UkrOgienko - Genesis

Chapter 1

1:1  На поча́тку Бог створив небо та землю.

1:2  А земля́ була пуста та порожня, і те́мрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води.

1:3  І сказав Бог: „Хай станеться світло!“ І сталося світло.

1:4  І побачив Бог світло, що добре воно, — і Бог відділив світло від те́мряви.

1:5  І Бог назвав світло: „День“, а темряву назвав: „Ніч“. І був вечір, і був ранок, — день перший.

1:6  І сказав Бог: „Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою.“

1:7  І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так.

1:8  І назвав Бог твердь: „Небо“. І був вечір, і був ранок — день другий.

1:9  І сказав Бог: „Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний“. І сталося так.

1:10  І назвав Бог суходіл: „Земля“, а місце зібра́ння води назвав: „Море“. І Бог побачив, що добре воно.

1:11  І сказав Бог: „Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі“. І сталося так.

1:12  І земля траву видала, ярину, що насіння розсіває за родом її, і дерево, що приносить плід, що насіння його в нім за родом його. І Бог побачив, що добре воно.

1:13  І був вечір, і був ранок, — день третій.

1:14  І сказав Бог: „Нехай бу́дуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками.

1:15  І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею“. І сталося так.

1:16  І вчинив Бог оби́два світила великі, — світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі.

1:17  І Бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони над землею,

1:18  і щоб керували днем та ніччю, і щоб відділювали світло від те́мряви. І Бог побачив, що це добре.

1:19  І був вечір, і був ранок, — день четвертий.

1:20  І сказав Бог: „Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю“.

1:21  І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно.

1:22  І поблагословив їх Бог, кажучи: „Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, а птаство нехай розмножується на землі!“

1:23  І був вечір, і був ранок, — день п'ятий.

1:24  І сказав Бог: „Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і зе́мну звірину́ за родом її“. І сталося так.

1:25  І вчинив Бог зе́мну звірину́ за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно.

1:26  І сказав Бог: „Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над мо́рською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі“.

1:27  І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх.

1:28  І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: „Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволоді́йте нею, і пануйте над мо́рськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!“

1:29  І сказав Бог: „Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревни́й, що воно розсіває насіння, — нехай буде на їжу це вам!

1:30  І зе́мній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа в ньому жива, — уся зелень яринна на їжу для них.“ І сталося так.

1:31  І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, — вельми добре воно! І був вечір, і був ранок, — день шостий.

Chapter 2

2:1  І були скі́нчені небо й земля, і все во́їнство їхнє.

2:2  І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив.

2:3  І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив.

2:4  Це ось походження неба й землі, коли створено їх, у дні, як Господь Бог створив небо і землю.

2:5  І не було на землі жодної польової рослини, і жодна ярина польова не росла, бо на землю дощу Госпо́дь Бог не давав, і не було людини, щоб порати землю.

2:6  І пара з землі підіймалась, і напувала всю землю.

2:7  І створив Господь Бог люди́ну з пороху зе́много. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, — і стала люди́на живою душею.

2:8  І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході, і там осадив людину, що її Він створив.

2:9  І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево пізна́ння добра і зла.

2:10  І річка з Едену виходить, щоб поїти рай. І звідти розділюється і стає чотирма́ початками.

2:11  Імення одному Пішон, — оточує він усю землю Хавіла, де є золото.

2:12  А золото тієї землі добре; там бделій і камінь онікс.

2:13  Ім'я́ ж другої річки Ґіхон, — вона оточує ввесь край Етіопії.

2:14  А ім'я річки третьої — Тигр, — вона протікає на сході Ашшуру. А річка четверта — вона Ефрат.

2:15  І взяв Господь Бог людину, і в еденському ра́ї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала.

2:16  І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: „Із кожного дерева в раю́ ти можеш їсти.

2:17  Але з дерева знання́ добра й зла — не їж від нього, бо в день їди́ твоєї від нього ти напевно помреш!“

2:18  І сказав Господь Бог: „Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього“.

2:19  І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину́, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі — воно ймення йому.

2:20  І назвав Ада́м імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була.

2:21  І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, — і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце.

2:22  І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама.

2:23  І промовив Адам: „Оце́ тепе́р вона — кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона жінкою буде зватися, бо взята вона з чоловіка.

2:24  Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, — і стануть вони одним тілом“.

2:25  І були вони на́гі обоє, Адам та жінка його, і вони не соро́мились.

Chapter 3

3:1  Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: „Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева ра́ю?“

3:2  І відповіла жінка змієві: „З плодів дерева раю ми можемо їсти,

3:3  але з плодів дерева, що в сере́дині ра́ю, — Бог сказав: „Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, — щоб вам не померти“.

3:4  І сказав змій до жінки: „Умерти — не вмрете!

3:5  Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло“.

3:6  І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, — і він з'їв.

3:7  І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що на́гі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі.

3:8  І почули вони голос Господа Бога, що по ра́ю ходив, як повіяв денний холодок. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю.

3:9  І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: „Де ти?“

3:10  А той відповів: „Почув я Твій голос у раю́ — і злякався, бо наги́й я, — і сховався“.

3:11  І промовив Господь: „Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?“

3:12  А Адам відказав: „Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, — і я їв“.

3:13  Тоді Господь Бог промовив до жінки: „Що́ це ти наробила?“ А жінка сказала: „Змій спокусив мене, — і я їла“.

3:14  І до змія сказав Господь Бог: „За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойо́го життя.

3:15  І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жали́ти його в п'яту“.

3:16  До жінки промовив: „Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожада́ння твоє, — а він буде панувати над тобою“.

3:17  І до Адама сказав Він: „За те, що ти послу́хав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: „Від нього не їж“, — прокля́та через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойо́го життя.

3:18  Тернину й осо́т вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову.

3:19  У поті свойо́го лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, — і до пороху вернешся“.

3:20  І назвав Ада́м ім'я своїй жінці: Єва, бо вона була мати всього живого.

3:21  І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну́ — і зодягнув їх.

3:22  І сказав Господь Бог: „Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з'їв, — і не жив повік віку“.

3:23  І вислав його Господь Бог із еденського раю, щоб порати землю, з якої узятий він був.

3:24  І вигнав Господь Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив Херувима і меча полум'яного, який оберта́вся навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя.

Chapter 4

4:1  І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла, і породила Каїна, і сказала: „Набула чоловіка від Господа“.

4:2  А далі вона породила брата йому Авеля. І був Авель пастух отари, а Каїн був рільник.

4:3  І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі.

4:4  А Авель, — він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його,

4:5  а на Каїна й на жертву його не зглянувся. І сильно розгнівався Каїн, і обличчя його похилилось.

4:6  І сказав Господь Каїнові: „Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє?

4:7  Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожада́ння, а ти мусиш над ним панувати“.

4:8  І говорив Каїн до Авеля, брата свого. І сталось, як були вони в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, — і вбив його.

4:9  І сказав Господь Каїнові: „Де Авель, твій брат?“ А той відказав: „Не знаю. Чи я сторож брата свого́?“

4:10  І сказав Господь: „Що́ ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі.

4:11  А тепер ти прокля́тий від землі, що розкрила уста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки.

4:12  Коли бу́деш ти порати землю, вона більше не дасть тобі сили своєї. Мандрівником та заволокою будеш ти на землі“.

4:13  І сказав Каїн до Господа: „Більший мій гріх, аніж можна знести.

4:14  Ось Ти виганяєш сьогодні мене з цієї землі, і я буду ховатись від лиця Твого. І я стану мандрівником та заволокою на землі, і буде, — кожен, хто стріне мене, той уб'є мене“.

4:15  І промовив до нього Господь: „Через те кожен, хто вб'є Каїна, семикратно буде пімщений“. І вмістив Господь знака на Каїні, щоб не вбив його кожен, хто стріне його.

4:16  І вийшов Каїн з-перед лиця Господнього, й осів у країні Нод, на схід від Едену.

4:17  І Каїн пізнав свою жінку, і стала вона вагітна, і вродила Еноха. І збудував він місто, і назвав ім'я́ тому містові, як ім'я́ свого сина: Енох.

4:18  І народився в Еноха Ірад, а Ірад породив Мегуяїла, а Мегуяїл породив Метушаїла, а Метушаїл породив Ламеха.

4:19  І взяв собі Ламех дві жінки, — ім'я одній Ада, а ймення другій Цілла.

4:20  І породила Ада Явала, — він був батьком тих, що сидять по наметах і мають череду.

4:21  А ймення брата його Ювал, — він був батьком усім, хто держить у рука́х гусла й сопілку.

4:22  А Цілла також породила Тувалкаїна, що кував всіляку мідь та залізо. А сестра Тувалкаїнова Ноема́.

4:23  І промовив Ламех до жінок своїх: „Адо й Цілло, послухайте ви мого голосу, жони Ламехові, почуйте ви сло́ва мого! Бо якби я мужа забив за уразу свою, а дитину — за рану свою,

4:24  і як буде усемеро пімщений Каїн, то Ламех — у сімдесятеро й семеро!“

4:25  І пізнав Адам ще свою жінку, — і сина вона породила. І назвала ймення йому: Сиф, бо „Бог дав мені інше насіння за Авеля, що забив його Каїн“.

4:26  А Сифові теж народився був син, і він назвав імення йому: Енош. Тоді зачали були призивати Ймення Господнє.

Chapter 5

5:1  Оце книга нащадків Адамових. Того дня, як створив Бог людину, Він її вчинив на подобу Божу.

5:2  Чоловіком і жінкою Він їх створив, і поблагословив їх. І того дня, як були вони створені, назвав Він їхнє ймення: Люди́на.

5:3  І жив Адам сто літ і тридцять, та й сина породив за подобою своєю та за образом своїм, і назвав ім'я йому: Сиф.

5:4  І було́ Адамових днів по тому, як він Сифа породив, вісім сотень літ. І породив він синів і дочок.

5:5  А всіх Адамових днів було́, які жив, дев'ять сотень літ і тридцять літ. Та й помер він.

5:6  І жив Сиф сто літ і п'ять літ, та й породив він Еноша.

5:7  І жив Сиф по тому, як Еноша породив, вісім сотень літ і сім літ. І породив він синів і дочок.

5:8  А були всі дні Сифові дев'ять сотень літ і дванадцять літ.

5:9  І жив Енош дев'ятдесят літ, та й породив він Кенана.

5:10  І жив Енош по тому, як Кенана породив, вісім сотень літ і п'ятнадцять літ. І породив він синів та дочок.

5:11  А були всі Еношеві дні дев'ять сотень літ і п'ять літ. Та й помер він.

5:12  І жив Кенан сімдесят літ, та й породив він Магалал'їла.

5:13  І жив Кенан по тому, як породив Магалал'їла, вісім сотень літ і сорок літ. І породив він синів та дочок.

5:14  А всіх Кенанових днів було́ дев'ять сотень літ і дев'ять літ. Та й помер він.

5:15  І жив Магалал'їл шістдесят літ і п'ять літ, та й породив він Яреда.

5:16  І жив Магалал'їл по тому, як Яреда породив, вісім сотень літ і тридцять літ. І породив він синів та дочок.

5:17  А були всі дні Магалал'їлові вісім сотень літ і дев'ятдесят і п'ять літ. Та й помер він.

5:18  І жив Яред сто літ і шістдесят і два роки, та й породив він Еноха.

5:19  І жив Яред по тому, як породив він Еноха, вісім сотень літ. І породив він синів та дочок.

5:20  А були всі Яредові дні дев'ять сотень літ і шістдесят і два роки. Та й помер він.

5:21  І жив Енох шістдесят і п'ять літ, та й породив Метушалаха.

5:22  І ходив Енох з Богом по тому, як породив він Метушалаха, три сотні літ. І породив він синів та дочок.

5:23  А всіх Енохових днів було́ три сотні літ і шістдесят і п'ять літ.

5:24  І ходив із Богом Енох, і не стало його, — бо забрав його Бог.

5:25  І жив Метушалах сто літ і сімдесят і сім літ, та й Ламеха породив.

5:26  І жив Метушалах по тому, як породив він Ламеха, сім сотень літ і вісімдесят і два роки. І породив він синів та дочок.

5:27  А всіх Метушалахових днів було́ дев'ять сотень літ і шістдесят і дев'ять літ. Та й помер він.

5:28  І жив Ламех сто літ і вісімдесят і два роки, та й сина породив,

5:29  ім'я́ йому назвав: Ной, говорячи: „Цей нас потішить у наших ділах та в труді рук наших коло землі, що Господь її викляв“.

5:30  І жив Ламех по тому, як Ноя породив, п'ять сотень літ і дев'ятдесят і п'ять літ. І породив він синів та дочок.

5:31  А всіх Ламехових днів було́ сім сотень літ і сімдесят і сім літ. Та й помер він.

5:32  І був Ной віку п'ять сотень літ, та й породив Ной Сима, Хама та Яфета.

Chapter 6

6:1  І сталося, що розпочала люди́на розмножуватись на поверхні землі, і їм народилися дочки.

6:2  І побачили Божі сини лю́дських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали.

6:3  І промовив Господь: „Не буде Мій Дух перемагатися в люди́ні навіки, — бо блудить вона. Вона тіло, і дні її будуть сто і двадцять літ“.

6:4  За тих днів на землі були ве́летні, а також по тому, як стали прихо́дити Божі сини до лю́дських дочок. І вони їм народжували, — то були силачі, що славні від віку.

6:5  І бачив Господь, що велике розбе́щення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її — тільки зло повсякде́нно.

6:6  І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм.

6:7  І промовив Господь: „Зітру Я люди́ну, яку Я створив, з поверхні землі, — від людини аж до скотини, аж до плазунів, і аж до птаства небесного. Бо жалкую, що їх Я вчини́в“.

6:8  Але Ной знайшов милість у Господніх очах.

6:9  Це ось о́повість про Ноя. Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив.

6:10  І Ной породив трьох синів: Сима, Хама й Яфета,

6:11  І зіпсулась земля перед Божим лицем, і напо́внилась земля насильством.

6:12  І бачив Бог землю, — і ось зіпсулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі.

6:13  І промовив Господь до Ноя: „Прийшов кінець кожному тілу перед лицем Моїм, бо напо́внилась земля насильством від них. І ось Я винищу їх із землі.

6:14  Зроби собі ковчега з дерева ґофер. З перегородками зробиш ковчега, і смолою осмолиш його ізсере́дини та ізнадвору.

6:15  І отак його зробиш: три сотні ліктів довжина ковчега, п'ятдесят ліктів ширина йому, а тридцять ліктів височина йому.

6:16  Отвір учиниш в ковчезі, і звузиш на лікоть його від гори, а вхід до ковчегу влашту́єш на боці його. Зробиш його на поверхи долішні, другорядні й третьорядні.

6:17  А Я ось наведу́ пото́п, воду на землю, щоб з-під неба винищити кожне тіло, що в ньому дух життя. Помре все, що на землі!

6:18  І складу Я заповіта Свойого з тобою, і вві́йдеш до ковчегу ти, і сини твої, і жінка твоя, і жінки́ твоїх синів із тобою.

6:19  І впровадиш до ковчегу по двоє з усього, — з усього живого, із кожного тіла, щоб їх заховати живими з тобою. Вони будуть самець і самиця.

6:20  Із птаства за родом його, і з худоби за родом її, із усіх плазунів на землі за родом їх, — по двоє з усього уві́йдуть до тебе, щоб їх зберегти живими.

6:21  А ти набери собі з кожної їжі, що вона на спожива́ння, — і буде для тебе й для них на поживу.“

6:22  І зробив Ной усе, — як звелів йому Бог, так зробив він.

Chapter 7

7:1  І сказав Господь Ноєві: „Увійди ти й увесь дім твій до ковчегу, бо Я бачив тебе праведним перед лицем Своїм в оцім роді.

7:2  Із усякої чистої худоби візьмеш собі по семеро, самця та самицю її, а з худоби нечистої — двоє: самця та самицю її.

7:3  Також із птаства небесного по семеро, самця та самицю, щоб насіння сховати живим на поверхні всієї землі.

7:4  Ось бо по семи днях Я литиму на землю дощ сорок день і сорок ночей, — і всяку істоту, яку Я вчинив, зітру з-над поверхні землі!“

7:5  І зробив Ной усе, як звелів був Господь.

7:6  А Ной був віку шостисот літ, і стався пото́п, — вода на землі.

7:7  І ввійшов Ной, і сини його, і жінка його, і невістки його з ним до ковчегу перед водою потопу.

7:8  Із чистої худоби та з худоби, що нечиста вона, і з птаства, і всього, що плазує на землі,

7:9  по двоє ввійшли до Ноя до ковчегу, самець і самиця, як Бог Ноєві був ізвелів.

7:10  І сталося по семи днях, — і во́ди потопу лину́ли на землю.

7:11  Року шостої сотні літ життя Ноєвого, місяця другого, сімнадцятого дня місяця, — цього дня відкрилися всі джере́ла великої безодні, і розчинилися небесні розтвори.

7:12  І був дощ на землі сорок день і сорок ночей.

7:13  Того саме дня до ковчегу ввійшов Ной, і Сим, і Хам та Яфет, сини Ноєві, і жінка Ноєва, і три невістки його з ними,

7:14  вони та всяка звірина за родом її, і всяка худоба за родом її, і всяке плазуюче, що плазу́є по землі, за родом його, і всяке птаство за родом його, усяка пташка крилата.

7:15  І ввійшли до Ноя, до ковчегу по двоє із кожного тіла, що в нім дух життя.

7:16  А те, що ввійшло, — самець і самиця з кожного тіла ввійшли, як звелів йому Бог. І замкнув Господь за ним ковчега.

7:17  І був пото́п сорок день на землі, і збільшилась вода, і поне́сла ковчега. І він ви́соко став над землею.

7:18  І прибула вода, і сильно збільши́лась вона на землі, — і пливав ковчег на поверхні води.

7:19  І дуже-дуже вода на землі прибула́, і покрились усі гори високі, що під небом усім.

7:20  На п'ятнадцять ліктів уго́ру вода прибула, — і покрилися гори.

7:21  І вимерло всяке тіло, що рухається на землі: серед птаства, і серед скотини, і серед звірини, і серед усіх плазунів, що плазують по землі, і кожна люди́на.

7:22  Усе, що в ніздрях його дух життя, з усього, що на суходолі — вимерло було.

7:23  І винищив Бог усяку істоту на поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазуна́, і аж до птаства небесного, — вони стерлись з землі. І зостався тільки Ной та те, що з ним у ковчезі було.

7:24  І прибувала вода на землі сто і п'ятдесят день.

Chapter 8

8:1  І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину́ та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, — і вода заспоко́їлась.

8:2  І закрились джере́ла безодні та небесні розтвори, — і дощ з неба спини́вся.

8:3  І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спада́ти по ста й п'ятидесяти днях.

8:4  А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.

8:5  І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.

8:6  І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.

8:7  І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.

8:8  І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спа́ла вода з-над землі.

8:9  Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.

8:10  І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.

8:11  І голубка вернулась до нього вечірнього ча́су, — і ось у неї в дзюбку́ лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.

8:12  І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.

8:13  І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця — висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!

8:14  А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця — висохла земля.

8:15  І промовив Ноєві Господь, кажучи:

8:16  „Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.

8:17  Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай роя́ться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються“.

8:18  І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.

8:19  Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми — вийшли з ковчегу вони.

8:20  І збудував Ной жертівника Господе́ві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопа́лення.

8:21  І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.

8:22  Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч — не припиняться!“

Chapter 9

9:1  І поблагословив Бог Ноя й синів його, та й промовив: „Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю!

9:2  І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усією звіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря. У ваші руки віддані вони.

9:3  Усе, що плазує, що живе воно, — буде вам на їжу. Як зеле́ну ярину́ — Я віддав вам усе.

9:4  Тільки м'яса з душею його, цебто з кров'ю його, не будете ви споживати.

9:5  А тільки Я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жада́ти її, і з руки чоловіка, з руки ко́жного брата його Я буду жадати душу лю́дську.

9:6  Хто виллє кров людську з люди́ни, то виллята бу́де його кров, бо Він учинив люди́ну за образом Божим.

9:7  Ви ж плодіться й розмножуйтеся, роїться на землі та розмножуйтесь на ній!“

9:8  І сказав Бог до Ноя та до синів його з ним, кажучи:

9:9  „А Я, — ось Свого заповіта укладаю Я з вами та з вашим пото́мством по вас.

9:10  І з кожною живою душею, що з вами: серед птаства, серед худоби, і серед усієї зе́мної звірини́ з вами, від усіх, що виходять з ковчегу, до всієї земної звірини.

9:11  І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не бу́де вже знищене водою пото́пу, і більш не буде пото́пу, щоб землю нищити“.

9:12  І Бог промовляв: „Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління:

9:13  Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею.

9:14  І станеться, коли над землею Я хмару захмарю, то буде виднітися в хмарі веселка.

9:15  І згадаю про Свого заповіта, що між Мною й між вами, і між кожною живою душею в кожному тілі. І більш не буде вода для пото́пу, щоб вигубляти кожне тіло.

9:16  І буде веселка у хмарі, і побачу її, щоб пам'ятати про вічний заповіт між Богом і між кожною живою душею в кожному тілі, що воно на землі“.

9:17  І сказав Бог до Ноя: „Це знак заповіту, що Я встановив поміж Мною й поміж кожним тілом, що воно на землі“.

9:18  І були сини Ноєві, що вийшли з ковчегу: Сим, і Хам, і Яфе́т. А Хам — він був батько Ханаанів.

9:19  Оці троє були сини Ноєві, і від них залю́днилася вся земля.

9:20  І зачав був Ной, муж землі, садити виноград.

9:21  І пив він вино та й упився, й обнажився в сере́дині свого намету.

9:22  І побачив Хам, батько Ханаанів, наготу батька свого, та й розказав обом браттям своїм надво́рі.

9:23  Узяли тоді Сим та Яфет одежину, і поклали обидва на плечі свої, і позадкува́ли, та й прикрили наготу батька свого. Вони відвернули дозаду обличчя свої, і не бачили наготи батька свого.

9:24  А Ной ви́тверезився від свого вина, і довідався, що́ йому був учинив його син наймолодший.

9:25  І сказав він: „Про́клятий будь Ханаан, — він буде рабом рабів своїм браттям!“

9:26  І сказав він: „Благословенний Господь, Симів Бог, — і хай Ханаан рабом буде йому!

9:27  Нехай Бог розпросто́рить Яфета, і нехай пробуває в наметах він Симових, — і нехай Ханаан рабом буде йому́!“

9:28  А Ной жив по пото́пі триста літ і п'ятдесят літ.

9:29  А всіх Ноєвих днів було́ дев'ятсот літ і п'ятдесят літ. Та й помер.

Chapter 10

10:1  Оце нащадки синів Ноєвих: Сима, Хама та Яфета. А їм народились сини по потопі:

10:2  Сини Яфетові: Ґомер, і Маґоґ, і Мадай, і Яван, і Тувал, і Мешех, і Тирас.

10:3  А сини Ґомерові: Ашкеназ, і Рифат, і Тоґарма.

10:4  А сини Явана: Еліша, і Таршіш, і китти, і додани.

10:5  Від них відділилися острови́ народів у їхніх краях, кожний за мовою своєю, за своїми родами, у наро́дах своїх.

10:6  А сини Хамові: Куш, і Міцраїм, і Фут, і Ханаан.

10:7  А сини Кушові: Сева, і Хавіла, і Савта, і Раама, і Савтеха. А сини Раами: Шева та Дедан.

10:8  Куш же породив Німрода, — він розпочав на землі ве́летнів.

10:9  Він був дужий мисли́вець перед Господнім лицем. Тому то говориться: „Як Німрод, дужий мисливець перед Господнім лицем“.

10:10  А початком царства його були: Вавилон, і Ерех, і Аккад, і Калне в землі Шінеар.

10:11  З того краю вийшов Ашшур, та й збудував Ніневію, і Реховот-Ір, і Калах,

10:12  і Ресен поміж Ніневією та поміж Калахом, — він оте місто велике.

10:13  А Міцра́їм породив лудів, і анамів, і легавів, і нафтухів,

10:14  і патрусів, і каслухів, що звідси пішли филистимляни, і кафторів.

10:15  А Ханаан породив Сидона, свого перворідного, та Хета,

10:16  і Евусеянина, і Амореянина, і Ґірґашеянина,

10:17  і Хіввеянина, і Аркеянина, і Синеянина,

10:18  і Арвадеянина, і Цемареянина, і Хаматеянина. А потім розпорошилися роди Ханаанеянина.

10:19  І була границя Ханаанеянина від Сидону в напрямі аж до Ґерару, аж до Ґази, у напрямі аж до Содому, і до Гомори, і до Адми, і до Цевоїму, аж до Лашу.

10:20  Оце сини Хамові, за їхніми родами, за мовами їхніми, у їхніх країнах, у їхніх наро́дах.

10:21  А Симові — теж народились йому, він батько всіх синів Еверових, брат старший Яфетів.

10:22  Сини Симові: Елам, і Ашшур, і Арпахшад, і Луд, і Арам.

10:23  А Арамові сини: Уц, і Хул, і Ґетер, і Маш.

10:24  А Арпахшад породив Шелаха, а Шелах породив Евера.

10:25  А Еверові народилося двоє синів: ім'я першому Пелеґ, бо за днів його поділилась земля, а ймення його брата — Йоктан.

10:26  А Йоктан породив Алмодада, і Шелефа, і Хасар-Мавета, і Єраха,

10:27  і Гадорама, і Узала, і Диклу,

10:28  і Увала, і Авімаїла, і Шеву,

10:29  і Офіра, і Хавілу, і Йовава. Усі вони — сини Йоктанові.

10:30  А оселя їхня була від Меші в напрямі аж до Сефару, гори східньої.

10:31  Оце сини Симові, за їхніми родами, за мовами їхніми, у їхніх країнах, у їхніх народах.

10:32  Оце роди синів Ноєвих, за нащадками їхніми, у їхніх народах. І народи від них поділились на землі по пото́пі.

Chapter 11

11:1  І була́ вся земля — одна мова та слова́ одні.

11:2  І сталось, як руша́ли зо Сходу вони, то в Шинеарському краї рівнину знайшли, і оселилися там.

11:3  І сказали вони один о́дному: „Ану, наробімо цегли, і добре її випалімо!“ І сталася цегла для них замість каменя, а смола земляна́ була їм за вапно.

11:4  І сказали вони: „Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпоро́шилися по поверхні всієї землі“.

11:5  І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її.

11:6  І промовив Господь: „Один це наро́д, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити.

11:7  Тож зійдімо, і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один о́дного“.

11:8  І розпоро́шив їх звідти Господь по поверхні всієї землі, — і вони перестали будувати те місто.

11:9  І тому то на́звано ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі.

11:10  Оце нащадки Симові: Сим був віку ста літ, та й породив Арпахшада, два роки по потопі.

11:11  І жив Сим по тому, як породив Арпахшада, п'ять сотень літ. І породив він синів і дочок.

11:12  А Арпахшад жив тридцять і п'ять літ, та й породив він Шелаха.

11:13  І жив Арпахшад по тому, як породив він Шелаха, чотири сотні літ та три роки. І породив він синів та дочок.

11:14  Шелах же жив тридцять літ, та й породив він Евера.

11:15  І жив Шелах по тому, як породив він Евера, чотири сотні літ і три роки. І породив він синів та дочок.

11:16  Евер же жив тридцять літ і чотири, та й породив він Пелеґа.

11:17  І жив Евер по тому, як породив він Пелеґа, чотири сотні літ і тридцять літ. І породив він синів та дочок.

11:18  Пелеґ же жив тридцять літ, та й породив Реу.

11:19  І жив Пелеґ по тому, як породив Реу, дві сотні літ і дев'ять літ. І породив він синів та дочок.

11:20  А Реу жив тридцять і два роки, та й породив Серуґа.

11:21  І жив Реу по тому, як породив Серуґа, дві сотні літ і сім літ. І породив він синів та дочок.

11:22  А Серуґ жив тридцять літ, та й породив Нахора.

11:23  І жив Серуґ по тому, як породив Нахора, дві сотні літ. І породив він синів та дочок.

11:24  А Нахор жив двадцять літ і дев'ять, та й породив він Тераха.

11:25  І жив Нахор по тому, як породив він Тераха, сотню літ і дев'ятнадцять літ. І породив він синів та дочок.

11:26  Терах же жив сімдесят літ, та й породив Аврама, і Нахора, і Гарана.

11:27  А оце нащадки Терахові: Терах породив Аврама, і Нахора, і Гарана. А Гаран породив Лота.

11:28  Гаран же помер за життя свого батька, у краї свого народження, в Урі халдейському.

11:29  І побрали Аврам та Нахор для себе жінок. Ім'я Аврамовій жінці Сара, а ймення Нахоровій жінці Мілка, дочка Гарана, Мілчиного батька і батька Їски.

11:30  А Сара неплідна була, — не мала нащадка вона.

11:31  І взяв Терах Аврама, сина свого, і Лота, сина Таранового, сина свого сина, і Сару, невістку свою, жінку Аврама, свого сина, та й ви́йшов з ними з Уру халдейського, щоб піти до краю ханаанського. І прийшли вони аж до Харану, та й там оселилися.

11:32  І було́ днів Терахових дві сотні літ та п'ять літ. І Терах помер у Харані.

Chapter 12

12:1  І промовив Господь до Аврама: „Вийди зо своєї землі, і від роди́ни своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу́.

12:2  І наро́дом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, — і будеш ти благослове́нням.

12:3  І поблагословлю́, хто тебе благосло́вить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі!“

12:4  І відправивсь Аврам, як сказав був до нього Господь, і з ним пішов Лот. Аврам же мав віку сімдесят літ і п'ять літ, як виходив з Харану.

12:5  І Аврам узяв Сару, свою жінку, та Лота, сина брата свого, і ввесь маєток, який набули́, і людей, що їх набули у Харані, та й вийшли, щоб піти до Краю ханаанського. І до Краю ханаанського вони прибули.

12:6  І пройшов Аврам по Краю аж до місця Сихему, аж до дуба Мамре́. А ханаанеянин тоді проживав у цім Кра́ї.

12:7  І Господь явився Авраму й сказав: „Я дам оцей Край потомству твоєму“. І він збудував там жертівника Господе́ві, що явився йому.

12:8  А звідти він рушив на го́ру від сходу від Бет-Елу, і намета свого розіп'яв, — Бет-Ел від заходу, а Гай від сходу. І він збудував там Господу жертівника, і прикли́кав Господнє Ймення.

12:9  І подавався Аврам усе далі на південь.

12:10  І стався був голод у Кра́ї. І зійшов Аврам до Єгипту, щоб там перебути, бо голод у Краї тяжкий став.

12:11  І сталося, як він близько прийшов до Єгипту, то сказав був до жінки своєї Сари: „Отож то я знаю, що ти жінка вродлива з обличчя.

12:12  I станеться, як побачать тебе єги́птяни й скажуть: Це жінка його, — то вони мене вб'ють, а тебе позоставлять живою.

12:13  Скажи ж, що сестра моя ти, — щоб добре було через тебе мені, і щоб я позостався живий через тебе.“

12:14  І сталось, як прийшов був Аврам до Єгипту, то єги́птяни побачили жінку, що дуже вродлива вона.

12:15  І побачили її вельможі фараонові, і хвалили її перед фараоном. І взята була та жінка до дому фараонового.

12:16  I він для Аврама добро вчинив через неї. І одержав він дрібну та велику худобу, і осли, і раби, і невільниці, і ослиці, і верблюди.

12:17  І вдарив Господь фараона та дім його великими пора́зами через Сару, Аврамову жінку.

12:18  І прикликав фараон Аврама й сказав: „Що́ ж то мені ти вчинив? Чому не сказав мені, що вона — твоя жінка?

12:19  Для чого сказав ти: Вона моя сестра? І я собі взяв був за жінку її. А тепер ось жінка твоя, — візьми та й іди!“

12:20  І фараон наказав людям про нього. І вислали його, і жінку його, і все, що в нього було.

Chapter 13

13:1  І піднявся Аврам із Єгипту, — сам, і жінка його, і все, що в нього було, і Лот разом із ним, до Неґеву.

13:2  А Аврам був вельми багатий на худобу, на срібло й на золото.

13:3  І пішов він в мандрівки свої від Неґеву аж до Бет-Елу, аж до місця, де напочатку намет його був поміж Бет-Елом і поміж Гаєм,

13:4  до місця жертівника, що його́ він зробив там напочатку. І Аврам там прикли́кав Господнє Ймення.

13:5  Так само й у Лота, що з Аврамом ходив, дрібна та велика худоба була та намети.

13:6  І не вміщала їх та земля, щоб їм разом пробува́ти, бо великий був їхній маєток, і не могли вони разом пробува́ти.

13:7  І сталася сварка поміж пастухами худоби Аврамової та поміж пастухами худоби Лотової. А ханаанеянин та періззеянин сиділи тоді в Краю́.

13:8  І промовив до Лота Аврам: „Нехай сварки не буде між мною та між тобою, і поміж пастухами моїми та поміж пастухами твоїми, бо близька́ ми рідня.

13:9  Хіба не ввесь Край перед обличчям твоїм? Відділися від мене! Коли пі́деш ліво́руч, — то я піду право́руч, а як ти праворуч, — то піду́ я ліворуч“.

13:10  І звів Лот свої очі, і побачив усю околицю Йорданську, що наводнена вся вона аж до Цоару, — перед тим, як Содом та Гомору був знищив Господь, — як Господній садок, як єгипетський край!

13:11  І Лот вибрав собі всю околицю йорданську. І Лот рушив на схід, і вони розлучилися один від о́дного.

13:12  Аврам оселився в землі ханаанській, а Лот оселився в рівнинних містах околиці, і наметував аж до Содому.

13:13  А люди содомські були дуже злі та грішні перед Господом.

13:14  І промовив Господь до Аврама, коли Лот розлучився із ним: „Зведи очі свої, та поглянь із місця, де ти, на північ, і на південь, і на схід, і на захід,

13:15  бо всю цю землю, яку бачиш, Я її дам навіки тобі та потомству твоєму.

13:16  І вчиню Я потомство твоє, як той порох землі, так, що коли хто потрапить злічити порох зе́мний, то теж і потомство твоє перелічене буде.

13:17  Устань, пройдись по Кра́ю вздовж його та вши́ршки його, — бо тобі його дам!“

13:18  І Аврам став наметувати, і прибув, і осів між дубами Мамре, що в Хевроні вони. І він збудував там жертівника Господе́ві.

Chapter 14

14:1  І сталось за днів Амрафела, царя Шинеару, Арйоха, царя Елласару, Кедор-Лаомера, царя Еламу, і Тидала, царя Ґоїму, —

14:2  вони вчинили війну з Бераєм, царем Содому, і з Біршаєм, царем Гомори, з Шин'авом, царем Адми, і Шемевером, царем Цевоїму, і з царем Белаю, що Цоар тепер.

14:3  Усі ці зібрались були до долини Сіддім, — вона тепер море Солоне.

14:4  Дванадцять літ служили вони Кедор-Лаомерові, а року тринадцятого повстали.

14:5  А року чотирнадцятого прибув Кедор-Лаомер та царі, що були з ним, і побили Рефаїв в Аштерот-Карнаїмі, і Зузів у Гамі, і Емів у Шаве-Кір'ятаїмі,

14:6  і Хорянина в горах Сеїру аж до Ел-Парану, що він при пустині.

14:7  І вернулись вони, і прибули до Ен-Мішпату, — воно тепер Кадеш, — і звоювали всю землю Амали́ка, а також Аморея, що сидів у Хаццон-Тамарі.

14:8  І вийшов цар Содому, і цар Гомори, і цар Адми, і цар Цевоїму, і цар Белаю, — тепер він Цоар, — і вишикувалися з ними на бій у долині Сіддім, —

14:9  із Кедор-Лаомером, царем Еламу, і Тидалом, царем Ґоїму, і Амрафелом, царем Шинеару, і Арйохом, царем Елласару, — чотири царі проти п'ятьо́х.

14:10  А долина Сіддім була повна смоляних ям; і втекли цар Содому й цар Гомори, та й попадали туди, а позосталі повтікали на го́ру.

14:11  І взяли вони ввесь маєток Содому й Гомори, і всю їхню поживу, — і пішли.

14:12  І взяли вони Лота, сина брата Аврамового, — бо пробува́в у Содомі, — і добро його та й пішли.

14:13  І прийшов був недо́биток, та й розповів єврею Аврамові, — а він жив між дубами амореянина Мамре, брата Ешколового й брата Анерового, Аврамових спільників.

14:14  І почув Аврам, що небіж його взятий у неволю, та й узброїв своїх вправних слуг, що в домі його народились, три сотні й вісімнадцять, і погнався до Дану.

14:15  І він поділився на гурти́ вночі, він та раби його, і розбив їх, і гнався за ними аж до Хови, що ліворуч Дамаску.

14:16  І вернув він усе добро, а також Лота, небожа свого, і добро його повернув, а також жінок та людей.

14:17  Тоді цар Содому вийшов назустріч йому, як він повертався, розбивши Кедор-Лаомера та царів, що були з ним, до долини Шаве, — вона тепер долина Царська.

14:18  А Мелхиседек, цар Салиму, виніс хліб та вино. А він був священик Бога Всевишнього.

14:19  І поблагословив він його та й промовив: „Благословенний Аврам від Бога Всевишнього, що створив небо й землю.

14:20  І благословенний Бог Всевишній, що видав у руки твої ворогів твоїх“. І Аврам дав йому десятину зо всього.

14:21  І сказав цар содомський Аврамові: „Дай мені людей, а маєток візьми собі“.

14:22  Аврам же сказав цареві содомському: „Я звів свою руку до Господа, Бога Всевишнього, Творця неба й землі, —

14:23  що від нитки аж до ремінця сандалів я не візьму з того всього, що твоє, щоб ти не сказав: Збагатив я Аврама.

14:24  Я не хо́чу нічо́го, — даси тільки те, що слуги поїли, та частину людям, що зо мною ходили: Анер, Ешкол і Мамре, — частину свою вони візьмуть“.

Chapter 15

15:1  По цих-о подіях було слово Господнє Аврамові в видінні таке: „Не бійся, Авраме, — Я тобі щит, нагорода твоя вельми велика“.

15:2  А Аврам відізвався: „Господи, Господи, — що́ даси Ти мені, коли я бездітний ходжу́, а керівник мого господарства — він Елі-Езер із Дамаску“.

15:3  І сказав Аврам: „Отож, Ти не дав нащадка мені, і ото мій керівник — спадкоє́мець мені“.

15:4  І ось слово Господнє до нього таке: „Він не бу́де спадкоє́мець тобі, але той, хто вийде з твойого нутра,— він буде спадкоє́мець тобі“.

15:5  І Господь його вивів надвір та й сказав: „Подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити“. І до нього прорік: „Таким буде потомство твоє!“

15:6  І ввірував Аврам Господе́ві, а Він залічив йому те в праведність.

15:7  І промовив до нього: „Я Господь, що вивів тебе з Уру халдейського, щоб дати тобі землю оцю, щоб став ти спадкоє́мець її“.

15:8  І промовив Аврам: „Господи, Господи, — з чого я довідаюся, що буду спадкоє́мець її?“

15:9  Він же промовив до нього: „Візьми трилітнє теля, і трилітню козу, і трилітнього барана, і горлицю, і пташеня голубине“.

15:10  І взяв він для Нього все те, і розсік його пополовині, і дав кожну частину його відповідно до другої, але птаства не розсік.

15:11  І зліталося хиже птаство на трупи, та Аврам відганяв його.

15:12  Коли ж сонце схилялось на захід, то спав сон на Аврама. І ось спадає на нього жах темний, великий.

15:13  І промовив Господь до Аврама: „Добре знай, що потомство твоє буде прихо́дьком в землі не своїй. І будуть служити вони, і будуть їх мучити чотири сотні літ.

15:14  Але наро́д, якому служити вони будуть, Я засуджу́; та вони потім вийдуть з великим маєтком.

15:15  А ти до своєї рідні при́йдеш у мирі, у старості добрій похований будеш.

15:16  А покоління четверте повернеться сюди, бо досі не повний ще гріх амореянина“.

15:17  І сталось, коли зайшло сонце й була те́мрява, то ось появилась мов димуюча піч, та смолоскип огняни́й перейшов поміж тими кусками жертви.

15:18  І того дня склав Господь заповіта з Аврамом, говорячи: „Насінню твоєму Я дав оцю землю від річки Єгипту аж до річки великої, до річки Ефрата:

15:19  хенеянина, і кенізеянина, і кадмонеянина,

15:20  і хіттеянина, і періззеянина, і рефаеянина,

15:21  і амореянина, і ханаанеянина, і ґірґашеянина, і евусеянина“.

Chapter 16

16:1  А Сара, Аврамова жінка, не родила йому. І в неї була́ єги́птянка невільниця, а ймення їй Аґар.

16:2  І сказала Сара Аврамові: „Ось Господь затримав мене від породу. Прийди ж до моєї невільниці, — може від неї одержу я сина“. І послухався Аврам голосу Сари.

16:3  І взяла Сара, Аврамова жінка, єгиптянку Аґар, свою невільницю, по десяти літах перебува́ння Аврамового в землі ханаанській, і дала її Аврамові, чоловікові своєму, за жінку.

16:4  І він увійшов до Аґари, — і вона зачала́. Як вона ж побачила, що зачала, то стала легковажити господиню свою.

16:5  І сказала Сара Аврамові: „Моя кривда на тобі! Я дала була свою невільницю до лоня твого, а як вона побачила, що зачала, то стала легковажити мене. Нехай розсудить Господь поміж мною та поміж тобою!“

16:6  І промовив Аврам до Сари: „Таж невільниця твоя в руці твоїй! Зроби їй те, що вгодне в очах твоїх“. І Сара гноби́ла її. І втекла Аґар від обличчя її.

16:7  І знайшов її Ангол Господній біля джерела води на пустині, біля джерела на дорозі до Шур,

16:8  і сказав: „Аґаро, Сарина невільнице, звідки ж то прийшла ти, і куди ти йдеш?“ Та відказала: „Я втікаю від обличчя Сари, пані моєї“.

16:9  А Ангол Господній промовив до неї: „Вернися до пані своєї, — і терпи під руками її!“

16:10  І Ангол Господній промовив до неї: „Сильно розмножу потомство твоє, і через бе́зліч буде воно незліче́нне“.

16:11  І Ангол Господній до неї сказав: „Ось ти зачала, і сина породиш, і назвеш ім'я́ йому Ізмаї́л, бо прислу́хавсь Господь до твоєї недолі.

16:12  А він буде як дикий осел між людьми, — рука його на всіх, а рука всіх — на нього. І буде він жити при всіх своїх браттях“.

16:13  І назвала вона Ймення Господа, що мовив до неї: „Ти Бог видіння!“ Бо сказала вона: „Чи й тут я дивилась на Того, Хто бачить мене?“

16:14  Тому джерело́ було назване „Джерело Живого, Хто бачить мене“, — воно поміж Кадешем та поміж Баредом.

16:15  І вродила Аґар Аврамові сина, а Аврам назвав ім'я свого сина, що вродила Аґар: Ізмаїл.

16:16  А Аврам був віку восьмидесяти літ і шести літ, коли Аґар вродила була Аврамові Ізмаїла.

Chapter 17

17:1  І був Аврам віку дев'ятидесяти літ і дев'яти літ, коли явився Господь Аврамові та й промовив до нього: „Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний!

17:2  І дам Я Свого заповіта поміж Мною та поміж тобою, і дуже-дуже розмножу тебе“.

17:3  І впав Аврам на обличчя своє, а Бог до нього промовляв, говорячи:

17:4  „Я, — ось Мій заповіт із тобою, і станеш ти батьком багатьох наро́дів.

17:5  І не буде вже кли́катись ім'я твоє: Аврам, але буде ім'я твоє: Авраа́м, бо вчинив Я тебе батьком багатьох народів.

17:6  І вчиню Я тебе дуже-дуже плідним, і вчиню, щоб вийшли з тебе народи, і царі з тебе вийдуть.

17:7  І Я складу заповіта Свого поміж Мною та поміж тобою, і поміж твоїм потомством по тобі на їхні покоління на вічний заповіт, що буду Я Богом для тебе й для наща́дків твої́х по тобі.

17:8  І дам Я тобі та потомству твоєму по тобі землю скитання твого, увесь Край ханаанський, на вічне володіння, — і Я буду їм Богом“.

17:9  І сказав Авраамові Бог: „А ти заповіта Мого стерегтимеш, ти й потомство твоє́ по тобі в їхніх поколіннях.

17:10  То Мій заповіт, що його ви виконувать будете, поміж Мною й поміж вами, і поміж потомством твоїм по тобі: нехай кожен чоловічої статі бу́де обрізаний у вас.

17:11  І бу́дете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мною й поміж вами.

17:12  А кожен чоловічої ста́ті восьмиденний у вас буде обрізаний у всіх ваших поколіннях, як народжений дому, так і куплений за срібло з-поміж чужоплемінних, що він не з пото́мства твого.

17:13  Щодо обрі́зання, — нехай буде обрізаний уроджений дому твого й куплений за срібло твоє, — і буде Мій заповіт на вашім тілі заповітом вічним.

17:14  А необрізаний чоловічої статі, що не буде обрізаний на тілі своєі крайньої плоті, то стята буде душа та з наро́ду свого, — він зірвав заповіта Мого!“

17:15  І сказав Авраамові Бог: „Сара, жінка твоя, нехай свого ймення не кличе вже: Сара, бо ім'я́ їй: Сарра.

17:16  I поблагословлю́ Я її, і теж з неї дам сина тобі. І поблагословлю Я її, і стануться з неї наро́ди, і царі народів бу́дуть із неї“.

17:17  І впав Авраам на обличчя своє, і засміявся. І подумав він у серці своїм: „Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці дев'ятидесяти літ уродить?“

17:18  А до Бога сказав Авраам: „Хоча б Ізмаїл жив перед лицем Твоїм!“

17:19  Бог же сказав: „Але Сарра, твоя жінка, сина породить тобі, а ти назвеш ім'я́ йому Ісак. І Свого заповіта з ним Я складу, щоб був вічний заповіт для наща́дків його по нім.

17:20  А щодо Ізмаїла, Я послухав тебе: Ось Я поблагословлю його, і вчиню його плідним, і дуже-дуже розмножу його. Він породить дванадцять князів, і великим наро́дом учиню Я його.

17:21  А Свого заповіта Я складу з Ісаком, що його Сарра вродить тобі на цей час другого року“.

17:22  І Він перестав говорити з ним. І Бог вознісся від Авраама.

17:23  І взяв Авраам Ізмаїла, сина свого, і всіх уроджених у домі його, і всіх, хто куплений за срібло його, кожного чоловічої ста́ті з-поміж людей Авраамового дому, і обрізав тіло крайньої плоті їх того самого дня, як Бог говорив з ним.

17:24  А Авраам був віку дев'ятидесяти й дев'яти літ, як обрізано було тіло крайньої плоті його.

17:25  А Ізмаї́л був віку тринадцяти літ, як обрізано було ті́ло крайньої плоті його.

17:26  Того самого дня був обрізаний Авраам та Ізмаїл, син його.

17:27  І всі мужі дому його, — наро́джені дому й куплені за срібло з-поміж чужоплемінних, — були́ обрізані з ним.

Chapter 18

18:1  І явився до нього Господь між дубами Мамре́, а він сидів при вході в намет під час денної спеки.

18:2  І він ізвів очі свої та й побачив: ось три Мужі стоять біля нього. І побачив, і вибіг із входу намету назустріч Їм, і вклонився до землі,

18:3  та й промовив: „Господи, коли тільки знайшов я милість в очах Твоїх, — не проходь повз Свойо́го раба!

18:4  Принесуть трохи води, — і ноги Свої помийте, і спочиньте під деревом.

18:5  І хай хліба шматок принесу я, а Ви підкріпіть серце Ваше. Потому пі́дете, бо на те Ви йдете повз свойо́го раба“. І сказали вони: “Зроби так, як сказав“.

18:6  І Авраам поспішив до намету до Сарри й сказав: „Візьми швидко три міри пшеничної муки, заміси́, і зроби коржі“.

18:7  І побіг Авраам до товару, і взяв молоде та добре теля, і дав слузі, а той швидко його пригото́вив.

18:8  І взяв масла й молока, та теля приготовлене, та й поклав перед Ними, а сам став біля Них під деревом. І їли Вони.

18:9  І сказали до нього: „Де Сарра, жінка твоя?“ А він відказав: „Ось у наметі“.

18:10  І сказав один з Них: „Я напевно вернуся до тебе за рік цього самого ча́су. І ось буде син у Сарри, жінки твоєї...“ А Сарра це чула при вході намету, що був за Ним.

18:11  Авраам же та Сарра старі були, віку похилого. У Сарри перестало бувати звичайне жіноче.

18:12  І засміялася Сарра в нутрі своїм, говорячи: „Коли я зів'яла, то як станеться розкіш мені? Таж пан мій старий!“

18:13  І сказав Господь до Авраама: „Чого то сміялася Сарра отак: Чи ж справді вроджу, коли я зоста́рілась?

18:14  Чи для Господа є річ занадто трудна? На означений час Я вернуся до тебе за рік цього самого часу, — Сарра ж тоді матиме сина“.

18:15  А Сарра відріклася, говорячи: „Не сміялася я“, бо боялась. Але Він відказав: „Ні, — таки сміялася ти!“

18:16  І повставали звідти ті Мужі, і поглянули на Содом, а Авраам пішов з Ними, щоб Їх відпровадити.

18:17  А Господь сказав: „Чи Я від Авраама втаю, що Я маю зробити?

18:18  Бож Авраам справді стане народом великим та дужим, і в ньому поблагословляться всі народи землі!

18:19  Бо ви́брав Я його, щоб він наказав синам своїм і домові своєму по собі. І будуть вони дотримуватися дороги Господньої, щоб чинити справедливість та право, а то для того, щоб Господь здійснив на Авраамові, що сказав був про нього“.

18:20  І промовив Господь: „Через те, що крик Содому й Гомори великий, і що гріх їхній став дуже тяжкий,

18:21  зійду́ ж Я та й побачу, чи не вчинили вони так, як крик про них, що доходить до Мене, — тоді їм загибіль, а як ні — то побачу“.

18:22  І повернулися звідти ті Мужі, і пішли до Содому, а Авраам — усе ще стоя́в перед Господнім лицем.

18:23  І Авраам підійшов та й промовив: „Чи погубиш також праведного з нечестивим?

18:24  Може є п'ятдесят праведних у цьому місті, — чи також вигубиш і не пробачиш цій місцевості ради п'ятидесяти тих праведних, що в ньому є?

18:25  Не можна Тобі чинити так, щоб убити праведного з нечестивим, бо стане праведний як нечестивий, — цього ж не можна Тобі! Чи ж Той, Хто всю землю судить, не вчинить правди?“

18:26  І промовив Господь: „Коли Я в Содомі, у цьому місті, знайду́ п'ятдесят праведних, то вибачу цілій місцевості ради них“.

18:27  І відповів Авраам та й промовив: „Оце я осмілився був говорити до Господа свого, а я порох та попіл.

18:28  Може п'ятдесят тих праведних не матиме п'яти, чи Ти знищиш ціле місто через п'ятьох?“ І промовив Господь: „Не знищу, коли там знайду сорок і п'ять!“

18:29  І промовив до Нього він ще, та й сказав: „Може сорок там зна́йдеться?“ А Господь відказав: „Не зроблю́ й ради сорока́!“

18:30  І сказав Авраам: „Хай не гніває це мого Го́спода, і нехай я скажу́: „Може тридцять там зна́йдеться?“ А Господь відказав: „Не зроблю́, коли й тридцять знайду́ там!“

18:31  І сказав Авраам: „Оце я осмі́лився був говорити до Господа мого: Може двадцять там знайдеться?“ А Господь відказав: „Не зроблю й ради двадцяти!“

18:32  І сказав Авраам: „Хай не гніває це мого Го́спода, і нехай я скажу́ тільки ра́зу цього: Може хоч десять там зна́йдеться?“ А Господь відказав: „Не знищу й ради десятьох!“

18:33  І пішов Господь, як скінчив говорити до Авраама. А Авраам вернувся до свого місця.

Chapter 19

19:1  І прибули́ оби́два Анголи́ до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській. І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі,

19:2  та й промовив: „Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й пі́дете на дорогу свою“. А вони відказали: „Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці“.

19:3  А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його. І вчинив він для них прийняття, і напік прісного — і їли вони.

19:4  Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому — від малого аж до старого, увесь наро́д звідусюди оточили той дім.

19:5  І вони закричали до Лота, і сказали йому: „Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, — щоб нам їх пізнати!“

19:6  І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою,

19:7  і сказав: „Браття мої, — не чиніть лихого!

19:8  Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби. Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого“.

19:9  А вони закричали: „Іди собі геть!“ І сказали: „Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм!“ І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері.

19:10  Тоді вистромили свою руку ті мужі, і впровадили Лота до себе до дому, а двері замкнули.

19:11  А людей, що при вході до дому зібрались, вони вдарили сліпотою, — від малого аж до великого. І ті попомучилися, шукаючи входу.

19:12  І сказали ті мужі до Лота: „Ще хто в тебе тут? Зятів і синів своїх, і дочок своїх, і все, що в місті твоє, — виведи з цього місця,

19:13  бо ми знищимо це місце, бо збільшився їхній крик перед Господом, і Господь послав нас, щоб знищити його“.

19:14  І вийшов Лот, і промовив до зятів своїх, що мали взяти дочок його, і сказав: „Уставайте, вийдіть із цього місця, бо Господь знищить місто“. Але в очах зятів він здавався як жартун.

19:15  А коли зійшла світова зірниця, то Анголи принагля́ли Лота, говорячи: „Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста“.

19:16  А що він вагався, то ті мужі — через Господню до нього любов — схопили за руку його, і за руку жінки його, і за руку обох дочок його, і вивели його, і поставили поза містом.

19:17  І сталося, коли один з них виводив їх поза місто, то промовив: „Рятуй свою душу, — не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на го́ру, щоб тобі не загинути“.

19:18  А Лот їм відказав: „Ні ж бо, Господи!

19:19  Ось Твій раб знайшов милість в очах Твоїх, і Ти побільшив Свою милість, що зробив її зо мною, щоб зберегти при житті мою душу; але я не встигну сховатись на го́ру, щоб бува не спіткало мене зло, і я помру.

19:20  Ось місто це близьке, щоб утекти туди, а воно — маленьке. Нехай сховаюсь я туди, — чи ж воно не маленьке? — і буде жити душа моя“.

19:21  І відказав Він до нього: „Ось Я прихиливсь до твого проха́ння, щоб не зруйнувати мі́ста, про яке ти казав.

19:22  Швидко сховайся туди, бо Я не зможу нічого зробити, аж поки не при́йдеш туди“. Тому й назвав ім'я́ тому місту: Цоар.

19:23  Сонце зійшло над землею, а Лот прибув до Цоару.

19:24  І Господь послав на Содом та Гомору дощ із сірки й огню́, від Господа з неба.

19:25  I поруйнував ті міста, і всю околицю, і всіх мешканців міст, і рослинність землі.

19:26  А жінка його, Ло́това, озирнулася позад нього, — і стала стовпом соляним!

19:27  І встав Авраам рано вранці, і подався до місця, де стояв був він перед лицем Господнім.

19:28  І він подивився на Содом та Гомору, і на всю поверхню землі тієї околиці. І побачив: ось здіймається дим від землі, немов дим із вапнярки...

19:29  І сталося, як нищив Бог міста тієї околиці, то згадав Бог Авраама, і вислав Лота з сере́дини руїни, коли руйнував ті міста, що сидів у них Лот.

19:30  І піднявся Лот із Цоару, і осів на горі, й обидві дочки́ його з ним, бо боявся пробува́ти в Цоарі. І осів у печері, він та обидві дочки його.

19:31  І промовила старша молодшій: „Наш ба́тько старий, а чоловіка немає в цім краї, щоб прийшов до нас, як звичайно на цілій землі.

19:32  Ходи, — напіймо свого ба́тька вином, і покладімося з ним. І оживимо наща́дків від нашого батька“.

19:33  І ночі тієї вони напоїли вином свого батька. І прийшла старша та й поклалася з батьком своїм. А він не знав, коли вона лягла й коли встала...

19:34  І сталося другого дня, і старша сказала молодшій: „Ось я минулої ночі поклалась була з своїм батьком. Напіймо його вином також ночі цієї, і прийди ти, покладися з ним, — і оживимо наща́дків від нашого батька“.

19:35  І також ночі тієї вони напоїли вином свого батька. І встала молодша та й поклалася з ним. А він не знав, коли вона лягла й коли встала...

19:36  І завагітніли обидві Лотові дочки від батька свого.

19:37  І вродила старша сина, і назвала ім'я́ йому: Моав. Він батько моавів аж до цього дня.

19:38  А молодша — вона вродила також, і назвала ймення йому: Бен-Аммі. Він батько сині́в Аммону аж до цього дня.

Chapter 20

20:1  І вирушив звідти Авраам до краю Неґев поміж Кадешем і поміж Шуром, і оселився часово в Ґерарі.

20:2  І сказав Авраам на Сарру, жінку свою: „Вона сестра моя“. І послав Авімеле́х, цар Ґерару, і взяв Сарру.

20:3  І прийшов Бог до Авімелеха у сні нічнім, і сказав до нього: „Ось ти вмираєш через жінку, яку взяв, бо вона має чоловіка“.

20:4  А Авімелех не зближався до неї, і сказав: „Господи, чи Ти вб'єш також люд праведний?

20:5  Чи ж не він був сказав мені: Вона моя сестра, а вона — також вона сказала: Він мій брат. Я те зробив у невинності серця свого й у чистоті рук своїх“.

20:6  І промовив до нього Бог у сні: „І Я знаю, що в чистоті свого серця вчинив ти оце, і Я теж удержав тебе, щоб не згрішив проти Мене. Тому то не дав Я тобі доторкнутись до неї.

20:7  А тепер верни жінку цього мужа, бо він пророк, і буде молитися за тебе, і живи. А коли ти не вернеш, то знай, що справді помреш ти й усе, що твоє“.

20:8  І встав Авімелех рано вранці, і покликав усіх рабів своїх, та й сказав усі ці слова до їхніх ушей. А люди ті сильно злякалися.

20:9  І закликав Авімелех Авраама, і промовив до нього: „Що́ ти нам учинив? І чим згрішив я проти тебе, що ти приніс на мене й на царство моє великий гріх? Учинки, яких не роблять, ти зо мною вчинив!“

20:10  І сказав Авімелех Авраамові: „Що́ ти мав на увазі, що вчинив таку річ?“

20:11  І сказав Авраам: „Бо подумав я: Нема ж стра́ху Божого в місцевості цій, тому вб'ють мене за жінку мою.

20:12  І притім вона справді сестра моя, — вона дочка батька мого, тільки не дочка матері моєї, — і стала за жінку мені.

20:13  І сталося, коли Бог учинив мене мандрівником з дому батька мого, то сказав я до неї: То буде твоя ласка, яку вчиниш зо мною: у кожній місцевості, куди прийдем, — говори ти на мене: він мій брат“.

20:14  I взяв Авімелех дрібну та велику худобу, і рабів та невільниць, та й дав Авраамові. І вернув йому Сарру, жінку його.

20:15  І сказав Авімелех: „Ось край мій перед обличчям твоїм, — осядь там, де тобі до вподоби“.

20:16  А Саррі сказав: „Ось тисячу се́клів срібла я дав братові твоєму. Оце тобі накриття на очі перед усіма, хто з тобою. І перед усіма ти оправдана“.

20:17  І помолився Авраам Богові, — і вздоро́вив Бог Авімелеха, і жінку його, і невільниць його, — і почали вони знову роджати.

20:18  Бо справді стримав був Господь кожну утро́бу Авімелехового дому через Сарру, Авраамову жінку.

Chapter 21

21:1  А Господь згадав Сарру, як сказав був, і вчинив Господь Саррі, як Він говорив.

21:2  І Сарра зачала́, і породила сина Авраамові в старості його на означений час, що про нього сказав йому Бог.

21:3  І назвав Авраам ім'я́ синові своєму, що вродився йому, що Сарра йому породила: Ісак.

21:4  І обрізав Авраам Ісака, сина свого, коли мав він вісім день, як Бог наказав був йому.

21:5  А Авраам був віку ста літ, як уродився йому Ісак, син його.

21:6  І промовила Сарра: „Сміх учинив мені Бог, — кожен, хто почує, буде сміятися з мене“.

21:7  І промовила: „Хто б сказав Авраамові: Сарра годує синів? Бо вродила я сина в старості його“.

21:8  І дитина росла, і була відлучена. І справив Авраам велику гостину в день відлучення Ісака.

21:9  І побачила Сарра сина Аґари єги́птянки, що вродила була Авраамові, що він насміхається.

21:10  I сказала вона Авраамові: „Прожени ту невільницю та сина її, бо не буде наслідувати син тієї невільниці разом із сином моїм, із Ісаком“.

21:11  Але ця справа була дуже не до вподоби Авраамові через сина його.

21:12  І промовив Господь Авраамові: „Нехай не буде не до вподоби тобі це через хлопця та через невільницю твою. Усе, що скаже тобі Сарра, послухай голосу її, бо Ісаком буде покликане тобі потомство.

21:13  І також сина невільниці тієї — учиню його наро́дом, бо він — твоє насіння“.

21:14  І встав рано Авраам, і взяв хліба й бурдюка́ води, і дав до Аґари на плече її, також дитину, та й послав її. І пішла вона, та й заблудила в пустині Беер-Шева.

21:15  І скінчилась вода в бурдюці, і покинула вона дитину під одним із кущів.

21:16  І пішла вона, і сіла собі навпроти, на віддалі — як стрілити луком, бо сказала: „Нехай я не бачу смерти цієї дитини!“ І сіла навпроти, і піднесла свій голос та й заплакала.

21:17  І почув Бог голос того хлопця. І кликнув до Аґари Божий Ангол із неба, і сказав їй: „Що тобі, Аґаро? Не бійся, бо почув Бог голос хлопця, де він там.

21:18  Устань, підійми хлопця, і рукою своєю держи його, бо великим наро́дом зроблю Я його“.

21:19  І відкрив Бог очі її, і вона побачила криницю води. І пішла вона, і наповнила бурдюка водою, та й напоїла хлопця.

21:20  І з хлопцем був Бог, — і він виріс. І осів у пустині, і став він стрілець-лучник.

21:21  І осів він у пустині Паран, а мати його взяла йому жінку з єгипетського кра́ю.

21:22  І сталося ча́су того, і сказав Авімеле́х і Піхол, головний провідник його війська, до Авраама, говорячи: „Бог із тобою в усьому, що́ ти робиш!

21:23  А тепер присягни ж мені Богом отут, що ти не обманиш мене, і нащадка мого, і онука мого. І яка була ласка, яку я до тебе чинив, ти вчиниш зо мною та з краєм, що ти в нім чужинцем пробува́єш“.

21:24  І сказав Авраам: „Я присягаю!“

21:25  І Авраам дорікав Авімелехові за криницю води, що її відняли були Авімелехові раби.

21:26  І сказав Авімелех: „Я не знаю, хто вчинив оту річ, — ані ти не розповів мені, й ані я не чув, хібащо сьогодні“.

21:27  І взяв Авраам дрібну та велику худобу, та й дав Авімелехові, і оби́два вони склали умову.

21:28  І поставив Авраам сім овечок з дрібного товару осібно.

21:29  І сказав Авімелех до Авраама: „Що́ вони, сім овечок отих, що ти їх поставив осібно?“

21:30  А той відказав: „Бо з моєї руки сім овечок ти візьмеш, щоб для мене були на свідоцтво, що я́ викопав цю криницю“.

21:31  Тому то назвав він це місце Беер-Шева, бо там поклялися вони.

21:32  І склали умову вони в Беер-Шеві. І встав Авімелех та Піхол, головний провідник його війська, і вернулись вони до краю филистимського.

21:33  А Авраам посадив тамариска в Беер-Шеві, і кликав там Ім'я́ Господа, Бога Вічного.

21:34  І Авраам пробув́ав у филистимській землі багато днів.

Chapter 22

22:1  І сталось після цих випадків, що Бог випробо́вував Авраама. І сказав Він до нього: „Аврааме!“ А той відказав: „Ось я!“

22:2  І промовив Господь: „Візьми свого сина, свого одинака́, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопа́лення на одній із тих гір, що про неї скажу́ тобі“.

22:3  І встав Авраам рано вранці, і свого осла осідлав; і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і для цілопалення дров нарубав. І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог.

22:4  А третього дня Авраам звів очі свої, та й побачив те місце здалека.

22:5  І сказав Авраам своїм слугам: „Сідайте собі тут з ослом, а я й хлопець пі́дем аж туди, і покло́нимося, і повернемося до вас“.

22:6  І взяв Авраам дро́ва для цілопа́лення, і поклав на Ісака, сина свого, і взяв в свою руку огонь та ножа, і пішли вони ра́зом обоє.

22:7  І сказав Ісак до Авраама, свого батька, говорячи: „Батьку мій!“ А той відказав: „Ось я, сину мій!“ І промовив Ісак: „Ось огонь та дро́ва, а де ж ягня на цілопа́лення?“

22:8  І відказав Авраам: „Бог нагледить ягня Собі на цілопалення, сину мій!“ І пішли вони ра́зом обоє.

22:9  І вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв'язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами.

22:10  І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого...

22:11  Та озвався до нього Ангол Господній із неба й сказав: „Аврааме, Аврааме!“ А той відізвався: „Ось я!“

22:12  І Ангол промовив: „Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака́ свого“.

22:13  А Авраам звів очі свої та й побачив, — аж ось один баран зав'яз у гуща́вині своїми рогами. І пішов Авраам, і взяв барана́, і приніс його на цілопа́лення замість сина свого.

22:14  І назвав Авраам ім'я́ місця того: „Господь нагледить“, що й сьогодні говориться: „На горі Господь з'я́виться“.

22:15  А Ангол Господній із неба озвався до Авраама подруге,

22:16  і сказав: „Клянуся Собою, — це слово Господнє, — тому, що вчинив ти цю річ, і не пожалів був сина свого, одинака свого,

22:17  то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів.

22:18  І всі народи землі будуть Насінням твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу“.

22:19  І вернувсь Авраам до слуг своїх. І встали вони, та й пішли разом до Беер-Шеви. І осів Авраам у Беер-Шеві.

22:20  І сталося по тих випадках, і сказано Авраамові так: „Ось також Мілка вродила синів Нахорові, братові твоєму:

22:21  Уца, перворідного його, і Буза, брата його, і Кемуїла, батька Арамового,

22:22  І Кеседа, і Хазо, і Пілдаша, і Їдлафа, і Бетуїла.

22:23  А Бетуїл породив Ревеку. Цих восьмеро́х породила Мілка Нахорові, братові Авраамовому.

22:24  А наложниця його — а їй на ймення Реума — вродила й вона Теваха й Ґахама, і Тахаша й Мааху.

Chapter 23

23:1  І було життя Сарриного сто літ і двадцять літ і сім літ, — літа життя Сарриного.

23:2  І вмерла Сарра в Кіріят-Арбі, — це Хеврон у кра́ї ханаанському. І прибув Авраам голосити над Саррою та плакати за нею.

23:3  І встав Авраам від обличчя небіжки своєї, та й сказав синам Хетовим, говорячи:

23:4  „Я прихо́дько й захо́жий між вами. Дайте в себе мені власність для гробу, і нехай я поховаю свою небіжку з-перед обличчя свого“.

23:5  І відповіли́ сини Хетові Авраамові, та й сказали йому:

23:6  Послухай нас, пане мій, — ти Божий князь серед нас! У добірнім із наших гробів поховай небіжку свою. Ніхто з нас не затримає гробу свого від тебе, щоб поховати небіжку твою“.

23:7  І встав Авраам, і вклонився наро́ду тієї землі, синам Хетовим,

23:8  та й промовив до них і сказав: „Коли ви згідні поховати небіжку мою з-перед обличчя мого, то послухайте мене, і настирливо просіть для мене Ефрона, сина Цохарового,

23:9  і нехай мені дасть він печеру Махпелу, що його, що в кінці його поля, за гроші повної ваги, — хай мені її дасть поміж вами на власність для гробу“.

23:10  А Ефрон пробува́в серед Хетових синів. І відповів хіттеянин Ефрон Авраамові, так що чули сини Хетові й усі, хто входив у браму його міста, говорячи:

23:11  „Ні, пане мій, послухай мене! Поле віддав я тобі, і печеру, що на нім, віддав я тобі, — на очах синів народу мого я віддав її тобі. Поховай небіжку свою“.

23:12  І вклонивсь Авраам перед народом тієї землі,

23:13  та й сказав до Ефрона, так що чув був наро́д тієї землі, говорячи: „Коли б тільки мене ти послухав! Я дам срібло за поле, — візьми ти від мене, і хай поховаю небіжку свою“.

23:14  А Ефрон відповів Авраамові, говорячи йому:

23:15  „Пане мій, послухай мене! Земля чотирьох сотень шеклів срібла, — що вона поміж мною та поміж тобою? А небіжку свою поховай!“

23:16  І послухав Авраам Ефрона. І відважив Авраам Ефронові срібло, про яке той був сказав, так що чули сини Хетові, — чотири сотні шеклів срібла купецької ваги.

23:17  І стало поле Ефронове, що в Махпелі воно, що перед Мамре, поле й печера, що на ньому, і кожне дерево, що в полі, що в усій границі його навколо,

23:18  купном Авраамові в присутності синів Хетових, усіх, хто входив до брами міста його.

23:19  І по цьому Авраам поховав Сарру, жінку свою, в печері поля Махпели, перед Мамре, — це Хеврон у землі ханаанській.

23:20  І стало поле й печера, що на нім, Авраамові на власність для гробу від синів Хетових.

Chapter 24

24:1  А Авраам був старий, у літа ввійшов. І Господь Авраама поблагословив був усім.

24:2  І сказав Авраам до свого раба, найстаршого дому свого, що рядив над усім, що він мав: „Поклади свою руку під стегно́ моє,

24:3  і я заприсягну тебе Господом, Богом неба й Богом землі, що ти не ві́зьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, серед якого я пробуваю.

24:4  Бо ти пі́деш до краю мого, і до місця мого наро́дження, і ві́зьмеш жінку для сина мого, для Ісака“.

24:5  І сказав раб до нього: „Може та жінка не схоче за мною піти до цієї землі, то чи справді поверну я твого сина до краю, звідки ти вийшов?“

24:6  І промовив до нього Авраам: „Стережися, — щоб ти не вернув мого сина туди!

24:7  Господь, що взяв мене з дому батька мого й з краю мого народження, і що промовляв був до мене, і що присягнув мені, кажучи: „Твої́м наща́дкам Я дам оцю землю“, Він пошле Свого Ангола перед обличчям твоїм, і ти візьмеш звідти жінку для сина мого!

24:8  А коли ота жінка не схоче піти за тобою, то ти бу́деш очищений з цієї прися́ги своєї. Тільки сина мого ти туди не вертай“.

24:9  І раб поклав свою руку під стегно́ Авраама, пана свого, і йому присягнув на цю спра́ву.

24:10  І взяв той раб десять верблюдів із верблюдів пана свого, та й пішов. І взяв різне добро свого пана в руку свою. І він устав, і пішов в Месопотамію до міста Нахора.

24:11  І поставив верблюди навколішки за містом при водній криниці надвечір, на час, як виходять жінки воду брати,

24:12  та й промовив: „Господи, Боже пана мого Авраама, — подай же сьогодні мені це, і милість вчини з паном моїм Авраамом!

24:13  Ось я стою над водним джерелом, а до́чки мешканців міста виходять воду брати.

24:14  І станеться, що дівчина, до якої скажу: Нахили но глека свого, я нап'юся, — а вона відповість: Пий, і так само верблюди твої я понапуваю, — її Ти призначив для раба Свого, для Ісака. І з цьо́го пізнаю, що Ти милість учинив з моїм паном“.

24:15  І сталося, поки він закінчив говорити, аж ось виходить Ревека, що була народжена Бетуїлові, синові Мілки, жінки Нахора, Авраамового брата. А її глек — на плечі в неї.

24:16  А дівчина та — вельми вродлива з обличчя; була дівиця, і чоловік не пізнав ще її. І зійшла вона до джерела, і напо́внила глека свого, та й вийшла.

24:17  І вибіг той раб назустріч їй, та й сказав: „Дай но напитись води з твого глека!“

24:18  А та відказала: „Напийся, мій пане!“ І вона поспішила, і зняла свого глека на руку свою, — і напоїла його.

24:19  А коли закінчи́ла поїти його, то сказала: „Також для верблюдів твоїх наберу́ я води, аж поки вони не нап'ються“.

24:20  І метнулась вона, і глека свого спорожнила до пійла. І ще до криниці побігла набрати, і набрала води всім верблюдам його.

24:21  А чоловік той дивувався їй та мовчав, щоб пізнати, чи Господь пощастив дорогу йому, чи ні?

24:22  І сталося, як перестали верблюди пити, то взяв той чоловік золоту сережку, — пів шекля вага їй, — і два на́ручні на руки її, — на десять шеклів золота вага їм, —

24:23  та й сказав: „Чия ти дочка? Скажи ж мені, чи в домі батька твойо́го є місце для нас ночувати?“

24:24  Вона відказала йому: „Я дочка Бетуїла, сина Мілки, що його породила вона для Нахора“.

24:25  І сказала до нього: „І соломи, і паші багато є в нас, також місце ночувати“.

24:26  І той чоловік нахилився, і вклонився Богові аж до землі,

24:27  та й сказав: „Благословенний Господь, Бог пана мого Авраама, що не опустив милости Своєї й вірности Своєї від пана мого! Я був у дорозі, Господь припровадив мене до дому братів мого пана“.

24:28  І побігла дівчина, і розповіла́ в домі своєї матері про цю пригоду.

24:29  А в Ревеки був брат, на ймення йому Лава́н. І побіг Лаван до того чоловіка надвір, до джерела.

24:30  І сталося, як він побачив сережку та на́ручні на руках сестри своєї, і коли почув слова Ревеки, сестри своєї, що говорила: „Отак говорив мені той чоловік“, то прибув він до того чоловіка, — а той ось стоїть при верблюдах біля джерела, —

24:31  і сказав: „Увійди, благословенний Господа! Чого стоятимеш надворі? А я опорожнив дім і місце для верблюдів“.

24:32  І ввійшов той чоловік до дому. А Лаван порозсідлував верблюди, і дав соломи й паші для верблюдів, і води, щоб умити ноги йому й ноги людям, що були з ним.

24:33  І поставлено перед ним, щоб він їв. А той відказав: „Не бу́ду їсти, аж поки не розкажу́ своєї справи“. А Лаван відказав: „Говори!“

24:34  І той став говорити: „Я раб Авраамів.

24:35  А Господь ще́дро поблагословив мого пана, і він став великий. І дав Він йому худобу дрібну та велику, і срібло, і золото, і рабів, і невільниць, і верблюди, й осли.

24:36  А Сарра, жінка пана мого, бувши старо́ю, уродила панові моєму сина. А він йому все дав, що мав.

24:37  І заприсяг мене пан мій, говорячи: „Не візьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, що я пробува́ю в його краю.

24:38  Але підеш до дому батька мого, і до мого роду, і ві́зьмеш жінку для сина мого“.

24:39  І сказав я до пана свого: „Може та жінка не піде за мною?“

24:40  І сказав він до мене: „Господь, що ходив перед обличчям моїм, пошле Свого Ангола з тобою, і дорогу твою пощастить, і ти візьмеш жінку для сина мого з роду мого й з дому батька мого.

24:41  Тоді будеш очищений ти від закля́ття мого́, як при́йдеш до роду мого, а коли вони не дадуть тобі, то будеш ти чистий від закля́ття мого́.

24:42  І прибув я сьогодні до джерела, та й сказав: „Господи, Боже пана мого Авраама, коли б же Ти вчинив щасливою дорогу мою, що нею ходжу́ я!

24:43  Ось я стою над джерелом води, і станеться, що дівчина, яка вийде води брати, а я їй скажу́: Дай но мені напитися трохи води з свого глека,

24:44  вона ж відкаже мені: Пий і ти, і для верблюдів твоїх наберу́ я води, то вона та жінка, яку призна́чив Госпо́дь для сина пана мого.“

24:45  І поки скінчи́в я говорити в своїм серці, аж ось виходить Ревека, а її глек на плечі в неї. І зійшла вона до джерела, та й набрала води. І сказав я до неї: Напій же мене!

24:46  І метнулась вона, і свого глека з себе зняла та й сказала: Пий, а я понапуваю й верблюди твої. І я пив, а вона понапувала й ті верблюди.

24:47  А я запитався її та й сказав: Чия ти дочка? А вона відказала: Я дочка Бетуїла, сина Нахорового, якого породила йому Мілка. І сережку надів я до носа її, і наручні на руки її.

24:48  І я нахилився, і вклонився до землі Господе́ві, і поблагословив Господа, Бога пана мого Авраама, що Він провадив мене дорогою ви́значеною, щоб узяти дочку брата пана мого для сина його.

24:49  А тепер, якщо милосердя та правду ви чините з паном моїм, то скажіть мені; коли ж ні, — то скажіть мені, і я звернуся право́руч або ліво́руч“.

24:50  І відповіли Лаван і Бетуїл та й сказали: „Від Господа вийшла та річ, — ми не можем сказати тобі нічого злого чи доброго.

24:51  Ось перед тобою Ревека, — візьми та й іди, і нехай вона стане за жінку синові пана твого, як Господь говорив був“.

24:52  І сталося, коли їхні слова почув раб Авраамів, то вклонивсь до землі Господе́ві.

24:53  І вийняв той раб срібний по́суд, і по́суд золотий та шати, і дав Ревеці, і дав цінні речі братові її та матері її.

24:54  І їли й пили він та люди, що з ним, і ночували. А коли рано встали, то він сказав: „Відішліть мене до пана мого“.

24:55  І сказав її брат та мати її: „Нехай посидить дівчина з нами хоч днів з десять, — потім пі́деш“.

24:56  І сказав він до них: „Не спізняйте мене, бо Господь пощастив мою путь. Відішліть мене, і нехай я піду́ до пана свого“.

24:57  А вони відказали: „Покличмо дівчину, і запитаймо її саму.“

24:58  І покликали Ревеку, і сказали до неї: „Чи ти пі́деш з оцим чоловіком?“ А вона відказала: „Піду́“.

24:59  І послали вони Ревеку, сестру свою, і няньку її, і раба Авраамового, і людей його.

24:60  І вони поблагословили Ревеку й сказали до неї: „Ти наша сестра, — будь матір'ю для тисячі десятків тисяч, і нехай наща́дки твої́ внаслідують брами твоїх ворогів“.

24:61  І встала Ревека й служниці її, і посідали на верблюдів, і поїхали за тим чоловіком. І взяв раб Ревеку й відійшо́в.

24:62  А Ісак був вернувся з по́дорожі до криниці Лахай-Рої, і сидів у краї південному.

24:63  І вийшов Ісак на прогулянку в поле, як вечір наставав. І він звів свої очі, і побачив, — ось верблюди йдуть.

24:64  І Ревека звела́ свої очі, та й Ісака побачила, — і злізла з верблюда.

24:65  І сказала вона до раба: „Хто отой чоловік, що полем іде нам назустріч?“ А раб відповів: „То мій пан“. І вона покрива́ло взяла, та й накрилась.

24:66  І раб розповів Ісакові про всі речі, які він учинив.

24:67  І впровадив її Ісак до намету Сарри, матері своєї. І взяв він Ревеку, і за жінку йому вона стала, і він її покохав. І Ісак був утішений по смерті матері своєї.

Chapter 25

25:1  А Авраам іще взяв жінку, а ймення їй Кетура́.

25:2  А вона породила йому Зімрана, і Йокшана, і Мадана, і Мідіяна, і Їшбака, і Шуаха.

25:3  А Йокшан породив був Шеву та Дедана. А сини Деданові були: ашшури, і летуші, і леуми.

25:4  А сини Мідіянові: Ефа, і Ефер, і Ханох, і Авіда, і Елдаа, — усі вони сини Кетури.

25:5  І віддав Авраам усе, що мав, Ісакові.

25:6  А синам наложниць, що були в Авраама, дав Авраам подарунки, і відіслав їх від Ісака, сина свого, коли сам ще живий був, на схід, до краю східнього.

25:7  А оце дні літ Авраамового життя, які він прожив: сто літ, і сімдесят літ, і п'ять літ.

25:8  І спочи́в та й умер Авраам у старощах добрих, старий і нажившись. І він прилучився до своєї рідні.

25:9  І поховали його Ісак та Ізмаїл, сини його, у печері Махпелі, на полі Ефрона, сина Цохара хітте́янина, що навпроти Мамре́, —

25:10  поле, що його Авраам був купив від синів Хетових,— там був похований Авраам і Сарра, жінка його.

25:11  І сталося по Авраамовій смерті, — і поблагословив Бог Ісака, сина його. І осів Ісак при криниці Лахай-Рої.

25:12  А оце нащадки Ізмаїла, Авраамового сина, що його породила Авраамові єгиптянка Аґар, невільниця Саррина.

25:13  І оце імена синів Ізмаїла, за їхніми іменами й за нащадками їх: перворідний Ізмаїлів Невайот, і Кедар, і Адбеїл, і Мівсам,

25:14  І Мішма, і Дума, і Масса,

25:15  Хадад, і Тема, Єтур, Нафіш, і Кедма.

25:16  Оце вони, сини Ізмаїлові, і їхні ймення за дворами їх і за їх кочови́щами, — дванадцять начальників для їхніх племен.

25:17  А оце літа життя Ізмаїлового: сто літ, і тридцять літ, і сім літ. І спочи́в та й умер він, і був узятий до своєї рідні.

25:18  І розложилися вони від Хавіли аж до Шуру, що навпроти Єгипту, як іти до Ашшуру. І він оселився перед усіма свої́ми братами.

25:19  А оце о́повість про Ісака, Авраамового сина. Авраам породив Ісака.

25:20  І був Ісак віку сорока літ, як він узяв собі за жінку Ревеку, дочку Бетуїла арамеянина, з Падану арамейського, сестру арамеянина Лавана.

25:21  І молився Ісак до Господа про жінку свою, бо неплідна була. І Господь був ублаганий ним, — і завагітніла Ревека, жінка його.

25:22  І кидалися діти в утробі її. І сказала вона: „Коли так, то для чого я це переношу!“ І пішла запитатися Господа.

25:23  І промовив до неї Господь: „Два племе́на в утробі твоїй, і два наро́ди з твого нутра́ будуть виділені, і стане сильніший наро́д від наро́ду, і старший молодшому бу́де служити“.

25:24  І сповнились дні її, щоб родити, — і ось близнюки в утробі її.

25:25  І вийшов перший червонуватий, увесь він — немов плащ волосяний. І назвали ймення йому: Ісав.

25:26  А потім вийшов його брат, а рука його трималася п'яти Ісава. І назвав ім'я́ йому: Яків. А Ісак був віку шостидесяти літ, коли народились вони.

25:27  І виросли хлопці. І став Ісав чоловіком, що знався на вловах, чоловіком поля, а Яків — чоловіком мирним, що в наметах сидів.

25:28  І полюбив Ісак Ісава, бо здобич мисливська його йому смакувала, а Ревека любила Якова.

25:29  І зварив був Яків ї́жу, а з поля прибув Ісав, і змучений був.

25:30  І сказав Ісав до Якова: „Нагодуй мене отим червоним, червоним отим, бо змучений я“. Тому то назвали ймення йому: Едом.

25:31  А Яків сказав: „Продай же нині мені своє перворідство“.

25:32  І промовив Ісав: „Ось я умираю, — то нащо ж мені оте перворідство?“

25:33  А Яків сказав: „Присягни ж мені нині“. І той присягнув йому, і продав перворідство своє Якову.

25:34  І Яків дав Ісавові хліба й сочевичного варива. А той з'їв, і випив, і встав та й пішов. І знехтував Ісав перворідство своє.

Chapter 26

26:1  І настав був голод у Краю́, окрім голоду першого, що був за днів Авраамових. І пішов Ісак до Авімелеха, царя филистимського, до Ґерару.

26:2  І явився йому Господь і сказав: „Не ходи до Єгипту, — оселися в землі, про яку Я скажу́ тобі.

26:3  Оселися хвилево в землі тій, і Я буду з тобою, і тебе поблагословлю, бо тобі та наща́дкам твої́м дам усі оці землі. І Я виконаю присягу, що нею поклявся був Авраамові, батьку твоєму.

26:4  І розмножу наща́дків твої́х, немов зорі на небі, і потомству твоєму Я дам усі оці землі. І поблагословляться в потомстві твоїм усі наро́ди землі,

26:5  через те, що Авраам послухав Мого голосу, і виконував те, що виконувати Я звелів: заповіді Мої, постанови й закони Мої“.

26:6  І осів Ісак у Ґерарі.

26:7  І питалися люди тієї місцевости про жінку його. А він відказав: „Вона сестра моя“, бо боявся сказати: „Вона жінка моя“, щоб не вбили мене люди тієї місцевости через Ревеку, бо вродлива з обличчя вона“.

26:8  І сталося, коли він там довго жив, і дивився Авімелех, цар филистимський, через вікно, та й побачив, — ось Ісак забавляється з Ревекою, жінкою своєю.

26:9  І покликав Авімелех Ісака та й сказав: „Тож оце вона жінка твоя! А як ти сказав був: „Вона сестра моя?“ Ісак же йому відповів: „Бо сказав, щоб не вмерти мені через неї!“

26:10  І сказав Авімелех: „Що́ ж то нам учинив ти? Один із народу був мало не ліг із твоєю жінкою, — і ти гріх би спровадив на нас!“

26:11  І наказав Авімелех усьому народові, говорячи: „Хто доторкнеться цього чоловіка та жінки його, той певно буде забитий“.

26:12  І посіяв Ісак у землі тій, і зібрав того року стокротно, і Господь поблагословив був його.

26:13  І забагатів оцей чоловік, і багатів усе більше, аж поки не став сильно багатий.

26:14  І була в нього отара овець та кіз, і череда товару, і багато рабів. І заздрили йому филистимляни.

26:15  І всі криниці, що їх повикопували раби батька його, за днів батька його Авраама, филистимляни позатикали, — і понаповнювали їх землею.

26:16  І сказав Авімелех Ісакові: „Іди ти від нас, бо зробився ти значно сильніший за нас!“

26:17  І пішов Ісак звідти, і в долині Ґерару розта́борився, та й осів там.

26:18  І знову Ісак повикопував криниці на воду, що їх повикопували були за днів батька його Авраама, а позатикали були їх филистимляни по Авраамовій смерті. І він назвав їм імення, як імення, що батько його був їм назвав.

26:19  І копали Ісакові раби в долині, і знайшли там криницю живої води.

26:20  І сварилися пастухи ґерарські з пастухами Ісаковими, кажучи: „Це наша вода!“ І він назвав ім'я́ для тієї криниці: Есек, бо сварилися з ним.

26:21  І викопали вони іншу криницю, і сварилися також за неї. І він назвав для неї ім'я́: Ситна.

26:22  І він пересунувся звідти, і викопав іншу криницю, — і не сварились за неї. І він назвав для неї ім'я́: Реховот, і сказав: „Тепер нам поширив Господь, — і в Краю́ ми розмножимось“.

26:23  А звідти піднявся він до Беер-Шеви.

26:24  І явився йому Господь тієї ночі й сказав: „Я Бог Авраама, батька твого; не бійся, бо Я з тобою! І поблагословлю Я тебе, і розмножу наща́дків твої́х ради Авраама, Мойого раба“.

26:25  І він збудував там жертівника, і покликав Господнє Ймення. І поставив він там намета свого, а раби Ісакові криницю там викопали.

26:26  І прийшов до нього з Ґерару Авімелех, і Ахуззат, товариш його, і Піхол, головний начальник війська його.

26:27  І сказав їм Ісак: „Чого ви до мене прийшли? Ви ж знена́виділи мене, і вислали мене від себе“.

26:28  А ті відказали: „Ми бачимо справді, що з тобою Господь. І ми сказали: Нехай буде клятва поміж нами, — поміж нами й поміж тобою, і складімо умову з тобою,

26:29  що не вчиниш нам злого, як і ми не торкнулись до тебе, і як ми робили з тобою тільки добро, і тебе відіслали з миром. Ти тепер благословенний від Господа!“

26:30  І він учинив для них гостину, — і вони їли й пили.

26:31  А рано вони повставали, і присягли один о́дному. І відіслав їх Ісак, і вони пішли від нього з миром.

26:32  І сталося того дня, і прийшли Ісакові раби, і розказали йому про криницю, яку вони викопали. І сказали йому: „Ми воду знайшли!“

26:33  І він назвав її: Шів'а, чому ймення міста того Беер-Шева аж до сьогоднішнього дня.

26:34  І був Ісав віку сорока літ, і взяв жінку Єгудиту, дочку хіттеянина Беері, і Босмату, дочку хіттеянина Елона.

26:35  І вони стали гіркотою духа для Ісака й Ревеки.

Chapter 27

27:1  І сталося, що зостарівсь Ісак, і зате́мнились очі йому, і він не бачив. І покликав він старшого сина свого Ісава, і промовив до нього: „Мій сину!“ А той відказав йому: „Ось я!“

27:2  І промовив до нього Ісак: „Оце я зостарівся, не знаю дня смерти своєї...

27:3  А тепер візьми знаряддя своє, — сагайдака свого й лука свого, та й вийди на поле, і злови мені здо́бич мисливську.

27:4  І зготуй мені наїдок смачний, як я люблю́, і принеси мені, і нехай я з'їм, щоб поблагословила тебе душа моя, поки помру“.

27:5  А Ревека чула, як говорив Ісак до Ісава, сина свого. І пішов Ісав на поле, щоб зловити й принести здобич мисливську.

27:6  А Ревека сказала Якову, синові своєму, говорячи: „Ось я чула, як твій ба́тько казав до Ісава, брата твого, говорячи:

27:7  „Принеси но здобич мисливську мені, і зроби мені наїдок смачний, — нехай з'їм, і поблагословлю тебе перед лицем Господнім перед смертю своєю“.

27:8  А тепер, сину мій, послухай мого голосу, те, що я розкажу́ тобі.

27:9  Іди до отари, і візьми мені звідти двоє добрих козлят, а я їх приготую, як наїдок смачний для батька твого, як він любить.

27:10  І принесеш батькові своєму, і бу́де він їсти, щоб поблагословити тебе перед смертю своєю“.

27:11  І промовив Яків до Ревеки, матері своєї: „Таж брат мій Ісав — чоловік волохатий, а я — чоловік гладенький!

27:12  Може обмацає мене батько мій, і я стану в очах його як обманець, і спроваджу на себе прокля́ття, а не благослове́ння“.

27:13  І сказала йому його мати: „На мені прокляття твоє, сину мій! Тільки послухай слів моїх, та йди принеси мені“.

27:14  І пішов він, і взяв, і приніс своїй матері. І зробила мати його наїдок смачни́й, як любив його ба́тько.

27:15  I взяла Ревека гарні вбрання́ свого старшого сина Ісава, що були в домі з нею, і вбрала молодшого сина свого Якова.

27:16  А шкури козлят наділа на руки йому, і на гладеньку шию його.

27:17  І дала смачний наїдок та хліб, що вона спорядила, у руку Якова, сина свого.

27:18  І прибув він до ба́тька свого та й сказав: „Батьку мій!“ А той відказав: „Ось я. Хто ти, мій сину?“

27:19  А Яків промовив до батька свого: „Я Ісав перворідний. Я зробив, як сказав ти мені. Уставай, сядь і попоїж із здо́бичі мисливської, щоб душа́ твоя поблагословила мене“.

27:20  І сказав Ісак до сина свого: „Як це ти так швидко знайшов, сину мій?“ А той відказав: „Бо мені допоміг Господь, Бог твій“.

27:21  І промовив Ісак до Якова: „Підійди но, і нехай я обмацаю тебе, сину мій, чи ти — це син мій Ісав, чи ні“.

27:22  І підійшов Яків до Ісака, батька свого. А той обмацав його та й сказав: „Голос — голос Яковів, а руки — руки Ісавові“.

27:23  І не впізнав він його, бо були́ його руки — як руки Ісава, брата його, волохаті, і поблагословив він його.

27:24  І сказав він: „То ти син мій Ісав?“ А той відказав: „Я“.

27:25  І промовив Ісак: „Подай же мені, і нехай з'їм з мисливської здо́бичі сина мого, щоб поблагословила тебе душа моя“. І подав він йому, і він їв, і приніс йому вина, і він пив.

27:26  І промовив до нього Ісак, його батько: „Підійди ж, і поцілуй мене, сину мій!“

27:27  І він підійшов, і поцілував його. А той понюхав запах вбрання його, і поблагословив його, та й сказав: „Дивись, запах сина мого — немов запах поля, що його Господь благословив!

27:28  І хай Бог тобі дасть з роси Неба, і з ситости землі, і збіжжя багато й вина молодого!

27:29  Нехай тобі служать наро́ди, і народи нехай тобі кланяються! Будь паном для бра́ттів своїх, і нехай тобі кланяються сини матері твоєї. Хто тебе проклинає — прокля́тий, а хто поблагосло́вить тебе — благослове́нний!“

27:30  І сталося, як закінчив був Ісак благословляти Якова, і сталося, тільки но вийшов був Яків від обличчя Ісака, батька свого, аж Ісав, його брат, прийшов з полюва́ння свого.

27:31  І також він приготовив наїдок смачний, і батьку своєму приніс. І сказав він до батька свого: „Нехай встане мій батько, і хай їсть із здобичі мисливської сина свого, щоб душа твоя благословила мене!“

27:32  І озвався до нього Ісак, його батько: „Хто ти?“ А той відказав: „Я син твій, — твій перворідний Ісав“.

27:33  І Ісак затремтів тремтінням аж надто великим, та й сказав: „Хто ж тоді той, що мисливську здобич зловив, і до мене приніс, а я попоїв від усього, поки прийшов ти, і я поблагословив його? І він буде благослове́нний!“

27:34  Як Ісав почув слова́ батька свого, то закричав криком сильним та вельми гірким. І сказав він до батька свого: „Поблагослови мене, — також мене, батьку мій!“

27:35  А той відказав: „Обманом прийшов був твій брат, та й забрав благослове́ння твоє!“

27:36  І промовив Ісав: „Тому звалось ім'я́ його: Яків, і він обманив два рази мене: забрав перворідство моє, а це тепер забрав благослове́ння моє“. І сказав він: „Чи ти не заховав для мене благослове́ння?“

27:37  А Ісак відповів і промовив до Ісава: „Тож я вчинив його паном для тебе, та дав йому всіх братів його за рабів. І я забезпечив його хлібом і молодим вином. А що ж тоді тобі я зроблю́, сину мій?“

27:38  І сказав Ісав до батька свого: „Чи в тебе одне те благослове́ння, батьку мій? Поблагослови мене, — також мене, батьку мій!“ І підніс Ісав голос свій, та й заплакав...

27:39  І відповів Ісак, батько його, та й промовив до нього: „Ото буде сади́ба твоя без ситости землі, і без роси небесної згори.

27:40  І зо свого меча будеш жити, і будеш служити ти брату своєму. Та однако коли постараєшся, то зламаєш ярмо його з шиї своєї...“

27:41  І знена́видів Ісав Якова через благослове́ння, що поблагословив його батько його. І сказав Ісав у серці своєму: „Нехай наближаться дні жало́би по батьку моєму, — і я вб'ю Якова, брата свого“.

27:42  І розказано Ревеці слова Ісава, її старшого сина. І послала, і покликала Якова, молодшого сина свого, та й сказала до нього: „Ось Ісав, брат твій, тішиться тим, що уб'є тебе.

27:43  А тепер, сину мій, послухай мого голосу, — і встань, і втечи собі до Лавана, брата мого, до Харану.

27:44  І посидиш у нього кілька ча́су, аж поки відвернеться лютість твого брата,

27:45  аж поки відвернеться гнів твого брата від тебе, і він забуде, що́ ти зробив був йому. Тоді я пошлю й заберу́ тебе звідти. Чого маю я стратити вас обох одного дня?“

27:46  І сказала Ревека Ісакові: „Життя мені обридло через дочок Хетових. Коли Яків візьме жінку з дочок Хетових, як ці, з дочок цього Краю, то нащо й жити мені?“

Chapter 28

28:1  І покликав Ісак Якова, і поблагословив його, і наказав йому та й промовив: „Не бери жінки з дочок ханаанських.

28:2  Устань, піди до Падану арамейського, до дому Бетуїла, батька твоєї матері, і візьми собі звідти жінку з дочок Лавана, брата матері твоєї.

28:3  А Бог Всемогутній поблагосло́вить тебе, і розплодить тебе, і розмножить тебе, — і ти станеш громадою народів.

28:4  І дасть тобі благослове́ння Авраамове, тобі та потомству твоєму з тобою, щоб віддати тобі землю твого́ тимчасового замешкання, що Бог дав був її Авраамові“.

28:5  І послав Ісак Якова, і пішов він до Падану арамейського, до Лавана, сина Бетуїлового, арамеянина, брата Ревеки, матері Якова й Ісава.

28:6  І побачив Ісав, що Ісак поблагословив Якова, і послав його до Падану арамейського, щоб узяв собі звідти жінку, і поблагословив його, кажучи: „Не бери жінки з дочок ханаанських“,

28:7  і що послухався Яків батька свого й матері своєї, та й пішов до Падану арамейського.

28:8  І побачив Ісав, що до́чки ханаанські недобрі в очах Ісака, батька його,

28:9  і пішов Ісав до Ізмаїла, і взяв Махалату, дочку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Невайотову, до жінок своїх за жінку.

28:10  І вийшов Яків із Беер-Шеви, і пішов до Харану.

28:11  І натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тім місці.

28:12  І снилось йому, — ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба. І ось Анголи́ Божі виходили й сходили по ній.

28:13  І ото Господь став на ній і промовив: „Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, — Я дам її тобі та наща́дкам твої́м.

28:14  І буде потомство твоє, немов порох землі. І поши́ришся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь. І благословля́ться в тобі та в наща́дках твоїх всі племе́на землі.

28:15  І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди пі́деш, і верну́ тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню́, що Я сказав був тобі“.

28:16  І прокинувся Яків зо свого сну, та й сказав: „Дійсно, Господь пробува́є на цьому місці, а того я й не знав!“

28:17  І злякався він і сказав: „Яке страшне́ оце місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна“.

28:18  І встав Яків рано вранці, і взяв каменя, що поклав був собі в голови, і поставив його за пам'ятника, і вилив оливу на його верх.

28:19  І назвав він ім'я́ тому місцю: Бет-Ел, а ймення того міста напочатку було Луз.

28:20  І склав Яків обі́тницю, говорячи: „Коли Бог буде зо мною, і буде мене пильнувати на цій дорозі, якою ходжу́, і дасть мені хліба їсти та одежу вдягнутись,

28:21  і я з миром вернуся до дому батька свого, то Госпо́дь буде мені Богом,

28:22  і цей камінь, що я поставив за пам'ятника, буде домом Божим. І зо всього, що даси Ти мені, я, — щодо десятини, — дам десятину Тобі!“

Chapter 29

29:1  І зібрався Яків, і пішов до кра́ю синів Кедему.

29:2  І побачив, — аж ось криниця в полі, і ото там три отарі лежали біля неї, бо з тієї криниці напувають стада́. А на отворі криниці лежав великий камінь.

29:3  І збирались туди всі стада, і скочували каменя з отвору криниці, і напоювали отару, і привалювали каменя на отвір криниці знов на його місце.

29:4  І сказав до пастухів Яків: „Браття мої, звідкіля ви?“ А ті відказали: „Ми з Харану“.

29:5  І сказав їм: „Чи ви знаєте Лавана, сина Нахорового?“ І відказали: „Знаємо“.

29:6  І сказав їм: „Чи гаразд із ним?“ І відказали: „Гаразд. А ось Рахі́ль, дочка його, приходить з отарою“.

29:7  І сказав: „Тож іще багато дня, не час зганяти худобу. Напійте отару, та йдіть пасіть“.

29:8  А вони відказали: „Не можемо, аж поки не будуть зігнані всі стада, і не відкотять каменя з отвору криниці, — тоді понапуваємо отару“.

29:9  Іще він говорив із ними, аж ось приходить Рахі́ль з отарою батька свого, бо була вона пастушка.

29:10  І сталося, коли Яків побачив Рахіль, дочку Лавана, брата матері своєї, та отару Лавана, брата своєї матері, то підійшов Яків і відкотив каменя з отво́ру криниці, і напоїв отару Лавана, брата матері своєї.

29:11  І поцілував Яків Рахіль, і підніс свій голос, і заплакав...

29:12  І Яків оповів Рахілі, що він брат батька її, і що він син Ревеки. А та побігла, і розповіла батькові своєму...

29:13  І сталося, коли Лаван почув вістку про Якова, сина сестри своєї, то побіг йому назустріч, і обняв його, і поцілував його, і привів його до свого дому. А він розповів Лаванові про всі ті пригоди.

29:14  І промовив до нього Лаван: „Поправді, ти кість моя й тіло моє́!“ І сидів він із ним місяць ча́су.

29:15  І сказав Лаван до Якова: „Чи тому, що ти брат мій, то ти будеш служити мені даре́мно? Скажи ж мені, яка плата тобі?“

29:16  А в Лавана було дві дочки́: ім'я́ старшій Лія, а ім'я́ молодшій Рахіль.

29:17  Очі ж Ліїні були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродливого вигляду.

29:18  І покохав Яків Рахіль, та й сказав: „Я буду сім літ служити тобі за Рахіль, молодшу дочку́ твою“.

29:19  І промовив Лаван: „Краще мені віддати її тобі, аніж віддати мені її іншому чоловікові. Сиди ж зо мною!“

29:20  І служив Яків за Рахіль сім літ, а вони через любов його до неї були в його очах, як кілька днів.

29:21  І сказав Яків Лаванові: „Дай мені жінку мою, бо виповнилися мої дні, і нехай я до неї ввійду́!“

29:22  І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевости, і справив гостину.

29:23  І сталося ввечері, — і взяв він дочку свою Лію, і до нього впровадив її. І Яків із нею зійшовся.

29:24  А Лаван дав їй Зілпу, невільницю свою, дав Лії, дочці своїй, за невільницю.

29:25  А вранці виявилося, що то була Лія! І промовив Яків до Лавана: „Що́ це ти вчинив мені? Хіба не за Рахіль працював я в тебе? На́що ж обманив ти мене?

29:26  А Лаван відказав: „У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою.

29:27  Виповни тиждень для цієї, і буде да́на тобі також та́, за працю, що бу́деш працювати в мене ще сім літ других“.

29:28  І зробив Яків так, і виповнив тиждень для цієї. І він дав йому Рахіль, дочку свою, дав йому за жінку.

29:29  І дав Лаван Рахілі, дочці своїй, Білгу, невільницю свою, дав їй за невільницю.

29:30  І прийшов він також до Рахілі, і покохав також Рахіль, більше, як Лію. І працював у нього ще сім літ других.

29:31  І побачив Господь, що знена́виджена Лія, і відкрив її утро́бу, а Рахіль була неплідна.

29:32  І завагітніла Лія, і сина породила, і назвала ім'я́ йому: Руви́м, бо сказала була: „Господь споглянув на недолю мою, бо тепер покохає мене чоловік мій!“

29:33  І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: „Господь почув, що я знена́виджена, і дав мені також цього. І назвала ймення йому: Симеон.

29:34  І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: „Тепер оцим разом буде до мене прилучений мій чоловік, бо я трьох синів породила йому“. Тому й назвала ім'я йому: Леві́й.

29:35  І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: „Тим разом я буду хвалити Господа!“ Тому назвала ім'я йому: Юда. Та й перестала роджати.

Chapter 30

30:1  І побачила Рахіль, що вона не вродила Якову. І заздрила Рахіль сестрі своїй, і сказала до Якова: „Дай мені синів! А коли ні, то я вмираю!“

30:2  І запалився гнів Яковів на Рахіль, і він сказав: „Чи я замість Бога, що затримав від тебе плід утроби?“

30:3  І сказала вона: „Ось неві́льниця моя Білга. Прийди до неї, і нехай вона вродить на коліна мої, і я також буду мати від неї дітей“.

30:4  І вона дала йому Білгу, невільницю свою, за жінку. І ввійшов до неї Яків.

30:5  І завагітніла Білга, і вродила Якову сина.

30:6  І сказала Рахіль: „Розсудив Бог мене, а також вислухав голос мій, і дав мені сина.“ Тому́ назвала ймення йому: Дан.

30:7  І завагітніла вона ще, і вродила Білга, невільниця Рахілина, другого сина Якову.

30:8  І сказала Рахіль: „Великою боротьбою боролась я з сестрою своєю, — і перемогла. І назвала ймення йому: Нефтали́м.

30:9  І побачила Лія, що вона перестала родити, і взяла Зілпу, свою невільницю, і дала́ її Якову за жінку.

30:10  І вродила Зілпа, неві́льниця Леїна, Якову сина.

30:11  І сказала Лія: „Прийшло щастя“, і назвала ймення йому Ґад.

30:12  І вродила Зілпа, невільниця Ліїна, другого сина Якову.

30:13  І промовила Лія: „То на блаже́нство моє, бо будуть уважати мене за жінку блаженну“. І назвала ймення йому: Аси́р.

30:14  І пішов Рувим за тих днів, коли жато пшеницю, і знайшов на полі мандрагорові яблучка, і приніс їх до Лії, матері своєї. І сказала Рахіль до Лії: „Дай мені з мандрагорових яблучок сина твого!“

30:15  А та відказала їй: „Чи мало тобі, що забрала мого чоловіка? І забереш також мандрагорові яблучка сина мого?“ І сказала Рахіль: „Тому то він ляже з тобою цієї ночі за мандрагорові яблучка сина твого!“

30:16  І прийшов Яків з поля ввечері, а Лія вийшла назустріч і сказала: „Уві́йдеш до мене, бо справді найняла я тебе за мандрагорові яблучка сина мого“. І лежав він із нею ночі тієї.

30:17  І вислухав Бог Лію, і завагітніла вона, і вродила Якову п'ятого сина.

30:18  І промовила Лія: „Дав Бог заплату мені, що дала я невільницю свою своєму чоловікові“. І назвала ймення йому: Іссаха́р.

30:19  І завагітніла Лія ще, і вродила Якову шостого сина.

30:20  І промовила Лія: „Обдарував мене Бог добрим подарунком, — цим разом замешкає в мене мій чоловік, бо я породила йому шестеро синів“. І назвала ймення йому: Завуло́н.

30:21  А потому вродила дочку, і назвала ймення їй: Діна.

30:22  І згадав Бог про Рахіль, і вислухав її Бог, і відчинив їй утробу.

30:23  І завагітніла вона, і сина вродила, і сказала: „Бог забрав мою ганьбу!“

30:24  І назвала ймення йому: Йо́сип, кажучи: „Додасть Господь мені іншого сина!“

30:25  І сталося, коли Рахіль породила Йо́сипа, то сказав Яків до Лавана: „Відпусти мене, і нехай я піду́ до свого місця й до Кра́ю свого.

30:26  Дай же жінок моїх і дітей моїх, що служив тобі за них, і нехай я піду́, бо ти знаєш службу мою, яку я служив був тобі“.

30:27  І промовив до нього Лаван: „Коли я знайшов милість в очах твоїх, побудь з нами, бо я зрозумів, що поблагословив мене Господь через тебе“.

30:28  І далі казав: „Признач собі заплату від мене, — і я дам“.

30:29  А той відказав: „Ти знаєш, як я служив тобі, і якою стала худоба твоя зо мною.

30:30  Бо те мале, що було в тебе до мене, розмножилося на велике, і Господь поблагословив тебе, відко́ли нога моя в тебе. А тепер, коли ж я буду працювати для власного дому?“

30:31  І сказав Лаван: „Що́ ж я тобі дам?“ А Яків промовив: „Не давай мені нічого. Коли зробиш мені оцю річ, то вернуся, буду пасти отару твою, буду пильнувати.

30:32  Я сьогодні перейду́ через усю отару твою, щоб вилучити звідти кожну овечку крапчасту й перепола́су, і кожну овечку чорну — з-поміж овець, і переполасе й крапчасте з-поміж кіз, — і це буде заплата мені.

30:33  І справедливість моя посвідчить за мене в завтрішнім дні, коли при́йдеш гля́нути на заплату мою від тебе. Усе, що воно не крапчасте й не переполасе з-поміж кіз і не чорне з-поміж овець, — крадене воно в мене“.

30:34  А Лаван відказав: „Так, — нехай буде за словом твоїм!“

30:35  І того дня вилучив він козлів пасастих і покрапованих, і всі кози крапчасті й переполасі, усе, що біле було́ в ньому, і все чорне серед овець, і дав до рук своїх синів.

30:36  І визначив дорогу триденну поміж собою й поміж Яковом. А Яків пас позосталу Лаванову отару.

30:37  І взяв собі Яків сирого кия тополевого, і мігдалового, і каштанового, і налупив з них білих лушпин, відкриваючи білість, що на киях була.

30:38  І поставив кийки, що їх облупив, перед отарою при жолобах при коритах води, куди отара приходить пити. І вони злучувалися, як прихо́дили пити.

30:39  І злучувалася отара при киях, і котилася овечками та козами пасастими, крапчастими й переполасими.

30:40  І відділя́в Яків тих овечок, і ставив отару обличчям до пасастого й до всього чорного серед отари Лавана. І клав свої стада окремо, і не клав їх до отари Лаванової.

30:41  І бувало, що кожного разу, коли злучувалася отара міцна, то Яків клав при жолобах киї перед очі отари, щоб вона злучувалася при тих киях.

30:42  А як отара слаба була, то не клав. І ставалось, що слабе припадало Лаванові, а міцніше — Якову.

30:43  І дуже-дуже зможнів той чоловік. І було в нього багато отар, і невільниці, і раби, і верблюди, і осли.

Chapter 31

31:1  І почув був Яків слова Лаванових синів, що казали: „Яків забрав усе, що було в нашого батька. І з того, що було в батька нашого, зробив собі всю оцю честь“.

31:2  І побачив Яків Лаванове обличчя, а ото — він тепер інший до нього, як був учора, позавчора.

31:3  І промовив Господь до Якова: „Вернися до кра́ю батьків своїх, і до місця твого наро́дження. А Я бу́ду з тобою“.

31:4  І послав Яків, і покликав Рахіль і Лію на поле до отари своєї,

31:5  та й промовив до них: „Я бачив обличчя вашого батька, що він тепер інший до мене, як був учора й позавчора. Та Бог батька мого був зо мною.

31:6  А ви знаєте, що всією силою своєю я служив вашому ба́тькові.

31:7  І ба́тько ваш сміявся з мене, і десять раз міняв заплату мені, але Бог не дав йому чинити зо мною зле.

31:8  Коли він говорив був отак: „Крапчасте буде заплата твоя“, то й котяться всі овечки та кози крапчасті. А коли скаже так: „Пасасте буде заплата твоя“, то й котяться всі овечки та кози пасасті.

31:9  І відня́в Бог худобу вашого батька, та й дав мені.

31:10  І сталося в час, коли отара злучувалася, звів був я очі свої та й побачив у сні: аж ось козли, що спинались на овечок та на кіз, були пасасті, крапчасті й рябі.

31:11  І сказав мені Ангол у сні: „Якове!“ А я відказав: „Ось я!“

31:12  Він промовив: „Зведи свої очі й побач: усі козли, що спинаються на овечок та на кіз, — пасасті, крапчасті й рябі, бо Я бачив усе, що Лаван виробляє тобі.

31:13  Я Бог Бет-Елу, що ти намастив був там пам'ятника, і Мені склав там обі́тницю. Тепер уставай, вийди з цієї землі, і вертайся до землі твого наро́дження“.

31:14  І відповіла Рахіль та Лія, та й сказали йому: „Чи ми маємо частку та спадщину в домі нашого батька?

31:15  Таж він нас полічив за чужинців, бо продав нас, і справді поже́р наше срібло.

31:16  Бож усе багатство, що Бог вирвав від нашого батька, — воно наше та наших синів. А тепер зроби все, що Бог наказав був тобі“.

31:17  І встав Яків, і посадив синів своїх і жінок своїх на верблюди.

31:18  І він забрав усю худобу свою, і все майно своє, що набув, здобуту худобу свою, що набув у Падані арамейськім, щоб прийти до Ісака, батька свого, до землі ханаанської.

31:19  А Лаван пішов стригти отару свою, а Рахіль покрала домових божків, яких батько мав.

31:20  І Яків обманив Лавана арамейського, бо не сказав йому, що втікає.

31:21  І втік він, і все, що його. І встав, і перейшов річку, і прямував до Ґілеядської гори.

31:22  А третього дня розказано Лаванові, що Яків утік.

31:23  І взяв він з собою братів своїх, і гнався за ним дорогою семи день, та й догнав його на горі Ґілеядській.

31:24  І прийшов Бог до Лавана арамеянина в нічнім сні, та й до нього сказав: „Стережися, щоб ти не говорив з Яковом ані доброго, ані зло́го“.

31:25  І догнав Лаван Якова. А Яків поставив намета свого на горі, і Лаван поставив з братами своїми на горі Ґілеядській.

31:26  І промовив Лаван до Якова: „Що́ ти зробив? Ти обманив мене, і забрав моїх дочок, немов бранок меча!

31:27  Чого втік ти таємно, і обікрав мене, і не сказав мені? А я був би відіслав тебе з радістю, із співами, з бубном, і з гуслами.

31:28  І ти не дозволив мені навіть поцілувати онуків моїх і дочок моїх. Тож ти нерозумно вчинив!

31:29  Я маю в руці своїй силу, щоб учинити з вами зле. Але́ Бог вашого батька вчора вночі сказав був до мене, говорячи: „Стережися, щоб ти не говорив з Яковом ані доброго, ані зло́го“.

31:30  А тепер справді пі́деш, бо ти сильно затужив за домом батька свого. Але на́що ти покрав моїх богів?“

31:32  А Яков відповів і сказав до Лавана: „Тому, що боявся, бо я ду́мав: Аби но він не забрав від мене своїх дочок! При кому ж ти зна́йдеш своїх богів, не буде він жити. Перед нашими братами пізнай собі, що́ твого́ в мене, і візьми собі“. А Яків не знав, що Рахіль їх покрала.

31:33  І ввійшов Лаван до намету Якового, і до намету Ліїного, і до намету обох невільниць, та нічого не знайшов. І вийшов він із намету Ліїного і ввійшов до намету Рахілиного.

31:34  А Рахіль узяла божки, і вложила їх до сідла верблюда, та й сіла на них. І обмацав Лаван усього намета, — і нічого не знайшов.

31:35  А вона сказала до батька свого: „Нехай не палає гнів в очах батька мого, бо я не можу встати перед обличчям твоїм, бо в мене тепер звичайне жіноче“. І перешукав він, — та божків не знайшов.

31:36  І запалав Яків гнівом, і сварився з Лаваном. І відповів Яків, і сказав до Лавана: „Яка провина моя, який мій гріх, що ти гнався за мною,

31:37  що ти обмацав усі мої речі? Що́ ти знайшов зо всіх речей свого дому, положи тут перед моїми братами і братами своїми, — і нехай вони розсудять поміж нами двома.

31:38  Я вже двадцять літ із тобою. Вівці твої та кози твої не мертвили свого плоду, а баранів отари твоєї я не їв.

31:39  Розшарпаного диким звірем я не прино́сив до тебе, — я сам ніс ту шкоду. Від мене домагався ти того, що́ було вкрадене вдень, і що́ було вкрадене вночі.

31:40  Бувало, що вдень з'їдала мене спекота, а вночі па́морозь, а мій сон мандрував від моїх очей.

31:41  Таке мені двадцять літ у твоїм домі... Служив я тобі чотирнадцять літ за двох дочок твоїх, і шість літ за отару твою, а ти десять раз зміняв мені свою заплату!

31:42  Коли б не був при мені Бог батька мого, Бог Авраамів, і не Той, Кого боїться Ісак, то тепер ти відіслав би мене впорожні́!... Біду мою й труд рук моїх Бог бачив, — і виказав це вчора вночі“.

31:43  І відповів Лаван і сказав до Якова: „До́чки — дочки мої, а діти — мої діти, а отара — моя отара, і все, що́ ти бачиш — то моє. А дочкам моїм, що́ зроблю їм сьогодні, або їхнім дітям, що вони породили їх?

31:44  А тепер ходи, — я й ти вчинімо умову, і оце буде свідком поміж мною й поміж тобою“.

31:45  І взяв Яків каменя, і поставив його за пам'ятника.

31:46  І сказав Яків браттям своїм: „Назбирайте каміння“. І назбирали каміння вони, та й зробили могилу, і їли там на тій могилі.

31:47  І назвав її Лаван: Еґар-Сагадута, а Яків її назвав: Ґал-Ед.

31:48  І промовив Лаван: „Ця могила — свідок між мною й між тобою сьогодні", тому то й названо ймення її: Ґал-Ед

31:49  і Міцпа, бо сказав: „Нехай дивиться Господь між мною й між тобою, коли ми розійдемося один від о́дного.

31:50  Коли ти будеш кри́вдити дочо́к моїх, і коли візьмеш за жінок понад дочок моїх, то не люди́на з нами, а дивися — Бог свідок між мною й між тобою!“

31:51  А Яків сказав до Лавана: „Ось ця могила, й ось той пам'ятник, якого поставив я між собою й між тобою.

31:52  Свідок ця могила, і свідок цей пам'ятник, що я не перейду́ цієї могили до тебе, і ти не пере́йдеш до мене цієї могили та цього пам'ятника на зле.

31:53  Розсудить між нами Бог Авраамів і Бог Нахорів, Бог їхнього батька“. І Яків присягнув Тим, Кого боїться його батько Ісак.

31:54  І приніс Яків жертву на горі, і покликав братів своїх їсти хліб. І вони їли хліб і ночували на горі.

Chapter 32

32:1  І встав Лаван рано вранці, і поцілував онуків своїх, і дочок своїх, — і поблагословив їх. І пішов, та й вернувся Лаван до місця свого.

32:2  А Яків пішов на дорогу свою. І спіткали його Божі Анголи́.

32:3  І Яків сказав, коли їх побачив: „Це Божий табір!“ І він назвав ім'я́ тому місцю: Маханаїм.

32:4  І послав Яків послів перед собою до Ісава, брата свого, до землі Сеїр, до краю едомського.

32:5  І наказав їм, говорячи: „Скажіть так моєму панові Ісавові: Так сказав раб твій Яків: Я мешкав з Лаваном, і заде́ржався аж дотепер.

32:6  І маю я вола та осла, і отару, і раба, і невільницю. І я послав розказати панові моєму, щоб знайти милість в очах твоїх“.

32:7  І вернулися посли до Якова, та й сказали: „Ми прийшли були до брата твого до Ісава, а він також іде назустріч тобі, і чотири сотні людей з ним.“

32:8  І Яків сильно злякався, і був затурбований. І він поділив наро́д, що був з ним, і дрібну та велику худобу, і верблюди на два табори.

32:9  І сказав: „Коли при́йде Ісав до табору одного, і розі́б'є його, то вціліє позосталий табір“.

32:10  І Яків промовив: „Боже батька мого Авраама, і Боже батька мого Ісака, Господи, що сказав Ти мені: „Вернися до Краю свого, і до місця свого народження, і Я зроблю́ тобі добре“.

32:11  Я не вартий усіх отих милостей, і всієї вірности, яку Ти чинив був Своєму рабові, бо з самою своєю палицею перейшов я був цей Йорда́н, а тепер я стався на два табори.

32:12  Збережи ж мене від руки мого брата, від руки Ісава, бо боюсь я його, щоб він не прийшов та не побив мене і матері з дітьми.

32:13  А Ти ж був сказав: „Учинити добро — учиню я з тобою добро; а наща́дки твої́ покладу, як той мо́рський пісок, що його не злічити через безліч“.

32:14  І він переночував там тієї ночі, і взяв із того, що́ під руку прийшло, дар для Ісава, брата свого:

32:15  кіз двісті, і козлів двадцятеро, овець двісті, і баранів двадцятеро,

32:16  верблюдиць дійних та їх жереб'ят тридцятеро, корів сорок, а биків десятеро, ослиць двадцятеро, а ослят десятеро.

32:17  І дав до рук рабів своїх кожне стадо окремо. І сказав він до рабів своїх: „Ідіть передо мною, і позоставте відстань поміж стадом і стадом“.

32:18  І він наказав першому, кажучи: „Коли спіткає тебе Ісав, брат мій, і запитає тебе так: Чий ти, і куди ти йдеш, і чиє те, що перед тобою?

32:19  то скажеш: Раба твого Якова це подарунок, посланий панові моєму Ісавові. А ото й він сам за нами“.

32:20  І наказав він і другому, і третьому, також усім, що йшли за стадами, говорячи: „Таким словом будете говорити до Ісава, коли ви зна́йдете його,

32:21  і скажете: Ось і раб твій Яків за нами, бо він сказав: Нехай я вблагаю його оцим дарунком, що йде передо мною, а потім побачу обличчя його, — може він піді́йме обличчя моє.“

32:22  І йшов подарунок перед ним, а він ночував тієї ночі в таборі.

32:23  І встав він тієї ночі, і взяв обидві жінки свої, і обидві невільниці свої та одинадцятеро дітей своїх, і перейшов брід Яббок.

32:24  І він узяв їх, і перепровадив через потік, і перепровадив те, що в нього було.

32:25  І зостався Яків сам. І боровся з ним якийсь Муж, аж поки не зійшла досвітня зоря.

32:26  І Він побачив, що не подужає його, і доторкнувся до сугло́бу стегна́ його. І звихнувся сугло́б стегна́ Якова, як він боровся з Ним.

32:27  І промовив: „Пусти Мене, бо зійшла досвітня зоря“. А той відказав: „Не пущу́ Тебе, коли не поблагосло́виш мене“.

32:28  І промовив до нього: „Як твоє ймення!“ Той відказав: „Яків“.

32:29  І сказав „Не Яків буде називатися вже ймення твоє, але Ізра́їль, бо ти боровся з Богом та з людьми, — і подужав“.

32:30  І запитав Яків і сказав: „Скажи ж Ім'я Своє“. А Той відказав: „Пощо питаєш про Ймення Моє!“ І Він поблагословив його там.

32:31  І назвав Яків ім'я́ того місця: Пенуїл, бо „бачив був Бога лицем у лице, та збереглася душа моя“.

32:32  І засвітило йому сонце, коли він перейшов Пенуїл. І він кульгав на своє стегно́.

32:33  Тому не їдять Ізраїлеві сини жили стегна, що на сугло́бі стегна́, аж до сьогодні, бо Він доторкнувся був до стегна́ Якового, жили стегна.

Chapter 33

33:1  І звів Яків очі свої, та й побачив, аж ось іде Ісав, а з ним чотири сотні людей. І він поділив своїх дітей на Лію, і на Рахіль, і на обо́х невільниць своїх.

33:2  І поставив він тих невільниць і дітей їх напереді, а Лію й дітей її передостанніми, а Рахіль та Йо́сипа останніми.

33:3  А сам пішов перед ними, і вклонився до землі сім раз, аж поки підійшов до брата свого.

33:4  І побіг Ісав назустріч йому, і обняв його, і впав на шию йому, і цілував його. І вони заплакали.

33:5  І звів свої очі Ісав, і побачив жінок та дітей. І сказав: „Хто то такі?“ А той відказав: „Діти, якими обдарував Бог твого раба“.

33:6  І підійшли сюди невільниці, і їхні діти, та й вклонилися.

33:7  І підійшла також Лія та діти її, і вклонилися, а потім підійшов Йо́сип і Рахі́ль, та й вклонилися.

33:8  І сказав Ісав: „А що це за ці́лий табір той, що я спіткав?“ А той відказав: „Щоб знайти милість в очах мого пана“.

33:9  А Ісав сказав: „Я маю багато, мій брате, — твоє нехай бу́де тобі“.

33:10  А Яків сказав: „Ні ж бо! Коли я знайшов милість в очах твоїх, то візьми дарунка мого з моєї руки. Бож я побачив обличчя твоє, ніби побачив Боже лице, і ти собі уподобав мене.

33:11  Візьми ж благослове́ння моє, що припроваджене тобі, бо Бог був милостивий до мене, та й маю я все“. І благав він його, — і той узяв.

33:12  І промовив Ісав: „Рушаймо й ходім, а я піду́ обік те́бе“.

33:13  А той відказав: „Пан мій знає, що діти молоді, а дрібна та велика худоба в мене дійні. Коли погнати їх один день, то вигине вся отара.

33:14  Нехай же піде пан мій перед очима свого раба, а я піду́ поволі за ногою скотини, що передо мною, і за ногою дітей, аж поки не прийду́ до пана свого до Сеїру“.

33:15  І промовив Ісав: „Позоставлю ж з тобою трохи з людей, що зо мною“. А той відказав: „Пощо знаходжу я таку милість в очах свого пана?“

33:16  І вернувся того дня Ісав на дорогу свою до Сеїру.

33:17  А Яків подався до Суккоту, і збудував собі хату, а для худоби своєї поробив курені́, тому назвав ім'я́ тому місцю: Сукко́т.

33:18  І Яків, коли він прийшов із Падану арамейського, прибув спокійно до міста Сихем у Кра́ї ханаанському, і розта́борився перед містом.

33:19  І купив він кусок поля, де розклав намета свого, з руки синів Гамора, батька Сихема, за сто срібнякі́в.

33:20  І поставив там жертівника, і назвав його: Ел-Елогей-Ізраїль.

Chapter 34

34:1  І вийшла була Діна, дочка Лії, яка вродила її Якову, щоб подивитися на дочок того кра́ю.

34:2  І побачив її Сихем, син Гамора хіве́янина, начальника того краю, і взяв її, і лежав із нею, і збезчестив її.

34:3  І пригорнулася душа його до Діни, дочки Якової, і покохав він дівчину, і говорив до серця дівочого.

34:4  І сказав Сихем до Гамора, батька свого, говорячи: „Візьми те дівча за жінку для мене!“

34:5  А Яків почув, що той збезчестив Діну, дочку його, а сини його були з худобою його на полі. І мовчав Яків, аж поки прибули́ вони.

34:6  І вийшов Гамор, Сихемів батько, до Якова, щоб поговорити з ним.

34:7  І прийшли сини Яковові з поля, коли почули, і засмутились ці люди, і сильно запалав їхній гнів, бо той ганьбу зробив в Ізраїлі тим, що лежав із дочкою Якова, а так не робиться.

34:8  А Гамор говорив з ними, кажучи: „Син мій Сихем, — запрагла душа його вашої дочки. Дайте ж її йому за жінку!

34:9  І посвоячтеся з нами, — дайте нам ваші дочки, а наші дочки візьміть собі.

34:10  І осядьтеся з нами, а цей край буде перед вами. Сидіть і перемандруйте його, і набувайте на власність у нім“.

34:11  І промовив Сихем до батька її та до братів її: Нехай я знайду́ милість у ваших очах, і що ви скажете мені — я дам.

34:12  Сильно побільші́ть на мене ві́но та дарунок, а я дам, як мені скажете, — та тільки дайте мені дівчину за жінку!“

34:13  І відповіли́ сини Якова Сихемові та Гаморові, батькові його, підступом, сказали, бо він збезчестив Діну, сестру їх.

34:14  І сказали до них: „Ми не можемо зробити тієї речі, видати сестру нашу чоловікові, що має крайню плоть, бо то ганьба для нас.

34:15  Ми тільки за те прихилимось до вас, коли ви станете, як ми, — щоб у вас був обрізаний кожний чоловічої статі.

34:16  І дамо вам своїх дочок, а ваших дочок візьмемо собі, й осядемось із вами, і станемо одним наро́дом.

34:17  А коли ви не послухаєте нас, щоб обрізатися, то ми візьмемо свої дочки, та й пі́демо“.

34:18  І їхні слова були добрі в очах Гамора та в очах Сихема, сина Гаморового.

34:19  І не загаявся юнак той учинити ту річ, бо полюбив дочку Якова. А він був найповажніший у всім домі батька свого.

34:20  І прибув Гамор та Сихем, син його, до брами міста, і промовили до людей свого міста, говорячи:

34:21  „Ці люди — вони приязні до нас, і нехай осядуть у краю, і нехай перемандрують його, а цей край ось — розлогий перед ними. Дочок їхніх візьмі́мо собі за жінок, а наших дочок даймо їм.

34:22  Тільки за це прихиляться до нас ці люди, щоб сидіти з нами, і щоб стати одним народом, — коли в нас бу́де обрізаний кожен чоловічої статі, як і вони обрізані.

34:23  Отара їхня, і майно їхнє, і вся їхня худоба — хіба не наші вони? Тільки прихилімося до них, і нехай вони осядуть із нами.

34:24  І послухали Гамора та Сихема, сина його, усі, хто виходив з брами його міста. І були обрізані всі чоловічої статі, усі, хто виходив з брами міста його.

34:25  І сталося третього дня, коли вони хворі були, то два сини Яковові, Симеон і Левій, брати Дінині, взяли кожен меча свого, і безпечно напали на місто, і повбивали всіх чоловіків.

34:26  Також Гамора й Сихема, сина його, забили мечем, і забрали Діну з дому Сихемового, та й вийшли.

34:27  Сини Якова напали на трупи, і пограбували місто за те, що вони збезчестили їхню сестру.

34:28  Забрали дрібну й велику худобу їх, і осли їх, і що було в місці, і що на полі,

34:29  і ввесь маєток їхній, і всіх їхніх дітей, і їхніх жінок забрали в неволю, і пограбували все, що́ де в домі було.

34:30  І сказав Яків до Симеона й до Левія: „Ви зробили мене нещасливим, бо зробили мене зненавидженим у мешканців цього краю, у ханаане́янина й периззеянина. Ми люди нечисленні, а вони зберуться на мене, та й поб'ють мене, і буду знище́ний я та мій дім“.

34:31  А вони відказали: „Чи він мав би зробити нашу сестру блудницею?“

Chapter 35

35:1  І сказав Бог до Якова: „Уставай, вийди до Бет-Елу, і там осядься, і зроби там жертівника Богові, що явився тобі, як ти втікав був перед Ісавом, братом своїм“.

35:2  І сказав Яків до дому свого, до всіх, хто був із ним: „Усуньте чужинних богів, які є серед вас, і очистьтеся, і змініть свою одіж.

35:3  І встаньмо, і підім до Бет-Елу, і зроблю́ я там жертівника Богові, що відповів мені в день мого утиску, і був зо мною в дорозі, якою ходив я“.

35:4  І вони віддали Якову всіх чужинних богів, що були в їх руках, і сережки, що в їхніх ушах, а Яків сховав їх під дубом, що перед Сихемом.

35:5  І вирушили вони. І великий жах обгорнув ті міста, що навколо них, і вони не гналися за синами Якова.

35:6  І прибув Яків до Лузу, що в землі ханаанській, цебто до Бет-Елу, він і ввесь наро́д, що був з ним.

35:7  І збудував він там жертівника, та й назвав те місце: Ел Бет-Ел, бо там явився йому Бог, коли він утікав перед своїм братом.

35:8  І вмерла Девора, мамка Ревеки, і була похована нижче Бет-Елу під дубом, а він назвав ім'я йому: Аллон-Бахут.

35:9  І ще явився Бог до Якова, коли він прийшов був із Падану арамейського, і поблагословив його.

35:10  І сказав йому Бог: „Ім'я твоє Яків. Не буде вже кликатися ім'я твоє Яків, але Ізра́їль буде ім'я́ твоє“. І назвав ім'я йому: Ізра́їль.

35:11  І сказав йому Бог: „Я Бог Всемогутній! Плодися й розмножуйся, — наро́д і громада народів буде з тебе, і царі вийдуть із сте́гон твоїх.

35:12  А той Край, що я дав його Авраамові та Ісакові, — дам його тобі, і нащадку твоєму по тобі дам Я той Край“.

35:13  I вознісся Бог з-понад нього в місці, де з ним говорив.

35:14  І поставив Яків пам'ятника на тому місці, де Він говорив з ним, пам'ятника кам'яного, і вилив на нього винне лиття, і полив його оливою.

35:15  І назвав Яків ім'я місцю, що там говорив із ним Бог: Бет-Ел.

35:16  І він рушив із Бет-Елу. І була ще ківра землі до Ефрати, а Рахіль породила, і були важкі її пологи.

35:17  І сталося, коли важкі були її пологи, то сказала їй баба-сповитуха: „Не бійся, бо й це тобі син“.

35:18  I сталося, коли виходила душа її, бо вмирала вона, то назвала ім'я йому: Бен-Оні, а його батько назвав його: Веніями́н.

35:19  І вмерла Рахіль, і була похована на дорозі до Ефрати, це є Віфлеєм.

35:20  І поставив Яків пам'ятника на гробі її, — це надгро́бний пам'ятник Рахілі аж до сьогодні.

35:21  І рушив Ізраїль, і розтягнув намета свого далі до Міґдал-Едеру.

35:22  І сталося, коли Ізраїль перебував у тім краї, то Рувим пішов і ліг із Білгою, наложницею батька свого. І почув Ізраїль, і було це злим йому.

35:23  Сини Ліїні: перворідний Якова Руви́м, і Симео́н, і Леві́й, і Юда, і Іссаха́р, і Завуло́н.

35:24  Сини Рахілині: Йо́сип і Веніями́н.

35:25  А сини Білги, невільниці Рахілиної: Дан і Нефтали́м.

35:26  А сини Зілпи, невільниці Ліїної: Ґад і Аси́р. Оце сини Якова, що йому народжено в Падані арамейському.

35:27  І прибув Яків до Ісака, свого батька, до Мамре́, до Кир'ят-Арби, цебто Хеврону, що там жив Авраам та Ісак.

35:28  І були Ісакові дні сто літ і вісімдесят літ.

35:29  І впоко́ївся Ісак та й помер, і прилучився до своє́ї рідні, старий та нажившись. І поховали його Ісав та Яків, сини його.

Chapter 36

36:1  А оце нащадки Ісава, цебто Едома.

36:2  Ісав узяв жінок своїх з дочок ханаанських, — Аду, дочку Елона хіттеянина, та Оголіваму, дочку Ани, дочку Ців'она хівеянина,

36:3  та Босмат, дочку Ізмаїлову, сестру Невайотову.

36:4  І породила Ада Ісавові Еліфаза, а Босмат породила Реуїла,

36:5  а Оголівама породила Суша, і Ялама, і Кораха. Оце сини Ісавові, що були йому народжені в ханаанській землі.

36:6  І взяв Ісав жінок своїх, і синів своїх, і дочок своїх, і всі душі дому свого, і худобу свою, і все стадо своє, і все своє майно, що набув у ханаанській землі, та й пішов до Краю від обличчя Якова, брата свого,

36:7  бо маєток їх був більший, щоб пробува́ти їм разом, і край їх часового замешкання не міг вмістити їх через їхню худобу.

36:8  І осівся Ісав на горі Сеїр, Ісав — він Едом.

36:9  А оце нащадки Ісава, батька Едому на горі Сеїр.

36:10  Оце ймення синів Ісавових: Еліфаз, син Ади, жінки Ісавової, Реуїл, син Босмати, Ісавової жінки.

36:11  А сини Еліфазові були: Теман, Омар, Цефо́, і Ґатам, і Кеназ.

36:12  А Тимна була наложниця Еліфаза, Ісавового сина, і породила вона Еліфазові Амали́ка. Оце сини́ Ади, Ісавової жінки.

36:13  А оце сини Реуїлові: Нагат і Зера, Шамма й Мізза. Оце сини Босмати, Ісавової жінки.

36:14  А оці були сини Оголівами, дочки Ани, дочки Ців'она, Ісавової жінки, — і вродила вона Ісаву Єуша, і Ялама, і Корея.

36:15  А оце провідники Ісавових синів. Сини Еліфаза, Ісавового перворідного: провідник Теман, провідник Омар, провідник Цефо, провідник Кеназ,

36:16  провідник Корей, провідник Ґатам, провідник Амалик. Оце провідники Еліфаза в краю Едома, оце сини Ади.

36:17  А оце сини Реуїла, Ісавового сина: провідник Нагат, провідник Зерах, провідник Шамма, провідник Мізза. Оце провідники Реуїлові в краю едомському, оце сини Босмати, Ісавової жінки.

36:18  А оце сини Оголівами, жінки Ісава: провідник Еуш, провідник Ялам, провідник Корей, — оце провідники Оголівами, дочки Ани, Ісавової жінки.

36:19  Оце сини Ісава, цебто Едома, і оце їхні провідники.

36:20  Оце сини Сеїра, хореянина, мешканці цієї землі: Лотан і Шовал, і Ців'он, і Ана,

36:21  і Дішон, і Ецев, і Дішан, — оце провідники хореянина, сини Сеїру, краю едомського.

36:22  А сини Лотана були: Хорі й Гемам, а Лотанова сестра — Тимна.

36:23  А оце сини Шовалові: Алван і Манахат, і Евал, Шефо, і Онам.

36:24  А ото сини Ців'онові: і Айя, і Ана, той Ана, що знайшов був в пустині гарячі джерела, коли пас осли Ців'она, свого батька.

36:25  А оце діти Ани: Дішон, і Оголівама, дочка Ани.

36:26  А оце сини Дішо́нові: Хемдан, і Ешбан, і Ітран, і Керан.

36:27  Ото сини Ецера: Білган, і Зааван, і Акан.

36:28  Оце сини Дішана: Уц і Аран.

36:29  Оце провідники хореянина: провідник Лотан, провідник Шовал, провідник Ців'он, провідник Ана,

36:30  провідник Дішон, провідник Ецер, провідник Дішан, — оце провідники хореянина за їхніми провідниками в краї Сеїр.

36:31  А оце царі, що царювали в краю Едома перед царюва́нням царя в синів Ізраїлевих.

36:32  І царював в Едомі Бела, син Беора, а ймення його міста Дінгава.

36:33  І вмер Бела, і зацарював замість нього Йовав, син Зераха з Боцри.

36:34  І вмер Йовав, і зацарював замість нього Хушам із землі теманіянина.

36:35  I вмер Хушам, і зацарював замість нього Гадад, син Бедада, що побив мідіян на полі Моава, а ймення його міста Авіт.

36:36  І вмер Гадад, і зацарював замість нього Самла з Машеку.

36:37  І вмер Самла, і зацарював замість нього Саул з Реховоту надрічного.

36:38  І вмер Саул, і зацарював замість нього Баал-Ханан, син Ахборів.

36:39  І вмер Баал-Ханан, син Ахборів, і зацарював замість нього Гадад, а ім'я́ його міста Пау, а ім'я його жінки Мегетав'іл, дочка Матреди, дочки Ме-Загава.

36:40  А оце імена провідників Ісавових за їхніми родами, за місцями їх, їхніми іменами: провідник Тимна, провідник Алва, провідник Етет,

36:41  провідник Оголівама, провідник Ела, провідник Пінон,

36:42  провідник Кеназ, провідник Теман, провідник Мівцар,

36:43  провідник Маґдіїл, провідник Ірам. Оце провідники Едома — він же Ісав, батько Едому за їхніми осе́лями в кра́ї їхнього володіння.

Chapter 37

37:1  І осівся Яків у Краї мешкання батька свого, в Краї ханаанському.

37:2  Оце о́повість про Якова. Йо́сип, віку сімнадцяти літ, пас, як юнак, отару з братами своїми, з синами Білги та з синами Зілпи, жінок батька свого. І Йо́сип доносив недобрі звістки про них до їхнього батька.

37:3  А Ізра́їль любив Йо́сипа над усіх синів своїх, бо він був у нього сином старости. І він справив йому квітчасте вбрання́.

37:4  І бачили його браття, що їх батько полюбив його над усіх братів його, — і знена́виділи його, і не могли говорити з ним спокійно.

37:5  І снився був Йо́сипові сон, і він розпові́в своїм браттям, а вони ще збільшили нена́висть до нього.

37:6  І сказав він до них: „Послухайте но про той сон, що снився мені.

37:7  А ото ми в'яжемо снопи серед поля, і ось мій сніп зачав уставати, та й став. І ось оточують ваші снопи, — та й вклоняються снопові моєму“.

37:8  І сказали йому його браття: „Чи справді ти будеш царювати над нами, чи теж справді ти будеш панувати над нами?“ І вони збільшили ненависть до нього через сни його та через слова його.

37:9  І снився йому ще сон інший, і він оповів його братам своїм, та й сказав: „Оце снився мені ще сон, — і ось сонце та місяць та одинадцять зір вклоняються мені“.

37:10  І він розповів це батькові своєму та браттям своїм. І докорив йому ба́тько його, та й промовив до нього: „Що́ то за сон, що снився тобі? Чи справді при́йдемо ми, я та мати твоя та брати твої, щоб уклонитися тобі до землі?“

37:11  І заздрили йому брати його, а батько його запам'ята́в ці слова.

37:12  І пішли брати його пасти отару свого батька в Сихем.

37:13  І сказав Ізра́їль до Йо́сипа: „Таж брати твої пасуть у Сихемі! Іди ж, і я пошлю тебе до них!“ А той відказав йому: „Ось я!“

37:14  І сказав він до нього: „Піди но, побач стан братів твоїх і стан отари, та й дай мені відповідь“. І він послав його з долини Хеврону, і той прибув до Сихему.

37:15  І знайшов його один чоловік, — а він ось блукає по полю. І запитав його той чоловік, кажучи: „Чого ти шукаєш?“

37:16  А той відказав: „Я шукаю братів своїх. Скажи ж мені, де вони випасають?“

37:17  І сказав той чоловік: „Вони пішли звідси, бо я чув, як казали вони: Ходімо до Дотаїну“. І пішов Йо́сип за своїми братами, і знайшов їх у Дотаїні.

37:18  А вони побачили його зда́лека, і поки він набли́зився до них, то змовлялися на нього, щоб убити його.

37:19  І сказали вони один о́дному: „Ось іде той сновидець!

37:20  А тепер давайте вбиймо його, і вкиньмо його до однієї з ям, та й скажемо: Дикий звір з'їв його! І побачимо, що буде з його снами“.

37:21  І почув це Руви́м, і визволив його з руки їхньої, і сказав: „Не губімо душі його!“

37:22  І сказав до них Рувим: „Не проливайте крови, — киньте його до ями тієї, що в пустині, а руки́ не кладіть на нього", щоб визволити його з їхньої руки, щоб вернути його до батька його.

37:23  І сталося, коли прийшов Йо́сип до братів своїх, то вони стягнули з Йосипа вбрання його, вбрання квітчасте, що на ньому було.

37:24  І взяли його, та й кинули його до ями, а яма та порожня була, — не було в ній води.

37:25  І сіли вони попоїсти хліба. І звели вони очі свої та й побачили, — ось караван ізмаїлітів іде з Ґілеаду, а верблюди їхні несуть пахощі, і бальзам, і ладан, — іде він спровадити це до Єгипту.

37:26  І сказав Юда до своїх братів: „Яка ко́ристь, що вб'ємо нашого брата, і затаїмо́ його кров?

37:27  Давайте продамо його Ізма́їльтянам, — і рука наша нехай не буде на ньому, бо він брат нам, він наше тіло“. І послухалися брати його.

37:28  І коли прохо́дили мідіяніти, купці, то витягли й підняли Йо́сипа з ями. І продали Йосипа ізмаїльтянам за двадцять срібняків, а ті повели Йосипа до Єгипту.

37:29  А Рувим вернувся до ями, — аж нема Йосипа в ямі! І розірвав він одежу свою...

37:30  І вернувся він до братів своїх, та й сказав: „Немає хло́пця! А я, —— куди я піду́?“

37:31  А вони взяли Йо́сипове вбрання́, і зарізали козла, і вмочили вбрання в кров.

37:32  І послали вони квітчасте вбрання, і принесли до свого батька, та й сказали: „Оце ми знайшли. Пізнай но, чи це вбрання — твого сина воно, чи ні?“

37:33  А він пізнав його та й сказав: „Вбрання мого сина... Дикий звір його з'їв... Справді розшарпаний Йо́сип!“

37:34  І роздер Яків одіж свою, і зодягнув вере́тище на сте́гна свої, і багато днів справляв жалобу по синові своє́му...

37:35  І зачали всі сини його та всі дочки його потіша́ти його. Але він не міг утішитися, та й сказав: „У жало́бі зійду я до сина мого до шеолу“. І плакав за ним його ба́тько.

37:36  А мідіяніти продали Йо́сипа до Єгипту, до Потіфара, царедворця фараонового, начальника царсько́ї сторожі.

Chapter 38

38:1  Сталося того ча́су, і відійшов Юда від братів своїх, і розташувався аж до одного адулламітянина, а ймення йому Хіра.

38:2  І побачив там Юда дочку одного ханаанеянина, а ім'я йому Шуа, і взяв її, і з нею зійшовся.

38:3  І завагітніла вона, і породила сина, а він назвав ім'я йому: Ер.

38:4  І завагітніла вона ще, і породила сина, і назвала ім'я йому: Она́н.

38:5  І ще знову, і породила сина, і назвала ім'я йому: Шела. А батько був у Кезиві, як вона породила його.

38:6  І взяв Юда жінку для Ера, свого перворідного, а ім'я їй: Тамара.

38:7  І був Ер, Юдин перворідний, злий в очах Господа, — і Господь його вбив.

38:8  І сказав Юда до Онана: „Увійди до жінки брата свого, і одружися з нею, — і встанови насіння для брата свого“.

38:9  А Онан знав, що не його буде насіння те. І сталося, коли він сходився з жінкою брата свого, то марнував насіння на землю, аби не дати його своєму братові.

38:10  І було зле в очах Господа те, що він чинив, і вбив Він також його.

38:11  І сказав Юда до Тамари, невістки своєї: „Сиди вдовою в домі батька свого, аж поки не виросте Шела, син мій“. Бо він був подумав: „Аби не вмер також він, як брати його“. І пішла Тамара, та й осілася в домі батька свого.

38:12  І минуло багато днів, і вмерла Шуїна дочка, Юдина жінка. А коли Юда був утішений, то пішов до Тімни, до стрижіїв отари своєї, він і Хіра, товариш його адулламітянин.

38:13  А Тамарі розповіли, кажучи: „Ось тесть твій іде до Тімни стригти отару свою“.

38:14  І зняла вона з себе одежу вді́вства свого, і покрилася покрива́лом, і закрилася. І сіла вона при брамі Енаїм, що по дорозі до Тімни. Бо знала вона, що виріс Шела, а вона не віддана йому за жінку.

38:15  І побачив її Юда, і прийняв її за блудни́цю, бо закрила вона обличчя своє.

38:16  І він збочив до неї на дорогу й сказав: „А ну но я ввійду до тебе!“ Бо він не знав, що вона невістка його. А вона відказала: „Що́ даси мені, коли при́йдеш до мене?“

38:17  А він відказав: „Я пошлю козлятко з отари“. І сказала вона: „Якщо даси заста́ву, аж поки пришлеш“.

38:18  А він відказав: „Яка та застава, що дам я тобі?“ Та сказала: „Печатка твоя, і шнурок твій, і палиця твоя, що в руці твоїй“. І він дав їй, і зійшовся з нею, а вона завагітніла від нього.

38:19  І встала вона та й пішла, і зняла покрива́ло своє з себе, і зодягнула одежу вдівства свого.

38:20  А Юда послав козлятко через при́ятеля свого адулламітянина, щоб узяти заставу з руки тієї жінки. Та він не знайшов її.

38:21  І запитав він людей її місця, говорячи: „Де та блудни́ця, що була в Енаїм при дорозі?“ Вони відказали: „Не була тут блудни́ця“.

38:22  І вернувся він до Юди й сказав: „Не знайшов я її, а також люди місця того говорили: Не була тут блудни́ця“.

38:23  І сказав Юда: „Нехай візьме собі ту заставу, щоб ми не стали на ганьбу. Ось я послав був те козлятко, та її не знайшов ти“.

38:24  І сталося так десь по трьох місяцях, і розповіджено Юді, говорячи: „Упала в блуд Тамара, твоя невістка, і ось завагітніла вона через блуд“. А Юда сказав: „Виведіть її, — і нехай буде спа́лена“.

38:25  Коли її вивели, то послала вона до тестя свого, говорячи: „Я завагітніла від чоловіка, що це належить йому“. І сказала: „Пізнай но, чия то печатка, і шнури, і ця палиця?“

38:26  І пізнав Юда й сказав: „Вона стала справедливіша від мене, бо я не дав її Шелі, синові своєму“. І вже більше не знав він її.

38:27  І сталося в часі, як родила вона, — а ось близнята в утробі її.

38:28  І сталося, як родила вона, показалася рука одного; і взяла баба-сповитуха, і пов'язала на руку йому нитку червону, говорячи: „Цей вийшов найперше“.

38:29  І сталося, що він втягнув свою руку, а ось вийшов його брат. І сказала вона: „На́що ти роздер для себе перепо́ну?“ І назвала ім'я йому Перец.

38:30  А потім вийшов брат його, що на руці його була нитка червона. І вона назвала ім'я йому: Зе́рах.

Chapter 39

39:1  А Йо́сип був відведений до Єгипту. І купив його Потіфа́р, царедворець фараонів, начальник царсько́ї сторожі, муж єги́птянин, з руки ізмаїльтян, що звели його туди.

39:2  І був Госпо́дь з Йо́сипом, а він став чоловіком, що мав щастя. І пробува́в він у домі свого пана єги́птянина.

39:3  І побачив його пан, що Господь з ним, і що в усьому, що він робить, Госпо́дь щастить у руці його.

39:4  І Йо́сип знайшов милість в очах його, і служив йому. А той призна́чив його над домом своїм, і все, що мав, віддав в його руку.

39:5  І сталося, — відко́ли він призна́чив його в домі своїм, і над усім, що він мав, то поблагословив Господь дім єгиптянина через Йосипа. І було благослове́ння Господнє в усьому, що він мав, — у домі й на полі.

39:6  І він позоставив усе, що мав, у руці Йо́сиповій. І не знав він при ньому нічого, окрім хліба, що їв. А Йо́сип був гарного стану та вродливого вигляду.

39:7  І сталося по тих пригодах, і звела́ свої очі на Йосипа жінка пана його. І сказала вона: „Ляж зо мною!“

39:8  А він відмовився, і сказав до жінки пана свого: „Тож пан мій не знає при мені нічого у домі, а все, що його, він дав у мою руку.

39:9  Нема більшого в цім домі від мене, і він не стримав від мене нічого, хібащо тебе, — бо ти жінка його. Як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом?“

39:10  І сталося, що вона день-у-день говорила Йо́сипові, а він не слухав її, щоб лягти при ній і бути з нею.

39:11  І сталося одного дня, і прийшов він додому робити діло своє, а там у домі не було́ нікого з людей дому.

39:12  І схопи́ла вона його за одежу його, кажучи: „Лягай же зо мною!“ А він позоставив свою одежу в її руці, та й утік, і вибіг надвір.

39:13  І сталося, як побачила вона, що він позоставив свою одежу в її руці та й утік надвір,

39:14  то покликала людей свого дому, та й сказала їм, говорячи: „Дивіться, — він припровадив нам якогось єврея, щоб той забавлявся нами! Він прийшов був до мене, щоб покластись зо мною, та я закричала сильним голосом.

39:15  І сталося, як почув він, що я підняла свій голос і закричала, то позоставив одежу свою в мене, та й утік, і вибіг надвір.

39:16  І я поклала його одежу при собі аж до прихо́ду пана його до свого дому“.

39:17  І вона переказала йому цими словами, говорячи: „До мене прийшов був оцей раб єврей, що ти його привів до нас, щоб забавлятися мною.

39:18  І сталося, як підняла я свій голос і закричала, то він позоставив свою одежу при мені, та й утік надвір“.

39:19  І сталося, як почув пан його слова своєї жінки, що оповідала йому, кажучи: „Отакі то речі вчинив мені твій раб“, то запалився гнів його.

39:20  І взяв його Йо́сипів пан, та й віддав його до дому в'язни́чного, до місця, де були ув'я́знені царські́ в'язні. І пробува́в він там у тім домі в'язничнім.

39:21  А Господь був із Йосипом, і прихилив до нього милосердя, та дав йому милість в очах начальника в'язничного дому.

39:22  І начальник в'язничного дому дав у руку Йосипа всіх в'язнів, що були в домі в'язничнім, і все, що́ там робили, робив він.

39:23  Начальник в'язничного дому не бачив нічого в руці його, бо Бог був із ним, і що́ він робив, щастив йому Господь.

Chapter 40

40:1  І сталося по тих пригодах, чашник єгипетського царя та пекар провинилися були панові своєму, цареві єгипетському.

40:2  І розгнівався фараон на двох своїх е́внухів, — на начальника чашників і на начальника пекарів.

40:3  І віддав їх під варту до дому начальника царської сторожі до в'язничного дому, до місця, де Йосип був ув'я́знений.

40:4  А начальник царсько́ї сторожі приставив Йосипа до них, і він їм услуговував. І були вони деякий час під вартою.

40:5  І снився їм обом сон, кожному свій сон, однієї ночі, кожному за зна́ченням його сна, чашникові й пекареві царя єгипетського, що були ув'язнені у в'язничному домі.

40:6  І прибув до них Йосип уранці, і побачив їх, а вони ось сумні.

40:7  І запитав він фараонових евнухів, що були з ним під вартою в домі пана його, говорячи: „Чого ваші обличчя сьогодні сумні́?“

40:8  А вони сказали йому: „Снився нам сон, а відгадати його немає кому“. І сказав до них Йосип: „Чи ж не в Бога відгадки? Розповіджте но мені“.

40:9  І оповів начальник чашників Йо́сипові свій сон, і сказав йому: „Бачив я в сні своїм, — ось виноградний кущ передо мною.

40:10  А в виноградному кущі три виноградні галу́зки, а він сам ніби розцвів, пустив цвіт, і дозріли грона його ягід.

40:11  А в моїй руці фараонова чаша. І взяв я ті ягоди, і вичавив їх до фараонової чаші, і дав ту чашу в руку фараона“.

40:12  І сказав йому Йо́сип: „Оце відгадка його: три виноградні галузки — це три дні.

40:13  Ще за три дні підійме фараон твою голову, і верне тебе на твоє становище, і ти даси́ чашу фараона до руки його за першим звича́єм, як був ти чашником його.

40:14  Коли ти згадаєш собі про мене, як бу́де тобі добре, — то вчиниш милість мені, коли згадаєш про мене перед фараоном, і випровадиш мене з цього дому.

40:15  Бо я був справді вкрадений із Краю єврейського, а також тут я не вчинив нічого, щоб мене вкинути до цієї ями“.

40:16  І побачив начальник пекарів, що він добре відгадав, і промовив до Йосипа: „І я в сні своїм бачив, — ось три коші пе́чива на голові моїй.

40:17  А в коші горі́шньому — зо всякого пекарського виробу фараонове їдження, а птах їв його з коша з-над моєї голови“.

40:18  І відповів Йосип і сказав: „Оце відгадка його: три коші — то три дні.

40:19  Ще за три дні піді́йме фараон голову твою з тебе, і повісить тебе на дереві, — і птах поїсть тіло твоє з тебе.“

40:20  І сталося третього дня, у день народження фараона, і вчинив він гостину для всіх своїх рабів. І підняв він голову начальника чашників і голову начальника пекарів серед своїх рабів.

40:21  І вернув він начальника чашників на його місце, і він подав чашу в руку фараонову.

40:22  А начальника пекарів повісив, як відгадав був їм Йо́сип.

40:23  Та начальник чашників не пам'ятав про Йосипа, та й забув за нього.

Chapter 41

41:1  І сталося по закінченні двох літ ча́су, і сниться фараонові, — ось він стоїть над Річкою.

41:2  І ось виходять із Річки семеро корів гарного вигляду й ситого тіла, — і па́слися на лузі.

41:3  А ось виходять із Річки за ними семеро корів інших, бридкі виглядом і худі тілом. І вони стали при тих коровах на березі Річки.

41:4  І корови бридкі́ виглядом і худі тілом поз'їда́ли сім корів гарних виглядом і ситих. І прокинувся фараон.

41:5  І знову заснув він. І снилося йому вдруге, — аж ось сходять на однім стеблі семеро колосків здорових та добрих.

41:6  А ось виростає за ними семеро колосків тонких та спалених східнім вітром.

41:7  І проковтнули ті тонкі́ колоски сім колосків здорових та повних. І прокинувся фараон, — а то був сон.

41:8  І сталося рано, — і занепоко́ївся дух його. І послав він, і поскликав усіх ворожбитів Єгипту та всіх мудреців його. І фараон розповів їм свій сон, — та ніхто не міг відгадати їх фараонові.

41:9  І говорив начальник чашників з фараоном, кажучи: „Я сьогодні згадую гріхи свої.

41:10  Розгнівався був фараон на рабів своїх, і вмістив мене під варту дому начальника царсько́ї сторожі, мене й начальника пекарів.

41:11  І однієї ночі снився нам сон, мені та йому, кожному снився сон за своїм зна́ченням.

41:12  А там з нами був єврейський юнак, раб начальника царської сторожі. І ми розповіли́ йому, а він відгадав нам наші сни, кожному за сном його відгадав.

41:13  І сталося, — як він відгадав нам, так і трапилося: мене ти вернув на становище моє, а того повісив“.

41:14  І послав фараон, і покликав Йо́сипа, — і його сквапно вивели з в'язниці. І оголився, і змінив одежу свою, — і він прибув до фараона.

41:15  І промовив фараон до Йосипа: „Снився мені сон, та нема, хто б відгадав його. А я чув про тебе таке: ти вислухуєш сон, щоб відгадати його“.

41:16  А Йосип сказав до фараона, говорячи: „Не я, — Бог дасть у відповідь мир фараонові“.

41:17  І сказав фараон до Йосипа: „Бачив я в сні своїм — ось я стою на березі Річки.

41:18  І ось виходять із Річки семеро корів ситих тілом і гарних виглядом. І вони па́слися на лузі.

41:19  А ось виходять за ними семеро корів інші, бідні та дуже бридкі виглядом і худі тілом. Таких бридки́х, як вони, я не бачив у всьому краї єгипетському.

41:20  І корови худі та бридкі поз'їда́ли сім корів перших ситих.

41:21  І ввійшли вони до черева їхнього, та не було знати, що ввійшли вони до черева їхнього, — і вигляд їх був лихий, як на початку. І я прокинувся.

41:22  І побачив я в сні своїм знов, аж ось сходять на однім стеблі семеро колосків повних та добрих.

41:23  А ось виростає за ними семеро колосків худих, тонких, спалених східнім вітром.

41:24  І проковтнули ті тонкі колоски сім колосків добрих. І розповів я те ворожбитам, та не було, хто б мені роз'яснив“.

41:25  І сказав Йо́сип до фараона: „Сон фараонів — один він. Що́ Бог робить, те Він звістив фараонові.

41:26  Семеро корів добрих — то сім літ, і семеро колосків добрих — сім літ вони. А сон — один він.

41:27  А сім корів худих і бридки́х, що вийшли за ними, — сім літ вони, і сім колосків порожніх і спалених східнім вітром — то бу́дуть сім літ голодних.

41:28  Оце та річ, що я сказав був фараонові: Що́ Бог робить, те Він показав фараонові.

41:29  Ось приходять сім літ, — великий достаток у всім краї єгипетськім.

41:30  А по них настануть сім літ голодних, — і буде забутий увесь той достаток в єгипетській землі, і голод винищить край.

41:31  І не буде видно того достатку в краї через той голод, що настане по́тім, бо він буде дуже тяжки́й.

41:32  А що сон повторився фараонові двічі, це значить, що справа ця постановлена від Бога, і Бог незабаром виконає її.

41:33  А тепер нехай фараон наздрить чоловіка розумного й мудрого, і нехай поставить його над єгипетською землею.

41:34  Нехай учинить фараон, і нехай призна́чить урядників над краєм, і нехай за сім літ достатку збирає п'ятину врожаю єгипетської землі.

41:35  І нехай вони позбирають усю їжу тих добрих років, що приходять, і нехай вони позбирають збіжжя під руку фараонову, на їжу по містах, і нехай бережуть.

41:36  І буде та їжа на запа́с для краю на сім літ голодних, що настануть в єгипетській землі, — і край не буде знищений голодом“.

41:37  І була ця річ добра в оча́х фараона та в очах усіх його рабів.

41:38  І сказав фараон своїм рабам: „Чи зна́йдеться чоловік, як оцей, що Дух Божий у нім?“

41:39  І сказав фараон Йосипові: „Що Бог відкрив тобі це все, то немає такого розумного й мудрого, як ти.

41:40  Ти бу́деш над домом моїм, а слів твоїх уст буде слухатися ввесь наро́д мій. Тільки троном я буду вищий від тебе“.

41:41  І сказав фараон Йо́сипові: „Дивись, — я поставив тебе над усім краєм єгипетським“.

41:42  І зняв фараон персня свого з своєї руки, та й дав його на руку Йо́сипову, і зодягнув його в одежу віссо́нну, а на шию йому повісив золотого ланцюга.

41:43  І зробив, що він їздив його другим по́возом, і кричали перед обличчям його: „Кланяйтеся!“ І поставив його над усім єгипетським краєм.

41:44  І сказав фараон Йосипові: „Я фараон, а без тебе ніхто не підійме своєї руки та своєї ноги в усім краї єгипетськім“.

41:45  І назвав фараон ім'я Йосипові: Цофнат-Панеах, і дав йому за жінку Оснату, дочку Поті-Фера, жерця Ону. І Йосип піднявся над єгипетським краєм.

41:46  А Йосип був віку тридцяти літ, коли він став перед лицем фараона, царя єгипетського. І пішов Йосип від лиця фараонового, і перейшов через увесь єгипетський край.

41:47  А земля в сім літ достатку родила на повні жмені.

41:48  І зібрав він усю їжу семи літ, що була в єгипетськім кра́ї, і вмістив їжу по містах: їжу поля міста, що навколо нього, вмістив у ньо́му.

41:49  І зібрав Йо́сип збіжжя дуже багато, як мо́рський пісок, аж перестав рахувати, бо не було вже числа.

41:50  А Йосипові, поки прийшов рік голодний, уродилися два сини, що вродила йому Осната, дочка Поті-Фера, жерця Ону.

41:51  І назвав Йо́сип ім'я́ перворідному: Манасі́я, бо „Бог зробив мені, що я забув усе своє терпіння та ввесь дім мого батька“.

41:52  А ймення другому назвав: Єфрем, бо „розмножив мене Бог у краї недолі моєї“.

41:53  І скінчи́лися сім літ достатку, що були в єгипетськім краї.

41:54  І зачали наступати сім літ голодні, як сказав був Йосип. І був голод по всіх краях, а в усім єгипетськім краї був хліб.

41:55  Але виголоднів увесь єгипетський край, а наро́д став кричати до фараона про хліб. І сказав фараон усьому Єгиптові: „Ідіть до Йосипа. Що́ він вам скаже, те робіть“.

41:56  І був той голод на всій поверхні землі. І відчинив Йосип усе, що було́ в них, і продавав поживу Єгиптові. А голод зміцнявся в єгипетськім краї.

41:57  І прибували зо всієї землі до Йосипа купити поживи, бо голод зміцнявся по всій землі.

Chapter 42

42:1  А Яків побачив, що в Єгипті є хліб. І сказав Яків до синів своїх: „Пощо ви споглядаєте один на о́дного?“

42:2  І сказав він: „Ось чув я, що в Єгипті є хліб; зійдіть туди, і купіть нам хліба ізвідти, — і будемо жити, і не помремо“.

42:3  І зійшли десятеро Йосипових братів купити збіжжя з Єгипту.

42:4  А Веніями́на, Йо́сипового брата, Яків не послав із братами його, бо сказав: „Щоб не спіткало його яке нещастя!“

42:5  І прибули Ізра́їлеві сини купити хліба разом з іншими, що прихо́дили, бо був голод у Краї ханаанськім.

42:6  А Йосип — він володар над тим краєм, він продавав хліб усьому народові тієї землі. І прибули́ Йо́сипові брати, та й уклонилися йому обличчям до землі.

42:7  І побачив Йо́сип братів своїх, і пізнав їх, та не дав пізнати себе. І говорив із ними суворо, і промовив до них: „Звідкіля прибули́ ви?“ А вони відказали: „З ханаанського Кра́ю купити їжі“.

42:8  І пізнав Йосип братів своїх, а вони не впізнали його.

42:9  І згадав Йосип сни, що про них йому снились були́. І сказав він до них: „Ви шпигуни́! Ви́ прибули́ підглянути слабі місця цієї землі“.

42:11  А вони відказали йому: „Ні, пане мій, а раби твої прибули́ купити їжі. Ми всі — сини одного чоловіка, ми правдиві. Раби твої не були́ шпигунами!“

42:12  Він же промовив до них: „Ні, — бо ви прийшли підглянути слабі місця цієї землі!“

42:13  А вони відказали: „Дванадцятеро твоїх рабів — брати ми, сини одного чоловіка в ханаанському Краї. А наймолодший тепер із батьком нашим, а одного нема“.

42:14  І промовив їм Йо́сип: „Оце те, що я сказав був до вас, говорячи: Ви шпигуни.

42:15  Оцим ви будете ви́пробувані: Клянуся життям фараоновим, що ви не вийдете звідси, якщо не при́йде сюди наймолодший ваш брат!

42:16  Пошліть з-поміж себе одно́го, і нехай ві́зьме вашого брата, а ви бу́дете ув'язнені. І слова ваші будуть піддані пробі, чи правда з вами; а коли ні, — клянуся життям фараоновим, що ви шпигуни!“

42:17  І він забрав їх під варту на три дні.

42:18  А третього дня Йо́сип промовив до них: „Зробіть це — і живіть. Я Бога боюся,

42:19  якщо ви правдиві. Один брат ваш буде ув'язнений в домі вашої варти, а ви йдіть, принесіть хліба для заспокоєння голоду ваших домів.

42:20  А свого наймолодшого брата приведіть до мене, — і бу́дуть потверджені ваші слова, а ви не повмираєте“. І вони зробили так.

42:21  І говорили вони один о́дному: „Справді, винні ми за нашого брата, бо ми бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали. Тому то прийшло це нещастя на нас!“

42:22  І відповів їм Руви́м, говорячи: „Чи не говорив я вам, кажучи: Не грішіть проти хло́пця, та ви не послухали. А оце й кров його жадається“

42:23  А вони не знали, що Йо́сип їх розуміє, бо був поміж ними перекладач.

42:24  А він відвернувся від них та й заплакав... І вернувся до них, і говорив із ними. І взяв від них Симео́на, та й зв'язав його на їхніх очах.

42:25  А Йосип наказав, щоб напо́внили їхні мішки збіжжям, а срібло їхнє вернули кожному до його мішка, і дали їм поживи на дорогу. І їм зроблено так.

42:26  І поне́сли вони хліб свій на ослах своїх, і пішли звідти.

42:27  І відкрив один мішка свого, щоб ослові своєму дати паші на нічлігу, та й побачив срібло своє, — а воно ось в отворі мішка його!

42:28  І сказав він братам своїм: „Повернене срібло моє, — і ось воно в мішку моїм!“ І завмерло їм серце, і вони затремтіли, говорячи один до о́дного: „Що́ це Бог нам зробив?“

42:29  І прибули вони до Якова, батька свого, до Кра́ю ханаанського, і розповіли́ йому все, що́ їх спіткало було, говорячи:

42:30  „Той муж, пан того краю, говорив із нами суворо, і прийняв був нас як шпигунів того краю.

42:31  А ми сказали йому: „Ми правдиві, — не були ми шпигунами!

42:32  Ми дванадцятеро братів, сини нашого ба́тька. Одного нема, а наймолодший тепер з нашим батьком у ханаанському Краї“.

42:33  І сказав до нас муж той, пан того кра́ю: „З того пізна́ю, що правдиві ви, — зоста́вте зо мною одно́го вашого брата, а на голод домів ваших візьміть хліб та й ідіть.

42:34  І приведіть до мене брата вашого найменшого, і бу́ду я знати, що ви не шпигуни, що ви правдиві. Тоді віддам вам вашого брата, і ви можете перехо́дити цей край для купівлі.“

42:35  І сталося, — вони випоро́жнювали мішки свої, а ось у кожного вузлик срібла його в його мішку! І побачили вузлики срібла свого, вони та їх батько, — і полякались.

42:36  І сказав до них Яків, їх батько: „Ви позбавили мене дітей, — Йосипа нема, і Симеона нема, а тепер Веніямина заберете? Усе те на мене!“

42:37  І промовив Руви́м до батька свого, кажучи: „Двох синів моїх уб'єш, коли не приведу його до тебе! Дай же його на руку мою, а я поверну його до тебе“.

42:38  А той відказав: „Не зі́йде з вами мій син, бо брат його вмер, а він сам позостався... А трапиться йому нещастя в дорозі, якою підете, то в смутку зведете мою сивину до шео́лу!“

Chapter 43

43:1  А голод став тяжки́й у тім краї.

43:2  І сталося, як вони скінчи́ли їсти хліб, що привезли були з Єгипту, то сказав до них ба́тько їх: „Верніться, купіть нам трохи їжі!“

43:3  І сказав йому Юда, говорячи: „Рішуче освідчив нам той муж, кажучи: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами!“

43:4  Як ти пошлеш брата нашого з нами, то ми зі́йдемо, і купимо тобі їжі.

43:5  А коли не пошлеш, не зі́йдемо, бо муж той сказав нам: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами“.

43:6  І промовив Ізра́їль: „На́що зло ви вчинили мені, що сказали тому мужеві, що ще маєте брата?“

43:7  А вони відказали: „Розпитуючи, випитував той муж про нас та про місце нашого народження, говорячи: Чи батько ваш іще живий? Чи є в вас брат? І ми розповіли йому відповідно до цих слів. Чи могли ми знати, що скаже: Приведіть вашого брата?“

43:8  І сказав Юда до Ізраїля, батька свого: „Пошли ж цього юнака зо мною, і встаньмо, та й ходім, і бу́демо жити, і не повмираємо і ми, і ти, і наші діти.

43:9  Я поручуся за нього, — з моєї руки бу́деш його ти жадати! Коли я не приведу його до тебе, і не поставлю перед лицем твоїм, то буду винним перед тобою по всі дні!

43:10  А коли б ми були не відтягалися, то тепер уже б вернулися були́ два рази“.

43:11  І сказав їм Ізра́їль, їх батько: „Коли так, то зробіть ви оце. Візьміть із плодів цього Краю, і віднесіть дарунка мужеві тому: трохи бальзаму, і трохи меду, пахощів, і ладану, дактилів, і мигдалів.

43:12  А срібла візьміть удвоє в руку свою. А срібло, повернене в отвір ваших мішків, верніть своєю рукою, — може то помилка.

43:13  А брата вашого заберіть, — і встаньте, ідіть до того мужа.

43:14  А Бог Всемогутній нехай дасть вам милосердя перед лицем того мужа, і нехай він відпустить вам другого вашого брата й Веніями́на. А я, — певно стратив сина свого́!“

43:15  І взяли ті люди того дарунка, і взяли вдвоє срібла в руку свою, і Веніямина, і встали, та й зійшли до Єгипту. І стали вони перед лицем Йосиповим.

43:16  І побачив Йосип Веніямина з ними, і сказав до того, що був над його домом: „Упровадь цих людей до дому, і нехай заріжуть худобину, і приготуй, бо зо мною бу́дуть їсти ці люди опівдні“.

43:17  І той чоловік зробив, як Йосип сказав був. І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому.

43:18  І полякалися ті люди, що були впроваджені до Йо́сипового дому. І сказали вони: „Через срібло, повернене напочатку в наших мішках, ми впроваджені, щоб причепитись до нас, і напасти на нас, і забрати за рабів нас та наші осли“.

43:19  І приступили вони до чоловіка, що над домом Йо́сиповим, та й говорили до нього при вході в дім.

43:20  І сказали вони: „Послухай, о пане мій, ми зійшли були напочатку купити їжі.

43:21  І сталося, коли ми прийшли на нічліг, і відкрили мішки свої, — а ось срібло кожного в отворі мішка його, наше срібло за вагою його! І ми вертаємо його нашою рукою!

43:22  А на купівлю їжі ми знесли нашою рукою інше срібло. Ми не знаємо, хто поклав був наше срібло до наших мішків“.

43:23  А той відказав: „Мир вам! Не бійтеся! Бог ваш і Бог вашого батька дав вам скарб до ваших мішків. Срібло ваше прийшло до мене“. І вивів до них Симеона.

43:24  І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому, і дав води, а вони вмили ноги свої, і дав паші їхнім ослам.

43:25  І вони пригото́вили дарунки до приходу Йосипа опі́вдні, бо почули, що там вони їстимуть хліб.

43:26  І ввійшов Йо́сип до дому, а вони прине́сли йому до дому дарунка, що в їхній руці. І вони поклонилися йому до землі.

43:27  А він запитав їх про мир і сказав: „Чи гара́зд вашому батькові старому, про якого ви розповідали? Чи він ще живий?“

43:28  А вони відказали: „Гаразд рабові твоєму, батькові нашому. Ще він живий“. І вони схилилися, і вклонилися до землі.

43:29  І звів він очі свої, та й побачив Веніямина, свого брата, сина матері своєї, і промовив: „Чи то ваш наймолодший брат, що ви мені розповідали?“ І сказав: „Нехай Бог буде милости́вий до тебе, мій сину!“

43:30  І Йо́сип поспішив, бо порушилася його любов до брата його, і хотів він заплакати. І ввійшов він до іншої кімнати, і заплакав там...

43:31  І вмив він лице своє, і вийшов, і стримався, та й сказав: „Покладіть хліба!“

43:32  І поклали йому окремо, а їм окремо, й єгиптянам, що їли з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти хліб з євреями, бо це огида для Єгипту.

43:33  І вони посідали перед ним, — перворідний за перворідством своїм, а молодший за молодістю своєю. І здивувалися ці люди один перед о́дним.

43:34  І він посилав дари страви від себе до них. А дар Веніяминів був більший від дару всіх їх уп'ятеро. І пили вони, і повпива́лися з ним.

Chapter 44

44:1  І наказав він тому, що над домом його, говорячи: „Понаповнюй мішки цих людей їжею, скільки зможуть вони нести. І поклади срібло кожного до отвору мішка його.

44:2  А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його“. І зробив той за словом Йо́сиповим, яке він сказав був.

44:3  Розвиднилось рано вра́нці, і люди ці були́ відпущені, вони та їхні осли.

44:4  Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йо́сип сказав до того, що над домом його: „Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: „На́що ви заплатили злом за добро?

44:5  Хіба це не та чаша, що з неї п'є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею? І зле ви зробили, що вчинили таке“.

44:6  І той їх догнав, і сказав їм ті слова.

44:7  А вони відказали йому: „Нащо пан мій говорить отакі то слова? Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ.

44:8  Таж срібло́, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського. А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?

44:9  У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові“.

44:10  А той відказав: „Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно! У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті“.

44:11  І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю. І порозв'язували кожен мішка свого.

44:12  І став він шукати. Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим. І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!

44:13  І пороздирали вони свою одіж! І кожен нав'ючив осла свого, і вернулись до міста.

44:14  І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, — а він ще був там. І попа́дали вони перед лицем його на землю.

44:15  І сказав до них Йо́сип: „Що́ це за вчинок, що ви зробили? Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?“

44:16  А Юда промовив: „Що́ ми скажемо панові моєму? Що́ будемо говорити? Чим виправдаємось? Бог знайшов провину твоїх рабів! Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша“.

44:17  А Йо́сип відказав: „Дале́ке мені, щоб зробити оце. Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, — він буде мені за раба! А ви йдіть із миром до вашого батька“.

44:18  І приступив до нього Юда та й промовив: „О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон.

44:19  Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: „Чи є в вас батько або брат?“

44:20  І сказали ми до пана мого: „Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер. І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.

44:21  А ти був сказав своїм рабам: „Зведіть до мене його, і нехай я кину свої́м оком на нього“.

44:22  І сказали ми до пана мого: „Не може той хлопець покинути батька свого. А покине він батька свого, то помре той“.

44:23  А ти сказав своїм рабам: „Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого“.

44:24  І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана.

44:25  А батько наш сказав: „Верніться, купіть нам трохи їжі“.

44:26  А ми відказали: „Не можемо зійти. Коли найменший наш брат буде з нами, то зійдемо ми, бо не можемо бачити лиця того мужа, якщо брат наш наймолодший не буде з нами“.

44:27  І сказав до нас раб твій, наш батько: „Ви знаєте, що двох була́ породила мені жінка моя.

44:28  Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він. І я не бачив його аж дотепе́р.

44:29  А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу“.

44:30  А тепер, коли я прийду́ до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, — а душа його зв'язана з душею тією, —

44:31  То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре. І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу.

44:32  Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу́ його до тебе, то згрішу перед батьком свої́м на всі дні!

44:33  А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму. А юнак нехай іде з своїми братами!

44:34  Бо як я прийду́ до батька свого, а юнака зо мною нема? Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька“.

Chapter 45

45:1  І не міг Йосип здержатися при всіх, що стояли біля нього, та й закричав: „Виведіть усіх людей від мене!“ І не було з ним ніко́го, коли Йо́сип відкрився браттям своїм.

45:2  І він го́лосно запла́кав, і почули єгиптяни, і почув дім фараонів.

45:3  І Йо́сип промовив до браттів своїх: „Я Йо́сип... Чи живий ще мій батько?“ І не могли його браття йому відповісти, бо вони налякались його.

45:4  А Йосип промовив до братів своїх: „Підійдіть же до мене!“ І вони підійшли, а він проказав: „Я Йо́сип, ваш брат, якого ви продали́ були до Єгипту.

45:5  А тепер не сумуйте, і нехай не буде жа́лю в ваших очах, що ви продали мене сюди, бо то Бог послав мене перед вами для вижи́влення.

45:6  Бо ось два роки голод на землі, і ще буде п'ять літ, що не буде орки та жнив.

45:7  І послав мене Бог перед вами зробити для вас, щоб ви позостались на землі, і щоб утримати для вас при житті велике число спасених.

45:8  І виходить тепер, — не ви послали мене сюди, але Бог. І Він зробив мене батьком фараоновим і паном усього дому його, і володарем усього краю єгипетського.

45:9  Поспішіть, і йдіть до батька мого, та й скажіть йому: Отак сказав син твій Йо́сип: Бог зробив мене володарем усього Єгипту. Зійди ж до мене, не гайся.

45:10  І осядь у землі Ґошен, і будеш близьки́й до мене ти, і сини твої, і сини синів твоїх, і дрібна та велика худоба твоя, і все, що твоє.

45:11  І прогодую тебе там, бо голод буде ще п'ять років, щоб не збіднів ти, і дім твій, і все, що твоє.

45:12  І ось очі ваші й очі брата мого Веніямина бачать, що це мої уста говорять до вас.

45:13  І оповісте́ батькові моєму про всю славу мою в Єгипті, та про все, що́ ви бачили. І поспішіть, і приведіть вашого батька сюди“.

45:14  І впав він на шию Веніямину, братові своєму, та й заплакав, і Веніями́н плакав на шиї його...

45:15  І цілував він усіх братів своїх, і плакав над ними... А пото́му говорили брати його з ним.

45:16  І розголо́шено в домі фараоновім чу́тку, говорячи: „Прийшли Йосипові брати!“ І було це добре в очах фараонових та в очах його рабів.

45:17  І промовив фараон до Йосипа: „Скажи своїм братам: Зробіть оце: Понав'ючуйте худобу свою, та й ідіть, прибудьте до Краю ханаанського.

45:18  І заберіть вашого батька й доми ваші, та й прийдіть до мене, а я дам вам до́бра єгипетського краю. І споживайте ситість землі.

45:19  А ти одержав наказа сказа́ти: Зробіть це: Візьміть собі з єгипетського краю вози́ для ваших дітей та для ваших жінок, і привезіть свого батька й прибудьте.

45:20  А око ваше нехай не жалує ваших речей, бо добро всього єгипетського краю — ваше воно“.

45:21  І зробили так Ізра́їлеві сини. А Йо́сип дав їм вози на приказ фараонів, і дав їм поживи на дорогу.

45:22  І дав усім їм кожному переміни одежі, а Веніяминові дав три сотні срібла та п'ять перемін одежі.

45:23  А ба́тькові своєму послав він оце: десять ослів, нав'ючених з добра Єгипту, і десять ослиць, нав'ючених збіжжям, і хліб, і поживу для батька його на дорогу.

45:24  І відпустив він своїх братів, і вони пішли. І сказав він до них: „Не сваріться в дорозі!“

45:25  І вийшли вони з Єгипту, та й прибули до ханаанського Краю, до Якова, батька свого.

45:26  І розповіли йому, кажучи: „Ще Йо́сип живий“, і що він панує над усім єгипетським краєм. І зомліло серце його, бо він не повірив був їм...

45:27  І переказували йому всі слова Йосипові, що́ говорив він до них. І як побачив він вози́, що послав Йосип, щоб везти його, то ожив дух Якова, їхнього батька.

45:28  І промовив Ізра́їль: „До́сить! Ще живий Йосип, мій син! Піду ж та побачу його, поки помру!“

Chapter 46

46:1  І вирушив Ізраїль, і все, що його, і прибув до Веер-Шеви, і приніс жертви Богові батька свого Ісака.

46:2  І промовив Бог до Ізраїля в нічному видінні, і сказав: „Якове, Якове!“ А той відказав: „Ось я!“

46:3  І сказав Він: „Я Той Бог, — Бог батька твого. Не бійся зійти до Єгипту, бо Я вчиню тебе там великим народом.

46:4  Я зійду́ з тобою до Єгипту, і Я також, виводячи, виведу тебе, а Йосип закри́є рукою своє́ю очі твої“.

46:5  І встав Яків з Беер-Шеви. І пове́зли Ізраїлеві сини свого батька Якова, і дітей своїх, і жінок своїх возами, що послав фараон, щоб привезти його.

46:6  І взяли́ вони стада́ свої, і маєток свій, що набули́ в землі ханаанській, і прибули́ до Єгипту Яків та ввесь рід його з ним.

46:7  Він привів із собою до Єгипту синів своїх, і синів своїх синів з собою, дочок своїх, і дочок синів своїх, і ввесь рід свій.

46:8  А оце ймення синів Ізраїлевих, що прибули до Єгипту: Яків та сини його: перворідний Яковів Руви́м.

46:9  І сини Рувимові: Ханох, і Паллу, і Хецрон, і Кармі.

46:10  І сини Симеонові: Ємуїл, і Ямін, і Огад, і Яхін, і Цохар, і Саул, син ханаанеянки. І сини Левієві: Ґершон, Кегат і Мерарі. І сини Юдині: Ер, і Онан, і Шела, і Перец, і Зерах. І вмер Ер і Онан у ханаанській землі. А сини Перецеві були: Хецрон і Хамул.

46:13  І сини Іссаха́рові: Тола, і Цувва, і Йов, і Шимрон.

46:14  І сини Завуло́нові: Серед, і Елон, і Яхлеїл.

46:15  Оце сини Ліїні, що вродила вона Якову в Падані арамейськім, та дочку його Діну. Усіх душ синів його й дочок його тридцять три.

46:16  І сини Ґадові: Ціфйон, і Хаґґі, Шуні, і Ецбон, Ері, і Ароді, і Ар'їлі.

46:17  І сини Аси́рові: Їмна, і Їшва, і Їшві, і Верія, і Сірах, сестра їх. І сини Верії: Хевер і Малкіїл.

46:18  Оце сини Зілпи, що Лаван був дав її своїй дочці Лії, а вона вродила їх Якову, шіснадцять душ.

46:19  Сини Рахілі, жінки Якова: Йо́сип і Веніями́н.

46:20  І вродилися Йосипові в єгипетськім краї Манасі́я та Єфре́м, що їх уродила йому Оснат, дочка Поті-Фера, жерця Ону.

46:21  І сини Веніяминові: Бела, і Бехер, і Ашбел, Ґера, і Нааман, Ехі, і Рош, Муппім, і Хуппім, і Ард.

46:22  Оце сини Рахілині, що вродилися Якову, усіх душ чотирнадцять.

46:23  І сини Данові: Хушім.

46:24  І сини Нефтали́мові: Яхсеїл, і Ґуні, і Єцер, і Шіллем.

46:25  Оце сини Білги, що її Лаван дав був своїй дочці Рахілі. І вона породила їх Якову, усіх душ сім.

46:26  Усіх душ, що прийшли з Яковом в Єгипет, що походять із сте́гон його, окрім жінок синів Якова, усіх душ шістдесят і шість.

46:27  А сини Йосипа, що народилися йому в Єгипті, дві душі. Усіх душ дому Якова, що прийшли були до Єгипту, сімдесят.

46:28  І послав він перед собою Юду до Йосипа, щоб показував перед ним доро́гу до Ґошену. І прибули́ вони до краю Ґошен.

46:29  І запріг Йосип свою колесницю, і вирушив назустріч батькові своє́му Ізраїлеві до Ґошену. І він показався йому, і впав йому на шию, та й плакав довго на шиї його.

46:30  І промовив Ізраїль до Йосипа: „Нехай тепер помру я, побачивши обли́ччя твоє, що ти ще живий!“

46:31  А Йосип промовив до своїх братів і до дому батька свого: „Піду́ й розкажу́ фараонові, та й повім йому: Брати мої й дім батька мого, що були в Кра́ї ханаанськім, прибули до мене.

46:32  А люди ці — пастухи отари, бо були скотарі. І вони припровадили дрібну та велику худобу свою, і все, що їхнє було́.

46:33  І станеться, коли покличе вас фараон і скаже: Яке ваше зайняття?

46:34  то ви відкажете: „Скотарями були твої раби від молодости своєї аж дотепе́р, і ми, і батьки наші“, щоб ви осіли в країні Ґошен, бо для Єгипту кожен пастух отари — огида“.

Chapter 47

47:1  І прийшов Йосип, і розповів фараонові та й сказав: „Мій батько, і брати мої, і їхні отари, і худоба їх, і все їхнє прибули́ з ханаанського Кра́ю. І ось вони в країні Ґошен“.

47:2  І взяв він із своїх братів п'ятеро чоловіка, та й поставив їх перед лицем фараоновим.

47:3  І сказав фараон до братів його: „Яке ваше зайняття?“ А вони відказали фараонові: „Пастухи отари раби твої, — і ми, і наші батьки“.

47:4  І сказали вони фараонові: „Ми прибули́, щоб ме́шкати в кра́ї цім, нема бо паші для отари, що є в рабів твоїх, бо в ханаанському Краї тяжки́й голод. А тепер нехай же осядуть раби твої в країні Ґошен“.

47:5  І промовив фараон до Йосипа, говорячи: „Батько твій та брати твої прибули́ до тебе.

47:6  Єгипетьський край — він перед лицем твоїм. У найліпшім місці цього краю осади батька свого та братів своїх, — нехай осядуть у країні Ґошен. А коли знаєш, і між ними є здатні люди, то зроби їх зверхниками моєї череди“.

47:7  І привів Йосип батька свого Якова, та й поставив його перед лицем фараоновим. І Яків поблагословив фараона.

47:8  І промовив фараон до Якова: „Скільки днів ча́су життя твого?“

47:9  А Яків сказав до фараона: „Днів ча́су мандрівки моєї — сто й тридцять літ. Короткі та лихі були дні ча́су життя мого, і не досягли вони днів ча́су життя батьків моїх у днях ча́су мандрівки їхньої“.

47:10  І Яків поблагословив фараона, та й вийшов від обличчя фараонового.

47:11  І осадив Йо́сип батька свого та братів своїх, і дав їм володіння в єгипетській країні, у найкращім місці цієї землі — у країні Рамесес, як наказав був фараон.

47:12  І постачав Йосип хліб для батька свого й братів своїх, та для всього дому свого батька відповідно до числа дітей.

47:13  А хліба не було в усім тім краї, бо голод став дуже тяжки́й. І ви́снажився єгипетський край та Край ханаанський через той голод.

47:14  І зібрав Йосип усе срібло, що знаходилося в єгипетськім краї та в Краї ханаанськім, за поживу, що вони купували. І Йосип вніс те срібло до фараонового дому.

47:15  І вичерпалося срібло в краї єгипетськім та в Краї ханаанськім. І прибув увесь Єгипет до Йосипа, говорячи: „Дай же нам хліба! Нащо нам умирати перед тобою, тому́ що вичерпалося срібло?“

47:16  А Йосип сказав: „Дайте свою худобу, а я дам вам за худобу вашу, коли вичерпалося срібло“.

47:17  І вони припровадили худобу свою до Йосипа. І дав їм Йо́сип хліба за коні, і за отари, і за череди худоби, і за осли. І він того року постачав їм хліб за всю їхню худобу.

47:18  І скінчи́вся той рік, і вони прибули до нього другого року, та й сказали йому: „Не скажемо неправди перед паном своїм, — що вичерпалося срібло, а че́реди здобутку в нашого пана. Нічого не зосталося перед нашим паном, — хібащо наше тіло та наша земля!

47:19  На́що ми маємо вмирати на очах твоїх, і ми, і наша земля? Купи нас та нашу землю за хліб, і бу́демо ми та наша земля рабами фараонові. А ти дай насіння, — і будемо жити, і не помремо́, а земля не опустіє“.

47:20  І Йосип купив усю землю єгипетську для фараона, бо єгиптяни спро́дували кожен поле своє, посилився бо був голод між ними. І стала земля фараоновою.

47:21  А народ — він перепроваджував його до міст від кінця границі Єгипту й аж до кінця її.

47:22  Тільки землі жерців не купив він, бо для жерців була устава жити на прибутки від фараона. І вони їли свій пай, що давав їм фараон, тому не продали́ своєї землі.

47:23  І сказав Йосип до наро́ду: „Оце купив я сьогодні для фараона вас і землю вашу. Ось вам насіння, — і засійте землю.

47:24  А настануть жнива́, то дасте п'яту частину фараонові, а чотири частині бу́дуть вам на насіння для поля й на їжу вам та тим, хто в домах ваших, та на їжу для ваших дітей“.

47:25  А вони відказали: „Ти нас уде́ржав при житті. Нехай же зна́йдемо милість в очах свого пана, — і станемо рабами фараонові“.

47:26  А Йо́сип поклав це за постанову на єгипетську землю аж до сьогоднішнього дня: на п'яту частину для фараона. Сама тільки земля жерців не стала фараоновою.

47:27  І осів Ізраїль в єгипетськім краї в країні Ґошен, і набули в нім володіння. І вони розродилися й сильно розмно́жилися.

47:28  І жив Яків в єгипетськім краї сімнадцять літ. І були́ дні Якова, літа життя його, сто літ і сорок і сім літ.

47:29  І набли́зилися дні Ізраїля до смерти. І кликнув він до сина свого до Йосипа, та й промовив йому: „Коли знайшов я милість в очах твоїх, поклади руку свою під стегно́ моє, і вчини зо мною милість та правду: Не поховай мене в Єгипті!

47:30  І ляжу я з батьками своїми, — і ти винесеш мене з Єгипту, і поховаєш мене в їхньому гробі“. А той відказав: „Я вчиню за словом твоїм“.

47:31  А Яків сказав: „Присягни ж мені!“ І він присягнув йому. І вклонився Ізраїль на зголов'я постелі.

Chapter 48

48:1  І сталося по тих випадках, і сказано було Йосипові: „Ось батько твій хворі́є“. І він узяв із собою обох своїх синів, Манасі́ю та Єфре́ма.

48:2  І промовив він до Якова й сказав: „Ось до тебе прийшов твій син Йосип!“ І зміцнився Ізраїль, та й сів на постелі.

48:3  І сказав Яків до Йосипа: „Бог Всемогутній явився був мені в Лузі в землі ханаанській, і поблагословив мене.

48:4  І сказав Він до мене: „Ось Я розплоджу́ тебе й розмно́жу тебе, і вчиню тебе громадою народів. А цю землю Я дам наща́дкам твої́м по тобі володінням навіки“.

48:5  А тепер два сини твої, уроджені тобі в єгипетськім краї до прибуття мого до тебе до Єгипту, — вони мої! Єфрем і Манасія, як Руви́м і Симео́н, бу́дуть мої.

48:6  А нащадки твої, що породиш по них, — вони будуть твої. Вони будуть зватися на ймення своїх братів у наслідді своїм.

48:7  А я, коли я прийшов був з Падану, померла мені Рахіль у Краї ханаанськім на дорозі, коли була ще ківра землі, щоб прийти до Ефрати. І я поховав був її там, на дорозі до Ефрати, — це Віфлеєм“.

48:8  А Ізраїль побачив синів Йо́сипових та й сказав: „Хто вони?“

48:9  І сказав Йосип до батька свого: „Вони мої сини, що Бог дав мені тут“. А той відказав: „Візьми ж їх до мене, — і я їх поблагословлю́“.

48:10  А очі Ізраїлеві стали тяжкі від старости, — він не міг дивитися. І Йосип підвів їх до нього, а той поцілував їх і пригорнув їх.

48:11  І сказав Ізраїль до Йосипа: „Не сподівався я побачити обличчя твого, а ось Бог дав мені побачити й насіння твоє“.

48:12  І Йосип відвів їх від колін його, та й упав на обличчя своє до землі.

48:13  І Йосип узяв їх обох, — Єфрема своєю правицею від лівиці Ізраїля, а Манасію своєю лівицею від правиці Ізраїля, та й до нього підвів.

48:14  І простяг Ізраїль правицю свою та й поклав на голову Єфрема, — а він молодший, а лівицю свою на голову Манасії. Він схрестив свої руки, хоч Манасія — перворідний.

48:15  І він поблагословив Йосипа, та й промовив: „Бог, що перед обличчям Його ходили батьки мої Авраам та Ісак, що пасе мене, відколи існую аж до цього дня,

48:16  Ангол, що рятує мене від усього лихого, — нехай поблагосло́вить цих юнаків, і нехай бу́де зване в них ім'я́ моє й ім'я́ батьків моїх Авраама та Ісака, і нехай вони множаться, як та риба, посеред землі“.

48:17  А Йосип побачив, що батько його кладе правицю свою на голову Єфремову, — і було це не до вподоби йому. І він підпер руку батька свого, щоб зняти її з-над голови Єфрема на голову Манасіїну.

48:18  І сказав Йосип до батька свого: „Не так, батьку мій, бо оцей перворідний, — поклади правицю свою на його голову!“

48:19  А батько його не хотів, і сказав: „Знаю, мій сину, знаю! І він буде наро́дом, і він буде великий, але його менший брат буде більший від нього, а потомство його стане повнею наро́дів“.

48:20  І він поблагословив їх того дня, кажучи: „Тобою буде благословляти Ізраїль, говорячи: „Нехай Бог учинить тебе як Єфрема і як Манасію!“ І поставив Єфрема перед Манасією.

48:21  І сказав Ізраїль до Йосипа: „Ось я вмираю... А Бог бу́де з вами, і поверне вас до Краю ваших батьків!

48:22  А я тобі дав понад братів твоїх одну частку, яку я взяв був з руки амореянина своїм мечем та луком своїм“.

Chapter 49

49:1  І покликав Яків усіх синів своїх та й промовив: Зберіться, а я сповіщу́ вам, що́ вас спіткає напри́кінці днів.

49:2  Зійдіться та слухайте ви, сини Якова, і прислу́хайтеся до Ізраїля, вашого батька!

49:3  Руви́ме, — ти мій перворідний, моя міць і поча́ток ти сили моєї, верх вели́чности й верх ти могутности!

49:4  Ти пі́нився був, як вода, — та не втримаєшся, бо ти увійшов був на ложе свойого отця, і збезчестив його, на постелю мою ти піднявся!

49:5  Симео́н і Леві́й — то брати́, їхня зброя — знаря́ддя насильства.

49:6  Хай до їхньої змови не входить душа моя, і нехай не прилу́читься слава моя до їх зборів, бо вони в своїм гніві люди́ну забили, а в своїй самоволі вола копи́т позбавили...

49:7  Прокля́тий гнів їхній, бо сильний, та їхня лютість, тяжка́ бо вона! Поділю́ їх я в Якові, і їх розпоро́шу в Ізраїлі!

49:8  О Юдо, — похва́лять тебе твої браття! Рука твоя — на шиї твоїх ворогів, сини батька твого тобі вкло́няться.

49:9  Юда — лев молодий! Ти, мій сину, вертаєшся з здо́бичі: прихиливсь він, поклався як лев й як левиця, — зведе хто його?

49:10  Не віді́йметься бе́рло від Юди, ані в його сте́гон законодавець, аж прийде Примири́тель, що Йому буде по́слух наро́дів.

49:11  Він прив'язує до винограду свого молодого осла, а до вибраної виноградини — сина ослиці своєї. Він одежу свою буде прати в вині, а шату свою — в виноградній крові́!

49:12  Від вина він зробивсь мутноокий, а від молока — білозубий.

49:13  Завуло́н буде мешкать над берегом мо́рським, над берегом тим, де стають кораблі, а границя його — до Сидону.

49:14  Іссаха́р — то костистий осел, що лежить між кошарами.

49:15  І побачив він спо́кій, що добрий, та землю, що стала приємна, і він нахилив свої плечі, щоб не́сти, і став працювать на податок.

49:16  Дан буде судить свій наро́д, як один із Ізра́їльських родів.

49:17  Дан буде вуже́м при дорозі, змією отру́йливою при шляху́, що п'я́ти коневі кусає, і його верхіве́ць позад себе впаде.

49:18  Спасіння від Тебе чекаю, о Господи!

49:19  Ґад — на нього юрба нападатиме, та він нападе на їх п'я́ти.

49:20  Аси́р — його хліб буде ситий, і він буде давати присма́ки царські.

49:21  Нефтали́м — вільна ланя, він прекрасні слова́ видає.

49:22  Йо́сип — вітка родюча, вітка родючая над джерело́м, її віття по муру спина́ється.

49:23  І огірчи́ли його та з луку стріляли, і знена́виділи були стрі́льці його.

49:24  Та зостався міцним його лук, і стали пружні́ рамена́ його рук, — від рук Сильного Якового, звідти Па́стир, Тверди́ня синів Ізраїлевих.

49:25  Проси ти від Бога, свойого Отця, — і Він допоможе тобі, і проси Всемогутнього — і Він благосло́вить тебе благослове́нням небе́с, що на висоті, благослове́нням безодні, що долі лежить, благослове́ннями перс та утро́би.

49:26  Благослове́ння батька твого стали сильніші від благослове́ння батьків моїх, — аж до пожада́них висот віковічних. Нехай вони бу́дуть на голову Йо́сипову, на ма́ківку вибраного з-поміж братів своїх!

49:27  Веніями́н — хижий вовк: вранці їсть він лови́тву, а на вечір розділює здо́бич“.

49:28  Оце всі дванадцять племен Ізраїлевих, і те, що́ говорив їм батько їх. І він поблагословив їх, — кожного за благослове́нням його поблагословив їх.

49:29  І він наказав їм, і промовив до них: „Я прилучаюся до своєї рідні... Поховайте мене при батьках моїх у печері, що на полі Ефрона хіттеянина,

49:30  у тій печері, що на полі Махпели, що навпроти Мамре́ в ханаанській землі, яке поле купив був Авраам від Ефрона хіттеянина на володіння для гробу.

49:31  Там поховано Авраама й жінку його Сарру, там поховали Ісака та його жінку Ревеку, і там поховав я Лію.

49:32  Поле й печера, що на нім, то добуток від синів Хета“.

49:33  І закінчив Яків заповіта синам своїм, і втягнув свої ноги до ліжка, та й спочи́в. І він прилучився до своєї рідні.

Chapter 50

50:1  І впав Йосип на лице батька свого, та й плакав над ним, і цілував його.

50:2  І звелів Йо́сип рабам своїм лікарям забальзамува́ти батька його. І забальзамува́ли ці лікарі Ізраїля.

50:3  І спо́внилося йому сорок день, бо так сповняються дні бальзамува́ння. І оплакував його Єгипет сімдеся́т день.

50:4  А як минули дні опла́кування його, то сказав Йосип до дому фараонового, говорячи: „Коли знайшов я ласку в очах ваших, то говоріть до ушей фараонових так:

50:5  „Батько мій заприсяг був мене, говорячи: „Ось я вмираю. У гробі моїм, що я собі викопав у Країні ханаанській, — там поховаєш мене“. А тепер нехай я піду́, і похова́ю батька свого, та й верну́ся“.

50:6  І сказав фараон: „Піди, і поховай свого батька, як заприсяг він тебе“.

50:7  І пішов Йо́сип поховати ба́тька свого, а з ним пішли всі раби фараонові, старші дому його, і всі старші́ єгипетського кра́ю,

50:8  і ввесь дім Йо́сипів, і браття його, і дім батька його. Тільки дітей своїх та дрібну й велику худобу свою вони позоста́вили в кра́їні Ґошен.

50:9  І вирушили з ним також колесни́ці та комо́нники. І був табір їх дуже великий.

50:10  І прийшли вони до Ґорен-Атаду, що по другім боці Йорда́ну, і плакали там великим та дуже ревним плаче́м... І він учинив ба́тькові своєму семиденну жало́бу.

50:11  І побачили мешканці того Краю, ханаанеяни, жало́бу в Ґорен-Атаді, та й сказали: „То сильна жало́ба для Єгипту!“ Тому то кликнули ім'я́ його Авел-Міцраїм, що на тім боці Йордану.

50:12  І вчинили йому сини його так, як він їм заповів був.

50:13  І поне́сли його сини його до ханаанського Кра́ю, та й поховали його в печері поля Махпели, яке поле купив був Авраа́м на володіння для гробу від хіттеянина Ефрона, навпроти Мамре́.

50:14  А Йосип, як поховав він батька свого, вернувся до Єгипту, він і брати його, та всі, хто ходив з ним ховати батька його.

50:15  І побачили Йо́сипові брати, що вмер їхній батько, та й сказали: „А що́ як знена́видить нас Йосип, і справді верне нам усе зло, що ми йому були́ заподіяли?“

50:16  І переказали вони Йосипові, говорячи: „Батько твій заповів був перед своєю смертю, кажучи:

50:17  Отак скажіть Йосипові: Прошу́, вибач гріх братів твоїх та їхню провину, бо вони тобі зло були́ заподіяли! А тепер вибач гріх рабам Бога батька твого!“ І заплакав Йо́сип, як вони говорили до нього...

50:18  І пішли також бра́ття його, і впали перед лицем його, та й сказали: „Ось ми тобі за рабів!“

50:19  А Йо́сип промовив до них: „Не бійтеся, бо хіба ж я замість Бога?

50:20  Ви заду́мували були́ на мене зло, та Бог заду́мав те на добре, щоб зробити, як вийшло сьогодні, — щоб заховати при житті великий наро́д!

50:21  А тепер не лякайтеся, — я бу́ду утримувати вас та дітей ваших!“ І він потішав їх, і промовляв до їхнього серця.

50:22  І осівся Йо́сип в Єгипті, він та дім батька його. І жив Йосип сто і десять літ.

50:23  І побачив Йо́сип в Єфрема дітей третього покоління. Також сини Махіра, сина Манасіїного, були народилися на Йосипові коліна.

50:24  І сказав Йо́сип до братів своїх: „Я вмираю, а Бог конче згадає вас, і виведе вас із цієї землі до Кра́ю, якого присягнув був Авраамові, Ісакові та Якову“.

50:25  І Йо́сип заприсяг Ізра́їлевих синів, гово́рячи: „Конче згадає Бог вас, а ви ви́несете звідси кості мої!“

50:26  І впоко́ївся Йо́сип у віці ста й десяти літ. І забальзамува́ли його, і він був покладений у труну в Єгипті.