UkrOgienko - Job

Chapter 1

1:1  Був чоловік у країні Уц, на ім'я́ йому́ Йов . І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав.

1:2  І народи́лися йому се́меро синів та три дочки́.

1:3  А маєток його був: сім тисяч худоби дрібно́ї, і три тисячі верблю́дів, і п'ять сотень пар худоби великої, і п'ять сотень ослиць та дуже багато рабів. І був цей чоловік більший від усіх синів сходу.

1:4  А сини його ходили один до о́дного, і справляли гости́ну в домі того, чий був день. І посилали вони, і кликали трьох своїх сесте́р, щоб їсти та пити із ними.

1:5  І бувало, як миналося ко́ло бенке́тних днів, то Йов посилав за ді́тьми й освячував їх, — і вставав він рано вранці, і прино́сив цілопа́лення за числом їх усіх, бо Йов казав: „Може згрішили сини мої, і знева́жили Бога в серці своєму“. Так робив Йов по всі дні.

1:6  І сталося одно́го дня, і поприхо́дили Божі сини, щоб стати при Господі. І прийшов поміж ними й сатана́.

1:7  І сказав Госпо́дь до сатани́: „Звідки ти йдеш?“ А сатана́ відповів Господе́ві й сказав: „Я мандрува́в по землі та й перейшов її“.

1:8  І сказав Господь до сатани: „Чи звернув ти увагу на раба Мого́ Йова? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, що Бога боїться, а від злого втікає“.

1:9  І відповів сатана́ Господе́ві й сказав: „Чи ж Йов да́рмо боїться Бога?

1:10  Чи ж Ти не забезпе́чив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагослови́в, а маєток його поши́рився по кра́ю.

1:11  Але простягни тільки руку Свою, і доторкни́ся до всього, що його, — чи він не знева́жить Тебе перед лицем Твоїм?“

1:12  І сказав Господь до сатани́: „Ось усе, що його́, — у твоїй руці, тільки на нього само́го не простягай своєї руки!“ І пішов сатана́ від лиця Господнього.

1:13  І сталося одно́го дня, коли сини́ його та до́чки його їли та вино пили в домі свого перворо́дженого брата,

1:14  то прибіг до Йова послане́ць та й сказав: „Худоба велика ора́ла, а ослиці па́слися при них.

1:15  Аж тут напали сабеї й позабирали їх, а слуг повбивали ві́стрям меча. І втік тільки я сам, щоб доне́сти тобі“.

1:16  Він ще говорив, аж прибігає інший та й каже: „З неба спав Божий огонь, і спали́в ота́ру та слуг, та й пожер їх. А втік тільки я сам, щоб доне́сти тобі“.

1:17  Він ще говорив, аж біжить ще інший та й каже: „Халде́ї поділи́лися на три відділи, і напали на верблю́дів, та й позабира́ли їх, а слуг повбива́ли ві́стрям меча. І втік тільки я сам, щоб доне́сти тобі“.

1:18  Поки він говорив, аж надбігає ще інший та й каже: „Сини твої та до́чки твої їли та вино пили́ в домі свого перворо́дженого брата.

1:19  Аж рапто́во надійшов великий вітер з боку пустині, та й ударив на чотири роги дому, — і він упав на юнаків, і вони повмирали. І втік тільки я сам, щоб доне́сти тобі“.

1:20  І встав Йов, і розде́р плаща́ свого́, й обстриг свою го́лову, та й упав на землю, і поклонився,

1:21  та й сказав: „Я вийшов наги́й із утроби матері своєї, і наги́й поверну́сь туди, в зе́млю! Господь дав, — і Господь узяв. Нехай буде благослове́нне Господнє Ім'я́!“

1:22  При всьому цьому Йов не згрішив, і не сказав на Бога нічого безумного!

Chapter 2

2:1  І сталося одно́го дня, і поприхо́дили Божі сини, щоб стати перед Господом; і прийшов також сатана́ поміж ними, щоб стати перед Господом.

2:2  І сказав Господь до сатани́: „Звідки ти йдеш?“ А сатана́ відповів Господе́ві й сказав: „Я мандрував по землі та й перейшов її“.

2:3  І сказав Господь до сатани́: „Чи звернув ти увагу на раба Мого Йо́ва? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, який Бога боїться, а від злого втікає. І він ще тримається міцно в своїй невинності, а ти намовляв був Мене на нього, щоб без при́воду його зруйнувати“.

2:4  І відповів сатана Господе́ві й сказав: „Шкіра за шкіру, і все, що хто має, віддасть він за душу свою.

2:5  Але простягни но Ти руку Свою, і доторкнись до косте́й його та до тіла його, — чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?“

2:6  І сказав Господь до сатани: „Ось він у руці твоїй, — тільки душу його бережи!“

2:7  І вийшов сатана від лиця Господнього, та й ударив Йова злим гнояко́м від стопи́ ноги́ його аж до його че́репа.

2:8  А той узяв собі черепка́, щоб шкре́бти себе. І він сидів серед по́пелу.

2:9  І сказала йому його жінка: „Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога — і помреш!“

2:10  А він до неї відказав: „Ти гово́риш отак, як гово́рить яка з божеві́льних! Чи ж ми бу́дем приймати від Бога добре, а злого не при́ймем?“ При всьому тому Йов не згрішив своїми устами.

2:11  I почули троє при́ятелів Йо́вових про все те нещастя, що прийшло на нього, і поприхо́дили кожен з місця свого: теманя́нин Еліфа́з, шух'я́нин Бідда́д та наама́тянин Цофа́р. І вмовилися вони прийти ра́зом, щоб похитати головою над ним та поті́шити його.

2:12  І звели́ вони зда́лека очі свої, — і не пізна́ли його. І підне́сли вони голос свій, та й заголоси́ли, і розде́рли кожен одежу свою, і кидали по́рох над своїми головами аж до неба.

2:13  І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ноче́й, і ніхто не промо́вив до нього ні слова, бо вони ба́чили, що біль його ве́льми великий

Chapter 3

3:1  По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.

3:2  І Йов заговорив та й сказав:

3:3  „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“

3:4  Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!..

3:5  Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!

3:6  Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!

3:7  Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!

3:8  Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!

3:9  Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —

3:10  бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!

3:11  Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?

3:12  Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?

3:13  Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок

3:14  з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,

3:15  або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!

3:16  Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?

3:17  Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,

3:18  разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!

3:19  Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...

3:20  І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,

3:21  що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,

3:22  тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,

3:23  мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?

3:24  Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,

3:25  бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.

3:26  Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“

Chapter 4

4:1  І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:

4:2  „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?

4:3  Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,

4:4  того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!

4:5  А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.

4:6  Хіба не була́ богобійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?

4:7  Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?

4:8  Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:

4:9  вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!

4:10  Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.

4:11  Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.

4:12  І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.

4:13  У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,

4:14  спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —

4:15  і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.

4:16  Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:

4:17  „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?

4:18  Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!

4:19  Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!

4:20  Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.

4:21  Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!

Chapter 5

5:1  Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?

5:2  Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!

5:3  Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.

5:4  Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!

5:5  Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!

5:6  Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —

5:7  бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.

5:8  А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —

5:9  Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,

5:10  бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,

5:11  щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.

5:12  Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,

5:13  Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —

5:14  вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!

5:15  І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,

5:16  і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!

5:17  Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:

5:18  Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!

5:19  В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:

5:20  Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.

5:21  Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.

5:22  З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.

5:23  Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.

5:24  І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.

5:25  І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!

5:26  І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!

5:27  Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“

Chapter 6

6:1  А Йов відповів та й сказав:

6:2  „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,

6:3  то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!

6:4  Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...

6:5  Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?

6:6  Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?

6:7  Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.

6:8  О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!

6:9  О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —

6:10  то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!

6:11  Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?

6:12  Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?

6:13  Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?

6:14  Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.

6:15  Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,

6:16  темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.

6:17  Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.

6:18  Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.

6:19  Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.

6:20  І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.

6:21  Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!

6:22  Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,

6:23  і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“

6:24  Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.

6:25  Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?

6:26  Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,

6:27  і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!

6:28  Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.

6:29  Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!

6:30  Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?

Chapter 7

7:1  Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!

7:2  Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

7:3  так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.

7:4  Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“ І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.

7:5  Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.

7:6  А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.

7:7  Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.

7:8  Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.

7:9  Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить,

7:10  не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.

7:11  Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:

7:12  Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?

7:13  Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,

7:14  то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене

7:15  І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.

7:16  Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!

7:17  Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?

7:18  Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.

7:19  Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?

7:20  Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?

7:21  І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.

Chapter 8

8:1  І заговорив шух'я́нин Білда́д та й сказав:

8:2  „Аж доки ти бу́деш таке тереве́нити? І доки слова́ твоїх уст будуть вітром бурхли́вим?

8:3  Чи Бог скри́влює суд, і хіба Всемогу́тній викри́влює правду?

8:4  Якщо твої діти згріши́ли Йому, то Він їх віддав в руку їх беззако́ння!

8:5  Якщо ти зверта́тися будеш до Бога, і бу́деш блага́ти Всемогу́тнього,

8:6  якщо чистий ти та безневи́нний, — то тепер Він тобі Свою милість пробу́дить, і напо́внить оселю твою справедли́вістю,

8:7  і хоч твій поча́ток нужде́нний, але́ твій кінець буде ве́льми великий!

8:8  Поспитай в покоління давні́шого, і міцно збагни́ батьків їхніх, —

8:9  бо ми ж учора́шні, й нічо́го не знаєм, бо тінь — наші дні на землі, —

8:10  отож вони на́вчать тебе, тобі скажуть, і з серця свойо́го слова́ подаду́ть:

8:11  Чи папі́рус росте без болота? Чи росте очере́т без води?

8:12  Він іще в доспіва́нні своїм, не зривається, але сохне раніш за всіля́ку траву:

8:13  отакі то доро́ги всіх тих, хто забува́є про Бога! І згине надія безбожного,

8:14  бо його споді́вання — як те павути́ння, і як дім павукі́в — його певність

8:15  На свій дім опира́ється, та не встоїть, тримається міцно за ньо́го, — й не вде́ржиться він.

8:16  Він зеленіє на сонці, й галу́зки його випина́ються понад садка́ його, —

8:17  на купі каміння сплело́ся коріння його, воно між камі́ння вросло́:

8:18  Якщо вирвуть його з його місця, то зречеться його́: тебе я не бачило!

8:19  Така радість дороги його, а з по́роху інші ростуть.

8:20  Тож невинного Бог не цурається, і не буде тримати за ру́ку злочи́нців,

8:21  аж напо́внить уста́ твої сміхом, а губи твої — криком радости...

8:22  Твої ненави́сники в сором зодя́гнуться, і намету безбожних не буде!“

Chapter 9

9:1  А Йов відповів та й сказав:

9:2  Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?

9:3  Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.

9:4  Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?

9:5  Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.

9:6  Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.

9:7  Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.

9:8  Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,

9:9  Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.

9:10  Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!

9:11  Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього

9:12  Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?

9:13  Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —

9:14  що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,

9:15  я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?

9:16  Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,

9:17  Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.

9:18  Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.

9:19  Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?

9:20  Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.

9:21  Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.

9:22  Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.

9:23  Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.

9:24  У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?

9:25  А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,

9:26  промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.

9:27  Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,

9:28  то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.

9:29  Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?

9:30  Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,

9:31  то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.

9:32  Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,

9:33  поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.

9:34  Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,

9:35  тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!

Chapter 10

10:1  Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!

10:2  Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?

10:3  Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?

10:4  Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?

10:5  Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,

10:6  що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,

10:7  хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?

10:8  Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.

10:9  Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.

10:10  Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?

10:11  Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

10:12  Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

10:13  А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:

10:14  якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.

10:15  Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!

10:16  А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:

10:17  поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.

10:18  І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,

10:19  як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.

10:20  Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,

10:21  поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,

10:22  до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.

Chapter 11

11:1  І заговорив наама́тянин Цофа́р та й сказав:

11:2  „Чи має зоста́тись без відповіді бе́зліч слів? І хіба язика́та люди́на невинною буде?

11:3  Чи мужі замо́вчать твої тереве́ні, й не бу́де кому засоро́мити тебе?

11:4  Ось гово́риш ти: „Чисте моє міркува́ння, і я чистий в оча́х Твоїх, Боже!“

11:5  О, коли б говорити став Бог, і відкрив Свої уста до те́бе,

11:6  і представив тобі таємни́ці премудрости, бо вони — як ті чу́да розду́мування! І знай, — вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті!

11:7  Чи ти Божу глибі́нь досліди́ш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогу́тнього?

11:8  Вона вища від неба, — що зможеш зробити? І глибша вона за шео́л, — як пізна́єш її?

11:9  її міра — довша за землю, і ширша за море вона!

11:10  Якщо Він пере́йде й замкне́ щось, і згрома́дить, — то хто заборо́нить Йому?

11:11  Бо Він знає нікче́мності лю́дські та бачить насилля, — і Він не догля́не?

11:12  Тож люди́на порожня мудрішає, хоч народжується, як те дике осля́!

11:13  Якщо ти зміцни́ш своє серце, і свої ру́ки до Нього простя́гнеш, —

11:14  якщо є беззако́ння в руці твоїй, то прожени́ ти його, і кривда в наме́тах твоїх нехай не пробува́є, —

11:15  тож тоді ти піді́ймеш обличчя невинне своє, і бу́деш міцни́й, і не будеш боятись!

11:16  Бо забудеш стражда́ння, — про них будеш зга́дувати, як про воду, яка пропливла́.

11:17  Від пі́вдня повстане життя, а те́мрява буде, як ра́нок.

11:18  І будеш ти певний, бо маєш наді́ю, і ви́копаєш собі яму та й будеш безпе́чно лежати, —

11:19  і будеш лежати, й ніхто не споло́шить, і багато-хто будуть підле́щуватися до обличчя твого́.

11:20  А очі безбожних мину́ться, і згине приту́лок у них, а їхня наді́я — то сто́гін душі!“

Chapter 12

12:1  А Йов відповів та й сказав:

12:2  „Справді, — то ж ви́ тільки люди, і мудрість із вами помре́!

12:3  Таж і я маю розум, як ви, — я не нижчий від вас! І в ко́го немає такого, як це?

12:4  Посміхо́вищем став я для друга свого, я, що кли́кав до Бога, і Він мені відповіда́в, — посміхо́вищем став справедливий, невинний.

12:5  Нещасли́вцю погорда, — на думку спокійного, — пригото́влена для спотика́ння ноги́!

12:6  Спокійні намети грабіжників, і безпечність у тих, хто Бога гніви́ть, у то́го, хто ніби то Бога прова́дить рукою своєю.

12:7  Але запитай хоч худо́бу — і навчить тебе, і пта́ство небесне — й тобі розповість.

12:8  Або говори до землі — й вона ви́вчить тебе, і розкажуть тобі риби мо́рські.

12:9  Хто б із цьо́го всього́ не пізнав, що Господня рука це вчинила?

12:10  Що в Ньо́го в руці душа всього живого й дух кожного лю́дського тіла?

12:11  Чи ж не ухо слова́ розбирає, піднебі́ння ж смакує для себе пожи́ву?

12:12  Мудрість — у ста́рших, бо до́вгість днів — розум.

12:13  Мудрість та сила — у Нього, Його рада та розум.

12:14  Ось Він зруйнує — й не буде воно відбудо́ване, замкне́ чоловіка — й не буде він ви́пущений.

12:15  Ось Він стримає во́ди — і висохнуть, Він їх пустить — то землю вони переве́рнуть.

12:16  В Нього сила та за́дум, у Нього заблу́джений і той, хто призво́дить до блу́ду.

12:17  Він уво́дить у по́милку ра́дників, і обезу́млює су́ддів,

12:18  Він розв'язує пу́та царів і припері́зує по́яса на їхні сте́гна.

12:19  Він провадить священиків босо, і потужних повалює,

12:20  Він надійним уста́ відіймає й забирає від ста́рших розумність.

12:21  На достойників ллє Він погорду, а пояса можним ослаблює.

12:22  Відкриває Він речі глибокі із те́мряви, а темне прова́дить на світло.

12:23  Він робить наро́ди поту́жними — й знову їх нищить, Він наро́ди поши́рює, й потім виво́дить в неволю.

12:24  Відіймає Він розум в наро́дніх голі́в на землі та блука́ти їх змушує по бездоро́жній пусте́лі, —

12:25  вони ходять навпо́мацки в те́мряві темній, і Він упроваджує їх в блукани́ну, мов п'я́ного!

Chapter 13

13:1  Ось усе оце бачило око моє, чуло ухо моє, — та й усе заува́жило.

13:2  Як знаєте ви — знаю й я, я не нижчий від вас,

13:3  і я говори́тиму до Всемогутнього, і переко́нувати хочу Бога!

13:4  Та неправду кує́те тут ви, лікарі́ непутя́щі ви всі!

13:5  О, коли б ви наспра́вді мовчали, то вам це за мудрість було́ б!

13:6  Послухайте но переко́нань моїх: і ви́слухайте запере́чення уст моїх.

13:7  Чи будете ви говорити неправду про Бога, чи будете ви говорити ома́ну про Нього?

13:8  Чи будете ви уважати на Нього? Чи за Бога на прю постаєте?

13:9  Чи добре, що вас Він дослі́дить? Чи як з люди́ни сміються, так будете ви насміха́тися з Нього?

13:10  Насправді Він вас покарає, якщо бу́дете ви потура́ти таємно особі!

13:11  Чи ж ве́лич Його не настра́шує вас, і не напада́є на вас Його страх?

13:12  Ваші нага́дування — це прислі́в'я із по́пелу, ваші ба́шти — це гли́няні башти!

13:13  Мовчіть передо мною, — а я говори́тиму, і нехай щобудь при́йде на ме́не!

13:14  Нащо де́ртиму я своє тіло зубами своїми, а душу свою покладу́ в свою ру́ку?

13:15  Ось Він мене вб'є, і я надії не матиму, — але перед обли́ччям Його про доро́ги свої спереча́тися буду!

13:16  І це мені буде спасі́нням, бо перед обличчя Його не піді́йде безбожний.

13:17  Направду послухайте сло́ва мого́, а моє це осві́дчення — в ваших ушах нехай бу́де.

13:18  Ось я суд споряди́в, — бо я справедливий, те знаю!

13:19  Хто той, що буде зо мною прова́дити прю? Бо тепер я замовк би й помер би.

13:20  Тільки двох цих речей не роби Ти зо мною, тоді від обличчя Твого́ я не буду ховатись:

13:21  віддали Свою руку від мене, а Твій страх хай мене не жаха́є!

13:22  Тоді клич, а я відповіда́тиму, або я говори́тиму, Ти ж мені відповідь дай!

13:23  Скільки в мене провин та гріхів? Покажи Ти мені мій пере́ступ та гріх мій!

13:24  Чому Ти ховаєш обличчя Своє і вважаєш мене Собі во́рогом?

13:25  Чи Ти будеш страха́ти заві́яний вітром листо́к? Чи Ти соломи́ну суху будеш гнати?

13:26  Бо Ти пишеш на мене гірко́ти й провини мого молоде́чого віку даєш на спа́док мені,

13:27  і в кайда́ни зако́вуєш но́ги мої, і всі дороги мої стере́жеш, на́зирці ходиш за мною,

13:28  і він розпадається, мов та трухля́вина, немов та одежа, що міль її з'їла!

Chapter 14

14:1  Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:

14:2  вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.

14:3  І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!

14:4  Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!

14:5  Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —

14:6  відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.

14:7  Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;

14:8  якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,

14:9  то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!

14:10  А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?

14:11  Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,

14:12  так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.

14:13  О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав!

14:14  Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!

14:15  Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

14:16  бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —

14:17  провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.

14:18  Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,

14:19  каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.

14:20  Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.

14:21  Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.

14:22  Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.

Chapter 15

15:1  І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:

15:2  „Чи відповідатиме мудра люди́на знання́м вітряни́м, і східнім вітром напо́внить утробу свою?

15:3  Бу́де виправдуватися тим словом, що не надається, чи тими реча́ми, що пожитку немає від них?

15:4  Ти страх Божий руйнуєш тако́ж, і пусто́шиш молитву до Бога,

15:5  бо навчає провина твоя — твої уста, і ти вибираєш собі язика хитрунів.

15:6  Оскаржа́ють тебе твої уста, не я, й твої губи свідкують на те́бе:

15:7  Чи ти народився люди́ною першою, чи раніше, ніж згі́р'я, ти ство́рений?

15:8  Чи ти слухав у Божій таємній нара́ді, та мудрість для себе забрав?

15:9  Що ти знаєш, чого б ми не знали? Що ти зрозумів, — і не з нами воно?

15:10  Поміж нами і сивий, ото́й і старий, старший днями від ба́тька твого́.

15:11  Чи мало для тебе — поті́шення Божі та слово, яке Він сховав у тобі́?

15:12  Чого то підно́сить тебе твоє серце, й які то знаки́ твої очі дають,

15:13  що на Бога зверта́єш ти духа свого́, і з своїх уст випускаєш подібні слова́?

15:14  Що таке чоловік, щоб опра́вданим бути, і щоб був справедливим від жінки наро́джений?

15:15  Таж Він на́віть святим Своїм не довіря́є, і не опра́вдані в о́чах Його небеса́, —

15:16  що ж тоді чоловік той бридки́й та зіпсутий, що п'є кривду, як воду?

15:17  Я тобі розповім, — ти послухай мене, а що бачив, то те розкажу́,

15:18  про що мудрі доне́сли та від батьків своїх не затаїли того, —

15:19  їм самим була да́на земля, і не прихо́див чужий поміж них.

15:20  Безбожний тремти́ть по всі дні, а наси́льникові мало років захо́вано.

15:21  Вереск жа́хів — у нього в уша́х, серед ми́ру прихо́дить на нього грабі́жник.

15:22  Він не вірить, що ве́рнеться від темноти́, й він вичі́кується для меча́.

15:23  Він мандру́є за хлібом, — та де він? Знає він, що для нього встано́влений день темноти́.

15:24  Страша́ть його у́тиск та гно́блення, хапають його, немов цар, що готовий до бо́ю,

15:25  бо руку свою простягав він на Бога, і повставав на Всемогу́тнього,

15:26  проти Нього твердо́ю він шиєю бігав, товсти́ми хребта́ми щитів своїх.

15:27  Бо закрив він обличчя своє своїм салом, і бо́ки обклав своїм жиром,

15:28  і сидів у міста́х поруйно́ваних, у дома́х тих, що в них не сидять, що на купи каміння призна́чені.

15:29  Він не буде багатий, і не всто́їться сила його, і по землі не поши́ряться їхні маєтки.

15:30  Не всту́питься з те́мности він, по́лум'я висушить па́рост його, й духом уст Його буде він схо́плений.

15:31  Хай не вірить в марно́ту заблу́каний, бо марно́тою буде заплата йому́, —

15:32  вона ви́повниться не за днів його, а його верхові́ття не буде зелене!

15:33  Поскидає наси́ллям, немов виноград, недозрілість свою, поро́нить він квіття своє, як оливка, —

15:34  бо збори безбожних спусто́шені будуть, а огонь пожере́ дім хаба́рника:

15:35  він злом вагітні́є, й породить марно́ту, й ома́ну готує утро́ба його“.

Chapter 16

16:1  А Йов відповів та й сказав:

16:2  „Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!

16:3  Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?

16:4  I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,

16:5  уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!

16:6  Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?

16:7  Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,

16:8  і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!

16:9  Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...

16:10  Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:

16:11  Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.

16:12  Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:

16:13  Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.

16:14  Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.

16:15  Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.

16:16  Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,

16:17  хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!

16:18  Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —

16:19  бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.

16:20  Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,

16:21  і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —

16:22  бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.

Chapter 17

17:1  Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!

17:2  Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.

17:3  Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам,— хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?

17:4  Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.

17:5  Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,

17:6  Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.

17:7  З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...

17:8  Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.

17:9  І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.

17:10  Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного.

17:11  Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —

17:12  вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!

17:13  Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же.

17:14  До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“ До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“

17:15  Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?

17:16  До шео́лових за́сувів зі́йде вона, коли зі́йдемо ра́зом до по́роху“.

Chapter 18

18:1  І заговорив шух'янин Білда́д та й сказав:

18:2  „Як довго ви бу́дете па́стками класти слова́? Розміркуйте, а по́тім собі погово́римо!

18:3  Чому́ порахо́вані ми, як худоба? Чому в ваших оча́х ми безумні?

18:4  О ти, що розша́рпуєш душу свою в своїм гніві, — чи для те́бе земля опусті́є, а скеля осу́неться з місця свого́?

18:5  Таж світи́льник безбожних пога́сне, і не буде світи́тися і́скра огню́ його:

18:6  його світло стемні́є в наме́ті, і згасне на ньому світильник його,

18:7  стануть тісні́ кроки сили його́, і вдарить його власна рада!

18:8  Бо він ки́нений в па́стку ногами своїми, і на ґраті він буде ходити:

18:9  пастка схо́пить за сто́пу його́, змі́цниться сітка на ньому, —

18:10  на нього захо́ваний шнур на землі, а па́стка на нього — на сте́жці.

18:11  Страхіття жаха́ють його звідусі́ль, і женуться за ним по сліда́х.

18:12  Його сила голодною буде, а нещастя при боці його пригото́влене.

18:13  Його шкіра пої́джена буде хворобою, поїсть члени його перворо́джений смерти.

18:14  Віді́рвана буде безпе́ка його від наме́ту його, а Ти до царя жахів його приведе́ш...

18:15  Він перебуває в наметі своє́му, який не його, на мешка́ння його буде ки́нена сірка.

18:16  Здо́лу посо́хнуть коріння його, а згори́ — його ві́ття зів'я́не.

18:17  Його пам'ять загине з землі, а на вулиці йме́ння не буде йому.

18:18  Зажену́ть його з світла до те́мряви, і ввесь світ проганяє його.

18:19  У нього немає в наро́ді наща́дка, ні внука, і немає оста́нку в місцях його ме́шкання.

18:20  На згадку про день його остовпіва́ли останні, за воло́сся ж хапа́лись давні́ші...

18:21  Ось такі то мешка́ння неправедного, і це місце того, хто Бога не знає!“

Chapter 19

19:1  А Йов відповів та й сказав:

19:2  „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?

19:3  Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!

19:4  Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.

19:5  Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?

19:6  Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!

19:7  Ось „ґвалт!“ я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!

19:8  Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!

19:9  Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!

19:10  Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.

19:11  І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:

19:12  полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.

19:13  Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,

19:14  мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.

19:15  Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.

19:16  Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.

19:17  Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.

19:18  Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.

19:19  Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.

19:20  До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.

19:21  Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!

19:22  Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?

19:23  О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,

19:24  коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!

19:25  Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху

19:26  цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,

19:27  сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!

19:28  Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“

19:29  то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“

Chapter 20

20:1  І відповів нааматянин Цофа́р та й сказав:

20:2  „Тому́ то думки́ мої відповідати мене наверта́ють, і тому́ то в мені цей мій по́спіх!

20:3  Соромли́ву нага́ну собі я почув, та дух з мого розуму відповідає мені.

20:4  Чи знаєш ти те, що від вічности, відколи́ люди́на на землі була поста́влена, —

20:5  то спів несправедливих короткий, а радість безбожного — тільки на хвилю?

20:6  Якщо піднесе́ться вели́чність його аж до неба, а його голова аж до хмари дося́гне,

20:7  проте́ він загине навіки, немов його гній, хто бачив його, запитає: де він?

20:8  Немов сон улетить — і не зна́йдуть його, мов виді́ння нічне́, він споло́шений буде:

20:9  його бачило око, та бачити більше не бу́де, і вже не побачить його його місце...

20:10  Сини його запобіга́тимуть ла́ски в нужде́нних, а ру́ки його позверта́ють маєток його.

20:11  Повні кості його молоде́чости, — та до по́роху з ним вона ляже!

20:12  Якщо в у́стах його зло солодке, — його він таї́ть під своїм язиком,

20:13  над ним милосе́рдиться та не пускає його, і тримає його в своїх устах, —

20:14  то цей хліб в його ну́трощах змі́ниться, — стане він жо́вчю змії́ною в нутрі його́!

20:15  Він маєток чужо́го ковтав, але́ його ви́блює: Бог виганяє його із утро́би його.

20:16  Отру́ту зміїну він сса́тиме, гадю́чий язик його вб'є!

20:17  Він річко́вих джере́л не побачить, струмків меду та молока.

20:18  Позверта́є він працю чужу, і її не ковтне́, як і маєток, набутий з виміни своєї, жувати не буде.

20:19  Бо він переслідував, кидав убогих, він дім грабував, хоч не ставив його!

20:20  Бо споко́ю не знав він у нутрі своїм, і свого наймилішого не збереже.

20:21  Немає останку з обжи́рства його, тому нетрива́ле добро його все:

20:22  за по́вні достатку його буде тісно йому́, рука кожного скри́вдженого при́йде на нього!

20:23  Хай напо́внена буде утро́ба його, та пошле Він на нього жар гніву Свого, і бу́де дощи́ти на нього неду́гами його.

20:24  Він бу́де втікати від зброї залізної, — та прони́же його мідний лук.

20:25  Він стане меча́ витягати, і вийде він із тіла, та держа́к його вийде із жо́вчі його, і пере́страх на нього впаде́!

20:26  При ска́рбах його всі нещастя захо́вані, його буде же́рти огонь не роздму́хуваний, позостале в наметі його буде знищене.

20:27  Небо відкриє його беззаконня, а земля проти нього повстане, —

20:28  урожай його дому втече, розпливеться в день гніву Його.

20:29  Оце доля від Бога люди́ні безбожній, і спа́дщина, обі́цяна Богом для неї!“

Chapter 21

21:1  А Йов відповів та й сказав:

21:2  „Уважно послухайте сло́во моє, і нехай бу́де мені це розра́дою вашою!

21:3  Перете́рпіть мені, а я промовля́тиму, — по промові ж моїй насміха́тися будеш.

21:4  Хіба до люди́ни моє нарі́кання? Чи не мав би чого стати нетерпели́вим мій дух?

21:5  Оберні́ться до мене — й жахні́ться, та руку на уста свої покладіть.

21:6  І якщо я згадаю про це, то жаха́юсь, і морозом пройма́ється тіло моє.

21:7  Чого несправедливі живуть, доживають до ві́ку, й багатством зміцня́ються?

21:8  Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні наща́дки — на їхніх оча́х.

21:9  Доми їхні — то спо́кій від страху, і над ними нема бича Божого.

21:10  Спинається бик його, і не даре́мно, — зачинає корова його, й не скидає.

21:11  Вони випускають своїх молодя́т, як отару, а їх діти вибри́кують.

21:12  Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.

21:13  Провадять в добрі свої дні, і сходять в споко́ї в шео́л.

21:14  А до Бога говорять вони: „Уступи́ся від нас, — ми ж дорі́г Твоїх знати не хочем!

21:15  Що таке Всемогу́тній, що бу́дем служити Йому? І що́ скориста́єм, як будем благати Його?“

21:16  Та не в їхній руці добро їхнє, — дале́ка від мене порада безбожних...

21:17  Як часто світи́льник безбожним згасає, і прихо́дить на них їх нещастя? — Він приділює в гніві Своїм на них па́стки!

21:18  Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопи́ла її!

21:19  „Бог ховає синам його кривду Свою“ — та нехай надолу́жить самому йому, і він зна́тиме!

21:20  Нехай його очі побачать нещастя його́, й бодай сам він пив гнів Всемогу́тнього!

21:21  Яке бо стара́ння його про роди́ну по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?

21:22  Чи буде хто Бога навчати знання́, Його, що й небесних суди́тиме?

21:23  Оцей в повній силі своїй помирає, — увесь він спокі́йний та ми́рний,

21:24  діжки́ його повні були молока, а мі́зок косте́й його свіжий.

21:25  А цей помирає з душею огі́рченою, і доброго не спожива́в він,

21:26  та по́рохом будуть лежати обо́є вони, і черва́ їх покриє.

21:27  Тож я знаю думки́ ваші й за́думи, що хочете кри́вдити ними мене.

21:28  Бож питаєте ви: Де́ князів дім, і де наме́т пробува́ння безбожних?

21:29  Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх озна́к не зата́юйте:

21:30  що буває врято́ваний злий в день загибелі, на день гніву відво́диться в за́хист!

21:31  Хто йому́ розповість у лице про дорогу його́? А коли наробив, хто йому́ надолу́жить?

21:32  І на кладо́вище буде прова́джений він, і про могилу подбають.

21:33  Ски́би долини солодкі йому́, і тя́гнеться кожна люди́на за ним, а тим, хто попе́реду нього, — немає числа.

21:34  І я́к ви мене потішаєте ма́рністю, коли з ваших ві́дповідей зостається сама тільки фальш?“

Chapter 22

22:1  І заговорив теманянин Еліфа́з та й сказав:

22:2  „Чи для Бога люди́на кори́сна? Бо мудрий кори́сний самому собі!

22:3  Хіба Всемогу́тній бажає, щоб ти ніби праведним був? І що за ко́ристь Йому, як дороги свої ти вважаєш невинними сам?

22:4  Чи Він буде карати, тебе боячи́сь, і чи пі́де з тобою на суд?

22:5  Хіба твоє зло не велике? Таж твоїм беззако́нням немає кінця!

22:6  Таж з братів своїх брав ти заста́ву даремно, а з наго́го одежу стягав!

22:7  Не поїв ти водою знемо́женого, і від голодного стримував хліб.

22:8  А си́льна люди́на — то їй оцей край, і поче́сний у ньому сидітиме.

22:9  Ти напо́рожньо вдів відсилав, і сирі́тські раме́на гноби́лись, —

22:10  тому па́стки тебе оточи́ли, і жахає тебе наглий страх,

22:11  твоє світло стемні́ло, нічого не бачиш, і велика вода закриває тебе.

22:12  Чи ж Бог не високий, як небо? Та на зо́рі уго́ру поглянь, які стали високі вони!

22:13  А ти кажеш: „Що ві́дає Бог? Чи судитиме Він через млу?

22:14  Хмари — завіса Йому, й Він не бачить, і ходить по кру́зі небесному“.

22:15  Чи ти будеш триматись дороги відвічної, що нею ступа́ли безбожні,

22:16  що невча́сно були вони згу́блені, що річка розлита, підвалина їх,

22:17  що до Бога казали вони: „Відступися від нас!“ та: „Що́ зробить для нас Всемогутній?“

22:18  А Він доми їхні напо́внив добром! Але віддалилась від мене порада безбожних!

22:19  Справедливі це бачать та ті́шаться, і насміхається з нього невинний:

22:20  „Справді ви́гублений наш противник, а останок їх ви́жер огонь!“

22:21  Заприязни́ся із Ним, та й май спо́кій, — цим при́йде на тебе добро́.

22:22  Зако́на візьми з Його уст, а слова Його в серце своє поклади.

22:23  Якщо ве́рнешся до Всемогутнього, — будеш збудо́ваний, і віддали́ш беззаконня з наметів своїх.

22:24  І викинь до по́роху золото, і мов камінь з потоку офі́рське те золото, —

22:25  і буде тобі Всемогу́тній за золото та за срі́бло блискуче тобі!

22:26  Бо тоді Всемогутнього ти покохаєш і до Бога піді́ймеш обличчя своє, —

22:27  будеш благати Його — й Він почує тебе, і ти обітниці свої надолу́жиш.

22:28  А що́ постано́виш, то ви́повниться те тобі, й на дорогах твоїх буде ся́яти світло.

22:29  Бо знижує Він спину пи́шного, хто ж смиренний, тому помагає.

22:30  Рятує Він і небезви́нного, і той чистото́ю твоїх рук урято́ваний буде“.

Chapter 23

23:1  А Йов відповів та й сказав:

23:2  „Моя мова й сьогодні гірка́, — тяжче стражда́ння моє за стогна́ння мої.

23:3  О, якби то я знав, де Його я знайду́, то прийшов би до місця Його пробува́ння!

23:4  Я б перед обличчям Його свою справу поклав, а уста свої я напо́внив би до́водами, —

23:5  розізнав би слова́, що́ мені відповість, і я зрозумів би, що́ скаже мені.

23:6  Чи зо мною на прю Він з великою силою стане? О ні, — тільки б увагу звернув Він на мене!

23:7  Справедливий судився б там з Ним, я ж наза́вжди б звільни́всь від свойого Судді.

23:8  Та піду́ я на схід — і немає Його, а на за́хід удамся — Його не побачу,

23:9  на півно́чі шукаю Його — й не вхоплю́, збо́чу на пі́вдень — і не добача́ю.

23:10  А Він знає дорогу, яка при мені, — хай би ви́пробував Він мене, — мов те золото, вийду!

23:11  Трималась нога моя коло стопи́ Його, доро́ги Його я держа́вся й не збо́чив.

23:12  Я не відступався від за́повідей Його губ, над уста́ву свою я ховав слова уст Його.

23:13  Але Він при одно́му, — й хто заве́рне Його? Як чого зажадає душа Його, — те Він учинить:

23:14  бо Він ви́конає, що́ про мене призна́чив, і в Нього багато такого, як це!

23:15  Тому перед обличчям Його я тремчу́, розважаю — й жахаюсь Його.

23:16  А Бог пом'якши́в моє серце, і Всемогутній мене настраши́в,

23:17  бо не знищений я від темно́ти, ані від обличчя свого, що темність закрила його!

Chapter 24

24:1  Для чо́го часи́ не заховані від Всемогу́тнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать!

24:2  Пересо́вують ме́жі безбожні, стадо грабують вони та пасу́ть,

24:3  займають осла в сироти́ни, беруть у заста́ву вола від удовиць.

24:4  вони бідних з дороги спиха́ють, разом мусять ховатися збі́джені кра́ю.

24:5  Тож вони, бідарі́, немов дикі осли на пустині, вихо́дять на працю свою, здобичі шукаючи, — степ йому хліба дає для дітей.

24:6  На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,

24:7  на́го ночують вони, без одежі, і не мають вкриття́ собі в холоді,

24:8  мокнуть від зливи гірсько́ї, а засло́ни не маючи, скелю вони обіймають.

24:9  Сироту́ відривають від перс, і в заста́ву беруть від убогого.

24:10  Ходять на́го вони, без вбрання́, і голодними носять снопи́.

24:11  Хоч між му́рами їхніми ро́блять оливу, то́пчуть чави́ла, — та прагнуть вони!

24:12  Стогнуть люди із міста, і кричить душа вби́ваних, а Бог на це зло не зверта́є уваги.

24:13  Вони проти світла бунту́ють, не знають дорі́г Його, і на сте́жках Його не сидять.

24:14  На світа́нку встає душогу́б, замордо́вує бідного та злидаря́, а ніч він прово́дить, як зло́дій.

24:15  А перелю́бника око чекає смерка́ння, говорячи: „Не побачить мене жодне око!“ і засло́ну кладе на обличчя.

24:16  Підко́пуються під доми́ в темноті́, замика́ються вдень, світла не знають вони,

24:17  бо ра́нок для них усіх ра́зом — то те́мрява, і знають вони жахи те́мряви.

24:18  Такий легкий він на пове́рхні води, на землі їхня частка прокля́та, — не ве́рнеться він на дорогу садів-виноградів.

24:19  Як посу́ха та спе́ка їдять сніжну во́ду, так шео́л поїсть грі́шників!

24:20  Забуде його лоно матері, буде жерти черва́ його, мов солодо́щі, більше не буде він зга́дуваний, — і безбожник поламаний буде, мов де́рево!

24:21  Чинить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра́.

24:22  А міццю своєю він тягне могутніх, — коли він встає, то ніхто вже не певний свойо́го життя!

24:23  Бог дає йому все на безпе́ку, і на те він спира́ється, та очі Його бачать їхні доро́ги:

24:24  піді́ймуться трохи — й не має вже їх, бо понижені. Як усе, вони гинуть, — і зрі́зуються, немов та колоско́ва голо́вка.

24:25  Якщо ж ні, то хто зробить мене неправдомо́вцем, а слово моє на марно́ту обе́рне?“

Chapter 25

25:1  І заговорив шух'янин Білда́д та й сказав:

25:2  „Панува́ння та о́страх — у Нього, Який на висо́тах Своїх чинить мир.

25:3  Чи ві́йську Його є число? І над ким Його світло не схо́дить?

25:4  І як може люди́на бути праведною перед Богом, і як може бути чистим, від жінки наро́джений?

25:5  Таж Йому навіть місяць не світить, і в очах Його й зо́рі не ясні!

25:6  Що ж тоді люди́на ота́, — червя́к, чи син лю́дський — хроба́к?“

Chapter 26

26:1  А Йов відповів та й сказав:

26:2  „Як безси́лому ти допоміг, як раме́но підпер ти немо́жному?

26:3  Що ти радив немудрому, й яку раду подав багатьом?

26:4  Кому́ ти слова́ говорив, і чий дух вийшов з тебе?

26:5  Рефаїми тремтять під водою й всі її ме́шканці.

26:6  Голий шео́л перед Ним, і нема покриття́ Аваддо́ну.

26:7  Він над порожнечею пі́вніч простяг, на нічо́му Він землю повісив.

26:8  Він зав'я́зує воду в Своїх облака́х, і не розбива́ється хмара під ними.

26:9  Він поставив престо́ла Свого, розтягнув над ним хмару Свою.

26:10  На поверхні води Він зазна́чив межу́ аж до границі між світлом та те́мрявою.

26:11  Стовпи неба тремтять та страша́ться від гніву Його.

26:12  Він міццю Своєю вспоко́ює море, і Своїм розумом нищить Рага́ва.

26:13  Своїм Духом Він небо прикра́сив, рука Його в ньому створила втікаючого Скорпіо́на.

26:14  Таж це все — самі кі́нці дороги Його, — бо ми тільки слабке́ шепоті́ння чува́ли про Нього, грім поту́ги ж Його — хто його зрозуміє?“

Chapter 27

27:1  І Йов далі вів мову свою та й казав:

27:2  „Як живий Бог, — відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогу́тній,

27:3  і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ні́здрях моїх, —

27:4  неправди уста́ мої не говори́тимуть, а язик мій не скаже ома́ни!

27:5  Борони мене, Боже, призна́ти вас за справедливих! Доки я не помру́, своєї невинности я не відкину від себе, —

27:6  за свою справедливість тримаюся міцно, — й її не пущу́, моє серце не буде ганьби́ти ні о́дного з днів моїх, —

27:7  нехай буде мій ворог — немов той безбожник, а хто повстає проти мене — як кривдник!

27:8  Яка ж бо наді́я лукавому, коли відірве́, коли ві́зьме Бог душу його?

27:9  Чи Бог ви́слухає його крик, коли при́йде на нього нещастя?

27:10  Чи буде втіша́тися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного ча́су?

27:11  Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього — я не сховаю, —

27:12  таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісені́тниці пле́щете?

27:13  Така доля люди́ни безбожної, це спа́дщина насильників, що отри́мають від Всемогутнього:

27:14  Як розмно́жаться діти його — то хіба для меча, а наща́дки його не наси́тяться хлібом!

27:15  Позосталих по нім морови́ця сховає, і вдовиці його не заплачуть...

27:16  Якщо накопи́чить він срібла, немо́в того по́роху, і наготу́є одежі, як глини,

27:17  то він наготу́є, а праведний вдягне, а срі́бло невинний поділить.

27:18  Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня́,

27:19  він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє — й немає його.

27:20  Страхі́ття дося́гнуть його, мов вода, вночі буря укра́де його,

27:21  східній вітер його понесе́ — і мине́ться, і бурею схо́пить його з його місця...

27:22  Оце все Він кине на нього, — і не змилосе́рдиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!

27:23  Своїми доло́нями спле́сне над ним, і сви́сне над ним з свого місця.

Chapter 28

28:1  Отож, має срі́бло своє джерело́, і є місце для золота, де його чи́стять,

28:2  залізо береться із по́роху, з ка́меня мідь виплавляється.

28:3  Люди́на кладе для темно́ти кінця́, і докра́ю досліджує все, і шукає камі́ння у те́мряві та в смертній тіні:

28:4  ламає в копа́льні далеко від ме́шканця; забуті ногою люди́ни, ви́сять місця́, відда́лені від чоловіка.

28:5  Земля — хліб із неї похо́дить, а під нею пори́то, немов би огнем,

28:6  місце сапфі́ру — каміння її, й порох золота в ній.

28:7  Стежка туди — не знає її хижий птах, її око орли́не не бачило,

28:8  не ступала по ній молода звірина́, не ходив нею лев.

28:9  Чоловік свою руку по кре́мінь витя́гує, гори від кореня переверта́є,

28:10  пробива́є у скелях канали, і все дороге бачить око його!

28:11  Він зага́чує рі́ки від ви́ливу, а захо́вані речі виво́дить на світло.

28:12  Та де мудрість знахо́диться, і де́ місце розуму?

28:13  Люди́на не знає ціни їй, і вона у країні живих не знахо́диться.

28:14  Безо́дня говорить: „Вона не в мені!“ і море звіщає: „Вона не зо мною!“

28:15  Щирого золота дати за неї не можна, і не ва́житься срі́бло ціною за неї.

28:16  Не важать за неї офі́рського золота, ні дорогого оні́ксу й сапі́ру.

28:17  Золото й скло — не рівня́ються в ва́ртості їй, і її не зміня́ти на по́суд із щирого золота.

28:18  Кора́лі й кришта́ль і не зга́дуються, а набу́ток премудрости — ліпший за пе́рли!

28:19  Не рівня́ється їй етіо́пський топа́з, і не ва́житься золото щире за неї.

28:20  А мудрість ізвідки прихо́дить, і де́ місце розуму?

28:21  Бо вона від очей усьо́го живого захо́вана, і від птаства небесного скрита вона.

28:22  Аваддо́н той і смерть промовляють: Ушима своїми ми чули про неї лиш чутку!

28:23  Тільки Бог розуміє дорогу її, й тільки Він знає місце її!

28:24  Бо Він аж на кінці землі придивля́ється, ба́чить під небом усім.

28:25  Коли́ Він чинив вагу ві́трові, а воду утво́рював мірою,

28:26  коли Він уста́ву складав для дощу та дороги для бли́скавки грому,

28:27  тоді Він побачив її та про неї повів, міцно поставив її та її дослідив!

28:28  І сказав Він люди́ні тоді: „Таж страх Господній — це мудрість, а ві́дступ від злого — це розум!“

Chapter 29

29:1  І Йов далі вів мову свою та й сказав:

29:2  „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,

29:3  коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,

29:4  як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,

29:5  коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,

29:6  коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!

29:7  Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,

29:8  як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,

29:9  зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —

29:10  ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,

29:11  Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —

29:12  бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.

29:13  Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!

29:14  Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.

29:15  Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.

29:16  Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.

29:17  Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.

29:18  І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:

29:19  для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.

29:20  Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.

29:21  Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.

29:22  По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.

29:23  І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.

29:24  Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.

29:25  Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!

Chapter 30

30:1  А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.

30:2  Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!

30:3  Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

30:4  рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.

30:5  Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,

30:6  так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах підземних та скелях,

30:7  ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —

30:8  сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!

30:9  А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.

30:10  Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,

30:11  бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.

30:12  По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.

30:13  Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —

30:14  немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.

30:15  Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.

30:16  А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

30:17  Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.

30:18  З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.

30:19  Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.

30:20  Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.

30:21  Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.

30:22  На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!

30:23  Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.

30:24  Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?

30:25  Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

30:26  Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.

30:27  Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,

30:28  ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.

30:29  Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,

30:30  моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.

30:31  І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.

Chapter 31

31:1  Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?

31:2  І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?

31:3  Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?

31:4  Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?

31:5  Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —

31:6  то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!

31:7  Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —

31:8  то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!

31:9  Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,

31:10  то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!

31:11  Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,

31:12  бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!

31:13  Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,

31:14  то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?

31:15  Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?

31:16  Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?

31:17  Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?

31:18  Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!

31:19  Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —

31:20  чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?

31:21  Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —

31:22  хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!

31:23  Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.

31:24  Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „Ти, безпеко моя“?

31:25  Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?

31:26  Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,

31:27  то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —

31:28  це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!

31:29  Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?

31:30  Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.

31:31  Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“

31:32  Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.

31:33  Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?

31:34  Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.

31:35  О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.

31:36  Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?

31:37  Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.

31:38  Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,

31:39  якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —

31:40  то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“ Слова Йова скінчи́лися.

Chapter 32

32:1  І переста́ли ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в оча́х своїх.

32:2  І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, — на Йова запали́вся гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога.

32:3  Також на трьох при́ятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним.

32:4  А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були ста́рші віком за нього.

32:5  І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, — і запалився його гнів!

32:6  І відповів бузянин Елі́гу, син Барах'їлів, та й сказав: „Молодий я літа́ми, ви ж ста́рші, тому́ то я стри́мувався та боявся знання́ своє ви́словити вам

32:7  Я поду́мав: Хай вік промовля́є, і хай розуму вчить многолі́ття!

32:8  Справді, дух — він у люди́ні, та Всемогутнього по́дих їх мудрими чинить.

32:9  Многолі́тні не за́вжди розумні, і не все розуміються в праві старі́.

32:10  Тому́ я кажу: Послухай мене, — хай знання́ своє ви́словлю й я!

32:11  Тож слів ваших вичі́кував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите́.

32:12  І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йо́ву довів, хто б відповідь дав на слова́ його!

32:13  Щоб ви не сказали: „Ми мудрість знайшли: не люди́на, а Бог перемо́же його́!“

32:14  Не на мене слова́ він скеро́вував, і я не відповім йому мовою вашою.

32:15  Полякались вони, вже не відповіда́ють, не мають вже слів,

32:16  Я чекав, що не бу́дуть вони говорити, що спини́лись, не відповідають уже.

32:17  Відповім також я свою ча́стку, і ви́словлю й я свою ду́мку.

32:18  Бо я повний слова́ми, — дух мойо́го нутра́ докуча́є мені.

32:19  Ось утро́ба моя, мов вино невідкри́те, — вона трі́скається, як нові бурдюки́!

32:20  Нехай я скажу́ — й буде легше мені, нехай у́ста відкрию свої — й відповім!

32:21  На осо́бу не бу́ду уваги звертати, не буду підле́щуватись до люди́ни,

32:22  бо не вмію підле́щуватись! Коли ж ні, — нехай зараз ві́зьме мене мій Творе́ць!

Chapter 33

33:1  Але слухай но, Йо́ве, промови мої, і візьми́ до ушей всі слова́ мої.

33:2  Ось я уста свої відкрива́ю, в моїх устах говорить язик мій.

33:3  Простота́ мого серця — слова́ мої, і ви́словлять ясно знання́ мої уста.

33:4  Дух Божий мене учинив, й оживляє мене Всемогутнього по́дих.

33:5  Якщо можеш, то дай мені відповідь, ви́шикуйсь передо мною, поста́вся!

33:6  Тож Божий і я, як і ти, — з глини ви́тиснений теж і я!

33:7  Ото страх мій тебе не настра́шить, і не буде тяжко́ю рука моя на тобі.

33:8  Отож, говорив до моїх ушей ти, і я чув голос слів:

33:9  „Чистий я, без гріха, я невинний, і немає провини в мені!

33:10  Оце Сам Він причини на мене знахо́дить, уважає мене Собі ворогом.

33:11  У кайда́ни закув мої но́ги, усі стежки́ мої Він стереже“.

33:12  Ось у цьому ти не справедливий! Відповім я тобі, бо більший же Бог за люди́ну!

33:13  Чого Ти із Ним спереча́єшся, що про всі Свої справи Він відповіді не дає?

33:14  Бо Бог промовляє і раз, і два ра́зи, та люди́на не бачить того́:

33:15  у сні, у виді́нні нічно́му, коли міцний сой на людей напада́є, в дрімо́тах на ложі, —

33:16  тоді відкриває Він ухо людей, і настра́шує їх осторо́гою,

33:17  щоб відве́сти люди́ну від чину її́, і Він гордість від мужа ховає,

33:18  щоб від гро́бу повстримати душу його́, а живая його щоб не впала на ра́тище.

33:19  І карається хворістю він на посте́лі своїй, а в костя́х його сва́рка міцна́.

33:20  І жива його бри́диться хлібом, а душа його — стравою влю́бленою.

33:21  Гине тіло його, аж не видно його, і вистають його кості, що пе́рше не видні були́.

33:22  І до гро́бу душа його збли́жується, а живая його — до померлих іде.

33:23  Якщо ж Ангол-засту́пник при нім, один з тисячі, щоб предста́вити люди́ні її правоту,

33:24  то Він буде йому милосердний та й скаже: „Звільни ти його, щоб до гро́бу не йшов він, — Я ви́куп знайшов“.

33:25  Тоді відмоло́диться тіло його, пове́рне до днів його ю́ности.

33:26  Він благатиме Бога, й його Собі Він уподо́бає, і обличчя його буде бачити з окликом радости, і чоловікові верне його справедливість.

33:27  Він диви́тиметься на людей й говоритиме: „Я грішив був і правду кривив, та мені не відплачено.

33:28  Він викупив душу мою, щоб до гро́бу не йшла, і буде бачити світло живая моя“.

33:29  Бог робить це все дві́чі-три́чі з люди́ною,

33:30  щоб душу її відвернути від гро́бу, щоб він був освітлений світлом живих.

33:31  Уважай, Йове, слухай мене, мовчи, а я промовля́тиму!

33:32  Коли маєш слова́, то дай мені відповідь, говори, бо бажаю твого оправда́ння.

33:33  Якщо ні — ти послухай мене; помовчи, й я навчу́ тебе мудрости!“

Chapter 34

34:1  І говорив Елі́гу та й сказав: „Слухайте, мудрі, слова́ ці мої, ви ж, розважні, почуйте мене́!

34:3  Бо ухо слова випробо́вує, а піднебі́ння їжу кушту́є.

34:4  Виберім право собі, між собою пізнаймо, що́ добре.

34:5  Бо Йов говорив: „Я був справедливий, та відкинув Бог право моє.

34:6  Чи буду неправду казати за право своє? Без вини́ небезпечна стріла́ моя“.

34:7  Чи є такий муж, як цей Йов, що п'є глузува́ння, як воду,

34:8  і товаришу́є з злочинцями, і ходить з людьми́ беззако́нними?

34:9  Бо він каже: „Нема люди́ні ко́ристи, коли її Бог уподо́бає“.

34:10  Тож вислухайте, ви розумні, мене: Бог далекий від несправедливости, і Всемогутній від кривди!

34:11  Бо за чином люди́ни Він їй надолу́жить, і згідно з своє́ю дорогою зна́йде люди́на запла́ту!

34:12  Тож поправді, не чинить Бог несправедливого, і Всемогутній не скривлює пра́ва.

34:13  Хто землю довірив Йому, і хто на Нього вселе́нну поклав?

34:14  Коли б Він до Себе забрав Своє серце, Свій дух, і Свій по́дих до Себе забра́в, —

34:15  всяке тіло поги́нуло б вмить, а люди́на поверну́лася б на по́рох!

34:16  Коли маєш ти розум, послухай же це, почуй голос оцих моїх слів:

34:17  Хіба стри́мувати може нена́висник право? І хіба́ осудити ти зможеш Всеправедного?

34:18  Хіба можна сказати царе́ві: „Негідний“, а вельможним: „Безбожний“?

34:19  Таж Він не звертає уваги на зве́рхників, і не вирі́знює мо́жного перед убогим, бо всі вони — чин Його рук,

34:20  за хвилину вони помирають, опі́вночі. Доторкне́ться Він мо́жних — і гинуть вони, сильний усу́нений буде рукою не лю́дською.

34:21  Бо очі Його на дорогах люди́ни, і Він бачить всі кро́ки її, —

34:22  немає темно́ти, немає і те́мряви, де б злочинці схова́лись.

34:23  Бо люди́ні Він не призначає озна́чений час, щоб ходила до Бога на суд.

34:24  Він сильних ламає без до́сліду, і ставить на місце їх інших.

34:25  Бож знає Він їхні діла́, — обе́рне вночі — і поча́влені будуть!

34:26  Як несправедливих ура́зить Він їх, на видному місці,

34:27  за те, що вони відступи́ли від Нього, і не розуміли доріг Його всіх,

34:28  щоб зойк сірома́хи спрова́дити до Нього, бо Він чує блага́ння пригнічених.

34:29  Коли Він заспоко́їть, то хто винува́тити буде? Коли Він закриє лице, хто побачить Його? А це робиться і над наро́дом, і над люди́ною ра́зом,

34:30  щоб не панував чоловік нечести́вий із тих, що правлять за па́стку народові.

34:31  Бо Богові треба отак говорити: „Несу я заслужене, — злого робити не буду!

34:32  Чого я не бачу, навчи Ти мене; коли кривду зробив я, то більше не бу́ду чинити!“

34:33  Чи на думку твою надолу́жить Він це, бо відкинув ти те? Бо вибереш ти, а не я, а що знаєш, кажи!

34:34  Мені скажуть розумні та муж мудрий, який мене слухає:

34:35  „Йов говорить немудро, а слова́ його без розуміння.

34:36  О, коли б Йов дослі́джений був аж навіки за відповіді, як злі люди,

34:37  бо він додає до свойого гріха́ ще провину, — між нами він пле́ще в долоні та мно́жить на Бога промови свої“.

Chapter 35

35:1  І говорив Елі́гу та й сказав:

35:2  „Чи це полічив ти за право, як кажеш: „Моя праведність більша за Божу“?

35:3  Бо ти говорив: „Що́ поможе тобі? Яку ко́ристь із цього я матиму більшу, аніж від свойого гріха́?“

35:4  Я тобі відповім, а з тобою і ближнім твоїм.

35:5  Подивися на небо й побач, і на хмари споглянь, — вони вищі за тебе.

35:6  Як ти будеш грішити, що́ зробиш Йому? А стануть числе́нні провини твої, що́ ти вчиниш Йому?

35:7  Коли праведним станеш, що́ даси ти Йому? Або що́ Він ві́зьме з твоєї руки?

35:8  Для люди́ни, як ти, беззако́ння твоє, і для лю́дського сина твоя справедливість!

35:9  Від бе́злічі гно́блення стогнуть вони, кричать від твердо́го плеча багатьох.

35:10  Та не скаже ніхто: Де ж той Бог, що мене Він створив, що вночі дає співи,

35:11  що нас над худобу земну́ Він навчає, і над птаство небесне вчиняє нас мудрими?

35:12  Вони там кричать, але через бундю́чність злочинців Він відповіді не дає.

35:13  Тільки марно́ти не слухає Бог, і Всемогу́тній не бачить її.

35:14  Що ж тоді, коли кажеш: „Не бачив Його!“ Та є суд перед Ним, — і чекай ти його́!

35:15  А тепер, коли гнів Його не покарав, і не дуже пізнав про глупо́ту,

35:16  то нама́рно Йов уста свої відкриває та мно́жить слова́ без знання́“.

Chapter 36

36:1  І далі Елігу казав:

36:2  „Почекай мені тро́хи, й тобі покажу́, бо ще́ є про Бога слова́.

36:3  Зачну́ виклада́ти я зда́лека, і Творце́ві своєму віддам справедливість.

36:4  Бо справді слова́ мої не неправдиві, — я з тобою безва́дний в знанні́.

36:5  Таж Бог си́льний, і не відкидає ніко́го, Він міцни́й в силі серця.

36:6  Не лишає безбожного Він при житті, але право для бідних дає.

36:7  Від праведного Він очей Своїх не відверта́є, але їх садо́вить з царями на троні наза́вжди, — і вони підвищаються.

36:8  А як тільки вони ланцюга́ми пов'я́зані, і тримаються в пу́тах біди́,

36:9  то Він їм представляє їх вчинок та їхні провини, що багато їх стало.

36:10  Відкриває Він ухо їх для осторо́ги, та вели́ть, щоб вернулися від беззако́ння.

36:11  Якщо тільки послу́хаються, та стануть служити Йому, покі́нчать вони свої дні у добрі, а ро́ки свої у приє́мнощах.

36:12  Коли ж не послухаються, то наскочать на ра́тище, і покі́нчать життя без знання́.

36:13  А злосерді кладуть гнів на себе, не кричать, коли в'яже Він їх.

36:14  У мо́лодості помирає душа їх, а їхня живая — поміж блудника́ми.

36:15  Він визволяє убогого з горя його, а в переслі́дуванні відкриває їм ухо.

36:16  Також і тебе Він би ви́бавив був із тісноти́ на широ́кість, що в ній нема у́тиску, а те, що на стіл твій поклалося б, повне то́вщу було б.

36:17  Та правом безбожного ти перепо́внений, право ж та суд підпира́ють люди́ну.

36:18  Отож лютість нехай не намо́вить тебе до плеска́ння в долоні, а о́куп великий нехай не заве́рне з дороги тебе.

36:19  Чи в біді допоможе твій зойк та всі змі́цнення сили?

36:20  Не квапся до ночі тієї, коли ви́рвані будуть народи із місця свого́.

36:21  Стережись, не звертайся до зла, яке за́мість біди ти обрав.

36:22  Отож, Бог найвищий у силі Своїй, — хто навчає, як Він?

36:23  Хто дорогу Його Йому вказувати бу́де? І хто скаже: „Ти кривду зробив?“

36:24  Пам'ятай, щоб звели́чувати Його вчинок, про якого виспівують люди,

36:25  що його бачить всяка люди́на, чоловік приглядається зда́лека.

36:26  Отож, Бог великий та недовідо́мий, і недосліди́ме число Його літ!

36:27  Бо стягає Він краплі води, і доще́м вони падають з хмари Його,

36:28  що хмари спускають його, і спада́ють дощем на багато людей.

36:29  Також хто зрозуміє розтя́гнення хмари, грім намету Його?

36:30  Отож, розтягає Він світло Своє над Собою і мо́рську глибі́нь закриває,

36:31  бо ними Він судить наро́ди, багато поживи дає.

36:32  Він тримає в руках Своїх бли́скавку, і керує її проти цілі.

36:33  Її гу́ркіт звіщає про неї, і при́хід її відчуває й худо́ба.

Chapter 37

37:1  Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.

37:2  Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —

37:3  його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.

37:4  За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.

37:5  Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.

37:6  До снігу говорить Він: „Падай на землю!“ а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“

37:7  Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.

37:8  І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.

37:9  Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.

37:10  Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.

37:11  Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,

37:12  і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —

37:13  він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.

37:14  Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!

37:15  Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?

37:16  Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,

37:17  ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?

37:18  Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?

37:19  Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.

37:20  Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?

37:21  І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.

37:22  Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.

37:23  Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.

37:24  Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.

Chapter 38

38:1  Тоді відповів Господь Йову із бурі й сказав:

38:2  „Хто́ то такий, що зате́мнює раду слова́ми без розуму?

38:3  Підпережи́ но ти сте́гна свої, як мужчи́на, а Я буду питати тебе, — ти ж Мені поясни!

38:4  Де́ ти був, коли землю осно́вував Я? Розкажи, якщо маєш знання́!

38:5  Хто осно́ви її положив, чи ти знаєш? Або хто́ розтягнув по ній шнура?

38:6  У що підстави її позапу́щувані, або хто́ поклав камінь нарі́жний її,

38:7  коли ра́зом співали всі зо́рі пора́нні та радісний о́крик здіймали всі Божі сини?

38:8  І хто море воро́тами загороди́в, як воно виступа́ло, немов би з утро́би вихо́дило,

38:9  коли хмари поклав Я за одіж йому, а імлу́ — за його пелюшки́,

38:10  і призна́чив йому Я границю Свою та поставив засу́ва й воро́та,

38:11  і сказав: „Аж досі ти ді́йдеш, не далі, і тут ось межа́ твоїх хвиль гордови́тих?“

38:12  Чи за своїх днів ти наказував ра́нкові? Чи досві́тній зорі́ показав її місце,

38:13  щоб хапа́лась за кі́нці землі та поси́пались з неї безбожні?

38:14  Земля змі́нюється, мов та глина печа́тки, і стають, немов о́діж, вони!

38:15  І нехай від безбожних їх світло віді́йметься, а високе раме́но злама́ється!

38:16  Чи ти схо́див коли аж до мо́рських джере́л, і чи ти перехо́джувався дном безодні?

38:17  Чи для тебе відкриті були брами смерти, і чи бачив ти брами смерте́льної тіні?

38:18  Чи широкість землі ти оглянув? Розкажи, якщо знаєш це все!

38:19  Де́ та доро́га, що світло на ній пробуває? А те́мрява — де її місце,

38:20  щоб узяти її до границі її, і щоб знати стежки́ її дому?

38:21  Знаєш ти, бо тоді народився ж ти був, і велике число твоїх днів!

38:22  Чи дохо́див коли ти до схо́ванок снігу, і схо́ванки граду ти бачив,

38:23  які Я тримаю на час лихолі́ття, на день бо́ю й війни?

38:24  Якою дорогою ді́литься вітер, розпоро́шується по землі вітере́ць?

38:25  Хто для зливи прото́ку прові́в, а для громови́ці — дорогу,

38:26  щоб дощи́ти на землю безлюдну, на пустиню, в якій чоловіка нема,

38:27  щоб пустиню та пущу наси́чувати, і щоб забезпе́чити ви́хід траві?

38:28  Чи є ба́тько в доща, чи хто кра́плі роси́ породи́в?

38:29  Із чиєї утро́би лід вийшов, а і́ній небесний — хто його породив?

38:30  Як камінь, тужа́віють води, а пове́рхня безо́дні ховається.

38:31  Чи зв'яжеш ти за́в'язки Волосожа́ру, чи розв'я́жеш віжки́ в Оріо́на?

38:32  Чи ви́ведеш ча́су свого Зодія́ка, чи Во́за з синами його попрова́диш?

38:33  Чи ти знаєш уста́ви небе́с? Чи ти покладе́ш на землі їхню вла́ду?

38:34  Чи піді́ймеш свій голос до хмар, — і багато води тебе вкриє?

38:35  Чи бли́скавки ти посилаєш, і пі́дуть вони, й тобі скажуть „Ось ми“?

38:36  Хто мудрість вкладає людині в нутро́? Або — хто́ дає се́рцеві розум?

38:37  Хто мудрістю хмари зрахує, і хто може затримати небесні посу́ди,

38:38  коли по́рох зливається в зли́вки, а кавалки злипаються?

38:39  Чи здо́бич левиці ти зловиш, і заспоко́їш життя левчукі́в,

38:40  як вони по лего́вищах ту́ляться, на ча́тах сидять по куща́х?

38:41  Хто готує для кру́ка поживу його, як до Бога кричать його діти, як без ї́жі блукають вони?

Chapter 39

39:1  Хіба́ ти пізнав час наро́дження ске́льних кози́ць? Хіба ти пильнував час мук по́роду ла́ні?

39:2  Чи на місяці лічиш, що спо́внитись мусять, і ві́даєш час їх наро́дження,

39:3  коли прикляка́ють вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів по́роду?

39:4  Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відхо́дять і більше до них не вертаються.

39:5  Хто пусти́в осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пу́та,

39:6  якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробува́ння — соло́ну пустиню?

39:7  Він сміється із га́ласу міста, не чує він крику пого́нича.

39:8  Що знахо́дить по го́рах, то паша його, і шукає він усього зеленого.

39:9  Чи захоче служити тобі однорі́г? Чи при я́слах твоїх ночуватиме він?

39:10  Чи ти одноро́га прив'я́жеш до його борозни́ поворо́ззям? Чи буде він боронува́ти за тобою долини?

39:11  Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, — і свою працю на нього попу́стиш?

39:12  Чи повіриш йому, що він ве́рне насіння твоє, і збере тобі тік?

39:13  Крило стру́севе радісно б'ється, чи ж крило це й пір'ї́на леле́ки?

39:14  Бо я́йця свої він на землю кладе́ та в поросі їх вигріва́є,

39:15  і забува́, що нога може їх розчави́ти, а звір польови́й може їх розтопта́ти.

39:16  Він жорстокий відно́сно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаре́мна, того не боїться,

39:17  бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.

39:18  А за ча́су надхо́ду стрільців ударяє він кри́льми повітря, — і сміється з коня та з його верхівця́!

39:19  Чи ти силу коне́ві даси, чи шию його ти зодя́гнеш у гриву?

39:20  Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана́? Величне іржа́ння його страшеле́зне!

39:21  Б'є ногою в долині та ті́шиться силою, іде він насупроти зброї,

39:22  — сміється з страху́ й не жахається, і не верта́ється з-перед меча,

39:23  хоч дзво́нить над ним сагайда́к, ві́стря списо́ве та ра́тище!

39:24  Він із шале́ністю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.

39:25  При кожному розі кричить він: „І-га!“ і винюхує зда́лека бій, грім гетьма́нів та крик.

39:26  Чи я́струб літає твоєю премудрістю, на пі́вдень простягує кри́ла свої?

39:27  Чи з твойо́го нака́зу орел підіймається, і мо́стить кубло́ своє на висоті?

39:28  На скелі заме́шкує він та ночує, на ске́льнім вершку́ та тверди́ні, —

39:29  ізвідти визо́рює ї́жу, дале́ко вдивляються очі його,

39:30  а його пташеня́та п'ють кров. Де ж забиті, там він“.

Chapter 40

40:1  І говорив Господь Йову й сказав:

40:2  „Чи буде ставати на прю з Всемогутнім огу́дник? Хто сперечається з Богом, хай на це відповість!“

40:3  І Йов відповів Господе́ві й сказав:

40:4  „Оце я знікче́мнів, — що ж маю Тобі відповісти? Я кладу́ свою руку на уста свої.

40:5  Я раз говорив був, і вже не скажу́, а вдруге — і більш не дода́м“!

40:6  І відповів Господь Йову із бурі й сказав:

40:7  „Підпережи́ но ти сте́гна свої, як мужчи́на: Я буду питати тебе, — ти ж поя́снюй Мені!

40:8  Чи ти хочеш пору́шити право Моє, винува́тити Мене, щоб опра́вданим бути?

40:9  Коли маєш раме́но, як Бог, і голосом ти загрими́ш, немов Він,

40:10  то окрась Ти себе пишното́ю й вели́чністю, зодягни́ся у славу й красу́!

40:11  Розпоро́ш лютість гніву свого́, і поглянь на все горде — й прини́зь ти його́!

40:12  Поглянь на все горде — й його впокори́, поспиха́й нечестивих на їхньому місці,

40:13  поховай їх у по́росі ра́зом, а їхні обличчя обви́й в укритті́.

40:14  Тоді й Я тебе сла́вити буду, як правиця твоя допоможе тобі!

40:15  А ось бегемо́т , що його Я створив, як тебе, — траву, як худо́ба велика, він їсть.

40:16  Ото сила його в його сте́гнах, його ж мі́цність — у м'я́зах його живота́.

40:17  Випросто́вує він, немов ке́дра, свойо́го хвоста́, жили сте́гон його поспліта́лись.

40:18  Його кості — немов мідяні оті ру́ри, костома́хи його — як ті пру́ття залізні.

40:19  Голова оце Божих доріг; і тільки Творе́ць його може зблизи́ти до нього меча.

40:20  Бо гори прино́сять поживу йому, і там гра́ється вся звірина́ польова́.

40:21  Під ло́тосами він виле́жується, в укритті́ очере́ту й болота.

40:22  Ло́тоси тінню своєю вкривають його, топо́лі поточні його обгорта́ють.

40:23  Ось підійма́ється рі́чка, та він не боїться її, він безпечний, хоча б сам Йорда́н йому в па́щу впливав!

40:24  Хто може схопи́ти його в його о́чах, гака́ми ніздрю́ продіра́вити?

40:25  Чи левіята́на потя́гнеш гачко́м, і йому язика стягнеш шну́ром?

40:26  Чи очерети́ну вкладеш йому в ні́здря, чи терни́ною що́ку йому продіра́виш?

40:27  Чи він бу́де багато благати тебе, чи бу́де тобі говорити лагі́дне?

40:28  Чи складе він умову з тобою, і ти ві́зьмеш його за раба собі вічного?

40:29  Чи ним ба́витись будеш, як пта́хом, і прив'яжеш його для дівча́ток своїх?

40:30  Чи ним спільники́ торгува́тимуть, чи поділять його між купців-ханане́їв?

40:31  Чи шпилька́ми проко́лиш ти шкіру його, а остро́гою ри́б'ячою — його го́лову?

40:32  Поклади ж свою ру́ку на нього, й згадай про війну, — і більше того не чини!

Chapter 41

41:1  Тож наді́я твоя неправдива, — на сам ви́гляд його упаде́ш.

41:2  Нема смільчака́, щоб його він збудив, — а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?

41:3  Хто ви́йде навпроти Мене́ — й буде ці́лий? Що під небом усім — це Моє!

41:4  Не буду мовчати про чле́ни його, про стан його сили й красу́ його складу.

41:5  Хто відкриє пове́рхню одежі його? Хто піді́йде коли до двійни́х його ще́лепів?

41:6  Двері обличчя його хто відчи́нить? Навко́ло зубів його жах!

41:7  Його спи́на — канали щитів, поє́днання їх — крем'яна́я печать.

41:8  Одне до одно́го дохо́дить, а вітер між ними не про́йде.

41:9  Одне до одно́го притве́рджені, сполучені, і не відді́ляться.

41:10  Його чха́ння засвічує світло, а очі його — як пові́ки зорі́ світово́ї!

41:11  Бу́хає по́лум'я з па́щі його, вириваються і́скри огне́нні!

41:12  Із ні́здер його валить дим, немов з то́го горшка, що кипить та біжить.

41:13  Його по́дих розпалює ву́гіль, і бу́хає по́лум'я з па́щі його.

41:14  Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.

41:15  М'ясо нутра́ його міцно тримається, — воно в ньому тверде́, не хитається.

41:16  Його серце, мов з каменя вилите, і тверде́, як те долішнє жо́рно!

41:17  Як підво́диться він, перелякуються силачі́, та й ховаються з жа́ху.

41:18  Той меч, що дося́гне його, не встої́ть, ані спис, ані ра́тище й па́нцер.

41:19  За солому залізо вважає, а мідь — за гнилу́ дереви́ну!

41:20  Син лука, стріла, не приму́сит увтікати його, камі́ння із пра́щі для нього зміняється в сіно.

41:21  Булаву́ уважає він за соломи́нку, і сміється із по́свисту ра́тища.

41:22  Під ним гостре чере́п'я, — лягає на го́стре, немов у болото.

41:23  Чинить він, що кипить глибочі́нь, мов горня́, і обе́ртає море в окрі́п.

41:24  Стежка світить за ним, а безо́дня здається йому́ сиви́ною.

41:25  Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,

41:26  він бачить усе, що висо́ке, він цар над усім пишним зві́р'ям!“

Chapter 42

42:1  А Йов відповів Господе́ві й сказав:

42:2  „Я знаю, що можеш Ти все, і не спиня́ється за́дум у Тебе!

42:3  Хто́ ж то такий, що ховає пора́ду немудру? Тому я говорив, але не розумів. Це чудніше від мене, й не знаю його:

42:4  „Слухай же ти, а Я буду казати, запитаю тебе, — ти ж Мені поясни́“.

42:5  Тільки по́слухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе.

42:6  Тому́ я зрікаюсь гово́реного, і каюсь у по́росі й по́пелі!“

42:7  І сталося по то́му, як Госпо́дь промовив ці слова́ до Йова, сказав Господь теманянину Еліфазові: „Запалився Мій гнів на тебе та на двох твоїх при́ятелів, бо ви не говорили слу́шного про Мене, як раб Мій Йов.

42:8  А тепер візьміть собі сім бичків та сім барані́в, і йдіть до Мого раба Йова, і принесе́те цілопа́лення за себе, а Мій раб Йов помо́литься за вас, бо тільки з ним Я буду рахува́тися, щоб не вчинити вам злої речі, — бо ви не говорили слу́шного про Мене, як раб Мій Йов“.

42:9  І пішли теманянин Еліфа́з, і шух'янин Білда́д, та нааматянин Цофа́р, і зробили, як говорив їм Госпо́дь. І споглянув Господь на Йова.

42:10  І Господь приверну́в Йова до першого ста́ну, коли він помолився за своїх при́ятелів. І помно́жив Господь усе, що Йов мав, удвоє.

42:11  І поприхо́дили до нього всі брати його, і всі се́стри його та всі попере́дні знайо́мі його, і їли з ним хліб у його домі. І вони головою хита́ли над ним, та потішали його за все зле, що Господь був спрова́див на нього. І дали вони йому кожен по одній кеси́ті, і кожен по одній золотій обручці.

42:12  А Господь поблагослови́в останок днів Йова більше від поча́тку його, і було́ в нього чотирна́дцять тисяч дрібно́ї худоби, і шість тисяч верблю́дів, тисяча пар худоби великої та тисяча ослиць.

42:13  І було́ в нього се́меро синів та три дочки́.

42:14  І назвав він ім'я́ першій: Єміма, і ім'я́ другій: Кеція, а ім'я́ третій: Керен-Гаппух.

42:15  I таких вродли́вих жінок, як Йовові до́чки, не знайшлося по всій землі. І дав їм їх батько спа́дщину поміж їхніми братами.

42:16  А Йов жив по то́му сотню й сорок років, і побачив синів своїх та синів синів своїх, чотири поколі́нні.

42:17  І впоко́ївся Йов старим та насиченим днями.