пізна́ння — хай у́ста твої стережу́ть!

5:3  Бо кра́пають со́лодощ губи блудни́ці, а у́ста її від оливи масні́ші,

5:4  та гірки́й їй кінець, мов поли́н, гострий, як меч обосі́чний, —

5:5  її ноги до смерти спускаються, шео́лу тримаються кроки її!

5:6  Вона путь життя не урі́внює, її стежки непевні, і цього не знає вона.

5:7  Тож тепер, мої діти, мене ви послухайте, не відхо́дьте від слів моїх уст:

5:8  віддали́ ти від неї дорогу свою, і не зближа́йсь до дверей її дому,

5:9  щоб слави своєї ти іншим не дав, а роки свої — для жорстокого,

5:10  щоб чужі не наси́тились сили твоєї й маєтку твого́ в чужім домі!

5:11  І будеш стогнати при своєму кінці́, як знемо́жеться тіло твоє й твої сили,

5:12  і скажеш: „Як нена́видів я те напу́чування, а карта́ння те серце моє відкидало!

5:13  І не слухав я голосу своїх учителі́в, і уха свого не схиля́в до наставників.

5:14  Тро́хи не був я при кожному злому, в сере́дині збору й громади!“

5:15  Пий воду з криниці своєї, і теку́че з свого коло́дязя:

5:16  чи ж мають на вулицю вилиті бути джере́ла твої, а на площі — потоки твоєї води? —

5:17  Нехай вони будуть для тебе, для тебе самого, а не для чужих із тобою!

5:18  Хай твоє джерело́ буде благослове́нне, і радій через жінку твоїх юних літ, —

5:19  вона ла́ня любовна та се́рна прекрасна, її пе́рса напоять тебе кожноча́сно, — впивайся ж наза́вжди коха́нням її!

5:20  І на́що, мій сину, ти маєш впиватись блудни́цею, і на́що ти бу́деш приго́ртати груди чужи́нки?

5:21  Бож перед очима Господніми всі дороги люди́ни, і стежки́ її всі Він рівняє:

5:22  власні провини безбожного схо́плять його, і поворо́ззям свого гріха буде зв'я́заний він,

5:23  помиратиме він без напу́чування, і буде блукати в великій глупо́ті своїй!

Chapter 6

6:1  Мій сину, якщо поручи́вся ти за свого бли́жнього, дав руку свою за чужо́го, —

6:2  ти попався до па́стки з-за слів своїх уст, схо́плений ти із-за слів своїх уст!

6:3  Учини тоді це, сину мій, та рятуйсь, бо впав ти до рук свого бли́жнього: іди, впади в по́рох, і на ближніх своїх напира́й,

6:4  не дай сну своїм о́чам, і дріма́ння пові́кам своїм,

6:5  рятуйся, як се́рна, з руки́, і як птах із руки птахоло́ва!

6:6  Іди до мурашки, ліню́ху, поглянь на дороги її — й помудрій:

6:7  нема в неї воло́даря, ані уря́дника, ані прави́теля;

6:8  вона загото́влює літом свій хліб, збирає в жнива́ свою ї́жу.

6:9  Аж доки, ліню́ху, ти будеш виле́жуватись, коли́ ти зо сну свого встанеш?

6:10  Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, —

6:11  і при́йде, немов волоцюга, твоя незаможність, і зли́дні твої, як озбро́єний муж!

6:12  Люди́на нікче́мна, чоловік злочи́нний, він ходить з лукавими у́стами,

6:13  він морга́є очи́ма своїми, шурга́є своїми нога́ми, знаки́ подає пальцями своїми,

6:14  в його серці лукавство вио́рює зло кожноча́сно, сварки́ розсіва́є, —

6:15  тому на́гло прихо́дить погибіль його, буде ра́птом побитий — і лі́ку нема!

6:16  Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім — то гидо́та душі Його:

6:17  очі пишні, брехли́вий язик, і ру́ки, що кров непови́нну ллють,

6:18  серце, що пле́кає злочинні думки́, ноги, що сква́пно біжать на лихе,

6:19  сві́док брехливий, що бре́хні роздму́хує, і хто розсіває сварки́ між братів!

6:20  Стережи, сину мій, заповідь батька свого́, і не відкидай науки матері своєї!

6:21  Прив'яжи їх на серці своєму наза́вжди, повісь їх на шиї своїй!

6:22  Вона буде прова́дити тебе у ході́, стерегти́ме тебе, коли будеш лежати, а пробу́дишся — мовити буде до тебе!

6:23  Бо заповідь Божа — світи́льник, а наука — то світло, доро́га ж життя — то навча́льні карта́ння,

6:24  щоб тебе стерегти́ від злосли́вої жінки, від обле́сливого язика чужи́нки.

6:25  Не жадай її вро́ди у серці своїм, і тебе хай не ві́зьме своїми пові́ками, —

6:26  Бо вартість розпу́сної жінки — то бо́ханець хліба, а жінка заміжня вловлює душу цінну́...

6:27  Чи ві́зьме люди́на огонь на лоно своє, — і о́діж її не згорить?

6:28  Чи буде люди́на ходи́ти по вугі́ллю розпа́леному, і не попа́ляться ноги її?

6:29  Так і той, хто вчащає до жінки свого ближнього: не буде нека́раним кожен, хто доторкне́ться до неї!

6:30  Не пого́рджують зло́дієм, якщо він укра́де, щоб рятувати життя своє, коли він голоду́є,

6:31  та як буде він зна́йдений, — все́меро він відшкоду́є, віддасть все майно свого дому!

6:32  Хто чинить пере́люб, не має той розуму, — він знищує душу свою, —

6:33  побої та сором він зна́йде, а га́ньба його не зітре́ться,

6:34  бо за́здрощі — лютість мужчи́ни, і не змилосе́рдиться він у день помсти:

6:35  він не зверне уваги на жоден твій викуп, і не схоче, коли ти гости́нця прибі́льшиш!

Chapter 7

7:1  Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі,

7:2  бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,

7:3  прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого!

7:4  На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“ а розум назви: „Мій дові́рений!“

7:5  щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́.

7:6  Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́,

7:7  і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму,

7:8  прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,

7:9  коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.

7:10  Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,

7:11  галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:

7:12  раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.

7:13  І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:

7:14  „У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!

7:15  Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!

7:16  Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,

7:17  посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.

7:18  Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!

7:19  Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:

7:20  вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.

7:21  Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —

7:22  він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,

7:23  як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка...

7:24  А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:

7:25  Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,

7:26  бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!

7:27  Її дім — до шео́лу доро́ги, що провадять до смертних кімна́т.

Chapter 8

8:1  Чи ж мудрість не кличе, і не подає свого голосу розум?

8:2  На верхі́в'ях холмі́в, при дорозі та на перехре́стях стоїть он вона!

8:3  При брамах, при вході до міста, де вхо́диться в двері, там голосно кличе вона:

8:4  „До вас, мужі, я кличу, а мій голос до лю́дських синів:

8:5  Зрозумійте но, не́уки, мудрість, зрозумійте ви розум, безглу́зді!

8:6  Послухайте, я бо шляхе́тне кажу́, і відкриття́ моїх губ — то просто́та.

8:7  Бо правду говорять уста́ мої, а лукавство — гидо́та для губ моїх.

8:8  Всі слова́ моїх уст справедливі, нема в них круті́йства й лука́вства.

8:9  Усі вони про́сті, хто їх розуміє, і щирі для тих, хто знахо́дить знання́.

8:10  Візьміть ви карта́ння моє, а не срі́бло, і знання́, добірні́ше від щирого золота:

8:11  ліпша бо мудрість за пе́рли, і не рівняються їй всі клейно́ди!

8:12  Я, мудрість, живу разом з розумом, і знахо́джу пізна́ння розва́жне.

8:13  Страх Господній — лихе все нена́видіти: я нена́виджу пи́ху та гордість, і дорогу лиху та лукаві уста́!

8:14  В мене рада й огля́дність, я розум, і сила у мене.

8:15  Мною царю́ють царі, а законода́вці права́ справедливі встано́влюють.

8:16  Мною пра́влять владики й вельмо́жні, всі праведні су́дді.

8:17  Я кохаю всіх тих, хто кохає мене, хто ж шукає мене — мене зна́йде!

8:18  Зо мною багатство та слава, трива́лий маєток та правда:

8:19  ліпший плід мій від щирого золота й золота чистого, а прибуток мій ліпший за срі́бло добі́рне!

8:20  Путтю праведною я ходжу́, поміж правних стежо́к,

8:21  щоб дати багатство в спа́дщину для тих, хто кохає мене, — і я понапо́внюю їхні скарбни́ці!

8:22  Господь мене мав на поча́тку Своєї дороги, перше чи́нів Своїх, спервові́ку, —

8:23  відвіку була я встано́влена, від поча́тку, від праві́ку землі.

8:24  Наро́джена я, як безо́день іще не було́, коли не було ще джере́л, водою обтя́жених.

8:25  Наро́джена я, поки го́ри поставлені ще не були́, давніше за па́гірки,

8:26  коли ще землі не вчинив Він, ні піль, ні початко́вого по́роху все́світу.

8:27  Коли приправля́в небеса́ — я була́ там, коли кру́га вставля́в на пове́рхні безо́дні,

8:28  коли хмари умі́цнював Він нагорі́, як джере́ла безо́дні зміцня́в,

8:29  коли клав Він для моря уста́ва його, щоб його берегі́в вода не перехо́дила, коли ставив осно́ви землі, —

8:30  то я ма́йстром у Нього була́, і була я весе́лощами день-у-день, радіючи перед обличчям Його кожноча́сно,

8:31  радіючи на земнім кру́зі Його, а заба́ва моя — із синами людськими!

8:32  Тепер же, послухайте, діти, мене, і блаже́нні, хто буде дороги мої стерегти́!

8:33  Навча́ння послухайте й мудрими станьте, і не відступайте від нього!

8:34  Блаже́нна люди́на, яка мене слухає, щоб пильнувати при две́рях моїх день-у-день, щоб одві́рки мої берегти́!

8:35  Хто бо знахо́дить мене, той знахо́дить життя, і оде́ржує милість від Господа.

8:36  А хто́ проти мене гріши́ть, ограбо́вує душу свою; всі, хто мене ненави́дить, ті смерть покохали!“

Chapter 9

9:1  Мудрість свій дім збудувала, сім стовпі́в своїх ви́тесала.

9:2  Зарізала те, що було на зарі́з, змішала вино своє, і трапе́зу свою пригото́вила.

9:3  Дівчат своїх вислала, і кличе вона на висо́тах міськи́х:

9:4  „Хто бідний на розум, хай при́йде сюди,“ а хто нерозумний, говорить йому:

9:5  „Ходіть, споживайте із хліба мого́, та пийте з вина, що його́ я змішала!

9:6  Покиньте глупо́ту — і будете жити, і ходіте дорогою розуму!“

9:7  Хто карта́є насмішника, той собі га́ньбу бере, хто ж безбожникові виговорює, сором собі набуває.

9:8  Не доріка́й пересмі́шникові, щоб тебе не знена́видів він, ви́картай мудрого — й він покохає тебе.

9:9  Дай мудрому — й він помудріє іще, навчи праведного — і прибі́льшить він мудрости!

9:10  Страх Госпо́дній — початок премудрости, а пізна́ння Святого — це розум,—

9:11  бо мною помно́жаться дні твої, і додаду́ть тобі ро́ків життя.

9:12  Якщо ти змудрів — то для себе змудрів, а як станеш насмі́шником, сам понесе́ш!

9:13  Жінка безглу́зда крикли́ва, нерозумна, і нічого не знає!

9:14  Сідає вона на сидінні при вході до дому свого́, на висо́костях міста,

9:15  щоб кликати тих, хто дорогою йде, хто путтю своєю просту́є:

9:16  „Хто бідний на розум, хай при́йде сюди,“ а хто нерозумний, то каже йому́:

9:17  „Вода кра́дена — солодка, і приє́мний прихо́ваний хліб“.

9:18  І не відає він, що самі́ там мерці́, у глиби́нах шео́лу — запро́шені нею!

Chapter 10

10:1  Син мудрий — потіха для батька, а син нерозумний — то смуток для неньки його.

10:2  Не поможуть неправедні скарби, а справедливість від смерти визво́лює.

10:3  Не допустить Господь голодува́ти душу праведного, а набу́ток безбожників згине.

10:4  Ледача рука до убо́зтва веде, рука ж роботя́ща збагачує.

10:5  Хто літом збирає — син мудрий, хто ж дрімає в жнива́ — син безпутній.

10:6  Благослове́нства на голову праведного, а уста безбожним прикриє наси́льство.

10:7  Пам'ять про праведного — на благослове́ння, а йме́ння безбожних загине.

10:8  Заповіді мудросердий приймає, але́ дурногу́бий впаде́.

10:9  Хто в невинності ходить, той ходить безпечно, а хто кривить дороги свої, буде ви́явлений.

10:10  Хто оком моргає, той смуток дає, але дурногу́бий впаде́.

10:11  Уста праведного — то джерело життя, а уста безбожним прикриє насильство.

10:12  Нена́висть побуджує сва́рки, а любов покриває всі ви́ни.

10:13  В устах розумного мудрість знахо́диться, а різка — на спину безтя́много.

10:14  Прихо́вують мудрі знання́, а уста нерозумного — близькі́ до загибелі.

10:15  Маєток багатого — місто тверди́нне його, поги́біль убогих — їхні зли́дні.

10:16  Дорібок праведного — на життя, прибу́ток безбожного — в гріх.

10:17  Хто напу́чування стереже́ — той на сте́жці життя, а хто нехту́є карта́ння, той блу́дить.

10:18  Хто нена́висть ховає, в того губи брехли́ві, а хто на́клепи ширить, той дурнове́рхий.

10:19  Не бракує гріха в многомо́вності, а хто стримує губи свої, той розумний.

10:20  Язик праведного — то добі́рне срібло́, а розум безбожних — мізе́рний.

10:21  Пасу́ть багатьох губи праведного, безглузді ж умирають з неро́зуму.

10:22  Благослове́ння Господнє — воно збагачає, і сму́тку воно не прино́сить з собою.

10:23  Нешляхе́тне робити — заба́ва неві́гласа, а мудрість — люди́ні розумній.

10:24  Чого нечести́вий боїться, те при́йде на нього, а пра́гнення праведних спо́вняться.

10:25  Як буря, яка пронесе́ться, то й гине безбожний, а праведний має дові́чну осно́ву.

10:26  Як о́цет зубам, і як дим для оче́й, так лінивий для тих, хто його посилає.

10:27  Страх Господній примножує днів, а ро́ки безбожних вкоро́тяться.

10:28  Сподіва́ння для праведних — радість, а наді́я безбожних загине.

10:29  Дорога Господня — тверди́ня неви́нним, а заги́біль — злочинцям.

10:30  Повік праведний не захита́ється, а безбожники не поживуть на землі.

10:31  Уста праведного дають мудрість, а лукавий язик буде втятий.

10:32  Уста праведного уподо́бання знають, а уста безбожних — лука́вство.

Chapter 11

11:1  Обма́нливі ша́льки — оги́да для Господа, а повна вага́ — це Його уподо́ба.

11:2  Прийде пишність, та при́йде і га́ньба, а з суми́рними — мудрість.

11:3  Невинність простосердих веде їх, а лука́вство зрадли́вих — їх вигубить.

11:4  Не поможе багатство в день гніву, а справедливість від смерти визво́лює.

11:5  Справедливість невинного дорогу йому випросто́вує, безбожний же падає через безбожність свою́.

11:6  Справедливість прямих їх рятує, а зрадливі захо́плені будуть своєю захла́нністю.

11:7  При смерті люди́ни безбожної гине надія, зникає чека́ння люди́ни нікче́мної.

11:8  Виривається праведний з у́тиску, і замість нього безбожний іде.

11:9  Свого ближнього нищить лукавий уста́ми, а знання́м визволя́ються праведні.

11:10  Добром праведних місто радіє, а як гинуть безбожні — співає.

11:11  Благословенням че́сних підно́ситься місто, а уста́ми безбожних руйну́ється.

11:12  Хто пого́рджує ближнім своїм, той позба́влений розуму, а розумна люди́на мовчить.

11:13  Виявляє обмо́вник таємне, вірнодухий же справу ховає.

11:14  Народ падає з бра́ку розумного про́воду, при числе́нності ж ра́дників спасі́ння буває.

11:15  Зле робить, як хто за чужого пору́чується, хто ж пору́ку ненавидить, той безпечний.

11:16  Жінка чесно́тна ося́гує слави, і пильні багатства здобу́дуть.

11:17  Люди́на ласка́ва душі своїй чинить добро́, а жорстока замучує тіло своє.

11:18  Чинить діло безва́ртне безбожний, хто ж праведність сіє — заплату правдиву оде́ржує.

11:19  Отак праведність є на життя, хто ж жене́ться за злом, той до смерти зближа́ється.

11:20  Серцем лукаві — оги́да для Господа, а хто в неповинності ходить — Його уподо́ба.

11:21  Ручаюсь: не бу́де невинним лихий, а наща́док правдивих захований буде.

11:22  Золотая сере́жка в свині на ніздрі́ — це жінка гарна, позба́влена розуму.

11:23  Жада́ння у праведних — тільки добро, надія безбожних — то гнів.

11:24  Дехто щедро дає, та ще додається йому, а дехто ховає над міру, та тільки бідні́є.

11:25  Душа, яка благословля́є, наси́чена буде, а хто по́їть інших, — напо́єний буде і він.

11:26  Хто задержує збіжжя, того проклинає наро́д, хто ж поживу випро́дує, тому благослове́ння на голову.

11:27  Хто прагне добра, той шукає вподо́бання, хто ж лихого жадає, то й при́йде на нього воно.

11:28  Хто надію кладе на багатство своє, той впаде́, а праведники зелені́ють, як листя.

11:29  Хто не́ряд уносить до дому свого, той вітер пося́де, а дурноголо́вий розумному стане рабом.

11:30  Плід праведного — дерево життя, і мудрий життя набуває.

11:31  Коли праведний ось надолу́жується на землі, то тим більше безбожний та грішний!

Chapter 12

12:1  Хто любить навча́ння, той любить пізна́ння, а хто до́кір нена́видить, той нерозумний.

12:2  Добрий від Господа має вподо́бання, а люди́ну злих замірів осудить Господь.

12:3  Не зміцни́ться люди́на безбожністю, корінь же праведних не захита́ється.

12:4  Жінка чесно́тна — корона для чолові́ка свого́, а засоро́млююча — мов та гниль в його ко́стях.

12:5  Думки пра́ведних — право, підступні заміри безбожних — омана.

12:6  Безбожних слова — чатува́ння на кров, а уста невинних урятовують їх.

12:7  Переверну́ти безбожних — і вже їх нема, а дім праведних буде стояти.

12:8  Хвалять люди́ну за розум її, а кривосердий стає на пого́рду.

12:9  Ліпше про́стий, але роботя́щий на себе, від того, хто поважним себе видає, та хліба позба́влений.

12:10  Піклується праведний життям худоби своєї, а серце безбожних жорстоке.

12:11  Хто оброблює землю свою, той хлібом наси́чується, хто ж за марни́цею го́ниться, той позба́влений розуму.

12:12  Безбожний жадає ловити у сі́тку лихи́х, а в праведних корень прино́сить плоди́.

12:13  Пастка злого — в гріху́ його уст, а праведний з у́тиску ви́йде.

12:14  Люди́на насичується добром з плоду уст, і зро́блене рук чоловіка до нього впаде́.

12:15  Дорога безу́мця пряма́ в його о́чах, а мудрий послухає ради.

12:16  Нерозумного гнів пізнається відра́зу, розумний же мо́вчки ховає знева́гу.

12:17  Хто правду говорить, той вия́влює праведність, а сві́док брехливий — оману.

12:18  Дехто говорить, мов коле мече́м, язик же премудрих — то ліки.

12:19  Уста правдиві стоя́тимуть вічно, а брехливий язик — лиш на хвилю.

12:20  В серці тих, хто зло о́ре, — омана, а радість у тих, хто дора́джує мир.

12:21  Жодна кривда не тра́питься праведному, а безбожні напо́вняться лихом.

12:22  Уста брехливі — оги́да у Господа, а чи́нячі правду — Його уподо́ба.

12:23  Прихо́вує мудра люди́на знання́, а серце безумних глупо́ту викликує.

12:24  Роботя́ща рука панува́тиме, а лінива дани́ною стане.

12:25  Ту́га на серці люди́ни чавить її, добре ж слово її весели́ть.

12:26  Праведний ви́відає свою путь, а дорога безбожних зведе́ їх сами́х.

12:27  Не буде леда́чий пекти свого по́лову, а люди́на трудя́ща набуде має́ток цінни́й.

12:28  В путі пра́ведности є життя, і на стежці її нема смерти.

Chapter 13

13:1  Син мудрий приймає карта́ння від батька, а насмішник доко́ру не слухає.

13:2  З плоду уст чоловік споживає добро́, а жадо́ба зрадливих — наси́льство.

13:3  Хто уста свої стереже́, той душу свою береже́, а хто гу́би свої розпуска́є, — на того поги́біль.

13:4  Пожадає душа лінюха́, та даре́мно, душа ж роботя́щих наси́титься.

13:5  Нена́видить праведний слово брехливе, безбожний же чинить лихе, і себе засоро́млює.

13:6  Праведність оберігає невинного на дорозі його, а безбожність погу́блює грішника.

13:7  Дехто вдає багача́, хоч нічо́го не має, а дехто вдає бідака́, хоч маєток великий у нього.

13:8  Викуп за душу люди́ни — багатство її, а вбогий й доко́ру не чує.

13:9  Світло праведних ве́село світить, а світильник безбожних пога́сне.

13:10  Тільки сварка пихо́ю зчиня́ється, а мудрість із тими, хто ра́диться.

13:11  Багатство, заско́ро здобуте, — поме́ншується, хто ж збирає пома́лу — примно́жує.

13:12  Задовга надія — неду́га для серця, а бажа́ння, що спо́внюється, — це дерево життя.

13:13  Хто пого́рджує словом Господнім, той шкодить собі, хто ж страх має до заповіді, тому надолу́житься.

13:14  Наука премудрого — крини́ця життя, щоб віддали́тися від пасток сме́рти.

13:15  Добрий розум прино́сить приємність, а дорога зрадли́вих — погу́ба для них.

13:16  Кожен розумний за мудрістю робить, а безу́мний глупо́ту показує.

13:17  Безбожний посо́л у нещастя впаде́, а вірний посол — немов лік.

13:18  Хто ламає поу́ку — убозтво та га́ньба тому́, а хто береже осторо́гу — шанований він.

13:19  Ви́конане побажа́ння приємне душі, а вступи́тись від зла — то оги́да безумним.

13:20  Хто з мудрими ходить, той мудрим стає, а хто товаришу́є з безу́мним, той лиха набу́де.

13:21  Грішників зло доганя́є, а праведним Бог надолу́жить добром.

13:22  Добрий лишає спа́док і ону́кам, маєток же грішника схо́ваний буде для праведного.

13:23  Убогому буде багато поживи і з поля невпра́вного, та деякі гинуть з безпра́в'я.

13:24  Хто стримує різку свою, той нена́видить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для ньо́го карта́ння.

13:25  Праведний їсть, скільки схоче душа, живіт же безбожників за́всіди брак відчуває.

Chapter 14

14:1  Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його́.

14:2  Хто ходить в просто́ті своїй, боїться той Господа, а в ко́го доро́ги криві́, той пого́рджує Ним.

14:3  На устах безу́мця галу́зка пихи́, а губи премудрих їх стережу́ть.

14:4  Де немає биків, там я́сла порожні, а щедрість врожа́ю — у силі вола́.

14:5  Сві́док правдивий не лже, а сві́док брехливий говорить неправду.

14:6  Насмішник шукає премудрости, — та надаре́мно, пізна́ння легке́ для розумного.

14:7  Ходи зда́лека від люди́ни безу́мної, і від того, в кого́ мудрих уст ти не бачив.

14:8  Мудрість розумного — то розумі́ння дороги своєї, а глупо́та дурних — то ома́на.

14:9  Нерозумні сміються з гріха́, а між праведними — уподо́бання.

14:10  Серце знає гірко́ту своєї душі, і в радість його не втручається інший.

14:11  Буде ви́гублений дім безбожних, а намет безневи́нних розкві́тне.

14:12  Буває, доро́га люди́ні здається простою, та кінець її — стежка до смерти.

14:13  Також іноді і від сміху́ болить серце, і закі́нчення радости — сму́ток.

14:14  Хто підступного серця, наси́титься той із доріг своїх, а добра люди́на — із чинів своїх.

14:15  Вірить безглу́здий в кожні́сіньке слово, а мудрий зважає на кро́ки свої.

14:16  Мудрий боїться й від злого вступає, нерозумний же гні́вається та сміли́вий.

14:17  Скорий на гнів учиняє глупо́ту, а люди́на лукава знена́виджена.

14:18  Нерозумні глупо́ту вспадко́вують, а мудрі знання́м коронуються.

14:19  Покло́няться злі перед добрими, а безбожники — при брамах праведного.

14:20  Убогий знена́виджений навіть ближнім своїм, а в багатого дру́зі числе́нні.

14:21  Хто погорджує ближнім своїм, той грішить, а ласка́вий до вбогих — блаже́нний.

14:22  Чи ж не блу́дять, хто о́ре лихе? А милість та правда для тих, хто о́ре добро́.

14:23  Кожна праця прино́сить доста́ток, але́ праця уст в недоста́ток веде́.

14:24  Корона премудрих — їхня му́дрість, а віне́ць нерозумних — глупо́та.

14:25  Свідок правдивий визво́лює душі, а свідок обма́нливий — бре́хні торо́чить.

14:26  У Господньому стра́хові сильна наді́я, і Він пристано́вище ді́тям Своїм.

14:27  Страх Господній — крини́ця життя, щоб віддаля́тися від пасток смерти.

14:28  У числе́нності люду вели́чність царя, а в бра́ку народу — погибіль воло́даря.

14:29  Терпели́вий у гніві — багаторозумний, а гнівли́вий вчиняє глупо́ту.

14:30  Ла́гідне серце — життя то для тіла, а за́здрість — гнили́зна косте́й.

14:31  Хто тисне нужде́нного, той ображає свого Творця́, а хто милости́вий до вбогого, той поважає Його.

14:32  Безбожний у зло своє падає, а праведний повний надії й при смерті своїй.

14:33  Мудрість має спочи́нок у серці розумного, а що в нутрі безумних, те ви́явиться.

14:34  Праведність люд підійма́є, а беззако́ння — то сором наро́дів.

14:35  Ласка царе́ва — рабо́ві розумному, гнів же його — проти того, хто соро́мить його.

Chapter 15

15:1  Ла́гідна відповідь гнів відверта́є, а слово вра́зливе гнів підійма́є.

15:2  Язик мудрих — то добре знання́, а уста́ нерозумних глупо́ту висло́влюють.

15:3  Очі Господні на кожному місці, — позира́ють на злих та на добрих.

15:4  Язик ла́гідний — то дерево життя, а лука́вство його — залама́ння на дусі.

15:5  Зневажає безумний напучення ба́тькове, а хто береже осторо́гу, стає розумніший.

15:6  Дім праведного — скарб великий, а в пло́ді безбожного — бе́злад.

15:7  Уста мудрих знання́ розсівають, а серце безглу́здих не так.

15:8  Жертва безбожних — оги́да для Господа, а молитва невинних — Його уподо́ба.

15:9  Господе́ві огида — дорога безбожного, а того, хто женеться за праведністю, Він кохає.

15:10  Люта кара на то́го, хто путь оставляє, а хто осторо́гу нена́видить, той умирає.

15:11  Шео́л й Аваддо́н перед Господом, — тим більше серця́ синів лю́дських!

15:12  Насмі́шник не любить карта́ння собі, — він до мудрих не пі́де.

15:13  Ра́дісне серце лице весели́ть, а при сму́тку серде́чному дух приголо́мшений.

15:14  Серце розумне шукає знання́, а уста безумних глупо́ту пасу́ть.

15:15  Нужде́нному всі́ дні лихі, кому ж добре на серці, у того гости́на постійно.

15:16  Ліпше мале у Господньому стра́ху, ані ж скарб великий, та триво́га при то́му.

15:17  Ліпша пожи́ва яри́нна, і при тому любов, аніж тучний віл, та нена́висть при то́му.

15:18  Гнівли́ва люди́на роздра́жнює сварку, терпели́ва ж у гніві вспоко́ює за́колот.

15:19  Дорога лінивого — то тернови́ння, а путь щирих — дорога гладка́.

15:20  Мудрий син тішить ба́тька свого́, а люди́на безумна пого́рджує матір'ю своєю́.

15:21  Глупо́та — то радість для нерозумного, а люди́на розумна дорогою про́стою ходить.

15:22  Ламаються за́думи з бра́ку пора́ди, при числе́нності ж ра́дників спо́вняться.

15:23  Радість люди́ні — у відповіді його уст, а слово на ча́сі своєму — яке воно добре!

15:24  Путь життя для премудрого — уго́ру, щоб відда́люватись від шео́лу внизу́.

15:25  Дім пишних руйнує Госпо́дь, але ста́вить межу́ для вдови.

15:26  Думки злого — оги́да для Господа, але чисті для Нього приє́мні слова́.

15:27  Заже́рливий робить нещасним свій дім, хто ж дарунки нена́видить, той буде жити.

15:28  Серце праведного розмірко́вує про відповідь, а у́ста безбожних вибри́зкують зло.

15:29  Далекий Господь від безбожних, але́ справедливих молитву Він чує.

15:30  Світло оче́й тішить серце, добра звістка підкрі́плює ко́сті.

15:31  Ухо, що навча́ння життя вислухо́вує, буде перебува́ти між мудрими.

15:32  Хто напу́чування не приймає, той не дбає про душу свою, а хто слухається осторо́ги, здобуде той розум.

15:33  Страх Господній — навча́ння премудрости, а перед славою — скромність іде́.

Chapter 16

16:1  Заміри серця належать люди́ні, та від Господа — відповідь язика.

16:2  Всі дороги люди́ни чисті в очах її, та зважує душі Господь.

16:3  Поклади свої чи́ни на Господа, і будуть поста́влені міцно думки́ твої.

16:4  Все Господь учинив ради ці́лей Своїх, — і безбожного на днину зла.

16:5  Оги́да для Господа всякий бундю́чний, — ручу́ся: не буде такий без вини!

16:6  Провина вику́плюється через милість та правду, і страх Господній відво́дить від злого.

16:7  Як дороги люди́ни Господь уподо́бає, то й її ворогів Він зами́рює з нею.

16:8  Ліпше мале справедливе, аніж великі прибу́тки з безпра́в'я.

16:9  Розум люди́ни обдумує путь її, але кроки її наставля́є Госпо́дь.

16:10  Виріша́льне слово в царя на губа́х, тому в су́ді уста́ його не спроневі́ряться.

16:11  Вага й ша́льки правдиві — від Господа, все каміння ваго́ве в торби́нці — то ді́ло Його.

16:12  Чинити безбожне — оги́да царям, бо трон змі́цнюється справедливістю.

16:13  Уподо́ба царя́м — губи пра́ведности, і він любить того, хто правдиве говорить.

16:14  Гнів царя — вісник смерти, та мудра люди́на злагі́днить його́.

16:15  У світлі царсько́го обличчя — життя, а його уподо́ба — мов хмара доще́ва весною.

16:16  Набува́ння премудрости — як же це ліпше від золота, набува́ння ж розуму — добірні́ше від срі́бла!

16:17  Путь справедливих — ухиля́тись від зла; хто дорогу свою береже, той душу свою охоро́нює.

16:18  Перед загибіллю гордість буває, а перед упа́дком — бундю́чність.

16:19  Ліпше бути покі́рливим із ла́гідними, ніж здо́бич ділити з бундю́чними.

16:20  Хто вважає на слово, той зна́йде добро, хто ж надію складає на Господа — буде блаженний.

16:21  Мудросердого кличуть „розумний“, а со́лодощ уст прибавляє науки.

16:22  Розум — джерело життя власнико́ві його, а карта́ння безумних — глупо́та.

16:23  Серце мудрого чинить розумними уста його, і на уста його прибавляє навча́ння.

16:24  Приємні слова́ — щільнико́вий то мед, солодкий душі й лік на кості.

16:25  Буває, дорога люди́ні здається просто́ю, та кінець її — стежка до смерти.

16:26  Люди́на трудя́ща працює для себе, бо до того примушує рот її.

16:27  Нікчемна люди́на копає лихе, а на у́стах її — як палю́чий огонь.

16:28  Лукава людина сварки́ розсіває, а обмо́вник розді́лює дру́зів.

16:29  Насильник підмо́влює друга свого, і провадить його по недобрій дорозі.

16:30  Хто прижму́рює очі свої, той круті́йства виду́мує, хто губами знаки подає, той виконує зло.

16:31  Сиви́зна — то пишна корона, знахо́дять її на дорозі праведности.

16:32  Ліпший від силача́, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойо́вника міста.

16:33  За пазуху жереб вкладається, та ввесь його ви́рок — від Господа.

Chapter 17

17:1  Ліпший черствий кусок зо споко́єм, ніж дім, повний у́чти м'ясної зо сваркою.

17:2  Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док.

17:3  Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує.

17:4  Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного.

17:5  Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини.

17:6  Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́.

17:7  Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва.

17:8  Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́.

17:9  Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів.

17:10  На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів.

17:11  Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться.

17:12  Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його.

17:13  Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому.

17:14  Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її!

17:15  Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні.

17:16  На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема?

17:17  Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом.

17:18  Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого.

17:19  Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя.

17:20  Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло.

17:21  Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого.

17:22  Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті.

17:23  Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя.

17:24  З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі.

17:25  Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість.

17:26  Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість!

17:27  Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на.

17:28  І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним.

Chapter 18

18:1  Примхли́вий шукає сваволі, стає проти всього розумного.

18:2  Нерозумний не хоче навчатися, а тільки свій ум показати.

18:3  З прихо́дом безбожного й га́ньба приходить, а з легкова́женням — сором.

18:4  Слова́ уст люди́ни — глибока вода, джерело премудрости — бризкотли́вий поті́к.

18:5  Не добре вважа́ти на обличчя безбожного, щоб праведного повалити на суді.

18:6  Уста́ нерозумного тя́гнуть до сварки, а слова́ його кличуть бійки́.

18:7  Язик нерозумного — загибіль для нього, а уста його — то тене́та на душу його.

18:8  Слова обмо́вника — мов ті присма́ки, і вони сходять у нутро утро́би.

18:9  Теж недбалий у праці своїй — то брат марнотра́тнику.

18:10  Господнє Ім'я́ — сильна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний.

18:11  Маєток багатому — місто тверди́нне його, і немов міцний мур ув уяві його.

18:12  Перед загибіллю серце люди́ни висо́ко несеться, перед славою ж — скромність.

18:13  Хто відповідає на слово, ще поки почув, — то глупо́та та сором йому!

18:14  Дух дійсного мужа вино́сить терпі́ння своє, а духа приби́того хто піднесе́?

18:15  Серце розумне знання́ набуває, і вухо премудрих шукає знання́.

18:16  Дару́нок люди́ни виводить із у́тиску, і провадить її до великих людей.

18:17  Перший у сварці своїй уважає себе справедливим, але при́йде противник його та й дослі́дить його.

18:18  Жереб перериває сварки́, та відділює сильних один від одно́го.

18:19  Розлючений брат протиставиться більше за місто тверди́нне, а сварки́, — немов за́суви за́мку.

18:20  Із плоду уст люди́ни наси́чується її шлунок, вона наси́чується плодом уст своїх.

18:21  Смерть та життя — у владі язика, хто ж кохає його, його плід поїдає.

18:22  Хто жінку чесно́тну знайшов, знайшов той добро́, і милість отримав від Господа.

18:23  Убогий говорить блага́льно, багатий же відповідає зухва́ло.

18:24  Є товариші на розбиття́, та є й при́ятель, більше від брата прив'я́заний.

Chapter 19

19:1  Ліпший убогий, що ходить в своїй непови́нності, ніж лукавий уста́ми та нерозумний.

19:2  Теж не добра душа без знання́, а хто на́глить ногами, спіткне́ться.

19:3  Глупо́та люди́ни дорогу її викривля́є, і на Господа гні́вається її серце.

19:4  Маєток примно́жує дру́зів числе́нних, а від бідака́ відпадає й товариш його.

19:5  Свідок брехливий не буде без кари, а хто бре́хні говорить, не буде врято́ваний.

19:6  Багато-хто го́дять тому, хто гостинці дає, і кожен товариш люди́ні, яка не скупи́ться на дари.

19:7  Бідаря́ ненави́дять всі браття його, а тимбільш його при́ятелі відпадають від нього; а коли за словами поради женеться, — нема їх!

19:8  Хто ума набуває, кохає той душу свою, а хто розум стереже́, той знахо́дить добро́.

19:9  Свідок брехливий не буде без кари, хто ж неправду говорить, загине.

19:10  Не лицю́є пишно́та безумному, тим більше рабові панувати над зве́рхником.

19:11  Розум люди́ни припинює гнів її, а вели́чність її — перейти над провиною.

19:12  Гнів царя — немов рик левчука́, а ласка́вість його — як роса на траву.

19:13  Син безумний — погибіль для батька свого́, а жінка сварлива — як ри́нва, що з неї вода тече за́вжди.

19:14  Хата й маєток — спа́дщина батьків, а жінка розумна — від Господа.

19:15  Лі́нощі сон накидають, і лінива душа — голодує.

19:16  Хто заповідь охороня́є, той душу свою стереже́; хто дороги свої легкова́жить, — помре.

19:17  Хто милости́вий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолу́жить йому.

19:18  Карта́й свого сина, коли є наді́я навчити, та забити його — не підно́сь свою душу.

19:19  Люди́на великого гніву хай кару несе, бо якщо ти вряту́єш її, то вчи́ниш ще гірше.

19:20  Слухай ради й карта́ння приймай, щоб мудрим ти став при своєму кінці́.

19:21  У серці люди́ни багато думо́к, але ви́повниться тільки за́дум Господній.

19:22  Здобу́ток люди́ні — то милість її, але ліпший біда́р за люди́ну брехливу.

19:23  Страх Господній веде́ до життя, і хто його має, той ситим ночує, і зло не дося́гне його.

19:24  У миску стромляє лінюх свою руку, до уст же своїх не піді́йме її.

19:25  Як битимеш нерозважного, то помудріє й немудрий, а будеш розумного остеріга́ти, то він зрозуміє поуку.

19:26  Хто батька грабує, хто матір жене? — Це син, що засти́джує та осоро́млює, —

19:27  перестань же, мій сину, навчатися від нерозумних, щоб відступитися від слів знання́!

19:28  Свідок нікчемний висміює суд, а уста безбожних вибри́зкують кривду.

19:29  На насмі́шників кари готові пості́йно, і вдари на спи́ну безумним.

Chapter 20

20:1  Вино — то насмі́шник, напій п'янки́й — галасу́н, і кожен, хто блу́дить у ньому, немудрий.

20:2  Страх царя — як рик лева; хто до гніву дово́дить його́, — проти свого життя прогрішає.

20:3  Слава люди́ні, що гнів покидає, а кожен глупа́к вибуха́є.

20:4  Лінивий не о́ре із о́сени, а захоче в жнива́ — і нічо́го нема.

20:5  Рада в серці люди́ни — глибока вода, і розумна люди́на її повиче́рпує.

20:6  Багато людей себе звуть милосердними, та вірну люди́ну хто зна́йде?

20:7  У своїй непови́нності праведний ходить, — блаженні по ньому сини його!

20:8  Цар сидить на судде́вім престолі, всяке зло розганяє своїми очима.

20:9  Хто скаже: „Очи́стив я серце своє, очистився я від свого гріха́?“

20:10  Вага неоднакова, неоднакова міра, — обо́є вони — то оги́да для Господа.

20:11  Навіть юна́к буде пі́знаний з чи́нів своїх, — чи чин його чистий й чи про́стий.

20:12  Ухо, що слухає, й око, що бачить, — Господь учинив їх обо́є.

20:13  Не кохайся в спанні́, щоб не збідні́ти; розплю́щ свої очі — та хлібом наси́ться!

20:14  „Зле, зле!“ каже той, хто купує, а як пі́де собі, тоді хва́литься ку́пном.

20:15  Є золото й пе́рел багато, та розумні уста́ — найцінніший то по́суд.

20:16  Візьми його о́діж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку візьми його за́став.

20:17  Хліб з неправди солодкий люди́ні, та піско́м потім бу́дуть напо́внені у́ста її.

20:18  Тримаються за́міри радою, і війну прова́дь мудрими ра́дами.

20:19  Виявляє обмо́вник таємне, а ти не втручайся до того, ле́гко хто розту́лює уста свої.

20:20  Хто кляне свого батька та матір свою, — погасне світильник йому серед те́мряви!

20:21  Спа́док спо́чатку заскоро набу́тий, — не буде кінець його поблагосло́влений!

20:22  Не кажи: „Надолу́жу я зло!“ — май надію на Господа, і Він допоможе тобі.

20:23  Вага неоднакова — то оги́да для Господа, а ома́нливі ша́льки не добрі.

20:24  Від Господа — кроки люди́ни, а люди́на — як вона зрозуміє дорогу свою?

20:25  Тене́та люди́ні казати „святе́“ нерозважно, а зго́дом свої обітни́ці досліджувати.

20:26  Мудрий цар розпо́рошить безбожних, і зве́рне на них своє ко́ло для мук.

20:27  Дух люди́ни — світильник Господній, що все ну́тро обшукує.

20:28  Милість та правда царя стережуть, і трона свого він підтримує милістю.

20:29  Окраса юна́цтва — їхня сила, а пишність стари́х — сивина́.

20:30  Синяки́ від побоїв — то масть лікува́льна на злого, та вдари нутру́ живота.

Chapter 21

21:1  Во́дні пото́ки — царе́ве це серце в Господній руці: куди тільки захоче, його Він скеро́вує.

21:2  Всяка дорога люди́ни пряма́ в її о́чах, та керує серцями Госпо́дь.

21:3  Справедливість та правду чинити — для Господа це добірні́ше за жертву.

21:4  Муж гордого ока та серця надутого — несправедливий, а світильник безбожних — це гріх.

21:5  Думки пильного лиш на достаток ведуть, а всякий квапли́вий — на збиток.

21:6  Набува́ння майна язико́м неправдивим — це скоромину́ща марно́та шукаючих смерти.

21:7  Насильство безбожних пряму́є на них, бо пра́ва чинити не хо́чуть.

21:8  Дорога злочинця крута́, а чистий — прями́й його чин.

21:9  Ліпше жити в куті́ на даху́, ніж з сварливою жінкою в спі́льному домі.

21:10  Лихого жадає душа нечестивого, і в о́чах його ближній його не отримає милости.

21:11  Як карають глумли́вця мудріє безумний, а як мудрого вчать, — знання́ набуває.

21:12  До дому свого пригляда́ється праведний, а безбожний дово́дить до зла.

21:13  Хто вухо своє затикає від зо́йку убогого, то й він буде кликати, та не отримає відповіді.

21:14  Таємний дару́нок пога́шує гнів, а нея́вний гости́нець — лють сильну.

21:15  Радість праведному — правосу́ддя чинити, а злочи́нцеві — страх.

21:16  Люди́на, що зблуджує від путі розуму, у зборі померлих спочине.

21:17  Хто любить весе́лощі, той немаю́чий, хто любить вино та оливу, той не збагаті́є.

21:18  Безбожний — то викуп за праведного, а лукавий — за щирого.

21:19  Ліпше сидіти в пусти́нній країні, ніж з сварливою та сердитою жінкою.

21:20  Скарб цінни́й та олива в мешка́нні премудрого, та нищить безумна люди́на його.

21:21  Хто жене́ться за праведністю та за милістю, той знахо́дить життя, справедливість та славу.

21:22  До міста хоробрих уві́йде премудрий, і тверди́ню наді́ї його поруйнує.

21:23  Хто стереже свої уста й свого язика́, той душу свою зберігає від лиха.

21:24  Надутий пихо́ю — насмішник ім'я́ йому, він робить усе із бундю́чним зухва́льством.

21:25  Пожада́ння лінивого вб'є його, бо руки його відмовляють робити, —

21:26  він кожного дня пожадли́во жадає, а справедливий дає та не жалує.

21:27  Жертва безбожних — оги́да, а надто тоді, як за ді́ло безчесне прино́ситься.

21:28  Свідок брехливий загине, а люди́на, що слухає Боже, говори́тиме за́вжди.

21:29  Безбожна люди́на жорстока обличчям своїм, а невинний зміцня́є дорогу свою.

21:30  Нема мудрости, ані розуму, ані ради насу́проти Господа.

21:31  Приготовлений кінь на день бо́ю, але́ перемога від Господа!

Chapter 22

22:1  Ліпше добре ім'я́ за багатство велике, і ліпша милість за срі́бло та золото.

22:2  Багатий та вбогий стрічаються, — Господь їх обох створив.

22:3  Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть і кара́ються.

22:4  Заплата покори і стра́ху Господнього, — це багатство, і слава, й життя.

22:5  Терни́на й пастки́ на дорозі лукавого, а хто стереже́ свою душу, віді́йде далеко від них.

22:6  Привчай юнака́ до дороги його, і він, як поста́ріється, не усту́питься з неї.

22:7  Багатий панує над бідними, а боржни́к — раб позича́льника.

22:8  Хто сіє кри́вду, той жа́тиме лихо, а бич гніву його покінчи́ться.

22:9  Хто доброго ока, той поблагосло́влений буде, бо дає він убогому з хліба свого́.

22:10  Глумли́вого вижени, — й вийде з ним сварка, і суперечка та га́ньба припи́няться.

22:11  Хто чистість серця кохає, той має хороше на устах, і другом йому буде цар.

22:12  Очі Господа оберігають знання́, а лукаві слова́ Він відкине.

22:13  Лінивий говорить: „На вулиці лев, — серед майда́ну я буду забитий!“

22:14  Уста коха́нки — яма глибока: на ко́го Господь має гнів, той впадає туди.

22:15  До юнако́вого серця глупо́та прив'язана, та різка карта́ння відда́лить від нього її.

22:16  Хто тисне убогого, щоб собі́ збагати́тись, і хто багаче́ві дає, — той певно збідніє.

22:17  Нахили своє вухо, і послухай слів мудрих, і серце зверни до мого знання́,

22:18  бо гарне воно, коли будеш ти їх у своєму нутрі́ стерегти́, — хай стануть на устах твоїх вони ра́зом!

22:19  Щоб надія твоя була в Го́споді, я й сьогодні навчаю тебе.

22:20  Хіба ж не писав тобі три́чі з порадами та із знання́м,

22:21  щоб тобі завідо́мити правду, правдиві слова́, щоб ти істину міг відпові́сти тому, хто тебе запитає.

22:22  Не грабу́й незамо́жнього, бо він незамо́жній, і не тисни убогого в брамі,

22:23  бо Господь за їхню справу суди́тиметься, і грабіжникам їхнім ограбує Він душу.

22:24  Не дружись із чоловіком гнівли́вим, і не ходи із люди́ною лютою,

22:25  щоб доріг її ти не навчи́вся, і тене́та не взяв для своєї душі.

22:26  Не будь серед тих, хто пору́ку дає́, серед тих, хто пору́чується за борги́:

22:27  коли ти не матимеш чим заплатити, — нащо ві́зьмуть з-під тебе посте́лю твою?

22:28  Не пересува́й віково́ї границі, яку встановили батьки́ твої.

22:29  Ти бачив люди́ну, мото́рну в занятті своїм? Вона перед царя́ми спокійно стоятиме, та не всто́їть вона перед про́стими.

Chapter 23

23:1  Коли сядеш хліб їсти з воло́дарем, то пильно вважай, що́ перед тобою, —

23:2  і поклади собі в горло ножа, якщо ти ненаже́ра:

23:3  не жадай його ласощів, бо вони — хліб обма́нливий!

23:4  Не мордуйся, щоб мати багатство, — відступи́ся від ду́мки своєї про це, —

23:5  свої очі ти зве́рнеш на нього, — й нема вже його: бо конче змайструє воно собі кри́ла, і полетить, мов орел той, до неба.

23:6  не їж хліба в злоокого, і не пожада́й лакоми́нок його,

23:7  бо як у душі своїй він обрахо́вує, такий є. Він скаже тобі: „їж та пий!“, але серце його не з тобою, —

23:8  той кава́лок, якого ти з'їв, із себе ви́кинеш, і свої гарні слова́ надаремно потра́тиш!

23:9  Не кажи до ушей нерозумному, бо пого́рдить він мудрістю слів твоїх.

23:10  Не пересува́й віково́ї границі, і не входь на сирі́тські поля́,

23:11  бо їхній Визволи́тель міцни́й, — Він за справу їхню буде суди́тись з тобою!

23:12  Своє серце зверни до навча́ння, а уші свої — до розумних рече́й.

23:13  Не стримуй напу́чування юнака́, — коли різкою ви́б'єш його, не помре:

23:14  ти різкою виб'єш його, — і душу його від шео́лу врятуєш.

23:15  Мій сину, якщо твоє серце змудріло, то буде радіти також моє серце,

23:16  і нутро́ моє буде ті́шитись, коли уста твої говори́тимуть слу́шне.

23:17  Нехай серце твоє не зави́дує грішним, і повся́кчас пильнуй тільки стра́ху Господнього,

23:18  бо існує майбутнє, і наді́я твоя не загине.

23:19  Послухай, мій сину, та й помудрі́й, і нехай твоє серце ступає дорогою рівною.

23:20  Не будь поміж тими, що жлу́ктять вино, поміж тими, що м'ясо собі пожира́ють,

23:21  бо п'яни́ця й жеру́н збідні́ють, а сонли́вий одя́гне лахмі́ття.

23:22  Слухай ба́тька свого, — він тебе породив, і не горду́й, як поста́ріла мати твоя.

23:23  Купи собі й не продавай правду, мудрість, і карта́ння та розум.

23:24  Буде ве́льми радіти ба́тько праведного, і родитель премудрого вті́шиться ним.

23:25  Хай радіє твій ба́тько та мати твоя, хай поті́шиться та, що тебе породила.

23:26  Дай мені, сину мій, своє серце, і очі твої хай кохають доро́ги мої.

23:27  Бо блудни́ця — то яма глибока, а крини́ця тісна́ — чужа жінка.

23:28  І вона, мов грабі́жник, чату́є, і примно́жує зра́дників поміж людьми́.

23:29  В кого „ой“, в кого „ай“, в кого сва́рки, в кого кло́піт, в кого рани даре́мні, в кого о́чі червоні? —

23:30  У тих, хто запі́знюється над вином, у тих, хто прихо́дить попро́бувати вина змі́шаного.

23:31  Не дивись на вино, як воно рум'яні́є, як вибли́скує в келіху й рі́вненько ллється, —

23:32  кінець його буде кусати, як гад, і вжа́лить, немов та гадюка, —

23:33  пантрува́тимуть очі твої на чужі жінки, і серце твоє говори́тиме ду́рощі...

23:34  І ти будеш, як той, хто лежить у сере́дині моря, й як той, хто лежить на щогло́вім верху́.

23:35  І скажеш: „Побили мене, та мені не боліло, мене шту́рхали, я ж не почув, — коли я прокинусь, шукатиму далі того ж“.

Chapter 24

24:1  Не зави́дуй злим лю́дям, не бажай бути з ними,

24:2  бо їхнє серце говорить про зди́рство, а у́ста їхні мовлять про зло.

24:3  Дім будується мудрістю, і розумом ста́виться міцно.

24:4  А через пізна́ння кімна́ти напо́внюються усіля́ким має́тком цінни́м та приє́мним.

24:5  Мудрий сильніший від сильного, а люди́на розумна — від повносилого.

24:6  Тому́ то провадь війну мудрими ра́дами, бо спасі́ння — в числе́нності ра́дників.

24:7  Для безумного мудрість за надто висока, — своїх уст не розкриє при брамі.

24:8  Хто чини́ти лихе заміря́є, того́ звуть лукавим.

24:9  Замір глупо́ти — то гріх, а насмі́шник — оги́да люди́ні.

24:10  Якщо ти в день недолі знеси́лився, то мала́ твоя сила.

24:11  Рятуй узятих на смерть, також тих, хто на стра́чення хи́литься, — хіба не підтри́маєш їх?

24:12  Якщо скажеш: „Цього́ ми не знали!“ — чи ж Той, хто серця́ випробо́вує, знати не буде? Він Сторож твоєї душі, і Він знає про це, і пове́рне люди́ні за чином її.

24:13  Їж, си́ну мій, мед, бо він добрий, а мед щільнико́вий — солодкий він на піднебі́нні твоїм, —

24:14  отак мудрість пізнай для своєї душі: якщо зна́йдеш її, то ти маєш майбу́тність, і надія твоя не пони́щиться!

24:15  Не чату́й на поме́шкання праведного, ти безбожнику, не огра́блюй мешка́ння його,

24:16  бо праведний сім раз впаде́ — та зведе́ться, а безбожний в погибіль впаде́!

24:17  Не тішся, як ворог твій па́дає, а коли він спіткне́ться, — хай серце твоє не радіє,

24:18  щоб Господь не побачив, і це не було в Його о́чах лихим, і щоб Він не звернув Свого гніву від нього на тебе!

24:19  Не пались на злочинців, не заздри безбожним,

24:20  бо злому не буде майбу́тности, світильник безбожних погасне.

24:21  Бійся, сину мій, Господа та царя́, не водися з непе́вними,

24:22  бо погибіль їхня на́гло постане, а біду від обох тих хто знає?

24:23  І оце ось походить від мудрих: Звертати увагу в суді́ на обличчя — не добре.

24:24  Хто буде казати безбожному: „Праведний ти!“ того проклина́тимуть люди, і гніватись будуть на того наро́ди.

24:25  А тим, хто картає його, буде миле оце́, і при́йде на них благослове́ння добра!

24:26  Мов у губи цілує, хто відповідає правдиве.

24:27  Приготуй свою працю надво́рі, й оброби собі поле, а по́тім збудуєш свій дім.

24:28  Не будь ложним сві́дком на свого ближнього, і не підгово́рюй уста́ми своїми.

24:29  Не кажи: „Як зробив він мені, так зроблю́ я йому, — верну́ люди́ні за чином її!“

24:30  Я прохо́див край поля люди́ни лінивої, та край виноградника недоу́мкуватого, —

24:31  і о́сь все воно позаро́стало те́рням, будяка́ми покрита поверхня його, камі́нний же мур його був поруйно́ваний.

24:32  І бачив я те, і увагу звернув, і взяв я поу́ку собі:

24:33  „Ще тро́хи поспа́ти, подріма́ти ще тро́хи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, —

24:34  і прихо́дить, немов мандрівни́к, незамо́жність твоя, і ну́жда твоя, як озбро́єний муж!“

Chapter 25

25:1  І оце Соломо́нові при́повісті, що зібрали люди Єзекі́ї, Юдиного царя.

25:2  Слава Божа — щоб справу схова́ти, а слава царів — щоб розві́дати справу.

25:3  Небо висо́кістю, і земля глибино́ю, і серце царі́в — недосліди́мі.

25:4  Як відкинути жу́жель від срі́бла, то золотаре́ві виходить посу́дина, —

25:5  коли віддалити безбожного з-перед обличчя царе́вого, то справедливістю міцно поста́виться трон його.

25:6  Перед царем не пиша́йся, а на місці великих не стій,

25:7  бо ліпше, як скажуть тобі: „Ходи вище сюди!“ аніж тебе зни́зити перед шляхе́тним, що бачили очі твої.

25:8  Не спіши́ся ставати до по́зову, бо що́ будеш робити в кінці його, як тебе засоро́мить твій ближній?

25:9  Судися за сварку свою з своїм ближнім, але не виявляй таємни́ці іншого,

25:10  щоб тебе не обра́зив, хто слухати буде, і щоб не вернулась на тебе обмо́ва твоя́.

25:11  Золоті яблука на срібнім таре́лі — це слово, прока́зане ча́су свого́.

25:12  Золотая сере́жка й оздоба зо щи́рого золота — це мудрий карта́ч для уважного уха.

25:13  Немов снігова́ прохоло́да в день жнив — посол вірний для тих, хто його посилає, і він душу пана свого оживля́є.

25:14  Хмари та вітер, а немає дощу це люди́на, що чва́ниться да́ром, та його не дає.

25:15  Воло́дар зм'я́кшується терпели́вістю, а м'яке́нький язик ломить кістку.

25:16  Якщо мед ти знайшов, то спожий, скільки до́сить тобі, щоб ним не переси́титися та не звернути.

25:17  Здержуй но́гу свою від дому твого товариша, щоб тобою він не переси́тивсь, і не зненави́дів тебе.

25:18  Молот, і меч, і гостра стріла́ — люди́на, що говорить на ближнього свого, як свідок брехливий.

25:19  Гнилий зуб та кульга́ва нога — це наді́я на зрадли́вого радника в день твого у́тиску.

25:20  Що здіймати одежу холодного дня, що лити о́цет на со́ду, — це — співати пісні серцю засмученому.

25:21  Якщо голодує твій ворог — нагодуй його хлібом, а як спра́гнений він — водою напі́й ти його,

25:22  бо цим пригорта́єш ти жар на його го́лову, і Господь надолу́жить тобі!

25:23  Вітер північний народжує дощ, а таємний язик — сердите обличчя.

25:24  Ліпше жити в куті́ на даху́, ніж з сварливою жінкою в спільному домі.

25:25  Добра звістка з далекого кра́ю — це холодна водиця на спра́гнену душу.

25:26  Джерело́ скаламу́чене чи зіпсутий поті́к — це праведний, що схиляється перед безбожним.

25:27  Їсти меду багато — не добре, так досліджувати власну славу — неслава.

25:28  Люди́на, що стри́му немає для духу свого, — це зруйно́ване місто без му́ру.

Chapter 26

26:1  Як літом той сніг, і як дощ у жнива́, — та́к не лицю́є глупце́ві пошана.

26:2  Як пташка літає, як ла́стівка лине, так невинне прокля́ття не спо́вниться.

26:3  Батіг на коня, обро́ть на осла, а різка на спи́ну глупці́в.

26:4  Нерозумному відповіді не дава́й за нерозум його, щоб і ти не став рівний йому.

26:5  Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в о́чах своїх не став мудрим.

26:6  Хто через глупця́ посилає слова́, той ноги собі обтинає, отру́ту він п'є.

26:7  Як воло́чаться но́ги в кульга́вого, так у безумних уста́х припові́стка.

26:8  Як прив'я́зувати камінь коштовний до пра́щі, так глупце́ві пошану давати.

26:9  Як те́рен, що влізе у руку, отак припові́стка в уста́х нерозумного.

26:10  Як стрілець, що все ра́нить, так і той, хто наймає глупця́, і наймає усяких прохо́жих.

26:11  Як вертається пес до своєї блюво́тини, так глупо́ту свою повторяє глупа́к.

26:12  Чи ти бачив люди́ну, що мудра в очах своїх? Більша надія глупце́ві, ніж їй.

26:13  Лінивий говорить: „Лев на дорозі! Лев на майда́ні!“

26:14  Двері обе́ртаються на своєму чопі́, а лінивий — на лі́жку своїм.

26:15  Свою руку лінивий стромля́є до миски, — та підне́сти до рота її йому тяжко.

26:16  Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно.

26:17  Пса за ву́ха хапає, хто, йдучи́, устрява́є до сварки чужої.

26:18  Як той, хто вдає божевільного, ки́дає і́скри, стрі́ли та смерть,

26:19  так і люди́на, що обманює друга свого та каже: „Таж це́ я жартую!“

26:20  З браку дров огонь гасне, а без пліткаря́ мовкне сварка.

26:21  Вугі́лля для жару, а дро́ва огне́ві, а люди́на сварли́ва — щоб сварку розпа́лювати.

26:22  Слова́ обмо́вника — мов ті присма́ки, й у нутро́ живота вони схо́дять.

26:23  Як срі́бло з жу́желицею, на горшкові накла́дене, так полу́м'яні уста, а серце лихе, —

26:24  устами своїми маску́ється ворог, і ховає оману в своє́му нутрі́:

26:25  коли він говорить лагі́дно — не вір ти йому, бо в серці його сім оги́д!

26:26  Як нена́висть прикрита ома́ною, — її зло відкривається в зборі.

26:27  Хто яму копа́є, той в неї впаде́, а хто ко́тить камі́ння — на нього воно поверта́ється.

26:28  Брехливий язик нена́видить своїх ути́скуваних, і уста гладе́нькі до згуби прова́дять.

Chapter 27

27:1  Не вихва́люйся за́втрашнім днем, бо не знаєш, що день той поро́дить.

27:2  Нехай інший тебе вихваля́є, а не уста твої, чужий, а не губи твої.

27:3  Камі́ння — тяга́р, і пісок — важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох.

27:4  Лютість — жорстокість, а гнів — то зато́плення, та хто перед заздрістю всто́їть?

27:5  Ліпше відкрите карта́ння, ніж таємна любов.

27:6  Побої коханого вірність показують, а в нена́висника поцілу́нки числе́нні.

27:7  Сита душа топче й мед щільнико́вий, а голодній душі все гірке́ — то солодке.

27:8  Як птах, що гніздо́ своє кинув, так і люди́на, що з місця свого мандру́є.

27:9  Олива й кадило поті́шують серце, і солодкий нам друг за душевну пораду.

27:10  Друга свого й друга батька свого не кидай, а в дім брата свого не прихо́дь в день нещастя свого́, — ліпший сусіда близьки́й за далекого брата!

27:11  Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти́, як мені докоря́тиме хто.

27:12  Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть — і караються.

27:13  Візьми його одіж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку заста́ву візьми.

27:14  Хто сильним голосом благословляє із ра́ннього ранку свого товариша, — за прокля́ття залічується це йому.

27:15  Ри́нва, постійно теку́ча слотли́вого дня та жінка сварли́ва — одна́кове:

27:16  хто хоче сховати її — той вітра ховає, чи оливу паху́чу правиці своєї, що видасть себе.

27:17  Як гострить залізо залізо, так гострить люди́на лице свого друга.

27:18  Сторож фіґо́вниці пло́ди її споживає, а хто пана свого стереже, той шанований.

27:19  Як лице до лиця у воді, так серце люди́ни до серця люди́ни.

27:20  Шео́л й Аваддо́н не наси́тяться, — не наси́тяться й очі люди́ни.

27:21  Що для срі́бла топи́льна посу́дина, і го́рно — для золота, те для людини уста́, які хвалять її.

27:22  Хоч нерозумного будеш товкти́ товкаче́м поміж зе́рнами в сту́пі, — не віді́йде від нього глупо́та його!

27:23  До́бре знай вигляд своєї отари, поклади своє серце на че́реди,

27:24  бо багатство твоє не навіки, і чи корона твоя з роду в рід?

27:25  Появилася зе́лень, і трава показалась, і збирається сіно із гір, —

27:26  будуть ві́вці тобі на вбрання́, і козли́ — ціна поля,

27:27  і молока твоїх кіз буде до́сить на ї́жу тобі, на їду́ твого дому, і на життя для служни́ць твоїх.

Chapter 28

28:1  Безбожні втіка́ють, коли й не жену́ться за ними, а справедливий безпечний, немов той левчу́к.

28:2  Коли край провини́ться, то має багато воло́дарів, коли ж є люди́на розумна й знаю́ча, то де́ржиться довго.

28:3  Люди́на убога, що гно́бить нужде́нних, це зли́ва рвучка́, що хліба по ній не буває.

28:4  Ті, хто Зако́н залиша́є, хвалять безбожних, а ті, хто Зако́н береже, на них бу́ряться.

28:5  Люди лихі правосу́ддя не розуміють, а шукаючі Господа все розуміють.

28:6  Ліпше убогий, що ходить в своїй неповинності, ніж криводоро́гий, хоч він і бага́ч.

28:7  Хто Зако́н береже́, розумний той син, а хто во́диться із гультяя́ми, засоро́млює ба́тька свого́.

28:8  Хто мно́жить лихва́рським відсо́тком багатство своє, той для то́го грома́дить його, хто ласкавий для бідних.

28:9  Хто відхи́лює вухо своє, щоб не слухати Зако́на, то буде оги́дна й молитва того.

28:10  Хто про́стих доводить блуди́ти дорогою зла, сам до ями своєї впаде́, а невинні пося́дуть добро.

28:11  Багата люди́на в оча́х своїх мудра, та розумний убогий розслі́дить її.

28:12  Велика пишно́та, як ті́шаться праведні, коли ж несправедливі зростають, то треба шукати люди́ну.

28:13  Хто ховає провини свої, тому́ не веде́ться, а хто признається та кидає їх, той буде поми́луваний.

28:14  Блаженна люди́на, що завжди оба́чна, а хто ожорсто́чує серце своє, той впадає в лихе.

28:15  Лев ричу́чий й ведмі́дь ненаже́рливий — це безбожний володар над людом убогим.

28:16  Володар, позбавлений розуму, тисне дошкульно, а ненави́сник заже́рливости буде мати дні довгі.

28:17  Люди́на, обтя́жена за душогу́бство, втікає до гро́бу, — нехай її не підпира́ють!

28:18  Хто ходить невинний, той буде спасе́ний, а криводоро́гий впаде́ на одній із дорі́г.

28:19  Хто землю свою обробля́є, той наси́титься хлібом, а хто за марно́тним жене́ться, наси́титься вбогістю.

28:20  Вірна люди́на багата на благослове́ння, а хто спішно збагачується, непокараним той не зали́шиться.

28:21  Увагу звертати на особу — не добре, бо й за кус хліба люди́на згріши́ть.

28:22  Завидю́ща люди́на спішить до багатства, і не знає, що при́йде на неї нужда́.

28:23  Хто напоумля́є люди́ну, той знахо́дить вкінці більшу ласку, ніж той, хто лести́ть язиком.

28:24  Хто батька свого й свою матір грабує і каже: „Це не гріх“, той розбійнику друг.

28:25  Захла́нний викликує сварку, хто ж має наді́ю на Господа, буде наси́чений.

28:26  Хто надію кладе на свій розум, то він нерозумний, а хто мудрістю ходить, той буде врято́ваний.

28:27  Хто дає немаю́чому, той недостатку не знатиме, хто́ ж свої очі ховає від нього, той зазна́є багато проклять.

28:28  Коли підійма́ються лю́ди безбожні, люди́на ховається, а як гинуть вони, то мно́жаться праведні.

Chapter 29

29:1  Чоловік остере́жуваний, та твердошиїй, буде зламаний нагло, і ліку не буде йому.

29:2  Коли мно́жаться праведні, радіє наро́д, як панує ж безбожний — то сто́гне наро́д.

29:3  Люди́на, що мудрість кохає, поті́шує батька свого, а хто попасає блудни́ць, той губить маєток.

29:4  Цар утримує край правосу́ддям, а люди́на хаба́рна руйнує його.

29:5  Люди́на, що другові своєму підле́щує, на сто́пах його па́стку ставить.

29:6  У провині люди́ни лихої знахо́диться па́стка, а справедливий радіє та ті́шиться.

29:7  Праведний знає про право вбогих, безбожний же не розуміє пізна́ння про це.

29:8  Люди глузли́ві підбу́рюють місто, а мудрі утишують гнів.

29:9  Мудра люди́на, що праву́ється із нерозумним, то чи гні́вається, чи сміється, — споко́ю не знає.

29:10  Кровоже́рці нена́видять праведного, справедливі ж шукають спасти його душу.

29:11  Глупа́к уесь свій гнів увиявляє, а мудрий назад його стри́мує.

29:12  Володар, що слухає сло́ва брехливого, — безбожні всі слу́ги його!

29:13  Убогий й гноби́тель стрічаються, — їм обом Господь очі освітлює.

29:14  Як цар правдою судить убогих, стоя́тиме трон його за́вжди.

29:15  Різка й поу́ка премудрість дають, а дити́на, зали́шена тільки собі, засоро́млює матір свою.

29:16  Як мно́жаться несправедливі — провина розмно́жується, але праведні бачитимуть їхній упа́док.

29:17  Карай сина свого — й він тебе заспоко́їть, і приє́мнощі дасть для твоєї душі.

29:18  Без пророчих виді́нь люд розбе́щений, коли ж стереже він Зако́на — блаженний.

29:19  Раб словами не буде пока́раний, — хоч він розуміє, але́ не послу́хає.

29:20  Чи бачив люди́ну, квапли́ву в словах своїх? — Більша надія глупце́ві, ніж їй!

29:21  Хто розпе́щує зма́лку свого раба, то кінець його буде невдячний.

29:22  Гнівли́ва люди́на викли́кує сварку, а лютий вчиняє багато провин.

29:23  Горди́ня люди́ни її понижає, а чести набуває покірливий духом.

29:24  Хто ді́литься з зло́дієм, той нена́видить душу свою, — він чує прокля́ття, та не виявляє.

29:25  Страх перед люди́ною па́стку дає, хто ж наді́ю складає на Господа, буде безпечний.

29:26  Багато шукають для себе обличчя володаря, та від Господа суд для люди́ни.

29:27  Наси́льник — оги́да для праведних, а простодоро́гий — оги́да безбожному.

Chapter 30

30:1  Слова́ Агу́ра, Яке́євого сина, массе́янина: „Слово мужчи́ни: Трудився я, Боже, трудився я, Боже, — і змучився я!

30:2  Бо ду́маю, що немудріший за кожного я, і не маю я лю́дського розуму,

30:3  і не навчився я мудрости, і не знаю пізна́ння святих....

30:4  Хто на небо ввійшов — і зійшов? Хто у жме́ні Свої зібрав вітер? Хто воду в одежу зв'язав? Хто поставив усі кі́нці землі? Яке Йме́ння Його, і яке Йме́ння Сина Його, коли знаєш?

30:5  Кожне Боже слово очи́щене, щит Він для тих, хто в Нім пристановище має.

30:6  До слів Його не додавай, щоб тебе не скартав Він, і щоб неправдомо́вцем не став ти.

30:7  Двох речей я від Тебе просив, — не відмов мені, поки помру́:

30:8  віддали́ Ти від мене марно́ту та слово брехли́ве, убо́зтва й багатства мені не давай! Годуй мене хлібом, для ме́не призна́ченим,

30:9  щоб я не переси́тився та й не відрікся, і не сказав: „Хто Госпо́дь?“ і щоб я не збіднів і не крав, і не знева́жив Ім'я́ мого Бога.

30:10  Раба не обмовля́й перед паном його, щоб тебе не прокляв він, і ти винуватим не став.

30:11  Оце поколі́ння, що батька свого проклинає, і не́ньки своєї не благословляє,

30:12  покоління, що чисте в оча́х своїх, та від бруду свого не обмите,

30:13  покоління, — які го́рдісні очі його, а пові́ки його як підне́слися!

30:14  Покоління, що в нього мечі — його зуби, а гострі ножі — його ще́лепи, щоб поже́рти убогих із кра́ю й нужде́нних з землі!

30:15  Дві дочки́ в кровоже́рця: „Дай, дай!“ Оці три не наси́тяться, чотири не скажуть „до́сить":

30:16  шео́л та утро́ба неплідна, водою земля не наси́титься, і не скаже „до́сить“ огонь!

30:17  Око, що з батька сміється й пого́рджує по́слухом матері, — нехай ви́дзьобають його кру́ки пото́чні, і нехай орленя́та його пожеру́ть!

30:18  Три речі оці дивови́жні для мене, і чотири, яких я не знаю:

30:19  дорога орли́на в повітрі, дорога змії́на на скелі, корабельна дорога в сере́дині моря, і дорога мужчи́ни при дівчині!..

30:20  Така ось дорога блудли́вої жінки: наїлась та витерла уста свої й повіла́: „Не вчинила я злого!“

30:21  Трясе́ться земля під трьома, і під чотирма́, яких зне́сти не може вона:

30:22  під рабом, коли він зацарю́є, і під нерозумним, як хліба наїсться,

30:23  під розпу́стницею, коли взята за жінку, і неві́льницею, коли вижене пані свою́!..

30:24  Оці ось чотири малі на землі, та вони ве́льми мудрі:

30:25  мура́шки, — не сильний наро́д, та пожи́ву свою загото́влюють літом;

30:26  борсуки́, — люд не сильний, та в скелі свій дім вони ставлять;

30:27  немає царя в сарани́, — але вся вона в стро́ї бойо́вім вихо́дить;

30:28  паву́к тільки ла́пками пнеться, та він і в пала́тах царськи́х!

30:29  Добре ступають ці троє, і добре хо́дять чотири:

30:30  лев, найсильніший поміж звірино́ю, який не вступа́ється ні перед ким,

30:31  осі́дланий кінь, і козел, та той цар, що з ним ві́йсько!

30:32  Якщо ти допусти́вся глупо́ти пихою, й якщо заміря́єш лихе, — то руку на уста!

30:33  Бо збива́ння молока дає масло, і дає кров вдар по носі, тиск же на гнів дає сварку“.

Chapter 31

31:1  Слова Лемуїла, царя Масси́, що ними навчала його його мати:

31:2  „Що, сину мій, і що, сину утро́би моєї, і що, сину обі́тниць моїх?

31:3  Не давай жінкам сили своєї, ні доріг своїх для руйнува́льниць царів!

31:4  Не царя́м, Лемуїле, вино, не царям, і на́пій той п'янки́й не князя́м,

31:5  щоб не впився він та не забув про Зако́на, і щоб не змінив для всіх гно́блених пра́ва!

31:6  Дайте напо́ю п'янко́го тому, хто гине, а вина — гіркоду́хим:

31:7  він вип'є й забуде за бідність свою, і му́ки своєї вже не пам'ята́тиме!

31:8  Відкривай свої уста немо́ві, для суда́ всім нещасним.

31:9  Відкрива́й свої уста, й суди справедливо, і правосу́ддя зроби для убогого та для нужде́нного.

31:10  Хто жінку чесно́тну зна́йде? а ціна її більша від пе́рел:

31:11  довіря́є їй серце її чоловіка, і йому не забра́кне прибутку!

31:12  Вона чинить для нього добро, а не зло, по всі́ дні свого життя.

31:13  Шукає вона вовни й льо́ну, і робить охоче своїми руками.

31:14  Вона, немов кораблі́ ті купе́цькі, здале́ка спроваджує хліб свій.

31:15  І встане вона ще вночі, і видасть для дому свого поживу, а поря́док служни́цям своїм.

31:16  Про поле вона намишляла, і його набула́, із пло́ду долоней своїх засадила вона виноградинка.

31:17  Вона підпері́зує силою сте́гна свої та зміцня́є раме́на свої.

31:18  Вона розуміє, що добра робота її, і світильник її не пога́сне вночі.

31:19  Вона ру́ки свої простя́гає до пря́дки, а долоні її верете́но тримають.

31:20  Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного.

31:21  Холоду в домі своїм не боїться вона, бо подвійно одя́гнений ввесь її дім.

31:22  Килими́ поробила собі, віссо́н та кармази́н — убра́ння її.

31:23  Чоловік її зна́ний при брамах, як сидить він із старшими краю.

31:24  Тонку ту́ніку робить вона й продає, і купце́ві дає пояси́.

31:25  Сила та пи́шність — одежа її, і сміється вона до прийде́щнього дня.

31:26  Свої уста вона відкриває на мудрість, і милости́ва наука їй на язиці́.

31:27  Доглядає вона ходи дому свого́, і хліба з ліни́вства не їсть.

31:28  Устають її діти, і хвалять її, чоловік її — й він похваля́є її:

31:29  „Багато було́ тих чесно́тних дочо́к, та ти їх усіх переви́щила!“

31:30  Краса — то ома́на, а врода — марно́та, жінка ж богобоя́зна — вона буде хва́лена!

31:31  Дайте їй з плоду рук її, і нехай її вчи́нки її вихваляють при брамах!“