UkrOgienko - Luke

Chapter 1

1:1  Через те, що багато-хто брались складати опо́вість про спра́ви, які стались між нами,

1:2  як нам ті розповіли, хто споча́тку були самови́дцями й слу́гами Сло́ва,

1:3  тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодосто́йний Тео́філе,

1:4  щоб пізнав ти істо́ту науки, якої навчився.

1:5  За днів царя юдейського Ірода був один священик, на ім'я́ Заха́рій, з денної черги́ Аві́я, та дружина його із дочо́к Ааро́нових, а ім'я́ їй Єлисавета.

1:6  І обо́є вони були праведні перед Богом, бездоганно сповня́ючи заповіді й постанови Господні.

1:7  А дитини не мали вони, бо Єлисавета неплідна була, — та й віку старого обо́є були́.

1:8  І ось раз, як у порядку своєї черги́ він служив перед Богом,

1:9  за звича́єм свяще́нства, жеребко́м йому випало до Господнього храму ввійти й покади́ти.

1:10  Під час же каді́ння вся бе́зліч народу молилась знадво́ру.

1:11  І з'явивсь йому ангол Господній, ставши право́руч кадильного же́ртівника.

1:12  І стриво́живсь Захарій, побачивши, і о́страх на нього напав.

1:13  А ангол до нього промовив: „Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружи́на твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому йме́ння Іван.

1:14  І він буде на радість та втіху тобі, і з його наро́дження багато-хто втішаться.

1:15  Бо він бу́де великий у Господа, „ні вина, ні п'янко́го напо́ю не питиме“, і напо́вниться Духом Святим ще з утро́би своєї матері.

1:16  І багато синів із Ізраїля він наве́рне до їхнього Господа Бога.

1:17  І він сам перед Ним буде йти в духу й силі Іллі, „щоб серця́ батьків приверну́ти до дітей“, і неслухняних — до мудрости праведних, щоб готових людей споряди́ти для Господа“.

1:18  І промовив Захарій до Ангола: „Із чо́го пізнаю я це? Я ж старий, та й дружина моя вже похи́лого віку“.

1:19  А ангол прорік йому в відповідь: „Я Гавриїл, що стою перед Богом; мене по́слано, щоб говорити з тобою, і звістити тобі про цю Добру Нови́ну.

1:20  І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться ча́су свого́!“

1:21  А люди чекали Захарія, та й дивувались, чого́ забаривсь він у храмі.

1:22  Коли ж вийшов, не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що видіння він бачив у храмі. А він тільки знаки́ їм давав, — і залиши́вся німий.

1:23  І як дні його служби скінчи́лись, він вернувся до дому свого́.

1:24  А після тих днів зачала́ його дружи́на Єлисавета, і таїлась п'ять місяців, кажучи:

1:25  „Так для мене Господь учинив за тих днів, коли згля́нувся Він, щоб зняти наругу мою між людьми́!“

1:26  А шостого місяця від Бога був по́сланий ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім'я́ Назаре́т,

1:27  до діви, що заручена з мужем була́, на ім'я́ йому Йо́сип, із дому Давидового, а ім'я́ діві — Марі́я.

1:28  І, ввійшовши до неї, промовив: „Раді́й, благода́тная, Госпо́дь із тобою! Ти благослове́нна між жо́нами!“

1:29  Вона ж затриво́жилась словом, та й стала розду́мувати, що́ б то значило це привіта́ння.

1:30  А ангол промовив до неї: „Не бійся, Маріє, — бо в Бога благода́ть ти знайшла́!

1:31  І ось ти в утро́бі зачне́ш, і Сина породиш, і даси Йому йме́ння Ісус.

1:32  Він же буде Великий, і Сином Всеви́шнього зва́ний, і Господь Бог дасть Йому престола Його ба́тька Давида.

1:33  І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюва́нню Його не буде кінця“.

1:34  А Марія озвалась до ангола: „Як же станеться це, коли мужа не знаю?“

1:35  І ангол промовив у відповідь їй: „Дух Святий зли́не на тебе, і Всеви́шнього сила обго́рне тебе, через те то й Святе, що наро́диться, бу́де Син Божий!

1:36  А ото твоя родичка Єлисаве́та — і вона зачала́ в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною.

1:37  Бо „для Бога нема неможливої жодної речі!“

1:38  А Марія промовила: „Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!“ І відійшов а́нгол від неї.

1:39  Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську око́лицю, у місто Юдине.

1:40  І ввійшла вона в дім Захарія, та й поздоро́вила Єлисавету.

1:41  Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпота́ла дитина в утро́бі її. І Єлисавета напо́внилась Духом Святим,

1:42  і скрикнула голосом гучним, та й прорекла́: „Благослове́нна Ти між жо́нами, і благослове́нний Плід утро́би твоєї!

1:43  І звідкіля́ мені це, що до мене прийшла мати мого Господа?

1:44  Бо як тільки в ву́хах моїх голос привіту твого забрині́в, — від ра́дощів затріпота́ла дитина в утробі моїй!

1:45  Блаженна ж та, що повірила, бо спо́вниться проре́чене їй від Господа!“

1:46  А Марія промовила: „Велича́є душа моя Господа,

1:47  і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм,

1:48  що зглянувся Він на поко́ру Своєї раби, бо ось від ча́су цього́ всі ро́ди мене за блаженну вважатимуть,

1:49  бо велике вчинив мені Поту́жний! Його ж Іме́ння святе,

1:50  і милість Його́ з роду в рід на тих, хто боїться Його́!

1:51  Він показує міць Свого раме́на, розпорошує тих, хто пиша́ється думкою серця свого́!

1:52  Він могутніх скидає з престолів, підіймає покі́рливих,

1:53  удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чи́м!

1:54  Пригорну́в Він Ізраїля, Свого слугу, щоб ми́лість згадати,

1:55  як прорік був Він нашим отця́м, — Аврааму й насінню його аж повіки!“

1:56  І залиша́лась у неї Марія щось місяців зо́ три, та й вернулась до дому свого́.

1:57  А Єлисаветі настав час родити, — і сина вона породила.

1:58  І почули сусіди й роди́на її, що Господь Свою милість велику на неї послав, — та й утішалися ра́зом із нею.

1:59  І сталося во́сьмого дня, прийшли, щоб обрізати дитя, і хотіли назвати його йме́нням ба́тька його — Заха́рій.

1:60  І озвалася мати його та й сказала: „Ні, — нехай на́званий буде Іван!“

1:61  А до неї сказали: „Таж у роди́ні твоїй нема жодного, який на́званий був тим ім'я́м!“

1:62  І кива́ли до батька його, — як хотів би назвати його?

1:63  Попросивши ж табличку, написав він слова́: „Іван імення йому“. І всі дивувались.

1:64  І в тій хвилі уста та язик розв'язались йому, — і він став говорити, благословляючи Бога!

1:65  І страх обгорнув усіх їхніх сусідів, і по всіх верхови́нах юдейських проне́слася чутка про це все.

1:66  А всі, що почули, розважали у серці своїм та казали: „Чим то буде дитина оця?“ І Господня рука була з нею.

1:67  Його ж батько Захарій напо́внився Духом Святим, та й став пророкувати й казати:

1:68  „Благослове́нний Госпо́дь, Бог Ізраїлів, що зглянувся й визволив люд Свій!

1:69  Він ріг спасі́ння підні́с нам у домі Давида, Свого слуги,

1:70  як був заповів відвіку уста́ми святих пророків Своїх,

1:71  що від ворогі́в наших визволить нас, та з руки всіх наших ненависників,

1:72  що вчинить Він милість нашим отцям, і буде пригадувати Свій святий заповіт,

1:73  що дотримає й нам ту прися́гу, якою Він присягавсь Авраамові, отцю́ нашому,

1:74  щоб ми, ви́зволившись із руки ворогів, служили безстрашно Йому

1:75  у святості й праведності перед Ним по всі дні життя нашого.

1:76  Ти ж, дитино, станеш пророком Всеви́шнього, бо будеш ходи́ти перед Господом, щоб дорогу Йому приготува́ти,

1:77  щоб наро́ду Його дати пізнати спасі́ння у відпу́щенні їхніх гріхів,

1:78  через велике милосердя нашого Бога, що ним Схід із висоти нас відвідав,

1:79  щоб світити всім тим, хто перебуває в те́мряві й тіні смерте́льній, щоб спрямува́ти наші ноги на дорогу спокою!“

1:80  А дитина росла, і скріплялась на дусі, і перебува́ла в пустинях до дня свого з'я́влення перед Ізраїлем.

Chapter 2

2:1  І трапилося тими днями, — вийшов нака́з царя А́вгуста переписати всю землю.

2:2  Цей пе́репис перший відбувся тоді, коли вла́ду над Си́рією мав Квірі́ній.

2:3  І всі йшли записатися, кожен у місто своє.

2:4  Пішов теж і Йо́сип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеє́м, бо похо́див із дому та з роду Давидового,

2:5  щоб йому записатись із Марією, із ним зару́ченою, що була́ вагітна́.

2:6  І сталось, як були́ вони там, то настав їй день породити.

2:7  І породила вона свого Пе́рвенця Сина, і Його сповила́, і до я́сел поклала Його́, — бо в за́їзді місця не стало для них.

2:8  А в тій стороні були́ пастухи, які пильнували на полі, і нічно́ї пори вартували отару свою.

2:9  Аж ось а́нгол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня ося́яла їх. І вони перестра́шились стра́хом великим,

2:10  Та а́нгол промовив до них: „Не лякайтесь, бо я ось благовіщу́ вам радість велику, що станеться лю́дям усім.

2:11  Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь.

2:12  А ось вам ознака: Дитину сповиту ви зна́йдете, що в я́слах лежатиме“.

2:13  І ось ра́птом з'явилася з а́нголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали:

2:14  „Слава Богу на висоті, і на землі спокій, у людях добра воля!“

2:15  І сталось, коли анголи́ відійшли від них в небо, пастухи зачали́ говори́ти один о́дному: „Ходім до Вифлеєму й побачмо, що́ сталося там, про що́ сповістив нас Господь“.

2:16  І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йо́сипа, та Дитинку, що в я́слах лежала.

2:17  А побачивши, розповіли́ про все те, що́ про Цю Дитину було́ їм зві́щено.

2:18  І всі, хто почув, дивувались тому, що́ їм пастухи говорили.

2:19  А Марія оці всі слова́ зберігала, розважаючи, у серці своїм.

2:20  Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано.

2:21  Коли ж ви́повнились вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був а́нгол назвав, перше ніж Він в утро́бі зачався.

2:22  А коли — за Зако́ном Мойсея — минулися дні їхнього очи́щення, то до Єрусалиму прине́сли Його, щоб поставити Його перед Господом,

2:23  як у Зако́ні Господнім написано: „Кожне дитя чоловічої ста́ті, що розкриває утро́бу, має бути посвя́чене Господу“,

2:24  і щоб жертву скла́сти, як у Зако́ні Господньому сказано, — „пару горлича́т або двоє голубеня́т“.

2:25  І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семе́н, — люди́на праведна та благочести́ва, — що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому.

2:26  І від Духа Святого йому було зві́щено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього.

2:27  І Дух у храм припрова́див його. І як внесли Дитину Ісуса батьки́, щоб за Нього вчинити звича́єм зако́нним,

2:28  тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив:

2:29  „Нині відпускаєш раба Свого́, Владико, за словом Твоїм із ми́ром,

2:30  бо побачили очі мої Спасі́ння Твоє,

2:31  яке Ти приготува́в перед всіма наро́дами,

2:32  Світло на просвіту поганам і на славу наро́ду Твого Ізраїля!“

2:33  І дивувалися ба́тько Його й мати тим, що про Нього було́ розповіджене.

2:34  А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: „Ось призначений Цей багатьо́м на падіння й устава́ння в Ізраїлі, і на знак спереча́ння, —

2:35  і меч душу проши́є самій же тобі, — щоб відкрились думки́ сердець багатьох!“

2:36  Була й Анна пророчиця, дочка́ Фануїлова з племени Аси́рового, — вона дожила́ до глибокої старости, живши з мужем сім ро́ків від свого дівува́ння,

2:37  удова ро́ків вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі поста́ми й моли́твами.

2:38  І години тієї вона надійшла, Бога сла́вила та говорила про Нього всім, хто визво́лення Єрусалиму чекав.

2:39  А як виконали за Зако́ном Господнім усе, то вернулись вони в Галілею, до міста свого Назарету.

2:40  А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрости. І благодать Божа на Ній пробува́ла.

2:41  А батьки́ Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи.

2:42  І коли мав Він дванадцять ро́ків, вони за звича́єм на свято пішли.

2:43  Як дні ж свята скінчи́лись були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лиши́вся, а Йо́сип та мати Його не знали того.

2:44  Вони ду́мали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж ро́дичами та знайо́мими.

2:45  Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його.

2:46  І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислу́хував їх, і запитував їх.

2:47  Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям.

2:48  І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: „Дитино, — чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбо́ю шукали Тебе“.

2:49  А Він їм відказав: „Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?“

2:50  Та не зрозуміли вони того сло́ва, що Він їм говорив.

2:51  І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухня́ний. А мати Його зберігала оці всі слова́ в своїм серці.

2:52  А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей.

Chapter 3

3:1  У п'ятнадцятий рік панува́ння Тиве́рія ке́саря, коли По́нтій Пила́т панував над Юдеєю, коли в Галілеї тетра́рхом був І́род, а Пилип, його брат, був тетра́рхом Ітуре́ї й землі Трахоні́тської, за тетра́рха Ліса́нія в Авілі́ні,

3:2  за первосвящеників Анни й Кайя́фи було Боже слово в пустині Іванові, сину Захарія.

3:3  І він перейшов усю землю Йорда́нську, проповідуючи хрищення покая́ння для про́щення гріхів,

3:4  як написано в книзі пророцтва пророка Ісаї: „Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки́ Йому!

3:5  Нехай кожна долина напо́вниться, гора ж кожна та при́горок зни́зиться, що нерівне, нехай випросто́вується, а доро́ги вибо́їсті стануть гладе́нькі, —

3:6  і кожна люди́на побачить Боже спасі́ння!“

3:7  А Іван говорив до людей, хто прихо́див, христитися в ньо́го: Ро́де зміїний, — хто навчив вас тікати від гніву майбу́тнього?

3:8  Отож, учиніть гідний плід покая́ння. І не починайте казати в собі: „Маємо ба́тька Авраама“. Бо кажу вам, що Бог може підне́сти дітей Авраамові з цьо́го каміння.

3:9  Бо вже он до корі́ння дере́в і сокира прикла́дена: кожне ж дерево, що доброго пло́ду не родить, буде зрубане та до огню буде вкинене“.

3:10  А люди питали його й говорили: „Що́ ж нам робити?“

3:11  І сказав він у відповідь їм: „У кого дві сорочці, — нехай дасть немаючому; а хто має поживу, — нехай робить так само“.

3:12  І прихо́дили й ми́тники, щоб христитись від нього, і питали його: „Учителю, що́ ми маємо робити?“

3:13  А він їм казав: „Не стягайте нічого над те, що вам зве́лено“.

3:14  Питали ж його й вояки́ й говорили: „А нам що робити?“ І він їм відповів: „Ніко́го не кривдьте, ані не оскаржайте фальшиво, удовольня́йтесь платнею своєю“.

3:15  Коли ж усі люди чекали, і в серцях своїх ду́мали всі про Івана, чи то він не Христос,

3:16  Іван відповідав усім, кажучи: „Я хрищу́ вас водою, але йде ось Поту́жніший за мене, що Йому́ розв'язати ремінця́ від Його взуття́ я негідний, — Він христитиме вас Святим Духом й огнем!

3:17  У руці Своїй має Він ві́ячку, — і перечистить Свій тік: пшеницю збере до засі́ків Своїх, а полову попа́лить ув огні невгаси́мім“.

3:18  Тож багато навчав він і іншого, звіщаючи Добру Нови́ну народові.

3:19  А Ірод тетра́рх, що Іван докоря́в йому за Іродія́ду, дружи́ну брата свого, і за все зло, яке заподі́яв був Ірод,

3:20  до всього додав іще й те, що Івана замкнув до в'язни́ці.

3:21  І сталося, як христились усі люди, і як Ісус, охристившись, молився, розкрилося небо,

3:22  і Дух Святий зли́нув на Нього в тілесному ви́гляді, як голуб, і голос із неба почувся, що мовив: „Ти Син Мій Улю́блений, що Я вподо́бав Тебе!“

3:23  А Сам Ісус, розпочинаючи, мав ро́ків із тридцять, бувши, як думано, сином Йо́сипа, Ілія,

3:24  сина Маттатового, сина Леві́їного, сина Мелхіїного, сина Яннаєвого, сина Йо́сипового,

3:25  сина Маттатієвого, сина Амосова, сина Наумового, сина Еслієвого, сина Наггеєвого,

3:26  сина Маатового, сина Маттатієвого, сина Семенієвого, сина Йосихового, сина Йодаєвого,

3:27  сина Йоананового, сина Рисаєвого, сина Зоровавелевого, сина Салатіїлового, сина Нирієвого,

3:28  сина Мелхієвого, сина Аддієвого, сина Косамового, сина Елмадамового, сина Ірового,

3:29  сина Ісуєвого, сина Еліезерового, сина Йоримового, сина Маттатієвого, сина Левієвого,

3:30  сина Семенового, сина Юдиного, сина Йо́сипового, сина Йонамового, сина Еліякимового,

3:31  сина Мелеаєвого, сина Меннаєвого, сина Маттатаєвого, сина Натамового, сина Давидового,

3:32  сина Єссеєвого, сина Йовидового, сина Воозового, сина Салаєвого, сина Наассонового,

3:33  сина Амінадавого, сина Адмінієвого, сина Арнієвого, сина Есромового, сина Фаресового, сина Юдиного,

3:34  сина Яковлевого, сина Ісакового, сина Авраамового, сина Тариного, сина Нахорового,

3:35  сина Серухового, сина Рагавового, сина Фалекового, сина Еверового, сина Салиного,

3:36  сина Каїнамового, сина Арфаксадового, сина Симового, сина Но́євого, сина Ламе́хового,

3:37  сина Матусалового, сина Ено́хового, сина Яретового, сина Малелеїлового, сина Каїнамового,

3:38  сина Еносового, сина Ситового, сина Ада́мового, — Сином Божим.

Chapter 4

4:1  А Ісус, повний Духа Святого, вернувсь з-над Йорда́ну, і Дух на пустиню Його попрова́див.

4:2  Сорок день там диявол Його спокуша́в, і за тих днів Він нічого не їв, а коли закінчи́лись вони, то вкінці зголодні́в.

4:3  І диявол до Нього сказав: „Якщо Ти Син Божий, — скажи цьому ка́меневі, щоб хлі́бом він став!“

4:4  А Ісус відповів йому: „Написано: Не хлібом самим буде жити люди́на, але кожним Словом Божим!“

4:5  І він вивів Його на го́ру високу, і за хвилину ча́су показав Йому всі царства на світі.

4:6  І диявол сказав Йому: „Я дам Тобі всю оцю вла́ду та їхню славу, бо мені це пере́дане, і я даю, кому хочу, її.

4:7  Тож коли Ти покло́нишся передо мною, то все буде Твоє!“

4:8  І промовив Ісус йому в відповідь: „Написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одно́му Йому!“

4:9  І повів Його в Єрусалим, і на нарі́жнику храму поставив, та й каже Йому: „Як Ти Син Божий, — кинься звідси додолу!

4:10  Бо написано: „Він накаже про Тебе Своїм Ангола́м, щоб Тебе берегли!“

4:11  і: „Вони на руках понесуть Тебе, щоб коли не спіткнув Ти об камінь Своєї ноги!“

4:12  А Ісус відказав йому в відповідь: „Сказано: Не спокуша́й Господа Бога свого́!“

4:13  І диявол, скінчи́вши все цеє споку́шування, відійшов від Нього до ча́су.

4:14  А Ісус у силі Духа вернувся до Галілеї, і чутка про Нього розне́слась по всій тій країні.

4:15  І Він їх навчав по їхніх синагогах, і всі Його сла́вили.

4:16  І прибув Він до Назаре́ту, де був ви́хований. І звича́єм Своїм Він прийшов дня суботнього до синаго́ги, і встав, щоб читати.

4:17  І подали́ Йому книгу пророка Ісаї. Розгорнувши ж Він книгу, знайшов місце, де було так написано:

4:18  „На Мені Дух Господній, бо Мене Він пома́зав, щоб Добру Нови́ну звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоне́ним визво́лення, а незрячим прозрі́ння, відпустити на волю пому́чених,

4:19  щоб проповідувати рік Господнього зми́лування“.

4:20  І, книгу згорнувши, віддав службі й сів. А очі всіх у синагозі звернулись на Ньо́го.

4:21  І почав Він до них говорити: „Сьогодні збуло́ся Писа́ння, яке ви почули!“

4:22  І всі Йому стверджували й дивувались словам благода́ті, що ли́нули з уст Його. І казали вони: „Чи ж то Він не син Йо́сипів?“

4:23  Він же промовив до них: „Ви Мені конче скажете при́казку: „Лікарю, — уздоров самого себе! Учини те й тут, у вітчи́зні Своїй, що́ сталося — чули ми — у Капернау́мі“.

4:24  І сказав Він: „Поправді кажу вам: Жоден пророк не буває приємний у вітчи́зні своїй.

4:25  Та правдиво кажу́ вам: Багато вдовиць перебува́ло за днів Іллі серед Ізраїля, коли на три роки й шість місяців небо було́ зачинилося, так що голод великий настав був по всій тій землі,

4:26  а Ілля́ не до жодної з них не був посланий, тільки в Саре́пту Сидо́нську до овдові́лої жінки.

4:27  І багато було́ прокаже́них за Єлисе́я пророка в Ізраїлі, але жоден із них не очи́стився, крім Неєма́на сирі́янина“.

4:28  І всі в синагозі, почувши оце, перепо́внились гнівом.

4:29  І, вставши, вони Його вигнали за місто, і повели́ аж до кра́ю гори, на якій їхнє місто було побудо́ване, щоб скинути додолу Його.

4:30  Але Він перейшов серед них, і віддали́вся.

4:31  І прийшов Він у Капернау́м, галілейське місто, і там їх навчав по суботах.

4:32  І дивувались науці Його, бо слово Його було вла́дне.

4:33  І був чоловік у синагозі, що мав духа нечистого де́мона, і він закричав гучни́м голосом:

4:34  „Ах, що нам до Тебе, Ісусе Назаряни́не? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто Ти, — Божий Святий“.

4:35  А Ісус заборони́в йому, кажучи: „Замовчи, і вийди з нього!“ І, кинувши де́мон того насере́дину, вийшов із нього, нічо́го йому не пошко́дивши.

4:36  І всіх жах обгорнув, і питали вони один о́дного, кажучи: „Що́ то за наука, що ду́хам нечистим наказує з вла́дою й силою, — і виходять вони?“

4:37  І не́слася чутка про Нього по всіх місцях кра́ю.

4:38  А як вийшов Він із синагоги, увійшов у дім Си́мона. Теща ж Си́монова в великій гарячці лежала. І просили за неї Його.

4:39  І, ставши над нею, Він заборони́в тій гарячці, — і вона полишила її. І, зараз уставши, теща їм прислуго́вувала.

4:40  Коли ж сонце захо́дило, то всі, хто мав яких хворих на різні неду́ги, до Нього приво́дили їх. Він же клав Свої руки на кожного з них, — та їх уздоровля́в.

4:41  Із багатьох же вихо́дили й де́мони, кричачи́ та гово́рячи: „Ти Син Божий!“ Та Він їм забороня́в, і не давав говорити, що знали вони, що Христос Він.

4:42  Коли ж настав день, Він вийшов, і подавсь до самотнього місця. А люди шукали Його. І прийшовши до Нього, Його затримували, щоб від них не відхо́див.

4:43  Він же промовив до них: „І іншим містам Я повинен звіщати Добру Нови́ну про Боже Царство, — бо на те Мене по́слано“.

4:44  І Він проповідував по синагогах Галілеї.

Chapter 5

5:1  І сталось, як ти́снувся на́товп до Нього, щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаре́тського.

5:2  І Він побачив два чо́вни, що стояли край о́зера. А риба́лки, відійшовши від них, полоска́ли не́вода.

5:3  І Він увійшов до одно́го з човні́в, що був Си́монів, і просив, щоб він тро́хи відплив від землі. І Він сів, та й навчав наро́д із чо́вна.

5:4  А коли перестав Він навчати, промовив до Си́мона: „Попливи на глибі́нь, — і закиньте на по́лов свій не́від“.

5:5  А Си́мон сказав Йому в відповідь: „Наставнику, — цілу ніч ми працюва́ли, і не вловили нічо́го, — та за словом Твоїм укину не́вода“.

5:6  А зробивши оце, вони бе́зліч риби набрали — і їхній не́від почав прорива́тись...

5:7  І кива́ли вони до товаришів, що були в другім чо́вні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й напо́внили оби́два човни́, — аж стали вони потопа́ти.

5:8  А як Си́мон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: „Господи, — вийди від мене, бо я грішна люди́на!“

5:9  Бо від по́лову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був,

5:10  також Якова й Івана, синів Зеведе́євих, що були спільника́ми Си́мона. І сказав Ісус Си́монові: „Не лякайсь, — від цього ча́су ти будеш ловити людей!“

5:11  І вони повитяга́ли на землю човни́, покинули все, — та й пішли вслід за Ним.

5:12  А як Він перебува́в в одно́му з міст, ось один чоловік, увесь укритий проказою, Ісуса побачивши, упав ницьма, та й благав Його, кажучи: „Господи, коли хочеш, — Ти можеш очи́стити мене!“

5:13  А Він руку простяг, доторкнувся до нього й сказав: „Хо́чу, — будь чистий!“ І зараз із нього проказа зійшла.

5:14  І звелів Він йому не казати ніко́му про це. „Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очи́щення, як Мойсей наказав, на сві́дчення їм“.

5:15  А чутка про Нього ще більше пішла, і багато наро́ду прихо́дило слухати та вздоровлятись від Нього з неду́гів своїх.

5:16  Він же відходив на місце самотнє й молився.

5:17  І сталось одного із днів, коли Він навчав, і сиділи фарисеї й законовчи́телі, що посхо́дилися зо всіх сіл Галілеї й Юдеї та з Єрусалиму, а сила Господня готова була вздоровляти їх,

5:18  і ось люди на ложі прине́сли чоловіка, що розсла́блений був, і намагалися вне́сти його, і перед Ним покла́сти.

5:19  Не знайшовши ж кудою проне́сти його з-за наро́ду, злізли на дім, і крізь стелю спустили із ложем його на сере́дину перед Ісуса.

5:20  І, побачивши їхню віру, сказав Він йому: „Чоловіче, прощаються тобі гріхі твої!“

5:21  А книжники та фарисеї почали міркувати й казати: „Хто ж Оцей, що богознева́гу говорить? Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?“

5:22  Відчувши ж Ісус думки́ їхні, промовив у відповідь їм: „Що́ міркуєте ви в серцях ваших?

5:23  Що́ легше: сказати: „Прощаються тобі гріхи твої“, чи сказати: „Уставай та й ходи“?

5:24  Але́ щоб ви знали, що Син Лю́дський має вла́ду на землі прощати гріхи́“, — тож каже Він розсла́бленому: „Кажу́ Я тобі: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“

5:25  І той зараз устав перед ними, узявши те, на чому лежав, і пішов у свій дім, прославляючи Бога.

5:26  І всіх жах обгорнув, — і сла́вили Бога вони. І перепо́внились стра́хом, говорячи: „Дивні речі сьогодні ми бачили!“

5:27  Після цього ж Він вийшов, і побачив ми́тника, на йме́ння Леві́я, що сидів на ми́тниці, та й промовив йому: „Іди за Мною!“

5:28  І, покинувши все, той устав, і пішов услід за Ним.

5:29  І справив Леві́й у своїм домі велику гости́ну для Нього. І був на́товп великий ми́тників й інших, що сиділи з Ним при столі.

5:30  Фарисеї ж та книжники їхні нарікали на Нього, та учням Його говорили: „Чому́ з ми́тниками та із грішниками ви їсте́ та п'єте́?“

5:31  А Ісус відповів і промовив до них: „Лікаря не потребують здорові, а слабі.

5:32  Не прийшов Я, щоб праведних кликати до покая́ння, а грішних“.

5:33  Вони ж відказали до Нього: „Чому́ учні Іванові часто по́стять та моляться, також і фарисейські, а Твої споживають та п'ють?“

5:34  Ісус же промовив до них: „Чи ж ви можете змусити, щоб по́стили гості весільні, поки з ними ще є молоди́й?

5:35  Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити будуть тих днів“.

5:36  Розповів же і при́казку їм: „Ніхто ла́тки з одежі ново́ї в одежу стару не вставляє, а то подере́ й нову́, а латка з ново́ї старій не надасться.

5:37  І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки́, а то попрорива́є вино молоде бурдюки́, — і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть.

5:38  Але треба вливати вино молоде до нови́х бурдюкі́в.

5:39  І ніхто, старе пивши, молодого не схоче, бо каже: „Старе ліпше!“

Chapter 6

6:1  І сталось, як Він перехо́див лана́ми, у суботу, Його учні зривали коло́сся та їли, розтерши руками.

6:2  А деякі з фарисеїв сказали: „На́що робите те, чого не годи́ться робити в суботу?“

6:3  І промовив Ісус їм у відповідь: „Хіба ви не читали того, що зробив був Давид, коли сам зголодні́в, також ті, хто був із ним?

6:4  Як він увійшов був до Божого дому, і, взявши хліби́ показні́, яких їсти не можна було́, тільки самим священикам, споживав, і дав тим, хто був із ним?“

6:5  І сказав Він до них: „Син Лю́дський — Господь і суботі!“

6:6  І сталось, як в іншу суботу зайшов Він до синагоги й навчав, знахо́дився там чоловік, що прави́ця йому була всохла.

6:7  А книжники та фарисеї вважали, чи в суботу того не вздоро́вить, щоб знайти проти Нього оска́рження.

6:8  А Він знав думки їхні, і сказав чоловікові, що мав суху руку: „Підведися, і стань посере́дині!“ Той підвівся — і став.

6:9  Ісус же промовив до них: „Запитаю Я вас: Що годи́ться в суботу — робити добре, чи робити лихе, душу спасти́, чи згубити?“

6:10  І, позирну́вши на всіх них, сказав чоловікові: „Простягни свою руку!“ Той зробив, — і рука його стала здорова!

6:11  А вони перепо́внились лютістю, і один з о́дним змовля́лись, що́ робити з Ісусом?

6:12  І сталось, що ча́су того Він вийшов на го́ру молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога.

6:13  А коли настав день, покликав Він у́чнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьо́х, яких і апо́столами Він назвав:

6:14  Си́мона, якого й Петром Він назвав, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Пилипа й Варфоломі́я,

6:15  Матвія й Хому́, Якова Алфі́євого й Си́мона, зва́ного Зило́том,

6:16  Юду Якового, й Юду Іскаріо́тського, що й зрадником став.

6:17  Як зійшов Він із ними, то спинився на рівному місці, також на́товп густий Його у́чнів, і бе́зліч людей з усіє́ї Юдеї та з Єрусалиму, і з примо́рського Тиру й Сидо́ну,

6:18  що посхо́дилися, щоб послухати Його та вздорови́тися із неду́гів своїх, також ті, хто від ду́хів нечистих стражда́в, — і вони вздоровля́лися.

6:19  Увесь же наро́д намагався бода́й доторкну́тись до Ньо́го, бо від Ньо́го вихо́дила сила, і всіх вздоровляла.

6:20  А Він, звівши очі на у́чнів Своїх, говорив: „Блаженні убогі, — Царство Боже бо ваше.

6:21  Блаженні голодні тепер, бо ви нагодо́вані бу́дете. Блаженні засму́чені зараз, бо вті́шитесь ви.

6:22  Блаженні ви бу́дете, коли люди знена́видять вас, і коли прожену́ть вас, і ганьби́тимуть, і знесла́влять, як зле, ім'я́ ваше за Лю́дського Сина.

6:23  Ра́ді́йте того дня й веселіться, нагоро́да бо ваша велика на небеса́х. Бо так само чинили пророкам батьки́ їхні.

6:24  Горе ж вам, багатія́м, бо втіху свою ви вже маєте.

6:25  Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте го́лоду ви. Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо бу́дете ви сумувати та плакати.

6:26  Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки́ їхні!

6:27  А вам, хто слухає, Я кажу́: „Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто нена́видить вас.

6:28  Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить.

6:29  Хто вдарить тебе по щоці́, підстав йому й другу, а хто хоче плаща твого взяти, — не забороняй і сорочки.

6:30  І кожному, хто в тебе просить — подай, а від того, хто твоє забирає, — назад не жадай.

6:31  І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви.

6:32  А коли любите тих, хто любить вас, — яка вам за те ла́ска? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить.

6:33  І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, — яка вам за те ла́ска? Бо те саме і грішники роблять.

6:34  А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, — яка вам за те ла́ска? Позичають бо й грішники грішникам, щоб оде́ржати стільки ж.

6:35  Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, — і ваша за це нагоро́да великою буде, і синами Всеви́шнього станете ви, — добрий бо Він до невдячних і злих!

6:36  Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!

6:37  Також не судіть, щоб не су́джено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осу́джено; прощайте, то простять і вам.

6:38  Давайте — і дадуть вам; мірою доброю, нато́птаною, стру́снутою й перепо́вненою вам у подо́лок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відмі́ряють вам“.

6:39  Розповів також при́казку їм: „Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не оби́два в яму впаду́ть?

6:40  Учень не більший за вчителя; але, удоскона́лившись, кожен буде, як учитель його.

6:41  Чого́ ж в оці брата свого ти за́скалку бачиш, коло́ди ж у вла́сному оці не чуєш?

6:42  Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я за́скалку вийму із ока твого́, сам колоди, що в оці твоїм, не вбача́ючи? Лицеміре, — вийми перше колоду із вла́сного ока, а потім побачиш, як вийняти за́скалку з ока брата твого́!

6:43  Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий.

6:44  Кожне ж дерево з пло́ду свого́ пізнає́ться. Не збирають бо фіґ із терни́ни, винограду ж на гло́ду не рвуть.

6:45  Добра люди́на із доброї скарбни́ці серця добре вино́сить, а лиха із лихої вино́сить лихе. Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́ його!

6:46  Що звете́ ви Мене: „Господи, Господи“, та не робите того, що Я говорю́?

6:47  Скажу́ вам, до ко́го подібний усякий, хто до Мене приходить та слів Моїх слухає, і виконує їх :

6:48  Той подібний тому чоловікові, що, будуючи дім, він гли́боко ви́копав, і основу на камінь поклав. Коли ж зли́ва настала, вода кинулася на той дім, — та однак не змогла захитати його, бо збудований добре він був!

6:49  А хто слухає та не виконує, той подібний тому́ чоловікові, що свій дім збудував на землі без основи. І напе́рла на нього ріка, — і зараз упав він, і велика була́ того дому руїна!“

Chapter 7

7:1  А коли Він скінчи́в усі слова́ Свої до наро́ду, що слухав Його, то ввійшов у Капернау́м.

7:2  У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому́, і вмирати вже мав.

7:3  А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старши́х, і благав Його, щоб прийшов, і вздоро́вив раба́ його.

7:4  Вони ж прибули́ до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: „Він достойний, щоб Ти це зробив йому.

7:5  Бо він любить наро́д наш, та й для нас синагогу поставив“.

7:6  І пішов Ісус із ними. І коли недале́ко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: „Не турбу́йся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою.

7:7  Тому́ то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, — і раб мій одужає.

7:8  Бо й я — люди́на підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, — то йде він, а тому: прийди, — і прихо́дить, а своєму рабо́ві: зроби теє — і зробить“.

7:9  Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до на́товпу, що йшов слідо́м за Ним, промовив: „Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!“

7:10  А коли посланці́ повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб!

7:11  І сталось, — насту́пного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наї́н, а з Ним ішли учні Його та багато наро́ду.

7:12  І ось, як до брами місько́ї набли́зився Він, вино́сили вмерлого, одинака́ в своєї матері, що вдовою була. І з нею був на́товп великий із міста.

7:13  Як Господь же побачив її, то змилосе́рдивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“

7:14  І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: „Юначе, кажу́ тобі: встань!“

7:15  І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері.

7:16  А всіх о́страх пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: „Великий Пророк з'явився між нами, і згля́нувся Бог над наро́дом Своїм!“

7:17  І розійшлася ця чутка про Нього по ці́лій Юдеї, і по всій тій країні.

7:18  Про все ж те сповістили Івана учні його. І покликав Іван двох із у́чнів своїх,

7:19  і послав їх до Господа з за́питом: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“

7:20  А мужі, прийшовши до Нього, сказали: „Іван Христитель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“

7:21  А саме тоді багатьох уздоро́вив був Він від неду́гів і мук, і від ду́хів злих, і сліпим багатьо́м вернув зір.

7:22  І промовив Ісус їм у відповідь: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви бачили й чули: „Сліпі прозрівають“, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, „убогим звіщається Добра Нови́на“.

7:23  І блаженний, хто через Мене споку́си не матиме!“

7:24  А коли відійшли посланці́ Іванові, Він почав говорити про Івана наро́дові: „На що́ ви дивитись ходили в пустиню? Чи на очере́т, що вітер гойда́є його?

7:25  Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто одягається славно, і розкішно живе, — по палатах царськи́х.

7:26  На що́ ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, — навіть більше, аніж на пророка.

7:27  Це той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготу́є!“

7:28  Кажу вам: Між наро́дженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві — той більший за нього“.

7:29  І всі люди, що слухали, і ми́тники визнали Божу волю за слушну, — і охристились Івановим хрищенням.

7:30  А фарисеї й зако́нники відкинули Божу волю про себе, — і не христились від нього.

7:31  І промовив Госпо́дь: „До кого ж уподо́блю людей цього роду? І до ко́го подібні вони?

7:32  Подібні вони до дітей, що на ринку сидять й один о́дного кличуть та кажуть: „Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“.

7:33  Бо прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п'є, а ви кажете: „Має він де́мона“.

7:34  Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, а ви кажете: „Чоловік Цей ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“.

7:35  І ви́правдалася мудрість усіма́ своїми діла́ми“.

7:36  А один із фарисеїв просив Його, щоб спожив Він із ним. І, прийшовши до дому того фарисея, Він сів при столі.

7:37  І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, аляба́строву пляшечку мира принесла,

7:38  і, припавши до ніг Його зза́ду, плачучи́, почала обливати слізьми́ Йому ноги, і воло́ссям своїм витирала, но́ги Йому цілувала та миром масти́ла.

7:39  Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, ка́жучи: „Коли б був Він пророк, Він би знав, хто́ ото й яка жінка до Нього торкається, — бож то грішниця!“

7:40  І озвався Ісус та й говорить до нього: „Маю, Си́моне, дещо сказати тобі“. А той відказав: „Кажи, Учителю“.

7:41  І промовив Ісус: „Були два боржники́ в одно́го віри́теля; один був винен п'ятсо́т динаріїв, а другий — п'ятдеся́т.

7:42  Як вони ж не могли заплатити, простив він обо́м. Скажи ж, котри́й із них більше полюбить його?“

7:43  Відповів Си́мон, говорячи: „Ду́маю, — той, кому більше простив“. І сказав Він йому: „Розсудив ти правдиво“.

7:44  І, оберну́вшись до жінки, Він промовив до Си́мона: „Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, — ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропи́ла слізьми́ Мої ноги й обтерла воло́ссям своїм.

7:45  Поцілунку не дав ти Мені, — а вона, відко́ли ввійшов Я, Мої но́ги цілує невпинно.

7:46  Голови ти Моєї оливою не намастив, — а вона миром но́ги мої намастила.

7:47  Ось тому говорю́ Я тобі: „Числе́нні гріхи її про́щені, бо багато вона полюбила. Кому́ ж мало прощається, такий мало любить“.

7:48  А до неї промовив: „Прощаються тобі гріхи!“

7:49  А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: „Хто́ ж це Таки́й, що прощає й гріхи?“

7:50  А до жінки сказав Він: „Твоя віра спасла тебе, — іди з ми́ром собі!“

Chapter 8

8:1  І сталось, що Він після того прохо́див містами та се́лами, проповідуючи та звіщаючи Добру Нови́ну про Боже Царство. Із ним Дванадцять були́,

8:2  та дехто з жіно́к, що були́ вздоро́влені від злих ду́хів і хвороб: Марія, Магдали́ною звана, що з неї сім де́монів вийшло,

8:3  і Іва́нна, дружи́на Ху́дзи, урядника Іродового, і Суса́нна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили.

8:4  І, як зібралось багато наро́ду, і з міста до Нього поприхо́дили, то Він промовляти став притчею.

8:5  „Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зе́рно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, — і було повито́птуване, а птахи небесні його повидзьо́бували.

8:6  Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, — і, зійшовши, усохло, не мало бо во́гкости.

8:7  А інше упало між те́рен, — і вигнався те́рен, і його поглуши́в.

8:8  Інше ж упало на добру землю, — і, зійшовши, уродило стокро́тно“. Це сказавши, закликав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“

8:9  Запитали ж Його Його у́чні, гово́рячи: „Що́ визначає ця притча?“

8:10  А Він відказав: „Вам дано пізнати таємни́ці Божого Царства, а іншим у при́тчах, щоб „дивились вони — і не бачили, слухали — і не розуміли“.

8:11  Ось що́ означає ця притча: Зе́рно — це Боже Слово.

8:12  А котрі́ край дороги, — це ті, хто слухає, але по́тім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони.

8:13  А що на кам'яни́стому ґрунті, — це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують доча́сно, — і за час випробо́вування відпадають.

8:14  А що впало між те́рен, — це ті, хто слухає слово, але, хо́дячи, бувають придушені кло́потами, та багатством, та життєви́ми розко́шами, — і пло́ду вони не дають.

8:15  А те, що на добрій землі, — це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, — і плід приносять вони в терпеливості.

8:16  А сві́тла засвіченого ніхто не покриває посу́диною, і не ставить під ліжко, але ставить його на світильни́к, щоб бачили світло, хто входить.

8:17  Немає нічого захо́ваного, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не ви́йде ная́в.

8:18  Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому́, хто ж не має, — забереться від нього і те, що, здається йому́, ніби має“.

8:19  До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через наро́д не могли доступи́тись до Нього.

8:20  І сповістили Йому: „Твоя мати й брати Твої он стоять о́сторонь, і бажають побачити Тебе“.

8:21  А Він відповів і промовив до них: „Моя мати й брати Мої — це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!“

8:22  І сталось, одно́го з тих днів увійшов Він до чо́вна, а з Ним Його у́чні. І сказав Він до них: „Перепли́ньмо на другий бік озера“. І відча́лили.

8:23  А коли вони пли́вли, Він заснув. І зняла́ся на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпе́ці вони.

8:24  І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: „Учителю, Учителю, гинемо!“ Він же встав, наказав бурі й хвилям, — і вони вщу́хнули, і тиша настала!

8:25  А до них Він сказав: „Де ж ваша віра?“ І дивувались вони, перестра́шені, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітра́м і воді Він наказує, а вони Його слухають?“

8:26  І вони припливли́ до землі Гадари́нської, що навпроти Галілеї.

8:27  І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі ро́ки мав він де́монів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гроба́х.

8:28  А коли він Ісуса побачив, то закричав, повали́всь перед Ним, і голосом гучним закликав: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Благаю Тебе, — не муч мене!“

8:29  Бо звелів Він нечистому духові вийти з люди́ни. Довгий час він хапа́в був його́, — і в'язали його ланцюга́ми й кайда́нами, і стерегли його, але він розривав ланцюги́, — і демон гнав по пустині його.

8:30  А Ісус запитався його: „Як тобі на ім'я́?“ І той відказав: „Леґіо́н“, бо багато ввійшло в нього де́монів.

8:31  І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безо́дню.

8:32  Пасся ж там на горі гурт великий свине́й. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм.

8:33  А як де́мони вийшли з того́ чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, — і потопи́лась.

8:34  Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по се́лах звістили.

8:35  І вийшли побачити, що́ сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що де́мони вийшли із нього, сидів при нога́х Ісусових вдя́гнений та при умі, — і полякались.

8:36  Самови́дці ж їм розповіли́, як видужав той біснуватий.

8:37  І ввесь наро́д Гадари́нського кра́ю став благати Його, щоб пішов Він від них, — великий бо страх обгорнув їх. Він же до чо́вна ввійшов і вернувся.

8:38  А той чоловік, що де́мони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи:

8:39  „Вернися до дому свого́, і розпові́ж, які речі великі вчинив тобі Бог!“ І той пішов, і по ці́лому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив!

8:40  А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли́, бо всі чека́ли Його.

8:41  Аж ось прийшов муж, Яір на ім'я́, що був старши́м синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його.

8:42  Бо він мав одиначку дочку́, років десь із дванадцять, — і вмирала вона. А коли Він ішов, наро́д тиснув Його.

8:43  А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́, що ніхто вздорови́ти не міг її,

8:44  підійшовши зза́ду, доторкнулась до кра́ю одежі Його, — і хвилі тієї спинилася їй кровоте́ча.

8:45  А Ісус запитав: „Хто доторкнувся до Мене?“ Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: „Учителю, наро́д коло Тебе он то́впиться й тисне“.

8:46  Ісус же промовив: „Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене“.

8:47  А жінка, побачивши, що вона не втаї́лась, трясучи́сь, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми́, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала.

8:48  Він же промовив до неї: „До́чко, твоя віра спасла тебе; іди з ми́ром собі!“

8:49  Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини́ синагоги один та й говорить: „Дочка твоя вмерла, — не турбуй же Вчителя!“

8:50  Ісус же, почувши, йому відповів: „Не лякайсь, тільки віруй, — і буде спасе́на вона“.

8:51  Прийшовши ж до дому, не пустив Він ніко́го з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівча́ти, та матері.

8:52  А всі плакали та голосили за нею. Він же промовив: „Не плачте, — не вмерла вона, але спить!“

8:53  І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона.

8:54  А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: „Дівчатко, вставай!“

8:55  І вернувся їй дух, — і хвилі тієї вона ожила́. І звелів дать їй їсти.

8:56  І здивувались батьки її. А Він наказав їм ніко́му не розповідати, що́ сталось.

Chapter 9

9:1  І скликав Він Дванадцятьо́х, і дав їм силу та вла́ду над усіма де́монами, і вздоровля́ти неду́ги.

9:2  І послав їх проповідувати Царство Боже та вздоровляти недужих.

9:3  І промовив до них: „Не беріть нічо́го в дорогу: ані па́лиці, ані торби, ні хліба, ні срі́бла, ані майте по двоє убра́нь.

9:4  І в який дім уві́йдете, — зоставайтеся там, і звідти відходьте.

9:5  А як хто вас не при́йме, то, вихо́дячи з міста того, обтрусіть від ніг ваших по́рох на сві́дчення су́проти них“.

9:6  І вийшли вони, та й ходили по селах, звіщаючи Добру Нови́ну та всюди вздоровля́ючи.

9:7  А І́род тетра́рх прочув усе, що сталось було, і вагався, бо дехто казали, що Іван це із мертвих устав,

9:8  а інші, що Ілля́ то з'явився, а знов інші, що ожив це один із стародавніх пророків.

9:9  Тоді Ірод сказав: „Іванові стяв я голову; хто ж Оцей, що я чую про Нього речі такі?“ І він намагався побачити Його.

9:10  А коли повернулись апо́столи, вони розповіли Йому, що́ зробили. І Він їх узяв, та й пішов самото́ю на місце безлюдне, біля міста, що зветься Віфсаі́да.

9:11  А як люди дові́далися, то пішли вслід за Ним. І Він їх прийняв, і розповідав їм про Боже Царство, та тих уздоровля́в, хто потребува́в уздоро́влення.

9:12  А день став схилятися. І Двана́дцятеро підійшли та й сказали Йому: „Відпусти вже людей, — нехай вони йдуть у довко́лишні села й оселі спочити й здобути поживи, бо ми тут у місці безлю́дному!“

9:13  А Він їм сказав: „Дайте їсти їм ви“. Вони ж відказали: „Немає в нас більше, як п'я́теро хліба й дві риби. Хіба пі́демо та купимо поживи для всього наро́ду цього́“.

9:14  Бо було чоловіків десь тисяч із п'ять. І сказав Він до у́чнів Своїх: „Розсадіть їх рядами — по п'ятидесяти́“.

9:15  І зробили отак, і всіх їх розсади́ли.

9:16  I Він узяв п'ять хлібі́в та дві риби, споглянув на небо, поблагословив їх, і поламав, і дав учням, щоб клали наро́дові.

9:17  І всі їли й наси́тились! А з кусків позосталих зібрали дванадцять коші́в.

9:18  І сталось, як насамоті Він молився, з Ним учні були́. І спитав Він їх, кажучи: „За кого Мене люди вважають?“

9:19  Вони ж відповіли́ та сказали: „За Івана Христителя, а ті за Іллю́, а інші, — що воскрес один із давніх пророків“.

9:20  А Він запитав їх: „А ви за кого Мене маєте?“ Петро ж відповів та сказав: „За Христа Божого!“

9:21  Він же їм заказав, і звелів не казати ніко́му про це.

9:22  І сказав Він: „Синові Лю́дському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, — але третього дня Він воскресне!“

9:23  А до всіх Він промовив: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зрече́ться само́го себе, і хай ві́зьме щоденно свого́ хреста, та й за Мною йде.

9:24  Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою́, той її збереже́.

9:25  Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобу́де ввесь світ, але́ занапа́стить чи згубить себе?

9:26  Бо хто буде Мене та Моєї науки соро́митися, того посоро́миться також Син Лю́дський, як при́йде у славі Своїй, і Отчій, і святих анголі́в.

9:27  Правдиво ж кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скуштують смерти, аж поки не побачать Царства Божого“.

9:28  І сталось після оцих слів днів за вісім, узяв Він Петра, і Івана, і Якова, та й пішов помолитись на го́ру.

9:29  І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобрази́вся, а одежа Його стала біла й блиску́ча.

9:30  І ось два му́жі з Ним розмовляли, — були то Мойсей та Ілля́,

9:31  що з'явилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчи́ти.

9:32  А Петро та прия́вні з ним були змо́рені сном, але, пробуди́вшись, бачили славу Його й обох му́жів, що стояли при Ньому.

9:33  І сталось, як із Ним розлучались вони, то промовив Петро до Ісуса: „Учителю, добре нам бути отут! Поставмо ж отут три шатра: для Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі!“ Він не знав, що говорить...

9:34  А як він говорив це, насу́нула хмара та їх заслони́ла. І вони полякались, як стали ті вхо́дити в хмару.

9:35  І почувся ось голос із хмари, який промовляв: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“

9:36  А коли оцей голос лунав, Ісус Сам позостався. А вони промовча́ли, і ніко́му нічо́го тих днів не казали, що́ бачили.

9:37  А наступного дня, як спустились з гори, перестрів Його на́товп великий.

9:38  І закричав ось один чоловік із наро́ду й сказав: Учителю, благаю Тебе, — зглянься над сином моїм, бо одина́к він у мене!

9:39  А ото дух хапає його, і він нагло кричить, і трясе ним, аж той пі́ну пускає. І, вимучивши він його, насилу відхо́дить.

9:40  І у́чнів Твоїх я благав його вигнати, та вони не змогли“.

9:41  А Ісус відповів і промовив: „О, роде невірний й розбе́щений, — доки бу́ду Я з вами, і терпітиму вас? Приведи́ свого сина сюди!“

9:42  А як той іще йшов, де́мон кинув його та затряс. Та Ісус заказав тому духу нечистому, — і вздоро́вив дитину, і віддав її батькові її.

9:43  І всі дивувалися ве́личі Божій!

9:44  „Вкладіть до вух своїх ці ось слова: Людський Син буде виданий людям до рук“.

9:45  Проте́ не зрозуміли вони цього слова, було бо закрите від них, щоб його не збагнули, та боялись Його запита́ти про це слово.

9:46  І прийшло їм на думку: хто б найбільший з них був?

9:47  А Ісус, думку серця їх знавши, узяв дитину, і поставив її біля Себе.

9:48  І промовив до них: „Як хто при́йме дитину оцю в Ім'я́ Моє, Мене він приймає, а як хто Мене при́йме, приймає Того, Хто послав Мене. Хто бо найменший між вами всіма́, — той великий!“

9:49  А Іван відповів і сказав: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, що Ім'я́м Твоїм де́монів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить“.

9:50  Ісус же йому́ відказав: „Не забороняйте, — бо хто не проти вас, той за вас!“

9:51  І сталось, коли дні вознесіння Його наближались, Він постановив піти в Єрусалим.

9:52  І Він посланців вислав перед Собою. І пішли вони, та й прибули́ до села самарянського, щоб ночі́влю Йому пригото́вити.

9:53  А ті не прийняли Його, бо йшов Він у на́прямі Єрусалиму.

9:54  Як побачили ж те учні Яків й Іван, то сказали: „Господи, — хочеш, то ми скажемо, „щоб огонь зійшов з неба та винищив“ їх, як і Ілля був зробив“.

9:55  А Він оберну́вся до них, їм докорив та й сказав: „Ви не знаєте, якого ви духа.

9:56  Бо Син Лю́дський прийшов не губи́ть душі лю́дські, а спасати!“ І пішли вони в інше село.

9:57  І сталось, як дорогою йшли, сказав був до Нього один: „Я піду́ за Тобою, хоч би куди Ти пішов“.

9:58  Ісус же йому́ відказав: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда — небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має ніде́ й голови прихили́ти!“

9:59  I промовив до другого Він: „Іди за Мною“. А той відказав: „Дозволь мені перше піти, і батька свого́ похова́ти“.

9:60  Він же йому відказав: „Зостав мертвим ховати мерці́в своїх. А ти йди та звіщай Царство Боже“.

9:61  А інший сказав був: „Господи, я піду́ за Тобою, та дозволь мені перш попрощатись із своїми дома́шніми“.

9:62  Ісус же промовив до нього: „Ніхто з тих, хто кладе́ свою руку на плуга та назад озира́ється, не надається до Божого Царства!“

Chapter 10

10:1  Після того призна́чив Господь і інших Сімдеся́т, і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди Сам мав іти.

10:2  І промовив до них: „Хоч жни́во велике, та робі́тників мало; тож благайте Господаря жни́ва, щоб робі́тників вислав на жни́во Своє.

10:3  Ідіть! Оце посилаю Я вас, як ягнят між вовки́.

10:4  Не носіть ні кали́тки, ні торби, ні санда́ль, і не вітайте в дорозі ніко́го.

10:5  Як до дому ж якого ви вві́йдете, то найперше кажіть: „Мир дому цьому́!“

10:6  І коли син миру там буде, то спочи́не на ньому ваш мир, коли ж ні — до вас ве́рнеться.

10:7  Зоставайтеся ж у домі тім самім, споживайте та пийте, що є в них, — бо вартий робі́тник своєї заплати. Не ходіть з дому в дім.

10:8  А як при́йдете в місто яке, і вас при́ймуть, — споживайте, що вам подадуть.

10:9  Уздоро́влюйте хворих, що в нім, промовляйте до них: „Набли́зилося Царство Боже до вас!“

10:10  А як при́йдете в місто яке, і вас не приймуть, то вийдіть на вулиці його та й кажіть:

10:11  „Ми обтру́шуємо вам навіть порох, що прилип до нас із вашого міста. Та знайте оце, що набли́зилося Ца́рство Боже!“

10:12  Кажу вам: того дня легше буде содо́млянам, аніж місту тому́!“

10:13  „Горе тобі, Хоразі́не, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то у Тирі й Сидоні були відбули́ся ті чу́да, що сталися в вас, то давно б вони покаялися в волосяни́ці та в попелі!

10:14  Але на суді відрадніш буде Тиру й Сидону, як вам.

10:15  А ти, Капернау́ме, що „до неба піднісся, — аж до аду ти зійдеш!“

10:16  Хто слухає вас — Мене слухає, хто ж погорджує вами — погорджує Мною, хто ж погорджує Мною — погорджує Тим, Хто послав Мене“.

10:17  А ті Сімдеся́т повернулися з радістю, кажучи: „Господи, — навіть де́мони ко́ряться нам у Ім'я́ Твоє!“

10:18  Він же промовив до них: „Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка.

10:19  Ось Я вла́ду вам дав наступати на змій та скорпіо́нів, і на всю силу ворожу, — і ніщо вам не зашко́дить.

10:20  Та не тіштеся тим, що вам ко́ряться духи, але тіштесь, що ваші ймення записані в небі!“

10:21  Того ча́су Ісус звеселився був Духом Святим і промовив: „Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби!

10:22  Передав Мені все Мій Отець. І не знає ніхто, хто є Син, — тільки Отець, і хто Отець — тільки Син, та кому Син захоче відкрити“.

10:23  І, звернувшись до учнів, наодинці їм сказав: „Блаженні ті очі, що бачать, що́ бачите ви!

10:24  Кажу ж вам, що багато пророків і царів бажали побачити, що бачите ви — та й не бачили, і почути, що́ чуєте ви — і не чули!“

10:25  І підвівсь ось зако́нник один, і сказав, Його випробо́вуючи: „Учителю, що́ робити мені, щоб вічне життя осягну́ти?“

10:26  Він же йому відказав: „Що́ в Зако́ні написано, як ти читаєш?“

10:27  А той відповів і сказав: „Люби Господа Бога свого́ всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом“, і свого ближнього, як само́го себе“.

10:28  Він же йому́ відказав: „Правильно ти відповів. Роби це, — і будеш жити“.

10:29  А той бажав сам себе ви́правдати, та й сказав до Ісуса: „А хто то мій ближній?“

10:30  А Ісус відповів і промовив: „Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихо́ну, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали́ йому рани, та й утекли́, покинувши ле́две живого його́.

10:31  Прохо́див випа́дком тією дорогою священик один, побачив його, — і проминув.

10:32  Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, — і теж проминув.

10:33  Прохо́див же там якийсь самаряни́н, та й натра́пив на нього, і, побачивши, змилосе́рдився.

10:34  І він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худо́бину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопота́вся про нього.

10:35  А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх госпо́дареві й проказав: „Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, — заплачу́ тобі, як верну́ся“.

10:36  Котри́й же з цих трьох — на думку твою — був ближній тому, хто попався розбійникам?“

10:37  А він відказав: „Той, хто вчинив йому ми́лість“. Ісус же сказав йому: „Іди, — і роби так і ти!“

10:38  І сталось, коли вони йшли, Він прийшов до одно́го села. Одна ж жінка, Марта їй на ім'я́, прийняла Його в дім свій.

10:39  Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах у Ісуса, та й слухала сло́ва Його.

10:40  А Марта великою по́слугою клопота́лась, а спинившись, сказала: „Господи, чи байду́же Тобі, що на мене саму́ полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла“.

10:41  Госпо́дь же промовив у відповідь їй: „Марто, Марто, — турбуєшся й жу́ришся ти про багато чого́,

10:42  а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу ча́стку, яка не відбереться від неї“.

Chapter 11

11:1  І сталось, як молився Він у місці одно́му, і коли перестав, озвався до Нього один із Його у́чнів: „Господи, навчи нас молитися, як і Іван навчив своїх учнів.“

11:2  Він же промовив до них: „Коли молитеся, говоріть: „Отче наш, що на небі! Нехай святиться Ім'я́ Твоє, нехай при́йде Царство Твоє, нехай бу́де воля Твоя, як на небі, так і на землі.

11:3  Хліба нашого щоденного дай нам на кожний день.

11:4  І прости нам наші гріхи́, бо й самі ми прощаємо кожному боржнико́ві нашому. І не введи нас у випробо́вування, але визволи нас від лукавого!“

11:5  І сказав Він до них: „Хто з вас матиме при́ятеля, і пі́де до нього опі́вночі, і скаже йому: „Позич мені, друже, три хліби́,

11:6  бо прийшов із дороги до мене мій при́ятель, я ж не маю, що́ дати йому“.

11:7  А той із сере́дини в відповідь скаже: „Не роби мені кло́поту, — уже за́мкнені двері, і мої діти зо мною на ліжкові. Не можу я встати та дати тобі“.

11:8  Кажу вам: коли він не встане, і не дасть ради дружби йому, то за докуча́ння його він устане та й дасть йому, скільки той потребу́є.

11:9  І Я вам кажу́: просіть, — і буде вам да́но, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять вам!

11:10  Бо кожен, хто просить — одержує, хто шукає — знахо́дить, а тому́, хто стукає — відчинять.

11:11  І котри́й з вас, батьків, як син хліба проси́тиме, подасть йому каменя? Або, як проситиме риби, замість риби подасть йому га́дину?

11:12  Або, як яйця́ він проситиме, дасть йому скорпіо́на?

11:13  Отож, коли ви, бувши злі, потра́пите добрі дари́ своїм дітям давати, — скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього?“

11:14  Раз виго́нив Він де́мона, який був німий. І коли демон вийшов, німий заговорив. А наро́д дивувався.

11:15  А деякі з них гомоніли: „Виганяє Він де́монів силою Вельзеву́ла, князя де́монів“.

11:16  А інші, випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба.

11:17  Він же знав думки їхні, і промовив до них: „Кожне царство, само проти себе поді́лене, запусті́є, і дім на дім упаде́.

11:18  А коли й сатана́ поділився сам супроти себе, — як стоятиме царство його? А ви кажете, що Вельзеву́лом виго́ню Я демонів.

11:19  Коли ж Вельзеву́лом виго́ню Я демонів, то чим виганяють їх ваші сини? Тому вони стануть вам су́ддями.

11:20  А коли пальцем Божим виго́ню Я де́монів, то справді прийшло до вас Боже Царство.

11:21  Коли сильний збройно свій двір стереже, то в безпе́ці маєток його.

11:22  Коли ж дужчий від нього його нападе́ й переможе, то всю збро́ю йому забере́, на яку покладався був той, і роздасть свою здо́бич.

11:23  Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає!

11:24  Коли дух нечистий виходить з люди́ни, то блукає місцями безві́дними, відпочинку шукаючи, але, не знахо́дячи, каже: „Верну́ся до хати своєї, звідки я вийшов“.

11:25  А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить заме́тену й при́брану.

11:26  Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть там. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше!“

11:27  І сталось, як Він це говорив, одна жінка з народу свій голос підне́сла й сказала до Нього: „Блаженна утро́ба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!“

11:28  А Він відказав: „Так. Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже́!“

11:29  А як люди збира́лися, Він почав промовляти: „Рід цей — рід лукавий: він ознаки шукає, та ознаки йому не дадуть, крім ознаки проро́ка Йо́ни.

11:30  Бо як Йо́на ознакою був для ніневі́тян, так буде й Син Лю́дський для роду цього́.

11:31  Цариця півде́нна на суд стане з му́жами роду цього́, — і їх засудить, бо вона з кінця світу прийшла Соломо́нову мудрість послухати. А тут ось Хтось більший, аніж Соломо́н!

11:32  Ніневі́тяни стануть на суд із цим родом, — і засудять його, вони бо пока́ялися через Йонину проповідь. А тут ось Хтось більший, ніж Йона!

11:33  Засвіченого світла ніхто в схо́вок не ставить, ані під посу́дину, але на світи́льника, щоб бачили світло, хто входить.

11:34  Око твоє — то світи́льник для тіла; тому́, як око твоє буде дуже, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око нездатне було́, то й усе тіло твоє буде темне.

11:35  Отож, уважай, щоб те світло, що в тобі, не сталося те́мрявою!

11:36  Бо коли твоє тіло все світле, і не має жа́дної темної частини, то все буде світле, неначе б світильник ося́яв блиском тебе“.

11:37  Коли Він говорив, то один фарисей став благати Його пообідати в нього. Він же прийшов та й сів при столі.

11:38  Фарисей же, побачивши це, здивувався, що перед обідом Він перш не обмився.

11:39  Господь же промовив до нього: „Тепер ви, фарисеї, он чистите зо́внішність ку́хля та миски, а ваше нутро́ повне зди́рства та кривди!

11:40  Нерозумні, — чи ж Той, Хто створив оте зо́внішнє, не створив Він і внутрішнє?

11:41  Тож милостиню подавайте з унутрішнього, — і ось все буде вам чисте.

11:42  Горе вам, фарисеям, — бо ви десятину даєте з м'яти та рути й усякого зілля, але обминаєте суд та Божу любов; це треба робити, і того́ не лишати!

11:43  Горе вам, фарисеям, що любите перші лавки́ в синагогах та привіти на ри́нках!

11:44  Горе вам, — бо ви як гроби́ непомітні, — люди ж ходять по них і не знають того“.

11:45  Озвався ж один із зако́нників, і каже Йому: „Учителю, кажучи це, Ти і нас ображаєш!“

11:46  А Він відказав: „Горе й вам, зако́нникам, бо ви на людей тягарі́ накладаєте, які важко носити, а самі й одним пальцем своїм не дото́ркуєтесь тягарі́в!

11:47  Горе вам, бо надгро́бки пророкам ви ставите, — ваші ж батьки́ були їх повбивали.

11:48  Так, — визнаєте ви й хвалите вчинки батьків своїх: бо вони їх повбивали, а ви їм надгро́бки будуєте!

11:49  Через те й мудрість Божа сказала: „Я пошлю їм пророків й апо́столів, — вони ж декого з них повбивають, а декого ви́женуть,

11:50  щоб на роді оцім відомстилася кров усіх пророків, що пролита від ство́рення світу,

11:51  від крови Авеля аж до крови Заха́рія, що загинув між же́ртівником і храмом“! Так, кажу вам, — відомсти́ться це все на цім роді!

11:52  Горе вам, зако́нникам, бо взяли́ ви ключа́ розумі́ння: самі не ввійшли, і тим, хто хотів увійти, борони́ли!“

11:53  А коли Він вихо́див ізвідти, стали книжники та фарисеї сильно тиснути та від Нього допитуватись про багато речей, —

11:54  вони чатува́ли на Нього, щоб зловити що з уст Його (і щоб оска́ржити Його́).

Chapter 12

12:1  Того ча́су, як зібралися десятитисячні на́товпи наро́ду, — аж топтали вони один о́дного, — Він почав промовляти перш до учнів Своїх: „Стережіться ро́зчини фарисейської, що є лицемі́рство!

12:2  Бо немає нічо́го захо́ваного, що не відкриється, ні таємного, що не ви́явиться.

12:3  Тому все, що́ казали ви по́темки, — при світлі почується, що́ ж шептали на вухо в коморах, — на даха́х проповідане бу́де.

12:4  Кажу́ ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!

12:5  Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того́, хто має вла́ду, убивши, укинути в геє́нну. Так, кажу́ вам: Того бійтеся!

12:6  Чи ж не п'ять горобців продають за два гро́ші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.

12:7  Але навіть воло́сся вам на голові порахо́ване все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!

12:8  Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми́ Мене визнає, того визнає й Син Лю́дський перед Ангола́ми Божими.

12:9  Хто ж Мене відцурається перед людьми́, того відцураються перед ангола́ми Божими.

12:10  І кожному, хто скаже слово на Лю́дського Сина, йому про́ститься; а хто зневажа́тиме Духа Святого, — не про́ститься.

12:11  А коли вас водитимуть до синагог, і до уря́дів, і до влад, — не турбуйтеся, я́к або що́ відповідати чи що́ говорити, —

12:12  Дух бо Святий вас навчи́ть тієї години, що́ потрібно казати!“

12:13  І озвався до Нього один із наро́ду: „Учителю, скажи братові моєму, щоб він спа́дщиною поділився зо мною“.

12:14  А Він відказав йому: „Чоловіче, хто поставив над вами Мене за суддю або за поді́льника?“

12:15  І промовив до них: „Глядіть, остерігайтеся всякої заже́рливости, — бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його“.

12:16  I Він розповів їм притчу, говорячи: „В одного багача гойно нива вродила була́.

12:17  І міркував він про себе й казав: „Що́ робити, що не маю куди зібрати пло́дів своїх?“

12:18  І сказав: „Оце я зроблю́, — порозва́люю клу́ні свої, і просторні́ші поставлю, і позбираю туди пашню́ свою всю та свій достаток.

12:19  І скажу́ я душі своїй: „Душе́, маєш багато добра, на багато ро́ків скла́деного. Спочивай, їж та пий, і веселися!“

12:20  Бог же до нього прорік: „Нерозумний, — но́чі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позоста́неться те, що ти був наготовив?“

12:21  Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога“.

12:22  І промовив Він у́чням Своїм: „Через це кажу вам: Не журіться про життя, — що́ ви будете їсти, і ні про тіло, — у що́ ви зодя́гнетеся.

12:23  Бо більше від ї́жі життя, а тіло від одягу.

12:24  Погляньте на га́йвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, — проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!

12:25  Хто ж із вас, коли жу́риться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одно́го?

12:26  Тож коли ви й найменшого не подола́єте, то чого ж ви про інше клопо́четеся?

12:27  Погляньте на ті он ліле́ї, як вони не пряду́ть, ані тчуть. Але́ говорю́ вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!

12:28  І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до пе́чі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодя́гне Він вас, маловірні!

12:29  І не шукайте, що́ будете їсти, чи що́ будете пити, і не клопочіться.

12:30  Бо всього цього́ й люди світу оцьо́го шукають, Отець же ваш знає, що того́ вам потрібно.

12:31  Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!

12:32  Не лякайся, черідко мала́, бо сподо́балося Отцю вашому дати вам Царство.

12:33  Продавайте достатки свої та ми́лостиню подавайте. Робіть кали́тки собі не старі́ючі, — неви́черпний скарб той у небі, куди не закрадається зло́дій, і міль де не то́чить.

12:34  Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше!

12:35  Нехай підпере́зані будуть вам сте́гна, а світла ручні́ позасвічувані!

12:36  І будьте подібними до людей, що очікують пана свого́, коли ве́рнеться він із весі́лля, щоб, як при́йде й застукає, відчинити негайно йому́.

12:37  Блаженні раби ті, що пан, коли при́йде, то зна́йде, що пильнують вони! Поправді кажу́ вам: підпере́жеться він і їх посадо́вить, і, підійшовши, буде їм послуго́вувати.

12:38  І коли при́йде о другій чи при́йде о третій сторо́жі, та зна́йде так само, — блаженні вони!

12:39  Знайте ж це, що коли б знав госпо́дар, о котрі́й то годині підкра́деться злодій, то він пильнував би, і́ свого б дому не дав підкопати.

12:40  Тому будьте готові і ви, — бо при́йде Син Лю́дський тієї години, коли ви не ду́маєте!“

12:41  Озвався ж Петро: „Господи, чи до нас кажеш при́тчу оцю, чи до всіх?“

12:42  А Господь відказав: „Хто ж тоді вірний і мудрий домоправи́тель, що пан настано́вить його над своїми челя́дниками, щоб давати харч ви́значену своєчасно?

12:43  Блаженний той раб, що пан його при́йде та зна́йде, що робить він так!

12:44  Поправді кажу́ вам, що над всім маєтком своїм він поставить його.

12:45  А коли раб той скаже у серці своїм: „Заба́риться пан мій прийти“, і зачне бити слуг та служниць, їсти та пити та напиватися,

12:46  то при́йде раба того пан за дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає, — і розі́тне його пополовині, і визначить долю йому з невірними!

12:47  А раб той, що знав волю свого госпо́даря, але не приготува́в, ані не вчинив згідно волі його, буде тяжко побитий.

12:48  Хто ж не знав, а вчинив каригі́дне, буде мало він битий. Тож від кожного, кому да́но багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато пові́рено, від того ще більше жадатимуть.

12:49  Я прийшов огонь кинути на землю, — і як Я пра́гну, щоб він уже запала́в!

12:50  Я ж маю христитися хрищенням, — і як Я мучуся, поки те спо́вниться!

12:51  Чи ви ду́маєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але по́діл!

12:52  Віднині бо п'ятеро в домі одно́му поді́лені бу́дуть: троє супроти двох, і двоє супроти трьох.

12:53  Стане ба́тько на сина, а син проти батька, мати проти дочки́, а дочка́ проти матері, свекруха навпроти невістки своєї, а невістка навпроти свекрухи!“

12:54  Промовив же Він і до наро́ду: „Як побачите хмару, що з за́ходу суне, то кажете за́раз: Зближається дощ“, — і так і буває.

12:55  А коли віє вітер півде́нний, то кажете: „Буде спеко́та“, — і́ буває.

12:56  Лицеміри, — лице неба й землі розпізна́ти ви вмієте, чому ж не розпізна́єте часу цього?

12:57  Чого ж і самі по собі ви не судите, що́ справедливе?

12:58  Бо коли до уря́ду ти йдеш зо своїм супроти́вником, попильнуй з ним зала́годити по дорозі, щоб тебе до судді не потяг він, а суддя щоб прислужникові не віддав тебе, а прислужник щоб не посадив до в'язниці тебе.

12:59  Поправді кажу́ тобі: Не ви́йдеш ізвідти, поки не віддаси й останнього ше́ляга!“

Chapter 13

13:1  Того ча́су прийшли були дехто, та й розповіли́ Йому про галіле́ян, що їхню кров Пила́т змішав був із їхніми жертвами.

13:2  Ісус же сказав їм у відповідь: „Чи ви ду́маєте, що оці галіле́яни, що так постраждали, грішніші були від усіх галіле́ян?

13:3  Ні, кажу́ вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так!

13:4  Або ті вісімнадцять, що ба́шта на них завалилась була́ в Сілоа́мі й побила їх, — чи ду́маєте, що ті винні були більш за всіх, що в Єрусалимі живуть?

13:5  Ні, кажу вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так!“

13:6  І Він розповів оцю притчу: „Один чоловік у своїм винограднику мав поса́джене фіґове дерево. І прийшов він шукати на ньому плоду, але не знайшов.

13:7  І сказав винаре́ві: „Оце́ третій рік, відко́ли прихо́джу шукати плоду на цім фіґовім дереві, але не знахо́джу; зрубай його, — нащо й землю марну́є воно?“

13:8  А той йому в відповідь каже: „Позостав його, пане, і на цей рік, аж поки його обкопа́ю довко́ла, і обкладу його гноєм, —

13:9  чи року наступного пло́ду не вродить воно. Коли ж ні, то зрубаєш його“.

13:10  І навчав Він в одній з синагог у суботу.

13:11  І ось там була́ одна жінка, що вісімнадцять ро́ків мала духа не́мочі, і була скорчена, і не могла ніяк ви́простатись.

13:12  А Ісус, як побачив її, то покликав до Себе. І сказав їй: „Жінко, — звільнена ти від неду́ги своєї“.

13:13  І Він руки на неї поклав, — і вона зараз ви́просталась, — і стала сла́вити Бога!

13:14  Озвався ж старши́й синагоги, обу́рений, що Ісус уздоро́вив у суботу, і сказав до наро́ду: „Є шість день, коли працювати належить, — приходьте тоді та вздоро́влюйтеся, а не дня суботнього“.

13:15  А Госпо́дь відповів і промовив до нього: „Лицеміре, — хіба́ ж не відв'язує кожен із вас у суботу свого́ вола чи осла від я́сел, і не веде напоїти?

13:16  Чи ж цю дочку́ Авраамову, яку сатана був зв'язав вісімнадцять ось ро́ків, не належить звільни́ти її суботнього дня від цих пут?“

13:17  А як Він говорив це, — засоро́милися всі Його супротивники. І тішився ввесь наро́д всіма славними вчинками, які Він чинив!

13:18  Він же промовив: „До чо́го подібне Царство Боже, і до чо́го його прирівняю?

13:19  Подібне воно до гірчи́чного зе́рна, що взяв чоловік і посіяв його в своїм са́ді. І воно виросло, і деревом стало, і „ку́блилось птаство небесне на ві́ттях його“.

13:20  І зно́ву сказав Він: „Із чим порівняю Я Боже Царство?

13:21  Подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірки муки, аж поки все вки́сне“.

13:22  І прохо́див містами та се́лами Він і навчав, до Єрусалиму просту́ючи.

13:23  І озвався до Нього один: „Господи, — хіба буде мало спасе́них?“ А Він відказав їм:

13:24  „Силку́йтеся ввійти тісни́ми ворі́тьми, бо кажу́ вам, — багато-хто будуть намага́тися ввійти, — та не зможуть!

13:25  Як устане Госпо́дар та двері замкне́, ви зачне́те висто́ювати ізнадво́ру, та стукати в двері й казати: „Господи, — відчини нам!“ А Він вам у відповідь скаже: „Не знаю Я вас, звідки ви!“

13:26  Тоді станете ви говорити: „Ми їли й пили перед Тобою і на вулицях наших навчав Ти“.

13:27  А Він вам відкаже: „Говорю́ вам, — не знаю Я, звідки ви. „Відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду!“

13:28  Буде плач там і скре́гіт зубів, як побачите ви Авраама, та Ісака та Якова, та пророків усіх в Царстві Божім, себе ж — вигнаних геть.

13:29  І при́йдуть інші від сходу й захо́ду, і пі́вночі й пі́вдня, і при столі́ в Царстві Божім засядуть!

13:30  І ось, є останні, що стануть за перших, і є перші, що стануть останніми!“

13:31  Тієї години підійшли дехто з фарисеїв, і сказали Йому: „Вийди собі, і піди звідси, — хоче бо І́род убити Тебе“.

13:32  А Він відказав їм: „Ідіть і скажіть тому ли́сові: Ось де́монів Я виганяю, і чиню вздоро́влення, — сьогодні та взавтра, а третього дня закінчу́.

13:33  Однак, Мені треба ходити сьогодні та взавтра, і ча́су найближчого, бо згинути не може пророк поза Єрусалимом.

13:34  Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та камену́єш посла́них до тебе! Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курча́ток своїх, — та ви не захотіли!

13:35  Ось „ваш дім зостається порожній для вас!“ Говорю́ бо Я вам: Ви мене не побачите, аж поки не наста́не, що скажете: „Благослове́нний, Хто йде в Господнє Ім'я́!“

Chapter 14

14:1  І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одно́го з фарисейських старши́н, щоб хліба спожити, а вони назира́ли за Ним.

14:2  І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водя́нку.

14:3  Ісус же озвався й сказав до зако́нників та фарисеїв: „Чи вздоровляти в суботу годи́ться чи ні?“

14:4  Вони ж мовчали. А Він, доторкну́вшись, уздоровив його та відпустив.

14:5  І сказав Він до них: „Коли осел або віл котро́гось із вас упаде́ до крини́ці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?“

14:6  І вони не могли відповісти на це.

14:7  А як Він спостері́г, як вони собі перші місця вибирали, то сказав до запро́шених притчу:

14:8  „Коли́ хто покличе тебе на весі́лля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважні́ший за тебе з покли́каних,

14:9  і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: „Поступи́ся цьому місцем!“ І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє.

14:10  Але як ти будеш запро́шений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: „При́ятелю, — сідай вище!“ Тоді буде честь тобі перед покли́каними з тобою.

14:11  Хто́ бо підно́ситься — буде впоко́рений, а хто впокоря́ється — той піднесе́ться“.

14:12  А тому́, хто Його був покликав, сказав Він: „Коли ти справляєш обід чи вече́рю, не клич дру́зів своїх, ні братів своїх, ані своїх ро́дичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, — і буде взає́мна ві́дплата тобі.

14:13  Але, як справляєш гости́ну, клич убогих, калік, кривих та сліпих,

14:14  і бу́деш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, — віддасться ж тобі за воскресі́ння праведних!“

14:15  Як почув це один із отих, що сиділи з Ним при столі, то до Нього сказав: „Блаженний, хто хліб споживатиме в Божому Царстві!“

14:16  Він же промовив до нього: „Один чоловік споряди́в був велику вече́рю, і запросив багатьох.

14:17  І послав він свого раба ча́су вече́рі сказати запро́шеним: „Ідіть, бо вже все нагото́вано“.

14:18  І зараз усі почали́ відмовлятися. Перший сказав йому: „Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу́ тебе, — вибач мені!“

14:19  А другий сказав: „Я купив собі п'ять пар волів, — і йду спро́бувати їх. Прошу́ тебе, — вибач мені!“

14:20  І знов інший сказав: „Одружився ось я, і через те я не мо́жу прибути“.

14:21  І вернувся той раб і па́нові своєму про все розпо́вів. Розгнівавсь госпо́дар тоді, та й сказав до свого раба: „Піди швидко на вулиці та на завулки міські́, і приведи́ сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих“.

14:22  І згодом раб повідо́мив: „Пане, сталося так, як звелів ти, та мі́сця є ще“.

14:23  І сказав пан рабові: „Піди на дороги й на за́городи, та й си́луй прийти, щоб напо́внився дім мій.

14:24  Кажу́ бо я вам, що жоден із запрошених му́жів тих не покушту́є моєї вечері. Бо багато покли́каних, та ви́браних мало!“

14:25  Ішло ж з Ним багато людей. І, звернувшись, сказав Він до них:

14:26  „Коли хто прихо́дить до Мене, і не знена́видить свого батька та матері, і дружи́ни й дітей, і братів і сесте́р, а до того й своє́ї душі́ , — той не може буть учнем Моїм!

14:27  І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, — той не може бути учнем Моїм!

14:28  Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й вида́тків не ви́рахує, — чи має потрібне на ви́конання,

14:29  щоб, коли покладе він основу, але докінчи́ти не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього,

14:30  говорячи: „Чоловік цей почав будувати, але докінчи́ти не міг“.

14:31  Або який цар, ідучи́ на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спромо́жен він із десятьма́ тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма́ тисячами проти нього?

14:32  Коли ж ні, то, як той ще дале́ко, шле посольство до нього та й просить про мир.

14:33  Так ото й кожен із вас, який не зречеться усьо́го, що має, не може бути учнем Моїм.

14:34  Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її?

14:35  Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, — її геть викидають. Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“

Chapter 15

15:1  Наближа́лись до Нього всі ми́тники й грі́шники, щоб послу́хати Його.

15:2  Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: „Приймає Він грішників та з ними їсть“.

15:3  А Він їм розповів оцю притчу, говорячи:

15:4  „Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти́ й дев'яти́, та й не пі́де шукати загинулої, аж поки не зна́йде її?

15:5  А знайшовши, кладе на раме́на свої та радіє.

15:6  І, прийшовши додому, скликає він дру́зів і сусідів, та й каже до них: „Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загу́блену“.

15:7  Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одно́го грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х праведників, що не потребу́ють покая́ння!...

15:8  Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не зна́йде?

15:9  А знайшовши, кличе при́ятельок та сусідок та каже: „Радійте зо мною, бо знайшла я загу́блену дра́хму!“

15:10  Так само, кажу вам, радість буває в Божих анголі́в за одного грішника, який кається“.

15:11  І Він оповів: „У чоловіка одно́го було́ два сини.

15:12  І молодший із них сказав ба́тькові: „Дай мені, батьку, належну частину маєтку!“ І той поділив поміж ними маєток.

15:13  А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого кра́ю, і розтратив маєток свій там, живучи́ марнотра́тно.

15:14  А як він усе прожив, настав голод великий у тім кра́ї, — і він став бідува́ти.

15:15  І пішов він тоді і пристав до одно́го з мешка́нців тієї землі, а той вислав його на поля́ свої па́сти свине́й.

15:16  I бажав він напо́внити шлунка свого хоч стручка́ми, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому́.

15:17  Тоді він спам'ята́вся й сказав: „Скільки в батька мого наймиті́в мають хліба аж на́дмір, а я отут з голоду гину!

15:18  Устану, і піду́ я до батька свого, та й скажу йому: „Прогрішився я, отче, против неба та су́проти тебе.

15:19  Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одно́го з своїх наймитів“.

15:20  І, вставши, пішов він до ба́тька свого́. А коли він далеко ще був, його ба́тько вгледів його, — і перепо́внився жа́лем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!

15:21  І озвався до нього той син: „Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм“.

15:22  А батько рабам своїм каже: „Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягні́ть, і персня подайте на руку йому, а санда́лі на но́ги.

15:23  Приведіть теля відгодо́ване та заколіть, — будемо їсти й радіти,

15:24  бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“ І почали веселитись вони.

15:25  А син ста́рший його був на полі. І коли він ішов й наближа́вся до дому, почув музи́ки та танці.

15:26  І покли́кав одно́го зо слуг, та й спитав: „Що це таке?“

15:27  А той каже йому: „То вернувся твій брат, і твій ба́тько звелів заколоти теля відгодо́ване, — бож здоровим його він прийняв“.

15:28  І розгнівався той, — і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його.

15:29  А той відповів і до батька сказав: „Ото, стільки ро́ків служу́ я тобі, і ніко́ли нака́зу твого не пору́шив, — ти ж ніко́ли мені й козеняти не дав, щоб із при́ятелями своїми поті́шився я.

15:30  Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудни́цями, — ти для нього звелів заколоти теля відгодо́ване“.

15:31  І сказав він йому: „Ти за́вжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє!

15:32  Веселитись та тішитись треба було́, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“

Chapter 16

16:1  Оповів же Він й учням Своїм: „Один чоловік був багатий, і мав управи́теля, що оска́ржений був перед ним, ніби він перево́дить маєток його.

16:2  І він покликав його, і до нього сказав: „Що́ це чую про тебе? Дай звіт про своє управи́тельство, бо більше не зможеш рядити“.

16:3  І управи́тель почав міркувати собі: „Що́ я маю робити, коли пан управи́тельство відійме від мене? Копати не можу, просити соромлюсь.

16:4  Знаю, що́ я зроблю́, щоб мене прийняли́ до домів своїх, коли буду я ски́нений із управи́тельства“.

16:5  І закликав він на́різно кожного з боржників свого пана, та її питається першого: „Скільки винен ти панові моєму?“

16:6  А той відказав: „Сто кадок оливи“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п'ятдеся́т“.

16:7  А потім питається другого: „А ти скільки винен?“ І той відказав: „Сто кірців пшениці“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдеся́т“.

16:8  І пан похвалив управи́теля цього невірного, що він мудро вчинив. Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла.

16:9  І Я вам кажу́: „Набувайте дру́зів собі від багатства неправедного, щоб, коли промине́ться воно, прийняли вас до вічних осель.

16:10  Хто вірний в найменшому, — і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, — і в великому несправедливий.

16:11  Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, — хто вам правдиве довірить?

16:12  І коли ви в чужому не були́ вірні, — хто ваше вам дасть?

16:13  Жа́ден раб не може служи́ть двом панам, — бо або одно́го знена́видить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого зне́хтує. Не можете Богові й мамо́ні служити!“

16:14  Чули все це й фарисеї, що були́ сріблолюбці, та й стали сміятися з Нього.

16:15  Він же промовив до них: „Ви себе видаєте за праведних перед людьми́, але ваші серця знає Бог. Що бо високе в людей, те перед Богом гидо́та.

16:16  Зако́н і Пророки були до Івана; відтоді Царство Боже благовісти́ться, і кожен силку́ється втиснутись в ньо́го.

16:17  Легше небо й земля промине́ться, аніж одна риса з Зако́ну загине.

16:18  Кожен, хто дружи́ну свою відпускає, і бере собі іншу, той чинить пере́люб. І хто побереться з тією, яку хто відпустив, той чинить пере́люб.

16:19  Один чоловік був багатий, і зодягався в порфі́ру й віссо́н, і щоденно розкішно бенкетува́в.

16:20  Був і вбогий один, на ім'я́ йому Ла́зар, що лежав у воріт його, стру́пами вкритий,

16:21  і бажав годува́тися кри́шками, що зо сто́лу багатого падали; пси ж прихо́дили й рани лизали йому́.

16:22  Та ось сталось, що вбогий умер, — і на Авраамове ло́но відне́сли його анголи́. Умер же й багатий, — і його поховали.

16:23  І, те́рплячи муки в аду́, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його.

16:24  І він закричав та сказав: „Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Ла́заря, — нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика́ прохоло́дить, бо я мучуся в по́лум'ї цім!“

16:25  Авраам же промовив: „Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само — лихе; тепер він тут ті́шиться, а ти мучишся.

16:26  А крім того всього́, поміж нами та вами велика безо́дня поста́влена, так що ті, що хо́чуть, перехо́дити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас“.

16:27  А він відказав: „Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім ба́тька мого,

16:28  бо п'ятьох братів маю, — хай він їм засві́дчить, щоб і вони не прийшли на це місце стражда́ння!“

16:29  Авраам же сказав: „Вони мають Мойсея й Пророків, — нехай слухають їх!“

16:30  А він відказав: „Ні ж бо, отче Аврааме, — але коли при́йде хто з мертвих до них, то покаються“.

16:31  Йому ж він відказав: „Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, — не йня́тимуть віри!“

Chapter 17

17:1  І сказав Він до учнів Своїх: „Неможливо, щоб спокуси не мали прийти; але горе тому́, через кого приходять вони!

17:2  Краще б такому було́, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити та й кинути в море, аніж щоб спокусив він одно́го з мали́х цих!

17:3  Уважайте на себе! Коли провини́ться твій брат, докори́ йому, а коли він покається, то вибач йому.

17:4  І хоча б сім раз денно він провинивсь проти тебе, і сім раз звернувся до тебе, говорячи: „Каюся“, — вибач йому́!“

17:5  І сказали апо́столи Господу: „Дода́й Ти нам віри!“

17:6  А Господь відказав: „Коли б мали ви віру, хоч як зе́рно гірчи́чне, і сказали шовко́виці цій: „Ви́рвися з коренем і посадися до моря“, — то й послухала б вас!

17:7  Хто ж із вас, мавши раба, що оре́ чи пасе, скаже йому, як він ве́рнеться з поля: „Негайно йди та сідай до столу“?

17:8  Але чи ж не скаже йому: „Приготуй що вече́ряти, і підпережись, і мені прислуго́вуй, аж поки я їстиму й питиму, а пото́му ти сам будеш їсти та пити“?

17:9  Чи ж він дякує тому рабові, що наказане виконав?

17:10  Так і ви, коли зробите все вам нака́зане, то кажіть: „Ми — нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були́!“

17:11  І сталось, коли Він ішов до Єрусалиму, то прохо́див поміж Самарі́єю та Галілеєю.

17:12  І, коли вхо́див до одно́го села, перестріли Його десять мужів, слаби́х на проказу, що стали здалека.

17:13  І голос піднесли вони та й казали: „Ісусе, Наставнику, — змилуйсь над нами!“

17:14  І, побачивши їх, Він промовив до них: „Підіть і покажіться священикам!“ І сталось, коли вони йшли, то очи́стились.

17:15  Один же з них, як побачив, що видужав, то верну́вся, і почав гучни́м голосом сла́вити Бога.

17:16  І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самаряни́н був...

17:17  Ісус же промовив у відповідь: „Чи не десять очи́стилось, — а дев'ять же де́?

17:18  Чому́ не вернулись вони хвалу́ Богові віддати, крім цього́ чужинця?“

17:19  І сказав Він йому: „Підведися й іди: твоя віра спасла тебе!“

17:20  А як фарисеї спитали Його, коли Царство Боже при́йде, то Він їм відповів і сказав: „Царство Боже не при́йде помітно,

17:21  і не скажуть: „Ось тут“, або: „Там“. Бо Боже Царство всере́дині вас!“

17:22  І сказав Він до учнів: „Прийдуть дні, коли побажаєте бачити один з днів Сина Лю́дського, — та не побачите.

17:23  І скажуть до вас: „Ось тут“, чи: „Ось там“, — не йдіть, і за ним не біжіть!

17:24  Бо як бли́скавка, бли́снувши, світить із о́дного кра́ю під небом до другого кра́ю під небом, так буде Свого дня й Син Лю́дський.

17:25  А перше належить багато страждати Йому, і відцурається рід цей від Нього.

17:26  І, як було за днів Но́євих, то буде так само й за днів Сина Лю́дського:

17:27  їли, пили, женилися, заміж вихо́дили, аж до того дня, коли „Ной увійшов до ковче́гу“; прийшов же потоп, — і всіх вигубив.

17:28  Так само, як було за днів Ло́тових: їли, пили, купували, продавали, садили, будували;

17:29  того ж дня, як Лот вийшов із Содо́му, — огонь із сіркою з неба лину́в, і всіх погубив.

17:30  Так буде й того дня, як Син Лю́дський з'я́виться!

17:31  Хто буде того дня на домі, а речі його будуть у домі, нехай їх забрати не зла́зить. Хто ж на полі, так само нехай назад не верта́ється, —

17:32  пам'ятайте про Ло́тову дружи́ну!

17:33  Хто дба́тиме зберегти свою душу , — той погубить її, а коли хто погубить, — той оживить її.

17:34  Кажу вам: удвох будуть ночі тієї на о́дному ліжкові: один ві́зьметься, а другий поли́шиться.

17:35  Дві моло́тимуть ра́зом, — одна ві́зьметься, а друга полишиться.

17:36  Двоє будуть на полі, — один ві́зьметься, а другий полишиться!“

17:37  І казали вони Йому в відповідь: „Де, Господи?“ А Він відказав їм: „Де труп, там зберуться й орли“.

Chapter 18

18:1  І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися за́вжди, і не занепада́ти духом,

18:2  говорячи: „У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соро́мився.

18:3  У тому ж місті вдова перебува́ла, що до нього ходила й казала: „Оборони мене від мого супроти́вника!“

18:4  Але він довгий час не хотів. А зго́дом сказав сам до се́бе: „Хоч і Бога я не боюся, і людей не соро́млюся,

18:5  але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму́ в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені“.

18:6  І промовив Господь: „Чи чуєте, що́ говорить суддя цей неправедний?

18:7  А чи ж Бог в оборону не ві́зьме обра́них Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і ба́риться Він щодо них?

18:8  Кажу вам, що Він їм незаба́ром подасть оборону! Та Син Лю́дський, як при́йде, чи Він на землі зна́йде віру?“

18:9  А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо́ мали інших, Він притчу оцю розповів.

18:10  „Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисе́й, а другий був ми́тник.

18:11  Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: зди́рщики, неправедні, перелю́бні, або як цей ми́тник.

18:12  Я по́щу два ра́зи на тиждень, даю десятину з усьо́го, що тільки надба́ю!“

18:13  А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“

18:14  Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“.

18:15  До Нього ж прино́сили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли.

18:16  А Ісус їх покликав та й каже: „Пустіте дітей, щоб до Мене прихо́дили, і не забороняйте їм, — бо таких Царство Боже.

18:17  Поправді кажу́ вам: Хто Божого Царства не при́йме, як дитя, той у нього не вві́йде!“

18:18  І запитався Його один і́з нача́льникі́в, говорячи: „Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкува́ти вічне життя?“

18:19  Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, — тільки Сам Бог!

18:20  Знаєш заповіді: „Не чини пере́любу, не вбивай, не кради́, не свідку́й неправдиво, шануй свого батька та матір“.

18:21  А він відказав: „Усе́ це я виконав від юна́цтва свого́!“

18:22  Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одно́го тобі ще бракує: Розпро́дай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, — і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!“

18:23  А він, коли почув це, то засумував, бо був ве́льми багатий.

18:24  Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: „Як тяжко багатим увійти в Царство Боже!

18:25  Бо верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти“.

18:26  Ті ж, що чули, спитали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“

18:27  А Він відповів: „Неможливе лю́дям — можливе для Бога!“

18:28  І промовив Петро: „От усе ми покинули, — та й пішли за Тобою слідо́м“.

18:29  А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружи́ну, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства,

18:30  і не одержав би значно більш цього́ ча́су, а в віці наступнім — життя вічне“.

18:31  І, взявши Дванадцятьо́х, промовив до них: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, і все здійсни́ться, що́ писали Пророки про Лю́дського Сина.

18:32  Бо Він ви́даний буде поганам, і буде осмі́яний, і покривджений, і опльо́ваний.

18:33  і, збичува́вши, уб'ють Його, — але третього дня Він воскресне!“

18:34  Та з цього нічо́го вони не збагну́ли, і ця річ перед ними закрита була́, і ска́заного вони не розуміли.

18:35  І сталось, як Він наближа́вся був до Єрихо́ну, один невидю́щий сидів при дорозі й просив.

18:36  А коли він прочув, що проходить наро́д, то спитався: „Що́ це таке?“

18:37  А йому відказали, що проходить Ісус Назаряни́н.

18:38  І став він кричати й казати: „Ісусе, Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“

18:39  А ті, що попе́реду йшли, сварились на нього, щоб він замо́вк, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“

18:40  І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той набли́зивсь до Нього, то Він запитався його:

18:41  „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ А той відповів: „Господи, — нехай стану видю́щим!“

18:42  Ісус же до нього сказав. „Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!“

18:43  І зараз видю́щим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали́ хвалу Богові.

Chapter 19

19:1  І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихо́н.

19:2  І ось чоловік, що звався Закхе́й, — він був старши́й над ми́тниками, і був багатий, —

19:3  бажав ба́чити Ісуса, хто Він, але з-за наро́ду не міг, — бо мали́й був на зріст.

19:4  І, забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього прохо́дити.

19:5  А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув уго́ру до нього й промовив: „Закхе́ю, — зійди за́раз додо́лу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!“

19:6  І той зараз додо́лу ізліз, і прийняв Його з радістю.

19:7  А всі, як побачили це, почали нарікати, і казали: „Він до грішного мужа в гости́ну зайшов!“

19:8  Став же Закхе́й та й промовив до Господа: „Господи, половину маєтку свого́ я віддам ось убогим, а коли кого скри́вдив був чим, — верну вче́тверо“.

19:9  Ісус же промовив до нього: „Сьогодні на дім цей спасі́ння прийшло, бо й він син Авраамів.

19:10  Син бо Лю́дський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!“

19:11  Коли ж вони слухали це, розповів Він іще одну при́тчу, бо Він був недалеко від Єрусалиму, вони ж ду́мали, що об'я́виться Боже Царство тепер.

19:12  Отож Він сказав: „Один чоловік, роду славного, відправлявся в далеку країну, щоб царство прийняти й вернутись.

19:13  І покликав він десятьох своїх рабів, дав їм десять мін , і сказав їм: „Торгуйте, аж поки верну́ся“.

19:14  Та його громадяни його нена́виділи, і послали посланців услід за ним, кажучи: „Не хочемо, щоб він був над нами царем“.

19:15  І сталось, коли він верну́вся, як царство прийняв, то звелів посклика́ти рабів, яким срі́бло роздав, щоб довідатися, хто́ що набув.

19:16  І перший прийшов і сказав: „Пане, міна твоя принесла́ десять мін“.

19:17  І відказав він йому: „Гаразд, рабе добрий! Ти в мало́му був вірний, — володій десятьма́ містами“.

19:18  І другий прийшов і сказав: „Пане, твоя міна п'ять мін принесла́“.

19:19  Він же сказав і тому́: „Будь і ти над п'ятьма́ містами“.

19:20  І ще інший прийшов і сказав: „Пане, ось міна твоя, що я мав її сховану в хустці.

19:21  Я бо боявся тебе, — ти ж бо люди́на жорсто́ка: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не посіяв“.

19:22  І відказав той йому: „Уста́ми твоїми, злий рабе, суджу́ я тебе! Ти знав, що я — жорстока люди́на, беру́, чого не поклав, і жну, чого не посіяв.

19:23  Чому́ ж не віддав ти міня́льникам срі́бла мого, — і я, повернувшись, узяв би своє із прибу́тком?“

19:24  І сказав він присутнім: „Візьміть міну від нього, та дайте тому́, хто десять мін має“.

19:25  І відказали йому: „Пане, — він десять мін має“.

19:26  Говорю́ бо я вам: „Кожному, хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього і те, що він має.

19:27  А тих ворогів моїх, які не хотіли, щоб царював я над ними, приведіте сюди, — і на оча́х моїх їх повбивайте“.

19:28  А як це оповів, Він далі пішов, простуючи в Єрусалим.

19:29  І ото, як набли́зився до Вітфагі́ї й Віфа́нії, на горі, що Оли́вною зветься, Він двох учнів послав,

19:30  наказуючи: „Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, зна́йдете прив'язане осля́, що на нього ніко́ли ніхто із людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть.

19:31  Коли ж вас хто спитає: „На́що відв'язуєте?“, відкажіть тому так: „Госпо́дь потребу́є його“.

19:32  Посланці́ ж відійшли, — і знайшли, як Він їм був сказав.

19:33  А коли осля стали відв'язувати, хазяї́ його їх запитали: „На́що осля ви відв'язуєте?“

19:34  Вони ж відказали: „Господь потребу́є його“.

19:35  І вони привели́ до Ісуса його, і, поклавши одежу свою на осля, посадили Ісуса.

19:36  Коли ж Він їхав, вони простила́ли одежу свою по дорозі.

19:37  А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то ввесь на́товп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили,

19:38  кажучи: „Благослове́нний Цар, що йде у Господнє Ім'я́! Мир на небеса́х, і слава на висоті!“

19:39  А деякі фарисеї з народу сказали до Нього: „Учителю, — заборони́ Своїм учням!“

19:40  А Він їм промовив у відповідь: „Кажу вам, що коли ці замо́вкнуть, то каміння кричатиме!“

19:41  І коли Він набли́зився, і місто побачив, то заплакав за ним,

19:42  і сказав: „О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це.

19:43  Бо при́йдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе ва́лом ото́чать, і обля́жуть тебе, і стиснуть тебе звідусю́ди.

19:44  І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позоста́влять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти ча́су відвідин твоїх“.

19:45  А коли Він у храм увійшов, то почав виганяти продавці́в,

19:46  до них кажучи: „Написано: „Дім Мій — дім молитви“, а ви з нього зробили „пече́ру розбійників“.

19:47  І Він кожного дня у храмі навчав. А первосвященики й книжники й найважні́ші з наро́ду шукали, щоб Його погубити,

19:48  але не знахо́дили, що вчинити Йому, бо ввесь наро́д горнувся до Нього та слухав Його.

Chapter 20

20:1  І сталось одно́го з тих днів, як навчав Він у храмі людей, та Добру Нови́ну звіщав, прийшли первосвященики й книжники з старшими,

20:2  та й до Нього промовили, кажучи: „Скажи нам, якою вла́дою Ти чиниш оце? Або хто Тобі вла́ду цю дав?“

20:3  І промовив до них Він у відповідь: „Запитаю й Я вас одну річ, — і відповідайте Мені:

20:4  Іванове хрищення з неба було́, чи від людей?“

20:5  Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „З неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“

20:6  А як скажемо: „Від людей“, то всі люди камінням поб'ють нас, бо були переко́нані, що Іван — то пророк“.

20:7  І вони відповіли, що не знають, ізвідки.

20:8  А Ісус відказав їм: „То й Я не скажу́ вам, якою вла́дою Я це чиню́“.

20:9  І Він розповідати почав людям при́тчу оцю. „Один чоловік насадив виноградника, і віддав його винаря́м, та й відбув на час довший.

20:10  А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб дали йому частку з плоді́в виноградника. Та побили його винарі, і відіслали ні з чим.

20:11  І знову послав він до них раба і́ншого, а вони й того збили й знева́жили, — та й відіслали ні з чим.

20:12  І послав він ще третього, а вони й того зранили й вигнали.

20:13  Сказав тоді пан виноградника: „Що́ маю робити? Пошлю свого сина улю́бленого, — може його посоро́мляться“.

20:14  Винарі́ ж, як його вгледіли, міркували собі та казали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, щоб спа́дщина наша була́“.

20:15  І вони його вивели за виноградника, та й убили... Що́ ж зробить їм пан виноградника?

20:16  Він при́йде та й вигубить цих винарів, виноградника ж іншим віддасть“. Слухачі ж повіли́: „Нехай цього не станеться!“

20:17  А Він глянув на них та й сказав: „Що ж оце, що написане: „Камінь, що його будівничі відкинули, той нарі́жним став каменем!

20:18  Кожен, хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде́, — то розчавить його́“.

20:19  А книжники й первосвященики руки на Нього хотіли накласти тієї години, але побоялись наро́ду. Бо вони розуміли, що про них Він цю притчу сказав.

20:20  І вони слідкували за Ним, і підіслали підгля́дачів, які праведних із себе вдавали, щоб зловити на слові Його, і Його видати урядові й вла́ді намісника.

20:21  І вони запитали Його та сказали: „Учителю, знаємо ми, що Ти добре говориш і навчаєш, і не дивишся на обли́ччя, але наставляєш на Божу дорогу правдиво.

20:22  Чи годи́ться давати податок для ке́саря, чи ні?“

20:23  Знаючи ж їхню хитрість, сказав Він до них: „Чого ви Мене випробо́вуєте?

20:24  Покажіте дина́рія Мені. Чий образ і напис він має?“ Вони відказали: „Кесарів“.

20:25  А Він їм відказав: „Тож віддайте ке́сареве — ке́сареві, а Богові — Боже!“

20:26  І не могли вони перед людьми́ зловити на слові Його. І дивува́лись вони з Його відповіді, та й замовкли.

20:27  І підійшли дехто із саддукеїв, що твердять, ніби немає воскресі́ння, і запитали Його,

20:28  та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як умре кому брат, який має дружи́ну, а помре бездітний, — то нехай його брат візьме дружи́ну, і відно́вить насіння для брата свого“.

20:29  Було ж сім братів. І перший, узявши дружи́ну, бездітний умер.

20:30  І другий узяв був ту дружи́ну, та й той вмер бездітний.

20:31  І третій узяв був її, так само й усі се́меро, — і вони дітей не позоставили, та й повмирали.

20:32  А по всіх умерла й жінка.

20:33  А в воскресі́нні котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружину її“.

20:34  Ісус же промовив у відповідь їм: „Женяться й заміж виходять сини цього віку.

20:35  А ті, що будуть достойні того віку й воскресі́ння з мертвих, — не будуть ні женитись, ні заміж вихо́дити,

20:36  ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони ангола́м, і вони сини Божі, синами воскресі́ння бувши.

20:37  А що мертві встають, то й Мойсей показав — при кущі, — коли він назвав Господа „Богом Авраамовим, і Богом Ісаковим, і Богом Якововим“.

20:38  Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть.“

20:39  Дехто ж із книжників відповіли та сказали: „Учителю, — Ти добре сказав!“

20:40  І вже не насмілювалися питати Його ні про що́.

20:41  І сказав Він до них: „Як то кажуть, що Христос син Давидів?

20:42  Таж Давид сам говорить у книзі Псалмів: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене,

20:43  поки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“

20:44  Отже, Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“

20:45  І, як увесь наро́д слухав, Він промовив до учнів Своїх:

20:46  „Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на бенке́тах,

20:47  що вдови́ні хати́ поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“

Chapter 21

21:1  І поглянув Він уго́ру, і побачив заможних, що кидали да́ри свої до скарбни́ці.

21:2  Побачив і вбогу вдовицю одну, що дві ле́пти туди вона вки́нула.

21:3  І сказав Він: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця вкинула більше за всіх!

21:4  Бо всі клали від лишка свого в дар Богові, а вона покла́ла з убозтва свого ввесь прожиток, що мала“.

21:5  Коли ж дехто казав про храм, що прикрашений дорогоцінним камінням та дарами, тоді Він прорік:

21:6  „Наді́йдуть ті дні, коли з того, що́ бачите, не зоста́неться й каменя на камені, який не зруйнується“.

21:7  І запитали Його та сказали: „Учителю, коли ж оце станеться? І, яка буде ознака, коли має початися це?“

21:8  Він же промовив: „Стережіться, щоб вас хто не звів. Бо багато-хто при́йдуть в Ім'я́ Моє, кажучи: „Це Я“, і „Час набли́зився“. Та за ними не йдіть!

21:9  І, як про ві́йни та ро́зрухи почуєте ви, — не лякайтесь, бо перш „статись належить тому́“. Але це не кінець ще“.

21:10  Тоді промовляв Він до них: „Повстане наро́д на наро́д, і царство на царство“.

21:11  І будуть землетруси великі та голод, та по́мір місцями, і страшні та великі ознаки на небі.

21:12  Але перед усім тим накладуть на вас руки свої, і переслідувати будуть, і видаватимуть вас у синагоги й в'язни́ці, і поведуть вас до царів та правителів — через Ім'я́ Моє.

21:13  Але це стане вам на свідо́цтво.

21:14  Отож, покладіть у серця свої — наперед не гада́ти, що́ будете відповідати,

21:15  бо дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитись чи супере́чити їй всі противники ваші.

21:16  І будуть вас видавати і батьки, і брати, і рідня, і дру́зі, а декому з вас заподі́ють і смерть.

21:17  І за Ім'я́ Моє будуть усі вас нена́видіти.

21:18  Але й волосина вам із голови не загине!

21:19  Терпеливістю вашою ду́ші свої ви здобу́дете.

21:20  А коли ви побачите Єрусалим, військом ото́чений, тоді знайте, що до нього набли́зилося спусто́шення.

21:21  Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у го́ри втікають; хто ж у сере́дині міста, нехай вийдуть; хто ж в околицях, — хай не вертаються в нього!

21:22  Бо то будуть дні помсти, щоб ви́коналося все написане.

21:23  Горе ж вагітним та тим, хто годує грудьми́, у ті дні, бо буде велика нужда́ на землі та гнів над цим лю́дом!

21:24  І поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі наро́ди, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скі́нчиться час тих поган.

21:25  І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і тривога людей на землі, і збенте́ження від шуму моря та хвиль,

21:26  коли люди будуть мертвіти від стра́ху й чека́ння того, що йде на ввесь світ, бо сили небесні пору́шаться.

21:27  І побачать тоді „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах “із си́лою й великою славою!

21:28  Коли ж стане збуватися це, то ви́простуйтесь, і підійміть свої голови, — бо зближається ваше визво́лення!“

21:29  І розповів Він їм притчу: „Погляньте на фі́ґове дерево, і на всілякі дере́ва:

21:30  як вони вже розпу́куються, то, бачивши це, самі знаєте, що близько вже літо.

21:31  Так і ви, як побачите, що діється це, то знайте, що Боже Царство вже близько!

21:32  Поправді кажу вам: Не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться.

21:33  Небо й земля промину́ться, але не минуться слова́ Мої!

21:34  Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтя́жувалися ненаже́рством та п'янством, і життє́вими кло́потами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано,

21:35  немов сітка; бо він при́йде на всіх, що живуть на пове́рхні всієї землі.

21:36  Тож пильнуйте, і кожного ча́су моліться, щоб змогли ви уни́кнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Лю́дським!“

21:37  За дня ж Він у храмі навчав, а на́ ніч виходив та перебува́в на горі, що зветься Оли́вна.

21:38  А зра́нку всі люди до Нього прихо́дили в храм, щоб послухати Його.

Chapter 22

22:1  Наближа́лося ж свято Опрі́сноків, що Па́схою зветься.

22:2  А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би вбити Його, та боялись наро́ду.

22:3  Сатана ж увійшов у Юду, зва́ного Іскаріо́т, одно́го з Дванадцятьо́х.

22:4  І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, я́к він видасть Його.

22:5  Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібнякі́в.

22:6  І він обіцяв, і шукав відповідного ча́су, щоб їм видати Його без наро́ду.

22:7  І настав день Опрі́сноків, коли пасху прино́сити в жертву нале́жало.

22:8  І послав Він Петра та Івана, говорячи: „Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили́ ми“.

22:9  А вони запитали Його: „Де́ Ти хочеш, щоб ми приготува́ли?“

22:10  А Він їм відказав: „Ось, як бу́дете вхо́дити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, — ідіть за ним аж до дому, куди він уві́йде.

22:11  І скажіть до госпо́даря дому: Учитель питає тебе: „Де кімна́та, в якій споживу́ зо Своїми учнями пасху?“

22:12  I він вам покаже велику го́рницю вистелену: там приготуйте“.

22:13  І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, — і зачали́ там готува́ти пасху.

22:14  А коли настав час, сів до сто́лу, і апо́столи з Ним.

22:15  І промовив до них: „Я ду́же бажав спожи́ти цю пасху із вами, перш ніж муки прийму́.

22:16  Бо кажу́ вам, що вже споживати не буду її, поки спо́вниться в Божому Царстві вона“.

22:17  Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: „Візьміть її, і поділіть між собою.

22:18  Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього пло́ду виноградного, доки Боже Царство не при́йде“.

22:19  Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: „Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спо́мин про Мене!“

22:20  По вече́рі так само ж і чашу, говорячи: „Оця чаша — Нови́й Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.

22:21  Та однак, — за столом ось зо Мною рука Мого зра́дника.

22:22  Бо Син Лю́дський іде, як призна́чено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!“

22:23  А вони почали́ між собою питати, котри́й з них мав би це вчинити?

22:24  І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого.

22:25  Він же промовив до них: „Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчи́нцями звуться.

22:26  Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник — як слуга,

22:27  Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуго́вує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як слуга.

22:28  Ви ж оті, що перетривали зо Мною в споку́сах Моїх,

22:29  і Я вам запові́тую Царство, як Отець Мій Мені заповів,

22:30  щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племе́н Ізраїлевих“.

22:31  І промовив Господь: „Си́моне, Си́моне, — ось сатана жадав вас, щоб вас пересі́яти, мов ту пшеницю.

22:32  Я ж молився за тебе, щоб не зме́ншилась віра твоя; ти ж колись, як наве́рнешся, зміцни браттю свою!“

22:33  А той відказав Йому: „Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть!“

22:34  Він же прорік: „Говорю́ тобі, Петре, — півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене“...

22:35  І Він їм сказав: „Як Я вас посилав без кали́тки, і без торби, і без санда́ль, — чи вам бракувало чого?“ Вони ж відказали: „Нічо́го“.

22:36  „А тепер — каже їм — хто має калитку, нехай ві́зьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.

22:37  Говорю бо Я вам, що ви́конатися на Мені має й це ось написане: „До злочинців Його зарахо́вано“. Бо те, що про Мене, вико́нується“.

22:38  І сказали вони: „Господи, ось тут два мечі“. А Він їм відказав: „До́сить!“

22:39  І Він вийшов, і пішов за звича́єм на го́ру Оливну. А за Ним пішли учні Його.

22:40  А прийшовши на місце, сказав їм: „Моліться, щоб не впасти в спокусу“.

22:41  А Він Сам, відійшовши від них, як докинути ка́менем, на коліна припав та й молився,

22:42  благаючи: „Отче, як волієш, — пронеси́ мимо Мене цю чашу! Та проте — не Моя, а Твоя нехай станеться воля!“

22:43  І Ангол із неба з'явився до Нього, — і додавав Йому сили.

22:44  А як був у смерте́льній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю.

22:45  І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби́.

22:46  І промовив до них: „Чого́ ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!

22:47  І, коли Він іще говорив, ось наро́д з'явився, і один із Дванадцятьо́х, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. [Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!“] .

22:48  Ісус же промовив до нього: „Чи оце поцілу́нком ти, Юдо, видаєш Сина Лю́дського?“

22:49  А ті, що були́ з Ним, як побачили, що́ має статись, сказали Йому: „Господи, — чи мече́м нам не вдарити?“

22:50  І, один із них рубону́в раба первосвященикового, — та й відтяв праве вухо йому́.

22:51  Та Ісус відізвався й сказав: „Лишіть, — уже до́сить!“ І, доторкнувшись до вуха його, у здоро́вив його.

22:52  А до первосвящеників і вла́ди сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: „Немов на розбійника вийшли з меча́ми та ки́ями.

22:53  Як щоденно Я з вами у храмі бував, не підне́сли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада те́мряви“.

22:54  А схопи́вши Його, повели́ й привели́ у дім первосвященика. Петро ж зда́лека йшов слідкома́.

22:55  Як розклали ж огонь серед дво́ру, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними.

22:56  А служни́ця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: „І цей був із Ним!“

22:57  І відрікся від Нього він, тве́рдячи: „Не знаю я, жінко, Його!“

22:58  Незаба́ром же другий побачив його та й сказав: „І ти від отих“. А Петро відказав: „Ні, чоловіче!“

22:59  І як ча́су минуло з годину, хтось інший твердив і казав: „Поправді, — і цей був із Ним, бо він галіле́янин“.

22:60  А Петро відказав: „Чоловіче, — не відаю, про що́ ти говориш“... І зараз, як іще говорив він, півень заспівав.

22:61  І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: „Перше, ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.

22:62  І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!

22:63  А люди, які ув'язни́ли Ісуса, знуща́лися з Нього та били.

22:64  І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: „Пророкуй, хто́ то вдарив Тебе?“

22:65  І багато інших богознева́г говорили на Нього вони...

22:66  А коли настав день, то зібралися старші наро́ду, первосвященики й книжники, і повели́ Його в синедріо́н свій,

22:67  і казали: „Коли Ти Христос, скажи нам“. А Він їм відповів: „Коли Я вам скажу́, — не повірите ви.

22:68  А коли й поспитаю вас Я, — не дасте Мені відповіді.

22:69  Незаба́ром Син Лю́дський сидітиме по прави́ці сили Божої!“

22:70  Тоді всі запитали: „То Ти Божий Син?“ А Він їм відповів: „Самі кажете ви, що то Я“.

22:71  А вони відказали: „На́що потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!“

Chapter 23

23:1  І зняли́ся всі їхні збори, і повели до Пилата Його.

23:2  І зачали оскаржа́ти Його й говорити: „Ми стверди́ли, що Цей ворохо́бить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, — Христос Цар“.

23:3  І Пила́т запитав Його, кажучи: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він відказав йому в відповідь: „Сам ти кажеш“...

23:4  І Пилат сказав первосвященикам та до народу: „Я не знахо́джу жо́дної провини в Цій Люди́ні“.

23:5  А вони намагались, говорячи: „Він бунтує наро́д, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж посі“.

23:6  А Пилат, вчувши про Галілею, спитав: „Хіба Він галіле́янин?“

23:7  І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебува́в тими днями.

23:8  Коли ж Ірод побачив Ісуса, то дуже зрадів, бо він від давнього ча́су бажав Його бачити, — багато за Нього чував, і сподівався побачити чудо яке, що буває від Нього.

23:9  І багато питався Його, та нічого не відповідав Він йому.

23:10  І стояли тут первосвященики й книжники, та завзя́то Його оскаржували.

23:11  Тоді Ірод із ві́йськом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобі́лу одіж, і відіслав до Пилата Його.

23:12  І того дня стали Ірод із Пилатом за при́ятелів між собою, бо давніш ворожне́ча між ними була́.

23:13  А Пилат скликав первосвящеників, і старшин, і наро́д,

23:14  і промовив до них: „Привели́ ви мені Чоловіка Цього́, як того́, що бунтує наро́д. А ось я перед вами розвідав, — і не знахо́джу в Люди́ні Оцій ані однієї провини такої, про що ви оскаржуєте.

23:15  Також Ірод, бо він відіслав Його нам. І ось нічого, що на смерть заслуго́вувало б, Він не вчинив.

23:16  Отже я покараю Його й відпущу́“.

23:17  Бо пови́нен був їм відпустити одно́го на свято.

23:18  А наро́д став кричати й казати: Візьми Цього́, — відпусти ж нам Вара́вву!“

23:19  А той за повста́ння одне, яке сталося в місті, і за вбивство посаджений був до в'язни́ці.

23:20  І зно́ву сказав їм Пилат, хотячи́ відпустити Ісуса.

23:21  Та кричали вони й говорили: „Розіпни, розіпни Його!“

23:22  Він же втретє промовив до них: „Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, що на смерть заслуго́вувало б, на Нім не знайшов. Отже я покараю Його й відпущу́“.

23:23  А вони сильним криком свого домага́лися, та вимагали розп'я́сти Його. І взяв го́ру крик їхній та первосвящеників.

23:24  І Пилат присудив, щоб було́, як просили вони:

23:25  відпустив їм Вара́вву, поса́дженого за повста́ння та вбивство в в'язницю, за якого просили вони, а Ісуса віддав їхній волі...

23:26  І як Його повели́, то схопи́ли якогось Си́мона із Кіріне́ї, що з поля вертався, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом!

23:27  А за Ним ішов на́товп великий людей і жінок, які плакали та голосили за Ним.

23:28  А Ісус обернувся до них та й промовив: „Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, — за собою ридайте й за ді́тьми своїми!

23:29  Бо ось дні настають, коли скажуть: „Блаженні неплідні, та утро́би, які не родили, і груди, що не годували“.

23:30  Тоді стануть казати гора́м: „Поспадайте на нас“, а узгі́р'ям: „Покрийте нас!“

23:31  Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що́ буде сухому?“

23:32  І вели́ з Ним також двох злочинників інших, щоб убити.

23:33  А коли прибули́ на те місце, що звуть „Черепо́вище“, розп'яли́ тут Його та злочинників, — одно́го право́руч, а одного ліво́руч.

23:34  Ісус же промовив: „Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!“ А як Його одіж ділили, то кидали же́реба.

23:35  А люди стояли й дивились... Насміхалися з ними й старши́ни, говорячи: „Він інших спасав, — нехай Сам Себе ви́зволить, коли Він Христос, Божий Обра́нець!“

23:36  І вояки́ глузували з Нього: приступаючи, о́цет Йому подавали,

23:37  і казали: „Коли Цар Ти Юдейський, — спаси Себе Сам!“

23:38  Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: „Це — Цар Юдейський“.

23:39  А один із розп'я́тих злочинників став зневажати Його й говорити: „Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!“

23:40  Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: „Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений?

23:41  Але ми справедливо засу́джені, і належну заплату за вчинки свої беремо́, — Цей же жодного зла не вчинив“.

23:42  І сказав до Ісуса: „Спогада́й мене, Господи, коли при́йдеш у Царство Своє!“

23:43  І промовив до нього Ісус: „Попра́вді кажу́ тобі: ти бу́деш зо Мною сьогодні в раю́!“

23:44  Наближалася шоста година, — і те́мрява стала по ці́лій землі аж до години дев'ятої.

23:45  І сонце затьми́лось, і в храмі завіса роздерлась надво́є.

23:46  І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: „Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!“ І це прорікши, Він духа віддав.

23:47  Коли ж сотник побачив, що́ сталось, він Бога просла́вив, говорячи: „Дійсно праведний був Чоловік Цей!“

23:48  І ввесь на́товп, який зійшовсь на видо́вище це, як побачив, що́ сталось, — бив у гру́ди себе та вертався.

23:49  Усі ж знайо́мі Його й ті жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, здалека стояли й дивились на це.

23:50  І ось муж, на ім'я́ йому Йо́сип, що був радником синедріону, люди́на шановна і праведна, —

23:51  не пристав він до ради та чину їх, — із Аримате́ї, юдейського міста, що й сам сподівався Божого Царства, —

23:52  цей прийшов до Пилата, і тіла Ісусового став просити.

23:53  І Йо́сип, знявши Його, обгорнув у полотно, і покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений, і що в ньому ніко́ли ніхто не лежав.

23:54  День той був Приготува́ння, і наставала субота.

23:55  А жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, ішли слідо́м, і вони бачили гро́ба, і як покладене тіло Його.

23:56  Повернувшись, вони наготува́ли па́хощів і мира, а в суботу, за заповіддю, спочивали.

Chapter 24

24:1  А дня першого в тижні прийшли вони рано вранці до гро́бу, несучи́ нагото́вані па́хощі,

24:2  та й застали, що камінь від гро́бу відва́лений був.

24:3  А ввійшовши, вони не знайшли тіла Господа Ісуса.

24:4  І сталось, як безрадні були вони в цім, ось два мужі́ в одежах блискучих з'явились при них.

24:5  А коли налякались вони й посхиляли обличчя додолу, ті сказали до них: „Чого ви шукаєте Живого між мертвими?

24:6  Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебува́в в Галілеї.

24:7  Він казав: „Сину Лю́дському треба бути ви́даному до рук грішних людей, і розп'я́тому бути, і воскре́снути третього дня“.

24:8  І згадали вони ті слова́ Його!

24:9  А вернувшись від гро́бу, про все те сповістили Одинадцятьох та всіх інших.

24:10  То були́: Марія Магдали́на, і Іванна, і Марія, мати Яковова, і інші з ними, — і вони розповіли апо́столам це.

24:11  Та слова́ їхні здалися їм вигадкою, — і не повірено їм.

24:12  Петро ж устав та до гро́бу побіг, і, нахилившися, бачить — лежать самі тільки покривала. І вернувсь він до себе, і дивувався, що́ сталось.

24:13  І ото, двоє з них того ж дня йшли в село, на ім'я́ Еммау́с, що від Єрусалиму лежало на стадій із шістдеся́т.

24:14  І розмовляли вони між собою про все те, що́ сталося.

24:15  І ото, як вони розмовляли, і розпитували один о́дного, підійшов Сам Ісус, — і пішов разом із ними.

24:16  Очі ж їхні були стри́мані, щоб Його не пізнали.

24:17  І спитався Він їх: „Що́ за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні́?“

24:18  І озвався один, йому йме́ння Клео́па, та й промовив до Нього: „Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що́ сталося в нім цими днями?“

24:19  І спитався Він їх: „Що таке?“ А вони розпові́ли Йому: „Про Ісуса Назаряни́на, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім наро́дом.

24:20  Як первосвященики й наша старши́на Його віддали́ на суд смертний, — і Його розп'яли́.

24:21  А ми сподівались були́, що Це Той, що має Ізраїля ви́зволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося.

24:22  А дехто з наших жінок, що рано були́ коло гро́бу, нас здивували:

24:23  вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'я́влення анголі́в, які кажуть, що живий Він.

24:24  І пішли дехто з наших до гро́бу, і знайшли так, як казали й жінки́; та Його не побачили“.

24:25  Тоді Він сказав їм: „О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що́ сповіщали Пророки!

24:26  Чи ж Христові не це перете́рпіти треба було, і ввійти в Свою славу?“

24:27  І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясня́в їм зо всього Писа́ння, що́ про Нього було́.

24:28  І набли́зились вони до села, куди йшли. А Він удавав, ніби хоче йти далі.

24:29  А вони не пускали Його й намовляли: „Зостанься з нами, бо вже вечорі́є, і кінча́ється день“. І Він увійшов, щоб із ними побути.

24:30  І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав.

24:31  Тоді очі відкрилися їм, — і пізнали Його́. Але Він став для них невиди́мий...

24:32  І говорили вони один о́дному: „Чи не пала́ло нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писа́ння?“

24:33  І зараз устали вони, і повернулись до Єрусалиму, і знайшли там у зборі Одинадцятьо́х, і і тих, що з ними були́,

24:34  які розповідали, що Госпо́дь дійсно воскрес, і з'явився був Си́монові.

24:35  А вони розпо́віли, що́ сталось було на дорозі, і як пізнали Його в лама́нні хліба.

24:36  І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: „Мир вам!“

24:37  А вони налякалися та перестра́шились, і ду́мали, що бачать духа.

24:38  Він же промовив до них: „Чого́ ви стриво́жились? І пощо́ ті думки до серде́ць ваших входять?

24:39  Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, — це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, — бо не має дух тіла й косте́й, а Я, бачите, маю“.

24:40  І, промовивши це, показав Він їм руки та но́ги.

24:41  І, як ще не йняли вони віри з радощів та дивувались, Він сказав їм: „Чи не маєте тут чогось їсти?“

24:42  Вони ж подали́ Йому ку́сника риби печеної та стільника́ медово́го.

24:43  І, взявши, Він їв перед ними.

24:44  І промовив до них: „Це слова́, що казав Я до вас, коли був іще з вами: Потрібно, щоб ви́коналось усе, що про Мене в Зако́ні Мойсеєвім, та в Пророків, і в Пса́лмах написане“.

24:45  Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писа́ння.

24:46  І сказав Він до них: „Так написано є, і так потрібно було́ постраждати Христові, і воскре́снути з мертвих дня третього,

24:47  і щоб у Йме́ння Його проповідувалось покая́ння, і про́щення гріхів між наро́дів усіх, від Єрусалиму почавши.

24:48  А ви свідки того́.

24:49  І ось Я посилаю на вас обі́тницю Мого Отця; а ви позоста́ньтеся в місті, аж поки зодя́гнетесь силою з висоти“.

24:50  І Він вивів за місто їх аж до Віфа́нії; і, знявши руки Свої, поблагословив їх.

24:51  І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступа́ти від них, і на небо возно́ситись.

24:52  А вони поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю.

24:53  І постійно вони перебува́ли в храмі, переславля́ючи й хва́лячи Бога. Амінь.